Автор: З. I. ЗАЙЦЕВА

(Київ)

У статтi розглядається дiяльнiсть керiвництва Наукового товариства їм. Шевченка по створенню його головного наукового органу - Записок НТШ.

Географiя наукових центрiв, у яких готувалися хронiкально-бiблiографiчнi матерiали для Записок включала Львiв, Вiдень, Чернiвцi, Кракiв, Перемишль, Варшаву, Москву, Санкт-Петербург, Київ, Одесу, Катеринослав та iншi мiста.

У Львовi до налагодження Товариством книгообмiну з iншими науковими iнституцiями й зростання фондiв бiблiотеки за рахунок передплати перiодики, спланованих закупiвель, дарункiв бiблiографiчно-рецензiйна справа не була легкою. М.Грушевський, згадуючи в 20-х pp. початок роботи у Галичинi, не забув, як "смертельно тяжко було працювати в тодiшнiм Львовi при браку якої-небудь бiблiотеки з порядним добором лiтератури й перiодики до української iсторiї чи iншої української дисциплiни"³³ . Наприкiнцi 90-х pp. рецензувалися переважно книги з власної бiблiотеки М. Гру шевського та дослiдження польських учених. Огляди наукової перiодики, рецензiї на монографiї готували I.Франко, М.Грушевський, I.Копач, О.Сушко, В.Гнатюк, I.Кревецький, I.Крип'якевич, М.Залiзняк та iн. Редактор Записок, перебуваючи у вiд'їздi, не раз просив I.Франка "пофорсувати рецензiї" - свої та iнших львiвських авторiв, радився з ним стосовно публiкацiй, вiдгуки на якi варто було б не вiдкладати, а вмiстити у найближчому томi³⁴ .

У Вiднi з 1895 по 1901 pp. матерiали готували М.Кордуба³⁵ , з 1900 р. -З.Кузеля. Обидва пiсля двох семестрiв у Львiвському унiверситетi продовжували освiту у Вiденському унiверситетi. Там вони мали змогу користуватися багатими фондами унiверситетської бiблiотеки та бiблiотеки слов'янського семiнару й готувати для Записок огляди захiдноєвропейської лiтератури з широкого галузевого реєстру - вiд полiтичної iсторiї до iсторiї лiтератури й мистецтва, а також праць з iсторiософiї, методологiї iсторiї, археологiї, етнографiї, антропологiї та iн.

З.Кузеля у Вiднi спецiалiзувався в галузi слов'янської фiлологiї, слухав лекцiї професорiв В.Яґича та И.-К.Їречека, мав iнтерес до етнологiї й iсторичної антропологiї. Пiд час навчання був секретарем професора В.Яґича, бiблiотекарем слов'янського семiнару, отримав офiцiйний дозвiл на перекладацьку дiяльнiсть у галузi слов'янських мов. Працював у Придворному музеї пiд керiвництвом професорiв Гоернеса i Габерландта³⁶ .

Вiн цiлком мав пiдстави пропонувати М.Грушевському продовжити роботу в Записках, започатковану ще пiд час навчання у Львовi. У листi з Вiдня З.Кузеля писав редактору видання: "Бажав би взяти н[аукову]працю вiд Вас як Ваш бувший ученик". Далi просив зазначити, що саме реферувати. Радячись стосовно галузевих напрямiв пiдготовки бiблiографiчних оглядiв i видань, якi бажано було б представити у Записках, вiн писав, що слов'янознавчi новинки можна дiстати у професора В.Яґича³⁷ .

Укладаючи бiблiографiчнi матерiали для Записок, студент З.Кузеля консультувався iз С.Томашiвським та iншими українськими дослiдниками, якi час вiд часу працювали у вiденських бiблiотеках i архiвах. Вiн переглядав не лише нiмецькомовнi етнографiчнi видання, а й угорськi, болгарськi та схiдно-мовного походження. Запевняв М.Грушевського, що має добрих дорадникiв у

* Закiнчення. Початок див.: Укр. iст. журн. - 2004. - N 2.

стр. 122

обробцi iноземної наукової лiтератури: Стоїлова - для болгарських видань, Батiстiду - для схiдних мов, Гольцмана - для нiмецькомовних видань. Зауважимо, З.Кузеля добре володiв нiмецькою мовою. Грушевський пропонував йому здiйснити нiмецький переклад "Iсторiї України-Руси", однак вiн тактовно вiдмовився³⁸ .

З.Кузеля реферував лiтературу для Записок з кiлькох галузей - археологiї, антропологiї, етнографiї, славiстики. Вони обговорювалися на Iсторично-фiлософiчнiй секцiї (IФС) НТШ, яка приймала рiшення стосовно друку. Пропонуючи до друку черговий огляд, надiсланий вiденським студентом, М.Грушевський 15 лютого 1905 р. вiдзначив, що референт опрацював 150 номерiв захiдноєвропейських журналiв Австрiї, Нiмеччини, Нiдерландiв, Францiї, Iталiї. Причому ним бралися на замiтку також матерiали провiнцiйних часописiв етнологiчного, географiчного, лiтературно-критичного спрямування³⁹ .

Рекомендуючи на засiданнi IФС 5 червня 1907 р. до публiкацiї пiдготовлений З.Кузелею "Огляд археологiчних часописiв за 1905 p.", M.Грушевський зазначав, що вiн опрацював 50 рiчникiв нiмецьких, австрiйських, iталiйських, французьких часописiв. На засiданнi IФС, що вiдбулося 12 липня того ж року, до друку було рекомендовано ще один "Огляд етнографiчної лiтератури в Захiднiй Європi за 1905 рiк", складений на основi географiчної, iсторичної, лiтературознавчої й народознавчої перiодики Австро-Угорщини, Швейцарiї, Iталiї, Грецiї, Голландiї, Бельгiї, Францiї i частково Англiї. М.Грушевський зазначив, що Кузеля зiбрав усе, що має iнтерес для етнографа, фольклориста або торкається України та слов'янщини⁴⁰ . З осенi 1909 р. до початку вiйни Кузеля готував огляди фiлологiчних й етнографiчних видань уже в Чернiвцях. Обсяг роботи не зменшувався. Влiтку 1911 р. у листi до Грушевського вiн писав, що переглянув й опрацював майже 200 примiрникiв перiодики ⁴¹ .

Бiльшу частину оглядiв наукової перiодики готували студенти Грушевського. Спроби дискредитувати "студентськi рецензiї", якi мали мiсце, зокрема, з боку М.Павлика у час опозицiйної вiйни проти так званої "урядової" партiї у НТШ - М.Грушевського, В.Гнатюка й I.Франка - ним же були дезавуйованi. М.Павлик, який певний час був коректором Записок i мав можливiсть спостерiгати гарячi точки редакцiйно-видавничого процесу, змушений був публiчно визнати, що як редактор М.Грушевський докладав багато працi до рецеизiйно-бiблiографiчних матерiалiв молодих авторiв⁴² . I даремне вiн називав цю працю редактора сiзiфовою, оскiльки вона все-таки мала добрi тривалi наслiдки.

У Чернiвцях наукову перiодику для Записок опрацьовував О.Маковей⁴³ . У квiтнi 1903 p. M.Грушевський просив його зробити огляд публiкацiй "Буковини", про якi варто було б згадати у "Науковiй хронiцi" Записок. Прохання не було випадковим, оскiльки саме у 1902 р. було створене Українське iсторичне товариство у Чернiвцях. Власного наукового органу воно не мало i про його дiяльнiсть регулярно повiдомляла чернiвецька газета "Буковина"⁴⁴ .

У Києвi огляди хронiки наукового життя готував О.Грушевський, згодом пiдключився i С.Єфремов. Звертаючись до нього у 1902 p., M.Грушевський пояснював: "Брат мiй обтяжений i не може зробити сей раз справоздання з росiйських журналiв за р. 1901. Мушу просити Вас, бо бiльше не маю нiкого. Не вiдмовте, бо виходу з того нема"⁴⁵ . Рекомендуючи зреферувати найвагомiшi науковi часописи пiд кутом зору наявностi в них української тематики, М.Грушевський акцентував увагу С.Єфремова на унiверситетськiй науковiй перiодицi, спецiально називав ряд видань, якi слiд обов'язково переглянути. Серед них - "Ученые записки Юрьевского университета", "Варшавские университетские известия", "Русский филологический вестник", "Филологические записки", "Научное обозрение". Контакти Грушевського з Єфремовим у данiй справi прикметнi тим, що свiдчать про нетерпимiсть редактора основних видань НТШ до формалiзму та поверховостi навiть у такiй, здавалося б, другоряднiй справi у структурi наукового видання, як огляди, ре-

стр. 123

цензiї, бiблiографiчнi добiрки. Отримавши вiд С.Єфремова першу частину огляду, вiн зауважив: "Але чи не занадто узько берети Ви те, що "до нас належить"? Прошу поглянути в справоздання з попереднiх рокiв - як там бралося... В "Записках Юрьев[ского] университета]", н[а]пр[иклад], друкувалася стаття про Бужинського, а Ви її не згадали. Прошу ласкаво се взяти пiд розвагу⁴⁶ .

С.Єфремов налагодив контакти з iншими киянами, якi працювали у даному напрямi, й до 1907 р. виконував у Києвi роль ключової фiгури у забезпеченнi оглядiв наукової перiодики для Записок та "Лiтературно-наукового вiсника". М. Гру шевський нагадував йому, щоб вiн завчасно роздав завдання, просив принаймнi для нього розкрити криптонiми деяких дописувачiв, рекомендував залучити до реферування фiлологiчних часописiв та унiверситетської перiодики лiтератора В.Прокоповича (С.Волоха)⁴⁷ . У 1904 р. вiн же пропонував органiзувати огляди церковно-духовних часописiв у Києвi. До цього журнали з даної категорiї - "Труды Киевской духовной Академии" та "Епархиальные ведомости" - обробляли кам'янець-подiльськi краєзнавцi Ю.Сiцiнський i С.М.Iваницький-Василенко⁴⁸ .

В Одесi, як уже зазначалося, М. Гру шевський сподiвався на широке спiвробiтництво з О.Маркевичем та I.Линниченком, розраховуючи отримувати вiд них оригiнальнi науковi розвiдки. Однак спiвробiтництва не склалось. О.Маркевич надрукував у Записках тринадцять рецензiй i повiдомлень у роздiлi "Miscellanea"⁴⁹ . Щодо I.Линниченка, то у даному виданнi вдалося виявити лише один його матерiал, вмiщений у тому ж роздiлi. Ним є нiмецькомовна "Записка Гендльовiка про банатських запорожцiв", текст якої з передмовою М.Грушевського подано без перекладу ⁵⁰ .

За посередництвом О.Маркевича у Записках друкувався одесит Л.О.Чижиков. Вiн пiдготував огляд бiблiографiї праць про Г .Сковороду, поданий пiд зазначеним криптонiмом⁵¹ . М.Грушевський цiкавився у Маркевича, хто за ним "ховається", до того ж i прiзвище невiдомого автора вiн вважав за псевдонiм. Iншим разом редактор збiрника повiдомляв, що том Записок iз надрукованими матерiалами Л.Чижика вiдправлений на адресу О. Маркевича⁵² . Восени 1900 р. через О.Маркевича М.Грушевський просив, щоб Л.Чижик пiдготував детальний бiблiографiчний покажчик до росiйськомовної українiки. З погляду прояснення ставлення редактора до бiблiографiчної роботи цiнними є наступнi настанови: вiн рекомендував скласти розширений опис бiблiографiї з поданням короткого змiсту кожної публiкацiї, спрямованої як pro, так i contra стосовно українофiльського руху й української культурної спадщини. Радив не пропускати дрiбних публiкацiй⁵³ . Принцип суцiльностi при пiдготовцi бiблiографiчних оглядiв звучав як рекомендацiя не одному дослiднику, який брався за такого ґатунку роботу.

Науковими, бiблiографiчними, видавничими аспектами пронизане листування М.Грушевського з М.Комаровим - укладачем виданого у Львовi чотиритомного росiйсько-українського словника. Особливо iнтенсивним воно було до 1905 р. Однак найбiльше з одеських кореспондентiв М.Грушевського Записками цiкавився О.Маркевич. Вiн стежив за їх виходом, дiлився з редактором видання деякими мiркуваннями, коментував й уточнював окремi деталi опублiкованих статей, зокрема присвячених Т.Шевченку ⁵⁴ .

У 1909 р. М.Грушевський запропонував готувати рецензiї й огляди юридичної та iсторичної лiтератури iсторику М.Слабченку. У вiдповiдь той зазначив, що готовий узятися за цю роботу, оскiльки стежить за публiкацiями двох росiйських, одного українського (ймовiрно, малася на увазi "Часопись правнича", Львiв), польського, нiмецьких i французьких юридичних журналiв⁵⁵ .

Безсумнiвно, участь названих одеських науковцiв у Записках та iнших виданнях НТШ завдячує широкiй програмi М.Грушевського по залученню до спiвпрацi учених з усiєї України. Однак варто зазначити, що за кiлька десятилiть до М.Грушевського представники рiзних напрямiв галицько-русинського полiтикуму прагнули пiдтримувати контакти з одеською iнтелi-

стр. 124

генцiєю, проявляли iнтерес до мiсцевої преси. Так, О.Барвiнський просив редактора "Одесского вестника" П.Зеленого присилати газету для "Руської бесiди" - товариства, яке дiяло в Тернополi, "щоб тутешнi русини знали, що дiється у нашому суспiльствi"⁵⁶ (видiл. - Лет.). Його брат Володимир Барвiнський - тодiшнiй редактор львiвського "Дiла" в листопадi 1881 р. пропонував надсилати в Одесу кореспонденцiї з Галичини. "У нас буває багато що такого, про що б варто дати знати широкому свiту", - мотивував вiн свою пропозицiю⁵⁷ .

М.Павлик надiслав у цю ж газету кореспонденцiю про українське вiче у Львовi, датовану 5 травня 1884 р. її супроводжувала записка на iм'я редактора такого змiсту: "Колись, у 1878 p., пробував я написати до Вашої газети по-українськи, але з тим Вам був клопiт з перекладом, тепер, як бачите, пробую писати по-росiйськи i посилаю справоздання з українського вiча. Коли воно буде надруковане у газетi, то готовий i далi дописувати Вам про найважнiшi заяви тутешнього українського народу i т.п."⁵⁸ .

Листуючись iз М.Комаровим, О.Барвiнський писав йому в квiтнi 1890 p.: "Ремствуєте, що не точно доходить до Вас "Правда", а iншi й зовсiм її не мають... Тепер Мих. Петр. [Драгоманов] друкує вельми поганi спомини про Качалу..."⁵⁹ . Член НТШ Олександр Борковський, який деякий час був редактором львiвської "Зорi", повiдомляв про полiтичну диференцiацiю галицької журналiстики, просив у 1896 р. М. Комарова дати рукопис повiстi Д.Мордовця "Двi долi" для друку в "Зорi", оскiльки її тека порожня⁶⁰ .

Отже, одеський вектор кореспондентських iнiцiатив i зацiкавлень М.Грушевського, хоча й був iншого формату, але свiдчив про взаємотяжiння двох осередкiв української культури урбанiстичного типу, якими були Львiв та Одеса на рубежi XIX - XX ст. У нацiонально-культурнiй полiфонiї Одеси вiдчутним був голос українського мистецького й iнтелектуального життя. Там дiяла українська громада, жили М.Комаров, О.Маркевич, I.Липа, М.Вороний, їхня наукова й громадська дiяльнiсть робила мiсто пiвденним центром українського життя. В Одесi часто бували В.Антонович, М.Лисенко, майже щороку приїздила Л.Українка. Певнi плани стосовно Одеси мав I.Франко, який вiдвiдав мiсто, листувався з М.Комаровим стосовно своїх шансiв дiстати пiдтримку в справi приват-доцентства в унiверситетах Схiдної України.

У Катеринославi матерiали для Записок готували А.Синявський та Д.Дорошенко. Труднощi пiдготовки рецензiй для наукового збiрника мали рiзноманiтне походження. До специфiчних цензурних перешкод додавалися негативнi наслiдки вiддаленостi й нетривкостi контактiв мiж рецензентом i замовником рецензiї. Узагальнюючи труднощi даної роботи, О.Маркевич влучно назвав їх психологiчними. "Хто був редактором журналу, - зазначив у 1903 р. М.Грушевський, - знає, в чiм полягає психольогiчна труднiсть, згадана Маркевичем. Але я нею не зражався..."⁶¹ . Подальше зростання й вдосконалення критично-бiблiографiчного вiддiлу Записок цiлком пiдтверджувало витривалiсть їх редактора щодо перипетiй видавничої справи, яка зав'язана на автономнiй працi авторiв.

У 1897-1898 pp. Записки вмiстили аналiтичнi огляди й рецензiї 270 наукових монографiй i 116 перiодичних видань ⁶² . Вiддiл "Наукової хронiки" 74-го тому Записок подав огляд 53-х росiйських, польських, нiмецьких, угорських перiодичних видань за 1905 p., вiддiл "Бiблiографiя" - рецензiї й короткi реферативнi замiтки змiсту 24-х українських, росiйських, французьких, нiмецьких, польських праць з iсторiї лiтератури, фольклору й етнографiї ⁶³ .

Безумовно, що дана категорiя публiкацiй Записок мала iнформацiйний, критично-аналiтичний i полемiчний характер. Оцiнка Оксаною Сапеляк характеру етнографiчних матерiалiв бiблiографiчного вiддiлу як таких, що були "не тiльки важливим засобом ознайомлення iз станом науки, але й мобiлiзацiєю дослiдникiв на новаторське дослiдження проблем етнографiї українцiв у контекстi свiтової науки та знань про iншi народи⁶⁴ , можна екстраполювати на решту галузей науки, якi плекались у НТШ. Особливо це стосувалося ре-

стр. 125

цензiй на працi з мовознавства, iсторiї, демографiї, економiки, статистики, методологiї iсторiї. Панорама європейської науки в її нацiонально-мовних формах була iнтелектуальним подразником для учених, стимулювала розвиток української наукової думки.

Не варто детально пояснювати, чому особлива увага придiлялася масиву польських i росiйських наукових видань. Практично кожна публiкацiя, що бодай побiжно торкалась української тематики, отримувала оцiнку на сторiнках Записок та iнших видань НТШ.

Польська iсторiографiя в той час була досить плiдною й багато робила для орiєнтацiї свого читача в українському питаннi. Пiд цим прагматичним кутом зору писалася й iнтерпретувалася значна частина iсторичних праць. Вiдомий польський iсторик, редактор видавництва Кракiвської Академiї наук Станiслав Смолька в передмовi до останньої книги Олександра Яблоновського "Historya Rusi Poludniowej do upadku Rzeczypospolitej Polskiej" (1912 p.) зазначав, що в нiй поляк знайде все, що повинен знати про Україну, українське питання, його минувшину й сучасний стан⁶⁵ . Зазначимо, бiльш синтетичного пiдходу очiкували вiд О.Яблоновського українськi колеги на початку XX ст. Пiдставою для цього служила оцiнка його В.Антоновичем як представника критично-iсторичного напряму в польськiй iсторiографiї, автора цiлком "безпристрасних" праць, а редакцiєю журналу "Киевская Старина" - як провiдного фахiвця з iсторiї України XV -XVII ст.⁶⁶ .

До розгорнутого аналiзу постатi iсторика О.Яблоновського та його наукової спадщини, здiйсненого О.I.Кияном (вiн торкнувся також рецензiї М.Залiзняка, вмiщеної у Записках НТШ⁶⁷ ), додамо наступне. На нашу думку, М.Залiзняк бiльше полемiзував iз тезами автора передмови до останньої книги О.Яблоновського - Станiславом Смолькою, нiж, власне, з автором монографiї. I це не дивно, оскiльки С.Смолька - визнаний ерудит кракiвської iсторичної школи, тодiшнiй глава польських медiєвiстiв мав до Першої свiтової вiйни в Галичинi широку славу українофоба. I саме цю його рису треба було нейтралiзувати. Що ж до О.Яблоновського, то М.Залiзняк не вiдмовляв йому в науковiй коректностi, наголошував, що вiн пильний дослiдник минулого життя українських земель. "Ми не бажаємо стверджувати, що п. Яблоновський у своїй дiйсно цiннiй i цiкавiй працi свiдомо препарував iсторичнi факти на догоду пануючiй у польському суспiльствi офiцiйнiй теорiї стосовно українського народу, як такого, що не здатний до самостiйного життя й таким життям нiколи не жив", - писав М.Залiзняк в iншiй рецензiї на цю ж працю⁶⁸ . Однак вiн протестував проти iгнорування польським iсториком поняття "Україна-Русь".

Головним моментом дискусiї можна вважати спробу М.Залiзняка окреслити розбiжнiсть у пiдходах нацiональних iсторiографiй до висвiтлення одного й того ж об'єкта - середньовiчної України. Польськi дослiдники мали пiдстави писати нацiональну iсторiю в полiтичному форматi й у даному контекстi українськi землi - цей, на їх думку, "невизначений i неорганiчний предмет" iменували у кращому разi "Полудневою Руссю". "Iсторiя українського народу стає органiчною цiлiстю, - аргументовано вiв дискусiю М.Залiзняк, - коли в основу дослiдiв кладеться соцiальний i культурний процес, де тяглiсть не переривалася нiколи"⁶⁹ . Далi вiн зазначав, що саме цим пiдходом, уже апробованим багатьма iсториками Європи, користувався М. Гру шевський, готуючи "Iсторiю України-Руси". Загалом працi О.Яблоновського схвально сприймались українськими iсториками. Та й сучаснi польськi дослiдники визнають, що вони позбавленi "нацiоналiстичної заядлостi" й рiзняться вiд "українознавчих" праць Т.Корзона, Ф.Равiти-Ґавронського та iн.⁷⁰ .

Бiльша частина рецензiй на польську наукову продукцiю припадала не на аналiз методологiчних проблем, а нейтралiзацiю одiозних стереотипiв, яких не цурались автори унiверситетських видань i видань Кракiвської Академiї наук. Так, рецензуючи книгу Жиґмунта Ґльоґера "Iсторична географiя давньої Польщi", що вийшла другим, виправленим виданням у Краковi 1903 p.,

стр. 126

М. Гру шевський зауважив, що у нiй, як i в першому виданнi, вмiщено "портрет" Б.Хмельницького з ослячими вухами й козячими рогами за пiдписом Вiльгельма Гондiуса. Авторська анотацiя повiдомляла, що книга мiстить 63 автентичних рисунки, й у недостатньо обiзнаного читача могло виникнути враження, що вiн має справу з автентичною гравюрою голландського художника, яка, до речi, стала основою iконографiї Б.Хмельницького на сучаснiй п'ятигривневiй купюрi.

Цiлком справедливо М.Грушевський пiдкреслював недопустимiсть вмiщення в книзi наукового характеру потворних фальсифiкацiй, тим бiльше, що "польська наука начебто вийшла за межi вузькоглядностi й застiнковостi."⁷¹ .

У замiтках на працю бiблiографiчного характеру польських iсторикiв Генрiка Савчанського та Людвiка Фiнкеля М.Грушевський зробив кiлька критичних зауважень. Перше стосувалося того, що укладачi подали лiтературу до iсторiї українських, бiлоруських i литовських земель не лише "у тих справах, якi безпосередньо в'яжуться з польською iсторiєю, але взагалi", тобто охопили перiоди перед входженням цих земель до Польщi та пiсля втрати їх нею. На думку Грушевського, таке розширення хронологiї негативно позначилося на виданнi. Недоцiльним вважав вiн "переписування руських титулiв польськими буквами"⁷² , тобто передачу назв книг у польськiй транскрипцiї, що часто практикували польськi видавцi академiчної лiтератури. Отже, йшлося про дотримання принципу наукової коректностi. Керуючись цим же принципом, М.Грушевський не раз делiкатно нагадував польським дослiдникам про iснування праць українських iсторикiв, якi вони здебiльшого схильнi були iгнорувати.

Огляди й рецензiї польської наукової продукцiї здiйснювали, крiм названих рецензентiв, I.Франко, Б.Януш, С.Томашiвський, В.Гершювич, I.Крип'якевич, I.Кревецький та iн.

Росiйськi науковi видання також досить ретельно аналiзувалися на сторiнках Записок. Не оминалися крупнi фiгури росiйської iсторiографiї, зокрема В.Ключевський i представники його школи. Згрупувавши деякi росiйськi видання, спiльною рисою яких є те, що вони були власне унiверситетськими курсами "староруської iсторiї", М.Грушевський вiдзначив, що українську народнiсть їх автори лишають за межами "русской" iсторiї, й додав: "Може зрештою се й лiпше!"⁷³ . Усiм цим працям притаманне iгнорування наукової лiтератури, виданої українською мовою, що у випадку з книгою, редагованою М.В.Довнар-Запольським - київським професором, вихованцем мiсцевої iсторiографiчної школи - виглядало, на думку рецензента, дивним. Тим бiльше, що статтi багатьох київських авторiв збiрки мiстили слiди їх обiзнаностi з українськими науковими публiкацiями й використання цих публiкацiй пiд час пiдготовки власних статей, однак вони залишили цi працi за межами покажчикiв використаної лiтератури⁷⁴ . Отже, конструкцiя мiжiсторiографiчних росiйських та українських стосункiв майже збiгалася з вiдповiдними польсько-українськими стосунками. Вона за своєю суттю вiдображала (у модальностi науки) боротьбу української iнтелiгенцiї за iсторично-культуриу iдентичнiсть української нацiї.

Не можна обiйти увагою i такий характерний для Записок НТШ момент, як надання своїх сторiнок українським дослiдникам з метою з'ясування позицiй щодо гострих дискусiйних питань нацiональної iсторiографiї. Показовою в даному планi була дискусiя мiж М.П.Василенком та М.Є.Слабченком у 1912-1913 pp. Вона розгорнулася навколо iнтерпретацiї вiдносин мiж Україною та Росiєю пiсля 1654 р.

Своє бачення цих проблем М.Слабченко (на той час молодий дослiдник, випускник iсторично-фiлологiчного та юридичного факультетiв Новоросiйського унiверситету, учень професора I.Линниченка) виклав у двох працях: "Малорусский полк в административном отношении: Историко-юридический очерк" (1909 р.) та "Опыты по истории права Малороссии XVII и

стр. 127

XVIII вв." (1911 р.). Обидвi публiкацiї вийшли в Одесi росiйською мовою, хоча М.Слабченко мав намiр друкувати принаймнi свою першу працю на сторiнках Записок НТШ, або "Часописi правничої". "Менi, як свiдомому українцевi, важко починати свою наукову кар'єру з ренегатства", - писав вiн М.Грушевському, обґрунтовуючи свiй намiр друкуватися в українських виданнях⁷⁵ . Однак спiвробiтництво не склалося.

Дослiджуючи полiтичний i судовий устрiй Гетьманщини, вiн стверджував, що вона була республiкою з елементами представницької демократiї, а вiдносини мiж Україною i Росiєю трактував як васальнi, при яких Україна у визначальних сферах полiтичної дiяльностi мала самостiйнiсть. З даними положеннями категорично не погодився iнший дослiдник Гетьманщини - М.П.Василенко, який, за лексикою його листування з редактором Записок НТШ, почав "розкручувати" працi М.Слабченка⁷⁶ .

У рецензiї, вмiщенiй у Записках, висновки одеського дослiдника вiн назвав необгрунтованими й фантастичними, а виробленi ним науковi методи помилковими, якi не можна застосовувати до iсторичних праць ⁷⁷ .

Вiдповiдь М.Слабченка М.Василенку була надрукована Записками НТШ. Захищаючись вiд звинувачень у ненауковостi, вiн, по-перше, зробив огляд вироблених дослiдниками рiзних теорiй щодо природи стосункiв України з Росiєю, називав теорiю пiдданства, органiчну теорiю, теорiю персональної унiї та iн. "Жодна з них не може вважатися правильною. Я висунув теорiю васалiтету"⁷⁸ . По-друге, зазначав, що вiн спирається на погляди вiдомих учених, i серед них називав iсторикiв О.Лазаревського, I.Линниченка, В.М'якотiла, В.Липинського, А.Яблоновського, Д.Багалiя, М.Грушевського та юристiв Єллiнека, Бертелемi, Бергсона, Раковського, авторитет яких у науцi був незаперечним.

Однак данi аргументи М.Слабченка не вплинули на М.Василенка. Вiн продовжував вперто вiдмовляти М.Слабченку в науковостi. "Праця д.Слабченка про полк - се праця ненаукова, повна помилок, скороспiлих, необгрунтованих висновкiв. З наукового боку вона заслуговує негативного вiдношення...", - вдруге повторював на сторiнках Записок М.Василенко⁷⁹ .

Не торкаючись сутi дискусiї (а сучаснi автори стверджують, що погляди М.Слабченка були набагато ближчi до iстини, нiж М.Василенка⁸⁰ ), i навiть попри те, що за рiзко негативною оцiнкою Василенком праць Слабченка крилися особистi непорозумiння позаакадемiчного характеру, що виникли мiж М.Гру-шевським i його братом Олександром, який викладав тодi в Новоросiйському унiверситетi, з одного боку, та М.Слабченком, з iншого, - "розкрутка" (саме цю лексему використав Василенко у листi до М.Грушевського) праць Слабченка на сторiнках Записок НТШ створювала ситуацiю тяглостi в галузi української iсторiографiї, демонструвала певнi подвижки у застосуваннi рiзних, зокрема юридичних пiдходiв до висвiтлення складних проблем української iсторiї.

Отже, матерiали вiддiлiв "Наукової хронiки" були досить рiзноманiтними й багатовекторними, демонстрували зацiкавлення українських учених рiзними пластами наукової думки. Не випадково вони здобули репутацiю вагомих й об'єктивних оглядiв публiкацiй з українознавства та славiстики. Примiром, на думку чеського вченого Ю.Полiвки, значення Записок виявлялося перш за все у науковiй хронiцi та бiблiографiї⁸¹ . Високi оцiнки змiсту i стилю ведення наукової хронiки у Записках данi Д.Багалiєм та О.Прiцаком⁸² .

М.Грушевський дбав, щоб розмiри окремих роздiлiв Записок були пропорцiйними. Iз 1906 p., коли обсяг збiрника був збiльшений вiд 12 до 15 друкованих аркушiв, рубрика "Miscellanea" займала найчастiше 20 стор., а "Наукова хронiка" та "Бiблiографiя" - по 40-50 стор. Книжка тому становила 250 сторiнок. Отже, структурна композицiя складалася досить гармонiйно, хоча може здатися, що, власне, статтi могли займати бiльше мiсця. Могли б, якщо бiльшими авторськими силами оперувала українська наука. За конкретних обставин доцiльнiшим вважалося збирати й обробляти спецiалiзовану наукову iнформацiю, ширше iнформувати український науковий загал.

стр. 128

У 1898 р., коли у зв'язку зi столiттям української лiтератури прогнозувалося порушити питання про надання австрiйським урядом НТШ статусу Академiї наук, а таке рiшення мало пiдкрiплюватися з боку українських учених стабiльним виходом збiрника наукових праць, вийшло 26 томiв Записок i приблизно стiльки ж томiв iнших видань. Був випущений покажчик опублiкованих у Записках статей та матерiалiв. З недостатньо кондицiйного збiрника, якими були Записки до четвертого тому (другий том був настiльки невдалим, що частину його тиражу притримували й не розповсюджували), вони перетворилися на класичне академiчне видання.

У 1901-1903 pp. доля Записок як цiлiсного видання, що представляло НТШ у науковому свiтi, пiдпала пiд загрозу задумiв дезiнтеграцiйного спрямування. Виник проект їх подiлу на кiлька видань. Уперше вiн з'явився пiд час органiзацiйної кризи, яку переживало НТШ 1901-1902 pp., коли на знак протесту проти безпiдставних звинувачень опозицiї М.Грушевський вiдмовився вiд головування в Товариствi, Iсторично-фiлософiчнiй секцiї та вiд обов'язкiв редактора Записок, В.Гнатюк - вiд секретарства у НТШ, а I.Фран-ко - вiд головування у Фiлологiчнiй секцiї.

Цi подiї вiдбувалися на фонi наступу проти М. Гру шевського опозицiї, яку очолив адвокат за фахом Микола Шухевич - брат Володимира Шухевича - автора багатотомної "Гуцульщини". Як член Видiлу НТШ, вiн мав виграшну позицiю для боротьби з головою Товариства М.Грушевським.

У липнi 1901 р. на одному з останнiх перед вiдпусткою засiдань Видiлу М.Шухевич запропонував провести реформу дiловодства в НТШ та облiкової справи у його книгарнi, домагаючись бiльшої прозоростi кошторису видавничої дiяльностi. М.Грушевський сприйняв цi пропозицiї як ознаки безпiдставної йому недовiри й заявив про свою вiдставку з поста голови НТШ. Видiл не прийняв її, й пiсля лiтнiх вакацiй 26 вересня просив скасувати вiдставку, однак вiн вiдмовився. Солiдаризуючись з М.Грушевським, I.Франко, В.Гнатюк i С.Томашiвський склали повноваження членiв Видiлу. Замiсть них до нього увiйшли вiд Фiлологiчної секцiї О.Колесса, вiд Iсторично-фiлософiчної - С.Днiстрянський. їх входження вiдбулося на правах заступникiв голiв секцiй i змiцнило опозицiю у Видiлi.

Саме на той час припадає спроба опозицiї роздiлити Записки на кiлька видань, якi мали виходити пiд рiзною редакцiєю. Iдея пропагувалася С. Днiстрянським i М.Павликом. Нею їм вдалося зацiкавити також О.Колессу. Всi вони мали причини переважно дрiбного ґатунку бути невдоволеними М.Грушевським, як головою НТШ, редактором Записок та "Лiтературно-наукового вiсника". О.Колесса мав свої резони. Йому здавалося, що його проект видання українських драм iгнорувався, на вiдмiну вiд апокрифiчного проекту I.Франка, який був швидко реалiзований⁸³ . Протистояння з боку Днiстрянського назовнi проявлялося як незадоволення надто критичними, на його думку, рецензiями схiдноукраїнських авторiв у Записках НТШ та "Лiтературно-науковому вiснику". Однак, за свiдченням I.Франка, вiн мав намiр стати головою НТШ⁸⁴ .

Першочерговим засобом внутрiорганiзацiйного тиску на М.Грушевсько-го опозицiя обрала вимогу роздiлити Записки на три видання, якi формувалися б окремими секцiями i вiдповiдно б велися окремими редакцiями. Для кожної секцiї вiдводилося два томи Записок на рiк. Цей проект пiдтримали Математично-природописно-лiкарська (МПЛС) та Фiлологiчна секцiї (ФС), вони приступили до обговорення кандидатур редакторiв, а ФС встигла вибрати редактором О.Колессу.

Вiд свого проекту опозицiя не вiдмовилася й пiсля повернення М.Грушевського до роботи в Товариствi (для чого знадобився колективний лист вiд групи чернiгiвської iнтелiгенцiї, пiдписаний I.Шрагом, М.Коцюбинським i Б.Грiнченком) та обрання його на початку лютого 1902 р. знову головою НТШ. С.Днiстрянський i М.Павлик вирiшили здiйснити свiй план на

стр. 129

спiльному зiбраннi секцiй, спецiально скликаному для обговорення їх пропозицiй. Прихильники подiлу Записок мали намiр скористатися своїм козирем: проектований подiл на той час ухвалили МПЛС та ФС.

Дискусiї щодо подiлу Записок мали мiсце на спiльних засiданнях секцiй 10 жовтня 1901 р. i 9 лютого 1902 р. Були представленi рiзнi точки зору. Однак збори секцiй визнали себе неспроможними прийняти остаточне рiшення й вирiшили передати справу на додаткове обговорення в окремi секцiї з тим, щоб їх рекомендацiї Видiл Товариства використав пiд час прийняття остаточного рiшення⁸⁵ .

Чергове засiдання Видiлу, що вiдбулося 16 лютого 1902 p., ухвалило сiмома голосами проти двох, що Записки мають залишитися цiлiсним виданням⁸⁶ . Однак на цьому справа Записок не була вирiшена. 25 березня 1903 р. на загальних зборах НТШ директор ФС О.Колесса, спираючись на рiшення останнього, знову її порушив. Питання було вiдкладене до повторного обговорення в усiх секцiях та на Видiлi ⁸⁷ . О.Колесса на знак протесту проти такого рiшення 17 червня 1903 р. склав iз себе повноваження директора ФС.

Постановку питання про подiл Записок можна було б трактувати як спробу бiльш точного науково-галузевого розмежування видань Товариства. Однак сильнiшим важелем, очевидно, було бажання опозицiйної групи, до якої ввiйшли рiзнi за науковим статусом i суспiльно-полiтичними поглядами члени НТШ (радикал i публiцист М.Павлик, "барвiнчук" i учений, професор Львiвського унiверситету С.Днiстрянський та нацiонал-демократ, професор того ж унiверситету О.Колесса), розширити коло редакторiв i таким чином обмежити монополiю М.Грушевського в НТШ. "Багато людей охотиться до працi, але хотiли б мати бiльшу iнґеренцiю в наукових виданнях. Iнґеренцiю ж ту осягнуть, коли стануть редакторами окремих органiв", - так мотивувалася необхiднiсть подiлу Записок на зборах секцiй ⁸⁸ . Редакторська праця у НТШ набула iмiджу й статусу саме пiд впливом успiхiв М.Грушевського як редактора Записок. Тому тi, хто бажав обмежити або й усунути вченого з голови Товариства, обрали шлях боротьби з ним у його найсильнiшому "доменi" - Записках НТШ.

Достатнiх сил для ведення окремих фахових журналiв, на якi б перетворилися подiленi Записки, не було, й ця обставина вплинула на тверезо мислячих людей тодiшньої президiї. До того ж, МПЛС мала з 1897 р. власний збiрник i вести ще додаткове перiодичне видання не була у змозi через вiдчутний брак автури й оригiнальних (недрукованих в iншомовних виданнях) статей. Фактично питання стояло про заснування окремих видань для ФС та IФС, що призвело б до лiквiдацiї чiльного видання НТШ. Окрiм Записок, Товариство мало ще бiльше десяти спецiалiзованих видань, що знижувало шанси проекту М.Павлика та С.Днiстрянського.

Вiдстоювання М.Грушевським неподiльностi Записок, як чiльного органу Товариства, цiлком вiдповiдало iнтересам iнституцiї. Видання вже було добре вiдоме у професiйному науковому свiтi. В 1899 р. НТШ вело книгообмiн майже зi ста науковими iнституцiями та редакцiями, за сiчень - серпень 1900 р. додалося ще 38 солiдних адресатiв ⁸⁹ . Попри те, що Записки, як i iншi видання НТШ, не мали вiльного ходу в Росiю й їх могли отримувати лише за окремим, кожного разу спецiально оформленим дозволом Мiнiстерства внутрiшнiх справ, науковi товариства, деякi культурнi заклади сформували майже повнi комплекти даного видання. Так, завiдуючий Етнографiчного музею Слобiдської України проф. М.Сумцов i консерватор музею А.Бiлецький, звертаючись до НТШ з проханням надiслати етнографiчнi й iншi видання, зазначали, що музей має першi 75 томiв Записок Товариства й тому просить надiслати решту томiв даного збiрника⁹⁰ . Записки НТШ отримували також вченi архiвнi комiсiї Росiї, деякi краєзнавчi й iсторичнi товариства.

Упродовж 1904 p., що був десятим роком редагування Записок М.Грушевським, у шести їх книгах опублiковано 33 статтi й розвiдки, 150 рецензiй,

стр. 130

огляди 60 номерiв наукових журналiв. У пiдготовцi цих публiкацiй брали участь 41 автор, з яких 14 - надрукувалися в Записках вперше, 15 - вченi з-поза меж Австро-Угорщини⁹¹ . У Товариствi окремо вiвся алфавiтний покажчик авторiв цього видання⁹² .

Iз 1906 р. Записки почали виходити в збiльшеному форматi - на кожний збiрник вiдводилося не 12, а 15 друкованих аркушiв. Тираж зрiс з 600 до 800 примiрникiв⁹³ . "Розширили ми "Записки", а статтi напливають нiвроку так сильно, що прийдеться iще раз розширити", - дiлився приємними новинами Михайло Сергiйович iз С.Єфремовим⁹⁴ . Отже, гострий дефiцит авторiв, вiдчутний у першi роки по реформi в Товариствi, був подоланий. У Записках не цуралися вмiщувати свої статтi представники iнших нацiональних культур - швед Альфред Єнсен, чех Iржi Полiвка, росiяни Олександр Шахматов, Федiр Корш та iн. Названi вченi - члени багатьох академiй наук, наукових товариств, у тому числi й НТШ.

Безперечно, Записки трималися на їх редакторовi, зiбранiй та здебiльшого i пiдготовленiй ним молодiй автурi. Не дивно, що як тiльки М.Грушевський, носiй певної органiзацiйної культури, в якiй, на думку багатьох, хто з ним спiлкувався, переважали бюрократичнi риси, вiдiйшов вiд редагування Записок, вони втратили регулярнiсть виходу. 10 грудня 1913 р. на засiданнi Видiлу прозвучала iнформацiя про вихiд у свiт 116-го тому - останнього, який редагувався видатним iсториком. За редакцiєю М. Гру шевського, Записки вийшли з 5 по 98 i з 101 по 116 томи включно. Як ювiлейний збiрник на пошану К.Студинського у пiслявоєнний час вийшли 99 i 100 томи, зарезервованi у свiй час М. Гру шевським для iнших цiлей. Вони мали вийти як покажчики статей та матерiалiв, опублiкованих у попереднiх томах.

З червня 1914 р. на засiданнi Видiлу йшлося про подiл Записок на двi частини. Iнiцiатором даного проекту була ФС, її пiдтримала цього разу i IФС⁹⁵ . За кiлька мiсяцiв до даного рубiжного моменту в iсторiї видання М.Грушевський листом вiд 24 жовтня 1913 р. сповiстив Видiл про складання iз себе функцiй голови Товариства та редактора Записок⁹⁶ . Вiдповiдальним редактором було призначено ученого секретаря НТШ В.Гнатюка. Однак його редакторство зазначено лише на 121-му томi. Новий редактор продовжував пiдготовку тому збiрника, присвяченого I.Франку, котрий не вийшов, як планувалося, й власне зазначено на книжцi у 1913 p., а з'явився лише у 1916 р. без вказiвки редакторства. Так само без зазначення редакторства Записки виходили аж до 133-го тому (1922 р.) включно.

Редакторськi клопоти В.Гнатюка нагадували проблеми, якi вирiшували у свiй час О.Кониський, а згодом М.Грушевський. Його турбувала шевченкiвська тематика у зв'язку з ювiлеєм поета й випуском вiдповiдного тому Записок. В.Гнатюк просив Ф.Вовка, який працював у Петербурзi, допомогти з автурою статей про Т.Шевченка, особливо цiкавився протоколами допиту кирило-мефодiївцiв, програмними документами братства, якi на той час запишалися неопублiкованими ⁹⁷ .

Як колись М.Грушевський, новий редактор зондував в унiверситетських центрах iмовiрнiсть залучення до Записок професури з росiйських унiверситетiв, якi проявляли iнтерес до української тематики, та їх учнiв. "...Було б добре, якби ми мали з рiжних унiверситетських мiст запевнених спiвробiтникiв бодай 2-3 i то таких, що дадуть певно, що року хоч по статтi (розумiється за гонорар): якби не було українцiв, то можуть бути iншi: вони писали б по-росiйськи, а ми тут перекладали..."⁹⁸ . Звичайно, що ця робота йшла на новому вiдтинку спiралi українського наукового руху та його iнституцiй. На той час, крiм НТШ у Львовi, дiяло Українське наукове товариство у Києвi, яке мало свої перiодичнi видання.

Керiвництво НТШ мало намiр врiвноважити переважно iсторичну тематику Записок часiв М.Грушевського зростанням питомої ваги статей, присвячених мовознавству, етнографiї загалом та українськiй зокрема. Мали вiдбутися

стр. 131

змiни також у структурi часопису. У листi, з яким В.Гнатюк звертався до науковцiв з пропозицiєю надсилати працi для публiкацiї, зазначалося: "З початком 1914 р. перейшли "Записки Наукового товариства iменi Шевченка", якi виходять вiд 1892 р. i мiстять розвiдки й матерiали з поля фiлософiї, iсторiї, язикознавства, етнографiї й iнших спорiднених наук, у двадцять третiй рiк свого iснування. При тiй нагодi заведено в них таку змiну, що огляди, рецензiї й бiблiографiю перенесено до окремого видання, яке буде виходити поодинокими випусками щороку пiд назвою "Огляд праць i видань про Україну"⁹⁹ . Залучення нових сил до спiвпрацi пов'язувалось iз з'їздом українських учених, iнiцiатором якого виступило НТШ. Однак вiйна зашкодила потенцiйно багатому на можливостi новому етапу розвитку української науки.

Тематичний i редакцiйний подiл Записок на "Працi Iсторично-фiлософiчної секцiї" за ред. I.Крип'якевича та "Працi Фiлологiчної секцiї" за ред. К.Студинського вiдбувся у 1924 р. Спiльним випуском двох секцiй був 150-й том Записок (1929 p.).

З часу вiдходу М.Грушевського вiд редакторства Записок вiн опублiкував у них лише двi свої статтi. Одна з них - "З нагоди 150-ї книги "Записок" - є практично вступом до вищеназваного тому, друга - "Впливи чеського нацiонального руху XIV - XV вв. в українському життi i творчости як проблема дослiду" вмiщена в ювiлейному випуску, присвяченому 55-рiччю Товариства iм. Шевченка (141/143 т., 1925 p.).

Очевидно, що нерегулярнiсть виходу Записок пiсля вiдходу М.Грушевського вiд обов'язкiв редактора, пов'язана не лише з послабленням внутрiорганiзацiйних механiзмiв, якi вiн замикав на собi як редактор i голова НТШ, а й з початком Першої свiтової вiйни та революцiйного пiднесення, коли вченi вiдволiклися вiд наукових дослiджень на полiтику й, сiдаючи за письмовий стiл, вiддавали перевагу публiцистицi, а їх старше поколiння ще й спогадам. До останнiх належали, зокрема О.Барвiнський, Є.Олесницький та iн.

У мiжвоєнний перiод Записки виходили нерегулярно, без критично-бiблiографiчних вiддiлiв, не друкували покажчикiв статей, погiршилось їх технiчне оформлення. Рецензуючи 151-й том, що вийшов пiсля тривалої перерви у 1931 р., С.Нарiжний зауважував щодо його зовнiшнього вигляду: "Добре було б, коли б Записки повернулися до свого колишнього одягу, який вони мали ще за життя М.Грушевського, i не мiняли його, як це роблять тепер з кожною книжкою. Така змiна не вiдповiдає нi природi, нi практицi наукових органiв"¹⁰⁰ . Через переважно незалежнi вiд українських учених полiтичнi обставини, якi склалися, важко було вести українське академiчне видання в тодiшньому Львовi. Однак важливо, що власнi нацiональнi взiрцi у цiй справi українська наука вже мала й про них пам'ятали.

Окреслення двадцятидворiчного вiдтинку виходу Записок НТШ до початку Першої свiтової вiйни дає можливiсть зробити такi висновки.

Труднощi становлення Записок показують, що вони зовсiм не були приреченi на феноменальнiї успiх як наукове видання. Навпаки, проблема з автурою, яка б беззастережно бралася до спiвробiтництва в Записках, робила їх перспективи неясними й змушувала навiть редактора О.Барвiнського сумнiватися в успiховi справи.

Успiх прийшов завдяки зусиллям нового редактора чiльного видання НТШ М.Грушевського, який, будучи позбавлений полiтичних упереджень, практично зламав опiр старших товаришiв - О.Кониського й О.Барвiнського в питаннi залучення до спiвпрацi I.Франка. У процесi тiсного спiлкування двох учених, взаємопiдтримки iдей i проектiв один одного Записки були осягнутi й реалiзованi як суто академiчне видання. Досвiд штурмової наукової роботи, набутий молодим М.Грушевським пiд час пiдготовки до друку своєї дисертацiї в Києвi, доповнювався багатим досвiдом видавничої дiяльностi I.Франка, багажем його знань й авторською участю в європейських перiодичних виданнях.

стр. 132

Тогочаснi Записки НТШ - суто наукове видання з внутрiшньою рубрикацiєю академiчного характеру. З науково-галузевого погляду їх можна квалiфiкувати як журнал переважно гуманiтарного, а з 1897 р. - лише гуманiтарного напряму. Записки мають багатi вiддiли наукової хронiки та бiблiографiї, якi вирiзняли їх з-помiж видань iнших наукових товариств у Центральнiй i Схiднiй Європi, й були належним чином оцiненi, зокрема спецiалiстами у галузi славiстики. Опублiкований Записками масив рецензiй, бiблiографiчних i дискусiйних матерiалiв сприймався сучасниками переважно як оперативна рефлексiя новiтньої української науки. Сьогоднi вiн є конкретним реалiтетом, що має особливу пiзнавальну й наукознавчу цiннiсть. Без цих матерiалiв не обiйтися при вивченнi генези українознавства, iсторiографiї окремих галузей нацiональної гуманiтаристики, теоретичних засад наукових дослiджень у перiод так званого захiдноєвропейського методологiчного штурму в гуманiтарних науках загалом й iсторичнiй науцi зокрема. Водночас даний пласт наукової iнформацiї майже не використовується сучасними дослiдниками. Вiн вартий, на нашу думку, бути предметом окремого дослiдження.

Записки досить розлого i разом з тим цiлiсно представляють українське нацiональне спiвтовариство вчених-гуманiтарiїв, дають змогу простежити зростання авторсько-особистiсного й науково-творчого потенцiалу української науки.

За обсягом, науковою та iнформацiйною насиченiстю, тематичним розмаїттям, дослiдницькими вiдкриттями, авторським складом Записки перiоду "золотої доби" НТШ залишаються неперевершеним феноменом нацiонального науково-видавничого руху. Важко назвати якесь iнше українське наукове видання пiзнiшого часу, а то й сьогодення, яке можна було б, безперечно, поставити поряд з ним. На нашу думку, якiсть Записок НТШ перiоду редакторства М.Грушевського залишилася неперевершеною.

³³ Грушевський М.С. Автобiографiя, 1926 р. // Михайло Грушевський. - К., - 1998. - С. 33.

³⁴ Листування Михайла Грушевського. - Т. 1. - С. 82.

³⁵ Щодо даного напряму дiяльностi М.Кордуби див: Зайцева З.I. Мирон Кордуба й українськi науковi товариства // Укр. iст. журн. - 2002. - N 6. - С. 108-122.

³⁶ Alma Mater Francisco Josephina. Die deutschsprachige Nationalitaten-Universitat in Czemowitz / Herausgegeben von Rudolf Wagner. - Munchen, 1975. - S. 213.

³⁷ ЦДIА України у Києвi. - Ф. 1235. - On. 1. - Спр. 575. - Арк. 114, 114 зв., 115.

³⁸ Там само. - Арк. 5, 8 - 9, 68.

³⁹ Хронiка НТШ. - 1905.- Ч. 22. - С. 21.

⁴⁰ Хронiка НТШ. - 1907. - Ч. 30. - С. 13, 14.

⁴¹ ЦДIА України у Києвi. - Ф. 1235. - Оп. 1. - Спр. 575. - Арк. 92.

⁴² Павлик М. Промова на загальних зборах Наукового Товариства iм. Шевченка у Львовi 4 квiтня 1904 р. - Львiв, - 1905. - С. 16.

⁴³ Листування Михайла Грушевського. - Т. 1. - С. 123, 127, 130.

⁴⁴ Там само. - С. 130.

⁴⁵ Там само. - С. 143.

⁴⁶ Там само. - С. 143 - 144.

⁴⁷ Там само. - С. 145.

⁴⁸ Там само. - С. 146, 147, 150; Ю.С.[Ю.Сiцiнський] Наукова хронiка // Записки НТШ . - 1903.- Т. 56. - Кн. 6. - С 1-45 (окр. паг.).

⁴⁹ Грушевський М. Пам'ятi Олексiя Маркевича // Записки HТШ. - 1903. - Т. 55. - С. 10.

⁵⁰ Линниченко I. Записка Гендльовiка про банатських запорожцiв // Записки НТШ. - 1911. - Т. 101. - С.130- 141.

⁵¹ Л.Ч. [Л.Чижиков] Г.Сковорода. Проба бiблiографiї// Записки НТШ. - 1899. - Т. ЗО. - С. 1 - 14.

⁵² ДАОО. - Ф. 150. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. З, 4.

⁵³ Там само. - Ф. 150. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 4.

⁵⁴ Грушевський М. Пам'ятi Олексiя Маркевича// Записки НТШ. - 1903. - Т. 55. - С. 12.

⁵⁵ ЦДIА України у Києвi. - Ф. 1235. - Оп. 1. - Спр. 752. - Арк. 9.

⁵⁶ ДАОО. - Ф. 162. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 4-5.

⁵⁷ Там само. - Спр. 2. - Арк. 173.

⁵⁸ Там само. - Спр. 3. - Арк. 27, ЗО.

⁵⁹ Вiддiл рукописiв Одеської наукової бiблiотеки. - Ф. 28. - Карт. 1. - Од. зб. 480. - Арк. 20.

стр. 133

⁶⁰ Там само. - Арк. 72.

⁶¹ Грушевський М. Пам'ятi Олексiя Маркевича // Записки НТШ. - 1903. - Т. 55. - С. 9.

⁶² Грушевський М. Наукове товариство iменi Шевченка i його дiяльнiсть у 1898 р. // Записки НТШ. - 1898. - Т. 21. - С. 9. (паг. 2).

⁶³ Кревецький I. Записки Наукового товариства iм. Шевченка // Лiтературно-науковий вiстник. - 1907. - Т. 37. - С. 366.

⁶⁴ Сапеляк О. Етнографiчнi студи в Науковому Товариствi iм. Шевченка. - Львiв, 2000. - С. 182.

⁶⁵ Залiзняк М. Iсторiя України Олександра Яблоновського // Записки НТШ. - 1913. -Т. 116. - С. 190,

⁶⁶ Киян О. I. Олександр Яблоновський як дослiдник iсторiї України // Укр. iст. журн. - 1994. - N 4. - С. 62, 63.

⁶⁷ Залiзняк М. Iсторiя України Олександра Яблоновського // Записки НТШ. - 1913. -Т. 116. -С. 190.

⁶⁸ Зализняк Н. Фатальный компас. Historya Rusi Poludniowej do upadku Rzeczypospolitej Polskiej. Краков, 1912. Издание Краковской академии наук // Украинская жизнь. - 1913. - N 3. - С. 94.

⁶⁹ Залiзняк М. Iсторiя України Олександра Яблоновського // Записки НТШ. - 1913. -Т. 116. - С. 197.

⁷⁰ Filipowicz M. Aleksander Jablonowski jako historyk ziem ruskich na tie historyiografii polskiej przelomu XIX/XX wieku // Другий мiжнародний конгрес українiстiв. - Доповiдi i повiдомлення. Iсторiя. - Ч. 1. - Львiв, 1994. - С. 288.

⁷¹ Грушевський М. Zygmunt Gloger. Geografia historiczna dawnej Polski. Кракiв, 1903 // Записки НТШ. - 1903. - Т. 54. - Кн. 4. - С. 56.

⁷² Грушевський М. Bibliografia historyi polskiej. - Кракiв. 1895 - 1901 // Записки НТШ. -1903. - Т. 55. - Кн. 5. - С. 33 - 37.

⁷³ Грушевський М. Курс русской истории проф. В.Ключевского. - М., 1904. - 4.1. - 456 с; Рожков Н. Обзор русской истории с социологической точки зрения. 4.1. Киевская Русь. -СПб., 1903. - 173 с; Его же. Город и деревня в русской истории. - СПб., 1902. - 84 с; Книга для чтения по русской истории, составленная при участии профессоров и преподавателей под ред. М.В.Довнар-Запольского. - Т.1. - М., 1904. - 639 с. // Записки НТШ. - 1905. - Т. 67. - Бiблiографiя. - С. 5.

⁷⁴ Там само. - С. 8.

⁷⁵ ЦДIА України у Києвi. - Ф. 1235. - Оп. 1. - Спр. 752. - Арк. 10-11.

⁷⁶ Там само. - Спр. 375. - Арк. 6-зв, 12, 33, 40, 61-зв.

⁷⁷ Василенко М. З iсторiї устрою Гетьманщини. Критичнi замiтки // Записки НТШ. -1912. - Т. 108. - Кн. 2. - С. 115, 116.

⁷⁸ Слабченко М. 3 приводу замiток М.П.Василенка // Записки НТШ. - 1913. - Т. 116. - С. 69.

⁷⁹ Василенко М. 3 приводу замiток д. М.Є.Слабченка // Там само. - С. 86.

⁸⁰ Курас I. Ф., Водотика С. Т. Академiк ВУАН Михайло Єлисеєвич Слабченко // Академiк Михайло Єлисеєвич Слабченко: наукова спадщина i життєвий шлях. 36. статей. - Одеса, 1995. - С 8; Водотика С.Г. Життя й творча дiяльнiсть академiка Михайла Слабченка у сучаснiй українськiй iсторiографiї//Там само. - С. 10.

⁸¹ Нарiжний С. Ucrainica в Чеському iсторичному часописi // Записки НТШ. - 1929. -Т. 150. - С. 449.

⁸² Прiцак О. Iсторiософiя та iсторiографiя Михайла Грушевського. - К., 1991. - С.46.

⁸³ Лист I.Франка до Б.Д.Грiнченка 20 листопада 1901 р. // Зiбр. творiв у 50-ти томах. -К., 1986 . - Т. 50. - С. 179.

⁸⁴ Там само. - С. 180.

⁸⁵ Хронiка НТШ. - 1902 .- Ч. 10. - С. 14, 15.

⁸⁶ Там само. - С. 11.

⁸⁷ Хронiка НТШ. - 1903. - Ч. 15. - С. 2.

⁸⁸ Хронiка НТШ. - 1902. - Ч. 10. - С. 14.

⁸⁹ Хронiка НТШ. - 1900. - Ч. 1. - С. 18; Ч. 3. - С. 12 - 13.

⁹⁰ ЦДIА України у Львовi . - Ф. 309. - Оп. 1. - Спр. 114. - Арк. 9.

⁹¹ Хронiка НТШ. - 1904. - Ч. 19. - С. 3.

⁹² ЦДIА України у Львовi. - Ф. 309. - Оп. 1. - Спр. 594. - Арк. 155.

⁹³ Хронiка НТШ. - 1907. - Ч. 31. - С. 2.

⁹⁴ Листування Михайла Грушевського. - Т. 1. - С. 166.

⁹⁵ Хронiка НТШ. - 1914. - Ч. 58-59. - С. 8.

⁹⁶ Хронiка НТШ. - 1913. - Ч. 56. - С. 5, 7.

⁹⁷ Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком / Упоряд. та коментарi В.Наул-ка, Н.Руденко, О.Франко. - Львiв, Київ, 2001. - С. 153, 158-159.

⁹⁸ Там само. - С. 153.

⁹⁹ Гнатюк Володимир. Документи i матерiали. - Львiв, 1998. - С. 279.

¹⁰⁰ Нарiжний С 3 поля нашої науки (Записки Наукового Товариства iм. Шевченка, Т. 151. Працi iсторично-фiлологiчної секцiї за редакцiєю Iвана Крип'якевича. - Львiв, 1931. -240 с.) // Лiтературно-науковий вiстник. - 1932. - Т. 109. - Кн. 6. - С. 562.

The functioning of the governing board of the Shevchenko Scientific Society on creating its main scientific body, SSS memoranda, is being examined in the article.

Постоянный адрес данной публикации: