Мій співрозмовник - людина не лише публічна, але й популярна. І якби йшлося про актора чи співака, то його можна було б назвати народним артистом. Це звання воістину НАРОДНИЙ депутат Олег Ляшко здобув завдяки своїй основній рисі характеру - небайдужості до всього, що негативно впливає на наше з вами життя і благополуччя. Його можна любити чи не любити, але головне, що він зачіпає уяву загалу своєю поведінкою і доводить, що, за будь-яких переконань, яскрава особистість має шанс відбутися. А на підтвердження таких думок, можна навести приклади з його публічного життя, яке має широкий резонанс не лише в ЗМІ усіх жанрів, але й у політичному житті України.
Його запрошують в ролі учасника найпопулярніших та найрейтинговіших телепрограм, які люблять харизматичних і яскравих героїв. А все, що стосується дивовижно відвертих, часто епатажних дій народного депутата України, лідера Радикальної партії Ляшка особисто у мене викликає лише захоплення. Адже давно думала про те, що в українській політиці бракує особистості а-ля Владімір Вольфович (Жириновський). Але, схоже, що й ми дочекалися цього феномену. Він є. Наш Олег Ляшко. Особисто я знала його як журналіста, який починав кар'єру дуже молодим. Працював у газеті "Молода гвардія, дописував до газети "Час-Тайм", а згодом став редактором та видавцем серйозних економічних і політичних видань, зокрема радикальної газети "Свобода", звідки й подався у високу політику та виграв вибори до Верховної Ради. Нині заступник голови парламентського комітету з питань бюджету навчається вже у третьому виші - Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, бо за плечима -. юридична освіта, яку здобув у Харкові, фах аналітика-міжнародника, здобутий у КІМО і 16-річна журналістська практика. Тож усі розмови про те, що Ляшко - популіст, особисто у мене викликають лише роздуми. Не може людина, яка любила і любить вчитися і так перейматися проблемами інших людей, та, врешті, просто щиро любити, бути "порожньою". Про таких людей мудреці кажуть, що вони - сіль землі. А познайомились і розговорились ми в стінах ВРУ, де Олег Ляшко сьогодні знову воює зі злом і несправедливістю так сміливо і затято, як може це робити людина, яку Бог обдарував такою щедротою, як небайдужість.
- Ви з двох років виховувались в одному з дитбудинків, а подалі - в школі-інтернаті. Де це було і про що й про кого хотілося б розповісти? Кого з вихователів пам'ятаєте і чому? Що б хотіли як народний депутат і політик змінити в цій сфері і що вже зроблено?
- Моя мама народила мене, коли їй було 19 років. Коли мені виповнилося 2 рочки, батько залишив нас. Мама зранку до ночі працювала на будівництві, тягала відра з цементом, тому зараз в неї так болять ноги, що й ходити важко. Мама була сама, без підтримки, без опори, тому мусила віддати мене до дитячого будинку. Я пробачив це мамі, ніколи не тримав на неї зла, сьогодні ми нормально спілкуємось. З двох років я був вихованцем дитбудинку "Сонечко" у Прилуках на Чернігівщині. Потім вчився у Борзнянській, Яблунівській та Комарівській школах-інтернатах. З вихователів пам'ятаю багатьох, особливо теплі спогади у мене про Лідію Іванівну, Галину Іванівну, Олександру Василівну. Ми, маленькі дитдомівці, яким бракувало батьківського тепла, називали їх так: мама Ліда, мама Галя, мама Шура. Я й нині з ними спілкуюсь. Свій дитбудинок підтримую, як можу: зробив ремонт, поліпшив дорогу, приношу подарунки дітям. Всюди, куди приїжджаю, намагаюсь допомагати дитячим будинкам та інтернатам, бо цим діткам найбільше потрібна підтримка і турбота. Щодо того, що хотів би зробити: вже багато виконано. Коли я вперше став народним депутатом у 2006 році, ми з Юрієм Мірошниченком, який теж виріс у дитячому будинку, разом, забувши про політичні протиріччя, змусили Верховну Раду проголосувати за написаний нами законопроект "Про соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування", який суттєво посилив підтримку таких дітей. Більше того, цим законопроектом ми збільшили термін державної опіки над сиротами до 23 років, а раніше було до 18. Я мрію забезпечити таким дітям максимальний захист, але для цього мені потрібна більшість у парламенті, щоб радикально змінити законодавство, зробити його спрямованим на захист прийдешніх поколінь: і тих діточок, яким пощастило мати сім'ю, і тих, у кого немає такого щастя.
- Коли і як знову зустрілися з мамою і що вона вам розповідала про своє життя?
- Так ми і не розлучались. Моя мама Любов Павлівна - мій кращий друг і порадниця. Коли я виховувався у дитбудинку та інтернатах, матуся старалась відвідувати мене, привозила мені цукерки, і це була така радість.
- Як і де познайомились з дружиною і якомога детальніше розкажіть історію кохання. Які захоплення і здібності розвиваєте у доньці? (Про сімейне життя все, що підказує душа і серце).
- Звучить трохи кумедно, але ми познайомились завдяки грошам. Це справді неймовірна історія. Я завжди вмію визнавати свої помилки. До 2006 року я був ігрозалежним: ходив грати у автомати в "Ельдорадо", міг програти останні гроші, навіть влізти в борги. 1998 року навесні я виграв чималеньку суму, звісно, це підняло мені настрій, адже частіше я програвав. Настрій зіпсувала касирка, яка мене дуже недолюблювала, тому видала виграш дрібними купюрами, обманюючи мене, начебто інших грошей немає. Я не на жарт розізлився, пішов сваритись із менеджером закладу - вона виявилась красивою, розумною жінкою, яка мене заспокоїла, хоча у мене дуже важкий характер, я холерик і якщо хтось мене розсердить - заспокоїти дуже важко... А менеджеру "Ельдорадо" це вдалося так легко, що я сам здивувався. Вона зробила це своїм поглядом, від якого розбиваються дзеркала, чарівною усмішкою і добрим, ніжним словом. Я дивився у її бездонні карі очі і, вперше говорячи з людиною, у мене склалося враження, що я знаю її все життя. Мене наче вдарило електричним струмом. Я одразу зрозумів, що це людина, яка навчить мене бути щасливим. Що я хочу бути разом з нею завжди. Що я люблю її більше, ніж життя. Це була Росіта. На отриманий виграш я купив їй сережки у ювелірному магазині та запросив у ресторан "Арізона" на Подолі. Коли вона погодилась повечеряти зі мною, я літав, як на крилах! Ніби досвідчений чоловік, а перед першим побаченням з Росітою переживав, як пацан. Цілий вечір я дивився у ці ангельські очі і мріяв, що вона народить мені дитину. Моя найбільша мрія стала реальністю - нашій донечці Владиславі вже 9 рочків. Пам'ятаю друге побачення - ми довго гуляли в Ботанічному саду. Все цвіло і буяло. Але понад усе розквітали наші душі. Це була найщасливіша весна у моєму житті. До речі, Росіта - українка, але мама дала їй таке незвичайне ім'я, яке з іспанської мови перекладається як "троянда". Вона і справді моя квіточка, поряд з якою я квітну й сам. Згодом Росіта запросила мене до себе додому. Прийшов з квітами, цукерками і білим вином. Росіта відчиняє двері - ...дим і запах горілого. Як з'ясувалося, тоді вона не вміла запікати рибу, але на честь мого візиту вирішила вдосконалити кулінарні "таланти". Проте риба згоріла. Однак це не заважало нам бути щасливими. Я взагалі не звертав увагу ні на дим, ні на сморід. Бо поряд була така дорога моєму серцю людина. Ми разом вже 14 років. Наша доня - наша найбільша радість. Вона і зовні, і характером-моя копія, але взяла хороші риси і від мами теж. Владочка захоплюється малюванням, ходить до художньої школи, а ще дуже смачно готує. Знає, що татко любить сирники, тому іноді мене балує. Недавно мала вперше виступала на мітингу. Сама захотіла прийти зі мною на акцію протесту проти жорстокого поводження з тваринами, ще й маму загітувала прийти, сама намалювала плакат, взяла наших улюбленців. У нас вдома живе кролик Пуш і три собаки: ротвейлер Іджи, шарпей Мачо та дворняга Шахтарик, якого я підібрав на вулиці. Влада виступала так зворушливо і переконливо, немов лила бальзам на мою душу. І це у 9 років! Я перший раз виступав на мітингу, коли мені було 15. Молодше покоління, як бачимо, прогресивніше - і це чудово! Значить, у нашої країни буде щасливе і заможне майбутнє.
- У Вас справді цікава життєва історія. Це через особисті проблеми ви помстились ігровому бізнесу, розгромивши зал гральних автоматів?
- Певною мірою, так. Але я завжди думаю про Україну і про мій народ більше, ніж про себе. Ігровий бізнес - це чума, яку слід негайно викорінити. Під час візиту до чудового міста Кривий Ріг з'явилась вільна хвилинка і я вирішив випити філіжанку кави. Ми з однодумцями побачили вивіску "Чай/ кава" на проспекті Миру на зупинці "95 квартал". Зайшли туди, а там насправді не чай п'ють, а долі людські калічать. Ігрові автомати - це зло, що доводить багатьох людей до самогубства, руйнує сім'ї, перетворює забезпечених людей на злидарів. Тому, побачивши гральні автомати, я вирішив їх знищити. Спочатку я спитав у охоронця автоматів, чи знає той, що це порушення закону. Не почувши чіткої відповіді, я почав розбивати гральні автомати й кидати їх на землю. Охорона закладу не змогла мене зупинити. Ми і надалі будемо боротися з гральним бізнесом радикальними методами. Шкода, що сьогодні з 450 депутатів Верховної Ради лише я воюю із цією напастю. Але, коли Радикальна партія, яку я очолюю, матиме фракцію у парламенті, в Україні не буде жодного ігрового автомата.
- Чому вирішили йти в мери Києва?
- Я 23 роки живу в цьому дивовижно красивому місті, і жодного разу наша столиця не мала такої влади, яка б реально розвивала Київ і захищала інтереси його мешканців. Від минулих очільників було більше шкоди. Недаремно вони запам'яталися понад усе своїми корупційними діяннями. Нинішній міський голова Попов нічим не кращий, він представляє бандитську Партію регіонів. А Кличко навіть ніяк не може пояснити, куди він балотується: до Верховної Ради чи у градоначальники. Київ - унікальне місто з фантастичним потенціалом розвитку, давній княжий град на перехресті цивілізацій. Ми зробимо Київ справжньою столицею світу - економічним, культурним і геополітичним центром, де ухвалюватимуться стратегічно важливі рішення. У кожного киянина буде високооплачувана робота, соціальний захист і гідне життя. Найближчим часом ми публічно презентуємо нашу київську команду і програму радикальних дій "Київ - столиця світу". Я на сто відсотків впевнений у своїй перемозі на мерських виборах та у тому, що РПЛ (Радикальна партія Ляшка. - Ред.) сформує більшість у Київраді. Тому я був змушений зробити вибір. І я відмовитися від особистого балотування до парламенту. Повинен бути чесним з людьми, не можу дурити їм голови. Впевнений, що ми наведемо лад у Києві, і у 2015 році з мера я піду у Президенти України, показавши на прикладі столиці, що ми можемо змінити життя своєї країни. Так, як Жак Ширак з мера Парижа пішов у Президенти Франції. Так, як мер Сеула Лі Мьон Бак, зробивши своє місто потужним фінансовим центром, згодом став Президентом Південної Кореї. Що стосується парламентських виборів, то наша політична сила братиме в них участь: ми виставимо найдостойніших молодих кандидатів по всіх виборчих округах. А список РПЛ очолить людина, якій я довіряю.
Розмову вела Леся САМІЙЛЕНКО.
Новые публикации: |
Популярные у читателей: |
Новинки из других стран: |
Контакты редакции | |
О проекте · Новости · Реклама |
Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту) Сохраняя наследие Украины |