Автор: М. Ф. ДМИТРIЄНКО

К.: Iн-т iсторiї України НАН України, 2004. - 648 с

Серед наукової лiтератури, виданої впродовж останнiх рокiв i присвяченої дослiдженню надзвичайно складної, завжди актуальної, багатовимiрної проблеми - iнтелiгенцiя й суспiльство, - особливу увагу привертає праця О.С.Рубльова, яку можна охарактеризувати як смiливу й водночас уповнi доказову та вдалу спробу дати вiдповiдь на низку дражливих питань, що й досi цiкавлять громадськiсть.

Оскiльки вказана проблема й дотепер залишається надзвичайно злободенною, зокрема через неоднозначнiсть сприйняття й трактування ролi iнтелiгенцiї захiдних i центрально-схiдних українських теренiв у сучасних процесах розвитку нашої державностi, автор уже у вступi окреслив складовi, що вказують на актуальнiсть предмету вивчення. Де беруть витоки iдеї про особливостi формування свiтоглядних принципiв подiлених навпiл iнтелiгентських кiл українського народу? Чому Галичину ще й досi намагаються скомпрометувати твердженням про якiсь "захiдняцькi тенденцiї розвитку", що начебто не вписуються в загальний поступ "великого єдиного народу" i є проявом окремiшньої ментальностi мiсцевого люду? Звiдки виростають iдеї сепаратизму в країнi, що здобула незалежнiсть i отримала врештi можливiсть крокувати європейським шляхом розвитку?

Цi й чимало iнших питань, що тiсно пов'язують минувшину iз сьогоденням, автор монографiї спробував з'ясувати, звернувшись до джерел. Аналiзуючи документи, вiн дiйшов оптимально вiрних висновкiв щодо формування, поступу, а вiдтак впливу iнтелiгенцiї на суспiльний розвиток. Iдеться про ту активну частину народу, в якiй зростає iнтелектуальна елiта ~ науковцi, полiтики, культурно-освiтнi дiячi, для яких завжди особливо гострою залишається проблема єдностi українцiв.

Особливостi iсторичного розвитку двох частин України, свiтогляднi вiдмiнностi їх населення зумовленi тривалим перебуванням у складi рiзних полiтичних

стр. 213

систем, впливами сусiднiх народiв i культур, iдеологiчними, економiчними та iншими чинниками. Тiльки соборнiсть усiх українських земель може скерувати нацiональне життя в європейське цивiлiзацiйне рiчище й ґарантувати перспективу демократичного розвитку, економiчного зростання, культурного й наукового поступу. Уроки власної минувшини й приклад сусiднiх народiв, здавалося б, переконують у вiдсутностi альтернативи цьому. Однак i донинi постає чимало перешкод, зокрема ментального характеру, у виглядi реґiонального чванства, що ґрунтується на твердженнях про "спадок винятковостi", переваги над iншими, "справжню українськiсть", а вiдтак меншовартiсть представникiв iнших мiсцевостей.

О.С.Рубльов послiдовно дослiджує шлях, який судилося пройти захiдноукраїнськiй iнтелiгенцiї в часи визвольних змагань 1917-1921 pp., зупиняючись на впливi, що його вона справила на формування модерної української нацiї. Слiд зауважити, що цi та iншi складовi питання, якi автор видiлив у 12-ти роздiлах своєї працi як особливо важливi для реалiзацiї комплексного дослiдження, розглядаються iз залученням надзвичайно представницької джерельної бази, iнформацiйнi можливостi якої ґрунтовно проаналiзовано в спецiальному роздiлi, змiст якого переконує, що бiльшiсть iсторичних джерел, якi спричинили появу тих чи iнших висновкiв автора, уводяться до наукового обiгу вперше.

До тематики, що дослiджується в монографiї, автору вже доводилося звертатися - 1994 р. вийшла його книга "Сталiнщина й доля захiдноукраїнської iнтелiгенцiї (20-50-тi роки XX ст.)". Оскiльки хронологiя рецензованої працi охоплює перiод 20-х-30-х pp., то можна було чекати механiчного включення до неї матерiалiв iз попередньої книги. Але при порiвняннi тексту, а також дослiдницьких завдань, реалiзованих в обох працях, стає очевидним, що автор завдяки зверненню до архiвних документiв, якi ще не використовувались iншими вченими, здобув нову iнформацiю, яка не тiльки дозволила представити обґрунтованi висновки, яких вiн дiйшов у своїй попереднiй працi, але й вийти на новий, глибший рiвень її осмислення.

Ретельний огляд величезного масиву наукової лiтератури, з якого власне й починається книга, не лише демонструє читачевi актуальнiсть проблеми "Схiд - Захiд України" через призму сприйняття iдей та вiдповiдних дiй елiти нацiї на певних iсторичних етапах, а й переконливо доводить ступiнь новизни широкомасштабних дослiдницьких завдань. Тож залученi науковi працi та iсторичнi джерела стали тим пiдґрунтям, що спонукало до пошукiв, появи нової, ще зовсiм невивченої теми, доводячи високий фаховий рiвень О.С.Рубльова, зокрема в умiннi розгледiти й сформулювати осiбний, самостiйний та прiоритетний напрямок дослiдження.

Вирiшивши дослiдити захiдноукраїнську iнтелiгенцiю за перiод вiд 1914 по 1939 pp., тобто вiд початку Першої й до розв'язання Другої свiтової вiйни, О.С.Рубльов, на наш погляд, цiлком слушно поставив перед собою завдання вiдтворити її iсторiю на широкому тлi загальнонацiональних i культурних процесiв.

Iнновацiйними виглядають спроби автора простежити процес вивчення регiональної iсторiї захiдноукраїнських земель у контекстi наукових бiографiй iсторикiв Мирона Кордуби та Iвана Крип'якевича. Проте залишається не зовсiм зрозумiлою теза автора про те, що вiн "реконструює паралельнi бiографiї". На наш погляд, життя та наукова дiяльнiсть осiб, про яких iдеться, уже значною мiрою дослiдженi, а от порiвняльна хронологiчна таблиця ("автор - назва працi - текст") могла б доповнити висновки автора.

Дослiджуючи внесок захiдноукраїнської iнтелiгенцiї в здiйснення полiтики "українiзацiї" в УСРР (у текстi - УССР) (1923 р. - початок 1930-х pp.), О.С.Рубльов пiшов неторованим шляхом виявлення чинникiв, що стали першоджерелами вiри представникiв захiдного реґiону в можливiсть кардинальних змiн

стр. 214

на користь українства за умов бiльшовицького правлiння. Вiдтак маємо досить цiкавий погляд на картину пожвавлених у 1920-х-1930-х pp. наукових i культурних зв'язкiв iнтелiгенцiї роздiлених кордонами українських земель (роздiл IV).

У роздiлi V, де йдеться про "галичанських" аспiрантiв М.Грушевського 1920-х pp., О.С.Рубльов торкнувся надзвичайно цiкавої теми взаємопроникнення поглядiв наставника та його учнiв на проблеми iдеологiчного й фахового характеру. Авторовi вдалося з'ясувати, що попри авторитет М.С.Грушевського, молодi науковцi Остап Павлик та Василь Костащук не завжди пiддавалися його впливу й здатнi були дотримуватися власних поглядiв.

Деякi роздiли (зокрема VII, VIII, X, XI) заслуговують на особливу увагу читача не лише тому, що вiдкривають новi пласти знань, але й через те, що матерiал, представлений у них, розглядається в досить несподiваному й незвичному ракурсi, iз захопленням i водночас глибоким спiвчуттям до знаних i не дуже вiдомих осiб, про яких iдеться.

Так, автор вiднайшов новi матерiали про консульство СРСР (у текстi - СССР) у Львовi, де йдеться не лише про офiцiйнi, дипломатичнi аспекти дiяльностi, але й таємнi завдання, що їх виконували його спiвробiтники, тобто резидентура (у текстi - експозитура) радянських спецслужб. О.С.Рубльов також узяв на себе смiливiсть детально розкласти по iдеологiчних полицях "совєтськi" пенсiї, що їх у 1930-х pp. радянський уряд надавав кiльком дiячам української науки й культури Галичини. Iз тексту VIII роздiлу читачi довiдаються про те, що отримувачам цих пенсiй доводилося взамiн за таку "благодiйну пiдтримку" надавати "братам зi Сходу" далеко неоднозначнi послуги. А чим закiнчилося те грання в спiвчуття, доброчиннiсть i широку демократiю в поглядах, дiзнаємося з наступних роздiлiв монографiї: про "похiд на галичан", масовi репресiї проти українцiв-iнтелектуалiв iз захiдного реґiону, рiшучу спробу викорiнити все те, що суперечило доктринi бiльшовикiв, або не вiдповiдало їхньому уявленню про "нову моральнiсть".

Фабрикацiя карних справ, безжальне засудження за iнакомислення, наклепницькi звинувачення проти високих iнтелектуалiв - достойникiв нацiї, пошуки ворогiв серед справжнiх уболiвальникiв за майбутнє народу, його державнiсть i процвiтання - це далеко не повний перелiк засобiв, якими не гребували борцi проти "галицького сепаратизму". Численнi вiднайденi й оприлюдненi автором документи щодо розправи бiльшовицького режиму з представниками iнтелiгенцiї захiдних земель знаходимо в роздiлi XI ("Галицькими маршрутами ГУЛАГу: захiдноукраїнська iнтелiгенцiя у таборах СССР, 1930-тi роки"). Автор не пiддався спокусi пом'якшити враження загальними виразами, а навпаки, з документальною точнiстю вiдтворює страдництво, що випало на долю репресованих українцiв. Не кожен iз них змiг витримати допити й тортури, не в усiх вистачило сил боротися за власну честь i гiднiсть. Не звинувачуватимемо тих, хто не встояв. Молох тоталiтаризму й система покарань ламали партiйних функцiонерiв, якi фанатично вiрили в бiльшовицькi iдеї, загартованих у боях за перемогу цих iдей видатних вiйськових - то що вже казати про представникiв наукової елiти!

З-посеред "табiрних людей" автор видiляє iмена тих, хто є гордiстю нацiї -вiдомих письменникiв, дiячiв культури, академiкiв, лiкарiв, освiтян. Iз численних посторiнкових посилань i тексту XI роздiлу дiзнаємося про активний i пасивний опiр в'язнiв карному апарату, який намагався прищепити засудженим "нову вiру". Автор аналiзує та порiвнює вiдомостi, поданi в численних спогадах колишнiх ув'язнених. Джерела особистого походження стали доречним доповненням архiвних слiдчих матерiалiв, що допомогло дослiдити суть вiдносин влади тоталiтарного зразка й нацiональної iнтелiгенцiї. Ще один вид iсторичних джерел - епiстолярна спадщина "зекiв" - нi з чим не порiвняне синхронне джерело з однозначною констатацiєю позицiї авторiв i їх ставлення до влади. Епiстолярiй, викори-

стр. 215

станий О.С.Рубльовим, - то невiдомий пласт iнформацiї, джерело даних щодо соцiального здоров'я суспiльства.

Тоталiтаризм, що здобув перемогу в боротьбi з демократiєю й пройшов шлях до свого цiлковитого утвердження в СРСР наприкiнцi 1930-х pp., тодi ж позначився на життi захiдних земель України. Як українцi ставилися до тоталiтарної влади, чим "азiйська" влада вiдповiдала на запити кращих представникiв суспiльства, яких непокоїла русифiкацiя краю, перебiг соцiальних процесiв? На цi та iншi питання дає вiдповiдь XII роздiл монографiї.

Книгу доповнюють логiчнi висновки. Видана завдяки фiнансовiй пiдтримцi Канадського iнституту українських студiй при Альбертському унiверситетi (з фондiв Програми дослiдження Схiдної України iм. Ковальських) монографiя О.С.Рубльова є зразком публiкацiї результатiв наукового дослiдження - безлiч посилань на архiви, окремо подано джерела та лiтературу, а iменний покажчик дозволяє одразу вiдшукати потрiбнi прiзвища в текстi. Наприкiнцi книги подано 16 сторiнок iлюстрацiй, якi дають уявлення щодо вигляду осiб, про яких iдеться, аркушi з офiцiйних документiв, поштовi листiвки та титульнi сторiнки творiв iсторикiв захiдного реґiону та iн.

Хочеться привiтати О.С.Рубльова з надзвичайно змiстовною й багатоплановою завдяки поставленим i вирiшеним завданням книгою, а читачiв - з появою ґрунтовного дослiдження, що стало результатом багатьох рокiв пошукової працi вiдданої iсторiї людини.

М.Ф.Дмитрiєнко (Київ)

Постоянный адрес данной публикации: