Самозванці в Росії - професія популярна. Пу?ачов і Разін були царями, доньок останнього російського самодержця Ніколая ІІ - хоч гать гати. "Діти лейтенанта Шмідта" розплодилися з легкого пера Ільфа і Петрова у 20 ті роки минулого століття. В часи Бала?анова, Паніковского, Остапа Бендера легко було заробляти хліб насущний, спекулюючи на неуцтві провінційних радянських чиновників, які забували "великі віхи" революції.

Але згодом образи славних героїв монополізувала влада. Ухвалили відповідну карну статтю, а за порвану газету з портретом "батька народів" винуваті перетворювалися на табірний пил.

Схоже, нині російська влада почала поблажливо і терпимо ставитися до людей, які роблять бізнес на своїй схожості з історичними особистостями. На Старому Арбаті, Твєрской, Красній площі заробляють гроші "Лєніни", "Маркси", "Ніколаї", "Єльцини", "?орбачови". Щоправда, образу Владіміра Владіміровіча Путіна росіяни наразі не освоїли.

Серед багатьох московських двійників найпопулярнішим у Москві є Лєнін, в мирському житті - Анатолій Іванович Котєнков. Його робоче місце - в самому куті Красної площі, біля ЦУМу. Він колишній філолог, доктор філологічних наук. І є чимало охочих сфотографуватися з ним.

- Владіміре Іллічу! То з чого все почалося?

- Знаєте, у квітні виповнюється десять років, як я працюю Лєніним у Москві. 1995 року, тоді жив у Ташкенті, вирішив відпустити вуса та бороду. Й одразу хтось із колег уїдливо помітив: "Що, під Лєніна "косиш?" Отоді й спало на гадку залишити "хлібні місця" та виїхати в Москву на заробітки. Сам я філолог, їхав у столицю і хвилювався. Природно, читав праці Ілліча, дуже боявся, що мене побють москвичі або міліція засадить у кутузку.

Але всі хвилювання виявилися даремними. На останні гроші винайняв квартиру, сходив до гримера, пошив костюм, жилет, насунув на чоло знамениту лєнінську кепку і пішов на Старий Арбат.

- Важко уявити, щоб у ті роки ваш бізнес не взяли під контроль.

- Звичайно, спершу були "братки", які відбирали майже все. Мав єдиний клопіт - куди сховати зароблені гроші. Але потім узяли під свій "дах" міліціонери. Там усе було почесному.

- А народ як поставився до вашої діяльності?

- Москвичі - люди з гумором, готові зрозуміти жарти й дивацтва. Щоправда, спочатку чіплялися ортодоксальні комуністи, здебільшого літні, вимагали не ганьбити образу вождя. Але були й такі, хто люту ненависть до ленінізму та комунізму переносив на мене. Особливо складні дискусії були з людьми віруючими, релігійними. Вони мені все згадали: як церкви закривав, як священиків розстрілював.

- А як тепер ставляться до вас російські "ліві"?

- Терпимо. Почали запрошувати на свої мітинги, демонстрації. В принципі я веду широку "просвітницьку" діяльність. Наприклад, приймаю дітей у піонери, дорослим вручаю партійні квитки. Адже після розпаду СРСР минуло стільки часу, юним росіянам складно згадати про те, хто такий Лєнін. А під час своєї представницької поїздки в Туреччину мій прогноз про торжество прийдешньої світової революції надрукували навіть місцеві газети. Вважаю, що ?єннадій Зю?анов уже давно мав би поклопотати та призначити мені персональну пенсію.

- А чого вас занесло в Туреччину?

- Останнім часом мало працюю в Росії. Торік декілька місяців провів у Гонконгу. Китайці купили авіаносець "Мінськ", зробили на ньому розважальний центр, музей, казино. От я там брав участь в освіті китайських пролетарів. Потім був у Туреччині, Німеччині. За цей час вивчив шість мов, та й заробив дещо.

- І багато?

- Купив у Москві дві квартири, живу як усі люди. Навіть знайшов Надєжду Константіновну! Правда, ми з нею швидко розійшлися. Наші погляди на роль пролетаріату в сучасному світі не збіглися. Але тепер золоті часи минули. Гроші мене мало цікавлять. Почав більше задумуватися про вічне, про сенс життя, міркувати: хто винуватий, з чого почати і що робити.

- Вибачте , а самі ви як себе ідентифікуєте?

- Хочете вірте, хочете ні, але коли розмовляю із сучасною молоддю, робітничим класом, відчуваю приплив щирих сил, відчуваю, що все можна почати з початку. А ще щодня читаю праці Лєніна. Навіть коли на унітазі сиджу. Дуже допомагає. Купив відеокасети з радянською кінокласикою. Думаю, що зіграв би роль вождя не гірше він Штрауха, Ульянова, Каюрова, Сухорукова.

- Владіміре Іллічу, а як ставитеся до інших двійників - вони для вас конкуренти?

- Так ні, хоча живемо ми не дружно, але не бємося. В кожного свій бізнес, власний "лєнінскій" простір. Хтось ходить у ресторани, на ювілеї, любить пропустити чарчину іншу. Але Лєнін, як відомо, нічого, крім пива, не вживав. Тепер "моя точка" - поряд із Красною площею, біля памятника маршалові Жукову. Сиджу, з "Карлом Марксом" у шахи граю. Але весь час доводиться працювати. Думаю, що в кожного десятого москвича та гостя столиці на столі стоїть фотографія зі мною.

Постоянный адрес данной публикации: