Libmonster ID: UA-3147

Автор: А. В. БЛАНУЦА, Д. П. ВАЩУК

А. В. Блануца, Д. П. Ващук*

IНСТИТУТ "СТАРИНИ" Й "НОВИНИ" В ПРАВОВИХ ТА ЕКОНОМIЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ ВЕЛИКОГО КНЯЗIВСТВА ЛИТОВСЬКОГО (ДРУГА ПОЛОВИНА XV-XVI ст.)**

У статтi розглянуто функцiонування iнститутiв "старини" й "новини" в правових та економiчних джерелах Великого князiвства Литовського другої половини XV-XVI cm. Проаналiзовано списки уставних земських грамот та вiдзначено, що починаючи з третини XVI ст. в офiцiйних юридичних документах указанi категорiї не вживаються. З'ясовано процедуру зловживання шляхтою "стариною": усi вигiднi нововведення захищались i визначались як "старi звичаї", а невигiднi вiдкидались. Це яскраво пiдтверджує аналiз операцiй з купiвлi-продажу землi. Зокрема, обмеження продажу земельних угiдь у достатутовий перiод уважалось виявом "старини", яка iснувала з давнiх часiв. Однак скасування такого обмеження, що стало "новиною" для суспiльства, вiдразу перетворилось на "старину", оскiльки це вiдповiдало iнтересам шляхти.

Дослiджуючи iсторiю Великого князiвства Литовського (далi - ВКЛ), учений неодноразово зустрiчає в джерелах "хрестоматiйний" вираз: "Старины не рухаєм, а новин не вводим", який став своєрiдним гаслом полiтики Вiльна на анексованих територiях. Перше, що спадає на думку, - це збереження на конкретнiй територiї чогось у недоторканостi, як правило, iснуючих порядкiв, що, власне, i визначається як "старина". Вiдповiдно "новина" мала принципово вiдрiзнятися вiд "старини", оскiльки її запровадження, наприклад, у виглядi законодавчих актiв, могло призвести до суттєвих змiн як у полiтико-правовому, так i в соцiально-економiчному життi окремих земель ВКЛ.


* Блануца Андрiй Васильович - канд. iст. наук, наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України ПАНУ; Ващук Дмитро Петрович - канд. iст. наук, мол. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.

** В основi статтi - iдея доповiдi, виголошеної на II Мiжнароднiй науковiй школi "DRERUPA - 2005" "Школи iсторiографiї в-країнах Схiдної Європи пiсля 1991 р.: класичнi джерела та новi методи аналiзу (XVI-XVII ст.)" (Париж, 12 - 24 вересня 2005 р.).

стр. 11


Проте, чи вiдповiдав задекларований "консерватизм" реалiям? З'ясувати це - мета статтi. Об'єктом аналiзу стали правовi та економiчнi джерела (рiзноманiтнi законодавчi акти, вироки в судових справах, трансакцiйнi угоди купiвлi-продажу земельних володiнь тощо).

Вияв "старини" в правовiй практицi

В iсторiографiї другої половини XIX - першої половини XX ст. дiєвiсть цiєї норми практично не пiддавалася сумнiву. Наприклад, на думку М. Любавського, великi князi литовськi в органiзацiї держави "мало проявляли творчої волi й розуму, посилаючись постiйно на старину"1 . М. Грушевський у своїй фундаментальнiй "Iсторiї України-Руси" писав: "Консерватизм ("старины не рухаєм, а новин не вводим" - Авт.) узагалi став гаслом полiтики литовського правительства ... староруськi порядки, принесенi руськими землями в се нове полiтичне тiло, в. князiвство Литовське, мусять бути в цiлости задержанi". Єдина умова, яку висувала держава, - вiйськова служба. Саме це, уважав учений, було причиною "дуже важних змiн у суспiльних вiдносинах"2 . Водночас, попри фактичну двозначнiсть власних трактувань, М. Грушевський так i не пiддав глибокому критичному аналiзу той самий "консерватизм".

Одним iз перших українських учених, хто засумнiвався в iстинностi цього твердження, був I.Крип'якевич. Вiн уважав, що "хоч литовськi князi заявляли, що "новин не вводять", проте насправдi вони провели основнi змiни в Українi тим, що забрали владу з рук українських князiв i передали її своїм намiсникам... Так литовськi князi намагалися знищити в Українi стремлiння до створення самостiйного державного життя"3 .

У сучаснiй iсторiографiї принцип "старины не рухаєм, а новин не вводим" став предметом спецiального дослiдження М. Крома. Це, по сутi, перша серйозна критична публiкацiя з теми. Основне питання сформульоване таким чином: "Як могли вiдбуватися змiни в суспiльствi, девiзом якого було: "Мы старины не рухаєм, а новины не вводим"?"4 . Найцiкавiше полягає в тому, стверджував iсторик, що "якраз у той час, коли влада найголоснiше заявляла про свою прихильнiсть до "старини", у великому князiвствi повним ходом iшли значнi перетворення"5 . Ми не аналiзуватимемо статтю повнiстю, а тiльки вiдзначимо, що висновок виглядає так - "Принцип непорушностi старини зовсiм не означав неприпустимостi будь-яких змiн i новин. Це був свого роду "iмунiтет", але iмунiтет вибiрковий: тiльки шкiдливi новацiї населення вважало "новинами" й вiдкидало, а будь-якi пiльги чи привiлеї не вважалися нововведеннями й вiльно втiлювались у життя"6 .

Також в однiй iз публiкацiй предметом розгляду була рецепцiя норм "Руської правди" в правових пам'ятках Великого князiвства Литовського. Досить цiкавi результати дав порiвняльний аналiз норм Новогрудської, Жмудської, Київської та Волинської уставних грамот iз "Руською правдою": лише незначна частина норм акцентована в низцi положень розглянутих обласних привiлеїв. Це, передусiм, стосується прав удiв i дiтей. Щоправда, у "Руськiй правдi" вони тлумачаться значно ширше, а лаконiчнiсть обласних привiлеїв пояснюється iснуванням норм звичаєвого права, якi, вочевидь, не потребували письмового декларування. По-друге, в обмеженнi вiдповiдальностi дружини та дiтей злодiя (але в "Руськiй правдi" ця стаття застосовувалася до холопiв з обмовкою для вiльних людей, а в Київському привiлеї - до представникiв шляхетського стану). По-третє, у заборонi холопам бути свiдками. Натомiсть, iз iншого боку, система судочинства та статтi "про татьбу" уставних земських грамот не мали нiчого спiльного iз "Руською правдою"7 .

На наш погляд, вона не мала iстотного впливу на обласнi привiлеї Київщини, Волинi, Жмудi й Новогрудської землi. Вiдтак, абсолютизувати повну рецепцiю староруської правової спадщини у Великому князiвствi Литовському не зовсiм коректно.

стр. 12


Такий висновок, у свою чергу, ставить пiд сумнiв уявлення, що обласнi привiлеїа виступали своєрiдним гарантом збереження мiсцевої "старини". Генетично артикули уставних грамот виступають радше як "новини", проти яких так активно боролася мiсцева шляхта, подаючи водночас новообраним великим князям литовським прохання про пiдтвердження обласних привiлеїв.

Наприклад, при пожалуваннi Сигiзмундом I Старим Київщинi уставної грамоти в 1507 р. наприкiнцi документа читаємр: " Мы старины не рушаєм, а новины не уводим, хочемъ все потому мети, как будет было за великого князя Витовта и за Жикгимонта"8 . Це при тому, що сам великий князь у цьому ж привiлеї, у порiвняннi з грамотою Олександра Ягеллончика9 , додав на прохання київської шляхти декiлька нових пiльгових артикулiв: "Такожъ просили нас князи и панове, и земяне киевъские, ижбы им новины уводили врядники нашы, воеводы киевъские... и били нам чоломъ, абых имъ тые новины отложыли"10 .

Виникає питання, як же тодi бути з непорушнiстю "старини"? Парадоксом тогочасної свiдомостi було те, що рiзноманiтнi "новi" норми в момент пожалування вже ставали "стариною", навiть не пройшовши випробування часом i, вiдповiдно до консервативної декларацiї, не пiдлягали модифiкацiї. З iншого боку, запровадження мiсцевими урядниками яких-небудь нововведень, якi були не до душi мешканцям регiону, вiдразу ставало предметом оскарження в судi - причому за свiдченням джерел, останнi часто вигравали справу.

Для прикладу розглянемо справу мiж мозирським намiсником Андрiєм Немировичем i "господарськими людьми", мiщанами Мозирської волостi (8 грудня 1510 р.). Останнi скаржилися великому князевi Сигiзмундовi I Старому на намiсника, який "им кривди делал и новины уводил (курсив наш - Авт.), брал на них на каждую неделю по шести копъ грошей собе на страву и сено велел им на себе косити, и дрова возити, и сторожу от татар стеречи, и послы наши и гонци стацею поднимати, и подводы под них давати...". Андрiй вiдповiв, що "им тых кривд не делал, нижли дей вы сами со мною вмовили давати мне на каждую неделю по шести коп грошей на страву. А штося тычет иных пошлин, ино дей и первые наместники мозырские также з вас бирывали и службы и дачки есте потомуж служивали и даивали"11 .

Вiдзначимо, що, вiдповiдно до уставної грамоти Київської землi 1507 р., залежнi люди повиннi були вiдбувати повинностi на користь свого власника: "Ст. 27. А церковным людемъ и князским, и панскимъ, езовт, не езити, а сена не косити, дворов не селити (на користь великого князя литовського -Авт.), толко им знати своих господаровъ, хто кому служыть"12 . Оскiльки позивачами виступили господарськi люди, то мозирський намiсник порушив цитовану статтю привiлею й тому рiшення Сигiзмунда було бiльшою мiрою на їхню користь. "И мы тому порозумевшы, - iдеться далi в справi, - иж тым людям нашым в том тяжкость ся великая деет, встановили есмо им вроком, чым мають его и иных наместников наших мозырских поднимати. Напервей мають ему в кождый год давати з места и з волости и с каждого дыму по полукопе грошей а по пол-бочце жита. А он мает с того сам живность мети из слугами своими, и послы нашы и гонцы стацею поднимати, и подводы под них нанемшы давати и сторожу от татар стеречи... Также мещане наши и волостные люди мозырские больши того дачок, которыи ж вышей того в томъ листе нашом вряжены, не мають ему никоторых давати. А што перед тым ему даивали ... не мають ему давати"13 .

Таким чином, установлювалася щорiчна платня - пiвкопи грошiв i пiвбочки жита. Iз цiєї суми намiсник повинен був разом зi своїми слугами вiдбувати господарськi повинностi.

Одна з норм Київської грамоти звiльняла шляхетських пiдданих вiд участi в переслiдуваннi ворога: "Ст. 33. А в облаву церковным людем и князским, и панскимъ, не ходити"14 . Порушення цiєї пiльги дало привiд киянам 18 червня


а Обласнi привiлеї або уставнi земськi грамоти до видання I Литовського статуту (вересень 1529 р.) були офiцiйними законодавчими актами, якi регулювали внутрiшнє життя окремих земель ВКЛ (Авт.).

стр. 13


1522 р. скаржитися Сигiзмундовi I Старому на київського воєводу Андрiя Немировича, "ижбы ся им от тебе (воєводи - Авт.) кривды и тяжкости всякие делали и новины уводишь..., коли деи котории мещанин коня не маеть и ты (воєвода - Авт.) деи кажеш им з собою на погоню ходити (курсив наш - Авт.), а перед тым таковые пешие мещане в замок хожывали". Резолюцiя господаря була такою: "Мы тобе в томъ очевисте росказали тымъ обычаемъ: естли котории мещанин может мети коня, тот маеть с твоєю милостью на погоню ездити, а хто бы не мог з достатчичи коня купити, тот маеть в замку быти"15 . Тобто, у переслiдуваннi мусили брати участь тi особи, якi були спроможнi купити собi коня, iншi - займались замковими роботами.

Київський привiлей

8 грудня 1507 р.16

Київський привiлей

1 вересня 1529 р.17

Ст. 15 А о подымщине, как будеть било за великого князя Витовта b (тут i далi курсив наш - Авт. )

Ст. 42. А подымьщины людем ихъ намъ, господару, не давати, нижъли мають они паном своим давати, хто кому служить.

Ст. 24 А церковным людемъ и князским и панскимь село от села подводь не давати, как будеш било за великого князя Витовта.

Ст. 21. А церъковьнымь людемъ и князьким, и паньскимь село от села подвод не давати.

Ст. 27 А церковным людемъ и князским, и панскимъ, езовъ не езити, а сена не косити, дворов не селити, толко им знати своих господаровъ, хто кому служыть, как будеш било за великого князя Витовта; наши дворы нашыми людми селити.

Ст. 24. А церъковнымъ людемъ и князскимъ, и панскимъ езовъ не езити, и сена не косити, и дворова нашихъ не селити, толко имъ знати своих господареи, хто кому служить. Дворы наши нашими людми селити.

Ст. 30 А бобровъ по церковным и по князскимъ селомъ, и по паньским, и по боярскимъ, не гонити: гонити нашими бобровникомъ по тым полосам, куда будуть бобровницы гонивали великого князя Витовтовы, и нашимъ бобровникомъ по тымь же полосами гонити.

Ст. 27 А бобровъ по церъковьным и по князскимъ, и по паньскимъ, и по боярским селом не гонити нашимъ бобровникомъ по нашимъ) землям и водам.

Ст. 31 А которие люди церковные и князские, и панские, в Чорнобыли недели стерегуть, тымъ людемъ коней не паствити и дровъ не возити, толко имъ смотрети недели своє, посла да гонца, как будеш било за великого князя Витовта.

Ст. 41. А што люди люди церъковъные и князские, и паньские, и боярские стерегивали недели в Чорнобыли и подводыдаивали воеводамъ и посломъ, и гоньцом нашимъ и татарскимъ, мы имь и людемъ ихь, з ласки нашое, то вечъно отпустили.

Ст. 34 А княземъ и паномъ и бояромъ с послы к Орде не ходити, слугамъ ходити. А кого будеть боярь к Орьде надобе с послы нашыми ехати, и мы маемъ листом нашимъ тых обослати, и они мають ехати, как било за великого князя Витовта (все видiлено нами. - Авт.)

Ст. 30 А князем, паномъ и бояромъ с послы къ Орде не ходити, слугамъ ходити. Будеть ли потреба къ Орде с нихъ кого послати, мы маемъ того обослати, а он мает ехати в поселстве.

Таким чином, буквальне сприйняття вказаної "аксiоми" - "старины не рухаєм, а новин не вводим" - не вiдповiдає iсторичним реалiям. Бiльше того, навiть в офiцiйних правових документах iз першої третини XVI ст. посилання на "старину" поступово зникають. Нижче наводимо тексти уставної грамоти Київщини двох редакцiй, якi iлюструють цей висновок.

Аналогiчну тенденцiю спостерiгаємо й у випадку зi Жмудським обласним привiлеєм. Вiн вартий особливої уваги через те, що до нашого часу збереглись


b Посилання на "часи Вiтовта" є своєрiдним синонiмом виразу "старини не рухаєм" (Авт.).

стр. 14


як архетипна грамота, так i пiзнiшi пiдтвердженняc . Порiвняльний аналiз статей грамот яскраво засвiдчив, що посилання на "старину", так званi "часи

Привiлей 1441 p.18

Привiлей 1492 p.19

Привiлей 1529 р.20

А со zdawna dzierzeli przy daninie naszey, przy wielkim xiazeciu litewskim Witoldzie (тут i дал! курсив наш - Авт. ) sioła у со innego, to im tak y po dawnemu dzierzec wolno nieporuszno.

Теж хочем их ласками и прыязными нашими, и дарми находити, яко, их панове княжата Витолтъ и отец наш Казимир в данью и в дарованью суть заховали. Теж подаванье, которым шляхтам и бояром князи Витолт, Швитрыкгал и Жыкгимонт, и теж отец наш, даровали, хочем то ховати и держать

Который ж дворы и волости взяли есьмо в нашу моц и в подаванье наше и потомковъ наших... чыним и вставляем новую справу и платы наши и вряднички..., который ж державцы дворов наших и тивуны волостей жомоитских мають ся радити и справовати не иначей, одно водлуг воли нашое и тое уставы выписаное.

lako zdawna xiazeciu naszemu wielkiemu krolu y dziadu naszemu wielkiemu xiazeciu Witoldu słuzyli, a teraz ani nam takoz sluzyc, a niewoli im niekturey czynie nia mamy.

Теж которая шляхта была часу короля Владислава и князя Витолта, и тутеж отца нашого, тыи вси от того часу хочем мети и держати шляхта. А который люди с посполства поступовали, и службы часу короля Влодыслава и князя Витолта, и теж отца нашого, таки теж службы и нам мають поступовати.

А естли бы в тыи роки летьнии зашла слыжба наша и земская, а подданыи наши где бы ся рушыли на слыжбы нашу, а з земли Жомоитское в тот час также бы ся рушыли.

A do tych, co przy dziadu naszym, przy wielkim xiązęciu Witoldzie, zamki dwory nasze we Zmoydzi były, to nam po dawnemu odprawowac powinni beda do tych dworow.

И теж на роботы замковый не мають ходити, яко за князей Витолта и Казимира.

 

A zwierz im w lasach y ryby w Jeziorach, w rzekach po dawnemu, iak przy wielkim xiazeciu Witoldzie bylo.

И теж звер усякии посполитыи в лесех, и рыбы в реках так, яко с стародавна ловили, того им и тепер допусчамы.

 

A kturzy kunicznicy przy dziadu naszym, przy wielkim xiazeciu Witoldzie, kunice dawali, ci y teraz po dawnemu dawać kunice nam powinni będą.

А который за дань давали куницы часу князя Витолта, тыи тепер мають давать, и платит тыи куницы.

... не отпускаючы стародавного обычая, штос я дотычет куничного плату, который люди наши куничники даивали на нас по шестинадцать грошей, мы в том им ласку нашу вчинили, отпустили есьмо им от тых куниц, по чотыры грошы...

Вiтовта", зникають ближче до часу видання I Литовського статуту, тобто кiнця першої третини XVI ст.


с До таблицi ввiйшли грамоти трьох редакцiй: 1441 р., 1492 р. i 1529 р., що їх видали, вiдповiдно, великi князi литовськi Казимир, Олександр i Сигiзмунд. Перший привiлей складався з 13 статей, iншi два - набагато ширшi i їхнiй змiст дещо вiдрiзняється. Тому ми визначили лише тi норми, якi частково збiгаються з протографом.

стр. 15


У I Литовському статутi теза "старины не рухаєм, а новин не вводим" теж вiдсутня. Щоправда, у вступнiй частини ще згадуються великi князi литовськi Вiтовт, Сигiзмунд Кейстутович, Казимир i Олександр. Так, в артикулi 19 читаємо: "Теж хто бы которое именье або отчизну за короля Казимера во-в покои мел, а за Олександра нихто ся о то не впоминал, тогды маеть во-в покои держати. А хто будеть искати земли, а ему король дасть, не маеть иного ничого, толко так, как ему дано а как на короля держано; и што бы хто отнял, как господар дал, того маеть искати. А естли бы хто в него тую землю отнял, а держал то за Витовта, за Жикгимонта и за Казимера, тот и тепер маеть то держати"21 .

Проте домiнуюче положення в суспiльствi починає займати кодифiковане право, яке стало своєрiдною "новиною", повнiстю сприйнялося населенням ВКЛ i вже пiсля запровадження I Литовського статуту знаходимо цьому пiдтвердження в джерелах. Наприклад, справа мiж Блажейном Жиховським та Яном Коволевичем була вирiшена 4 жовтня 1529 р. Останнiй мав заплатити своїй сестрi, дружинi Б. Биховського - Доротi, чверть вартостi маєтку "водлуг нынешнего права нового" (I Литовського статуту - Авт.)22 , що й було зроблене без будь-яких зауважень. 20 листопада 1530 р. Сигiзмунд I Старий наказав луцькому старостi Федоровi Чорторийському розв'язати справу мiж Грицьком Синютою, служебником князя Костянтина Острозького та волинським зем'янином Яцьком щодо маєтку Пруси: "Абы твоя милость (староста - Авт.) тому Яцку казал перед собою стати и о том межи ними досмотрел и справедливость тому вчинил водле нынешних прав наших от нас всему панству ново данных (курсив наш - Авт.) так, пакбы им в том кривды не было, а нам бы они болiли того не жаловали"23 . Подiбнi приклади можна наводити й надалi.

Таким чином, як показав аналiз джерел правового характеру, "старина" аж нiяк не була виявом "консерватизму" литовської полiтики. Ба бiльше, великокнязiвська адмiнiстрацiя поступово запроваджувала "новi закони", якi мiсцева шляхта й називала "стариною". Тому поступове розширення шляхетських прав i, вiдповiдно, домiнування "нових" законiв над "старими" призвело до того, що близько першої третини XVI ст. цi категорiї практично не вживались в офiцiйнiй юридичнiй документацiї, оскiльки за таких обставин теза "старины не рухаєм, а новин не вводим" виглядала б анахронiзмом.

Купiвля-продаж землi як один iз виявiв соцiальної складової "старини"

Розглянемо, як категорiї "старина" й "новина" впливали на соцiальнi вiдносини у ВКЛ, на прикладi чи не найбiльш важливого аспекту - купiвлi-продажу землi. Адже аналiз еволюцiї поняття "старина" в документах, пов'язаних iз земельними операцiями (контрактами купiвлi-продажу), деякою мiрою дозволить зрозумiти, як нововведення економiчного характеру протягом певного часу перетворювалися на "старину".

У достатутовий перiод у ВКЛ питання стосункiв мiж великокнязiвською владою та адмiнiстрацiєю окремих земель, у тому числi й поземельнi, регулювалися обласними привiлеями, або уставними земськими грамотамиd . У цей перiод, до прийняття I Литовського статуту (вересень 1529 р.), як прояв категорiї "старини" було санкцiонування продажу вотчин, купiвель та вiчних тримань24 великим князем литовським. Саме за його згоди вiдбувалися всi операцiї купiвлi-продажу на територiї ВКЛ. Згiдно з правом вiдчуження шляхетських маєтностей, для набуття "важностi" (узаконення) таке вiдчуження вимагало попередньої згоди великого князя або його урядникiв25 . Наприклад, 28 серпня 1482 р. великий князь литовський Казимир дозволив пановi Мартину Гапiто-


d На сьогоднi дослiдникам права ВКЛ вiдомi 12 грамот, наданих землям: Жмудськiй (1441 р. i 1492 р.), Бєльському повiту (1501 р.), Волинськiй (1501 р. та 1509 р.), Вiтебськiй (1503 р. та 1509 р.), Смоленськiй (1505 p.), Київськiй (1507 р. i 1529 р.), Полоцькiй (1511 р.), Новогрудськiй (1440 р.) (Ващук Д. П. Обласнi привiлеї Київщини та Волинi: проблема походження, датування та характеру (друга половина XV - початок XVI ст.) // Український iсторичний журнал. - 2004. - N 1. - С. 90 - 91).

стр. 16


вичу купити "земъли бортные и пашные, и сеножатъные и озера, и езы... на Немне въ Ляховичохъ и нижеи Ляховичъ противъ Дубровъки, и далеи по Немъну"26 . 23 сiчня 1487 р. Казимир дав згоду на iнший продаж, згiдно з яким служебник пана Миколи Радзивiлла - Андрiй Iванович купив служебне село Войничi, зазначивши, що з того села виставлялася одна панцирна служба. Андрiй Iванович висловив готовнiсть служити з купленого села "трема паньцыри", на що й отримав дозвiл вiд великого князя ("И мы ему тое сельцо призволили купить")27 .

Ключовим моментом у вiдчуженнi земельних володiнь шляхти ВКЛ було так зване "право близькостi". На практицi це означало, що на купiвлю тiєї чи iншої шляхетської маєтностi першочергове право мали близькi родичi або особи, пов'язанi з продавцем родинними зв'язками. Примiром, у судовiй справi вiд 18 лютого 1529 р. господарського боярина Ошмянської волостi Буковина Марковича зi своєю сестрою Ганною Бартошовою про продаж останньою материзного маєтку Старинки, перший скаржився на свою сестру, яка, не маючи на те права, продала вказану маєтнiсть панi Сологубовiй, апелюючи до права близькостi: "А я мь такi" близкий (тут i далi пiдкреслення наше - Авт.), как и она к тому именью". У результатi, справа вирiшилася на користь Ганни Бартошової, бо її аргументи щодо права близькостi були для суддiв бiльш переконливi, адже вона "... иж и з близкою своєю, с Кропивною, тое именье держу и теж и листы судовые на то мам"28 . З iншого боку, згiдно з правом близькостi, шляхта не могла продавати вотчинну маєтнiсть цiлком, тим самим вiдчужуючи володiння вiд iнших членiв родини. Прикладом цього може слугувати судова справа вiд 15 травня 1529 р. мiж Юрiєм Мацковичем Петровичем з господарською бояринею Томковою Барбарою. Так, Ю. Мацкович скаржився на Томкову Барбару та її сина Станiслава, що вони тримали у власностi його вотчину в Кусенях, частину брата Криштофа, який помер, не знаючи "которымь обычаемъ". На це господарська бояриня повiдомила суддям, що Кшиштоф Мацкович продав указану частину маєтностi її чоловiковi Томковi, а свої слова пiдтвердила купчим листом. У цьому листi також було записано, що пiд час укладання договору купiвлi-продажу був присутнiй i сам Ю. Мацкович. На це позивач вiдповiв: "И мене в лист купьчый написати казал, а я то чинилъ з бою и з неволи". Суддi, вислухавши аргументи сторiн, запитали, чи всю частину своєї вотчини продав К. Мацкович? Вiдповiдь шляхтичiв була позитивною, що й дало пiдстави винести вирок: "И мы, тому зрозумевшы, кгды жъ тотъ Крыштофъ отъчызну свою всю продаль а от брата отдалилъ, а того у-в обычаю нет, ижбы шляхтич мел продати обель, а маючи братью або близкихъ" может(ь) третюю часть продати або хотя всю отчызну заставити, а на вечъность отчызны своее не можетъ продати и от брат(ь)и або отъ близкихъ отъдалити"29 . Згiдно з правом близькостi, Ю. Мацковичу було надано дозвiл викупити в Барбари Томкової та її сина вказану вотчину за суму, яку останнi заплатили К. Мацковичу ("полътретядъцать копъ грошей")30 .

Саме третина шляхетських володiнь була тiєю частиною, яку, згiдно з правом близькостi, дозволялося вiдчужувати шляхтi ВКЛ. Яскравим прикладом цього може слугувати договiр продажу (1503 р.) третьої частини вотчинного маєтку Несудовчина королiвським служебником Костюшком, що характеризує право близькостi. Так, продавець, оформляючи договiр продажу вказаного володiння, зазначив, що продає лише третину вотчини, щоб зовсiм не позбавити себе й своїх нащадкiв Несудовчиного маєтку ("nicz zgola prawa tam dlia ssiebie i potomkow szwych nie zostawuiacz")31 .

Уперше дослiдження, присвячене розгляду термiна "третина", зробив польський iсторик-медiєвiст Ю. Бардах. Вiн запровадив в iсторiографiю термiн "третина" ("trzecizna") - частина, вiльна для вiдчуження. Висвiтленню цього питання вiн присвятив грунтовну статтю, в якiй на широкiй iсторiографiчнiй та джерельнiй базi простежив функцiонування права близькостi й, зокрема, дiю норми про "третину". Дослiдник вiдзначив, що практика вiльного вiдчуження третини шляхетських маєтностей iз подальшою заставою двох третин усталилася у ВКЛ в останнiй чвертi XV ст.32 "Джерела вказують, що така практика, - писав Ю. Бардах, - була насамперед результатом дiяльностi господарського су-

стр. 17


ду, який в межах своєї юрисдикцiї сприймав вiдчуження третини "дiдицтва" як статтю права"33 .

Загалом сюжети, пов'язанi з правом близькостi, принагiдно розглядали iсторики кiнця XIX - початку XX ст. Зокрема, П. Домбковський тлумачив дозвiл на продаж лише третини родових маєткiв як спосiб убезпечення шляхетських родин вiд повної втрати своїх вотчинних помiсть34 . Вiдомий iсторик-литуанiст М. Владимирський-Буданов у фундаментальнiй розвiдцi "Заставное владение" торкнувся також i питання про "третину". Вiн пiдкреслив, що "закон про право продажу маєтностi лише в її третинi, а також застави в двi третини є замiною старого права родового викупу"35 . Учений висловив також припущення, що "насправдi закон про заборону продажу понад третини маєтностi дiяв так довго, що не мiг не залишити пiсля себе стiйкої звички в населення"36 .

На нашу думку, таке припущення М. Владимирського-Буданова є помилковим у тому сенсi, що насправдi стiйкої звички в населення ВКЛ пiсля 1566 р. продавати не бiльше третини володiнь не iснувало, принаймнi, до такої мiри, щоби договори купiвлi-продажу в третину маєтностi кiлькiсно перевищували б подiбнi договори, в яких об'єктом купiвлi чи продажу була б уся маєтнiсть цiлком37 .

Вiдзначимо, що норма про "третину", як i багато iнших, була санкцiонована I Литовським статутом38 , а це означає, що вона широко практикувалася шляхтою ВКЛ i до 1529 р. На це вказують приклади продажу частин шляхетських маєтностей ще в XV ст. М. Владимирський-Буданов iз цього приводу писав, що норма про продаж третини помiстя вперше зустрiчається в I Литовському статутi, натомiсть на практицi реалiзувалася лише заборона на продаж двох третин маєтностi39 . Iз цiєю тезою складно погодитися, оскiльки згадки про право продажу третини шляхетської маєтностi нерiдко трапляються в джерелах i до прийняття I Литовського статуту. Наприклад, 13 травня 1494 р. київський зем'янин Кузьма Григорович скаржився на звягельського намiсника Яцька Мезинця, що той володiв островом Конячий його дядька Iвана Ковилинського на незаконних правах. У вiдповiдь Я. Мезинець повiдомив великому князевi Олександру про те, що купив згаданий острiв у дядька Кузьми Григоровича за 6 кiп грошiв, мотивуючи це тим, що "дядко можеть отъ братаничовъ своихь и отъ сестренцовi) третiю часть именiя свого продати, кому бы хотел". У своїй постановi Олександр пiдтвердив право Я. Мезинця на острiв Конячий, не вгледiвши в цьому нiчого протизаконного. До того ж сам Кузьма Григорович зiзнався, що острiв за своїми розмiрами не перевищував третини маєтностi його дядька40 .

Подiбнi приклади зустрiчаються й у першiй третинi XVI ст. Так, 3 жовтня 1517 р. берестейський зем'янин Юрiй Збунинський звернувся з проханням до вiленського воєводи пана Миколи Радзивiлла пiдтвердити купiвлю ним третьої частини Туминського маєтку у своєї тiтки Олюхни Туминської. У даному документi були чiтко визначенi розмiри третини маєтку, що й записано в стверджувальнiй частинi акту: "Того именья Тумина третюю часть, два жеребии Ходоровъскии а Денисовскии и люди, што на тыхь жеребях седять, Гостила Ходкевича а Данила Ходкевича и братью их, и млынъ под дворомъ держати с всими землями пашными и сеножатми и лесы, и з дубровами, и со вгсим с тым, как тая третяя часть Тумина в собе ся маеть..."41 . 5 травня 1518 р. великий князь Сигiзмунд I пiдтвердив купiвлю пана Олександра Ходкевича в зем'янна Iгната Микитинича з дружиною Мариною третини маєтку в Овдовi ("третюю часть на вечность") та запис на двi третини цього ж маєтку в 300 копах грошiв42 . 1 червня 1519 р. Сигiзмунд I пiдтвердив ще одну купiвлю, згiдно з якою новогрудський воєвода пан Ян Збжезинський купив у королiвського дворянина Яна Мiхновича "trzeci czesc [dobr] zamienonskich"43 .

Цiкавий документ, що пiдтверджує задекларовану авторами тезу, знаходимо в гродських актових книгах. Зокрема, в актi продажу вiд 8 квiтня 1567 р. зем'янин Хелмського повiту Щасний Ванкович Луковський повiдомив, що "первеи сего продал был есми именя моего отчизного у повете Володимерском на имя Лазкова третюю часть на вечност брат и своеи кревнои дворяном гсдря короля его млсти пну Семену а пану Павьлу Григоревичом'ь Оранским, а две ча-

стр. 18


сти того ж именья моего Лазкова и заставу в суме пнзеи ведле первшого статуту старого им же есми заставил. Которого ж именя моего Лазкова, от мене имъ проданого, оное третєє части на вечност и двох частей заставных держали они у спокойномъ держаню болшеи сорока лет (тобто, як видно з документа, продаж був здiйснений до 1527 р.), аж до сего часу, а кгды ж въ статуте новомъ описано ест, иж волно кождому шляхтичу имене все огуломъ продати якимъ хотачи..."44 Далi Щасний Луковський дає згоду панам Семену й Павлу Оранським купити двi третини заставного маєтку Лазкова за 12 кiп грошiв, посилаючись на норму статуту 1566 р. ("дал есми тому покои и ведле теперешнего статуту тое имене своє отчизное на имя Лазково продал есми..."45 ).

Таким чином, не пiдтримуючи гiпотези М. Владимирського-Буданова, ми солiдарнi з вiдомим литуанiстом В. Пiчетою, який, дослiджуючи джерела I Литовського статуту, пiдкреслював, що до статуту не вводилися новi норми, а лише узагальнювалися, систематизувалися та узаконювалися тi, якi вироблялися в процесi соцiально-економiчного й полiтичного життя населення всiх земель, що входили до складу ВКЛ46 . Iнший представник радянської iсторiографiї Д. Мишко спецiально не розглядав значення норми про "третину" - даючи лише загальну характеристику статуту, вiн писав, що в 3 роздiлi "головну увагу звернено на змiцнення прав землевласникiв, за якими зберiгалося спадкове землеволодiння на "вечные времена"47 .

Практична реалiзацiя права продажу третини родових маєтностей у перiод мiж статутами 1529 й 1566 рр. засвiдчується низкою документальних джерел. Наведемо кiлька прикладiв. Так, 6 сiчня 1542 р. полоцький воєвода, маршалок Ян Юрiйович Глебович купив маєток Басине в братiв Богуфаловичiв. Спершу вiн оформив купчу на третину маєтку з Яковом Богуфаловичем, потiм на другу третину - з Iваном Богуфаловичем, i на останню третину - з Василем Богуфаловичем. У результатi кожен iз Богуфаловичiв за свої продажi отримав вiд Яна Глебовича по 200 кiп грошiв48 . 1 грудня 1555 р. Сигiзмунд Август дав пiдтвердження на купiвлю маршалка ВКЛ Остафiя Богдановича Воловича у дворянина Степана Яновича Сапiги з дружиною Богданою частини фiльварка пiд Гродном, над Маркiвським перевозом ("тую част свою в ономъ фолваръку у третюю часть именей своих на вечьность за дванадъцать копъ грошей"49 ). Ще один приклад, в якому яскраво вiдбивається положення I Литовського статуту про дозвiл продажу третини й застави iнших двох третин маєтностей - 2 травня 1559 р. зем'яни Ковенського повiту Зофiя Янiвна Теличанка разом iз чоловiком Михайлом Себастяновичем Шембелем вiддали в заставу Станiславовi Миколайовичу Рокицькому двi третини маєткiв Линькова й Линькова Малого в сумi 300 кiп грошiв50 . Цього ж дня вони продали Рокицькому третю частину згаданих володiнь за 20 кiп грошiв51 .

У II Литовському статутi 1566 р. було зняте обмеження на продаж третини шляхетської маєтностi52 . Вiдзначимо, що для традицiйного суспiльства це була своєрiдна "новина", яка перекреслювала усталену роками добру "старину". Як же на практицi таку "новину" сприйняла шляхта ВКЛ? На це може дати вiдповiдь аналiз джерел, в яких фiксувалась iнформацiя про купiвлю-продаж шляхетських володiнь. Нагадаємо, що згiдно з дотриманням "старини", шляхта й надалi продавала б свої володiння частинами, що не перевищували б третини маєтностi. Насправдi маємо протилежну картину. Так, у Володимирському гродському судi (Волинське воєводство) протягом 1566 - 1570 рр. було зафiксовано 16 випадкiв, коли повiтова шляхта продавала чи купувала свої володiння. Лише в одному випадку об'єктом купiвлi-продажу була третина маєтку53 , що становить 0,06% вiд загальної кiлькостi зазначених контрактiв. У документацiї земських та гродських актових книг сусiднього Луцького повiту вдалося виявити 10 договорiв, в яких об'єктом купiвлi-продажу були третини шляхетських маєтностей54 . Загалом тут було зафiксовано 379 контрактiв купiвлi-продажу55 . У даному випадку договори купiвлi-продажу з об'єктом у третину маєтностi в процентному спiввiдношеннi становлять лише 0,03%. Опрацювавши регести Руської (Волинської) метрики за 1569 - 1599 рр., було виявлено 20 договорiв купiвлi-продажу шляхетських володiнь. Серед них у жодному

стр. 19


випадку не зустрiчається контракт, де б шляхта купувала чи продавала третину маєтностi56 .

Вельми промовистими є результати опрацювання документiв книг записiв та судових книг Литовської метрики. Так, за промiжок часу вiд 1566 р. й до кiнця XVI ст. вдалося вiднайти лише 11 контрактiв купiвлi-продажу (власне, це пiдтвердження великого князя на купiвлю чи продаж), в одному з яких продавалася третина шляхетського маєтку57 . Це 0,09% вiд загальної кiлькостi даних договорiв. Загалом у перiод до запровадження статуту 1566 р. в документацiї Литовської метрики зафiксовано понад 450 пiдтверджень або дозволiв на купiвлю-продаж шляхетських володiнь58 .

Отже, як видно з рiзних джерел, практика купiвлi чи продажу третини шляхетських володiнь зустрiчається дуже рiдко (вiд 0,03 до 0,09%). Тому здiйснений нами аналiз джерел дає пiдстави стверджувати, що норма про "третину", яка протягом XV-XVI ст. закрiпилась як "старовина", вiдразу пiсля її скасування (таке скасування мало означати для шляхти "новину") втратила силу як в юридичному полi, так i на рiвнi традицiї. Такi нововведення не сприймалися шляхтою ВКЛ як "новина" ще й тому, що на вимогу й пiд тиском саме шляхти в положеннях II Литовського статуту було санкцiоновано вiльний продаж земельних володiнь. Тому така "новина" дуже швидко стала для шляхти доброю "стариною", адже подiбнi змiни в правовому полi поземельних вiдносин були вигiднi основним гравцям у цiй сферi.

Позитивне сприйняття шляхтою "новини" про вiльний продаж своїх володiнь яскраво пiдтверджується документально. Так, виразний наголос на дозволi продавати не лише третину родового маєтку робиться в угодi продажу вiд 9 квiтня 1571 р., згiдно з якою княжна Катерина Ружинська продала Роговицький маєток шляхтичевi Iвановi Воритському за 600 кiп грошiв ("ижъ волно каждому зъ станов шляхетских не толко третю част именя своего, але и все з зоймом кому хочечи от детей и потомков и близских своих отдаляючи на вечност продати, записати..."59 ). Подiбний акцент на право продажу не лише третини маєтку зробив шляхтич Федiр Копоть пiд час оформлення продажу (10 червня 1568 р.) свого Опольського маєтку в Берестейському повiтi мстиславському воєводi Юрiєвi Остику. Зокрема, Ф. Копоть зазначив, що згiдно з ухвалою на Берестейському сеймi 1566 р., було постановлено "иж кождому волно жменями своїми водлугъ воли своее пiафовати и буд все огуломъ, або и по части, не менуючи двема ани третюю часть, яко перед тымъ бывало, кому хотячи отдати продати, даровати..."60

Таким чином, у випадку зi зняттям обмеження на продаж шляхетських маєтностей категорiя "новини" не спрацювала, бо саме для шляхти така "новина" була вигiдною. Iнша ситуацiя склалася з правом близькостi, коли в положеннях II Литовського статуту воно поширювалося лише на договори застави "под страченьем" або "на упад". Звернемо увагу, що лише в умовах укладання договору застави "под страченьем" або "на упад"61 , коли й родичi шляхтича, що заставив своє помiстя, не змогли заплатити викуп, шляхтич, який тримав заставу, перетворювався на повноправного власника (розд. VII, арт. 18)62 . Iз цього приводу М. Владимирський-Буданов висловив думку, що пiсля 1529 р. право родового викупу зникає63 . Зауважимо, що таке твердження слабко аргументоване, оскiльки в джерелах знаходимо протилежнi факти. Наприклад, 7 липня 1556 р. Сигiзмунд Август дав пiдтвердження маршалковi ВКЛ Остафiєвi Воловичу на третину дарованих шляхтичем Станiславом Чижем маєткiв Городеї, Мошевичiв, данникiв у Здитовi (Новгородський повiт) та Берестовицi, Горницi (Городенський повiт), а також на двi третини купiвлi цих самих маєткiв вiд 8 сiчня 1556 р. за 2000 кiп грошiв. Такий дозвiл на продаж понад третини родових маєткiв Сигiзмунд Август дав, виходячи з того, що Станiслав Чиж був зем'янином Корони Польської й не мав осiлостi у ВКЛ. Згаданi ж маєтки вiн успадкував пiсля смертi свого стриєчного брата Адама Чижа. Остафiй Волович на цей час уже був одружений iз удовою Адама Чижа - Федорою, тож i скористався правом родового викупу маєтностей. У результатi Станiслав Чиж "третюю часть пану Остафю даль, даровалъ, и навечность записалъ, со всимь яко

стр. 20


ся тая третяя часть в собе маеть. А две части тых же именей вышеймененых и подворей, и дворища спустиль и продаль пану Остафю Воловичу"64 . Джерельнi пiдтвердження про функцiонування права родового викупу (права близькостi) пiсля 1529 й 1566 рр. подає також Н. Старченко. На основi актових матерiалiв Володимирського повiту Волинського воєводства дослiдниця простежила особливостi функцiонування права близькостi пiсля скасування обмежень на продаж третини шляхетських маєтностей, пiдрахувавши, що в майже 48% випадкiв укладання угод купiвлi-продажу покупцями виступали особи, якi не були пов'язанi родинними зв'язками з продавцями65 , а, вiдповiдно, 52% - належали до однiєї родини. Щодо цього маємо данi по Луцькому повiту, де частка контрактiв купiвлi-продажу, в яких покупцями були особи, не пов'язанi родинними зв'язками з продавцями, була значно вищою й становила понад 80%66 . Тож можна стверджувати, що пiсля 1566 р. й до кiнця XVI ст. вiдбувалося поступове нарощення товарних тенденцiй на локальному земельному ринку. Водночас неабиякий вплив на шляхетський загал справляло право близькостi.

Таким чином, джерельнi пiдтвердження дiї права родового викупу, як складової права близькостi, пiсля його суттєвого обмеження нормами II Литовського статуту, дають пiдстави стверджувати, що невигiднi для шляхти ВКЛ "новини" нею не сприймалися. Натомiсть продовжувала застосовуватись на практицi вигiдна "старина", у даному випадку функцiонування права родового викупу шляхетських маєтностей. За свiдченням джерел, навiть пiсля скасування норми про право першочергового продажу маєтностей найближчим родичам, вiдсоток контрактiв купiвлi-продажу, здiйснених мiж родичами, був доволi суттєвим.

Насамкiнець залишається лише констатувати, що, на наш погляд, у сучаснiй iсторiографiї iснує необхiднiсть глибокого аналiзу вказаних категорiй, виявлення їхнього впливу на свiдомiсть населення ВКЛ та державнi iнституцiї. А це, у свою чергу, дозволить зовсiм по-iншому побачити суспiльство, в якому проведення реформ гарантувало збереження "старих" порядкiв.

-----

1 Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. - М., 1910. - С. 295.

2 Грушевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т., 12 кн. - T. V: Соцiально-полiтичний i церковний устрiй i вiдносини в українсько-руських землях XIV-XVII вiкiв. - К., 1998. - С.5.

3 Крип'якевич I. Iсторiя України. - Л., 1990. - С. 114.

4 Кром М. "Старина" как категория средневекового менталитета (по материалам Великого княжества Литовского XIV - нач. XVII вв.) // Mediaevalia ucrainica: ментальнiсть та iсторiя iдей. - Т. III. - К., 1994. - С. 68.

5 Там же. - С. 71.

6 Там же. - С. 76.

7 Ващук Д. Рецепцiя норм "Руської Правди" в пам'ятках права Великого князiвства Литовського (на матерiалах обласних привiлеїв другої половини XV ст.) // II Мiжнародний науковий конгрес українських iсторикiв "Українська iсторична наука на сучасному етапi розвитку". Кам'янець-Подiльський, 17 - 18 вересня 2003 р. - Кам'янець-Подiльський; К.; Нью-Йорк; Острог, 2005. - Т. I. - С. 136 - 142.

8 Lietuvos Metrika (1499 - 1514) (далi - LM). - Uzrasymu knyga 8 (далi - UK). -Vilnius, 1995. - P. 240 - 242.

9 Iз приводу реконструкцiї протографу Київського привiлею див.: Ващук Д. Обласнi привiлеї Київщини та Волинi: проблема походження, датування та характеру (XV - поч. XVI ст.) // Український iсторичний журнал. - 2004. - N 1. - С. 90 - 101.

10 LM. - UK 8. - P. 241.

11 Акты Литовско-Русского государства, изданные М. Довнар-Запольским. - Вып. I (1390 - 1529 гг.). - М., 1899. - С. 144 - 145.

12 LM. - UK 8. - P. 241.

13 Акты Литовско-русского государства... - С. 145.

14 LM. - UK 8. - P. 241.

15 LM (1440 - 1523). - UK 10. - Vilnius, 1997. - P. 97.

стр. 21


16 LM. - UK 8. - P. 240 - 242.

17 LM (1387 - 1546). - UK 25. - Vilnius, 1998. - P. 187 - 191.

18 Jablonskis K. Archyvines smulkmenos // Praeitis. - Kaunas, 1933. - T. II. - P. 423 - 427.

19 LM (1528 - 1528). - UK 15. - Vilnius, 2002. - P. 181 - 183.

20 Valikonyte I., Lazutka S. Lietuvos didziojo kunigaikscio 1529 metu Nuostatai Zemaitijos zemei // Lietuvos Metrikos studijos. Mokymo priemone - Vilnius, 1998. - P. 17 - 53.

21 Pirmasis Lietuvos Statutas. Tekstai senja baltaruiu, lotynq ir senaja lenku kalbomis. - Pirma dalis. - Vilnius, 1991. - P. 80 - 82.

22 LM (1528 - 1547). - 6-oji Teismii bylu knyga. - Vilnius, 1995. - P. 104.

23 Arhiwum ksiazat, Sanguszkow w Slawucie, wydane przez Bronislawa Gorczaka, konserwatora tegoz archiwum. - T. III (1432 - 1534) - Lwow, 1890. - S. 366.

24 М. Довнар-Запольський вiдзначав, що тип повного вотчинного права, який, безсумнiвно, iснував як у Литвi, так i в давнiй Русi, поступився мiсцем умовному та обмеженому. Вище господарське право поглинуло право приватних осiб, i останнє своєрiдно вiдродилося в земському правi. Iсторик також подiляв форми службового землеволодiння у ВКЛ на двi групи: 1) термiновi й безтермiновi тримання; 2) вiчнi тримання, вотчини й купiвлi. Див: Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. - Т. I. - К., 1901. - С. 591 - 592.

25 Bardach J. Trzecizna - czesc swobodna w litewskim prawie majatkowym XV-XVI wieku // O dawnej i niedawnej Litwie. - Poznan, 1988. - S. 133 - 134.

26 LM (1479 - 1491). - UK 4. - Vilnius, 2004. - P. 110.

27 Ibid. - P. 125 - 126.

28 LM (1528 - 1547). - 6-oji Teismu bylu knyga. - Vilnius, 1995. - P. 71.

29 Ibid. - P. 90 - 91.

30 Ibid. - P. 91.

31 LM (1380 - 1584). - UK 1. - Vilnius, 1998. - P. 30.

32 Bardach J. Trzecizna - czesc swobodna w litewskim prawie majatkowym... - S. 125.

33 Ibid.

34 Dabkowski P. Dobra rodowe i nabyte w prawie litewskim od XIV do XVI wieku. -Lwow, 1916. - S. 87 - 91.

35 Владимирский-Буданов М. Заставное владение // Архив ЮЗР. - Ч. 8. - Т. VI. - К., 1911. - C. 11.

36 Там же.

37 Тут варто вiдзначити, що, дiйсно, рецепцiя норми про "третину" у ВКЛ мала мiсце до кiнця XVI ст. Детально про це див: Блануца А. Норма про "trzeciznu" в Першому Литовському Статутi та її рецепцiя до кiнця XVI столiття // Pirmasis Lietuvos Statutas: straipsniii rinkinys / sudare Irena Valikonyte ir Lirija Steponaviciene. - Vilnius, 2005. - P.99 - 106. Однак тут не слiд накладати поняття "рецепцiя норми" на поняття "старина", бо у випадку "старини" дозвiл на продаж усiєї маєтностi цiлком, унормований II Литовським статутом (1566 p.), не мав би застосування на практицi, чого насправдi не сталося.

38 Сигiзмунд I Старий у спецiальному зверненнi до всiх жителiв ВКЛ призначив дату (29 вересня 1529 p.), коли запроваджувався I Литовський статут (LM. - UK 15. - P. 123 - 124).

39 Владимирский-Буданов М. Заставное владение... - С.10.

40 Акты Литовской Метрики, собранные Ф. Леонтовичем. - Варшава, 1896. - Т. I . - Вып. 1 (1413 - 1498). - С. 45.

41 LM (1511 - 1518). - UK 9. - Vilnius, 2002. - Р. 368.

42 LM. - UK 10. - P. 34 - 35.

43 LM. - UK 1. - P. 75.

44 Волинськi грамоти XVI ст. - К., 1995. - С. 44.

45 Там само. - С. 45.

46 Пичета В. И. Литовский статут 1529 г. и его источники // Ученые записки Института славяноведения Академии наук СССР. - T. V. - М., 1952. - С. 256.

47 Мишко Д. I. Перший Литовський Статут i його iсторичне значення // Iсторичнi джерела та їх використання. - К., 1969. - Вип. 4. - С. 17 - 18.

стр. 22


48 Метрыка Вялiкага Княства Лiтоускага. Кнiга 28 (1522 - 1552). - Кнiга запiсау 28. - Менск, 2000. - С. 127.

49 Метрыка Вялiкага Княства Лiтоускага. Кнiга 43 (1523 - 1560). - Кнiга запiсау 43. - Мiнск, 2003. - С. 51.

50 Там жа. - С. 105 - 106.

51 Там жа. - С. 107 - 108.

52 Обмеження на продаж третини шляхетських володiнь було зняте на Берестейському сеймi 1 липня 1566 р. До цього великокнязiвську владу змусила шляхта, що неодноразово вимагала зняти такi обмеження. Див: Блануца А. Правовi основи шляхетського землеволодiння за Другим Литовським Статутом 1566 р. // Україна в Центрально-Схiднiй Європi (з найдавнiших часiв до кiнця XVIII ст.). - К., 2003. - Вип.З. - С.130 - 131.

53 Пiдраховано за: Володимирський гродський суд. Подокументнi описи актових книг. - Вип. 1. Справи 1 - 5 (1566 - 1570). - К., 2002.

54 Пiдраховано за: ЦДIАУК. - Ф. 25. - Спр. 8 - 19, 21 - 27, 29, 31 - 32, 34, 37 - 40, 43 - 46, 48, 50, 53 - 55, 57, 459 - 460; Ф. 26. - Спр. 1 - 13, 62.

55 Детальнiше про динамiку укладання контрактiв купiвлi-продажу в Луцькому повiтi Волинського воєводства другої половини XVI ст. див.: Блануца А. Частота укладення земельних контрактiв мiж волинською шляхтою (за матерiалами Луцьких актових книг 1566 - 1599 рр.) // Український iсторичний збiрник. - 2003. - Вип. 6. - К., 2004. - С. 85 - 102.

56 Пiдраховано за: Руська (Волинська) метрика. Регести документiв Коронної канцелярiї для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернiгiвське воєводства) 1569 - 1673. - К., 2002. - С. 227 - 495.

57 Угоди-трансакцiї з об'єктом продажу третини маєтку виявлено лише в 2-х книгах записiв: LM (1566 - 1574). - UK 51. - Vilnius, 2000; LM (1569 - 1570). - UK 52. -Vilnius, 2004.

58 Пiдраховано за матерiалами книг записiв N 1, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 15, 25, 28, 43, 44, 51, 52 i судових книг N 4, 6, 8, 10, 11 ЛМ.

59 Нацiональна бiблiотека України iм. В. Вернадського. Iнститут рукопису. - Ф. П. - Спр. 222245. - Арк. 49 зв.

60 LM (1566 - 1574). - UK 51. - Vilnius, 2000. - P. 148 - 149.

61 Тобто, втрата права на викуп.

62 Статут Великого князьства Литовского 1566 года // Временник Императорского московского общества истории и древностей российских. Книга 23. - Москва, 1855.

63 Владимирский-Буданов М. Заставное владение... - С. 10.

64 Метрыка Вялiкага Княства Лiтоускага. Кнiга 43 (1523 - 1560)... - С. 71.

65 Старченко Н. Хто скуповував землю на Волинi в кiнцi XVI ст.? // V конгрес Мiжнародної асоцiацiї українiстiв. Iсторiя. Частина 1. - Чернiвцi, 2003. - С. 161.

66 Див.: Блануца А. Обiг земельних володiнь волинської шляхти в другiй половинi XVI ст. (на матерiалах Луцьких актових книг 1566 - 1599 рр.): Дис. ... канд. iст. наук. - К., 2005. - С. 132 - 133.

The article reviews functioning of instituted of "old customs" and "novelty" in legal and economic sources of Grand Lithuanian Duchy of the second half of XV-XVI cc. It analyses lists of by-law documents and marks that beginning from the third part of XVI century mentioned categories were not used in legal documents. The procedure of "old customs" misuse by gentry is cleared up: all beneficial innovations were protected and labeled as "old customs", and unfavourable ones were rejected. This is vividly confirmed by analysis of operations with land purchase-selling. Moreover, limitation of selling of estates in before statute period was considered as a manifestation of "old customs" that existed from old times. But canceling of such restriction that became "novelty" for society, immediately turned into "old custom", because it suited the interests of gentry.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/IНСТИТУТ-СТАРИНИ-Й-НОВИНИ-В-ПРАВОВИХ-ТА-ЕКОНОМIЧНИХ-ДЖЕРЕЛАХ-ВЕЛИКОГО-КНЯЗIВСТВА-ЛИТОВСЬКОГО-ДРУГА-ПОЛОВИНА-XV-XVI-ст

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Николай СидоренкоКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

IНСТИТУТ "СТАРИНИ" Й "НОВИНИ" В ПРАВОВИХ ТА ЕКОНОМIЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ ВЕЛИКОГО КНЯЗIВСТВА ЛИТОВСЬКОГО (ДРУГА ПОЛОВИНА XV-XVI ст.) // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/IНСТИТУТ-СТАРИНИ-Й-НОВИНИ-В-ПРАВОВИХ-ТА-ЕКОНОМIЧНИХ-ДЖЕРЕЛАХ-ВЕЛИКОГО-КНЯЗIВСТВА-ЛИТОВСЬКОГО-ДРУГА-ПОЛОВИНА-XV-XVI-ст (дата обращения: 29.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Николай Сидоренко
Киев, Украина
533 просмотров рейтинг
27.08.2014 (3502 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
10 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
13 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
27 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
32 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

IНСТИТУТ "СТАРИНИ" Й "НОВИНИ" В ПРАВОВИХ ТА ЕКОНОМIЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ ВЕЛИКОГО КНЯЗIВСТВА ЛИТОВСЬКОГО (ДРУГА ПОЛОВИНА XV-XVI ст.)
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android