Міжнародні форуми істориків (їх повна й більш точна назва - Міжнародні конгреси історичних наук) мають давнє минуле, до якого причетні також й українські вчені. Уже на першому форумі, що відбувся у вересні 1900 р. в Парижі, виступив відомий дослідник. правознавець і соціолог українського походження М. Ковалевський. У міжвоєнний період участь у конгресах брали М. Кордуба, М. Чубатий, М. Яворський та ін. Після Другої світової війни міжнародні форуми істориків, які з 1950 р. почали скликатися щоп'ять років, давали можливість зустрічатися і дискутувати дослідникам із СРСР та західного світу, а, отже, українським науковцям діаспори (Л. Білас, І. Лисяк-Рудницький, Я. Пеленський, Я. Рудницький, Р. Сербин, І. Шевченко) і представникам академічних інститутів УРСР, що в різні роки входили до складу радянських делегацій (В. Голобуцький, К. Дубина, О. Касименко, Ю. Кондуфор, Ф. Шевченко), отримавши рідкісну на той час нагоду обмінятися думками.

Напередодні XVIII конгресу, що відбувся у серпні - вересні 1995 р. в Монреалі, новосформований Український національний комітет істориків (УНКІ) було прийнято до Міжнародного комітету історичних наук (МКІН). Відтоді на цьому й наступних форумах (Осло, 2000 р.; Сідней, 2005 р.) регулярно виступали як делегати УНКІ (Я. Ісаєвич, О. Пріцак, А. Портнов), так і репрезентанти українознавчих осередків Північної Америки (З. Когут, В. Остапчук, С. Плохій, Ф. Сисин)¹. В останні роки багато зусиль для розширення участі українських дослідників у міжнародних комісіях та конгресах істориків доклав голова УНКІ академік НАНУ Я. Ісаєвич.

XXI Міжнародний конгрес відбувся 22 - 28 серпня 2010 р. в Амстердамі. Його організаторами виступили Королівське історичне товариство і Національна бібліотека Нідерландів, Міжнародний інститут соціальної історії та Амстердамський університет. Урочисте відкриття конгресу було тематично присвячене взаємодії людини та води, що є дуже важливою проблемою як для Нідерландів, так і всього людства. Надалі, протягом п'яти днів роботи форуму, відбулося 112 сесійних засідань та круглих столів (до 10 - 15 одночасно), присвячених найрізноманітнішим аспектам історичних досліджень (загальну програму й тези доповідей уміщено на веб-сайті www.ichs2010.org). "Падіння імперій", "Місто як культура", "Релігія і влада" - були визначені головними темами конгресу.

У центрі уваги перебували засідання, котрі стосувалися історії культури й пошуку місця відповідних досліджень у сучасному світі. Назвемо лише теми окремих сесій: "Біографія і мікроісторія", "Ми є тим, що їмо та вдягаємо. Їжа й одяг в історії", "Змінна культура подорожування", "Колоніальні імперії в Африці та культурна гібридність", "Концепція простору у новочасній історії", "Обряди мертвих", "Сексуальне насильство: історія, культури і репрезентації", "Місто, знання й комунікація", "Культурні трансфери та міжнародні відносини", "Історія й етика", "Національні історії та глобалізація історії", "Хто володіє історією? Минулі й сучасні джерела", "Історична свідомість і культурна ідентичність у глобалізованому світі", "Національна ідентичність та гегемонічна пам'ять", "Значення історії для політики й культури" тощо. Деякі сесії висвітлювали проблеми міграцій, релігійної толерантності, гендерної тематики, історичної демографії, порівняльної історії. Натомість практично не було доповідей і сесій, які можна було б віднести до традиційних ділянок політичної чи соціально-економічної історії. Останні радше розглядалися крізь призму "культурного" аспекту у відповідних працях. Наприклад, дослідники історії парламентаризму на кількох сесіях аналізували парламентарні практики, риторику промов та символізм церемоній.

Особливе зацікавлення викликала дискусія щодо неоднозначності суспільних, зокрема педагогічних, функцій історика у сучасному світі, наприклад, як "публічного дослідника", котрому відводиться роль професійного інтерпретатора минулого. Зокрема, італійський учений П. Пецціно підкреслив суперечність між науковим прагненням історика уникати надмірних спрощень у визначенні винуватців і жертв воєнних злочинів та завданням судових інститутів чітко встановити відповідальність перших. Про надужиття історією у сучасному суспільстві, що веде до її вульгаризації, іконізації й фальсифікації, на врочистому закритті конгресу у заключній лекції "На захист гідності Кліо" зазначила відома нідерландська дослідниця Н. Ноордервліт. Доповідачка наголосила на тому, що до історії слід ставитися з повагою, і підкреслила суспільну роль науковців - "захищати права людей минулого", бути своєрідними представниками тих поколінь у сьогоденні.

Ряд виступів, виголошених на форумі, безпосередньо стосувалися історії України й Центрально-Східної Європи. Зокрема, на сесії "Панславізм та неославізм", організованій Міжнародною комісією дослідження історії слов'ян, із доповіддю "Між польським слов'янофільством і російським панславізмом: сприйняття й розвиток слов'янських ідей українськими громадськими діячами підавстрійської Галичини в 50-х - 70-х рр. ХІХ ст." виступив наук. співроб. Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАНУ О. Середа. На іншій сесії цієї ж комісії

докторант Міланського університету А. Франко висвітлив тему "Україна як наріжний камінь панславізму: погляди Миколи Костомарова". Викладач Національного університету "Києво-Могилянська академія" Н. Шліхта на сесії "Християнство та комунізм в Європі" виголосила доповідь "Конструювання ідентичності в рамках стратегії виживання церкви у радянській державі".

Українська тематика розглядалася також у ряді інших виступів на конгресі. Зокрема, італійський історик Л. Каяні проаналізував українські політичні дискусії щодо трактування голодомору у доповіді на сесії "Етика, історичні дослідження і право". Однак загалом можна відзначити, що східноєвропейська проблематика розглядалася доволі рідко. Керівниками й активними учасниками практично всіх міжнародних комісій, що організували сесії цього форуму, були історики із Західної Європи та Північної Америки - звідси й певний "заходоцентризм" тематики.

Під час роботи конгресу відбулися два засідання Генеральної асамблеї МКІН. Перше розпочалося зі вшанування пам'яті видатних істориків, котрі недавно відійшли у Вічність, серед них і голови УНКІ Я. Ісаєвича. На засіданнях асамблеї було ухвалено провести наступний, XXII, конгрес історичних наук у 2015 р. в місті Цзінань (Китай) та обране нове бюро МКІН. Було також вирішено припинити випуск бюлетенів Міжнародного комітету історичних наук і надалі інформаційні матеріали розміщувати на його веб-сайті (www.cish.org).

(Львів)

-----

¹Ісаєвич Я. Д. Міжнародні конгреси істориків // Енциклопедія історії України. - Т. 6. - К., 2009. - С. 714 - 726; Його ж. ХІХ Міжнародний конгрес істориків в Осло // Укр. іст. журн. - 2001. - N 1. - С. 159 - 160.

Публикатор:

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

Комментарии: