ТОТОЖНІСТЬ АНТИЧНИХ ГЕРМАНЦІВ САРМАТАМ

Якщо етнонім сарбати / сармати [лат. Sarmatae, грец. Σαρμάται] / серменди [лат. Sermende] = серби [лат. Serbi, пол. Sarb] / *серпи етимологізується як «змії, зміяни, чермні», то етнонім германці [лат. Germani, грец. Γερμανοί] / гербани [лат. Gerbani] / гармани [лат. Garmani] / герміони [лат. Hermioni / Hermiones] / гермінони [лат. Herminones] / герімони [лат. Herimones] = *гермілани / вермілани [лат. Vermilani] етимологізується не тільки як родичі (лит. «giminaičiai» / *ge[r]minaičiai), а і як «черви, черв'яни, чермні / темно-червоні». А червом же праіндоевропейці називали змія і змію. Отже, етнонім германці це є лише кентумна форма сатемного етноніма серменди (кермний / гермний / вермний / сермний / чермний – «темно-червоний, темний»).

Саме через темно-червоний колір шкіри античні автори германіями називали перські племена керманіїв. Вони ж відрізняли германців від темно-червоношкірих пращурів інших слов'ян – сарматів лише за осілим чином мешкання, а зовсім не за кольором шкіри, що могло б бути доцільним, якби ж античні германці були б світлошкірими. Височенні темно-червоношкірі горяни сармати / сарбати мешкали не лише на південному, а і на північному узбережжі Балтійського моря. Тому-то в античності воно і називалося Сарматським. І це підтверджується не лише наявністю навіть в Середньовіччі темношкірих і чорноволосих скандинавів (норманів), вікінгів і варягів:

«Д-р Бідді знайшов чорняву расу на острові Мен, де в старовинних могилах були знайдені брахікефальні черепи. Ці чорняві данці суть, може бути, Dubhgaill або «смагляві чужинці», яких ірландські хронікери, описуючи нашестя Вікінга, протиставляють «білявим чужинцям», в яких припускають норвежців. Таким може бути походження брахікефалічного типу, високого і смаглявого, який зустрічається в деяких данських округах Англії... Етнічним кордоном між кельтами і тевтонами була безперервна лінія гір, утворена Тевтобургським лісом, Тюрінгським лісом і Ісполіновими горами. ...на південь від цієї лінії населення швидше брахікефальне; середній показник дорівнює 79,2 у Гессені, 79,3 у Швабії, 79,8 у Баварії, 80 в Нижній Франконії і 80,1 в Брісгау. Населення нового Вюртембергського королівства також короткоголове. Гельдер, найбільший вюртемберзький авторитет у справі антропології, дивиться на цей тип як на туранський або сарматський, а не як на лігурійський, як він спочатку припускав... Середній показник країн швабських, алеманських і баварських в даний час дорівнює 80» [1];

«Існує ще одне давнє слово, яке використовували англосакси для позначення чорного або коричнево-чорного – це «sweart». Від цього слова могли утворюватися особисті імена Suart і Sueart, що спочатку могли означати людей з темно-коричневим або смаглявим кольором обличчя. Подібні імена зустрічаються в записах Книги страшного суду Букінгемширу і Лінкольнширу. Вони можуть бути скандинавського походження, бо прізвисько Svarti виявляється в Північних сагах. Король Норвегії, який помер у 863 році, носив ім'я Хальфде (Halfden) Чорний. Так звані смагляві жителі англосаксонського періоду, ймовірно, включали в себе венедів, іммігрантів або нащадків людей того ж народу, що і пращури сорбів (сербів) з Lausatia (Лужиця) на кордоні Саксонії і Пруссії в наші дні. Частина смаглявих вендів цілком могла перебувати серед смаглявих вікінгів, згаданих як в ірландських анналах, так і в уельських анналах, і могла бути пов'язана з людьми, які залишили англосаксонське ім'я Blacmanne-berghe, що зустрічається в одній з хартій, Blachemenestone на узбережжі Кенту, і Blachemanstone на узбережжі Дорсету. ... Вторгнення на Британські острови вікінгів  смаглявого або з темним кольором обличчя ґрунтується на історичних доказах, які занадто ґрунтовні, щоб у них можна було сумніватися. В ірландських анналах Чорні вікінги називалися Dubh-Ghenti, або Чорні Язичники ... Чи пов'язані брюнети Хартфордширу і Букінгемширу частково з поселенцями вендами і норвежцями смаглявого типу, як припускають сьогодні, або за деякою іншою причиною, але британська теорія як закінчена версія в світлі цих фактів здається неправдоподібною... Факти, що стосуються смаглявих людей в Англії під час англосаксонського періоду, які можуть бути отримані з топоніма Brun, можуть бути доповнені, принаймні, деякими з топонімів, що починаються з «dun» і «duning». «Dun» є давньоанглійськім словом, яке позначає колір, що нагадує і чорний і коричневий, і там, де він зустрічається на початку слова в такій комбінації, як Duningland, він, ймовірно, відноситься до смаглявих людей або їх дітей, а не до англо-кельтського слова «dún» – пагорб або укріплене місце. Що стосується давньої смаглявої раси або рас Північної Европи, то не може бути сумніву в її існуванні на південному сході Норвегії та на сході Фрисландії. Не може бути сумніву в важливості впливу, який давній народ венедів надавав на північно-східні території Німеччини, передаючи своїм нащадкам більш смаглявий колір обличчя, ніж той, який переважав у мешканців Ганноверу, Гольштейну і Вестфалії, більш чистого тевтонського походження. У цьому не доводиться сумніватися, з огляду на те смагляве населення, яке сьогодні збереглося в провінціях Північної Голландії, Дренту і Оверійсселу, що утворюють внутрішні райони давньої Фризії, звідки численні смагляві мешканці  разом з фризами , мабуть, прибули до Англії. Недоцільно сумніватися в цьому, бо під час норвезької імміграції в Англію всі смагляві мешканці Норвегії не стали залишати свою країну, так як вони були смаглявими... Норвезькі брюнети відрізняються від типових блондинів цієї країни двома особливостями. По-перше, вони більш широкоголові, тоді як блондини, що становлять основну масу цього народу, довгоголові. Арбо ясно показав, що не тільки більш широкоголові мешканці цих прибережних районів є в цілому смаглявими (темними), але серед них широкоголові люди мають тенденцію бути більш темними, ніж інші типи. ...у Норвегії виявляються сліди широкоголової, що відрізняється від лопарів, смаглявої раси, про існування якої вже згадувалося, і яка описана Ріплі як, ймовірно, альпійського походження» [2].

Червонолицим і темношкірим був і імператор Священної Римської імперії Оттон I Великий, що теж, можливо, був нащадком темно-червоношкірих готів:

Королева Адельгейда і король Оттон I Великий, король Германії (936 – 973), імператор Священної Римської імперії (962 – 973); Эдіт Англійська і Оттон I Великий. Скульптура з Магдебургського собору, 1250 р.;

«...він [Оттон I] вмів говорити романською і слов'янською мовами і, що є рідкістю, вважав гідним користуватися ними. Він часто ходив на полювання, любив гру в шахи, іноді з [чисто] королівською гідністю виявляв прихильність до верхової їзди. З цим він поєднував величезний зріст, що свідчив про королівську велич, голову його покривало сиве волосся, очі були карі, вони випромінювали якийсь блиск на зразок блискавки, [у нього було] червоне обличчя і всупереч давнім звичаям довга борода, груди, покриті гривою, як у лева, помірний живіт, хода, колись легка, тепер стала важчою…» [3].

Слов'яни (ослов'янені західні балти чи метисні нащадки слов'янськомовних чорноволосих античних германців), германці (середньовічні нащадки блідолицих кельто-іллірійців, і протопсевдогерманськомовних саксів), галли (нащадки слов'янськомовних аланів-торків – валлони) і римляни, що приносять дари Оттону ІІІ (з Євангелія дат. 990 р.: «Західні слов'яни», http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/71361).

Отже зовсім не блідолицими блондинами, а дуже смаглявими, чорноволосими і кароокими брюнетами (подібно своїм нащадкам українцям) були шляхетні роди готів:

«Ще у першій половині ХІХ ст. починається вивчення епічної традиції про готів Ерманаріха, що збереглася в давньогерманських сагах. Важливою подією стала публікація Копенгагенським Королівським товариством північних антикварів «Саги про Хервер». Одним із перших її проаналізував ісландський дослідник Г. Вігфуссон. На його думку, найдавніші едичні пісні циклу про Ерманаріха і Аттілу («Hamðismal») вказують на першу Готську імперію (королівство Ерманаріха, – І.З.) і на її столицю – «Danparstaðir» («Дніпровський град»), якому відповідає м. Київ. На основі аналізу епічної традиції Г. Вігфуссон дійшов висновку, що Ерманаріх правив всією чорноземною смугою Русі від Карпат (Harvaðafjöll) до східних степів» [4].

Підтверджується тотожність античних германців темно-червоношкірим сарматам і їх нащадкам аланам-торкам (пушту «tor», тадж. «торік», протогерм. *derkaz, ст.-англ., «deorc», англ., «dark» – темний) також як північними легендами про прихід войовничих пращурів скандинавів з Азії та Дону, так і ідентичністю тамг античних германців тамгам сарматів і аланів:

«Вигляд їхнього тіла, витягнутого в потворну довжину, надто важкого для їхніх ніг, а в попереку перехопленого, як Аристотель описує комах, вселяв до них (грутуннів = йотунгів = гостроготів, – П.Д.) зневагу» [5].

Такими ж буцімто неставними, яких навіть не здатні носити коні, описує і їх нащадків русів Захарія Мітиленський:

«...народ ерос, чоловіки з величезними кінцівками, у яких немає зброї і яких не можуть носити коні через їх [довгі нижні] кінцівки. Далі на схід, у північних краях, є ще три чорні народи...» [6].

Список літератури

1. Тейлор, Ісаак: «Слов'яни і арійський світ», http://www.razlib.ru/psihologija/slavjane_i_ariiskii_mir/p2.php.

2. Шор, Томас Вільям: «Походження англосаксонського народу», http://universe-tss.su/main/litstr/16067-proishozhdenie-anglo-saksonskogo-naroda-obnovlyaetsya.html.

3 Корвейський, Відукінд: «Діяння саксів», http://www.vostlit.info/Texts/rus/Widukind/frame2.htm.

4. Зіньківська, Ірина: «Готланд Ерманаріха: гостроготи у Східній Европі на рубежі Стародавності та Середньовіччя», https://coollib.com/b/516221/read.

5. Сардський, Евнапій: «Продовження історії Дексиппа», https://scicenter.online/istoriya-ukrainyi-scicenter/evnapiy-sardskiy-62586.html.

6. Мітиленський Захарія: «Історія», http://www.vostlit.info/Texts/rus7/Zacharia/text1.phtml?id=526.

7. Мельникова, Олена: «Опис Землі – скандинавські історичні джерела», http://raushenb.blogspot.com/2017/05/blog-post_8.html; «Давньоскандинавські географічні твори: тексти, переклад, коментар // Опис Землі III», http://ulfdalir.ru/sources/42/555/560, http://publ.lib.ru/ARCHIVES/M/MEL%27NIKOVA_Elena_Aleksandrovna/_Mel%27nikova_E.A..html.

8. Голденков, Михайло: «Русь. Інша історія», https://litlife.club/books/180967/read?page=10

http://evolv.ho.ua/Ukraine_History_and_Culture/Ukraine_History/Belerusj/Goldenkov_Rus_dr_ist.html.

9. Пліній Старший: «Природна історія. Піфей з Массалії», http://annales.info/ant_lit/plinius/02.htm,

http://oplib.ru/voennoe_delo/view/46427_nashestvie_kimvrov_i_tevtonov_ii_vek_do_n_e.

10. Мельникова, Олена: «Ренесанс середньовіччя? Роздуми про мітотворчість у сучасній історичній науці», http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/5228/02-Mennikova.pdf?sequence=1.

11. Грот, Лідія: «Що вважати «темними віками» (відповідь І.Л. Рожанському)», http://pereformat.ru/2014/03/temnye-veka/.

12. Тєлєжко, Георгій: «Сліди прагерманських міграцій», http://www.neizvestniy-geniy.ru/cat/literature/istor/825020.html?author.

13.  Єлісеєв, Олександр: «Стародавні руси: народ і «каста»»,

http://kladina.narod.ru/eliseev/eliseev.htm, http://radota-indrin.livejournal.com/72975.html.

14. Нізамі Гянджеві: «Іскандер-наме», https://topreading.ru/book-282338-nizami-gyandzhevi-iskander-name.

15. Аваро-хорватська легендарна сага з острова Крк – «На сліді сонця – Червоні воїни з Хорасмії»,

https://www.amazon.com/Track-Sun-Red-Warriors-Chorasmia-ebook/dp/B08KHTXMKF.

16. Бубенок, Олег: «Адиги в Північному Надчорномор'ї», [PDF] АДЫГИ – eKMAIR ekmair.ukma.edu.ua › Bubenok_Adyhy_v_Severnom_Prychernomore;

 https://www.academia.edu/40260809/АДЫГИ_В_СЕВЕРНОМ_ПРИЧЕРНОМОРЬЕ.

17. Кузьмін, Аполлон: «Початок Русі: Таємниці народження руського народу»,

https://statehistory.ru/books/apollon--kuzmin_nachalo-rusi-taynynynynya-russkogogo-naroda/22; https://flibusta.club/b/221162; https://coollib.com/b/139788-nachalo-rusi.

Permanent link to this publication: