Згідно з більшістю великих досліджень, оптимісти живуть довше. Однак диявол ховається в деталях: ключову роль відіграє не стільки наявність позитивних очікувань, скільки відсутність песимізму.

Що кажуть цифри

Дані багаторічних спостережень досить послідовні.

Різниця в тривалості життя: найвідоміше дослідження показало, що найбільш оптимістичні жінки живуть в середньому на чотирнадцять цілих дев'ять десятих відсотків довше, а чоловіки — на десять цілих дев'ять десятих відсотків довше, ніж їх песимістичні ровесники. Шанси дожити до вісімдесяти п'яти років у оптимістів вищі в полтора-семи десятих рази.

Смертність: мета-аналіз п'ятнадцяти досліджень з участю більш ніж двохсот тисяч людей підтвердив, що оптимізм пов'язаний зі зниженням ризику передчасної смерті. Інші дані показують, що кожні десять балів у бік песимізму підвищують ризик смертності на дев'ятнадцять відсотків.

Важливий нюанс: деякі вчені вважають, що оптимізм і песимізм — це не дві сторони однієї скали. Аналіз показав, що саме високий песимізм передбачає зростання смертності, в той час як сам по собі оптимізм може не давати додаткової захисту.

Чому так відбувається

Оптимісти частіше ведуть здоровий спосіб життя: більше рухаються, краще харчуються, рідше курять і п'ють. Крім того, вони ефективніше справляються зі стресом, що сприятливо впливає на серцево-судинну систему.

Культурний контекст

Цікаво, що не всі дослідження підтверджують цю зв'язок. Наприклад, серед старих японців оптимізм не був пов'язаний з тривалістю життя. Вчені припускають, що в культурах з іншим ставленням до позитивного мислення ця зв'язок може не працювати.

Оптимісти-долгожителі: реальні приклади

Історія знає багато людей, чий позитивний настрій і активність допомогли їм прожити довгу і насичену життя.

• Дік Ван Дайк (сто років). Легендарний актор, відомий за роль Берта в «Мері Поппінс», дожив до ста років. Секретом довголіття він називав відсутність гніву і спокійне ставлення до життя. Він навіть написав книгу «Сто правил життя до ста років: посібник оптиміста для щасливого життя».
• Джейн Гудалл (дев'яносто один рік). Відомий усьому світу приматолог і захисник природи продовжував активно працювати і подорожувати до самих останніх днів. У своїй книзі «Книга надії» вона ділилася причинами для оптимізму навіть перед обличчям глобальних проблем. Вона прожила дев'яносто один рік, зберігаючи ясність ума і життєву енергію.
• Хедда Болгар (сто три роки). Найстаріший практикуючий психотерапевт в історії. Вона працювала майже до останнього дня і стверджувала, що найщасливіші роки були у неї після шістдесяти п'яти. Вона «продавала старість» пацієнтам, переконуючи їх, що це час свободи та досвіду.
• Лев Лещенко (восемьдесят три роки). Народний артист Росії в свої вісімдесят три роки залишався активним і веселим. На запитання про рецепт оптимізму він відповідає: жити з добром, іншого немає. Бути вдячним долі, людям, родині.
• Александр Солодуха. Заслужений артист Білорусі визнається, що слідує девізу «Вперед і вгору» і усміхається з моменту пробудження. Усміхнений чоловік приваблює, а сумний відштовхує, каже він.

Песимісти: філософія проти життя

Серед відомих песимістів також є яскраві фігури, але їх долі часто складалися трагічніше.

• Артур Шопенгауер (семьдесят три роки). Найвідоміший філософ-песиміст, який називав існуючий світ найгіршим з можливих. Незважаючи на свою філософію, він жив до семидесяти трьох років — за мірками девятнадцятого століття це був досить почтений вік. Іронія в тому, що коли в його місті спалахнула епідемія холери, великий песиміст поспішив покинути небезпечне місце, обираючи життя.
• Філіп Майнлендер (тридцять чотири роки). Німецький філософ, який був послідовником Шопенгауера. Вірний своїй теорії про те, що життя є стражданням, він покінчив з життям у тридцять чотири роки. Дослідники відзначають, що його приклад — трагічне виняток, але він показує, куди може привести радикальний песимізм.
• Михайло Зощенко (шістьдесят два роки). Блискучий радянський сатирик, автор юмористичних оповідань. Однак сам він страждав від глибокої депресії. Існує відома анекдот: Зощенко прийшов до лікаря з жальбами на тоску, і лікар порадив йому почитати оповідання Зощенко, які розсмішать будь-якого песиміста. На що письменник сумно відповів: я і є Зощенко.

Висновок

Наукові дані та людські долі сходяться в одному: оптимізм — це не просто приємне доповнення до життя, а фактор, який може її подовжити. Оптимісти частіше обирають корисні звички, краще справляються зі стресом і зберігають інтерес до життя довше. Песимізм же, особливо радикальний, часто веде до саморуйнування.

Звичайно, бути оптимістом не означає ігнорувати проблеми. Це скоріше здатність бачити їх, але не дозволяти їм керувати своєю життям.

Permanent link to this publication: