Автор: О. А. УДОД

К.: Генеза, 2005. - 368 с.

Подiї останнiх днiв (гучнi "корупцiйнi" скандали навколо владної верхiвки, несподiвана й не зовсiм вмотивована вiдставка уряду Ю.В.Тимошенко, очевидний розкол серед "батькiв" Помаранчевої революцiї тощо) посiяли серед частини полiтикуму, населення та науковцiв сумнiв щодо самого явища - а чи була революцiя взагалi? Дехто почав стверджувати: революцiю "закопали", революцiя закiнчилася, революцiя зазнала поразки, може, революцiю повторити...

Знову, як i тодi, в листопадi-груднi 2004 р., на перший план висувається дискусiйне питання: так що це вiдбулося - революцiя чи бунт, iноземна змова чи вдала полiттехнологiчна операцiя, провал Кучми, що остаточно заплутався в намаганнях продовжити своє перебування при владi i знайти слухняного наступника, чи "вiйна мiльйонiв проти мiльярдiв"?

Революцiя - явище багатоаспектне: це i масовий рух, i свiдома дiяльнiсть партiй i органiзацiй, i повалення iснуючих владних порядкiв, i трансформацiя полiтичних, економiчних i соцiальних принципiв та iнститутiв держави. Подiї в Українi кiнця 2004 р. пiдпадають пiд усi визначення революцiї, вiд марксистських до сучасних (Плано, Олток, Гiдденс). Революцiйнi подiї в Українi розвивалися й розвиваються не класично. Та й важко пiдiгнати їх пiд якусь схему, теорiю чи типовi ознаки. Немає унiверсальної теорiї революцiї. Ось чому Володимир Фесенко назвав подiї в Українi листопада-грудня 2004 р. "виборами пополам з революцiєю". Так, може, в цьому визначеннi криється й прогноз щодо хронологiчних рамок Помаранчевої революцiї - вiд виборiв президентських (листопад-грудень 2004 р.) до виборiв парламентських (березень 2006 p.)? Утiм, це вже iз галузi футурологiї, чи полiтичного прогнозування...

Ми ж сьогоднi говоримо про Помаранчеву революцiю з позицiй науково-iсторичного осмислення її феномену: уже понад 9 мiсяцiв вона є предметом iсторiографiчних та iсторiософських дослiджень. Великий iнтерес до Помаранчевої революцiї демонструють росiйськi полiтологи (аж нiяк не iсторики). Той-таки Г.Павловський, не без самокритики, пише про "розслабленiсть", "благодушнiсть", з якою Москва стежила за чужою революцiєю, але висновок робить парадоксальний: "Київська революцiя - нiяка не українська i не схiдноєвропейська. Це добре нам пам'ятна росiйська революцiя, ще одна в столiтньому ланцюжку таких самих, починаючи з першої росiйської революцiї 1905 p.". Iдейнi установки скандально вiдомого полiттехнолога досить прозорi. Вiн пише: "Країна (йдеться про Велику Росiю - О.У.) в результатi дiстала менше демократiї, а не бiльше. Заодно революцiя знищила i державу, i суспiльство. Крiм того, якраз у серпнi 1991 р., а не в 2004 р. Росiя втратила Україну, що злякалася - i справедливо - революцiйного безумства Москви, вiдгородившись вiд Єльцина незалежнiстю. Та революцiя коштувала нам i Союзу, i України". Ось так: i Україна - не українська, i революцiя - росiйська.

Оцi пасажi Г.Павловського є його передмовою до книги "Оранжевая революция", що тiльки-но з'явилась у Москвi у видавництвi "Європа". До речi, видавництво "Європа" створене щойно 2005 р. для, як воно запевняє, "полiтичної просвiти, змiцнення iнститутiв гро-

стр. 218

мадянського суспiльства й полiтичної системи Росiї як європейської держави". А розпочало свою дiяльнiсть це видавництво з досить промовистих проектiв: "Киргизький переворот. Березень-квiтень 2005 р." (упорядник Г.Павловський), Афанасьева О. "Держава чи революцiя?" (вiдвертий пасквiль на Помаранчеву революцiю як "американський полiттехнологiчний проект"), "Росiя i "санiтарний кордон"" (передмова Г.Павловського).

Цi книжки - невелика частина суспiльно-полiтичної лiтератури, що останнiм часом виходить у Росiї i має вiдвертий антиукраїнський характер. На стендах XVIII Мiжнародного книжкового ярмарку (7-12 вересня 2005 р.) в Москвi дуже рясно були представленi книжки iз серiй "Петлюрiвщина", Махновщина", ,,Бандерiвщина", "Мазепiвщина" тощо. Подiбний наступ на ослаблений український iнформацiйний простiр давно прогнозували, але зупинити не змогли...

Українськi полiтики, iсторики, елiта (якщо вона хоче й спроможна бути такою) повиннi повсюдно утверджувати право на власну iсторiю, на власне сучасне полiтичне життя, на власну, врештi-решт, революцiю (Помаранчеву, а якщо треба, то й чергову, - поки український народ не доб'ється повного утвердження своєї нацiональної iдеї).

Як висловилася свого часу газета "День", усiм нам необхiдно наблизити українцiв до власної iсторiї. У цiй простiй формулi: наблизити українцiв до їхньої власної iсторiї, пробудити нацiональну самосвiдомiсть, ствердити iсторичну самобутнiсть одного з найчисельнiших народiв Європи, - зосереджено життєве покликання не одного поколiння українських учених-iсторикiв. Хто такi українцi й чого вони хочуть - довго й терпляче словом iсторика та практичною дiєю полiтика роз'яснював М.С.Грушевський. Українцi - iсторичний народ i сумнiватися в його духовних прагненнях не має права вже нiхто. Вiдродити справдi нацiєтворчий потенцiал iсторичної науки прагнуть сучаснi iсторики. Закономiрно, що серед нинiшнього полiтикуму, як i в роки Української революцiї 1917-1920 pp., знову велика питома вага фахових iсторикiв. Стає очевидним, що зусиллями самих лише "юристiв та економiстiв" неможливо збудувати Українську державу. Полiтичної легiтимацiї нацiя може досягти лише через утвердження в масовiй свiдомостi iсторично-територiальних уявлень. Iсторiя для українцiв - це не тiльки уявлення про минуле життя, це, насамперед, вiд термiнована мрiя про державницьке. А тому без iсторiї українцi не можуть творити полiтичний устрiй сучасного суспiльства. *

Серед iсторикiв останнього державотворчого "призову" заслужено видiляється вiдомий учений, д-р iст. наук, професор, заслужений дiяч науки i технiки України, лауреат Державної премiї України в галузi науки й технiки Станiслав Кульчицький. Наблизити українцiв до власної iсторiї - це життєве кредо С.Кульчицького. У його науковiй дiяльностi все вражає масштабнiстю й глибиною: професiйно iсторiєю вiн займається майже 50 рокiв, його творчий доробок сягає близько 1600 опублiкованих праць, в Iнститутi iсторiї України працює 33 роки, заступником директора iнституту - 15 рокiв. Книга про Помаранчеву революцiю є 44-ю в його авторському доробку. Прикметно, що майже половину книг С.Кульчицького становлять пiдручники, навчальнi посiбники й довiдники для загальноосвiтнiх та вищих навчальних закладiв. У 2003-2004 pp. у видавництвi "Генеза" вийшли друком два пiдручники з новiтньої iсторiї України (у спiвавторствi з Ю.Шаповалом) для 10 i 11 класiв, якi сьогоднi є найкращими в країнi в цiй номiнацiї. Подiбнi синтетичнi працi утверджують авторитет iсторика, переводять його в ранг "будителiв нацiї". Саме здатнiсть до масштабного охоплення всiєї багатовiкової iсторiї України, iсторiософське осмислення найголовнiших її перiодiв i найзнаменнiших подiй пiдвели С. Кульчицького до реалiзацiї чергового творчого задуму - створити перше в Українi наукове монографiчне дослiдження iсторiї Помаранчевої революцiї 2004 р.

Як i чому автор прийшов до наукового осмислення феномену Помаранчевої революцiї? Професор С.Кульчицький - визнаний в Українi й за її межами фахiвець iз iсторiї радянського перiоду вiтчизняної iсторiї. Щоб глибоко дослiдити суть "радянського комунiзму", треба було осмислити, насамперед, революцiйнi подiї 1917 р. Станiслав Владиславович першим вiдкинув стереотип радянської пропаганди про двi революцiї в 1917 р. - Лютневу й Жовтневу. Насправдi, на його думку, була лише одна революцiя - росiйська. Як самостiйне явище вчений давно видiляв три українськi революцiї - нацiональну 1917 p., комунiстичну 1918-1938 pp. та антикомунiстичну 1989-1991 pp. Окрему увагу С.Кульчицький придiлив фiлософському осмисленню революцiї та еволюцiї як шляхiв iсторичного прогресу. Отже, революцiя в iсторiї українського народу давно є об'єктом наукових дослiджень професора. Керований науковою iнтуїцiєю, вiн ще на початку помаранчевих подiй назвав їх революцiєю. Як бачимо, подальший хiд подiй та їх науковий аналiз iз боку полi-

стр. 219

тологiв, соцiологiв, публiцистiв i журналiстiв свiдчать про масштабнiсть революцiйних змiн в Українi, якi ще далеко не завершенi.

Першими, як i годиться, пiддали аналiзовi подiї листопада-грудня 2004 р. полiтологи - це їхнiй хлiб. Але без iсторикiв, без дослiдження глибинних передумов, причинно-наслiдкових зв'язкiв не обiйтися. Звести iсторiю до скупої хронiки - що за чим вiдбувалося, якi подiї були зафiксованi сучасними лiтописцями - ЗМI, означає збiднити iсторiю. Вона глибша, масштабнiша, бо розбудила не реалiзований ранiше полiтичний потенцiал народу. С.Кульчицький, як справжнiй iсторик, вiдкидає iлюзорну легкiсть оцiнки сучасних подiй - мовляв, нiхто не вимагає глибини оцiнок. Iсторiя, як дуже давня, так i сучасна, завжди є оцiночною, iз чiтко означеним аксiологiчним компонентом. С.Кульчицький переконливо доводить антикомунiстичний характер Помаранчевої революцiї, прогнозує її дальше поглиблення, адже Майдан не просто змiнив одну владу на iншу, а каталiзував низку соцiокультурних процесiв.

Книжка С.Кульчицького про Помаранчеву революцiю - це ще й розв'язання важливої методологiчної та дидактичної проблеми: що є сучасною iсторiєю, де її рубiж, чи має бути певна часова межа для так званого "вiдстоювання подiй". Сучасна iсторiя, подiї вчорашнього дня теж мають вивчатися професiйними iсториками, але вимагають бiльшої майстерностi, певного ризику й, обов'язково, великої вiдповiдальностi. Дiючi iсторичнi персонажi, полiтизацiя подiй криють у собi небезпеку для iсторика, можуть обмежувати свободу його творчостi. Квiнтесенцiя iсторичної науки - iсторична освiта - також повинна мати об'єктом свого вивчення найновiшi подiї в українськiй iсторiї. Дискусiя, що розгорнулась у ЗМI в серпнi 2005 р. щодо доцiльностi/недоцiльностi вивчення Помаранчевої революцiї в школi i її висвiтлення в пiдручниках, пiдтвердила правоту вчених, авторiв книг: 52% громадян рiшуче висловилися "за". А противники вивчення Помаранчевої революцiї в школi - то, очевидно, та частина полiтикуму, що зазнала поразки в ходi революцiї й хотiла б якнайшвидше стерти її з людської пам'ятi.

Протягом останнiх дев'яти мiсяцiв, що минули пiсля пам'ятних помаранчевих подiй, сформувалась уже досить значна iсторiографiя цiєї революцiї. Тiльки в Українi вийшло понад 50 видань рiзного жанру й формату. Але книга С.Кульчицького - єдина на сьогоднi серед численних видань iз цiєї тематики, що має iсторико-монографiчний характер, охоплює весь спектр подiй, ґрунтується на солiднiй джерельнiй базi, має україноцентричну спрямованiсть, вiдзначається доречними авторськими рефлексiями.

Головне ж значення "Помаранчевої революцiї" С.Кульчицького полягає в тому, що вiднинi феномен Помаранчевої революцiї назавжди введено в наукову новiтню iсторiю України.

О.А.Удод (Київ)

Постоянный адрес данной публикации: