І

ІСТОРІЯ ПЛЕМЕН І НАРОДІВ, ЩО СФОРМУВАЛИ УКРАЇНСЬКИЙ ЕТНОС І ДЕРЖАВУ УКРАЇНУ[1]

Павло ДАНИЛЬЧЕНКО

Зміст

Від автора

Стародавньою історією людства цікавиться багато людей, а не лише фахівці з історії. При цьому свідомість пересічних громадян, що вміють аналітично мислити і не тільки ретельно, а і достатньо детально сприймати і обробляти інформацію, на відміну від свідомості фахових істориків, не зашорена як думками всесвітньо відомих авторитетів, так і ідеологічними настановами. До того ж вони і не бояться виглядати білими воронами серед своїх колег а, отже, і не змушені мати таку ж думку на кардинальні історичні проблеми, як і всі інші. Тому-то, розуміючи, що не тільки сучасна, а навіть і стародавня історія дуже заполітизована і ґрунтується на багатьох хибних догматах, я і вирішив відправитися на пошуки істини.

Звичайно ж багато і фахівців добре розуміють, що батьківщиною індоєвропейців є Індія. Але, незважаючи на безліч ніким не спростованих доказів цього, з політичних міркувань це офіційно не визнається. Адже в Індії і Пакістані зараз майже відсутні темно-червоношкірі нащадки праіндоєвропейців, що змушені були поступово покинути Індійський субконтинент через катаклізми та його перенаселеність. Зараз в Північній Індії та в Пакістані, як і в Ірані і в Північній Європі, переважно мешкають нащадки блідолицих туранців (саків, сако-масагетів і інших фіно-угро-самодійців), що лише перейшли, як і росіяни на спілкування індоєвропейськими мовами. І ці мови є більш далекими від санскриту не тільки ніж литовська мова (що має вісімдесят відсотків санскритських коренів), а навіть і ніж українська та російська мови.

Багато науковців розуміють, що і сформована на основі піджину англійська мова за граматикою не є індоєвропейською а, як і інші аналітичні мови (новоперська та болгарська), що втратили флексії, насправді є туранською (сакською) мовою, що лише суттєво збагатилася індоєвропейською лексикою. Але ж і на це всі закривають свої очі, вочевидь, теж з політичних міркувань.

Хто ж тоді визнає, що і інші псевдогерманські мови сформувалися лише в темні століття Середньовіччя на основі піджинів, якими прибульці з Азії темно-червоношкірі германці (тобто балтсько- і слов'янськомовні серменди / сармати) спілкувалися з блідолицими аборигенами Європи і, отже, що ніякого стародавнього германського етносу до прибуття сермендів в Європу насправді не було?

Тому-то я і вагаюся, як все ж таки назвати те, що змусило мене здійснити це дослідження, – дилетантством фахових істориків, що все ще шукають в Європі прабатьківщину темно-червоношкірих середньовічних слов'ян, чи шарлатанством їх покровителів, а саме злочинним приховуванням ними від світової спільноти неприємної для світової еліти правди.

І ця правда перш за все і міститься саме в темно-червоному кольорі середньовічних слов'ян, що принципово неможливо для тубільців Європи, а також і підтверджується принциповою можливістю відновлення в праслов'янській мові дії закону відкритих складів лише під впливом аустронезійських чи східнокитайських говірок.

Проаналізувавши і всі інші відомі факти, я як і інші дослідники зрозумів наступне:

– праіндоєвропейці могли мешкали тільки у високогірних улоговинах Південної чи Центральної Азії, лише де і був достатнім рівень ультрафіолетового випромінювання для забезпечення на протязі багатьох поколінь темно-червоного кольору їхньої шкіри (бо за свідченнями багатьох авторів і за зображеннями, що збереглися, не лише слов'яни, а і всі нащадки праіндоєвропейців були темно-червоношкірими, коли прибули до Європи з Азії);

– слов'янську мову могли принести до Європи лише сармати з Північно-Східного Китаю, де під впливом аустронезійських та східнокитайських говірок в праслов'янській мові і відновив свою дію закон відкритих складів (бо в Європі ж та і в Західній Азії на той час не мешкали народи, говірки яких могли так вплинути на праслов'янську мову);

– саме пращури сарматів, юечжів і аланів-торків[2] а, отже, і українців стояли у витоків як стародавньоіндійської, так і стародавньокитайської цивілізацій;

– слов'янськомовні сармати довгий час мешкали черезсмужно з тунгузо-маньчжурами, на що вказують чисельні лексичні сходження мов цих суперетносів;

– слов'янськомовними були і племена європеоїдів і шляхетні роди всіх інших племен жуань-жуанів, що були пращурами як аварів / обрів, так і народа-вершника в Японії;

– балтську мову принесли до Європи з Північної Індії і Центральної Азії савромати (адже саме в балтських мовах більше вісімдесяти відсотків коренів є санскритськими);

– слов'янська мова на протязі багатьох століть була мовою міжнародного спілкування (лінгва франка) у Центральній та Середній Азії, а також і у Руському, Козарському та Аварському каганатах Європи;

– іранські і середньоазійські євреї перейшли на спілкування слов'янською мовою саме тоді, коли в Хорезмі вони долучилися до торгівлі уздовж Шовкового шляху;

– етнонім германці це лише кентумна форма сатемного етноніму серменди / сармати (адже і античні германці, як і сармати були темно-червоношкірими, бо античні автори розрізнювали їх зовсім не за кольором шкіри, а лише за способом мешкання);

– античні германці, що розтрощили Римську імперію були переважно слов'янсько- і балтськомовними, адже сучасні германські мови сформувалися лише в темні століття Середньовіччя на основі піджинів, якими слов'яни і балти спілкувалися з тубільцями Європи (спочатку на основі цих піджинів сформувалися готська і франкська літературні мови, а пізніше і сучасні мови народів північних європейських держав);

– шляхетні роди більшості держав Європи мали сарматське чи аланське походження;

– варяги були як мінімум двомовними, бо знали як рідну слов'янську мову, якою вони спілкувалися у своїх родинах, так і псевдогерманські мови, якими вони спілкувалися з аборигенами у державах свого мешкання (тому-то вони і без будь-яких проблем розчинювалися в слов'янському суспільстві Стародавньої Русі);

– як скити, так і більшість тракійських і іллірійських племен і, навіть, пращури марійців греки ахейці були фінськомовними (що підтверджується наявністю в мовах всіх сучасних фінськомовних народів Росії, витиснутих з Західної Європи римлянами, багато дуже стародавніх запозичень як з архаїчної латини, так і з архаїчної грецької мови);

– європейські гуни це зовсім не степовики хунни / сюнну, а слов'янськомовні горяни жуни китайських хронічок, до спілок яких входили і «братні» їм тунгузо-маньчжурські племена;

– як венеди, так і північні кавказці анти і античні не дако-тракійськомовні склавини були балтськомовними племенами та не мешкали на теренах України і, отже, не є основними пращурами як українців, так і західних та південних слов'ян.

Тому-то смагляві та брахікранні українці і є нащадками слов'янськомовних античних германців грутуннів = русів, гунів ультинзурів = уличів і аланів-торків а, отже, і їх пращурів темно-червоношкірих та брахікранних сарматів, а зовсім не балтськомовних блідолицих і доліхокранних «пражан», «корчакців» і «колочинців» (венедів), що були нащадками фінськомовних північних іллірійців та фінськомовних скитів і не знали не тільки тогочасних прогресивних методів чорної металургії, а навіть і гончарного кола.

На відміну ж від «праго-корчакців» і «колочинців» тиверці були досвідченими металургами, а слов'янськомовні «салтівці» (алани-торки, караболгари і каракозари) виготовляли керамічні вироби і на гончарному колі як і їх пращури «черняхівці».

Волелюбним пращурам українців сарматам і їхнім нащадкам античним германцям грутуннам = русам та аланам-торкам добровільне рабство (холопство) не було притаманним. Тому рабами (ас-сакаліба), якими торгували пращури українців руси, були зовсім не пращури українців, а слов'янізовані античними германцями, аланами-торками і аварами нащадки фінськомовних північних іллірійців та скитів (на той час вже балтськомовні «праго-корчакці» та «колочинці»), що лише були інкорпоровані нащадками панонських аланів волинянами (білими хорватами), нащадками античних германців деревлянами та нащадками караболгар і каракозар сіверянами у свої племінні спілки. На протязі ж багатьох століть поступово відбулася депопуляція цього психічно інфантильного холопського населення на теренах України, а нащадки волелюбних сарматів українці покозачилися у часи Гетьманщини.

Таким чином тяглість історичного розвитку українців на своїх нинішніх етнічних землях простежується з моменту виникнення Черняхівської АК а, отже, і античної держави праукраїнськомовних гостроготів гротунгів / грутуннів = хросів / русів, що разом зі спорідненими їм вількінами / велетами = ультинзурами / ультинами = уличами / улахами = волохами / *волотами та аланами-торками українізували нечисленні кельтсько- та балтськомовні племена.

Сама ж праукраїнська мова фактично сформувалася ще в Скандинавії. Адже саме грутуннами разом зі спорідненими їм пращурами уличів вількінами було збережено або ж навіть запроваджено використання в багатьох українських словах подовжених приголосних (гемінат) під впливом гемінат у фінській лексиці, що увійшла до піджину, яким вони спілкувалися з тубільцями Скандинавії.

На основі ж як цього піджину, що містив не тільки слов'янську і фінську, а і балтську, грецьку, тракійську, кельтсько-іллірійську та саксько-масагетську лексику, і навіть якісь досі неідентифіковані лексики, так і латини біблійних текстів і була сформована літературна готська мова, яка, звичайно ж, дуже відрізнялася від народної праукраїнської мови готоаланів (грутуннів і аланів-торків).

А завдяки тому, що українці є нащадками слов'янськомовних готоаланів та гунів ультинзурів / вількінів, то вони, звичайно ж, є як мовними, так і ментальними нащадками героїчного сарматського суперетносу, що сформувався ще на теренах Гіндустану місячною династією очільників аріїв і, отже, мав багатотисячолітню історію.

Отже, українцям нарешті треба зрозуміти, що вони є нащадками зовсім не примітивних тубільців Європи, а славетних античних германців грутуннів = русів і споріднених їм аланів-торків та жунів = гунів (вількінів / уличів, караболгар і каракозар), пращурами яких були волелюбні слов'янськомовні сармати, а також і те, що їх першою державою на теренах України була зовсім не Київська Русь, а значно більш розвинена антична держава недеспотичного гетьмана Германаріха.

Постоянный адрес данной публикации: