Таможня дає добро (оригінальна назва - Rien à déclarer) — це французька кінокомедія 2010 року, яка з перших хвилин захоплює абсурдністю того, що відбувається, і змушує глядача хихикати до колік. Це не просто фільм про кордон, це історія про те, як два сусіди, які не витримують один одного, змушені триматися разом, бо так наказала Європа.

Що насправді фільм про

Дія розгортається на франко-бельгійському кордоні в кінці 1992 року[citation:4][citation:6]. Головний герой — бельгійський митник Рубен Вандервуд (Бенуа Пульворд). Він патологічно ненавидить французів. Не просто не любить, а прямо-таки одержим своєю франкофобією[citation:1][citation:8]. Він з особливим завзяттям оглядає машини з французькими номерами, створюючи кількокілометрові затори, а вночі таємно переміщає кордонні стовпи вглиб французької території, щоб розширити Бельгію[citation:4].

Його колега-француз по іншій стороні кордону — Матиас Дукатель (Дані Бун). На відміну від Рубена, він спокійний і доброзичливий. Але є одна проблема: Матиас уже рік таємно зустрічається з молодшою сестрою Рубена — Луізою, і збирається зробити їй пропозицію[citation:1][citation:8]. В такій ситуації просто так налагодити контакт з майбутнім зятем не вийде — це невиконна місія.

А ще і політика втручається. У 1993 році країни Європейського союзу підписують Шенгенське угоду, яка скасовує паспортний контроль на кордонах[citation:4][citation:6]. Стационарні митні пости скасовують, і натомість створюють мобільні спільні франко-бельгійські бригади. Рубен і Матиас змушені стати напарниками і патрулювати кордон в одній машині[citation:1][citation:5]. Вони повинні обійти довкола приграничну смугу, брати участь у сумнівних операціях з затримання контрабандистів і водночас розкривати, хто з них більше націоналіст.

Хто знімав і хто грав

Фільм зняв Дані Бун — відомий французький комік, автор суперпопулярної комедії «Бобро поржаловать» (2008)[citation:3][citation:4]. Сценарій він написав разом зі своєю дружиною Яэль Бун[citation:4]. Це їхній другий спільний проект, і вони пішли тим самим шляхом: знову взяли за основу гострий соціальний конфлікт і перетворили його на комедію положень.

Головну роль бельгійця-франкофоба Бенуа Пульворд виконав так яскраво, що сценарій писали спеціально під нього[citation:6][citation:10]. Його персонаж — карикатурний націоналіст, який кожну дрібницю перетворює на привід для демонстрації переваги своєї нації. Дані Бун, у свою чергу, зіграв обаятельного французького простака, який дивиться на бельгійського сусіда з снисходальною усмішкою[citation:9].

Цікавий факт: зйомки проходили на справжньому франко-бельгійському кордонному посту, і вперше в історії кінематографу прес-конференцію для фільму організували ще до початку зйомок — так великі були очікування глядачів[citation:1]. Бюджет картини склав 22 мільйони євро — вдвічі більше, ніж у попереднього фільму Буна[citation:1].

Чого очікувати від перегляду

Юмор у фільмі побудований на типово французькій самоіронії та висміюванні сусідів. Бельгійці в цій комедії показані відсталими провінціалами, які боготворять свою країну і з підозрою ставляться до всього французького[citation:3]. Французи ж предстають як вечно незадоволені і вважають себе кращими за всіх[citation:7]. У фільмі повно гротескних сцен: наприклад, Рубен на повну серйозність доводить, що бельгійські вафлі — це не їжа, а предмет національної гордості.

Паралельно з комічною лінією розвивається романтична. Відносини Матиаса і Луізи тримаються в таємниці від Рубена, і коли правда розкривається, ситуація нагрівається до межі[citation:1][citation:9].

І, звичайно, детективна складова: у приграничній зоні діє банда наркоконтрабандистів, яка намагається переправити велику партію товару. Рубен і Матиас, випадково, потрапляють у операцію з їх затримання[citation:2][citation:6].

Головна ідея фільму

Лейтмотив комедії — «границя всередині кожної людини». На протязі фільму Рубен і Матиас поступово проникаються симпатією один до одного, виявляючи, що їхні упередження були лише стереотипами, нав'язаними суспільством і сім'єю[citation:6][citation:7]. Як каже один з персонажів, «всі люди для всіх людей»[citation:6]. Іронія в тому, що Рубен, який навчає сина ненавидіти французів, в кінці кінців сам порушує цей принцип[citation:6].

Хоча комедія і поступається за популярністю «Бобро поржаловать», вона вийшла теплою, душевною і, найголовніше, по-справжньому смешною[citation:3][citation:9]. Це відмінний вибір для вечора, коли хочеться відпочити від серйозних драм і просто посміятися від душі.

Постоянный адрес данной публикации: