ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ЩОДО ІСТОРІЇ ПРАЩУРІВ УКРАЇНЦІВ

1. Пращури українців, як і пращури всіх інших індоевропейців, були горянами, на що вказує дуже розгалужена гірська лексика української мови [1, 2].

2. Пращури українців античні германці, алани-торки, да-юечжі і інші сармати, як і всі горяни праіндоевропейці, були мезобрахікранними або навіть брахікранними.

3. Пращури українців, як і пращури всіх потомствених слов'ян і інших потомствених індоевропейців, в далекому минулому були темно-червоношкірими, про що свідчать не тільки античні і середньовічні автори, а і їх зображення, що збереглися. Та навіть і зараз всі українці мають зовсім не блідий, а смагляво-червоний колір шкіри.

4. Пращури українців, як і темно-червоношкірі пращури всіх інших потомствених індоевропейців, принципово не могли бути тубільцями Европи через недостатньо високий рівень ультрафіолетового випромінювання на її теренах. І, отже, вони на протязі багатьох поколінь могли мешкати лише в високогірних улоговинах Південної або Центральної Азії [1, 2].

5. Слов'янську мову могли принести до Европи лише сармати з Північно-Східного Китаю, де під впливом аустронезійських чи східнокитайських говірок в праслов'янській мові і відновив свою дію закон відкритих складів. Адже ні в Европі ні у Західній Азії на той час не мешкали народи, говірки яких могли б так вплинути на праслов'янську мову.

6. Праслов'янськомовні сери = серменди / сармати мешкали черезсмужно з тунгузо-маньчжурськими племенами (як у державі Шан-Інь, так і пізніше) і тому-то в їх мовах і є дуже багато взаємних лексичних запозичень (ізоглос). До того ж ними використовувалися на той час одні і ті ж афікси -ang, -ung, -ing для утворення прикметників із іменників [1, 2].

7. Саме пращури сарматів, юечжів і аланів-торків а, отже, і українців стояли у витоків стародавньоіндійської та стародавніх маньчжурської і китайської цивілізацій.

8. Шан-Іньці були пращурами зовсім не хуася, а пратунгузько-маньчжурськомовних сушенів і праслов'янськомовних чиді та бейді / байді [2].

9. Гутії юечжи (кит.: 月氏; піньїнь: Yuèzhī), що об'єднали всі праслов'янськомовні жунські племена Північного Китаю в єдиний суперетнос, це пращури слов'янськомовних готів ютунгів / ютів, йотунгів / йотів / гьотів і аланів-торків та гунів геатів / гаутів / вількінів (велетнів), уличів / улахів / волохів, караболгар і каракозар [2].

10. Питання про ступінь спорідненості гьотів з готами і вількінами суперечливе, так само як і ототожнення гьотів з гаутами, що згадуються в «Беовульфі» (під назвами «Geata» і «Wedera») та в скандинавських сагах. Адже всі ці етноніми стосуються велетнів і етимологуються дуже просто, як племена (панджабі «gōtī», лат. «gens» – плем'я; сорані «hoz» – «плем'я, народ»; япон. «Hito» – народ; евенк. «хутэ» – нащадок; нідерл. «gezin», англ. «house» – родина) [2].

11. Германці це лише кентумна форма сатемного етноніму серменди / сармати [1, 2].

12. В Европі називали гунами (англосакс. «Hunum») нащадків велетенських сарматів жунів (кит. «jun» / «жун» – «високий, красивий, чарівний»; азерб. «hündür» – високий; нім. «Hüne» – «гігант, богатир»; лакск. «гунн / хун / кхун» – «високий, велетень») а, саме, як скандинавів вількінів / велетів та їх нащадків вільців / лютичів і уличів / улахів / волохів (до складу племінного об'єднання яких могли входити і племена споріднених вількінам і грутуннам каракозар і аланів-торків), так і таких же велетенських слов'янськомовних караболгар і каракозар, племена яких входили до складу орди Аттіли разом з племенами низькорослих пращурів суварів / чувашів, споріднених пращурам тунгузо-маньчжурів [1, 2].

13. Шляхетні роди козар були спорідненими шляхетним родам грутуннів і вількінів. Адже не тільки правляча династія Амалів у грутуннів, а і правляча династія у козар вели свій родовід від Ансів з Дому Джаову (прасл. *анс / *ант, ст.-нім. «Anzi», вал. «anferth» – велетень; д.-грец. «ὁ Ἀνταίος» – «антей, велетень», «ἀνώτερος» – вищий, «ἄνθος» – «паросток, верх»; монг. «өндөр» – високий) [1, 2].

14. Правителі Норвегії і Щвеції, що походили з вількінської династії, величалися Хокон / Гаакон (норв. Haakon), Хокан / Хакан (норв. Hákon, швед. Håkan) і, отже, як і руси, козари та авари, використовували праслов'янський сарматський титул Хакан / Каган / Кохан[ий] – «любий, шановний» (с.-япон. «kohi» – любов) [1, 2]

15. Хурусами / хросами / росами / русами (нім. «groß» – «високий, сильний, крупний, великий»; фриз. «grut» – «великий, крупний»; ст.-укр. «груд» – «височина, пагорб»; гот. *hrôth / *hrotps, англосакс. «hreid» – слава) називали нащадків не лише готів гревтунгів / гротунгів / грутуннів = хорутан, а і гунів велетабів / вільтинів / вільців = лютичів Фризії та Голандії, і навіть хорасміїв / хоразміїв Хорезму та Арсії / Артанії.

16. Українці є нащадками слов'янськомовних готоаланів – грутуннів і аланів-торків, а також жунів / гунів – вількінів, каракозар і караболгар і, отже, є мовними та ментальними нащадками і сарматського суперетносу, що утворився в Північному Китаї.

17. Вочевидь, саме грутуннами було запроваджено використання в усній (некодифікованій) праукраїнській мові подовжених приголосних (гемінат) під впливом фінської лексики, що увійшла до піджину, яким вони спілкувалися як з іншими прибульцями, так і з тубільцями Скандинавії [1, 2].

18. Тяглість історичного розвитку на етнічних землях українців простежується з моменту виникнення Черняхівської АК а, отже, і античної держави праукраїнськомовних гостроготів гротунгів / грутуннів = русів, що оукраїнели разом зі спорідненими їм гунами вількінами / велетами = ультинзурами / ультинами = уличами / улахами = волохами / *волотами та аланами-торками нечисленні кельтсько- та балтськомовні племена [1, 2].

19. «Праго-корчакці» та «колочинці» були балтськомовними нащадками фінськомовних північних іллірійців та фінськомовних скитів, що асимілізували рештки кельто-тракійців бастарнів. Це примітивне доліхокранне населення півночі України поступово піддалося повній депопуляції і тому фактично і не увійшло до сучасного етносу переважно брахікранних українців, що є мовними та ментальними нащадками сарматського суперетносу [1, 2].

20. Україна / Оукранія / *Оукранд (від і.е. *ek'^or – «вершина, височина» з переходом *ek до *ouk-, *uk-, *uc-) це верховна країна чи країна високих людей. Адже всі відомі етноніми чи прізвиська українців означають «високий, вищий» (таміл. «ucca», турец. «yüce» – «вищий, верховний»; гінді «uucaa», турец. «jükar, jühar», карач.-балк. «ogaar», татар. «jugar*» – високий; кр.-тат. «yuqarı» – верховний; нім. «höher» – «високий, вищий») [1, 2].

21. Як скити, так і більшість тракійських і іллірійських племен і, навіть, пращури марійців греки ахейці були фінськомовними, що підтверджується наявністю в мовах всіх сучасних фінськомовних народів Росії (витіснених з Західної Европи римлянами) дуже стародавніх запозичень як з архаїчної латини, так і з архаїчної грецької мови [2].

22. Античні склавини (скальви) та анти, як і венеди і споріднені прусам античні фризи та споріднені роксоланам античні руги, куяви та франки були балтськомовними.

23. За легендами кавказьких народів балтськомовні анти, князя Боза яких стратили грутунни, мешкали на Північному Кавказі, а не на теренах України. І, отже, вони на відміну від слов'янськомовних кавказьких аланів, не можуть бути пращурами українців.

24. Населення Пеньківскої АК, вочевидь, відповідає решткам населення Черняхівської АК, що зосталося на теренах України після навали переважно слов'янськомовних гунів (ультинзурів / уличів та караболгар), а, можливо, і ослов'яненим грутуннами раніше балтськомовним роксоланам [1, 2].

25. Балтську мову принесли до Европи з Північної Індії, Центральної і Середньої Азії савромати (яньцай / анти та інші аорси і кангюйці), а також і усуні (язамати та язиги). Адже саме в балтських мовах вісімдесят відсотків коренів є санскритськими [2].

26. Слов'янська мова на протязі багатьох століть була мовою міжнародного спілкування (лінгва франка) у Центральній та Середній Азії, а також як у Руському, Козарському та Аварському каганатах Европи, так і на теренах Скандинавії [1, 2].

27. Іранські і середньоазійські євреї перейшли на спілкування слов'янською мовою саме тоді, коли в Хорезмі вони долучилися до торгівлі уздовж Шовкового шляху [1, 2].

28. Шляхта більшості держав Европи мала сарматське і аланське походження [1, 2].

29. Античні германці, що розтрощили Римську імперію, були переважно слов'янсько- і балтськомовними. Адже сучасні германські мови сформувалися лише в темні століття Середньовіччя на основі піджинів, якими слов'яни і балти спілкувалися з тубільцями Европи. Спочатку на основі них сформувалися франкська і готська літературні мови, а пізніше і сучасні мови народів північних европейських держав [2].

30. Якщо українці є нащадками переважно остготів (грутуннів) і гунів (вількінів), а також споріднених їм каракозар, караболгар, аланів-торків і інших слов'янськомовних чорних клобуків, то південні слов'яни є нащадками переважно вестготів (тервінгів і гепідів), а також і караболгар а, можливо, і слов'янськомовних печенігів та гузів-торків.

31. Варяги були як мінімум двомовними, бо знали як рідну слов'янську мову, якою вони спілкувалися у своїх родинах, так і псевдогерманські мови, якими вони спілкувалися з тубільцями у державах свого мешкання. Тому-то вони і без будь-яких проблем розчинювалися в слов'янському суспільстві стародавньої Київської Русі [1, 2].

32. Слов'янськомовними були і племена европеоїдів, і шляхетні роди всіх інших племен нірунів = жуань-жуанів, що були пращурами як шляхти аварів / обрів, так і шляхти маньчжурів, корейців і народа-вершника (ніппон / ніхон / *нірун) в Японії. [2].

33. Літературна мова маньчжурів подібно до готської літературної мови сформувалася на основі піджинів, якими слов'янськомовні нащадки серів = сермендів / сарматів спілкувалися з підкореним ними багатоетнічним населенням Китаю. І отже, як для шляхетних, так і для пересічних маньчжурів вона не була мовою спілкування в їхніх родинах. Тому-то майже всі маньчжури поступово від неї з легкістю і відмовилися, перейшовши на спілкування поза родинами на нову лінгва франка – китайську мову [2].

34. Отже, сучасний етнос Китаю утворився також і на основі слов'янськомовних европеоїдів, що однак не повинно нікого бентежити. Адже населення у провінціях Китаю є значно менш етнічно строкатим, ніж у більшості европейських країн [2].

35. До гунської спілки племен входили як слов'янськомовні нащадки серів = сермендів / сарматів (пращури велетабів = фризів-русів, вільців і уличів ультинзури / ультини / вількіни та караболгари і каракозари), так і дружні їм тунгузько-маньчжурськомовні племена (пращури волзьких булгарів = суварів / чувашів) [1, 2].

36. Отже, до спілок племен як волзьких булгар (пращурів чувашів), так і західних болгар входили разом з племенами слов'янськомовних сарматів (нащадків індійських «нагів») племена зовсім не тюркськомовних, а тунгузько-маньчжурськомовних і корейськомовних «гуранів» (незначно монголоїдних нащадків «рептилій» сарматів) [2].

37. Нащадки фіно-угро-самодійців сако-масагетів сакси і саксонці є блідолицими доліхокефалами і тому принципово не можуть бути нащадками темно-червоношкірих брахікефалів античних германців / сермендів [1, 2].

Список літератури

1. Данильченко, Павло: 2022, Історія племен і народів, що сформували український етнос і державу Україну, : Київ: Lib in UA, https://lib.in.ua/108876-istoriia-plemen-i-narodiv-shho-sformuvaly-ukrainskyj-etnos-i-derzhavu-ukrainu/.

2. Данильченко, П.: 2023, Хрестоматія зі стародавньої історії праслов'янськомовного сарматського суперетносу і його генетичних нащадків: стародавнього аланського і античного германського споріднених суперетносів, а також і українського-давньоруського етносу середньовічної України-Русі, Київ: Lib in UA, https://lib.in.ua/108879-hrestomatiia-zi-starodavnoi-istorii-praslovianskomovnogo-sarmatskogo-superetnosu-i-jogo-genetychnyh-nashhadkiv-starodavnogo-alanskogo-i-antychnogo-germanskogo-sporidnenyh-superetnosiv-a-takozh-i-uk/.

Постоянный адрес данной публикации: