Вважається, що ресурсами ефективного функціонування держави є земля, вода, корисні копалини. Але всі вони, по-перше, вичерпуються, по-друге, ефект їхнього використання теж обмежений. Невичерпним та ефективним в довгостроковій перспективі є тільки людський ресурс, який втілює в собі інтелект, винахідливість, культуру, моральність. Але це за умов, що в суспільстві пріоритетним напрямом розвитку буде освіта, що є основою інформаційного потенціалу суспільства. Вона є стратегічним ресурсом забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету й конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій. В країні видаються розвиваючі книги для дозвілля хлопчиків і дівчат, але їх як і раніше мало.

Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна технологій у всьому світі - все це потребує створення таких умов, за яких народ України став би нацією, що постійно навчається. Базовою ланкою безперервної освіти особистості є загальна середня освіта, що має забезпечувати загальнокультурний рівень розвитку дитини як цілісної особистості, її здібностей і обдарувань.

Темпи і глибина перетворень, які відбуваються в галузі загальної середньої освіти у зв'язку із розбудовою нового соціального устрою України, не повною мірою задовольняють потреби суспільства, держави й особистості. Особливо нагальною є потреба у створенні нового покоління навчальних документів, бо сьогодні учні загальноосвітніх навчальних закладів України забезпечені ними недостатньо. Ця проблема досить актуальна і глобальна, тому вирішувати її потрібно на загальнодержавному рівні, хоча основні шляхи вирішення цієї проблеми й були закладені в Державній національній програмі "Освіта. Україна ХХІ століття". Стратегічним завданням реформування загальної середньої освіти в Україні було визначено підготовку і випуск підручників, посібників та інших навчально-методичних документів з наступним поступовим забезпеченням учнів навчальними документами через торговельну мережу за рахунок батьків. Позитивні результати в цьому напрямку ми можемо спостерігати і сьогодні: вже створено спеціалізоване видавництво "Навчальна книга". Важливе значення має також розробка програми підготовки й випуску навчальних та методичних документів різними видавництвами України. Але відсутня система підготовки навчальних документів.

Непокоїть у цьому плані те, що немає ще узгодженості між установами, що несуть відповідальність за вирішення цієї проблеми (відсутні конкретні програми). Ось, приміром, в Україні прийнято Закон про загальну середню освіту, який передбачає перехід загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання, починаючи з 2001/02 навчального року. Отже навчально-методичні та навчальні документи повинні бути створені своєчасно. Лише у серпні 2001 року (!) було оприлюднене положення про конкурс на розроблення програм, підручників, інших навчальних документів, та й то тільки для початкової школи. Сам конкурс ще не оголошено. Відомо, що створення засобів навчання є нелегкою справою. Значних витрат часу також потребує процес їхнього видання. А це значить: навчальні документи, видруковані на конкурсних альтернативних засадах, з'являться тільки в наступному десятилітті.

Сьогодні в нашій державі створено проект Національної Доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, розрахованої на період до 2025 року. Як не дивно, але вона залишає поза увагою саме ті проблеми, які не вирішені до цього часу; в ній відсутня програма, механізми її реалізації, не визначено установи, які за це відповідають. Тому можна спрогнозувати, що Національна Доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті також не приведе до суттєвих зрушень у ситуації, що склалася в галузі створення і видання навчальних документів.

Використовуючи термін "документ", ми свідомо не застосовуємо термін "література", який, зазвичай, асоціюється у свідомості з "художньою літературою", а з позицій документознавства як науки - з іншим типом інформаційного повідомлення - літературно-художнім.

У вимогах до навчальних документів сьогодення наголос робиться не стільки на засвоєнні певного обсягу знань, скільки на розвитку мислення і творчих здібностей молодшого покоління, на умінні самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватись у стрімкому потоці інформації.

Ми зупинимо свою увагу на навчальних документах природничого циклу для учнів 5-9 класів загальноосвітніх середніх закладів. Вони повинні бути цікавими й інформативними. Умови, в яких працюють різні загальноосвітні навчальні заклади, різні вчителі й діти, вимагають більш гнучкого підходу до їхнього створення. Сьогодні питання про доступність навчальних документів з точки зору інформативності хвилює як вчителів, так і фахівців у галузі психології, педагогіки, поліграфії.

Що ж стає на перешкоді засвоєння інформації під час самостійної роботи з документами даного типу?

Однією із причин є неякісне оформлення навчальних документів. Найсерйознішим бар'єром, що стоїть між учнями і знаннями, є надзвичайно високий рівень трудності сприйняття лінгвістично сформульованої інформації в підручниках, за якими нині навчаються учні. Це породжує "швидкісне" і "поверхове" засвоєння інформації. Але знання завжди були і будуть продуктом самостійної діяльності тих, хто навчається, тому навчальний документ повинен взяти на себе значно більше педагогічних "обов'язків", ніж тільки надавання знань. Одним із основних таких "обов'язків" є розвиток логічного мислення школярів і розуміння системності будь-яких знань.

Діти різняться за типом мислення: в одних більш розвинуте абстрактно-логічне, в інших - образне. Ця відмінність дуже впливає на засвоєння інформації. Одним для якісного засвоєння знань необхідно, щоб в основі інформаційного повідомлення лежали чіткі значеннєві зв'язки, для інших - важливіша наочність, образність, конкретність того, що викладається. Для значної більшості дітей, у яких "змішаний" тип мислення, потрібне і те, й інше. Тому базовий (типовий) підручник має бути розрахований на "середнє" сприйняття й доповнюватися різними навчальними посібниками, розрахованими на різні типи мислення і сприйняття. Хороший приклад тут - книги для школярів для дозвілля - https://schoolbook.com.ua/catalog/knigi-dlya-dozvillya/.

Школярі критично оцінюють інформативність навчальних документів природничого циклу, особливо підручників з математики, фізики, хімії. Вони не можуть наочно уявити собі, наприклад, електрон, атом, молекулу, силове поле та інше. Інформація, що викладається в навчальному документі (підручнику, навчальному посібнику, таблиці), повинна бути як достатньо об'єднана значеннєвими зв'язками, так і одночасно наочна й образна. Така повноцінна "об'ємна" навчальна інформація доступна всім учням. Тому автори підручників повинні враховувати інтереси учнів з різним складом мислення.

А сьогодні можна стверджувати, що більшість підручників для загальної середньої освіти є погано оформленими з позиції поглибленого сприйняття інформації; передача знань здійснюється без врахування особливостей семантики кожної теми. Навчальний документ повинен бути доступним, гарно оформленим, містити такі елементи, які б сприяли розвитку абстрактного мислення в школярів, але на основі предметно-абстрактного сприйняття як інваріанта відображення. З точки зору документознавства як наукової дисципліни передача інформації, особливо навчальної, вимагає системності, яка виражається в поєднанні різних форм закріплення інформації в навчальних документах: символьної, графічної та текстової.

У видавничій практиці символьна і графічна форми закріплення інформації розглядаються як ілюстрації. Слово "ілюстрація" походить від латинського illustrare і як узагальнене поняття означає - висвітлювати, проливати світло, пояснювати. З позиції документознавства як науки ілюстрації розглядаються як позатекстові форми передачі інформації. В навчальному документі мають місце такі позатекстові форми передачі інформації, як малюнки, фотографії, портрети, зображення предметів і явищ природи, креслення, схеми, графіки, діаграми, ідеографічні символи (формули, символьні позначення хімічних елементів, сполук, математичні знаки, знаки, які використовують у картографії), колір та ін. Від їхнього використання певною мірою залежить не тільки сприйняття інформації, а й саме ставлення школяра як до навчального документа, так і до знань.

Чіткий, логічний, але "сухий", позбавлений наочності й образності навчальний матеріал годиться тільки для дуже невеликої частини школярів - для дітей з яскраво вираженим абстрактно-логічним типом мислення. Але такий матеріал дуже важко сприймається дітьми з більш розвинутим образним мисленням. Для дітей зі "змішаним" типом мислення сприйняття знань, об'єднаних тільки логічними зв'язками, теж ускладнене, бо в роботу може "включатись" лише частина їхніх розумових здібностей.

Незважаючи на велику значимість, проблема використання позатекстових форм подачі інформації в навчальному документі довгі роки не займала чільного місця ні в теоретичних дослідженнях, ні в практиці роботи навчально-педагогічних видавництв. Одним з перших, хто ґрунтовно почав вивчати це питання, були вчені А.Антонов, Ю.Трофімов. Згодом з'явились праці Д.Зуєва, І. та С.Грицевських, які вже розглядали позатекстові форми передачі інформації як компоненти навчального документа.

Під позатекстовими компонентами вони розуміли складну структуру, що охоплює:

• апарат організації засвоєння (питання і завдання, пам'ятки, інструктивні матеріали, таблиці, підписи до ілюстративного матеріалу, вправи);
• ілюстративний матеріал (провідні ілюстрації, рівнозначні ілюстрації, абстрактні ілюстрації);
• апарат орієнтування (служба змістової організації: рубрикації, смислове акцентування (виділення кеглем, гарнітурою шрифта, кольором, плашками, місце розташування); служба зорового орієнтування (зміст, колонцифри, колонтитули, мнемонічні знаки)).

Таке розшифровування позатекстових форм передачі інформації міцно закріпилось в науці й надалі використовувалось у працях інших авторів як беззаперечне. Але, при його аналізі переконуємося, що автори неправильно розуміють поняття текст, текстове документування і позатекстові форми передачі інформації, розглядаючи текст як основну, оповідну частину документа, а все інше відносячи до позатекстових форм.

Не можна погодитись з такою точкою зору. Це питання в даному випадку потрібно розглядати з позиції семіотики і документознавства, які визначають три форми закріплення інформації: текстова, символьна, графічна. На нашу думку, текст - це інформація, записана за допомогою фонетичного письма. Дане поняття тексту незмінне, незалежно від того, яку функцію він виконує в документі. До позатекстових форм передачі інформації в навчальному документі слід віднести: малюнки, рисунки, фотографії, креслення, схеми, графіки, діаграми, карти, ідеографічні символи (формули, символьні позначення хімічних елементів, сполук, математичні знаки, знаки, які використовуються в картографії та ін.). Перелічені елементи створюються за допомогою таких форм фіксації або закріплення інформації як символьна і графічна. При цьому використовуються види знакового письма: іконічний, ідеографічний, символьний.

За знаковою природою письмо може бути: текстове, нотне, ідеографічне, іконічне (образно-образотворче), брайлівське.

У навчальному документі ми зустрічаємось з двома видами іконічного повідомлення: конкретним й абстрактним. Конкретні іконічні повідомлення - це ті, в яких є конкретна подібність між знаком і фрагментом дійсності, який зображується, тобто адекватне відбиття навколишнього світу (це явище ізоморфізму). Тут умовність відіграє мінімальну роль і, якщо вона і є, то за рахунок неминучої деформації, яку враховує учень. Класичним прикладом може бути фотографія. Вона повідомляє одержувача інформації про велику кількість ознак, насамперед, про зовнішній вигляд окремих предметів, а також про їхні пропорції, взаєморозташування та про інші зв'язки, які між ними виникають. Між великою кількістю елементів предмета і великою кількістю елементів повідомлення виникає відношення ізоморфізму. Конкретні іконічні повідомлення можна також назвати реально-предметними, бо основна їхня функція - нести об'єктну інформацію. До таких форм подачі інформації відносяться й малюнки.

Другий вид іконічних повідомлень - абстрактні, які в свою чергу поділяються на умовні (креслення, схема) і відсторонені суто абстрактні (графік, діаграма).

Усі креслення, схеми (за винятком схем розвитку), графіки, діаграми передаються за допомогою сукупності абстрактних об'єктів - крапок і ліній. Будь-яке креслення можна подати як сукупність крапок, з'єднаних лініями, що представляють оригінал з більшою або меншою очевидністю. В такому іконічному, графічному повідомленні є функціональна подібність між об'єктами, що змінюються в часі, та їхніми зображеннями у відповідній системі координат. Основне завдання таких зображень - дати уявлення динаміки.

Карти - це умовно-предметне зображення, що записують за допомогою ідеографічних символів, відтворене з допомогою прийомів картографії.

Символами позначають також ідеографічні знаки. Тут потрібно наголосити, що деякі відношення в науці можуть мати двояке відображення як ідеографічне (символьне), так й іконічне (графічне). Як приклад можна привести алгебраїчні функції, які записують або у вигляді формул (ідеографічні знаки), або у вигляді графіків (іконічні знаки). Аналогічно записують хімічні рівняння та формули.

Ідеографічні знаки в навчальному документі можуть бути трьох видів: сигнальні (наприклад, знак - шляпа-трикутник з китицями, що позначає закон), класифікаційні знаки, що виконують обчислювальні операції, тобто, операційні (алгоритмічні).

Алгоритмічні ідеографічні знаки дозволяють виконувати вказані в тексті операції й отримувати на основі виражень, записаних даними знаками, інші вирази (прикладом можуть бути математичні перетворення).

Алгоритмічними ідеографічними знаками, здебільшого, користуються у математичних науках, які на найвищому рівні абстракції досліджують відношення, що мають визначення. Арифметика - це відношеннями між числами, її матеріалом є цифри від 0 до 9, символи +, -, х, :, =. З цих елементів, у відповідності з правилами арифметики будуються арифметичні повідомлення. Відношення між числами вивчає також алгебра. Геометрія вивчає просторові відношення, механіка - кінетичні. Математика використовує різновид ідеографічних знаків, пристосованих для вираження відношень, які або надто великі для текстового вираження, або взагалі йому не піддаються. Відомий французький семіотик Роллан Барт говорив про те, що мова математики сама по собі не піддається ніякій деформації, бо вона, на його думку, вжила всі заходи безпеки проти помилкової інтерпретації, тому ніякі паразитичні значення не можуть в ній зародитись. Візьмемо для прикладу, математичну формулу Е = мсІ, в незмінності її змісту лежить чистий елемент математичності. Математичні ідеографічні знаки можуть служити навіть для перекладу. Наприклад, з їхньою допомогою можна записати музичну композицію Баха.

До наук, що вивчають речовинні, субстанціональні відношення, належать фізика та хімія, що використовують загальну для всіх країн ідеографічну систему позначень. Сюди входять таблиці стандартних скорочень метричної системи, таблиці систем фізичних одиниць, таких як MTS (латин. метр-тонна-секунда), CGS (латин. сантиметр-грам-секунда), MKSA (латин. метр-кілограм-секунда). Ще більш формалізований словник хімічних елементів. Він є ідеографічним вираженням об'єктивних хімічних законів.

Наприклад, об'єднання в сполуку хімічних елементів-водню (Н2), кисню (О2) дає ідеографічний знак Н2О - вода.

Хімічні рівняння - це рівняння того ж типу, що й алгебраїчні.

Перераховані вище ідеографічні знаки мають велике значення для образного сприйняття теоретичних знань. Вони об'єднують розгалужену систему позначень, не потребують перекладу за допомогою тексту і зрозумілі в будь-якому мовному середовищі. Алгебраїчний вираз (а + в)І=аІ+2ав+вІ чи цифровий знак "3" скрізь у світі означають одне й те ж саме. Іншими словами, ці знаки є міжнародними.

Ще одним значним елементом, який потрібно віднести до позатекстових форм передачі інформації, є колір - одна з найменш досліджених сфер нашого сприйняття. Якщо про сприйняття кольору існують розрізнені публікації, то колір як окрема форма семантичної передачі інформації в науці, взагалі, не розглядається. Ось одне із визначень цього явища, яке дає "Словник української мови" 1973 року видання;

• колір - світловий тон чого-небудь; забарвлення;
• колірний - прикметник до "колір";
• кольоровий - 1. Який має яскравий або світлий (не білий) колір.

2. Забарвлений у різні кольори; різноколірний; Який відтворює природне забарвлення зображуваного (про кіно і телебачення).

"Новий тлумачний "Словник української мови", виданий в 1998 році (на жаль, в скороченому вигляді) лише повторює визначення попереднього словника. Як бачимо, до вичерпності тут надзвичайно далеко.

Традиційно вважається, що колір сприймається тільки органами зору. В нормативах німецького промислового стандарту, наприклад, можна знайти таке визначення: "колір - це відчуття, що дозволяє розрізняти безструктурні компоненти зорової формації, яка розрізняється оком одномоментно в полі зору". В цьому визначенні впадає в око, що основним поняттям вважається "сприйняття", в даному випадку органами зору. Але відомо, що людина сприймає колір як хвилі з певними характеристиками, що викликають резонанс у всіх клітинах тіла. Тому з впевненістю можна сказати, що колір сприймається не тільки візуально, а й тактильно.

Стосовно навчального документа, то тут все-таки домінуючим є візуальне сприйняття кольору. Саме в навчальному документі використання кольору має особливе значення. Він пов'язаний насамперед з емоційним сприйняттям людини. У дітей воно розвинуте особливо. Отже, від емоційного забарвлення, якого можна досягнути і використанням відповідного кольору, залежить якість сприйняття і запам'ятовування інформації.

Відомо, що позбавлення дітей кольорового середовища призводить до збіднення їхнього емоційного світу і навіть до захворювань. Відсутність кольору, як, до речі, й кольорова одноманітність, викликають відчуття байдужості, апатії, млявості. Тому навчальні документи для учнів загальних середніх закладів повинні бути кольоровими, яскравими.

Почуття кольору глибоко індивідуальне. У кожного є улюблені кольори і ті, яких він не сприймає. Існує також і мода на колористику, яка охоплює суспільство. Але, попри все, є універсальні особливості кольору: розрізняють, наприклад, теплі та холодні кольори. До теплих відносять червоні, оранжеві, жовті, до холодних - блакитні, сині, блакитно-зелені, бузкові. Вважається, що теплі тони збуджують (червоний, наприклад, прискорює обмін речовин), а холодні заспокоюють (синій - уповільнює цей процес). І це доведений фізіологічний фактор - реакція індивідуума на стимул є однаковою. Ми вважаємо, що в даному випадку потрібно говорити про активні та пасивні кольори.

Що ж стосується кольору як знакової системи, то у системі кольору розрізняють три семантичних рівні. Перший з них - це рівень безпосереднього сприйняття, для якого характерне певне відчуття, бачення предметів і їхніх сукупностей. Другий рівень виражає умовне значення, подібно до семантичного значення мовних форм. Його ми зустрічаємо в різних системах сигналізації, а також в емблематиці, геральдиці тощо. Третій рівень - символьних значень: зелене вважається, наприклад, кольором молодості, життя, руху; червоне - кольором влади, помпезності, крові; чорне - кольором трауру, а також вишуканості.

Таким чином, у цій трьохрівневій системі відображається образність мислення; учні емоційно сприймають колір не тільки як властивість предмета, а й як знак більш загальної ситуації.

При створенні навчальних документів для учнів загальних середніх закладів освіти потрібно враховувати загальні властивості кольору як знакової системи закріплення і передачі інформації, а також ряд особливостей дитячого вікового відчуття кольору. Молодші школярі люблять яскраві кольори теплих тонів, середні - холодні, а старші віддають перевагу складним кольоровим композиціям. Виходячи із цих міркувань, потрібно вибирати гаму для кожної вікової групи. Ми зупинили свою увагу на учнях середніх класів (5-9 кл.), тому для даної групи в навчальних документах доцільно як домінуючі застосовувати кольори зелених і блакитних відтінків, які концентрують увагу. Це відбувається тому, що зелений дає відчуття впевненості, блакитний - створює відчуття спокою, задоволення, викликає почуття довіри.

Також особливу увагу потрібно звернути на залежність кольоросприйняття від такого фактора, як втома. Дослідження вчених у галузі кольорознавства показали, що найсильніше втомлює око фіолетово-синя частина спектра, дещо менше - червоний колір, а найменше - жовто-зелене. Крім того, було встановлено, що, втомлюючись від одних кольорів, отже, втрачаючи до них чутливість, наше око набуває більш гострої чутливості до доповнювального кольору. Грубо пари основних та доповнювальних кольорів становлять:

• синій - жовтий
• зелений - пурпуровий
• червоний - блакитний.

Таким чином, перенесення уваги на доповнювальний колір відновлює можливість зору сприймати основний. Тому ми рекомендуємо використовувати в навчальних документах для 5-9 класів поряд з домінуючими зеленим і блакитним - жовтий, пурпуровий, червоний. Але потрібно зауважити, що ці кольори повинні мати світлі відтінки, оскільки при тривалому розгляданні, як стверджує дослідник кольору С.Алексєєв, насичені й темні відтінки сприймаються набагато гірше.

Як же представлений колір, як позатекстова форма передачі інформації в діючих на сьогодні підручниках? Нами були проаналізовані сучасні українські підручники з хімії Н.Буринської для 8 і 9 класів середніх загальноосвітніх шкіл, а також навчальний посібник для учнів 8-11 класів того ж автора. Оформлення цих навчальних документів справляє гнітюче враження. Про яку яскравість і кольоровість може йти мова, коли у названому посібнику присутній лише чорний колір? У підручнику з хімії для 8-го класу вже помітний деякий прогрес. Підручник містить чорно-білі схематичні ілюстрації, які не викликають цікавості та інтересу, але рубрикації тут вже виділені блакитним кольором.

Матеріал у підручнику з хімії для 8-го класу висвітлює процеси, закони неорганічної хімії, в якій основою основ є періодична система елементів Д.Менделєєва. В підручниках Н.Буринської для 8-го та 9-го класів приведена навіть кольорова (листи-вкладиші в середині книги) періодична система елементів. Але ні на сторінці, на якій розміщено таблицю, ні в тексті параграфа, де йде мова про періодичну систему елементів, не дається інформація про те, чому хімічні елементи позначені різними кольорами, за яким принципом вони об'єднані в групи. Складається враження, що в даному випадку колір використаний довільно, тобто для краси та яскравості. Відповідно в учня це викликає непорозуміння. В результаті дослідження було з'ясовано, що ці довільні кольори (рожевий, жовтий і блакитний) в даному варіанті періодичної системи елементів позначають елементи різної електронної будови атомів і типів хімічних зв'язків: s-, p-, d-, f- зв'язків.

Для порівняння нами було проаналізовано російські підручники з хімії, а саме підручник Р.Іванової для 8-9 класів, підручник Т.Рудзитіса та Ф.Фельдмана для 9-го. Потрібно сказати, що ці підручники оформлені не ідеально, але набагато краще, ніж українські. В даних навчальних документах різні варіанти періодичної системи елементів Д.Менделєєва розміщені на форзацах, що полегшує їхнє використання. Згадана варіантність позначається кольором. Наприклад, одна періодична таблиця показує історичні періоди розвитку хімії та відкриття елементів, де кожний період позначається окремим кольором (червоним, блакитним, зеленим, жовтим). Під таблицею дається пояснення кожного кольорового позначення. В іншому варіанті періодичної таблиці хімічних елементів кольором виділені елементи за принципом різних типів хімічних зв'язків. Також відповідні позначення мають метали, неметали та амфотерні елементи, їхні порядкові номери обведені квадратом, напівколом або взагалі не обведені. Всі пояснення позначень подаються поряд з таблицею, що надає їй максимальної інформативності.

У результаті дослідження ми дійшли висновку, що на першому форзаці підручника з хімії для 8-го класу, коли учні тільки починають вивчення цього предмета, потрібно розмістити періодичну систему елементів Д.Менделєєва, де кольором позначити історичні періоди розвитку хімії та відкриття елементів. Кольори відповідно потрібно підібрати активні й пасивні в залежності від темпів розвитку науки в означений період. Таке представлення періодичної системи хімічних елементів буде носити пізнавальний характер. Наступною необхідно подати періодичну таблицю. В ній кольором позначити елементи, яким відповідають прості речовини - метали, неметали, елементи, що проявляють амфотерні якості, та елементи - інертні гази. Метали ми пропонуємо позначити сріблясто-сірим кольором, тому що майже всі вони мають металічний блиск сріблясто-білого або сірого кольору. Інертні гази можна представити білим кольором, неметали - жовто-зеленим, амфотерні елементи - блакитно-зеленим кольорами.

У підручнику з хімії для 9-го класу, на нашу думку, основною буде періодична таблиця хімічних елементів, де кольором будуть позначені елементи з різними типами хімічних зв'язків. У даному випадку ми рекомендуємо також використати активні й пасивні кольори для того, щоб показати, який зв'язок в атомах є сильніший, а який слабший.

Для підвищення пізнавальної активності учнів під час самостійної роботи з навчальними документами з хімії необхідно якомога ширше використовувати таку позатекстову форму передачі інформації як колір. Ми вважаємо, що для кращого розуміння процесів, що відбуваються при протіканні хімічних реакцій, які позначаються формулами, необхідно застосовувати колір для позначення характерних речовин, як результат. Наприклад, кислота - активна речовина, тому можна запропонувати позначити її в формулі червоним кольором, оксид може бути блакитного кольору.

Ми розглянули лише деякі із багатьох можливостей, які дає використання кольору в навчальному документі. Хочеться вірити, що пропозиції не залишаться на папері, а будуть враховані при створенні нового покоління навчальних документів в Україні.

Таким чином, ми визначили позатекстові форми передачі інформації й у загальних рисах розглянули їхні основні характеристики.

Зрозуміло, що їхнє правильне використання значною мірою вплине на якість навчального документа.

Він не може бути "сірим", "сухим", а на додаток ще й важким для сприйняття. Потрібна ще велика та ґрунтовна робота для вирішення цієї проблеми. Вона потребує як теоретичних, так і практичних досліджень.

Перед фахівцями стоїть нагальна потреба активізувати та прискорити процес підготовки нової генерації підручників для загальноосвітніх навчальних закладів у відповідності з потребами базової підготовки учнів, створення нової системи передачі загальнокультурних знань - бази майбутньої професійної підготовки.

Правильне оформлення навчального документа (правильне використання позатекстових форм передачі інформації) значною мірою вплине на його якість (мається на увазі семантична глибина передачі основ галузевих наук, поєднання логічного та емоційного сприйняття наукового факту) і, як результат, сприятиме виробленню в учнів потреби в постійному пізнанні навколишньої дійсності на основі суб'єктно-об'єктного аналізу.

Це є одним із напрямів реалізації головної мети української освіти - створення умов для особистісного розвитку й творчої самореалізації кожного громадянина України, формування покоління, здатного навчатися впродовж життя.

Список використаної літератури

1.Алексеев С. О колорите. - М.: Изобраз. искусство, 1974.

2. Буринська Н.М. Хімія, 8 кл.: Підруч. для серед. загальноосвіт. шк. - 3-тє вид., випр. і допов. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 1998. - 160 с.

3. Буринська Н.М. Хімія: Підруч. для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 1998. - 160 с.

4.Зверев И.Д. Суждения школьников об учебнике // Нар. образование. - 1998. - № 1.

5.Зуев Д.Д. Структура современного школьного учебника и место в ней внетекстовых компонентов: Автореф. дис. - М., 1980.

6.Иванова Р.Г. Химия: Учеб. для 8-9 кл. общеобразоват. учреждений. - М.: Просвещение, 1999.

7.Практичні роботи з хімії: Навч. посіб. для учнів 8-11 кл. серед. навч. закл. / За ред. Н.М.Буринської. - 2-ге вид., переробл. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 1998. - 224 с.

8.Рудзитис Т.Е., Фельдман Ф.Г. Химия: Неорганическая химия. Органическая химия: Учеб. для 9 кл. общеобразоват. учреждений. - 8-е изд. - М.: Просвещение, 1999. - 208 с.

Постоянный адрес данной публикации: