Мала кінь тьмяно-гнідої масти. Низька, худорлява, з норовистим характером. Її звали Жаппелуп. У 1980-х роках вона кидала виклик гігантам конкура і перемагала. Цей кінь став символом Франції, знявся в кіно, отримав вищу громадянську нагороду. Історія Жаппелуп — це історія любові, боротьби та триумфу. Розповідаємо, чому ця кінь — легенда.

Хто такий Жаппелуп

Жаппелуп (Jappeloup) — кінь породи селль франсе, народився в 1975 році у Франції, у Нормандії. Його ім'я складне: Jappeloup — від назви місцевості Jappeloup (собственне ім'я). Він був низьким — 1,62 м в холці. Для конкура це мало (середня висота — 1,70 м). Тому на початку кар'єри його не сприймали серйозно.

Перші вершники вважали Жаппелуп незручним: він брикатися, гриз уділа, не слухався. Його навіть збиралися продати на м'ясо. Але в 1982 році його помітив 21-річний кінник П'єр Дюран. П'єр побачив у цьому «гнідому дияволі» потенціал і викупив коня за 25 000 франків (приблизно 7 000 євро).

Так почалося їхнє восхідження.

П'єр Дюран: не просто вершник, а партнер

П'єр Дюран народився в 1965 році в сім'ї виноробів. Конним спортом почав займатися у 10 років. Упертість, амбіція, він не боявся складних коней. П'єр говорив: «Я шукав коня з характером. Жаппелуп був божевільним. Ми підходили один одному».

П'єр не застосовував силу. Він домагався послухання через терпіння і довіру. Роками вони вчилися розуміти один одного. Жаппелуп все ще був норовистим, але П'єр знав, коли його підбадьорити, а коли покарати поглядом.

Их стиль — агресивний, швидкий. Жаппелуп скакав як диявол, але чисто. Проблеми траплялися, але рідко.

Основні перемоги

1985 рік — Жаппелуп виграє Чемпіонат Франції в конкурі. 1986 рік — бронза Чемпіонату світу (аахен) у складі збірної. 1987 рік — золото Чемпіонату Європи (Санкт-Галлен, Швейцарія).

Олімпійські ігри в Сеулі (1988 рік) — головний старт. Французька команда (П'єр, Жаппелуп, Фредерік Кутюрье, Мішель Робер) показує феноменальний результат. Жаппелуп і П'єр здійснюють два найчистіших проходи. Франція завойовує золото в командному заліку. У личному заліку — бронза (перемогли лише німці).

Це було чудо. Лошадь, яку хотіли забити, стала олімпійським чемпіоном.

Трудний характер: Жаппелуп кусався

Жаппелуп був відомий складним нравом. Він міг кусати конюха, пинати іншу лошадь, відмовлятися стрибати. На змаганнях він іноді «ставав на дыби» перед перешкодою — смертельний номер для вершника. П'єр вивчив його «фокуси»: коли Жаппелуп кидає голову, потрібно ослабити повод і посилити вперед; якщо брикається — не тягти за узду.

Лошадь обожувала увагу публіки. Коли зрители аплодували, Жаппелуп встряхував гривою і гордо гарчав. Якщо ж аплодисментів не було — міг організувати скандал.

Він також був дуже розумним. П'єр розповідав: «Він сам вирішував, коли йому стрибати, а коли ні. Якщо висота перешкоди була 1,50 м, а він думав, що 1,60, міг відмовитися. Але на Олімпіаді він відчував відповідальність і давався на 120%».

Жаппелуп у кіно та літературі

У 2013 році вийшов фільм «Жаппелуп» (Jappeloup) режисера Крістіана Дюге. Ролю П'єра Дюрана виконав Гійом Кане. Фільм отримав премію «Сезар» як найкращий дебют. Картина показує історію перемоги маленької лошади та її вершника-бунтаря.

Сам П'єр Дюран брав участь у створенні сценарію. Він навіть консультував актора з посадки. Для зйомок використовували 5 коней, які замінювали Жаппелупа (оригінал на той час вже помер). Фільм популярний у Франції, його показують по телебаченню кожного року на Різдво.

Про Жаппелуп написані книги: «Жаппелуп: король конкура» (П'єр Дюран, 2006), «Моя життя з Жаппелупом» (біографія). А також комікс «Jappeloup: l'envol» (2015).

Пам'ятники та визнання

У 1991 році (після завершення кар'єри) Жаппелуп отримав нагороду «Кінь року» у Франції. У 1999 році він був нагороджений орденом «За заслуги» (французький аналог медалі) — рідкість для тварини. Його ім'я занесено до Зали слави конного спорту (Лексингтон, США).

Пам'ятники: У Парижі, у вході на іпподром Лоншан, стоїть бронзова статуя Жаппелуп (відкрита у 2014 році). У Нормандії, на фермі, де він народився, — камінь з табличкою. У музеї спорту (Париж) зберігаються його сідло та уздечка.

Жаппелуп помер у 1999 році у віці 24 років. Похований у Нормандії, на фермі, де жив після кар'єри. Над могилою — дуб і напис: «Жаппелуп — малий великан» (Le petit géant).

Після спорту: племінний жеребець

Після завершення кар'єри в 1991 році Жаппелуп став племінним жеребцем. Залишив близько 200 нащадків. Деякі з них успішно виступають в конкурі. Наприклад, онук Жаппелупа — кінь Кайман де Хараз (Caiman de Haraz) — вигравав етапи Кубка світу.

Але характер передався не всім. Дюран говорив, що нащадки Жаппелуп більш спокійні — «дідусівський» характер проявився лише у кількох. Але все ж таки, лінія Жаппелуп цінується.

Вплив на конний спорт

Жаппелуп змінив ставлення до «неприємних» коней. До нього в конкурі цінували великі (холка 1,70-1,80 м), спокійні коні. Жаппелуп довів, що малий, нервовий кінь з характером може перемагати, якщо знайти підхід.

П'єр Дюран став знаменитістю у Франції. Його тренувальний центр (у Бордо) відвідують любителі та професіонали. Він розробив методику роботи з «проблемними» конями, засновану на довірі. Сьогодні його учні перемагають на міжнародних турнірах.

Історія Жаппелуп — приклад того, що краса не в розмірі, а в духі.

Як побачити Жаппелуп сьогодні

Увидіти живого Жаппелупа неможливо (помер). Але можна подивитися фільм «Жаппелуп» (є на французькій з субтитрами), почитати книгу, піти в музей спорту у Парижі, де виставлені його нагороди. На іпподромі Лоншан у Парижі можна зробити фотографію з бронзовою статуєю.

У Нормандії, у «деревні Жаппелуп» (фермі), проводяться екскурсії, де показують його нащадків. Гід розповідає історії. Можна навіть покататися на лошаді — родичці легенди.

У 2026 році, до 30-річчя сеульського золота, у Франції планується фестиваль на честь Жаппелуп. Запрошують П'єра Дюрана та інших ветеранів. Будуть стрибати на конях — нащадках Жаппелупа.

Цитати П'єра Дюрана про Жаппелуп

«Він був як дикий звір, якого потрібно приручити. Але коли він зрозумів, що я не зроблю йому зла, він відкрив своє серце».

«Малий зріст Жаппелуп був його перевагою. Він був швидшим у поворотах, легше переносяв важкість мого тіла».

«У день олімпійського фіналу я шепотів йому: «Сьогодні ми повинні бути чемпіонами». Він кивнув головою. Я не жартую».

«Люди говорили, що я безумець, що потрібно продати цього диявола. А зараз його статуя стоїть поруч з Лоншаном. Хто безумець?»

Жаппелуп — більше ніж кінь. Він символ віри в себе. Якщо малий кінь з Нормандії може стати олімпійським чемпіоном, то людина може все. Просто не здаватися. І іноді — знайти свого Жаппелупа.

Постоянный адрес данной публикации: