Мільйони хлопчиків і дівчаток по всьому світу вішають на стіну плакати з Мессі і Роналду. Повторюють їх святкування після голу. Прошукають батьків купити бутси «як у Неймара». Футболіст — це більше, ніж спортсмен. Це ідол. Ікона. Приклад для наслідування. Але завжди варто поклонятися тим, хто гоняє м'яч? І як відрізнити добрий приклад від поганого? Давайте розберемося, чому футболісти стають богами для мільйонів і яку відповідальність це налагоджує.

Чому саме футболіст

У світі тисячі професій. Учені, лікарі, пілоти, космонавти. Але чому саме футболіст частіше інших стає ідолом для дітей і підлітків? По-перше, футбол — найпопулярніша гра на планеті. Його дивляться, в неї грають, про неї говорять. По-друге, футболіст — це яскравий успіх. Він біжить, забиває, перемагає. Це зрозуміло навіть п'ятирічному дитині. По-третє, кар'єра футболіста виглядає як казка: бідний хлопець з трущоб стає мільйонером і зіркою. По-четверте, футболіст завжди на екрані — реклама, інтерв'ю, обкладинки журналів. Його образ розтражований.

Але головне — емоції. Футболіст дарує людям радість, гореччю поразок, захоплення перемогою. І ця емоційна зв'язок сильніша за будь-які раціональні аргументи.

Ідеальний ідол: яким він повинен бути

Який футболіст заслуговує бути ідолом для підрослого покоління? Спробуємо нарисувати портрет.

По-перше — талант і праця. Легенди футболу не народжуються, вони стають. Мессі колол гормон зростання, Роналду залишався на тренуваннях після всіх. Ідол повинен показувати, що успіх — це не тільки дар богів, але і пот, кривава, ранні підйоми і тисячі годин на полі.

По-друге — характер. Увага до суперника, арбітрів, уболівальників. Немає місця брудним підкатам, симуляціям, провокаціям. Приклади: Кака, який ніколи не сперечався з арбітрами. Мирослав Клозе, який визнавав арбітрові, що забив голом рукою, і просив скасувати гол. Це — справжній приклад спортивної етики.

По-третє — порядність поза полем. Футболіст-ідол не скандалить у нічних клубах, не п'є, не використовує допінг, не ухиляється від податків, не б'є жінок. Він допомагає дітям, будує лікарні, підтримує благодійні фонди. Маркус Рашфорд добився безкоштовних обідів для бідних школярів у Великій Британії. Дідьє Дрогба зупинив громадянську війну в Кот-д'Івуарі, просто ставши на коліно на полі. Це легендарні вчинки.

По-четверте — довголіття. Ідол — це не спалах на один сезон. Це гравець, який тримає планку 10-15 років. Той, кому можна наслідувати роками, не розчаровуючись.

Оберна сторона: ідоли з гнильцями

На жаль, не кожен футболіст заслуговує поклоніння. Світ знає зірки, які вели себе жахливо. Той же Марадона — génialny гравець, але наркоман, пов'язаний з мафією, збивав людей у п'яних ДТП. Його обожували, але чи це приклад для наслідування? Або сучасні футболісти, які симулюють травми, падають від легкого дунівення вітру, провокують арбітрів. Вони вчать хлопчиків, що враніт і притворюватися — це нормально.

Особливо небезпечні випадки насильства. Нескільки зірок світового футболу були звинувачені в побитті жінок і партнерок, домашньому насильстві. А фанати закривали очі: «Він же добре грає, чому нам його особисте життя?». Це пастка. Якщо ми прощаємо злочин ради красивих голів, ми розтражуємо ідею, що успіх виправдовує будь-яку бруд.

Як змінювалася роль ідола від Пеле до Мбаппе

У 1950-х Пеле був живим богом. Його говорили як про святого. Він не пив, не курив, усміхався, перемагав. Його образ ідеально підходив для холодної війни: капіталістичний Захід і соціалістичний Схід одинаково аплодували королю футболу.

У 1980-х Марадона показав іншу модель: génialny хуліган. Народна любов прощала йому все — руку Бога, кокаїн, мафію. Він був «своїм», з бруду в князів. Але для багатьох дітей він став прикладом «можна все, якщо ти крут».

У 2000-х Зідан, Роналдо, Бекхем — комерційні ідоли. Бекхем перетворив футбол у шоу-бізнес. Його зачіски, татуювання, шлюб з поп-зіркою задавали тренди не тільки на полі, але й у житті.

2010-2020 — ера Мессі і Роналду. Гіперпрофесіонали, аскети, роботи-голеадори. Вони показали, що праця і дисципліна важливіші за брудний талант. І це правильний меседж.

зараз прийшов час Мбаппе і Холанна. Вони вже мільйонери у 20 років, живуть у Іnstagram, але поки тримають себе в руках. Удасться їм залишитися чистими ідолами без скандалів — побачимо.

Футболіст і соціальна відповідальність

Стаючи ідолом, футболіст автоматично отримує велику соціальну навантаження. Його пости в соціальних мережах читають мільйони. Його вчинки обговорюють у новинах. Тому кожен рух зірки повинен бути обдуманим. Добрі приклади: Рашид Рахімов, перекладаючи половину зарплати в дитячі будинки. Лука Модрич, свідчивши проти корупційних чиновників свого клубу. Мессі, оплативши операцію десяткам дітей. Погані приклади: футболісти, які в пандемію таємно організовували вечіринки, коли уболівальники сиділи вдома. Або ті, хто піднімав руку на молодих у раздягальні. За це вибачення не допомагають.

Важливе правило: ідол не вибирає, бути йому прикладом або ні. Він вже приклад. По умолчанню. Як тільки на тебе дивляться діти, ти відповідаєш за кожен свій крок.

Психологія наслідування: чому діти копіюють футболістів

Психіка дитини так організована: щоб сформуватися, дитині потрібна ідентифікація з сильним, успішним, помітним дорослим. Футболіст ідеально підходить: він в центрі уваги, він перемагає, його хвалять мільйони. Дитина неусвідомлено каже: «Я хочу бути таким, як він. Тоді мене також будуть любити».

Копіюється все: манера бігати, зачіска, татуювання, святкування голів, навіть марка жувальної гумки. Хлопчики починають брить ноги, як профі. роблять складні укладки, як у Кріштіану. витрачають половину зарплати батьків на бутси «як у Мессі». Це не добре і не погано — це механізм дорослішання. Але батьки можуть направляти це наслідування в правильне русло. Наприклад, записати дитину в футбольну секцію і сказати: «Твій ідол тренувався кожен день по три години. Будеш так само?».

Коли ідол розчаровує

Найболісніше для фаната — дізнатися, що його герой — звичайна людина з брудними сторонами. Приклад: історія з футболістом, якого затримали на договорних матчах. Або який побив жінку. Або який сидів у в'язниці за несплату податків. Тисячі фанатів впадають у когнітивний диссонанс: «Він же найкращий, не міг він так!». Або, гірше того, починають виправдовувати: «Він прав, податки — грабіж, не плати!».

Психологи радять: розділяйте гравця і людину. Восхищайтеся його дриблінгом, ударом, голевим чутьем. Але не виправдовуйте його злочини або аморальні вчинки. Якщо ідол впав у бруд, ви маєте право перестати йому поклонятися. І навіть зобов'язані пояснити своїм дітям, що герої також роблять помилки, і за помилки потрібно відповідати.

Як вибрати правильного ідола для дитини

Якщо ваш син або дочка закохані в якогось футболіста, не забороняйте і не висміюйте. Замість цього зробіть три речі.

По-перше, вивчіть його біографію. Розкажіть, скільки років ідол пахав у дитячій школі. Через які травми пройшов. Кого він дякує після перемог. По-друге, знайдіть інтерв'ю та репортажі поза полем. Дивіться, як він спілкується з уболівальниками, з сім'єю, як веде себе в гостинних програмах. По-третє, знайдіть момент, де ідол проявив себе етично: наприклад, підняв суперника з газону після жорсткого стыку, або відмовився від пенальті, визнавши, що падіння не було. Показуйте це дитині як ідеал.

І не бійтеся розвінчувати миф. Якщо ідол виявився шахраєм, наркоманом або агресором, поясніть: «Я люблю його футбол, але не люблю його вчинки. Давай подивимося на інших великих — наприклад, на Ліонеля Мессі, який ніколи не симулює».

Хто з сучасних футболістів — еталон ідола

Якщо потрібно назвати кілька імен без ризику помилки, ось список. Ліонель Мессі — скромний, сім'янин, не симулює, не п'є, займається благодійністю. Кріштіану Роналду — génialny трудоголік, донашує криваву на тренуваннях, допомагає дитячим лікарням. Роберт Левандовски — інтелігент на полі і поза ним, ідеальний професіонал. Сон Хын Мин — не симулює, поважає суперників, платить зарплати співробітникам збірної Кореї з свого кармана. Це люди, яким можна наслідувати без сорому.

А от кого ставити в приклад не варто — тих, хто відомий симуляціями, агресією на полі, скандалами з законом. Імен називати не будемо, уболівальники і так знають.

Висновок: ідоли потрібні, але з обережністю

Футболіст як ідол — це велика сила. Він може підняти мільйони на ноги, змусити дітей йти на тренування, кинути погані звички, вірити в себе. Але він може зруйнувати орієнтири, якщо виявиться негодяем. Тому не сліпе поклоніння, а критичне захоплення — це правильний шлях. Любіть гру, поважайте майстрів, але не ставте їх на п'єдестал поза критикою. І тоді футбол залишиться чистим мистецтвом, а не релігією з сумнівними святыми.

Permanent link to this publication: