Libmonster ID: UA-2922

Автор: О. П. РЕЄНТ

У статтi розглядається соцiально-економiчне становище трудящих мас України в перiод Першої росiйської революцiї 1905-1907 pp., роль профспiлкових органiзацiй в об'єднаннi робiтникiв для їх спiльної боротьби за свої полiтичнi й економiчнi права.

Економiчна криза на початку XX ст., зовнiшньополiтичнi невдачi царизму, незбалансована внутрiшня полiтика уряду викликали революцiйне пiднесення трудящих мас. Ланцюгова реакцiя антиурядової стихiї швидко охопила всю територiю Росiйської iмперiї та рiзнi соцiальнi верстви населення. Причинами револю-


Реєнт Олександр Петрович - чл.-кор. НАНУ, завiдувач вiддiлу iсторiї України XIX - початку XX ст., заступник директора Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 89


цiйних подiй стали: масове зубожiння трудящих, надзвичайно високий ступiнь їх експлуатацiї та непомiрно низька оплата працi, поганi санiтарно-гiгiєнiчнi побутовi умови, байдужiсть власникiв фабрик i заводiв до питань охорони й безпеки працi, свавiлля адмiнiстрацiї та пiдприємцiв.

Сiчнева трагедiя 1905 р. у Петербурзi засвiдчила розгубленiсть влади, її неспроможнiсть швидко й ефективно реагувати на вимоги часу. Не покладаючи сподiвань на неї, трудящi маси активно включалися в боротьбу за свої полiтичнi та економiчнi права. Виявляючи солiдарнiсть iз тими, що першi виступили проти царизму i стали його жертвами, мешканцi рiзних регiонiв iмперiї водночас висували свої соцiально-економiчнi вимоги. Робiтники Миколаєва заявили, що пролетарська солiдарнiсть вимагає вiд них приєднатися до голосу протесту трудящих Росiї. На пiдтримку останнiх виступили робiтники Києва, Катеринослава, Одеси, Херсона та iнших мiст України. Серед гасел, з якими 13 сiчня вийшли на вулицi одеськi робiтники, була також вимога 8-годинного робочого дня. Пiд час мiтингу 17 сiчня паровозобудiвники Харкова зiбрали грошi у фонд допомоги петербурзьким робiтникам.

У серединi сiчня манiфестацiї, мiтинги, демонстрацiї, страйки вiдбувалися в усiх великих промислових центрах України. 12 сiчня розпочався страйк на Пiвденноросiйському машинобудiвному заводi у Києвi, учасники якого вимагали полiпшення санiтарних умов працi, звiльнення майстрiв котельного та механiчного цехiв, а також припинення вiйни з Японiєю. Того ж дня припинили роботу цехи акцiонерного товариства Гретера i Криванека у Києвi й Днiпровського заводу в Кам'янському. 19 сiчня розпочався страйк у Катеринославських головних паровозних майстернях. Того ж дня в мiстi страйки охопили 22 пiдприємства та близько 12 тис. чол. Поширюючись на весь гiрничопромисловий район, вони, однак, не переросли у загальний страйк, оскiльки вiдбувалися в рiзний час.

Серед лютневих виступiв найпомiтнiшими стали страйки у паровозовагонних майстернях, на заводах Гельферiх-Саде, Харкiвському паровозобудiвному, де вони тривали з 5 до 17 лютого, а також на заводах Гартмана в Луганську та Миколаївському суднобудiвному. Близько 2,5 тис. миколаївських корабелiв рiшуче вимагали запровадження 8-годинного робочого дня, пiдвищення заробiтної плати на 30-50%, скасування штрафiв, усунення iснуючого складу адмiнiстрацiї та особистих свобод. Уповноваженi передали цi вимоги директору заводу i погодилися працювати до отримання вiдповiдi. Коли стало вiдомо, що адмiнiстрацiя пiдприємства не пiде на поступки, страйк вiдновився i тривав до середини березня. Солiдарнiсть зi страйкуючими виявили робiтники iнших пiдприємств. Найманцi сусiднього Чорноморського заводу вирiшили передати одноденний заробiток страйкарям1 .

Лютневi страйки i за кiлькiстю учасникiв, i за тривалiстю перевищували сiчневi. У березнi страйкова хвиля почала спадати, хоча виступи продовжувалися. Робiтники заводiв та шахт Юзiвки умовою поновлення роботи висунули збiльшення зарплати й скорочення робочого дня. У вiдповiдь власники пiдприємств оголосили локаут, звiльнивши з роботи близько 12 тис. чол. Робiтники залiзничних майстерень Катеринослава передали керiвництву вимоги, що стосувалися збiльшення тарифiв, усунення з цехiв окремих майстрiв, а також права страйкувати. Лише загроза закриття пiдприємства i безробiття прискорили припинення страйку i вихiд його учасникiв на роботу.

У страйках першої чвертi 1905 р. взяли участь близько 170 тис. робiтникiв та службовцiв, якi охопили усi основнi галузi iндустрiї2 . Вони засвiдчили досить великий потенцiал пролетарiату. Водночас їм бракувало узгодженостi, внаслiдок чого кожен трудовий колектив свої нагальнi завдання вирiшував самотужки. Проте навiть за тих умов на багатьох промислових пiдприємствах капiталiсти пiд тиском виступiв пiшли на поступки, скорочуючи робочий день, збiльшуючи розцiнки, здiйснюючи кадровi ротацiї.

стр. 90


Домiнуючими залишалися економiчнi вимоги, хоча дедалi частiше робiтництво пiдтримувало i полiтичнi гасла, спрямованi на демократизацiю суспiльства.

Новий спалах активностi припав на 1 травня 1905 p., коли у великих мiстах (Харковi, Катеринославi, Миколаєвi) вiдбулися манiфестацiї та страйки, в яких взяли участь 50 тис. чол.3

Високий рiвень протистояння мiж працею та капiталом тривав i надалi. Протягом квiтня-червня в Українi вiдбулося понад 200 страйкiв, у яких взяли участь 80 тис. чол. (близько 17% усiх страйкуючих у той перiод). I тiльки у липнi страйковий рух пiшов на спад: у 60 страйках взяли участь близько 20 тис. робiтникiв. У серпнi зафiксовано 35 страйкiв та 5-6 тис. учасникiв - здебiльшого робiтникiв невеликих пiдприємств4 .

Масштаби соцiальних потрясiнь налякали правлячу верхiвку, i вона вдалася до полiтичних та економiчних поступок. Першою з них була обiцянка скликати Державну думу - представницький орган, що мав символiзувати демократизацiю самодержавного режиму. Однак мiнiстр внутрiшнiх справ О.Булигiн вiдсував на узбiччя суспiльного життя мiський пролетарiат та селянську бiдноту. Це робило практично неможливим вiдстоювання iнтересiв трудящих легальними засобами й спричинило хвилю протестiв. Бойкот булигiнської думи проголосили робiтники харкiвських заводiв - паровозобудiвного, Гельферiх-Саде, Мельгозе i млинiв, Катеринославської залiзницi, Олександрiвська, Миколаєва та iнших мiст. Старший фабричний iнспектор Полтавської губернiї iнформував керiвництво, що "страйки мали демонстративний характер; вони продовжувались один день, причому робiтники нiяких вимог фабрикантам не ставили. Страйки вiдбувалися одночасно з вуличними демонстрацiями i мали значення протесту робiтникiв iз приводу недопущення до Державної думи виборних вiд робiтникiв"5 .

Протягом липня-вересня страйкували близько ЗО тис. чол. Цi виступи продемонстрували прагнення пролетарських верств активно втручатися в суспiльне життя та використовувати для захисту своїх iнтересiв усi засоби, в тому числi й представницькi iнституцiї.

Виступ залiзничникiв Москви i Петербурга став початком загальноросiйського страйку, який у радянськiй лiтературi називався полiтичним. Дiйсно, значна частина демонстрацiй та манiфестацiй вiдбувалися пiд такими гаслами: "Геть самодержавство!", "Хай живе свобода!" та iн. Однак страйки залишалися основною формою економiчної боротьби, хоча iнколи набували i полiтичного забарвлення.

Страйк росiйських залiзничникiв 5 жовтня пiдтримали робiтники паровозних та вагонних майстерень Харкова, а через кiлька днiв - усiх заводiв мiста. Мiтинги й сходки супроводжувалися спорудженням барикад, сутичками робiтничих дружин iз вiйськами та полiцiєю. До збройного спротиву армiйським пiдроздiлам вдалися пролетарi Катеринослава, ЗО з яких загинули на вулицях мiста. У боях полягло 9 одеських робiтникiв, якi билися з урядовими вiйськами на барикадах. Однак репресiї не зламали борцiв за свої права. Цар змушений був 17 жовтня видати манiфест, що декларував демократичнi свободи i скликання Державної думи, якiй надавалися законодавчi функцiї.

Проте навiть цей крок не спинив лавину народного гнiву - виступи трудящих продовжувалися до кiнця жовтня. У всеросiйському страйку протягом мiсяця взяли участь 120 тис. робiтникiв України6 . Пiд час його проведення деякi професiйнi об'єднання координували дiї страйкарiв, надавали їм органiзованого характеру. 10 жовтня начальник Київського охоронного вiддiлення отримав таємне донесення, в якому наводився список членiв Пiвденно-Захiдного вiддiлення Всеросiйської спiлки залiзничникiв*, причетних до органiзацiї страйкiв на Мо-


*Всеросiйську спiлку залiзничникiв створено на установчому з'їздi, який вiдбувся нелегально в Москвi у квiтнi 1905 р. У травнi у Києвi створено Пiвденно-Захiдне вiддiлення спiлки. Комiтет вiддiлення почав роботу зi створення фiлiй на лiнiї Пiвденно-Захiдної залiзницi. Першим виникло Одеське вiддiлення.

стр. 91


сковсько-Київськiй та Пiвденно-Захiднiй залiзницях. Документ мiстив пропозицiю про арешт iнiцiаторiв страйкiв, попередження "народних мiтингiв, якi збуджували населення й настроювали його проти iснуючого ладу"7 .

Революцiйнi подiї 1905 р. викликали до життя новi форми громадської самодiяльностi пролетарiату. Такими стали ради робiтничих депутатiв, що виконували функцiї владних органiв пiд час страйкiв та iнших виступiв. Однак вони не могли замiнити собою професiйнi спiлки, якi щоденно займалися захистом iнтересiв працюючих.

Конфлiкт мiж владою й народом, працею i капiталом не лише загрожував правлячому режимовi, а й далi погiршував економiчну ситуацiю у країнi. Страйки та локаути спричинили рiзкий спад виробництва, погiршення ринкової кон'юнктури i матерiального становища працюючих. Життя пiдказувало, що в данiй ситуацiї не можна обмежуватися лише формами протесту, а слiд шукати шляхи до компромiсу, взаєморозумiння, узгодження корпоративних та класових iнтересiв великих суспiльних груп. Коли у власникiв пiдприємств i робiтникiв з'являлося стiйке усвiдомлення необхiдностi нових пiдходiв до розв'язання суперечностей, вони успiшно долали будь-якi перешкоди.

1 лютого 1905 р. в Українi вперше було укладено колективний договiр на правовiй основi мiж правлiнням Росiйського паровозобудiвного й механiчного товариства та директором Харкiвського паровозобудiвного заводу, з одного боку, i групою уповноважених вiд робiтникiв, - з iншого. Угодi передував страйк i вибори комiсiї робiтникiв, яка розпочала переговори iз керiвництвом пiдприємства. Згiдно з договором, вона дiстала право розбирати конфлiкти мiж працюючими та адмiнiстрацiєю, з'ясовувати причини звiльнення робiтникiв, наглядати за правильнiстю надходження й витрат штрафних вiдрахувань, брати участь у розглядi питань про змiни розцiнок пiдрядних робiт, а також, за необхiдностi, вести переговори з директором заводу. Текст документа визначав порядок виборiв уповноважених до складу комiсiї, їх права й обов'язки8 . 11 лютого подiбну угоду пiдписали власники харкiвських друкарень та їх трудовi колективи. На такий же крок зважилися власники й адмiнiстрацiя заводу Гельферiх-Саде, що сiли за стiл переговорiв з уповноваженими вiд робiтникiв у серпнi 1906 р. Тексти колективних договорiв мiстили зобов'язання щодо тривалостi робочого дня i вiдпусток, норм виробiтку, штрафiв, заробiтної плати, охорони працi, санiтарно-гiгiєнiчних умов на виробництвi.

Поява перших колективних договорiв свiдчила, по-перше, про недолiки в необхiднiй нормативнiй базi, яка б регулювала сферу працi, а то i її вiдсутнiсть, по-друге, про здатнiсть робiтникiв брати активну участь у виробленнi нових умов найму, формулювати та закрiплювати їх у вiдповiдних юридичних документах.

Досвiд боротьби пролетарiату проти експлуатацiї, за свої соцiальнi права в кiнцi XIX - на початку XX ст. став однiєю з головних передумов масового профспiлкового руху. Полiтичнi партiї (загальноросiйськi та українськi) не могли стати органами повсякденної боротьби за iнтереси пролетарiату навiть тодi, коли це вiдбивалося в їх назвi (наприклад, РСДРП) чи програмних положеннях. Маючи вузьку соцiальну базу, полiтичнi партiї лiвої орiєнтацiї об'єднували незначну частину робiтникiв i малопомiтно впливали на основнi пролетарськi маси. До того ж лiворадикальнi, революцiйнi засоби, що використовувалися ними у протистояннi з царським режимом i капiталом, вiдлякували багатьох робiтникiв вiд їх акцiй. Тому профспiлки почали виникати i дiяти не завдяки тим же бiльшовикам чи народникам, як про це твердила лiтература радянської доби, а швидше супроти, як альтернатива безкомпромiснiй конфронтацiї й непримиренностi.

Прагнучи залучити пролетарськi верстви як полiтичну силу до сфери свого впливу, полiтичнi партiї соцiалiстичного спрямування включали до своїх програм соцiально-економiчнi блоки, що мали привабити до них нових членiв. Так,

стр. 92


РСДРП мала одну з найрадикальнiших програм, в якiй декларувалися не лише загальнодемократичнi свободи, а й перетворення пролетарiату на провiдну силу суспiльства - гегемона. У резолюцiї про професiйний рух II з'їзду РСДРП (1903 p.) наголошувалося, що завданням партiї у цiй галузi є "керiвництво повсякденною боротьбою робiтникiв за полiпшення умов працi й агiтацiя за усунення всiх тих перешкод, якi ставляться професiйному руховi законодавством росiйського самодержавства, словом - об'єднання розрiзнених зiбрань окремих груп робiтникiв у єдину органiзовану боротьбу робiтничого класу"9 . До цього рiшення долучалася резолюцiя з'їзду про фабричних старост, в якiй членам РСДРП рекомендувалося брати участь в їх виборах, аби домогтися революцiйного складу останнiх.

Українська народна партiя (УНП, 1902 р.) вважалася "партiєю українського мiського й сiльського пролетарiату", яка виступала за 8-годинний робочий день, скорочення його на шкiдливих виробництвах та для пiдлiткiв 16-18 рокiв; заборону працi дiтей за наймом; охорону працi вагiтних жiнок. УНП виробила низку пропозицiй, спрямованих на полiпшення санiтарно-гiгiєнiчних умов i безпеки працi, впровадження пенсiйного забезпечення iнвалiдiв, створення незалежного вiд робiтникiв та пiдприємцiв iнспекторату. Керiвництво партiї наполягало на тому, щоб зробити данi вимоги "основними державними законами охорони працi"10 .

Українська демократична партiя (1905 р.) вiдстоювала "введення детально розробленого законодавства для забезпечення нормального становища пролетарiату як сiльськогосподарського, так i промислового, та з метою гарантiї його вiд експлуатацiї встановити тривалiсть робочого дня, засоби до збереження здоров'я робiтникiв у зв'язку з їх статтю та вiком, забезпечити їх вiд iнвалiдностi, винагороди працюючим за всякi втрати, заподiянi їм пiд час роботи на пiдприємствi тощо"11 .

Українська радикальна партiя (1905 р.) висунула гасла подолання нерiвностi у правах на засоби виробництва, лiквiдацiї умов для експлуатацiї, встановлення 8-годинного робочого дня для дорослих i 6-годинного - для пiдлiткiв 14-18 рокiв, заборони дитячої працi, понаднормових робiт, обмеження нiчної та жiночої працi (зокрема вагiтних жiнок), надання до - i пiсляпологових вiдпусток; повного вiдшкодування роботодавцем втрати працездатностi чи калiцтва на виробництвi; безплатної медичної допомоги вiд власникiв пiдприємств у разi хвороби; соцiального страхування вiд нещасних випадкiв; незалежного контролю фабричної iнспекцiї за санiтарно-гiгiєнiчними умовами працi; юридичної вiдповiдальностi пiдприємцiв за недотримання законiв про охорону працi12 .

Однак, незважаючи на досить детально виробленi положення, якi торкалися соцiального захисту трудящих, вони залишалися у чисто декларативнiй площинi, оскiльки не пiдкрiплювалися дiйовими механiзмами для їх реалiзацiї. Для повсякденної, кропiткої роботи з розв'язання поточних проблем i суперечностей, Що виникали мiж найманими працiвниками та пiдприємцями, потрiбнi були iншi, неполiтичнi iнституцiї корпоративного характеру - тобто професiйнi спiлки.

Профспiлки формувалися в ходi дiяльностi виборних заводських комiсiй, делегатських або депутатських зборiв, комiсiй уповноважених тощо. Дiючи на пiдставi закону про фабричних старост, вони у роки революцiї, за згодою властей i пiдприємцiв, поступово розширювали коло своїх повноважень. На поступки в даному питаннi пiшли також об'єднання капiталiстiв. На нарадi представникiв гiрничопромисловцiв пiвдня Росiї (Харкiв, лютий 1905 р.) було визнано право робiтникiв на скликання зборiв для обговорення виробничих питань та висування виборних, якi зможуть вiдстоювати права працюючих перед адмiнiстрацiєю. Вони Укладали угоди з дирекцiєю пiдприємств, а мiсцева влада їх затверджувала.

У ходi лютневого страйку на заводi Гартмана у Луганську адмiнiстрацiя змушена була погодитися на iснування депутатських зборiв. Тодi ж, на пiдставi

стр. 93


угоди з дирекцiєю, розпочали дiяльнiсть делегатськi збори Брянського металургiйного заводу в Катеринославi. Порядок виборiв делегатiв вiд робiтникiв, їх повноваження, функцiї заводських зборiв депутатiв викладалися у "Правилах про старост чи депутатiв суднобудiвного, механiчного й ливарного заводiв у Миколаєвi", вироблених i затверджених керiвництвом пiдприємств та представниками трудових колективiв 24 березня 1905 р. Протягом лютого-квiтня того ж року представницькi органи робiтникiв виникли на Пiвденноросiйському машинобудiвному заводi у Києвi, арматурному - в Миколаєвi, металургiйних пiдприємствах Юзiвки й Кам'янського, залiзничних майстернях Києва, Катеринослава, Харкова, Олександрiвська. До осенi того року налiчувалося близько ЗО заводських комiсiй, делегатських i депутатських зборiв.

Органiзацiя професiйних спiлок була справою новою й складною. Iнерцiя мислення, пасивнiсть, страх перед можливим звiльненням, безробiттям та репресiями сповiльнювали процес формування об'єднань i зростання кiлькостi їх членiв. Ще у березнi 1905 р. установчi збори уповноважених вiд робiтникiв Жиловського рудника Слов'яносербського повiту Катеринославської губернiї заснували спiлку й обрали її правлiння. Однак її лави зростали повiльно, а спроби органiзувати страйк зривалися консервативною частиною службовцiв. Лише у серпнi спiлчани зумiли переконати колег у необхiдностi бiльш рiшучих дiй. Страйк швидко придушили, а пiсля арешту його iнiцiаторiв спiлка припинила своє iснування.

Влiтку виникла низка професiйних об'єднань на середнiх та дрiбних пiдприємствах i в ремiсничих майстернях: у Києвi - спiлка взуттєвих заготiвельникiв, Харковi - друкарiв, слюсарiв, робiтникiв механiчних майстерень, будiвельникiв, шевцiв, тютюнникiв, прикажчикiв, Одесi - машинобудiвникiв, друкарiв, булочникiв, кравцiв, портових робiтникiв та морякiв Чорноморського торговельного флоту ("Морська реєстрацiя"). Включившись у страйкову боротьбу, професiйнi об'єднання домагалися поступок вiд власникiв пiдприємств. Пiсля двотижневого страйку в травнi 1905 р. київська спiлка взуттєвих заготiвельникiв добилася пiдвищення зарплати на 10%, вiдмiни понаднормових робiт, запровадження у майстернях правил внутрiшнього розпорядку. Страйк робiтникiв тютюнової фабрики у Кременчуцi, який вiдбувався пiд керiвництвом професiйної спiлки, завершився пiдвищенням їм зарплати на 25%.

Провiднi позицiї у профспiлковому русi продовжували займати залiзничники. У Харковi виникла Пiвденноросiйська професiйна залiзнична спiлка. У червнi 1905 р. започатковано нелегальну спiлку робiтникiв i службовцiв Катерининської залiзницi. Посланцi з України взяли участь у II з'їздi Всеросiйської залiзничної спiлки (ВЗС), що вiдбувся в Москвi у липнi 1905 р. Полiтичнi суперечностi довкола питання про "нейтральнiсть", "позапартiйнiсть" профоб'єднань розкололи ВЗС. Пiвденноросiйська спiлка пiшла за бiльшовиками.

Вересень 1905 р. позначений спробою створити всеросiйське об'єднання профспiлок. На нарадi у Харковi обрано перший в iмперiї мiжспiлковий керiвний орган - Центральне бюро професiйних спiлок, який контактував з вiдповiдними об'єднаннями Петербурга, Москви, iнших мiст iз метою скликання їх з'їзду чи конференцiї.

Iз 24 вересня до 7 жовтня 14 делегатiв профспiлок Петербурга, Харкова, Катеринослава, Нижнього Новгорода та Сормова на нелегальних нарадах у Москвi обговорювали питання професiйного руху. Цi наради увiйшли в iсторiю пiд назвою I Всеросiйської конференцiї профспiлок. Дискусiї точилися в основному довкола партiйних впливiв на них. Бiльшовики опонували меншовикам, есерам i кадетам у питаннi про незалежнiсть професiйних об'єднань, звинувачуючи їх у тому, що вони скеровують дiяльнiсть останнiх на тред-юнiонiстську орiєнтацiю. Спрямовуючи спiлки на активну боротьбу проти капiталу, конференцiя рекомен-

стр. 94


дувала створювати обласнi та районнi центральнi бюро профспiлок i ухвалила рiшення про скликання у груднi 1905 р. у Москвi Всеросiйського з'їзду спiлок iз метою створення єдиного центру й вироблення програми дiй на майбутнє.

Такими були першi кроки на шляху консолiдацiї професiйних спiлок та створення їх єдиної стратегiї.

Скориставшись проголошеною Манiфестом 17 жовтня свободою, трудовi колективи почали активно створювати професiйнi об'єднання, хоча офiцiйного дозволу i вiдповiдної нормативної бази на це ще не iснувало. На початку листопада збори київських токарiв, столярiв, рiзьбярiв ухвалили рiшення про створення профспiлки, її завдання вбачалося не лише в захистi економiчних потреб, а й у тому, щоб здiйснювати "найширшу освiту робiтничого класу та виховання його для свiдомого громадського життя i вiдстоювання його полiтичних iнтересiв"13 . Майже одночасно виникла професiйна спiлка пекарiв Києва, до якої увiйшли близько 250 чол. Спiлка друкарiв мiста об'єднала не менше 600 робiтникiв. А всього у той перiод почало дiяти 18 спiлок, якi орiєнтувалися на полiпшення економiчного становища своїх членiв та встановлення для них 8-годинного робочого дня.

Активно дiяли й тi профспiлки, що були створенi ранiше. Так, спiлка Жиленського рудника (Слов'яносербський повiт) спробувала органiзувати страйк у жовтнi 1905 р. У той час у її лавах налiчувалося 343 члени (iз б тис. робiтникiв). 2000 чол. об'єднувала спiлка, яка з'явилася на заводi Адмiралтейства у Миколаєвi. У Катеринославi профспiлковий рух активiзувався вже у листопадi, коли виникли спiлки друкарiв, пекарiв, кондитерiв, залiзничникiв, слюсарiв, трамвайникiв, водопровiдникiв.

Загалом в Українi до кiнця 1905 р. налiчувалося 107 професiйних спiлок: 30 - в Одесi, 18 - Києвi, 13 - Харковi, 11 - Катеринославi, 8 - Миколаєвi, 27 -у Полтавi14 .

Профспiлки створювалися i функцiонували як органи соцiально-економiчного захисту трудящих. Спроби лiворадикальних партiй надати їм полiтичного спрямування помiтних успiхiв не мали. Звинувачуючи меншовикiв, есерiв, єврейськi та українськi помiркованi кола в тому, що вони прагнуть перевести спiлки iз класових позицiй на ґрунт тред-юнiонiзму, бiльшовики намагалися втягнути професiйнi об'єднання в полiтичнi акцiї, зокрема, грудневе збройне повстання. Це їм не вдалося, й спiлчани бiльшостi мiст України не взялися до зброї, обмежившись акцiями солiдарностi та страйками.

Влада створювала всiлякi перешкоди для органiзацiї професiйних об'єднань у галузях, якi визначали життєдiяльнiсть державного механiзму. 14 грудня 1905 р. мiнiстр шляхiв сполучення Немiшаєв видав наказ, в якому начальнику Пiвденно-Захiдних залiзниць пропонувалося "у найрiшучiшiй формi оголосити всiм службовцям про заборону їм брати участь в органiзацiї пенсiйних кас, а також в iнших органiзацiях, недозволених у встановленому порядку. Всi цi органiзацiї по своїй сутi несумiснi з устроєм залiзничної служби, а тому службовцi, що прилучаються До такого роду органiзацiй, пiдлягають звiльненню вiд служби". Наступного дня з'явився службовий наказ N 234 "Про заборону службовцям Пiвденно-Захiдних залiзниць брати участь у виборних органiзацiях, недозволених у встановленому порядку"15 .

У цей перiод з'являються першi центри, якi координували дiяльнiсть професiйних спiлок. Слiдом за Всеросiйською спiлкою залiзничникiв у листопадi 1905 р. було сформовано Всеросiйську профспiлку поштово-телеграфних службовцiв, до якої ввiйшли вiддiлення в Харковi, Катеринославi, Києвi, Одесi. Пiсля Харкова мiськi центральнi бюро професiйних спiлок виникли в Києвi, Катеринославi й Одесi. Поява великих галузевих i територiальних об'єднань стала важливою ланкою в розвитку профспiлкового руху України.

стр. 95


Революцiйнi подiї 1905 p. пiдштовхнули уряд до нормативного регулювання взаємин мiж працею та капiталом. Пiсля Манiфесту 17 жовтня розпочалася робота над пiдготовкою профспiлкового законодавства. З метою вироблення єдиної позицiї у ставленнi до проекту вiдповiдного закону 24-28 лютого 1906 р. у Москвi було скликано II Всеросiйську конференцiю профспiлок, у якiй взяли участь делегати з Харкова, Києва, Миколаєва, Одеси. За партiйним складом це були бiльшовики, меншовики, есери й безпартiйнi. Бiльшовики спробували нав'язати учасникам конференцiї думку про те, що профспiлкове законодавство царського уряду спрямоване на розкол пролетарiату i гальмування революцiйних подiй. Закликаючи до боротьби за скликання Установчих зборiв та утворення демократичної республiки, бiльшовики наполягали на створеннi нелегальних спiлок, не рахуючись iз нормами законодавства. Меншовики обстоювали не лише явочний, а й легальний порядок формування професiйних об'єднань. їх позицiя виявилася бiльш конструктивною. Вона лягла в основу ухваленої резолюцiї.

У рiшеннях конференцiї наголошувалося, що спiлки не повиннi обмежуватися функцiями кас взаємодопомоги, а мають "бути бойовою органiзацiєю для боротьби проти капiталiстiв". Вказувалося на необхiднiсть впорядкування їх фiнансiв, створення страйкових фондiв, а також формування єдиних територiальних i всеросiйських галузевих об'єднань. Делегати конференцiї обрали органiзацiйну комiсiю для пiдготовки й скликання Всеросiйського з'їзду профспiлок i контактiв iз професiйними спiлками на всiй територiї iмперiї та Захiдної Європи.

4 березня 1906 р. було введено "Тимчасовi правила про професiйнi товариства, якi засновуються для осiб у торговельних i промислових пiдприємствах чи для власникiв цих пiдприємств", якi мали дiяти до прийняття загального закону про спiлки й товариства. Прагнучи поставити останнi пiд контроль держави, уряд забороняв їм ставити полiтичнi завдання.

Згiдно з цими правилами, спiлкам надавалося право шукати шляхи полагодження непорозумiнь, що виникають на ґрунтi договорiв про найом за допомогою угоди чи третейського розгляду. Функцiї спiлок зводилися до виплат грошової допомоги своїм членам, органiзацiї кас взаємодопомоги, бiблiотек, професiйних шкiл. Натомiсть вони не мали права нагромаджувати страйковi фонди та влаштовувати страйки.

У таких стратегiчно важливих для функцiонування державного органiзму галузях, як залiзниця, пошта i телеграф, державна служба, сiльське господарство створювати профспiлки заборонялося. Ця заборона поширювалася на мiста, губернiї, областi країни.

Згiдно з правилами, для реєстрацiї й вiдкриття професiйних товариств необхiдно було подати заяву разом зi статутом спiлки до губернського "присутствiя" за два тижнi до її вiдкриття. Якщо дiяльнiсть об'єднань визнавалася такою, що "загрожує громадському спокою та безпецi", вони пiдлягали лiквiдацiї. До ст. 124 Кримiнального кодексу 1903 р. вносилося доповнення, згiдно з яким передбачалося покарання (до 3 мiсяцiв арешту) за недотримання положень, викладених в указi вiд 4 березня. У цiй статтi спецiально обумовлювалися каральнi заходи для тих товариств i спiлок, якi у своїй дiяльностi керувалися полiтичними гаслами. На цiй пiдставi чиновники вiдмовляли у реєстрацiї багатьом об'єднанням. Публiчнi збори їх мали проводитися з вiдома, а то й за присутностi полiцiї. Про всi свої акцiї товариства та спiлки повиннi були повiдомляти владним структурам.

Попри всi обмеження, "Тимчасовi правила..." стали першим юридичним актом, що закрiплював за найманими працiвниками право на створення професiйних спiлок. Про високий рiвень цих правил свiдчить те, що вони були внесенi до "Зводу законiв Росiйської iмперiї за 1906 рiк". Згiдно з цим документом, профспiлки дiстали статус юридичної особи i могли набувати й вiдчужувати майно,

стр. 96


утворювати капiтали, укладати угоди, подавати позови та виступати вiдповiдачами в судi. Усi справи, що торкалися професiйних спiлок, розглядалися у першому департаментi Урядового сенату пiсля висновку обер-прокурора бiльшiстю голосiв сенаторiв.

У законi чiтко окреслювалася сфера компетенцiї профспiлок. Головним напрямом їх дiяльностi визначалися економiчнi iнтереси найманих працiвникiв, зокрема, усунення непорозумiнь, що виникали на ґрунтi договiрних умов мiж працедавцями та найманими робiтниками, за допомогою угод чи третейських судiв; вони могли з'ясовувати розмiри заробiтної плати в рiзних галузях промисловостi й торгiвлi, надавати грошову допомогу своїм членам, органiзовувати похороннi допомоговi каси. Закон дозволяв їм вiдкривати власнi бiблiотеки, надавати юридичну допомогу своїм членам, а також сприяти останнiм у пошуку робочих мiсць.

У документi викладалися принципи органiзацiї спiлок. У професiйнi товариства могли вступати тi, хто працював на промислових чи торговельних пiдприємствах (казенних i приватних) та займався однорiдними чи пов'язаними за характером видами робiт, тобто вони органiзовувалися на професiйно-цехових засадах16 .

Поява цього закону засвiдчувала той факт, що клас найманих працiвникiв вiдчув себе здатним органiзовано i легiтимно вiдстоювати свої iнтереси. Iз цими реалiями змушенi були рахуватися не тiльки пiдприємцi, а й держава. Безумовно, це був крок уперед на шляху регулювання взаємин мiж працею та капiталом. Органiзованi працiвники дiстали певнi юридичнi гарантiї, а також дiйовi важелi впливу на власникiв пiдприємств. Це iстотно обмежувало можливостi для зловживань, наджорсткої експлуатацiї, невмотивованих звiльнень. Перемiщення сфери працi у правове поле, окреслене "Тимчасовими правилами...", зменшувало потенцiал соцiального напруження i створювало умови для звiльнення значних прошаркiв трудящих iз-пiд впливу лiворадикальних партiй. Водночас закон стимулював легальнi форми самоорганiзацiї найманих працiвникiв, сприяв розвитку профспiлкового будiвництва.

Легалiзацiя професiйних спiлок активiзувала роботу зi створення профспiлкових осередкiв на пiдприємствах рiзних галузей виробництва. Серед перших легальних спiлок в Українi було професiйне об'єднання типолiтографiчних робiтникiв Харкова, офiцiйно зареєстроване 20 березня 1906 р. У травнi розпочали свою дiяльнiсть Харкiвське товариство електротехнiкiв i Катеринославська спiлка робiтникiв борошномельних та круподерних млинiв. У червнi було зареєстровано б легальних профспiлок у Катеринославi. Користуючись можливiстю легалiзацiї, в серединi 1906 р. iз пiдпiлля вийшла одеська спiлка робiтникiв машинобудiвної промисловостi, яка до вересня мала у своєму складi близько 3000 членiв. На той перiод припадає й формування спiлки деревообробникiв в Одесi, що до кiнця року об'єднувала 1674 члени17 .

Найбiльше було невеликих спiлок, якi створювалися на цехових засадах: об'єднання вантажникiв, слюсарiв, покрiвельникiв, деревообробникiв, борошномелiв, малярiв, шевцiв, модисток, булочникiв, квiткарiв, друкарiв, робiтникiв тютюнової промисловостi, фотографiв, перукарiв, конторникiв, кравцiв тощо. Водночас з'явилися й великi спiлки. Влiтку 1906 р. перша з них виникла на Брянському заводi у Катеринославi. Iнiцiативна комiсiя виробила проект статуту спiлки, яким передбачалося об'єднання металiстiв Катеринославської, Херсонської й Таврiйської губернiй. Однак чиновники пiд час реєстрацiї спiлки обмежили сферу її Дiяльностi лише Катеринославською губернiєю. Пiдготовча робота лягла на плечi тимчасового бюро засновникiв та уповноважених по запису робiтникiв у члени спiлки. Наприкiнцi липня загальнi збори, в яких взяли участь майже 1 тис. чол., обрали її правлiння i ревiзiйну комiсiю. У серпнi було створено вiддiлення спiлки Металiстiв у Нижньоднiпровську, а ще пiзнiше - в Олександрiвську.

стр. 97


Влiтку й восени 1906 р. вiдбулося оформлення спiлок металiстiв Петровського заводу в Єнакiєвому, Донецько-Юрiївського заводу в Алчевську, Днiпровського заводу у Кам'янському, залiзоробного та сталеливарного заводу у Дружкiв-цi. 1 жовтня зареєструвалася профспiлка машинобудiвникiв заводу Гартмана. Восени пройшли офiцiйну реєстрацiю професiйнi органiзацiї машинобудiвникiв Одеси, металiстiв Бердянська, Мелiтополя, Великого Токмака, Товариства з реєстрацiї спiлок металургiв та машинобудiвникiв Горлiвки, Краматорська, Марiуполя, Юзiвки. Проте внаслiдок опору iноземних власникiв цих пiдприємств чиновники не санкцiонували їх оформлення.

Загалом влада блокувала реєстрацiю потужних професiйних об'єднань у провiдних галузях важкої iндустрiї. Вона хотiла мати справу з невеликими, керованими спiлками, оскiльки у великих громадських органiзацiях вбачала загрозу iснуючому ладу. Так, харкiвський губернатор тiльки на початку 1900 р. вiдмовив у реєстрацiї 26 спiлкам. Восени того ж року в губернiї було закрито 53 профспiлки й не зареєстровано 104 товариства. Протягом року з приводу антидержавної дiяльностi було заарештовано 193 члени правлiнь професiйних об'єднань, 79 iз них висланi у вiддаленi регiони iмперiї 18 . "Охранка" працювала на повну потужнiсть i влiтку 1906 p., коли вже дiяли "Тимчасовi правила...". Серед звинувачень на адресу тих, хто "закликав до лiквiдацiї iснуючого устрою", iнкримiнувалася також участь у профспiлковому русi. У звинувачувальному актi Київської судової палати вiд 14 серпня 1906 р. у провину М.Гетеру ставилося те, що вiн, окрiм iншого, "займався в м. Фастовi влаштуванням професiйних спiлок робiтникiв"19 . Отже, на мiсцях продовжувала дiяти iнерцiя сприйняття закликiв до органiзацiї й консолiдацiї пролетарiату як таких, що спрямованi проти влади.

Незважаючи на перепони чиновникiв, професiйний рух набував широкого розвитку. До кiнця 1906 р. у 37 населених пунктах Київської, Харкiвської, Катеринославської, Полтавської, Подiльської губернiй та Пiвнiчної Таврiї дiяло понад 160 легальних спiлок робiтникiв i службовцiв. Найбiльш iнтенсивно процес об'єднання найманих працiвникiв вiдбувався у Катеринославськiй - 45 зареєстрованих спiлок та Херсонськiй губернiях - 72 спiлки (69 - в Одесi) 20 . Нерiвномiрнiсть територiального розмiщення професiйних об'єднань на територiї України пов'язана з рiзною щiльнiстю розташування промислових пiдприємств, зокрема важкої iндустрiї, регiональними особливостями, нацiональним складом пролетарiату в рiзних губернiях, ступенем самосвiдомостi окремих груп i галузевих загонiв робiтництва. Ставлення до профспiлок iз боку губернської влади також наклало вiдбиток на характер їх утворення. У свою чергу, влада не могла не рахуватися з iнтересами пiдприємцiв, зокрема iноземних капiталiстiв, якi не бажали поступатися, коли мова заходила про долю тих, хто своєю тяжкою працею приносив їм величезнi прибутки. Стримуючим фактором залишався репресивно-каральний апарат самодержавства. Налякана революцiйним вибухом, правляча елiта прагнула опанувати становище за допомогою сили й покарань iнакомислячих та опозицiонерiв. Саме до таких деякi високi бюрократи вiдносили активiстiв профспiлкового руху, якi часто були членами радикальних полiтичних партiй i мали iмплантувати в робiтниче середовище полiтичнi вимоги й гасла.

Спад революцiї не позначився на темпах формування професiйних спiлок. Як i ранiше, основний кiлькiсний прирiст давали дрiбнi (до 150 членiв) та середнi товариства (200-300 членiв). Поряд iз ними мiцнiли великi професiйнi органiзацiї. У 1907 р. спiлка металiстiв Катеринослава об'єднувала 2 тис. чол., Кам'янського - 1 тис, Алчевська - 2 тис, спiлка машинобудiвникiв Луганська - 2137, Одеси - 3 тис, спiлка друкарiв Києва -1,1 тис членiв21 .

стр. 98


Провiдними об'єднаннями залишалися спiлки металiстiв i машинобудiвникiв, якi традицiйно вважалися найактивнiшою й класово свiдомою частиною пролетарiату. Меншою за чисельнiстю була група спiлок, до якої входили представники iнших галузей iндустрiї. Середню та дрiбну промисловiсть у професiйному русi представляли досить помiтнi спiлки друкарiв, деревообробникiв, харчовикiв, швейникiв, працiвникiв торговельно-промислових пiдприємств. У серединi 1907 р. в Українi налiчувалося близько 230 легальних професiйних спiлок22 .

У 1907 р. iз новою силою виявилася тенденцiя до формування регiональних i галузевих профцентрiв. Ще в 1906 р. 9 професiйних органiзацiй Харкiвсько-Миколаївської залiзницi, що об'єднували 700 членiв, створили виконавчий комiтет на чолi з М.Карпенком. Виконавчий орган проводив шляховi з'їзди, де обговорювались економiчнi й полiтичнi питання, вiдправляв на мiсця директивнi листи, iнструкцiї та лiтературу. У 1907 р. на спiльному з'їздi Харкiвсько-Миколаївської й Курсько-Харкiвсько-Севастопольської залiзниць було обрано виконком, який координував роботу профорганiзацiй. Усього ж на пiвденних залiзницях дiяло понад 20 профспiлок, в яких налiчувалося 1700 чол. (половину iз них становили робiтники)23 .

У груднi 1906 р. у Дружкiвцi вiдбулася нелегальна мiжгалузева конференцiя професiйних спiлок Донбасу i Приднiпров'я, в якiй взяли участь представники спiлок металiстiв, машинобудiвникiв, гiрникiв, прикажчикiв та кравцiв. Пiсля гострих дебатiв мiж бiльшовиками й меншовиками з приводу органiзацiйних форм та спрямування дiяльностi профспiлок було обрано Центральне бюро профспiлок Донбасу.

Робилися також спроби об'єднання професiйних спiлок у масштабах України. Iнiцiатором скликання крайової конференцiї профспiлок виступив Катеринославський комiтет РСДРП. Передбачалося залучити до участi в нiй спiлчан Катеринославської, Харкiвської, Київської, Полтавської, Чернiгiвської, Таврiйської губернiй та Донської областi. Арешт членiв комiтету не дозволив реалiзувати цей задум, однак вже сама поява iдеї свiдчила про розгортання профспiлкового руху в Українi. Його активiсти брали участь у формуваннi всеросiйських галузевих профспiлкових об'єднань. 1906 р. делегати ряду товариств взяли участь у Всеросiйських конференцiях i з'їздах спiлок швейникiв, залiзничникiв, 1907 р. - з'їздах друкарiв, архiтектурно-будiвельних робiтникiв, технiкiв.

Жорстка позицiя властей щодо спроб полiтизацiї професiйних органiзацiй не дозволила зареєструватися значнiй кiлькостi спiлок. Лише за 5 мiсяцiв 1907 р. харкiвський губернатор вiдмовив у реєстрацiї 26 спiлкам, пояснюючи це їх неблагонадiйнiстю. Київському губернатору було подано 17 заяв вiд iснуючих професiйних товариств. Однак їх статути довгий час не реєструвалися, а багатьом iз них взагалi цього робити не дозволялося. Київськiй спiлцi металiстiв вiдмовили у реєстрацiї тому, що в її статутi мiстився вираз про те, що її "членам забороняється займати мiсця страйкуючих". Спiлка булочникiв i кондитерiв не була офiцiйно визнана тому, що вона допомагала полiпшенню становища трудящих шляхом економiчної боротьби, виступала за соцiальне страхування, мала намiри ввiйти у зносини з iншими спiлками з метою органiзацiї страйкiв i виготовлення листiвок. Аналогiчнi претензiї стали приводом для вiдмови у реєстрацiї київськiй спiлцi деревообробникiв, причому, як недолiк останньої, вказувалося на те, що її статут передбачав можливiсть запрошувати на свої засiдання позаспiлкових робiтникiв iз правом дорадчого голосу24 .

Незареєстрованi профспiлки дiяли нелегально. На початку 1907 р. урядовцям було вiдомо про дiяльнiсть 27 нелегальних спiлок25 . Фактично ж їх було значно бiльше. Наприкiнцi 1907 р. таких об'єднань налiчувалося понад 60, з них 12 - у Миколаєвi й 13 - на Волинi. Оскiльки влада забороняла створювати професiйнi товариства на залiзницях, у цiй галузi також виникали нелегальнi осередки.

стр. 99


1700 робiтникiв Пiвденно-Захiдної, Харкiвсько-Миколаївської, Курсько-Харкiвсько-Севастопольської, Катеринославської та iнших залiзниць об'єднували 20 нелегальних професiйних осередкiв26 .

Про складнiсть легалiзацiї спiлок, згiдно з "Тимчасовими правилами...", писали правлiння одеської профспiлки слюсарiв: "На початку наша спiлка споживала плоди 4-го березня, тепер же доводиться мати справу з його тлумачами. I якщо закон 4-го березня гiркий для робiтникiв, то тричi гiрко йому вiд його тлумачiв"27 .

Незважаючи на всi перешкоди, профспiлковий рух в Українi поступово ставав реальним чинником суспiльного життя. До кiнця 1907 р. (за неповними офiцiйними даними) в Українi дiяла 281 легальна спiлка. Для багатьох тисяч найманих працiвникiв це була єдина можливiсть вiдчути себе у вирi життя. Внаслiдок сильної протидiї власникiв пiдприємств, адмiнiстрацiї та державних чиновникiв робiтники далеко не скрiзь могли реалiзувати своє право на утворення профспiлки. Досить часто за бажання стати членом спiлки робiтники ризикували залишитися за ворiтьми заводу, фабрики чи майстернi. Але i там, де все ж вдавалося створювати професiйнi товариства, вони охоплювали незначний прошарок трудящих: так, гiрники, консолiдованi в спiлки, становили близько 1% зайнятих у галузi. Профспiлковим органам у бiльшостi випадкiв було складно налагоджувати зв'язки з робiтниками на пiдприємствах - полiцiя й адмiнiстрацiя пильно стежили за ними, аби зовнiшнiй вплив на працюючих був щонайменший. Iз мiркувань державної безпеки переслiдувалося формування галузевих, мiжгалузевих i територiальних профспiлкових об'єднань. Влада заохочувала виключно цеховi засади у твореннi професiйних осередкiв, оскiльки їх можна було тримати пiд контролем.

Протягом 1905-1907 pp. вiдбувалося складання основних форм профспiлкового будiвництва. Загальнi та делегатськi збори стали вищими керiвними органами спiлок. На них обиралися правлiння, обговорювалися їх звiти, затверджувалися кошториси видаткiв i надходжень, розглядалися рiзноманiтнi соцiальнi й економiчнi питання, умови працi на виробництвi тощо. Збори давали можливiсть залучити широкi маси трудящих до свiдомого громадського життя та самодiяльностi. Повiдомляючи про збори спiлки друкарiв, кореспондент однiєї з київських газет писав: "Засiдання тривало близько б годин... Тi, хто зiбрався, весь час уважно i серйозно займалися справою. Помiтна була також рiдкiсна на подiбних зборах солiдарнiсть: деякi пропозицiї були прийнятi й затвердженi майже одностайно; так, наприклад, пропозицiя мати у правлiннi платного секретаря; затверджено iнструкцiю про надання допомоги безробiтним..."28 . Крiм того, було прийнято рiшення створити депутатськi збори й обрано iндивiдуальним закритим голосуванням правлiння спiлки. Збори київської спiлки металiстiв 25 березня 1907 р. обговорювали питання про мету i завдання професiйного товариства, викладених у доповiдi, про органiзацiю вiддiлення спiлки в Пiвденно-Захiдному краї, утворення секцiї робiтникiв-електротехнiкiв, випуску друкованого органу, виборiв керiвних органiв спiлки. Склад правлiння запропонували делегатськi збори, а загальнi збори мали проголосувати за кожну кандидатуру. Незгодний з тiєю чи iншою кандидатурою мiг викреслити її прiзвище у видрукуваному списку i внести iнше29 . Застосування демократичних засад у ходi виборiв керiвних органiв профспiлки забезпечувало їх авторитет серед рядових членiв та сприяння з їх боку в роботi.

Бiльшiсть загальних зборiв мали не формальний, а напружений робочий характер. Серед обговорюваних питань часто були тi, що торкалися виховання у членiв спiлок почуття обов'язку i вiдповiдальностi перед своєю органiзацiєю й товариствами, сплати членських внескiв, вiдвiдування зборiв, виконання рiшень зборiв i правлiнь; активнiй участi в заходах спiлок та iн.

У перiод мiж зборами виконавчi та керiвнi функцiї спiлок здiйснювали правлiння. Оскiльки великi об'єднання займалися рiзноманiтними справами, при них

стр. 100


створювалися декiлька комiсiй: правовi, медичнi, культурно-освiтнi, бiблiотечнi, клубнi й iн. Наприклад, при правлiннi спiлки металiстiв заводу Гартмана дiяли слiдча, розцiночна комiсiї, примирна камера, опiка над лiкарем, довiдкове бюро. За допомогою комiсiй до активу спiлки залучено понад ЗО чол., якi допомагали правлiнню розслiдувати конфлiкти мiж адмiнiстрацiєю та робiтниками, розробляли розцiнки i контролювали їх дотримання, вишукували можливостi й кошти для допомоги безробiтним. Спiлка металiстiв Брянського заводу мала юридичну, бiблiотечну, медичну комiсiї, довiдкове бюро30 .

Велике значення для консолiдацiї та пiдвищення свiдомостi найманих працiвникiв мала поява профспiлкової преси. Протягом 1906-1907 pp. профспiлки Катеринослава видавали журнал "Вестник труда", Одеси - "Южный профессиональный листок", "Рабочее дело", "Союз", Харкова - газети "Труд" i "Союз". Iнколи видання власного друкованого органу ставало нагальною життєвою необхiднiстю спiлки. Так, члени київської спiлки булочникiв працювали на дрiбному виробництвi в рiзних куточках мiста. Щоб пiдтримувати постiйний зв'язок iз ними, правлiння вирiшило видавати власний друкований орган. Це було виправдане рiшення ще й тому, що київська спiлка булочникiв об'єднувала також працiвникiв цiєї галузi всього Пiвденно-Захiдного краю. Профспiлкова преса iнформувала найманих працiвникiв не лише про спiлковий рух, а i про полiтичнi та економiчнi подiї в Росiйськiй iмперiї й за її межами. Це був дiйовий засiб згуртування трударiв, пiдвищення їх загальноосвiтнього рiвня.

Розгортання профспiлкового руху в перiод революцiї супроводжувалося боротьбою полiтичних партiй за вплив у спiлках. Особливу активнiсть виявляли бiльшовики, якi вбачали в професiйних об'єднаннях можливостi для легальної роботи серед широких мас робiтництва. Органiзацiйний ресурс профспiлок дозволяв тим полiтичним силам, якi матимуть на них вплив, розраховувати на зростання соцiальної бази i поширення своїх програмних положень. Через професiйнi об'єднання бiльшовики намагалися залучити до антиурядових, революцiйних виступiв пролетарськi верстви. За дорученням партiї, члени РСДРП iнiцiювали створення ряду спiлок. Так, спiлку залiзничникiв Пiвденно-Захiдної залiзницi було органiзовано завдяки зусиллям О.Шлiхтера, Г.Крижанiвського, Л.Скорнякова31 . Велику роль у створеннi та дiяльностi спiлок залiзничникiв Одеси вiдiграли I.Авдєєв, Ф.Голубков, П.Мизикевич32 .

Опонуючи бiльшовикам, меншовики висунули тезу про "нейтральнiсть" профспiлок. Бiльшовики вважали, що цехова практика побудови спiлок, їх iзоляцiя вiд партiйних впливiв породжує в робiтничому русi замкнутiсть i пасивнiсть, зменшує полiтичний потенцiал пролетарiату, в якому вони вбачали "могильника капiталiзму".

Один iз перших радянських дослiдникiв iсторiї профспiлкового руху С.Айнзафт вважав, що у перiод 1905-1907 pp. бiльшовики й меншовики мали подiбнi погляди на профспiлки, вiдстоюючи їх безпартiйнiсть33 .

Радянськi iсторики, апологетизуючи роль бiльшовикiв та їх партiї в робiтничому русi, твердили, що мiж останнiми i меншовиками iснували суттєвi розбiжностi у тлумаченнi цього питання. Бiльшовики вважали, що безпартiйнiсть профспiлок - це їх органiзацiйна самостiйнiсть стосовно партiй. Разом iз тим вони розглядали профспiлки як класовi органiзацiї, що мали об'єднувати широкi верстви пролетарiату, авангардом та передовим загоном якого є марксистська партiя34 . Насправдi за бiльшовицькою риторикою стояло прагнення пiдпорядкувати профспiлки й спрямувати їх на досягнення власних полiтичних завдань.

Бiльшовицька партiя створювала свої фракцiї у спiлках, якi мали вiдiгравати роль форпостiв у процесi оволодiння професiйними об'єднаннями. Бiльшовицькi фракцiї, що вперше з'явилися в кiлькох професiйних товариствах Одеси, служили опорою у пропагандi марксистських iдей. Водночас вони виконували функцiї нейтралiзацiї впливiв iнших полiтичних партiй.

стр. 101


На конференцiї кравцiв Катеринослава, скликанiй з iнiцiативи меншовикiв, було прийнято рiшення, за яким право вступати до спiлки надавалося й тим кравцям, що наймали робочу силу. Бiльшовики вважали, що це негативно впливає на класовий характер професiйних об'єднань, гальмує їх зростання i роботу.

Послiдовну та непримиренну боротьбу бiльшовики вели також проти есерiв. Вбачаючи у профспiлках зародки бойових, пролетарських дружин, вони, на думку перших, своїми авантюрними дiями шкодили революцiйнiй справi. На Петровському заводi есери поширювали думку про те, що професiйнi спiлки - це товариства зi збирання коштiв для придбання зброї. Це дiйсно вiдлякувало багатьох робiтникiв, якi небезпiдставно побоювалися полiцiйних санкцiй35 . Виступаючи проти легалiзацiї профспiлок, есери намагалися перевести їх дiяльнiсть у пiдпiлля й надати змовницького характеру.

Свої iдейнi та програмнi положення соцiалiсти-революцiонери втiлювали у життя, причому вони не гребували крайнiми засобами, включаючи терористичнi акти. Влада реагувала на подiбнi ексцеси миттєво i безжально, й вiдлуння каральних заходiв зачiпало також профспiлки. Наприклад, пiсля замаху есерiв на директора Дружкiвського заводу було розпущено осередок спiлки металiстiв на цьому пiдприємствi36 . Наслiдком вчиненого анархiстами вбивства директора Пiвденноросiйського товариства друкарської справи в Одесi стало закриття профспiлки друкарiв37 .

Вдаючись до терору, есери та iншi лiворадикальнi сили втрачали популярнiсть у пролетарському середовищi й об'єктивно сприяли посиленню позицiй помiркованих меншовикiв i навiть бiльшовикiв.

Та все ж соцiалiсти-революцiонери мали вплив у цiлому рядi професiйних об'єднань, зокрема спiлках ремiсникiв, службовцiв, залiзничникiв та iн. Особливо мiцними виявилися їх позицiї у Всеросiйськiй залiзничнiй спiлцi, якiй вони намагалися нав'язати "полiтико-професiйну платформу". Пiд цiєю платформою вони розумiли певнi полiтичнi установки, обов'язковi для всiх членiв даної професiйної органiзацiї. Так, головною вимогою для майбутнiх членiв спiлки висувалося визнання iдей Установчих зборiв. За таких умов до професiйного об'єднання залiзничникiв вступали переважно службовцi, адмiнiстративнi працiвники, яких приваблювала можливiсть легальної реалiзацiї демократичних вимог. Далекi вiд полiтики робiтники залишалися поза межами спiлки. У лютому 1907 р. вiдбулася нарада вузлових залiзничних органiзацiй РСДРП iз рiзних мiст iмперiї, у тому числi з Києва, Катеринослава, Харкова, на якiй статутнi вимоги Всеросiйської залiзничної спiлки зазнали критики38 .

Предметом гострої дискусiї стала практика творення професiйних органiзацiй за нацiональною ознакою. Росiйськi, українськi, єврейськi профспiлки пiддавалися критицi за їх "нацiональне спрямування", iзоляцiонiзм, розмежування найманих працiвникiв за нацiональною належнiстю. Особливо рiзко виступали проти нацiональних спiлок росiйськi бiльшовики, що сповiдували iдеї iнтернацiоналiзму та згуртування пролетарiв усiх нацiй i народностей.

Таким чином, революцiя 1905 р. спричинила деякi поступки царизму, першi кроки на шляху до демократичних свобод, чим скористалася свiдома й активна частина трудящих. Перетворення профспiлкового руху зi спорадичного у масовий вiдбивало загальнi тенденцiї в суспiльствi, а також прагнення найманих працiвникiв шляхом самодiяльностi й чiткої громадської позицiї засвiдчити наявнiсть волi та спроможностi на якiсно новому рiвнi вiдстоювати власнi соцiальнi права.

Незважаючи на всi спроби полiтизацiї профспiлкового руху, вiн усе ж залишався в межах економiчних i соцiальних питань. У перiод 1906-1907 pp. професiйнi спiлки знаходилися на раннiй стадiї свого розвитку й багато в чому нагадували першi каси та товариства взаємодопомоги XIX - початку XX ст. Так, статут професiйного об'єднання "Київська спiлка робiтникiв з металу", ухвалений за-

стр. 102


гальними зборами 2 липня 1906 p., фактично нагадував статут каси взаємодопомоги. З 58 параграфiв документа 29 присвячувалися компетенцiї, виборам i функцiонуванню загальних зборiв та правлiння, 2 - членству у товариствi, а решта -коштам каси, ревiзiї її справ, порядку видачi позик, розподiлу прибуткiв i витрат. Про iншi форми роботи спiлки в основоположному документi не йшлося. Тому вiд звичайної каси взаємодопомоги вiн вiдрiзнявся хiба що назвою. Оскiльки бiльшiсть аналогiчних об'єднань мала подiбнi статути, немає пiдстав говорити про те, що у роки першої росiйської революцiї профспiлки стали школою полiтичного виховання й класової боротьби для робiтничого класу. Не слiд забувати, що органи правопорядку та спецслужби пильно контролювали дiяльнiсть усiх громадських об'єднань, у тому числi й професiйних, i вiдразу припиняли дiяльнiсть тих, якi виходили за межi дозволеного "Тимчасовими правилами...".

Проте утримати спiлки в "прокрустовому ложi" урядового законодавства було неможливо. Найбiльш рiшучi керiвники та члени професiйних органiзацiй явочним порядком розширювали межi їх компетенцiї й втручалися у вирiшення тих питань, якi висувало життя. Якщо легальнi профспiлки у статутах стримано визначали серед своїх завдань "захист економiчних i правових iнтересiв своїх членiв", то нелегальнi йшли далi та нерiдко висували страйк як головний засiб боротьби за права трудящих. Навiть загроза перед неминучим покаранням не змогла зупинити органiзаторiв 22-денного загального страйку робiтникiв борошномельних i крупорушних млинiв у серпнi 1906 р. Результатом виступу стало запровадження 8-годинного робочого дня, органiзацiя примирної камери, забезпечення оплачуваної 2-тижневої вiдпустки, грошова допомога в разi хвороби. Завдяки органiзованому спiлкою друкарiв страйку в багатьох друкарнях Катеринослава було введено 8-годинний робочий день, на 20-30% пiдвищено зарплату, припинено понаднормовi роботи, а також пiд впливом цього виступу визнано право на 8-годинний робочий день, членiв спiлки машинобудiвникiв та шевцiв - на 9-годинний, а друкарi, хiмiки, робiтники тютюнової, пробочної, шкiряної та iнших галузей одержали пiдвищення заробiтної плати на 10-40%. Окремi об'єднання отримали право брати участь у регулюваннi внутрiшнього розпорядку на виробництвi39 .

Роль професiйної спiлки у боротьбi трудящих за свої права продемонстрував страйк корабельних команд i портових робiтникiв Одеси в травнi-червнi 1906 р. Профспiлка "Морська реєстрацiя" керувала дiяльнiстю страйкового комiтету, який висунув низку вимог. Адмiнiстрацiя порту й Чорноморського торгового пароплавства спочатку погодилася на те, "щоб спiлка контролювала прийом та звiльнення з роботи, взяла на облiк безробiтних морякiв i встановила черговiсть У прийомi нових працiвникiв на роботу". А через 5 мiсяцiв, у листопадi 1906 p., вона заборонила дiяльнiсть цiєї спiлки. Пiсля цього остання перейшла на нелегальне становище й органiзувала загальний страйк, в якому взяли участь близько 3 тис. чол. Страйкарiв матерiально пiдтримали спiлки та трудовi колективи iнших пiдприємств мiста. У той час есери й анархiсти вдалися до економiчного терору, висаджуючи в повiтря та пiдпалюючи судна. У вiдповiдь влада заарештувала членiв страйкового комiтету i силою припинила страйк.

За допомогою страйкарiв домагалися працевлаштування безробiтних одеська спiлка робiтникiв слюсарного виробництва, київська спiлка металiстiв та iншi.

1907 р. ознаменувався тривалим i впертим страйком робiтникiв Дружкiвського металургiйного заводу. Приводом для виступу стало звiльнення 400 робiтникiв рiзних професiй. Адмiнiстрацiя та влада вдалися до силового тиску на страйкарiв, за 20 днiв було звiльнено 1694 чол., заарештовано полiцiєю кiлька активiстiв, яких звинувачували в революцiйнiй дiяльностi. У лютому до Дружкiвки було стягнуто близько 200 вiйськових, i губернатор просив надiслати ще 2 роти солдатiв та ескадрон кавалерiї, хоча робiтники поводилися спокiйно й не давали

стр. 103


пiдстав для застосування зброї. Об'єктом переслiдувань стали профспiлковi активiсти. Полiцiя повiдомляла, що "страйком керує дружкiвська професiйна спiлка в особi свого правлiння, що назвало себе страйковим комiтетом". Голова спiлки "Коробов, вiн же виборщик вiд робiтникiв (до II Державної думи. - О.Р.), вчора заарештований, розшукуються i пiдлягають арешту виборщики Шевченко й Фачеєв, обидва - члени правлiння спiлки"40 . Катеринославський губернатор призупинив дiяльнiсть дружкiвської профспiлки, але робiтники та спiлки iнших пiдприємств продовжували пiдтримувати страйкарiв. Трудовi колективи Петровського заводу зiбрали й передали страйкуючим 984 руб., Новоросiйського товариства - 565 руб. Гартманiвцi також пiдтримали виступ, вимагаючи прибрати з пiдприємства ненависних адмiнiстраторiв i не звiльняти 840 чол., у тому числi майже весь профспiлковий актив41 .

У 1907 р. страйки охопили понад 60 пiдприємств Одеси. Бiльше двох мiсяцiв тривав страйк на фабрицi жерстяних коробок, який закiнчився успiшно: звiльнених робiтникiв поновили, власник погодився на участь виборних вiд робiтникiв у прийомi та звiльненнi працiвникiв42 .

Коли товариство власникiв швейних закладiв оголосило локаут, одеська швейна спiлка органiзувала страйк у всiх 72 майстернях верхнього жiночого одягу. Локаут було зiрвано, але й профспiлку рiшенням генерал-губернатора закрили43 .

Вже у 1906-1907 pp. пiдприємцi почали наступ на завоювання трудящих у революцiйних подiях 1905 р. Так, власники київських друкарень почали змiнювати деякi параграфи "правил внутрiшнього розпорядку" i запроваджувати новi, що погiршувало становище працiвникiв. В окремих друкарнях повернулися до порядкiв, якi панували тут до липневого страйку 1903 р. У 20-ти полiграфiчних закладах, пiдпорядкованих фабричнiй iнспекцiї, не лише скасували 8-годинний робочий день, встановлений у жовтнi 1905 р., а й збiльшили його до того, який iснував улiтку 1903 р. За даними фабричної iнспекцiї вiд ЗО серпня 1906 p., у 9 друкарнях (293 робiтники) тривалiсть робочого дня становила 10 год., тобто 60 год. на тиждень, ще в 11 (838 робiтникiв) - 9 год., тобто 54 год. на тиждень. Коли працiвники друкарнi Яковлева оголосили 28 лютого 1907 р. страйк, адмiнiстрацiя попередила їх про звiльнення. Згодом, наймаючи нових робiтникiв, власники друкарнi поставили їх у ще гiршi умови. Вимоги робiтникiв зустрiчали органiзований опiр власникiв, якi створили власну спiлку та дiяли узгоджено44 .

Падiння попиту на друкарську продукцiю, зменшення обсягiв виробництва на полiграфiчних пiдприємствах, загальна економiчна криза створювали додатковi труднощi для працюючих i знижували їх життєвий рiвень.

Страйки були не єдиною формою боротьби за права трудящих та повсякденної роботи професiйних органiзацiй. Спiлки використовували нагромадженi кошти для матерiальної допомоги своїм членам, хворим i безробiтним. Пiд час локаутiв 1906-1907 pp. профспiлка металiстiв Катеринослава створила бюро, яке збирало кошти й видавало грошову допомогу та продуктовi пайки безробiтним. У робiтничому районi Чечелiвцi дiяли безплатнi їдальнi, органiзованi за сприяннi спiлки. Таку ж роботу проводили професiйнi об'єднання машинобудiвникiв, хiмiкiв, шкiряникiв Одеси, спiлка прикажчикiв Харкова. Фонди допомоги безробiтним у великих промислових мiстах були централiзованими, оскiльки багато спiлок не мали навiть мiнiмальних засобiв для цього. Загальний план витрат затверджувався на засiданнi центрального бюро разом iз представниками усiх спiлок. Кошти з фонду вiдпускалися на оплату обiдiв i помешкань для ночiвлi безробiтних та бездомних. Наприклад, київськi профспiлки утримували їдальнi на 140 осiб, а також щоденно видавали 60-70 безробiтним грошi на обiди45 .

За рахунок профспiлкових коштiв робiтникам надавалася медична i юридична допомога. Так, юрист повинен був 4 рази на мiсяць чергувати у примiщеннi спiл-

стр. 104


ки, давати консультацiї та поради, складати рiзноманiтнi клопотання, виступати у судах iз конфлiктних справ. Медичною i юридичною допомогою користувалися тi спiлчани, якi додатково вносили до скарбнички 15 коп. А взагалi система юридичного i медичного забезпечення в деталях обговорювалася на загальних зборах.

Професiйнi об'єднання займалися не тiльки "хлiбом насущним", а придiляли також значну увагу й культурно-освiтнiм справам. Спiлка металiстiв на заводi Гартмана зiбрала бiблiотеку, читачами якої стали близько 1000 чол. Крiм того, вона вiдкрила 2-класну школу для дiтей та недiльну загальноосвiтню школу й вечiрнi курси для дорослих46 . Власнi книгозбiрнi мали професiйнi товариства металiстiв Брянського, Дружкiвського, Донецько-Юр'ївського заводiв, спiлки Одеси, Києва, Миколаєва, Харкова.

Не обмежуючись вирiшенням суто економiчних питань, професiйнi спiлки брали участь у полiтичному життi країни. Побоюючись їх полiтизацiї, царизм рiзко негативно ставився до спроб втягнути професiйнi об'єднання у вир полiтичної боротьби. За участь у виборнiй кампанiї до II Державної думи керiвники i члени спiлок Катеринослава, Одеси, Харкова зазнали переслiдувань. Наприкiнцi 1906 р. iз цiєї причини було припинено дiяльнiсть 5 професiйних товариств. Всiляко перешкоджав проведенню передвиборних зборiв робiтникiв Донбасу тимчасовий генерал-губернатор Пiвденного гiрничозаводського району. Причиною цього було те, що пiд час пiдготовки до виборiв активiзувалися лiворадикальнi партiї, якi намагалися знайти пiдтримку органiзованої у спiлки частини пролетарiату.

Оцiнюючи економiчнi здобутки найманих працiвникiв у перiод 1905-1907 pp., перш за все слiд вiдзначити пiдвищення заробiтної плати на багатьох пiдприємствах. Якщо у 1905 р., за даними фабричних iнспекторiв, середнiй заробiток фабрично-заводських робiтникiв становив 205 руб., то у наступному роцi - 231 руб., а в 1907 р. - 241 руб. Вiдбулося також значне скорочення кiлькостi та розмiру штрафiв: у 1904 р. у 9 губернiях зафiксовано 77516 випадкiв штрафування (сума стягнень - 29129 руб.), у 1905 р. - 48648 випадкiв (16181 руб.). Тенденцiя до скорочення штрафних санкцiй виявилася стiйкою й у наступнi два роки, що дає пiдстави говорити про обмеження сваволi адмiнiстрацiї пiдприємств47 .

Помiтним завоюванням трудящих стало скорочення тривалостi робочого дня. З червня 1906 р. на металообробних пiдприємствах, типолiтографiях, великих заводах Катеринослава встановлено 10-годинний робочий день, на текстильних фабриках i млинах вiн зменшився з 13 до 11,5 год.48 На київських машинобудiвних заводах робочий день скоротився з 12,5 год. у 1905 р. до 10 год. У 1906 p., тютюнових фабриках - з 12 до 9-11,5 год., винокурнях - з 13-15 год. До 10 год.49 На початку 1905 р. робiтники Харкiвщини працювали в середньому по 10 год. на добу, а влiтку 1906 р. на заводi тютюнових гiльз - 9,5 год., на чавуноливарних, залiзорудних, машинобудiвних, вагоноремонтних, суднобудiвних пiдприємствах - 9 год. Робiтники багатьох цукроварень, а також друкарень Полтави i Миколаєва за допомогою страйкiв домоглися 8-годинного робочого дня50 .

Рiшучiсть та органiзованiсть трудящих дозволили здiйснити успiшний наступ на капiтал, домогтися поступок iз боку адмiнiстрацiї пiдприємств i влади. В однiй iз партiйних газет пiдбивалися пiдсумки того перiоду: "Це була епоха найбiльших завоювань, досягнутих катеринославськими робiтниками. Повсюдне скорочення робочого дня, збiльшення заробiтної плати, скасування понаднормових робiт, колективний договiр i у хлiбопекарiв - навiть право штрафувати хазяїв на 100 руб. за порушення цього договору, полiпшення гiгiєнiчних умов працi тощо склало цiлу епоху в робiтничому життi мiста. Лекцiї та реферати, бiблiотеки й читальнi задовольняли культурно-освiтнi запити робiтникiв. Бюро для вiдшукування заробiтку, реєстрацiя безробiтних, медична та юридична допомога, матерiальна допомога й дешевi їдальнi служили задоволенню матерiальних потреб робiтничого населення"51 .

стр. 105


I все ж ситуацiя була далеко не iдеальною. У 1907 р. бiльшiсть виступiв робiтникiв на захист своїх iнтересiв закiнчувалася не на їх користь. У цiлому по iмперiї лише 16,2% страйкiв закiнчилися задоволенням вимог працюючих, 26,1%

- компромiсними рiшеннями, 57,6% - поразкою страйкарiв52 . Уже в 1906-1907 pp. пiдприємцi прагнули взяти реванш та нiвелювати завоювання трудящих. Державнi органи, жорстко обмежуючи професiйнi об'єднання економiчною сферою, карали їх за будь-яку спробу полiтичної дiяльностi. То ж у цiлому успiхи, досягнутi в боротьбi за iнтереси найманих працiвникiв, можуть вражати лише з огляду на те принизливе становище, в якому вони перебували до початку революцiї. Наступний перiод показав, що анi влада, анi капiтал не збиралися здавати свої позицiї.

-----

1 Iсторiя робiтничого класу Української РСР: У 2-х т. - К., 1967. - Т. 1. - С 280.

2 Лось Ф.С. Революцiя 1905-1907 pp. на Українi. - К., 1955. - С. 132.

3 Iсторiя робiтничого класу Української РСР. - Т. 1. - С. 283.

4 Iсторiя Української РСР: У 8 т., 10 кн. - К., 1978. - Т. 4. - С. 106.

5 Центральний державний iсторичний архiв України у Києвi (далi - ЦДIА України у Києвi). - Ф. 575. - Спр. 294. - Арк. 135.

6 Робiтничий рух на Українi в перiод iмперiалiзму. - К., 1961. - С. 89.

7 ЦДIА України у Києвi. - Ф. 442. - Оп. 855. - Спр. 397. - Ч. 1. - Арк. 1.

8 Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР. - К., 1983. - С. 20.

9 КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. - М., 1980,- Т. 1. - С. 75. (далi - "КПСС в резолюциях...").

10 Самостiйна Україна. Збiрник програм українських полiтичних партiй початку XX ст. - Тернопiль, 1991. - С. 24.

11 Там само. - С. 55.

12 Там само. - С. 61-62.

13 Киевское слово. - 1905.

14 Стадник А.Н., Прохоренко М.Ф. Профсоюзы Украины до Великой Октябрьской социалистической революции. - М., 1959. - С. 32.

15 ЦДIА України у Києвi. - Ф. 442. - On. 855. - Спр. 397. - Ч. 1. - Арк. 51.

16 Косач В.И. Профсоюзы Санкт-Петербурга (1905-1930). - СПб., 2001. - С. 46-49.

17 Стадник А.Н., Прохоренко М.Ф. Указ. соч. - С. 42.

18 Очерки истории профсоюзов Харьковщины. - Харьков, 1999. - С. 23.

19 ЦДIА України у Києвi. - Ф. 318. - On. 1. - Спр. 1060. - Арк. 3 зв.

20 Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР. - С. 22.

21 Там же.

22 Там же. - С. 39.

23 Там же.

24 Київський державний архiв. - Ф. 1. - Спр. 24. - Арк. 108, 109, 164.

25 Архив истории труда в России. - 1921. - N 2. - С. 121.

26 Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР. - С. 39.

27 Освобождение труда. Сборник. - Одесса, 1906. - С. 84.

28 Киевская мысль. - 1907. - N 14. - 30 янв.

29 Там же. - 1906. - N 66. - 23 марта.

30 Стадник А.Н., Прохоренко М.Ф. Вказ. соч. - С. 47.

31 Шостак П.В. Видатний вчений-бiльшовик (до 90-рiччя з дня народженi О.Г.Шлiхтера). - К., 1958. - С. 8.

32 Першина 3. Павел Мизикевич - партии рядовой. - Одесса, 1962. - С. 19.

33 Айнзафт С. Первые шаги профессионального движения в России (1905-1907 гг).

- М., 1926. - С. 143.

34 Гонтар Т.М. Керiвництво бiльшовицьких органiзацiй України розвитку профспiлкового руху (1905-1907 pp.) // Укр. iст. журн. - 1980. - N 2. - С 49-54. >

35 Овчинников Ю.В. Большевики Донбасса в борьбе за завоевание легальных организаций рабочего класса в 1905-1907 гг. // Ленин и местные партийные организации России. - Пермь, 1970. - С. 504.

36 Державний архiв Росiйської Федерацiї. - Ф. 102. - Спр. 18. - Ч. 2. - Арк. 15-29.

стр. 106


37 Ґонтар Т.М. Зазнач, праця. - С. 53.

38 ЦДIА України у Києвi. - Ф. 276. - Оп. 1. - Спр. 60. - Арк. 181.

39 Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР. - С. 43.

40 Революция 1905-1907 гг. на Украине. Сб. док. и материалов. - К., 1955. - Т. 2. - Ч. 2. - С. 41.

41 Берхин И. Луганская большевистская организация в период первой русской революции. - М., 1947. - С. 126.

42 ЦДIА України у Києвi. - Ф. 575. - 1906-1907 pp. - Спр. 509. - Арк. 84.

43 Iсторiя робiтничого та професiйного руху друкарiв Київщини. - К., 1926. - С. 16-17.

44 Там само.

45 Стадник А.Н., Прохоренко М.Ф. Вказ. праця. - С 48.

46 Берхин И. Вказ. праця. - С. 119.

47 Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР. - С. 44.

48 Iсторiя робiтничого класу Української РСР. - Т. 1. - С. 322, 323.

49 Звезда. - 1911. - 11 июня.

50 Iсторiя робiтничого класу Української РСР. - Т. 1. - С. 324.

51 Социал-демократ. - 1910. - 16 (13) лютого.

52 Робiтничий рух на Українi в перiод iмперiалiзму. - К., 1961. - С. 106.

The article examines social and economical condition of working masses of Ukraine during the period of First Russian revolution of 1905-1907, role of trade union organizations in uniting workers and peasants for their common struggle for their political and economical rights.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/До-100-рiччя-Першої-росiйської-революцiї-1905-1907-pp-РЕВОЛЮЦIЙНI-ТА-СОЦIАЛЬНI-РУХИ-ТРУДЯЩИХ-МАС-УКРАЇНИ

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Олександр ПанКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

До 100-рiччя Першої росiйської революцiї 1905-1907 pp. РЕВОЛЮЦIЙНI ТА СОЦIАЛЬНI РУХИ ТРУДЯЩИХ МАС УКРАЇНИ // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/До-100-рiччя-Першої-росiйської-революцiї-1905-1907-pp-РЕВОЛЮЦIЙНI-ТА-СОЦIАЛЬНI-РУХИ-ТРУДЯЩИХ-МАС-УКРАЇНИ (дата обращения: 28.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Олександр Пан
Львiв, Украина
441 просмотров рейтинг
24.08.2014 (3504 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
7 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
7 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
9 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
12 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
26 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
32 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

До 100-рiччя Першої росiйської революцiї 1905-1907 pp. РЕВОЛЮЦIЙНI ТА СОЦIАЛЬНI РУХИ ТРУДЯЩИХ МАС УКРАЇНИ
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android