Автор: О. О. ФРАНКО

Стаття присвячена дослiдженню ролi й мiсця етнолога, iсторика, археолога, антрополога Ф. Вовка в розвитку української й свiтової наукової думки, встановленню ним мiжнародних наукових зв'язкiв. Наукова праця вченого тiсно пов'язана з його суспiльно-полiтичною дiяльнiстю й розглядається в контекстi iсторiї України кiнця XIX - початку XX ст.

Видатний український етнолог, антрополог; iсторик, археолог, музеєзнавець та суспiльно-полiтичний дiяч Федiр Кiндратович Вовк (Волков, Theodore Volkov) (1847 - 1918) залишив по собi величезну спадщину, серед якої значна кiлькiсть концептуальних дослiджень, що були виконанi на високому науковому рiвнi. Європейську наукову методику вiн застосував на українському грунтi, зокрема в дослiдженнях етнологiчного осередку Наукового товариства iменi Шевченка у Львовi, Українського наукового товариства в Києвi та етнографiчного вiддiлу Росiйського музею iм. Олександра III в Петербурзi, де вчений зiбрав величезнi українськi колекцiї.

Однак найголовнiшим, на нашу думку, здобутком була репрезентацiя України та її наукових досягнень в Європi i свiтi та встановлення мiжнародних наукових зв'язкiв. Перебуваючи за межами Батькiвщини понад 40 рокiв, учений усе своє життя присвятив саме Українi. Науковi концепцiї Ф. Вовка довели актуальну досi фiзичну, мовну, побутову й духовну спорiдненiсть роз'єднаного на той час українського народу вiд Карпат до Слобожанщини й вiд Полiсся до Кубанi.

Ф. Вовк був доктором природничих наук (docteur des sciences) Паризького унiверситету (1905)¹ , доктором honoris causae Петроградського унiверситету (1917)² , лауреатом премiй Годара (Prix Godart, 1901), академiка Карла Бера (1906), кавалером бронзових медалей Пауля Брока й Паризької виставки 1900 р.³ та великої золотої медалi iм. П. Семенова-Тян-Шанського (1915)⁴ . Окрiм цього, Ф. Вовк був вiдзначений найвищою нагородою Францiї - орденом Почесного легiону (191 б)⁵ .

Учений очолював антропологiчне товариство при Петербурзькому унiверситетi (1911 - 1918), був головою (1905 - 1909) i заступником голови (1898 - 1905) етнографiчної комiсiї Наукового товариства iменi Шевченка у Львовi та заступником директора iсторично-фiлософiчної секцiї НТШ (1904 - 1909), членом Товариства народних переказiв, анатомiчного "Товариства розтинiв", iсторичного, антропологiчного та доiсторичного товариств у Францiї, географiчного та археологiчного iмператорських товариств у Росiї, заступником голови товариства рiльництва, членом Українського наукового товариства в Києвi, Наукового товариства в Празi, польського етнографiчного товариства та iнших наукових осередкiв.

У Петербурзi Ф. Вовк був дiяльним членом Комiсiї по вивченню племiнного складу Росiї, багатьох археологiчних та архiвних комiсiй. Учений очолював (офiцiйно вважався заступником голови) "Общество им. Т. Г. Шевченко для

Франко Оксана Омелянiвна - д-р iст. наук, професор кафедри етнологи Львiвського нацiонального унiверситету iм. I .Франка.

стр. 42

вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях С.-Петербурга". Iз молодих рокiв був одним iз керiвникiв київської Громади, а з переїздом до Петербурга став членом мiсцевого осередку Громади та органiзатором Українського полiтичного клубу.

Спадщина Ф. Вовка (з урахуванням публiцистичних статей) нараховує 628 праць⁶ , виданих переважно iноземними мовами в рiзних країнах свiту, якi давно стали бiблiографiчними раритетами. Учений здобув прижиттєве мiжнародне визнання⁷ .

На його працях позначився вплив бiологiчного напрямку європейських етнографiчних шкiл, упровадження природничо-наукових методiв. Людина стала в центрi уваги й дослiджувалась комплексно з використанням методiв рiзних наук - природничих i суспiльних. Iнодi закони розвитку природи автоматично переносились на розвиток людського суспiльства. Будучи еволюцiонiстом, Ф. Вовк деякою мiрою дотримувався "дифузiонiстської школи" в етнологiї, яка по сутi заперечувала еволюцiйний, поступовий розвиток культури, визначаючи лише її перемiщення з однiєї областi в iншу, реконструюючи шляхи її поширення в просторi й часi. На працях Ф. Вовка позначився вплив нiмецького вченого Ф. Ратцеля (1844 - 1904), який рух явищ культури ставив у залежнiсть вiд природно-географiчних умов та вiд пересування етносiв (завоювання, торгiвля, шляхи сполучення). Ф. Ратцель був родоначальником учення про так званi "культурнi кола". Дотримуючись його, Ф. Вовк також уважав, що змiни господарського побуту в Українi йдуть iз пiвдня на пiвнiч.

Обмеженiсть дифузiонiстської школи полягала в тому, що вона надавала перевагу зовнiшнiм впливам i применшувала, ба навiть заперечувала, власний розвиток етносу та явищ культури. Однак послiдовники дифузiонiзму дослiдили шляхи поширення культурних явищ, i в цьому їх велика заслуга. Ф. Вовку належить iнiцiатива унiфiкацiї методiв дослiджень, застосування комплексних студiй, надання великого значення суто етнографiчним пам'яткам, а не тiльки фольклорним, як це практикувалось до нього. Ф. Вовк дуже цiнував порiвняльну етнографiю. Будь-яку етнографiчну рiч чи явище вiн порiвнював iз аналогами в iнших культурах.

У своїх дослiдженнях Ф. Вовк намагався охопити загальнослов'янський, європейський i навiть свiтовий етнографiчний матерiал: робив спостереження, порiвнював, аналiзував i доходив вiдповiдних висновкiв. У широкому контекстi розглядався ним i величезний український матерiал, якому вчений придiляв найбiльше уваги. У цьому йому допомагали мiжнароднi науковi зв'язки. Простежується три перiоди в його мiжнароднiй дiяльностi: перший (1871 - 1887) iз центрами Київ - Львiв - Вiдень - Женева - Бухарест. Цi контакти скорiше готували грунт для встановлення майбутнiх наукових зв'язкiв (археологiчний з'їзд у Києвi 1874 р., знайомство з музеями багатьох мiст Європи, публiкацiя праць у рiзних країнах); другий - паризький перiод (1887 - 1905) - характеризується встановленням широких мiжнародних наукових зв'язкiв i третiй - iз центром у Петербурзi (1906 - 1918), де вiн створив школу своїх послiдовникiв, якi розширили й змiцнили цi зв'язки.

Простежимо науковий шлях Ф. Вовка, впливи на становлення його свiтогляду та спробуємо оцiнити його внесок у розвиток мiжнародних наукових зв'язкiв. Перше серйозне знайомство з науковцями вiдбулось, очевидно, у перiод пiдготовки III Археологiчного з'їзду, що проходив у Києвi в серпнi-вереснi 1874 р., хоч i до цього завдяки В. Антоновичу вiн знався з багатьма вченими. У процесi пiдготовки з'їзду на нього - молодого ентузiаста, члена-засновника Пiвденно-Захiдного вiддiлення Росiйського географiчного товариства, були покладенi рiзнi обов'язки (допомога у влаштуваннi виставки, листування з учасниками, екскурсiї та iнше).

стр. 43

На з'їздi Ф. Вовк мав можливiсть познайомитись iз визначними вiтчизняними свiтилами - О. Уваровим, П. Лошкарьовим, Д. Iловайським, М. Костомаровим, а також з iноземними вченими - А. Рамбо (Нансi), Ф. Ромаром (Пешт), М. i О. Колларами (Чехiя), сербом С. Новаковичем, поляком Дзиялковським, румуном Д. А. Попазолгу, французьким ученим Л. Леже⁸ .

У Румунiї (1879 - 1882) Ф. Вовк збирав фольклорнi та iсторичнi матерiали про Кирила й Мефодiя, боротьбу з турками й татарами, народнi пiснi й перекази про переселення запорожцiв за Дунай. Фольклорними матерiалами, зiбраними Ф. Вовком в Добруджi, користувався також М. Драгоманов. Тут Ф. Вовк написав грунтовнi етнографiчнi нариси "Задунайская сечь (по местным воспоминаниям и рассказам)", "Русские колонии в Добрудже..." та "Экономические заметки о Болгарин". Першi два опублiкованi в "Киевской старине"(1883, 1889). А останнiй в "Русской мысли" (1884).

У перших нарисах Ф. Вовк поєднав критичну науковiсть, широку документалiстику з рiзноманiтнiстю методичних пiдходiв. Вони мали неабияку iсторiографiчну вартiсть, бо вперше висвiтлювали життя задунайських козакiв вiд зруйнування Сiчi (1775) аж до початку 1880-х рр. Аналiтичне осмислення нiмецьких, польських та румунських праць з iсторiї заселення Добруджi та використання спогадiв, оповiдань, документiв дозволило Ф. Вовку показати бiльш-менш правдиву картину життя сiчовикiв за Дунаєм. Подорожуючи по Добруджi, Ф. Вовк занотовував найрiзноманiтнiшi етнографiчнi, iсторичнi, статистичнi вiдомостi, робив замальовки.

Сiм рокiв (1876 - 1878 i 1883 - 1887) Ф. Вовк жив i працював поряд i пiд керiвництвом М. Драгоманова. Завдяки зусиллям М. Драгоманова, Ф. Вовка, А. Ляхоцького, С. Подолинського, М. Павлика та iн. вийшли 5 збiрникiв "Громади" та 2 журнали пiд такою ж назвою. Це була перша вiльна українська преса, навколо якої об'єднувались прогресивнi сили. У румунський та женевський перiоди життя Ф. Вовк, проявивши свої органiзаторськi здiбностi, зробив чимало для видання й поширення нелегальної громадiвської та народницької лiтератури.

До Парижа Ф. Вовк приїхав 1887 р. спецiально з науковою метою. Докторська дисертацiя була готова 1901 р. i надрукована у 1903 р., за здобутки в антропологiчних дослiдженнях вiн отримав рiчну премiю Годара, але не будучи громадянином Францiї захистив дисертацiю тiльки в 1905 р., пiсля того, як одержав прохання-рекомендацiю Росiйського музею iз Санкт-Петербурга. Тут, у Парижi, Ф. Вовк пройшов школу захiдноєвропейських учених-еволюцiонiстiв Л. Мануврiє, А. i Г. Мортiльє, Е. Тейлора, Е. Амi й став їхнiм послiдовником.

Незважаючи на складнi матерiальнi обставини, Ф. Вовк ще 1887 р. береться за студiювання антропологiї в Сорбоннi. Сорокарiчний студент зустрiчається з уже досить вiдомим на той час земляком, ученим-антропологом Й. Денiкером, що проводив дослiдження в антропологiчному товариствi при Сорбоннi. За його рекомендацiєю вiн вiдвiдував лекцiї знаменитих П. Топiнара, Г. Мортiльє, Ш. Летурно та iн.

У першi роки перебування Ф. Вовка в Парижi, судячи з бiблiографiї, вiн опублiкував небагато статей. Не все, очевидно, увiйшло до списку його праць iз тих дописiв, про якi Ф. Вовк згадував у листах до I. Франка як спiвробiтник iсторичного й географiчного бюлетенiв у Парижi (вiв українську тематику). Вiдомо, що Ф. Вовк був у дружнiх стосунках iз французьким географом Е. Реклю. На початку 1998 р. нами виявлено 42 статтi Ф. Вовка, якi не ввiйшли до його бiблiографiї. Усi вони присвяченi Українi, її дiячам, героям та визначним мiсцям⁹ .

Саме в цей перiод за рекомендацiєю I.Франка Ф. Вовк став автором багатьох статей про Україну до чеської енциклопедiї "Ottov slovnik nauиny". 15 березня 1888 р. у листi до редактора I. Франко дуже високо оцiнив Ф. Вовка як визначного українського письменника, етнографа, знавця наддунайських країн.

стр. 44

"Якщо б Ви бажали ширше представити лiтературу, iсторiю й етнографiю русько-українського (малоруського) народу, - писав вiн до видавця, - то я мiг би зорганiзувати для цiєї мети працi, залучаючи до них коло знайомих менi українських iсторикiв, етнографiв, лiнгвiстiв i лiтераторiв (маю на думцi передусiм п. п. Антоновича, Драгоманова, Науменка, Житецького, Волкова, Павлика, Терлецького, Олесницького, Кобринську)"¹⁰ . 16 квiтня 1888 р. I. Франко пише Ф. Вовку листа, де вказує конкретно назви статей: "Коли б ласка Ваша була писати туди, то я просив би Вас у конкретному часi (до мiсяця абощо) ось про якi статтi: Акти, Антонович, Андрусiвський трактат, Антонiй Печерський, Антропологiя України, Ахтирка"¹¹ . Притому I. Франко просив писати українською мовою, а вiн, переклавши, сам висилатиме до Праги. В особистому архiвi I. Франка в Києвi нами виявленi автографи цих статей Ф. Вовка¹² , у тому числi досить розлога про свого вчителя В. Антоновича¹³ .

Уже 29 травня I. Франко вислав переклад дописiв до Праги, супроводжуючи їх листом: "Посилаю до Словника декiлька наступних статей моїх i п. Волкова з Парижа й прошу Вас вислати п. Волкову зшитки "Словника", якi вже досi вийшли. Пан Волков - це визначний український письменник, етнограф i знавець наддунайських країн (Румунiї, Болгарiї). Добре було б, коли б Ви листовно запросили його до себе для дальшої спiвпрацi в українських, румунських i болгарських справах"¹⁴ . Спiвпраця вченого в "Словнику", очевидно, тривала. До списку праць, який був поданий Ф. Вовком у 1918 р. на конкурс Київського унiверситету на заняття ним посади завiдувача кафедри географiї та етнографiї, енциклопедичнi статтi не ввiйшли. Про них вiн лише згадує в кiнцi списку. У бiблiографiї, складенiй Г. Вовк, числяться тiльки три iз них: "Андрусово", "Антонiй Печерський" та "Антонович"¹⁵ . Ф. Вовк просив I. Франка прислати йому виписки про стриження, про давнiх слов'ян, про прийняття християнства в Прикарпатськiй Русi¹⁶ i вислав письменнику легенди про грiм i блискавки¹⁷ . В iнших листах дослiдник просив I. Франка дiстати лiтературу про весiлля, яке було основною темою його дослiдження. Особливо його цiкавили соромiцькi весiльнi неопублiкованi пiснi, якi потрiбнi були як для загальної роботи про весiлля, так i для спецiальної статтi для французького журналу "Revue traditions populaireis" ("Народнi традицiї").

Як бачимо, Ф. Вовк посилено й серйозно працював. В одному з листiв вiн запитував I. Франка, чи можна у Львовi опублiкувати статтю про розвиток української антропологiї, згадав, що має статтю про шлюб i сiм'ю¹⁸ .

Основний час поглинало навчання в Ecole d'Antropopoge, Ecole des Hautes та дослiдження в Museum d'Histoire Naturelle i Musee de Trocadero. Тут Ф. Вовк провадив багаторiчнi антропологiчнi дослiдження скелета ноги, зокрема стопи. Цi дослiдження принесуть йому свiтове визнання. А поки що навчання й першi дослiди пiд керiвництвом Г. Де Мортiльщ,, Л. Мануврiє, П. Брока, У. Т. Амi, П. Топiнара, Ш. Летурно. 13 листопада 1891 р. Ф. Вовк прочитав першу свою лекцiю в антропологiчному товариствi в Парижi. Вiн зацiкавився економiкою, студiював твори Г. Спенсера, Ш. Летурно, М. Зiбера, вивчав iсторiю Київської Русi й особливо Києва, iсторiю виникнення українського шляхетства й духiвництва, накопичив матерiал про печенiгiв i половцiв та з iсторiї Стародавньої Грецiї й Риму¹⁹ .

У червнi 1889 р. в "Елизаветградском вестнике" Ф. Вовк опублiкував статтю "Малороссийские песни", в якiй дав вiдгук на працю Каро, що була опублiкована в чеському журналi "Часопис королiвського чеського музею". Каро присвятив своє дослiдження українським пiсням, давши до нього ноти популярних пiсень i їх музичну побудову. Вiн порiвнював Україну з величезним хором, пiдкреслював, що кожна дитина вiд народження чує пiсню, спiває з дитинства й ось вам - спiвак! Така стаття не могла не зворушити Ф. Вовка, i вiн дав вiдгук на неї²⁰ . Ця публiкацiя вченого теж не ввiйшла до бiблiографiї його праць.

стр. 45

Уже в 1890 р. завдяки Ф. Вовку починають налагоджуватися науковi зв'язки мiж Україною й Францiєю. Обмiн лiтературою, публiкацiї Ф. Вовка у Львовi й Парижi, запрошення українських учених для виступiв у Сорбоннi - такi були початки наукових зв'язкiв.

Ф. Вовк рекомендував I. Франковi двох паризьких студенток, якi хотiли познайомитися зi Львовом та українським вiденським товариством "Сiч". У червнi 1891 р. за iнiцiативою Ф. Вовка в Сорбоннi на курсах професора М. Дюбуа вiдбувся звiт галичанина Г. Величка про географiю Галичини й Буковини. Г. Величко подав геологiчну характеристику, клiматичний опис, флору й населення цих земель. Звернув увагу на те, що статистика не може мати великої наукової ваги, бо допускаються спецiально великi натяжки з боку полякiв. Лектор пiдкреслив, що сiль i нафта - це основнi природнi багатства Галичини, якi перевищують вартiсть усiх добуткiв корисних копалин Австрiї. Виступ Г. Величка був на той час першою ластiвкою наукових взаємин мiж Францiєю й Україною²¹ .

До Парижа частiше навiдувались знайомi й родина Ф. Вовка. Улiтку 1891 р. приїжджали В. Антонович та його дочка Iрина, через яку Ф. Вовк зробив передачу для I. Франка²² .

Iз серпня по жовтень 1891 р. упродовж трьох мiсяцiв Ф. Вовк жив в Iспанiї, про що вiн згадував у листуваннi з I. Франком²³ - тут вiн зiбрав матерiали про давнє населення Iспанiї (баскiв).

У квiтнi 1891 р. в паризькому журналi "Melusine" (т. 5, N 8) Ф. Вовк опублiкував велику статтю про побратимство "La Fraternisation en Ukraine". "Горiлчанi брати", "Названi браття", "Добре братство - краще багатства", "При добрiй годинi - усi побратими, а при лихiй - нема i родини" та iншi приказки, взятi зi збiрника Номиса, були написанi українською мовою в латинськiй транслiтерацiї²⁴ . Переклад цiєї статтi був опублiкований i у Львовi²⁵ . У 1890-х рр. Ф. Вовк не тiльки слухав лекцiї в Сорбоннi, але й посилено працював над дослiдженням весiльних обрядiв народiв свiту. Вiн збирав публiкацiї, робив записи, багато матерiалу йому пропонували друзi, знайомi, учнi.

У 1890 - 1891 рр. в Болгарiї за допомогою М. Драгоманова вийшла праця Ф. Вовка "Сводбарските обреди на славянските народи"²⁶ , а в 1891 - 1892 рр. учений обнародував в журналi "L'Anthropologie" цю працю французькою мовою²⁷ , акцентуючи увагу на українському матерiалi.

В. Вовк-Карачевський звернувся до Ф. Вовка з проханням дозволити перекласти двi останнi працi про побратимство та про українське весiлля, щоб надрукувати в Українi²⁸ . Друга праця побачила свiт українською тiльки в 1927 р. в Празi (в Українi перевидана щойно 1995 р.²⁹ ).

У 1892 р. Ф. Вовк опублiкував некролог на смерть визначного українського мовознавця О. О. Потебнi³⁰ , який зумiв у жорстокi часи переслiдувань українського слова захистити його.

1893 р. в Парижi вийшла книга Ле-Браза про французькi легенди. Ф. Вовк високо оцiнив її й опублiкував рецензiю Вiн охарактеризував її як повний збiрник бретонських легенд, вiрувань i звичаїв, що описують смерть, поховання, потойбiчне життя.

Федiр Кiндратович допомагав iншим дослiдникам друкувати твори фольклору та їх дослiдження в Парижi. Дочка М. Драгоманова - Лiда - вивчила болгарську мову й перекладала болгарськi легенди французькою. Пiзнiше вона висилала переклади Ф. Вовку, який друкував їх у Парижi³¹ . Таким чином, український учений сприяв розвитковi болгарської фольклористики. Ф. Вовк довгий час був спiвредактором європейського видання "Криптадiя", де часто друкував матерiали на фольклорну тематику. I. Франко та В. Гнатюк висилали в Париж соромiцькi анекдоти та пiснi, а Ф. Вовк робив коректуру, щоб прискорити видання.

стр. 46

У журналi "Матерiали до українсько-руської етнологiї" (Львiв) Ф. Вовк опублiкував соромiцькi весiльнi пiснi, якi були зiбранi М. О. Максимовичем в Українi³² . Цими пiснями вчений користувався при написаннi працi "Шлюбний ритуал та обряди на Українi".

Ф. Вовк узяв безпосередню участь у роботi конгресу фольклористiв, який вiдбувся у вереснi 1900 р. в Парижi, де було прочитано також реферат I.Франка про фольклорнi дослiдження в Галичинi³³ . Ф. Вовк, як делегат Наукового товариства iменi Шевченка, виступив iз рефератом про народнi знання взагалi, i в Українi зокрема ("Наука неписьменних на Українi"). Про дiяльнiсть конгресу фольклористiв i свою участь у ньому Ф. Вовк написав невелике повiдомлення, яке було надруковане у Львовi³⁴ .

Iз 1894 р. починається жваве листування Ф. Вовка з Б. Грiнченком³⁵ , що жив тодi в Чернiговi. Цензурнi утиски в Українi спонукали письменника взятись за переклади творiв А. Данте, Ф. Петрарки, Д. Боккаччо. Знаючи, що немає можливостi опублiкувати анi свої власнi працi, анi переклади, Б. Грiнченко тим не менше плiдно працював. I йому вдалося якось пройти цензуру й дещо надрукувати, зокрема з етнографiї Чернiгiвщини. У зв'язку з тим, що в Українi посилились утиски, українська Громада змушена була шукати виходу й у Петербурзi створила "Товариство iменi Шевченка", яке поставило за мету заснування шкiл та видавництв.

Iз 1894 р. починається листування Ф. Вовка з О. Покровським, яке тривало 17 рокiв. Пiд впливом Ф. Вовка розвивались його науковi зацiкавлення, за рекомендацiями вченого вiн вiдвiдував лекцiї в унiверситетах багатьох європейських мiст, працював у музеях Вiдня, Флоренцiї, Венецiї, Парижа. Через Ф. Вовка вчений встановив науковi зв'язки з антропологiчними та етнографiчними товариствами, одержав потрiбну лiтературу, iнструменти, муляжi. Спiлкування було корисним i для Ф. Вовка. Через О. Покровського, який жив у Києвi, потiм у Харковi та Петербурзi, вiн дiзнавався про всi науковi новини, розкопки В. Хвойки в Українi, органiзацiю з'їздiв. О. Покровський висилав Ф. Вовковi книги, фотографiї, малюнки, робив для нього виписки, збирав етнографiчнi матерiали. 1894 р. О. Покровський побував у Мiланi, Туринi, Венецiї, Болоньї, Флоренцiї, де за рекомендацiями Ф. Вовка встановив зв'язки в музеях i наукових товариствах. Наскiльки О. Покровський прислухався до порад свого вчителя, видно хоч би з того, що вiн вiдвiдував тi ж музеї, звертав увагу на тi ж самi музейнi експонати, знайомився з тими ж працiвниками музеїв i товариств, що й свого часу Ф. Вовк. Про все це докладно описував у листах³⁶ .

Ф. Вовк не поривав зв'язкiв iз М. Драгомановим. Умови життя Драгоманових пiсля одруження дочки Лiдiї з професором Софiйського унiверситету I. Шишмановим значно полiпшилися. Михайло Петрович iз сiм'єю переїхав до Софiї, де одержав мiсце в унiверситетi. Розумiючи, що тут можуть проявити свої здiбностi Ф. Вовк та I. Франко, М. Драгоманов запросив їх до унiверситету. Але життя склалося так, що цьому не вдалось здiйснитися. Кидати роботу над дисертацiєю не хотiлось. Iти на викладацьку роботу без докторського звання було непрестижно. У I. Франка теж склалися несприятливi умови для переїзду до Софiї.

1895 р. Ф. Вовк опублiкував некролог на смерть М. Драгоманова, що помер того року. Уже пiсля смертi Михайла Петровича Ф. Вовк вислав свої документи до мiнiстерства освiти Болгарiї на завiдування унiверситетською кафедрою загальної етнографiї, яка мала вiдкритись. Але з цього замiру нiчого не вийшло. Мiнiстерство не побажало вiдкрити кафедру, i Ф. Вовк змушений був забрати документи назад, незважаючи на прекрасну рекомендацiю чеського вченого Л. Нiдерле. Iз листiв ми дiзнаємося, що працi Ф. Вовка друкувалися в Болгарiї й що сiм'я Шипiманових приїжджала до Парижа на всесвiтню виставку в 1900 р., де у болгарському павiльйонi виставлялась колекцiя вишивок Лiди Михайлiвни³⁷ .

стр. 47

Iз 1890 р. починається перiод визнання авторитету Ф. Вовка. Цьому сприяла виставка в Парижi, на якiй учений проявив свої науковi й органiзаторськi здiбностi. Хоч вона переслiдувала iндустрiальну, економiчну та торгiвельну мету, її учасники намагались показати свої народи й з етнографiчного боку. Зважаючи на мiжнародний характер Паризької виставки, до її роботи були приуроченi мiжнародний конгрес доiсторичної археологiї та археологiчної антропологiї (серпень) i конгрес фольклористiв (вересень). Органiзацiї цих з'їздiв сприяв Ф. Вовк³⁸ . У цей час вiн був у розквiтi наукових сил, маючи за плечима великий досвiд.

У секцiї Паризького антропологiчного товариства вiн органiзував етнографiчну й археологiчну виставки. Тут було представлено карту України Г. Величка, серiю свiтлин iз новими знахiдками В. Хвойки в Трипiллi та iнших мiсцях i надзвичайно багато етнографiчних знiмкiв iз життя й побуту українського народу, особливо селян.

Пiд час Всесвiтньої виставки функцiонував мiжнародний унiверситет, у процесi роботи якого читались звiти про експонати й давались вiдповiдi на запитання, що стосувались виставки. Ф. Вовк був постiйним лектором цього унiверситету, який мав чотири секцiї: французьку (до якої належали бельгiйцi, швейцарцi, iталiйцi, iспанцi), англiйську, нiмецьку (разом iз голландцями та скандинавами) й росiйську. Росiйську секцiю очолював I. Мечников, але фактичним керiвником був виходець iз України проф. М. Ковалевський. У нiй окрiм росiян брали участь українцi, поляки, чехи та народи Кавказу. Звiти читались упродовж трьох мiсяцiв - iз середини липня до середини жовтня. У цьому мiжнародному унiверситетi у великому переповненому залi 7 серпня Ф. Вовк виступив iз доповiддю на тему "Передiсторична Францiя". За мiсяць, 7 вересня, проф. А. де Мортiльє прочитав доповiдь про доiсторичну Росiю. Доцент Харкiвського унiверситету О. Покровський виступив iз повiдомленням про взаємини мiж археологiєю та етнографiєю, М. Ковалевський прочитав звiти етнографiчного змiсту про кавказькi народи, д-р Клепала - про чеський фольклор, д-р Сосновський - про переселенцiв Сибiру, зокрема про українськi поселення; читались доповiдi про музику в Росiї (згадувались твори українських композиторiв М. Лисенка, П. Нiщинського та народна музика). На завершення роботи мiжнародного унiверситету Ф. Вовк виступив iз рефератом про українську етнографiю та про пiдготовку до етнографiчної виставки, що мала вiдкритись 1902 р. в процесi роботи археологiчного з'їзду в Харковi.

У серпнi 1900 р. вiдбувся мiжнародний конгрес доiсторичної археологiї й археологiчної антропологiї. Тут Ф. К. Вовк прочитав реферат "Iндустрiя в неолiтичних знахiдках на Українi" та звiт М. Грушевського про передiсторичне гробовище бiля с. Чехи. Вiн узяв участь i в роботi конгресу фольклористiв, що вiдбувся у вереснi 1900 р. Цiкавим явищем було прослуховування записаних за допомогою фонографа численних спiвцiв свiту, у тому числi українських. Французький учений Себiльот подав дуже цiнну карту фольклорних дослiдiв у Францiї. А. Мортiльє реферував серiю давнiх i сучасних амулетiв. Вiд слов'ян виступив д-р В. Вулетич-Вукалович iз цiкавим рефератом про сербськi жiночi прикраси; були прочитанi повiдомлення В. Охрiмовича про залишки первiсного комунiзму в Галичинi, реферат I. Франка про фольклорнi дослiдження в Галичинi. Усi цi заходи сприяли розвитковi мiжнародних наукових зв'язкiв. Органiзатором їх був безпосередньо Ф. Вовк. За заслуги в органiзацiї конгресiв та виставок в 1900 р. вiд Паризького антропологiчного товариства вчений отримав бронзову медаль iз написом "Французька республiка". Статтi про виставки й конгреси були опублiкованi в "Матерiалах до українсько-руської етнологiї" та французьких журналах³⁹ , доповiдi вийшли в окремих виданнях⁴⁰ .

Виявивши неабиякi органiзаторськi й науковi здiбностi в перiод Всесвiтньої виставки 1900 р., Ф. Вовк був запрошений I. Мечниковим та М. Ковалевським

стр. 48

викладати етнографiю, археологiю та антропологiю в створенiй ними Вищiй росiйськiй школi суспiльних наук у Парижi при Сорбоннi. У школi викладались як цiлi курси, так i читались окремi лекцiї. Слухачами й викладачами школи були не тiльки емiгранти з України та Росiї, але й ученi рiзних країн. Серед слухачiв був вiдомий французький географ Е. Реклю, серед викладачiв - М. Нордау, Л. Мануврiє, А. Мортiльє, В. Анрi, Л. Лагоур, К. Ширмахер, К. Валiшевський, Е-де-Робертi, Г. Iоллос, Н. Лягарделле, видатнi вченi I. Мечников, М. Ковалевський, Ю. Гамбаров, О. Лур'є. У 1903 р. тут прочитав п'ять лекцiй В. Ульянов (Ленiн) на тему "Марксистськi погляди на аграрне питання в Захiднiй Європi i в Росiї"⁴¹ . На запрошення Ф. Вовка та адмiнiстрацiї школи курс лекцiй з iсторiї України ("Очерк истории украинского народа") вiд найдавнiших часiв до знищення гетьманства у квiтнi-травнi 1903 р. прочитав М. Грушевський⁴² . Двi лекцiї з юриспруденцiї прочитав син етнографа П. Чубинського - Микола. У Вищiй школi Ф. Вовк викладав такi курси, як еволюцiя економiчної культури (1902), порiвняльна етнографiя (1902, 1903), основи антропологiї (1901 - 1903), етнографiя слов'ян, антропологiчнi особливостi слов'янського населення Європейської Росiї (1905)⁴³ , основну увагу зосереджуючи на українцях.

У Вищiй школi Ф. Вовк не тiльки майже безплатно викладав упродовж п'яти рокiв (1901 - 1905), а й провадив роботу для її функцiонування, адже вона iснувала на громадських засадах. У перiод студентських заворушень у Києвi та Львовi органiзував пiдтримку з боку студентiв Вищої школи (листи, адреси солiдарностi).

У 1901 р. вiд Паризького антропологiчного товариства Ф. К. Вовк одержав велику медаль П. Брока й рiчну премiю Годара.

У вереснi 1902 р. Ф. Вовк за рекомендацiєю I. Ляцького та Д. Клеменца познайомився з мiнiстром освiти Росiї графом Д. Толстим, який приїжджав до Парижа, щоб оглянути етнографiчнi колекцiї Францiї⁴⁴ . Очевидно, вiн допомагав Д. Толстому вирiзнити найцiкавiшi iз них i давав грунтовну наукову характеристику предметам рiзних колекцiй. У вiданнi Д. Толстого був Росiйський iмператорський музей iм. Олександра III в Петербурзi, в якому створювався вiддiл етнографiї. Знайомство з Д. Толстим допомогло Ф. Вовку стати позаштатним спiвробiтником цього музею ще в часи перебування його в Парижi. Тривала й спiвпраця з НТШ у Львовi.

У квiтнi 1903 р. завдяки Ф. Вовку М. Грушевський був запрошений до Вищої росiйської школи суспiльних наук в Парижi прочитати курс лекцiй. "Щойно написав я Щукiну лист, - повiдомляв iсторик Федоровi Кiндратовичу, - що читати хочу 18 почавши, три рази на тиждень по 2 години вiд 10 до 12. Курс назвав "Очерк истории украинского (малорусского) народа"⁴⁵ . I. Щукiн на той час був генеральним секретарем школи i через нього йшла домовленiсть. У цьому ж листi М. Грушевський просив Ф. Вовка знайти йому тихе й недороге помешкання без харчування. У зв'язку з хворобо дочки, iсторик трохи спiзнився з викладанням. В архiвi Ф. Вовка збереглася частина розкладу лекцiй, де значиться, що 1, 2, 8, 15 травня М. Грушевський читав лекцiї з iсторiї України з 12-ї год. до 13.30. Уперше розклад опублiкований у нашому дослiдженнi "Федiр Вовк" та монографiї "Федiр Вовк - учений i громадський дiяч"⁴⁶ .

Очевидно, за рекомендацiєю Ф. Вовка з Парижа М. Грушевський поїхав ще до Лондона й Берлiна. У Берлiнi домовився про видання iсторiї України нiмецькою мовою. Якраз у цей час вiн закiнчив роботу над iсторiєю українського народу росiйською мовою й невдовзi дiстав дозвiл на її видання.

Упродовж чотирьох рокiв (1903 - 1906) у лiтнiй час за завданням Паризького антропологiчного товариства, Росiйського музею в Петербурзi, Австрiйського етнографiчного товариства та Наукового товариства iменi Шевченка у Львовi, Ф. Вовк дослiджував в iсторичному, антропологiчному та етнографiчному аспектах українське населення Галичини, Буковини й Угорщини. Росiйський музей

стр. 49

iм. Олександра III видiляв асигнування на збiр колекцiй серед українського населення Галичини. Цi колекцiї й донинi знаходяться в Росiйському етнографiчному музеї в Санкт-Петербурзi⁴⁷ .

У зимовий час Ф. Вовк продовжував дослiдження в Антропологiчному товариствi в Парижi, працював над своєю докторською дисертацiєю та викладав у Вищiй школi суспiльних наук. В Антропологiчному товариствi вiн двiчi звiтувався про свої дослiдження в Галичинi. Так, 28 квiтня 1904 р. у Парижi Ф. Вовк зробив двогодинний звiт "Про карпатських русинiв-гуцулiв"⁴⁸ .

Улiтку 1904 р. у Львовi було влаштовано українськi науковi курси для українцiв iз Росiї, якi приїхали до Галичини на канiкули. Таких бажаючих набралося 135 осiб. Лекцiї читали I. Франко, М. Грушевський, Ф. Вовк, С. Томашiвський, I. Брик, I. Та М. Трушi, В. Гнатюк, I. Раковський. Серед надднiпрянцiв слухачами курсiв були Сергiй та Вiкторiя Єфремови, Ганна й Левко Чикаленки. Лекцiї вiдбувались з 10 червня по 9 липня у великiй залi готелю "Бель-В'ю". Цi курси на противагу вiдмовi уряду заснувати український унiверситет у Львовi, за який боролися вже впродовж 10 рокiв, органiзувало "Товариство прихильникiв української лiтератури, науки й штуки". На вiдкриттi виступив професор М. Грушевський, який охарактеризував iсторiю розвитку освiти в Українi вiд Київської Русi до сучасностi, пiдкресливши велике прагнення народу мати нацiональну вищу школу. Пiсля цього виступив I.Франко з лекцiєю про iсторiю української лiтератури з найдавнiших часiв до кiнця XIX ст. Цей курс (18 год.) I.Франко читав упродовж мiсяця. Ф. Вовк викладав курс антропологiї (6 год.) i української етнографiї (16 год.). Особливо користувалися популярнiстю лекцiї Ф. Вовка з української етнографiї, якi були iлюстрованi його численними свiтлинами й малюнками з музею Дiдушицьких та збiрок НТШ. Подавши загальний огляд сучасного стану етнографiї в захiдноєвропейськiй науцi, Росiї та Українi, учений у наступних лекцiях зупинився на найголовнiших сторонах матерiального побуту українцiв: вiд здобування й уживання вогню до одягу й будiвлi в порiвняннi з iншими народами⁴⁹ . Це була готова етнографiя України, треба було тiльки її записати. На жаль, Ф. Вовк майже не користувався конспектами, усi його записи мають анотований характер, або виписанi тiльки окремi вислови й цитати.

Отримавши документи на право помiрiв у 1903 р., вiн виїхав до Перемишля. Далi його шлях лежав до Коломиї, Косова, Кут, Довгополя. Подорож 1904 р. вiдбувалася разом iз I. Франком, З. Кузелею та iн. i почалася iз с. Мшанця. Звiдти долинами рiчки Стрий вони подались на Тарнаву, Соколики, Турочки, Бориню, Висiчки, Камарчики, Маткiв, Сморче, Тухольку, Халне до Лавочного. А звiдти залiзницею на Славсько, Тухлю, Гребенiв, Сколе, Синевидсько, Корчин. Усюди робилися помiри, фотографiї й етнографiчнi дослiди. Цю експедицiю I.Франко прекрасно описав в австрiйському журналi "Zeitschrift fur ostreichische Volkskunde" (1905 р. N 1 - 2, 3 - 4) пiд назвою "Eine etnologische Expedition in das Bojkenland", а Ф. Вовк у статтi, що пiдсумовувала дослiдження за 1903 - 1906 pp.⁵⁰

1905 р. свої дослiдження Ф. Вовк присвятив бойкам в Схiднiй Галичинi й Угорщинi. Вiн вiдвiдав Загреб, лемкiвськi оселi в Бачцi. На цьому дослiдження не закiнчились, вiн продовжив їх 1906 р. пiсля переїзду до Петербурга. Усюди вiн не тiльки встановлював науковi зв'язки, а й постiйно пiдтримував їх, про що свiдчить 5,5 тис. листiв у його архiвi.

Маючи твердi намiри виїхати на Батькiвщину, Ф. Вовк частiше, нiж до того, читав лекцiї у Вищiй школi суспiльних наук. Зберiгся розклад лекцiй iз 15 по ЗО сiчня та з 16 по ЗО березня. Учений викладав курс "Антропологiчнi особливостi слов'янського населення Європейської Росiї" 16, 19, 23, 26, 30 сiчня та 16, 20, 22, 23, 27 i 30 березня⁵¹ . М. М. Ковалевський у той час чи-

стр. 50

тав курс "Сучаснi питання державного права". I. Мечников, щоб пiдтримати престиж школи, улаштував в її аудиторiях публiчнi читання не тiльки для студентiв, а й для всiх бажаючих. Упродовж п'яти рокiв Ф. Вовк пiдтримував iз М. Ковалевським, I. Мечниковим, Л. Пастером, О. Лур'є та iншими викладачами тiснi науковi зв'язки.

Склавши магiстерський iспит i захистивши 1905 р. докторську дисертацiю "Скелетнi видозмiни ступнi у приматiв i людських расах", Ф. Вовк здобув звання доктора природничих наук (docteur des sciences) Паризького унiверситету. Перед ученим вiдкривалась перспектива працювати в Паризькому унiверситетi, але вiн повернувся на Батькiвщину. Пiсля проголошення царського манiфесту в жовтнi 1905 р. Ф. Вовк наприкiнцi року виїхав до Росiї. Ранiше його б одразу заарештували на кордонi, адже дiяли циркуляри полiцiї 1879 р. та 1884 р. про арешт.

Багата бiблiотека й архiв вимагали величезних зусиль для їх перевезення. Збережено було кожну книжку, кожен лист. У Петербурзi вiдкрилися широкi можливостi для знайомства з iнститутами, музеями й архiвами, адже тут вiн був тiльки тимчасово в 1875 р., коли приїжджав до О. Русова для поповнення "Кобзаря" позацензурними творами Т. Шевченка. Тепер О. Русов постiйно проживав у Петербурзi й брав активну участь у Громадi, яка на той час легалiзувала свою дiяльнiсть i зросла до 250 осiб. Ф. Вовк поєднував громадську роботу з науковою.

1906 р. в журналi "Былое" разом iз О. Русовим опублiкував матерiал про "українофiльство"⁵² . У лютому 1906 р. учений прочитав лекцiю "Карпатськi русини - гуцули", а 3 березня виступив iз доповiддю "Карпатськi українцi - бойки"⁵³ .

У червнi 1906 р. учений поїхав до Галичини, щоб продовжити за завданням Росiйського музею та НТШ експедицiйнi збори польових матерiалiв⁵⁴ .

Незважаючи на переїзд Ф. Вовка до Росiї, Наукове товариство iменi Шевченка у Львовi обрало його в 1905 р. головою етнографiчної комiсiї. Разом iз I. Франком вiн продовжував видавати "Матерiали до українсько-руської етнологiї" та побував в етнографiчнiй експедицiї. Тут, у Львовi, пiд давнiм псевдонiмом "Ф. Сiрко" вийшла окремою книжечкою його праця "Тарас Шевченко i його думки про громадське життє" (1906), що була колись надрукована в женевськiй "Громадi" (1879).

Саме в паризький перiод остаточно формується науковий свiтогляд Ф. Вовка. Вiн став прихильником еволюцiйної школи, до якої належали Е. Тейлор в Англiї, А. Смiт в Америцi, П. Брока, Л. Мануврiє, А. i. Г. Мортiльє у Францiї, Д. Анучин i М. Ковалевський у Росiї. Завдяки дослiдженням у дiлянцi загальної антропологiї Ф. Вовк став в один ряд iз прославленими вченими.

На працях Ф. Вовка позначився також вплив соцiологiчної думки, зокрема структурного функцiоналiзму Е. Дюркгайма, працi якого вiн не тiльки читав, але й знав ученого особисто, часто консультуючись iз ним iз рiзних наукових питань. Суть теорiї полягала в тому, що соцiальнi явища (напр. злочиннiсть, кризи) залежать вiд середовища, тому необхiдно дослiджувати причини цих явищ i зв'язки фактiв i явищ або функцiї. Звiдси походить i назва "функцiоналiзм".

1907 р. ознаменувався для Ф. Вовка визнанням його наукових заслуг. Вiд початку року його затверджують приват-доцентом Петербурзького унiверситету⁵⁵ , викладачем Вiльної вищої школи П. Лесгафта та приймають у штат етнографiчного вiддiлу Росiйського музею⁵⁶ . Але закордонний докторат не визнавався в Росiї, тому вченому довелося ще довго перебиватись на низькооплачуваних посадах. 26 сiчня 1907 р. на засiданнi деканату фiзико-математичного факультету для одержання звання приват-доцента Ф. Вовк прочитав двi пробнi лекцiї. Маючи великi знання та прекраснi педагогiчнi здiбностi, вiн блискуче витримав iспит i був допущений до викладання. Важливо було те, що унiверситет давав великi можливостi для наукової роботи, при ньому функцiонувало антропо-

стр. 51

логiчне товариство, лабораторiї, архiви. Та й саме оточення - професори М. Введенський, В. Палладiй, М. Римський-Корсаков та iн. - сприяло науковим дослiдженням. Ф. Вовк був одним iз засновникiв Вiльної вищої школи. 10 сiчня 1907 р. вiдбулося органiзацiйне засiдання ради - було складено план викладання та розклад занять на навчальний рiк. Ф. Вовк викладав на соцiальному та педагогiчному вiддiленнях, де зiбралися кращi науковi сили Петербурга: Є. Тарле, М. Ковалевський, М. Туган-Барановський та iн.

Учений пiдтримував зв'язки з Францiєю. Разом iз С. Руденком Ф. Вовк побував на конгресi французької асоцiацiї наук у Дiжонi та на VII конгресi доiсторичної антропологiї Францiї в Нiмi. Повернувшись до Петербурга, вони виголосили доповiдi про роботу цих зiбрань. 10 листопада 1907 р. перед науковою громадськiстю Петербурга Ф. Вовк виступив iз повiдомленням "Про виявлення нового палеолiтичного скелету у Францiї".

Iз географiчним товариством ученого пов'язували давнi науковi контакти ще з київського перiоду. Удалося, нарештi, вiдновити роботу українського вiддiлення товариства, яке було закрите ще 1876 р. 23 вересня 1911 р. на засiданнi етнографiчного вiддiлу Росiйського географiчного товариства Ф. Вовк зробив повiдомлення про книгу М. Ф. Висоцького "Очерки нашей народной медицины"⁵⁷ . Цим вiн продовжив свої студiї в дiлянцi народної медицини, якi почав ще студентом.

1911 р. в журналi "Живая старина" Ф. Вовк опублiкував програму збирання весiльних обрядiв⁵⁸ , пiдготовлену ним за завданням Росiйського музею. Питальник складався з 43 питань i стосувався здебiльшого "iнородцiв" (включав такi питання, як узяття нареченим калиму, запрошення на весiлля ворожбита, право першої ночi, левiрат (обов'язок брата одружитися з удовою померлого) та iн.). Варто зауважити, що Ф. Вовк дуже цiкавився народами Сибiру та Далекого Сходу, збирав колекцiї та листувався з ученими, якi займались цiєю тематикою.

Як член антропологiчного товариства, редактор "L'Antropologie" i кореспондент багатьох наукових журналiв, зокрема "Revue des Traditions populaires" ("Народнi традицiї"), "Revue internationale de Sociologie" ("Мiжнародний соцiологiчний журнал"), як один iз органiзаторiв паризької виставки 1900 р., лектор мiжнародного унiверситету при нiй, викладач Вищої росiйської школи суспiльних наук, член багатьох наукових товариств, учасник десяткiв наукових конференцiй, рецензент сотень праць iноземних учених, Ф. Вовк мав безпосереднi контакти з бiльшiстю наукових центрiв Європи й свiту. Найцiннiшим, на нашу думку, був зворотнiй вплив Ф. Вовка на мiжнародну наукову аудиторiю через її знайомство з досягненнями вiтчизняної науки в галузях етнографiї, палеоетнологiї, археологiї тощо (публiкацiї, конференцiї, етнографiчна виставка, мiжнародний унiверситет).

Щодо самого Ф. Вовка, то першою пiсля його антропологiчних досягнень, можна поставити грунтовну працю "Шлюбний ритуал i обряди на Українi", яка вийшла французькою мовою в журналi "L'Anthropologie" в 1891 - 1892 рр. (перевидана українською 1927 р. Педагогiчним iнститутом iм. М. Драгоманова в Празi; в Українi ця праця вийшла тiльки в 1995 р.).

У цiй фундаментальнiй монографiї автор висвiтлив основнi етапи українського весiльного церемонiалу, склад його учасникiв, обряди та звичаї, народну весiльну поетичну творчiсть, народну символiку, регiональнi особливостi. Одночасно в порiвняльному планi вiн дослiдив весiльну обрядовiсть не лише схiдних слов'ян, але й народiв Францiї, Нiмеччини, Iрландiї, Iспанiї, Iталiї, Туреччини, Iндiї, Японiї, Америки. У його архiвi зберiгається величезна колекцiя опублiкованих i рукописних матерiалiв весiльної обрядовостi багатьох народiв свiту⁵⁹ .

Весiльна обрядовiсть українцiв i слов'янських народiв проходить "червоною ниткою" в наукових дослiдженнях Ф. Вовка. 1890 р. в Софiї вчений опублiкував велику працю "Свадбарските обреды на славянските народы", у 1891 р. в

стр. 52

Парижi - "Шлюбний ритуал та обряди на Українi", у 1895 р. в Петербурзi - "Свадебные обряды в Болгарии", а в 1911 р. учений видав "Программу для собирания сведений о свадебных обрядах у великоруссов и инородцев Восточной Сибири". Шлюбна обрядовiсть займає великий пiдроздiл у його пiдсумковiй працi "Етнографiчнi особливостi українського народу".

Займаючись питанням весiльної обрядовостi, у вступi до працi "Шлюбний ритуал та обряди на Українi", Ф. Вовк ставив завдання "полегшити пiзнання цих фактiв ученим колам Захiдної Європи"⁶⁰ . Уже з цього виразу стають зрозумiлими принципи вченого - вiн уважав за необхiдне ввести данi щодо української та слов'янської весiльної обрядовостi в європейський науковий обiг iз тим, щоб вони прислужилися для подальших дослiджень у контекстi європейської етнографiчної науки. Ф. Вовк подав досить повний огляд шлюбного ритуалу в Українi. Вiдчувається особливе авторське бачення iсторичних коренiв та походження тiєї чи iншої дiї, яку вiн розглядав у свiтовому просторi iз найдавнiших часiв. Автор працi часто звертався до польових матерiалiв, якi вiн нагромадив за допомогою своїх дослiджень та кореспондентiв iз України, слов'янських та iнших країн свiту. Та найбiльше вiдомостей вiн черпав iз збiрникiв П. Чубинського. Учений видiляв три найголовнiшi акти весiльного церемонiалу: сватання, заручини та весiлля. Описуючи весiльну драму, Ф. Вовк звертав особливу увагу на пережитки стародавнiх форм шлюбу та еволюцiю українських шлюбних ритуалiв.

Третiй перiод мiжнародних зв'язкiв iз центром в Петербурзi (1906 - 1918) характеризується створенням наукової школи, яка розвинула концепцiї свого вчителя й поглибила мiжнароднi зв'язки. Серед його учнiв - видатнi ученi П. Єфименко, С. Руденко, I. Раковський, А. Носiв, О. Алешо, Л. Чикаленко, О. Шульгин, Б. Крижановський. Першi три за рекомендацiєю Ф. Вовка пройшли стажування в Парижi, Монако, Дiжонi. Майбутнiй академiк П. Єфименко, здобувши мiжнародну премiю Кана, здiйснив кругосвiтню наукову подорож, згодом Антропологiчне королiвське товариство в Англiї обрало його своїм членом. С. Руденко вiдвiдав європейськi країни i побував у Єгиптi. Сам Ф. Вовк майже щороку виїжджав на мiжнароднi науковi конференцiї. Численнi мiжнароднi нагороди, участь у рiзних наукових товариствах Францiї, Росiї, Австро-Угорщини та iнших країн, величезне листування (5,5 тис. листiв) свiдчать про свiтове визнання наукових заслуг ученого i його широкi європейськi зв'язки, що встановлювались ним iз метою вивести Україну у свiт "культурникiв".

Високий професiйний рiвень народознавчим студiям Ф. Вовка забезпечили впровадженi ним програми збирання етнографiчних матерiалiв та їх систематизацiї. За цими програмами проводилися дослiдження не тiльки в Росiйськiй iмперiї, але й за її межами.

Пiдсумком його багаторiчних студiй iз етнографiї була грунтовна праця "Етнографiчнi особливостi українського народу" (1916), значення якої важко переоцiнити. Автор iз позицiй сучасної йому народознавчої науки подав усебiчний систематизований нарис українського народу. Розглянуто найрiзноманiтнiшi види господарської дiяльностi (мисливство, рибальство, скотарство, рiльництво, промисли та ремесла), знаряддя працi, засоби пересування, типи поселень, народне будiвництво, одяг, харчування, особливостi громадського та сiмейного побуту, вiрування, звичаї й обряди. Ця праця, поза сумнiвом, визначала мiсце й роль українцiв у колi європейських народiв, сприяла пiднесенню нацiональної свiдомостi, була чи не єдиним джерелом українознавства. У дiаспорi ця праця служила пiдручником в українських школах.

Використовуючи рiзноманiтнi джерела, вiд археологiчних до сучасних йому теоретичних праць, Ф. Вовк уперше в українськiй етнографiї так докладно й аналiтично описав матерiальну й духовну культуру українського народу. Учений дiйшов висновку, що український народ "являє собою одну етнографiчну

стр. 53

цiлiсть"⁶¹ i є найбiльш подiбним до пiвденних слов'ян. В етнографiї Ф. Вовк знайшов багато спiльного з румунами. У найдавнiших формах, уважав учений, етнографiчнi риси українцiв дуже близькi до бiлорусiв та росiян.

Специфiка й унiкальнiсть дiяльностi Ф. Вовка в Санкт-Петербурзi полягала в тому, що в столицi Росiйської iмперiї вчений створив ще один центр української етнологiї: 1) в Росiйському музеї iм. Олександра III, де вiн був фундатором етнографiчного вiддiлу i де створив величезнi українськi колекцiї; 2) в Петербурзькому унiверситетi, в якому очолював антропологiчне товариство й де виховав наукову школу своїх послiдовникiв, якi розвинули концепцiї про єднiсть українського народу, матерiальної й духовної культури; 3) у Росiйському географiчному товариствi, де вiн очолив вiддiл України в "Комиссии по племенному составу России" та був одним iз авторiв "Географического очерка России".

Пiдсумовуючи, можемо сказати, що Ф. Вовк одним iз перших у вiтчизнянiй етнографiчнiй науцi застосував науковий метод дослiдження. Учений увiйшов в етнографiю як один iз перших дослiдникiв весiльних звичаїв та обрядовостi в Українi, подав усеосяжну характеристику матерiальної й духовної культури українського народу, створив у Петербурзi центр iз вивчення слов'янської етнографiї, чимало зробивши для встановлення мiжнародних наукових зв'язкiв.

-----

¹ Науковий архiв Iнституту археологiї Нацiональної академiї наук України (далi - НАIА НАНУ). - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 429. - Арк. 4.

² Там само.

³ Там само.

⁴ Науковий архiв Росiйського географiчного товариства (далi - НА РГТ) - Ф. 110. - Оп. 1. - Спр. 231.

⁵ Legion d'Honneur Paris Le President de la Republique Francaise De'crete 8 sept. 1916; Речь (Петроград). - N 329. - 29.11.1916.

⁶ Вовк Г. Бiблiографiя праць Хведора Вовка (1847 - 1918) // ВУАН. Бiблiографiчна комiсiя. - Вип. 3. - К., 1919; Передрук з моїми та доповненнями редактора в кн.: Федiр Кiндратович Вовк (1847 - 1918). Дослiдження, спогади, бiблiографiя. До 150-лiття з дня народження вченого / Ред. Марко Антонович // Джерела до новiтньої iсторiї України. - Т. 4 - Нью-Йорк, 1997. - С. 291 - 361.

⁷ D-r Adachi В. Die Tuosknochen des Lapaner. - Tokijo, 1905. - VI. B. der Mitteil d Med. Facult. Koiserl Inpon. Universitat zu Tokijo; W. Durchwarth. Morphologu and Antropologu. - Cambridje, 1904. - С. 326; Крип'якевич I. Iсторично-фiлософська секцiя НТШ пiд керiвництвом Михайла Грушевського у 1894 - 1913 рр. // ЗНТIП. - Львiв, 1991. - Т. 222. - С. 393, 397, 405, 410; Центральний державний iсторичний архiв України у м.Львовi (далi - ЦДIАУЛ). - Ф. 309. - Оп 1. - Спр. 42. - Арк. 25; НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 2088 л. - Арк. 1, 2; Спр. 429.

⁸ Труды III Археологического съезда в России, бывшего в Києве в августе 1874 г. - К., 1878; Франко О. О. Огляд фонду "Музей старожитностей при Київському унiверситетi" // Археологiя. - 1991. - N 1. - С. 145 - 147 [Матерiали III Археологiчного з'їзду].

⁹ [Volkov Th.] Bouillet. Dictionnaire universel d'Histoire et de Geographie, 30-me. -Paris, 1893.

¹⁰ Зв'язки Iвана Франка з чехами та словаками / Упорядкували М. Мольнар та М. Мундяк. - Брно, 1957. - С. 492 [художнє оформлення Юрiя Вовка (1899 - 1961) - онука Федора Вовка по першому сину Володимиру (1874 - не ран. 1928)]; Франко I. Зiбрання творiв в 50 т. - Т. 49. - К., 1986. - С. 147.

¹¹ Там само. - Т. 48. - С. 155.

¹² Вiддiл рукописiв та текстографiї Iнституту лiтератури iм. Т. Шевченка Нацiональної академiї наук України - Ф. З. - Спр. 1607. - Ч. 244. - Арк. 351.

¹³ Франко О. Iван Франко i Володимир Антонович / Iван Франко - письменник, мислитель, громадянин. - Львiв, 1998. - С. 834 - 839.

¹⁴ Франко I. Зiбрання творiв. - Т. 49. - С. 162, 163.

¹⁵ Вовк Г. Бiблiографiя... - С. 309.

стр. 54

¹⁶ "Краткое историческое известие о введений християнства в Прикарпатских странах во времена св. Кирила и Мефодия, их же учениками и проповедниками. Сочинил А. С. Петрушевич". - Львiв, 1882 [I.Франко вислав цю книжку Ф. Вовковi - О. Ф.]

¹⁷ [Вовк Хв.] Звiдки взявся вогонь у кременi? (В мiстечку Острополi Новоград-Волинського повiту записала А. Верещинська) // Житє i слово. - Львiв, 1895. - Т. 3. - Ч. 29. - С. 217 - 218; Його ж. Про грiм i блискавку // Там само. Ч. 30. - С. 218, 219; Його ж. Про грiм i блискавку. // Там само. - С. 372.

¹⁸ Вiддiл рукописiв Львiвської наукової бiблiотеки iм. В. Стефаника Нацiональної академiї наук України (далi - ВР ЛНБ НАНУ). - Ф. 29. - Спр. 629.

¹⁹ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 307. - Арк. 72 - 80.

²⁰ Там само.

²¹ В[ов]к Хв. Письмо з Парижа // Дiло (Львiв). - Ч. 131.

²² Антонович М. Епiстолярна спадщина Володимира Антоновича. Неопублiкованi листи В. Б. Антоновича до Ф. К. Вовка (з архiву УВАН) // Український iсторик. - 1989. -N 1 - 3. - Т. 26. - С. 102.

²³ РВ ЛНБ НАНУ. - Ф. 29. - Оп. 1. - Спр. 629.

²⁴ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 239. - Арк. 1 - 5.

²⁵ Вовк Т. Братання на Українi (переклад В. Сави) // Правда. (Львiв). - 1891. - Т. Ш. - Вип. 7. - С. 27 - 29; Вип. 8. - С. 86 - 94.

²⁶ Волков Ф. К. Сводбарските обреди на славянските народи// Сборник за народньї умотворения, наука и книжнина. - София, 1890. - Кн. III. - С. 137 - 178; 1891. - Кн. IV. - С. 194 - 230; Кн. V. - С. 204 - 232; 1892. - Кн. VIII. - С. 216 - 256; Кн. ХI. - С. 472 - 510.

²⁷ Volkov Th. Rites et usages nuptaix en Ukraine // L'Anthropologie. - Paris, 1891 -T. 2/m pp. 160 - 184; 408 - 437; 537 - 587; 1892, T. 3, pp. 541 - 588.

²⁸ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 1403 л.

²⁹ Вовк Х. Студiї з української... - С. 219 - 233.

³⁰ Volkov Th. A. A. Potebnia. Nicroloque// Revue des Traditions Populaires. - Paris, 1892. - T. VII. - P. 59, 60.

³¹ Франко О. Федiр Вовк // Джерела до новiтньої iсторiї України - Т. 4. Українська вiльна академiя наук у США. - Нью-Йорк, 1997. - С. 215.

³² Вовк Хв. Соромiцькi пiснi, записанi М. О. Максимовичем // Матерiали до українсько-руської етнологiї (далi - МУРЕ) - 1899. - Т. 1. - С. 157 - 168.

³³ Цвенгрош Г. Невiдоме Франкове повiдомлення на Паризькому мiжнародному конгресi // Українське лiтературознавство. - Вип. 58. - 1993. - С. 3 - 9.

³⁴ Вовк Хв. Конгрес фольклористiв у Парижi у вереснi 1900 р. // МУРЕ. - 1900. -Т. III. - С. 181.

³⁵ Наулко В. Листування Федора Вовка з Борисом Грiнченком. - К., 1999.

³⁶ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 3392 а.

³⁷ НАIА НАНУ. - Ф. 1 - Оп. 1. - Спр. 4594 л - 4598л.

³⁸ Вовк Хв. Паризька виставка 1900 р.: Мiжнародна школа на виставцi 1900 р. в Парижi. Мiжнародний археологiчно-антропологiчний конгрес у Парижi у серпнi 1900 р. Конгрес фольклористiв (Gongres des Traditions Populaires) у Парижi у вереснi 1900 р. // МУРЕ. - 1900. - Т. III. - С. 175 - 181.

³⁹ Volkov Th. Ethnographie (L') dans les sections russes de L'exposition Universelle de 1900 Paris. V Giard et E. Briere. 15p; Те ж саме. - Bulletions et Memoires de la Sosiete d'Anthropologie de Paris. - Paris, 1901. - T. 2. - p. 264.

⁴⁰ VOIKOV Th. Industrie (L') premycenienne dans les stations neolithiques de l'Ukraine (Resume de la communication). - Congres International d'Anthropologie et d'Archeologie prehistoriques. Compte rendu de la 12-me Session, Paris, 1900. - Paris, 1902. - P. 401 - 404; Volkov Th. Science (La) des illettres en Ukraine et les etudes gene rales dans cette direction. -Congres International des Traditions Populaires (10 - 12 Sept. 1900). - Paris, 1902. - P. 132 - 134.

⁴¹ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. - Спр. 408.

⁴² Там само. - Спр. 1926 л.

⁴³ Там само. - Спр. 177.

⁴⁴ Центральний державний iсторичний архiв Росiї (Санкт-Петербург). - Ф. 696. - Оп. 1 - Спр. 180. - Арк. 1.

⁴⁵ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 1931. - Арк. 1.

стр. 55

ⁱ⁶ Франко О. Федiр Вовк. - С. 153; її ж. Федiр Вовк - вчений i громадський дiяч. - К., 2001. - С. 130.

⁴⁷ Украинцы: каталог-указатель этнографических колекций Государственного музея этнографии народов СССР. - Л., 1983.

⁴⁸ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 408 б; Volkov Th. Rapport sur les vouages en Galicie Orientale et en Bukovine en 1903 et 1904 // Bulletins et Memoires de la Sosiete et Anthropologie de Paris. - Paris, 1905. - P. 244 - 289.

⁴⁹ Лiтературно-науковий вiсник. - 1904. - Т. 27. - Кн. 6. - С. 107 - 110.

⁵⁰ Франко I. Етнографiчна експедицiя на Бойкiвщину // Зiбрання творiв у 50 т. - Т. 36. - К., 1982. - С. 68 - 99; Вовк Ф. Антропометричнi дослiди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини // МУРЕ. - Т. 10. - 1908. - С. 1 - 39. Або: Етногенез та етнiчна iсторiя населення українських Карпат. - Т. 1. - Львiв, 1999. - С. 535 - 574.

⁵¹ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 177.

⁵² Волков Ф., Русое А. Примечания к части "Свода показаний, данных некоторыми из арестованных по делам о государственных преступлениях, касающихся "сообщества украинофилов" // Былое. - 1907. - VI. - С. 153 - 160.

⁵³ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 219.

⁵⁴ Там само. - Спр. 1669.

⁵⁵ Там само. - Спр. 414.

⁵⁶ Украинцы: каталог-указатель этнографических коллекций Государственного музея этнографии народов СССР. - С. 5.

⁵⁷ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 361.

³⁸ Волков Ф. Программа для собирания сведений о свадебных обрядах у великоруссов и инородцев Восточной Сибири // Живая старина (СПб.). - 1911. - Вып. 1. - С. 27 - 30.

⁵⁹ НАIА НАНУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 106, 123, 143, 148, 151 - 157, 167.

⁶⁰ Вовк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Українi // Студiї з української етнографiї та антропологiї. - К., 1995. - С. 220.

⁶¹ Вовк Хв. Етнографiчнi особливостi українського народу // Там само. - С. 39 - 218.

The article "Fedir Vovk's International scholarly contacts: a century later" researches the role and place of great ethnologist, historian, archeologist and anthropologist F. Vovk (1847 - 1918) in the development of Ukrainian and world scholarly thought as well as his establishing international scholarly contacts. F. Vovk's scholarly activities are closely connected with his socio-political activities (the article discuses this issue in the context of Ukraine's history of XIX - beginning of XX centuries).

Постоянный адрес данной публикации: