Libmonster ID: UA-2961

Автор: Т. Ю. ГОРБАНЬ

Простежується рiзновекторнiсть поглядiв в українськiй суспiльно-полiтичнiй думцi першої чвертi XX cm. щодо проблеми української соборностi. Окремi сюжети дослiдження екстраполюються на реалiї суспiльно-полiтичного життя України початку XXI cm.

Сепаратистськi демаршi частини українського полiтикуму, що проявилися в перiод президентської виборчої кампанiї наприкiнцi 2004 p., актуалiзували проблему української соборностi - як у суспiльно-полiтичному, так i в науковому вимiрах. Конфлiкт мiж загальнонацiональною та реґiональними є лiтами, а також мiж елiтами рiзних областей, що викликав загрозу розколу країни по лiнiї схiд-захiд, не був просто "бунтом" "губернаторiв", їх суб'єктивним бажанням зберегти свої посади й усе те, що з цим пов'язується. Причини цього явища значно глибшi. Його породили передусiм iсторичнi, соцiокультурнi, конфесiйнi, етнiчнi, соцiально-економiчнi чинники, а також вiдмiнностi в зовнiшньополiтичних орiєнтацiях рiзних реґiонiв єдиної держави, якi формувалися столiттями, засвiдчивши, що поняття "соборнiсть" - це не тiльки єднiсть територiальна, тобто об'єднання в єдиному державному тiлi українських етнiчних земель. Соборнiсть у широкому розумiннi - це також i соцiокультурна та мiжетнiчна консолiдацiя суспiльства, i, що чи не найголовнiше, згуртована нацiональною iдеєю полiтична нацiя. Iдеться про спiвдружнiсть людей рiзних нацiональностей i вiросповiдань, соцiальних верств суспiльства в однiй територiально визначенiй державi.

Пiд цим кутом i розглядатимемо проблему, заявлену в назвi публiкацiї. Принагiдно зауважимо, що саме в такiй постановцi предмета дослiдження вона ще не знайшла належного вiдображення в українськiй iсторiографiї. Мається на увазi дефiцит цiлiсних узагальнюючих дослiджень, побудованих на системному аналiзi всiх складових поняття "соборнiсть". Правомiрно говорити хiба що про значну фактологiчну базу та окремi складовi близьких до нашої теми публiкацiй, якi в принципi дають можливiсть вийти на рiвень фундаментальних узагальнень, початок яким поклала шеститомна "Полiтична iсторiя України. XX столiття"1 .

У полiтичному контекстi початку XX ст. поняття "Україна" було вiдсутнє не тiльки як державно-полiтична, а i як територiально-географiчна реальнiсть, яку годi було шукати на картах тогочасних Росiйської чи Австро-Угорської iмперiй. До того ж столiттями iсторiя вела надднiпрянцiв, галичан, закарпатцiв настiльки вiдмiнними шляхами, що злиття їх в єдиному державному органiзмi видавалося нереальним навiть на рiвнi теоретичних мiркувань, принаймнi до кiнця XIX - початку XX ст.

Одним iз перших в iсторiї новiтньої української етнополiтичної думки питання про необхiднiсть повної полiтичної незалежностi й соборностi України як держави на пiдавстрiйських i пiдросiйських українських етнiчних землях порушив Юлiан Бачинський. Зауважимо, що зроблено це було за допомогою марксистської методологiї економiчного детермiнiзму, прихильником якої на той час був автор хрестоматiйно вiдомої працi "Україна irredenta" (1895 p.). її назва в iсторичнiй лiтературi трактується по-рiзному: i як "Україна пригнiчена" (поневолена, уярмлена), i як "Україна незалежна, возз'єднана" (соборна). Погоджуємося з думкою автора передмови до названої працi I.Бегея, який пише,


Горбань Тетяна Юрiївна - канд. iст. наук, доцент кафедри української iсторiї та етнополiтики Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка.

стр. 95


що "тлумачити назву книжки потрiбно не лише з лiнґвiстичних позицiй, а передусiм з урахуванням нацiонально-визвольних змагань поневолених народiв Європи в другiй половинi XIX ст., зокрема iталiйського"2 . Адже в той час в Iталiї а вiдбувався потужний рух iрредентистiв, кiнцевою метою якого було об'єднання в єдинiй державi всiх iталiйських земель, населення яких розмовляло iталiйською . мовою, але перебувало пiд чужоземним пануванням. ;

Здобуття полiтичної незалежностi й соборнiсть України Ю.Бачинський зводив не лише до проблеми етнiчно-територiальної. На його переконання, дана проблема належала не тiльки до українського народу (в етнiчному вимiрi), "а . взагалi до всiх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-українець чи колонiст-великорос, поляк, жид чи нiмець. Спiльний iнтерес I зукраїнщить їх, змусить їх усiх стати українськими патрiотами"3 . Причому, 1 поняття "соборнiсть" i "незалежнiсть" розглядаються ним як взаємопов'язанi й i взаємообумовленi. Адже соборнiсть не могла "вiдбутися" за умов полiтичної j залежностi українських земель вiд двох iмперiй. Своєю чергою, не могла iснувати ^ незалежна Україна як цiлiсна держава, не об'єднавши розрiзненi українськi етнiчнi землi. Вiдтак, "Вiльна, велика, незалежна, полiтично самостiйна Україна - одна, нероздiльна вiд Сяну по Кавказ! - От її стяг!"4 .

Вiзiя Ю.Бачинського випереджала вiтчизняну полiтичну думку, яка на . рубежi ХIХ-ХХ ст. бачила майбутнiй статус українських земель як нацiонально-територiальну автономiю в складi федеративних росiйської чи австрiйської держав. Принаймнi фундатори українського соцiал-демократичного руху в Галичинi М.Драгоманов, I.Франко, М.Павлик уважали книжку "Україна irredenta" "великим нонсенсом", а викладенi в нiй iдеї - "фiлософiєю, що суперечить здоровому глузду". Зокрема, у листуваннi з Ю.Бачинським М.Драгоманов робив категоричний висновок, що створення соборної української держави шляхом "повстання русинiв-українцiв проти Росiї й Австро-Угорщини", чи внаслiдок перемоги однiєї з iмперiй, в обох випадках "маломожливе, та й полiтично некорисне"5 .

Вiдомо також, що iдеї незалежної соборної України не знайшли вiдображення в програмних документах перших українських полiтичних партiй -Русько-української радикальної партiї (РУРП) в Галичинi (1890 р.) та Революцiйної української партiї (РУП) в Надднiпрянськiй Українi (1900 p.). Щоправда, сам Ю.Бачинський зазначав, що першою партiєю, яка iдеал полiтичної самостiйностi українського народу "поклала за одну з головних цiлей своїх змагань, була партiя радикальна" (РУРП. - Авт.). У даному випадку йдеться про полiтичнi вимоги так званих "молодших радикалiв", сформульованi 1891 p., якi були фактичною ревiзiєю партiйної програми РУРП6 . Зазначимо при цьому, що серед тих молодих радикалiв був i Ю.Бачинський, i саме йому та його однодумцям - М.Ганкевичу, Є.Левицькому, В.Будзиновському та iншим належить авторство "iдеалу полiтичної самостiйностi". У такому контекстi є пiдстави погодитися з твердженням, що вперше в iсторiї української полiтичної думки постулат полiтичної самостiйностi й соборностi України був сформульований у лонi Русько-української радикальної партiї7 .

Проте анi в зазначений час, анi пiзнiше Ю.Бачинський, на вiдмiну, наприклад, вiд М.Мiхновського, не був прихильником радикальних методiв досягнення мети - самостiйна соборна Україна, здобута будь-якими засобами. Шлях до реалiзацiї названої мети вiн бачив еволюцiйним, через реформи, а вiдправним пунктом мала стати нацiонально-культурна автономiя. Далекосяжною вважаємо його тезу про те, що "виборення конституцiї" в Росiї (у широкому розумiннi йдеться про її демократизацiю. - Авт.) буде "першим актом розвалу Австрiї"8 , а, отже, першим кроком на шляху до української соборностi. Виходячи з нерозвиненостi громадсько-полiтичного руху українцiв по обидва боки кордону

стр. 96


та спираючись на європейський досвiд, Ю.Бачинський пов'язував можливiсть нацiонального державотворення також iз сприятливими зовнiшнiми факторами.

"Україна irredenta" мала великий вплив на суспiльну свiдомiсть, особливо на молоде поколiння. Так, делегати IV з'їзду РУРП (грудень 1895 р.) практично одноголосно включили в програмний документ партiї основне положення працi Ю.Бачинського про повну полiтичну незалежнiсть i соборнiсть України. Iз деякою модифiкацiєю його прийняли й iншi галицькi партiї - Українська соцiал-демократична партiя (УСДП) й Українська нацiонально-демократична партiя (УНДП). Не виключаємо, що iдеї незалежностi й соборностi України, сформульованi Ю.Бачинським, у значно радикальнiшому варiантi поклав в основу "Самостiйної України" М.Мiхновський.

I все ж на рубежi ХIХ-ХХ ст. нацiональна елiта як у Галичинi, так i, особливо, у Надднiпрянськiй Українi мало вiрила, а то й узагалi не вiрила в реальнiсть побудови полiтично незалежної, соборної України. Названi ж вище галицькi партiї виходили з переконання, що з "темних селянських мас" та спольщеного мiщанства неможливо сформувати нацiонально свiдомий народ, i, отже, здобути державну незалежнiсть. Принаймнi iдеї соборностi й незалежностi iснували на рiвнi побажань, декларацiй. Жодна з iснуючих партiй не мала чiтко визначеної концепцiї їх практичної реалiзацiї. До того ж iдея соборностi здебiльшого розглядалася лише як об'єднання етнiчних українських земель. У партiйних документах не знаходимо свiдчень того, що враховувалися особливостi, у тому числi й ментального характеру, суспiльної свiдомостi українцiв, зумовленi вiдсутнiстю цiлiсностi українських земель упродовж тривалого iсторичного перiоду.

Латентний стан полiтичної думки в Надднiпрянщинi щодо перспектив постання соборної незалежної України на самому початку XX ст. порушив М.Мiхновський. У принципi, у його брошурi "Самостiйна Україна", як i в програмних документах створеної ним Української народної партiї (УНП), концептуально повторювалися самостiйницько-соборницькi гасла книжки "Україна irredenta": "Україна для українцiв!" (у Ю.Бачинського: "Україна - для себе"), а також майже дослiвно - "Одна, єдина, нероздiльна, вiльна, самостiйна Україна вiд Карпатiв аж по Кавказ!"9 . Щоправда, текст у М.Мiхновського супроводжується рiзкою емоцiйнiстю, радикалiзмом, а в окремих випадках i агресивнiстю: "ми вiзьмемо силою те, що нам належить по праву, але вiднято в нас теж силою"; "доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашiй територiї, ми не маємо права покласти оружiя"10 . Ще бiльш категоричний вiн у своїх зверненнях до росiйської влади. Так, у вiдкритому листi до мiнiстра внутрiшнiх справ Росiї Сип'яґiна читаємо: "Українська нацiя мусить скинути панування чужинцiв..., мусить добути собi свободу, хоч би захиталася цiла Росiя! Мусить добути своє визволення з рабства нацiонального та полiтичного, хоч би пролилися рiки кровi"11 .

Щодо пiдросiйської України, М.Мiхновський робить досить розлоге правове вмотивування її державно-полiтичного вiдокремлення. Держава наших предкiв, говорить вiн, добровiльно об'єдналася з московською монархiєю (йдеться про подiї 1654 р.) на умовах полiтичної унiї "як рiвний iз рiвним" i як "вiльний iз вiльним". Тобто двi окремi держави, "цiлком незалежнi одна вiд другої щодо свого внутрiшнього устрою, схотiли з'єднатися для осягнення певних мiжнародних цiлей"12 . Тож можливiсть вiдокремлення України в самостiйну Державу вiн убачав у тому, що "коли один iз контраґентiв ... переступив контракт, то другому контраґентовi лишається ... визнати контракт зламаним у всiх його частинах, зiрвати всякi зносини з контрагентом"13 .

Що ж стосується решти етнiчних українських земель ("вiд Карпатiв аж по Кавказ"), то пiдстави для об'єднання їх в "одну, єдину, нероздiльну" Україну бачилися бiльше вiртуальними, нiж реальними. Автор "Самостiйної України" не

стр. 97


вдається, як у випадку з Україною Надднiпрянською, до полiтико-правового вмотивування статусу захiдноукраїнських земель у складi Австро-Угорської iмперiї, отже й можливостей правового (чи силового?) вiдокремлення, обмежуючись вочевидь завищеними сподiваннями. Суть їх полягає в тому, що "наша нацiя у своєму iсторичному [розвитку] часто була не солiдарною помiж окремими своїми частинами, але нинi увесь цвiт української нацiї по всiх частинах України живе однiєю думкою, однiєю мрiєю, однiєю надiєю: "Одна, єдина, нероздiльна, вiльна, самостiйна Україна вiд Карпатiв аж по Кавказ". А ще, видаючи бажане за дiйсне, М.Мiхновський висловлює сподiвання, що "третя українська iнтелiгенцiя стає до боротьби за свiй народ ..., виписуючи при цьому на своєму прапорi заповiтнi слова: "одна, єдина, нероздiльна..."14 .

М.Мiхновський не передбачав, що "третя українська iнтелiгенцiя", принаймнi її партiйно органiзована частина, на прапорах своїх полiтичних партiй напише iнше гасло - нацiонально-територiальна автономiя в складi федеративної демократичної держави. Питання соборної, до того ж полiтично незалежної, України на порядок денний не ставилося. Проте Українська селянська партiя в оприлюдненiй нею декларацiї (1906 р.) українську автономiю розглядала "в межах етнографiчних, щоб по всiй Українi вiд Кавказу по Сян, усюди, де лунає українська мова, усiма нашими справами порядкували нашi люди й самi вони для нас закони писали"15 . При цьому поняття "автономiя" в документi не мало чiткого правосуб'єктного визначення, на вiдмiну вiд етнiчно-територiальних меж, в яких мала постати соборна Україна.

Доречно зауважити, що критерiй мови на межi ХIХ-ХХ ст. залишався визначальним в українськiй суспiльно-полiтичнiй думцi стосовно проблеми соборностi. Свого часу на нього орiєнтувалися, як уже вiдзначалося, iталiйськi iрредентисти. Мовний критерiй був головною ознакою концепцiї "природних кордонiв" вiдомого нiмецького мислителя доби Просвiтництва Й.Гердера, який уважав, що кордони держави мають збiгатися з "етнiчними кордонами", а найбiльш природною є держава, яка складається з одного народу з єдиним нацiональним характером, з єдиною мовою. В українськiй етнополiтичнiй думцi етнiчна концепцiя нацiї-держави (додамо - iз суттєвими елементами ксенофобiї) найбiльш виразно проявилася в етнополiтичному доробку М.Мiхновського.

Отже, якщо виходити з формальних критерiїв, то абсолютна бiльшiсть полiтичних партiй по обидва боки Збруча не належали до "соборницького" крила українського нацiонально-визвольного руху, оскiльки, проповiдуючи постулат нацiонально-територiальної автономiї в складi тiєї чи iншої держави, "консервували" територiальний розкол України. Проте чи правомiрно звужувати проблему, зводячи її лише до формальних ознак? Той же Ю.Бачинський уважав, що шлях до реалiзацiї мети - постання незалежної соборної української державi! - мав бути еволюцiйним i починатися з нацiонально-культурної автономiї. Тож хiба не правомiрно вважати реальним кроком на шляху до соборностi програмнi домагання українських полiтичних партiй початку XX ст. нацiонально-територiальної автономiї з окремим представницьким органом, якому мало належати законодавче право у внутрiшнiх справах, що торкаються територiї України16 ? До того ж iз уточненням, що право автономiї має бути надане одиницi колективнiй - нацiї на етнiчно-територiальному просторi17 .

За такого погляду на проблему нацiонально-територiальна (крайова) автономiя для України як цiлого ("на етнiчно-територiальному просторi") була б значним кроком уперед на шляху до реальної соборностi в порiвняннi з її тогочасним статусом адмiнiстративно розрiзнених "малоросiйських" губернiй унiтарної Росiйської iмперiї. Iз таких же позицiй маємо розглядати й спробi галицьких партiй домогтися створення окремої української провiнцiї в Галичинi (вiдокремленої вiд польської частини) з наступним її об'єднанням з iншими

стр. 98


українськими землями, передусiм iз Буковиною, та наданням їй статусу нацiонально-територiальної автономiї в межах Австро-Угорської iмперiї.

В iншу площину питання української соборностi поставила Перша свiтова вiйна. Вона розколола не тiльки український народ по лiнiї австро-росiйського кордону, а й українську суспiльно-полiтичну думку щодо майбутнього України, вельми її поляризувавши. У середовищi значної частини української елiти Надднiпрянщини вiйна ще бiльше змiцнила чуття iсторичної єдностi двох слов'янських народiв. Сприймаючи Росiйську iмперiю як свою батькiвщину, прихильники такої орiєнтацiї в українсько-росiйських вiдносинах заперечували iдеї будь-якого автономiзму, надто ж державного вiдокремлення України вiд iмперiї як такi, що не вiдповiдають вимогам часу.

По-рiзному сприйняли вiйну й українськi полiтичнi партiї. Бiльшiсть iз них залишилася на позицiях необхiдностi вирiшення нацiонального питання через вiдродження "неiсторичних" нацiй iз правом нацiональної самоорганiзацiї, проте не ставлячи як визначальну мету завоювання державної незалежностi України, їхню консолiдовану позицiю висловлювала стаття С.Петлюри в газетi "Украинская жизнь", опублiкована в першi днi вiйни: "В iдеалах українцiв i в практичних постулатах українського суспiльства ... нацiональний розвиток тiєї частини українського народу, що ввiйшла до складу Росiї, завжди розглядався в межах останньої й у тiсному союзi з народами, що її заселяють". Стаття закликала "поставити на перший план iдею оборони держави", "виконати свiй обов'язок громадян Росiї"18 . Прихильники пiдтримки росiйського уряду у вiйнi фактично солiдаризувалися з його планами прилучення до Росiйської iмперiї вiдвойованих в Австро-Угорщини захiдноукраїнських земель. Отже, не виключали можливостi об'єднання українських земель, але не в окремому державному органiзмi, а в складi iмперй, висловлюючи сподiвання на "взаємнiсть" росiйської демократiї, яка пiсля перемоги у вiйнi "дасть волю й життя народам її всерединi"19 .

Ще бiльш невизначеною щодо української соборностi була позицiя галицьких австрофiлiв. В їхньому середовищi iдея використати воєнний конфлiкт в iнтересах нацiонального самовизначення визрiла ще до початку вiйни. Суть її полягала в тому, що українцi мають "однозгiдно й рiшучо стати на сторонi Австро-Угорщини, проти Росiйської iмперiї, як найбiльшого ворога України". I чим бiльшою буде поразка Росiї, тим швидше "виб'є година визволення України"20 .

Проте щодо майбутнього статусу України захiдноукраїнська нацiональна елiта чiткої визначеностi не мала. Однi "визволену" Надднiпрянщину бачили прилученою до Австрiї, фактично осторонь залишаючи питання її правосуб'єктностi; iншi сподiвалися, що Австрiя з обох частин - пiдавстрiйських українських земель i "визволених" - утворить щось на кшталт "Великого Київського князiвства" пiд своїм протекторатом. Найбiльшi оптимiсти сподiвалися, що полiтичними "дивiдендами" з боку Австрiї за участь українцiв у вiйнi на її боцi буде утворення самостiйної Української держави на землях, вiдiбраних у Росiї.

Найрадикальнiшi намiри задекларувала на початку вiйни Українська бойова управа сiчових стрiльцiв. Iдеться про вiдокремлення вiд Росiї "всiєї України з Києвом, Полтавою, Чернiговом, Харковом, Донщиною, Кубанщиною та берегами Чорного моря", щоб "з тої великої землi утворено би напевно самостiйну Українську державу зi столицею в нашiм стародавнiм Києвi"21 . Проте, як бачимо, така "соборнiсть" залишала осторонь вирiшення проблеми не тiльки українськi пiдавстрiйськi землi, а й українське Правобережжя.

Iз названого "рiзноголосся" правомiрно зробити узагальнюючий висновок: iдея соборностi для галицької полiтичної елiти не була прiоритетною й у роки

стр. 99


вiйни, а її проавстрiйська позицiя залишалася контрпродуктивною з погляду вирiшення проблеми української соборностi. Хоча б уже тому, що в плани Австро-Угорщини не входило об'єднання всiх українських земель в єдинiй державi, нехай навiть пiд її протекторатом. Пропольська позицiя Вiдня була не на користь української соборностi. Особливо це стало очевидним, коли в листопадi 1916 р. iмператори Австро-Угорщини й Нiмеччини домовилися про створення самостiйного Царства Польського (Конґресової Польщi), куди частково мали ввiйти й етнiчнi українськi землi, вiдiбранi в Росiї, а також надання Вiднем Галичинi автономiї без подiлу її на українську й польську частини, якого всi попереднi роки добивалися галицькi українцi.

Не вплинули суттєво на проавстрiйську орiєнтацiю галицьких полiтикiв i першi кроки надднiпрянцiв на шляху українського державотворення пiсля Лютневої (1917 р.) революцiї в Росiї. Тiльки з проголошенням Української Народної Республiки (листопад 1917 р.) галицька молодь починає органiзовувати акцiї з вимогами вiдокремлення вiд Австрiї українських територiй i прилучення їх до складу УНР. Iдею соборностi вiдстоювали також соцiал-демократи. Проте українська парламентська репрезентацiя у Вiднi й надалi залишалася прихильником автономiї в межах австрiйської держави, у чому її пiдтримували нацiонал-демократи й радикали. I тiльки очевиднiсть поразки держав Четверного союзу у вiйнi й неминучiсть розпаду iмперiї Габсбурґiв започаткували новий напрям етнополiтичної думки галицьких полiтикiв - незалежне державотворення на захiдноукраїнських землях iз не досить чiткими намiрами об'єднання всiх українських земель в єдинiй державi.

Iз рiзних причин - як об'єктивних, так i суб'єктивних, питання соборностi українських земель не були прiоритетними й у полiтицi Центральної Ради. Пошлемося на думку видатного українського вченого С.Рудницького, який був свiдком подiй i узагальнив своє бачення їх уже на початку 1920-х pp. у низцi аналiтичних праць, що стосувалися питань українського державотворення. В однiй iз них учений зауважував, що з причин зовнiшнього характеру Центральна Рада боялася "наче вогню, виступати з територiальними домаганнями". Тож, зазначав вiн далi, "Центральна Рада поставила Бессарабiю й Крим de jure, Надднiстрянську Україну, Донщину, Кубанщину й усе Пiдкавказзя de facto поза скобками своїх нацiонально-територiальних домагань. Це саме було за Гетьманщини. Дипломатичнi акти Директорiї вiддали Польщi чи Румунiї простори суцiльної української територiї"22 .

Щоправда, на брест-литовських переговорах делеґацiя УНР домагалася включення до складу єдиної української держави Схiдної Галичини, Буковини, Закарпаття та iнших захiдноукраїнських земель. Проте укладений там мирний договiр не вирiшив проблеми української соборностi - мiж УНР i Австро-Угорщиною залишилися колишнi кордони.

Водночас В.Липинський, який не був безпосередньо причетний до реальної полiтики Центральної Ради, улiтку 1917 р. в "Нарисi програми Української демократичної хлiборобської партiї" писав: "Метою нашою єсть об'єднання в однiм українськiм державнiм органiзмi всiх тих земель наших, де тепер у межах австрiйської й росiйської держав живе суцiльною масою народ український..."23 . Дана теза залишиться визначальною в його державницькому credo й у подальшi роки.

Реальним кроком до соборностi мав стати Акт злуки мiж УНР i ЗУНРу проголошений 22 сiчня 1919 р. й ратифiкований наступного дня Трудовим конґресом як "Унiверсал соборностi". На жаль, вiн не став таким через низку причин, залишившись декларацiєю намiрiв. До того ж, через декiлька мiсяцiв акт був денонсований. Проте його оцiнки були й залишаються неоднозначними, а то й дiаметрально протилежними. Про це свiдчать, зокрема, неодноразовi домагання

стр. 100


нацiонал-демократичних сил у Верховнiй Радi України ухвалити закон, яким би на офiцiйному рiвнi названа подiя визнавалася як загальнонацiональне державне свято, отже як факт реальної соборностi.

Водночас iсторики здебiльшого не погоджуються з такою оцiнкою. Фактом є те, що й пiсля проголошення Акту з луки реально продовжували iснувати два уряди (УНР i ЗУНР), двi армiї, рiзнi соцiально-економiчнi полiтики, зовнiшньополiтичнi орiєнтацiї тощо.

Своєрiдний, але досить умотивований погляд на проголошену в сiчнi 1919 р. українську соборнiсть мав уже згадуваний С.Рудницький, який у 1918-1919 pp. був радником при урядi ЗУНР. Аналiзуючи постфактум причини поразки в боротьбi за українську незалежну соборну державу, вiн, зокрема, писав: "Величезної шкоди принесла всiй українськiй справi передчасна сполука (не федерацiя, а просте з'єднання) Галичини з Великою Україною на тактично-полiтичному полi. Окрема галицька держава не стояла на перешкодi нi французькiй, нi англiйськiй полiтицi. Нерозважлива злука створила певнi проблеми для Францiї й Англiї та дала неабиякий козир у руки Польщi. З цим козирем у руках вона й здобула собi мандат вiйськової окупацiї Галичини. За Галичиною прийшла черга iнших українських етнiчних територiй... Такi наслiдки нерозумно сприйнятого "соборництва""24 .

Сказане не означає, що С.Рудницький узагалi заперечував соборнiсть українських земель. Навпаки, писав вiн, ми "не тiльки повиннi, але й мусимо бути соборниками! Та до неї мусимо йти розумними шляхами, а не "незрiлою принципiальнiстю", яка так багато лиха принесла державному будiвництву Великої України". Тож "не вигукуймо про соборнiсть, а працюймо для неї!"25 Заклик, надзвичайно актуальний i в нашi днi.

Пророчими виявилися думки С.Рудницького щодо подальших перспектив української соборностi, як i українського державотворення взагалi. На початку 1920-х pp. вiн писав: "Одиноким позитивним кроком треба вважати постання й надiйний розвиток радянської України. Вона може стати кристалiзацiйним череном, довкола котрого може колись вирости Соборна Україна"26 . Не менш прозiрливим було й iнше передбачення, екстрапольоване на всю подальшу українську iсторiю, до сьогоднi включно. "Можливо, - розмiрковував С.Рудницький, - що наступить по стiлькох нещастях отверезiння й цiлий український народ одностайно стремiтиме до полiтичного iдеалу самостiйної соборної України в етнографiчних межах "без холопа й без пана". Та можливо також, що класовi, економiчнi й суспiльнi кличi поруч iз утилiтаристичним провiнцiалiзмом та нацiональним iндиферентизмом надалi держатимуть верх над дiйсно нацiональними суспiльно-державними стремлiннями, i тодi помiж великими народами Європи тiльки один український народ ще довго залишиться бездержавним на "нашiй, не своїй землi!"27 .

Таким чином, не тiльки в масовiй свiдомостi, але й в етнополiтичнiй думцi першої чвертi XX ст. проблема соборностi спiввiдносилася переважно з об'єднанням в одне цiле українських етнiчних територiй. Ще не вкорiнилося сприйняття українцiв як усiх тих, "хто живе в Українi й хоче їй добра". Лише пiд кiнець названого перiоду поняття "соборнiсть" поступово набуває ще й суспiльно-консолiдованого вимiру: українцем є й повинно бути те, що осiло (а не кочує) на нашiй землi й тим самим стало частиною України без огляду на племiнне чи культурне походження, на його "расову" чи "iдеологiчну" генеалогiю; Україна не тiльки для українцiв, а для всiх, хто живе в Українi28 . Актуальним iз погляду соборної консолiдацiї сприймається застереження щодо Подiлу суспiльства на "нацiонально свiдомих" i "несвiдомих" українцiв29 . Нарештi, iдеї соборностi слугували заклики "привести людей рiзних достаткiв до Таємного порозумiння й спiвпрацi"30 .

стр. 101


Таке усвiдомлення соборностi заперечувало як антисоборницькi гасла на кшталт "Україна для українцiв!", так i розмежування суспiльства за класовими критерiями, як такi, що несли в собi небезпеку соцiальних i етнонацiональних конфлiктiв. Отже, були контрпродуктивними з погляду соборностi в широкому розумiннi слова.

-----

1 Полiтична iсторiя України. XX столiття: У 6-ти т. - Т.I. - К., 2002.

2 Бачинський Ю. Україна irredenta. - К., 2003. - С.11.

3 Там само. - С.77.

4 Там само. - С.79.

5 Яремчук В. Державотворчий процес у Захiднiй Українi та Перша свiтова вiйна // Перша свiтова вiйна i слов'янськi народи. Матерiали мiжнародної наукової конференцiї 14-15 травня 1998 року. - К., 1998. - С.91.

6 Полiтичнi вимоги "молодших" радикалiв // Українська суспiльно-полiтична думка в 20 столiттi. Документи i матерiали. - Мюнхен, 1983. - С.14.

7 Бачинський Ю. Вказ. праця. - С.91.

8 Там само. - С.69.

9 Мiхновський М. Самостiйна Україна // Нацiональнi процеси в Українi. Iсторiя i сучаснiсть. Документи i матерiали: У 2-х ч. - 4.1. - К., 1997. - С.313.

10 Там само. - С.322.

11 Там само.

12 Там само. - С.313.

13 Там само. - С.316.

14 Там само. - С.321.

15 Декларацiя Української селянської партiї // Самостiйна Україна. Збiрник програм українських полiтичних партiй початку XX столiття. - Тернопiль, 1991. - С.76.

16 Програма Української соцiал-демократичної робiтничої партiї, ухвалена на з'їздi партiй в груднi 1905 р. // Українськi полiтичнi партiї кiнця XIX - початку XX ст. Програмовi i довiдковi матерiали. - К., 1993. - С.72.

17 Платформа Української демократичної партiї // Там само. - С.54; Програма Української демократично-радикальної партiї // Там само. - С.62.

18 Петлюра С. Вiйна i українцi // Українська суспiльно-полiтична думка в 20 столiттi. Документи i матерiали. - С.208, 209.

19 Там само. - С.209.

20 Манiфест Головної української Ради // Там само. - С.212.

21 Дорошенко Д. Iсторiя України 1917-1923 pp.: У 2-х т. - Т.I: Доба Центральної Ради. - К., 2002. - С.40.

22 Рудницький С Чому ми хочемо самостiйної України? - Львiв, 1994. - С.211.

23 Липинський В, Матерiали до програми Української демократичної хлiборобської партiї // В'ячеслав Липинський, iсторико-полiтологiчна спадщина i сучасна Україна. - К.; Фiладельфiя, 1994. - С.258.

24 Рудницъкий С. Чому ми хочемо самостiйної України? - С.381.

25 Там само. - С.382-384.

26 Там само. - С.359.

27 Там само.

28 Римаренко Ю. Липинський В'ячеслав // Свiтова та вiтчизняна етнодержавницька думка. - К.; Донецьк, 1994. - С.149. Грушевський М.С. Чи Україна тiльки для українцi! // Нацiональнi процеси в Українi. Iсторiя i сучаснiсть. Документи i матерiали: У 2-х ч. Ч.I. - С.494.

29 Липинський В. Матерiали до програми Української демократичної хлiборобської партiї. - С.253.

30 Римаренко Ю. Липинський В'ячеслав. - С.149.

The article reflects a whole bunch of viewpoints upon the problem of Ukrainian unity in Ukrainian socio-political conception. Some plotlines of the research are extrapolated on the realities of sociopolitical life of Ukraine at the beginning of XXI century.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/IДЕЯ-СОБОРНОСТI-В-УКРАЇНСЬКIЙ-СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНIЙ-ДУМЦI-ПЕРШОЇ-ЧВЕРТI-XX-ст

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Олександр ПанКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

IДЕЯ СОБОРНОСТI В УКРАЇНСЬКIЙ СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНIЙ ДУМЦI ПЕРШОЇ ЧВЕРТI XX ст. // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 25.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/IДЕЯ-СОБОРНОСТI-В-УКРАЇНСЬКIЙ-СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНIЙ-ДУМЦI-ПЕРШОЇ-ЧВЕРТI-XX-ст (дата обращения: 29.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Олександр Пан
Львiв, Украина
724 просмотров рейтинг
25.08.2014 (3504 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
9 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
12 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
27 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
32 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

IДЕЯ СОБОРНОСТI В УКРАЇНСЬКIЙ СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНIЙ ДУМЦI ПЕРШОЇ ЧВЕРТI XX ст.
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android