Автор: Л. О. ЗАШКIЛЬНЯК

(Львiв)

15-19 вересня 2004 р. у Краковi пройшов черговий XVII з'їзд польських iсторикiв, традицiйно органiзований Польським iсторичним товариством у спiвпрацi з Польською академiєю наук i пiд патронатом численних урядових та громадських iнституцiй, включаючи Президента Польщi. Господарями-органiзаторами виступили Ягеллонський унiверситет i Педагогiчна академiя в

стр. 227

Краковi за участю Iнституту нацiональної пам'ятi й низки iнших товариств та органiзацiй. У його роботi взяли участь понад 1800 iсторикiв, архiвiстiв, музейних працiвникiв, учителiв, любителiв iсторiї, студентської i шкiльної молодi. Були присутнi також зарубiжнi вченi iз 22-х країн, переважно запрошенi для виголошення тематичних доповiдей. Україну представляли два доповiдачi - академiк Я. Iсаєвич i проф. Л. Зашкiльняк (обидва зi Львова). У роботi з'їзду взяла участь також група молодих iсторикiв iз рiзних мiст нашої держави. Незважаючи на таку велику кiлькiсть учасникiв, робота форуму була органiзована так вмiло i чiтко, що не вiдчувалося жодних незручностей. Значною мiрою це слiд вiднести на рахунок викладачiв i спiвробiтникiв двох кракiвських вищих навчальних закладiв, очолюваних спiвголовами Оргкомiтету з'їзду, вiдомими польськими iсториками, професорами А. Хвальбою i Ф. Кiриком.

В обмеженiй iнформацiї про з'їзд неможливо охарактеризувати всю багатоманiтнiсть тем, дискусiй i зустрiчей, якi там вiдбулися. Тому з бiльшiстю документiв, включаючи доповiдi, можна ознайомитися на його веб-сторiнцi (http://jazon.hist.uj.edu.pl). Невдовзi повиннi з'явитися й друкованi матерiали.

Провiдним гаслом кракiвського з'їзду було обрано "традицiю i сучаснiсть - iдентичнiсть". Програма форуму передбачала проведення чотирьох головних тематичних засiдань, 13 симпозiумiв i 7 дискусiй. На першому пленарному засiданнi, яке пройшло в примiщеннi кракiвської фiлармонiї, окрiм рiзного роду офiцiйних привiтань i органiзацiйних моментiв (у тому числi вiд Президента А. Квасневського i присутнього у залi голови Сейму Ю. Олекси), було заслухано три доповiдi. Проф. В. Вжесiнський iз Познанi окреслив сучасний стан польської iсторiографiї, песимiстично зазначивши, що її вплив на свiдомiсть полякiв помiтно знизився порiвняно з минулими роками. Британський iсторик Н. Дейвiс зупинився на проблемi iдентичностi у сучасному свiтi, навiвши численнi приклади дезорiєнтацiї людей пiд впливом полiтичних подiй, iдеологiй, глобальних процесiв. Третю невелику доповiдь зробив вiдомий американський iсторик польського походження П. Вандич пiсля вручення йому пам'ятної книги з нагоди його 70-рiччя, присвятивши свiй виступ проблемi вивчення iсторiї Центрально-Схiдної Європи (нещодавно з'явився український переклад одної з найважливiших праць цього автора: Вандич П. Цiна свободи. Iсторiя Центрально-Схiдної Європи вiд середньовiччя до наших днiв. - К., 2004.)

Перше тематичне засiдання було присвячене "часу великого перелому" -1989 - 1990 pp., у рамках якого пройшло двi дискусiї: "1989 рiк у Централь-но-Схiднiй Європi" та "Iсторична пам'ять через 15 рокiв пiсля упадку комунiзму". У дискусiях взяли участь вiдомi польськi iсторики, проф. Т. Гонсовсъкий, А. Пачковсъкий, А. Фрiшке, В. Рошковський, А. Дудек, А. Ейслер, П. Махцевич та iн. Дискусiї учасникiв велися навколо причин кризи в СРСР i країнах т.зв. соцiалiстичного табору, якi спричинили крах комунiстичної системи. Цiкавi результати iсторико-соцiологiчного дослiдження стану iсторичної свiдомостi сучасних полякiв навiв соцiолог її. Квятковський, який показав, що кожна з iсторичних епох залишила свiй слiд у пам'ятi полякiв, але ставлення до епох та її героїв зазнає сильного впливу полiтичної кон'юнктури. У зв'язку iз цим у дискусiях було порушено низку гострих проблем щодо впливу рiзних джерел iнформацiї на формування iсторичної свiдомостi.

Друге головне тематичне засiдання торкалося проблеми європейської iдентичностi та її рiзновидiв упродовж вiкiв. Доповiдь знаного французького iсторика, проф. М. Демулiна висвiтлила змiну пiдходiв до визначення "євро-

стр. 228

пейської iдентичностi" вiд 1900 р. до сучасностi. Iншi доповiдачi навели приклади формування нацiональної iдентичностi полякiв (професори Т. Шрамм i Є. Лаптос), бiлорусiв (проф. Б. Дрвеський), естонцiв (проф. Є. Левандовський).

Третьою головною темою була "Iсторiя та її представлення ранiше i сьогоднi: вiд усної традицiї до цифрового запису". В її обговореннi активну участь взяли теоретики iсторiї й iсторiографи, а також численнi присутнi. Виголошенi доповiдi дали добрий грунт для тривалої дискусiї з методологiчних проблем iсторичної нарацiї та її соцiальних функцiй. Частина iсторикiв (професори Я. Поморський, К. Заморський, Е. Доманська, В. Вжосек, А. Радомський та iн.) виступили прибiчниками комп'ютеризацiї й аудiовiзуалiзацiї iсторичного переказу, який, хоча й не вiдтворює реального минулого, але викликає iнтерес у суспiльствi, повертаючи iсторiї впливи на громадянську свiдомiсть. Iншi iсторики виступили на захист традицiйних методiв iсторичного представлення (проф. Я. Помян). Дискусiя розгорнулася навколо питань культурної зумовленостi сприйняття i переказу iсторiї в суспiльствi, поставлених на порядок денний постмодернiстами. Багато мiсця було вiдведено також проблемi створення комп'ютерних баз даних iсторичних документiв i лiтератури. Професори А. Стемпнiк i Р. Стобецький проаналiзували методологiчнi дискусiї на всiх попереднiх з'їздах польських iсторикiв, показали, що польська iсторiографiя, всупереч iдеологiчному тиску правлячої компартiї, активно реагувала на змiни теоретичних засад iсторичного пiзнання у свiтовiй науцi, зберiгала науковi засади iсторичної нарацiї.

Четвертою головною темою була "Iсторiя Польщi в поглядах зарубiжних iсторикiв". Усi доповiдi тут представили запрошенi закордоннi вченi. Проф. М.Г. Мюллер iз Нiмеччини докладно показав зростання iнтересу до iсторiї Польщi з боку нiмецьких iсторикiв, яке вилилося в низку дослiджень окремих проблем та перiодiв минулого, плiдне спiвробiтництво нiмецьких i польських iсторикiв з узгодження змiсту шкiльних пiдручникiв iсторiї. Усе це засвiдчує значний iнтерес iз боку нiмцiв до схiдного сусiда i нового члена ЄС. Цiлком протилежну картину висвiтлення iсторiї Польщi американською iсторiографiєю представив проф. Д. Кулъчицький (Чикаго), зауваживши, що за останнi десять рокiв з'явилося друком тiльки одне дослiдження iсторiї Польщi, але i те спiльно з iсторiями Росiї, Нiмеччини та Нiгерiї (!). Через доповiдь проф. С. Фалькович (Москва) червоною ниткою проходила думка про переоцiнку багатьох проблем минулого Польщi в росiйськiй iсторiографiї. Вiдомий i шанований у Польщi французький iсторик проф. Д. Бовуа зупинився на наукових працях нечисленної групи французьких iсторикiв, якi дослiджують минуле Польщi. У доповiдi литовського iсторика проф. А. Нiкжантайтiса йшлося про "спiльну" i "подiлену" iсторiю Польщi i Литви, в якiй нинi бiльше уваги придiляється останнiй. Проф. Л. Зашкiльняк (Львiв) розповiв про збереження багатьох застарiлих стереотипiв щодо iсторiї Польщi в сучаснiй українськiй iсторiографiї, зосередженiй на конструюваннi насамперед нацiональної iсторiї й її вiдокремленнi вiд росiйської та польської, а також звернув увагу на позитивнi змiни у ставленнi до полякiв в iсторичнiй свiдомостi українцiв. Проф. /. Ковач (Будапешт) зупинився на польськiй тематицi в угорськiй iсторiографiї, а проф. /. Викоукал (Прага) - у чеськiй. Бiлоруська дослiдниця доц. О. Горбачова (Мiнськ) у короткому виступi висвiтлила здобутки бiлоруських iсторикiв у вивченнi iсторiї Великого Литовського князiвства. У дискусiї йшлося, зокрема, про причини i чинники зростання або зменшення iнтересу до iсторiї Поль-

стр. 229

щi у рiзних країнах, пiдкреслювалося, що на Заходi вiдчувається iнтерес з боку молодих iсторикiв до "екзотичних" схiдних держав, зокрема Польщi, а на Сходi iсторики в основному зайнятi конструюванням нацiональних iсторiй i менше уваги придiляють сусiдам.

Одними з найцiкавiших були доповiдi i дискусiя на симпозiумi "Центрально-Схiдна Європа - єднiсть чи рiзнорiднiсть вiд X до XVIII ст.", на якому головували професори Є. Клочовський i К. Бачковський. Традицiйно для такого роду мiжнародних наукових форумiв у центрi уваги знаходилися питання територiального i цивiлiзацiйного визначення регiону "Центрально-Схiдна Європа". Доповiдь Є. Клочовського мiстила аргументи на користь ототожнення цього регiону з iсторичними Рiччю Посполитою, Чехiєю й Угорщиною як пограничної зони мiж захiдною (латинсько-католицькою) i схiдною (вiзантiйсько-православною) моделями суспiльства. У такому планi прозвучали також виступи професорiв Г. Самсоновича (Варшава), який навiв цiкавi демографiчнi й соцiально-економiчнi показники, якi повиннi свiдчити на користь виокремлення центрально-схiдноєвропейського регiону, принаймнi, до кiнця XVIII ст., А. Грицькевича (Мiнськ), В. Iваньчака (Вроцлав), М.Б. Топольської (Познань), К. Ожуга (Кракiв), котрi розглянули соцiально-економiчнi i культурнi аспекти взаємодiї цивiлiзацiйних впливiв з особливим пiдкресленням ролi Польщi i полякiв у "просуваннi" на схiд континенту захiдних взiрцiв суспiльного устрою, способу життя та iдей. Спiрним залишається питання про включення чи не включення до Центрально-Схiдної Європи Литви, Бiлорусiї та України. Я. Iсаєвич (Львiв) наголосив на тому, що Україна є неодмiнною складовою цього регiону, принаймнi, та її частина, котра перебувала у складi Речi Посполитої i Великого Литовського князiвства, а елiта й освiтнi центри України були тою промiжною ланкою, через яку європейськi iдеї проникали на схiд - до Московщини.

Проф. А. Подраза (Кракiв) запропонував дещо iншу картину регiонального подiлу Європи у рiзнi iсторичнi епохи, поклавши в її основу три великi ци-вiлiзацiйнi подiли (Рим - варвари, захiд - схiд, мiський капiталiзм - аграрна периферiя). За такого пiдходу, на його думку, чiтко виокремлюється "Центральна Європа" як регiон, натомiсть iз неї випадають частина Нiмеччини на заходi i Бiлорусь та Україна - на сходi. Хоча в цiлому i перша, i двi другi в iсторичному планi бiльшою мiрою демонструють тяжiння, вiдповiдно, до Захiдної i Схiдної частин континенту. Проф. Ю. Кiаупєне (Вiльнюс) вiдстоювала думку про вiдмiннi риси iсторичного розвитку Великого Литовського князiвства вiд Нiмеччини, Польщi, Чехiї, Угорщини, принаймнi, до Люблiнської унiї 1569 p., яка фактично перервала формування "литовської полiтичної нацiї", але не скасувала вiдмiнностi розвитку земель ВЛК вiд центрально-європейських. Таким чином, проблема Центрально-Схiдної Європи залишилася далеко не розв'язаною i дискусiя буде продовжена на наступному всесвiтньому форумi iсторикiв (з'їздi МКIН) улiтку 2005 р. у Сiднеї.

Серед низки iнших симпозiумiв i дискусiй, що пройшли на з'їздi, зупинимося на окремих з них. Антропологiчними вимiрами вiдзначався симпозiум "Родина - приватнiсть - iнтимнiсть. Iсторiя родини в європейському контекстi". Зрозумiло, що в центрi обговорення були порiвняння розвитку родинного життя в Польщi та iнших європейських країнах. Проф. Д". Кукльо (Бiлосток) показав, що родинне життя вiдбивало суспiльно-полiтичнi умови розвитку держав i народiв, а його вивчення допомагає краще зрозумiти змiни, якi вiдбува-

стр. 230

лись у суспiльствах. На його думку, порiвняння демографiчних складових родинного життя не виявляє великої розбiжностi мiж польськими землями i захiдно-європейськими країнами наприкiнцi XVIII ст. i в першiй третинi XIX ст. У спiльнiй доповiдi двох вiдомих варшавських дослiдниць професорiв А. Жарновської i К. Сераковської було простежено, як у другiй половинi XIX ст. i у XX ст. iнтелiгенцiя країн Центрально-Схiдної Європи не без сильного опору формувала нову, вiдмiнну вiд традицiйної модель родини iз рiвноправним розподiлом ролей мiж чоловiком, жiнкою i дiтьми. Проф. В. Менджецький (Варшава) розглянув сферу iнтимностi i приватностi у життi польської сiльської родини у XIX ст. i XX ст., зауваживши розгортання поступового процесу емансипацiї родини вiд роду, а потiм iндивiдуальностi - вiд родини, який був характерний для мiських моделей. В iнших доповiдях iшлося про взiрцi родинного життя та їх вiдображення в художнiй лiтературi, мистецтвi, кiнематографiї.

Економiчна iсторiя була представлена на симпозiумi "Розтратнiсть i скупiсть у культурнiй традицiї й реальностi". Доповiдачi розглядали переважно ставлення до лихварства та ощадливостi в давнiй, середньовiчнiй i модернiй Польщi, намагаючись знайти причини переростання лихварства i кредиту у засiб збагачення за рахунок iнших людей (проф. Я. Тазбiр, проф. В. Молiк, кс. проф. Я. Крацiк, проф. М. Дроздовський та iн.). Зокрема В. Молiк (Познань) у своїй доповiдi навiв цiкавi приклади скромного й ощадливого життя польських аристократiв XIX ст. (Рачинських, Дзялинських, Потоцьких та iн.), котрi вирiзнялися своєю доброчинною i меценатською дiяльнiстю на користь нацiонально-культурних потреб громади. Проф. А.К. Банах (Кракiв) розглянув таке явище як особлива скупiсть кракiв'ян у XIX ст., що спричинила появу численних напiвжартiвливих-напiвсерйозних прiзвиськ, зокрема "центусiв" (тих, якi рахують кожний цент).

Нарештi, слiд згадати симпозiум "Iдея об'єднаної Європи в iсторичнiй освiтi Польщi", яким керували професори Є. Матернiцький i Ч. Поварський. Доповiдь проф. Є. Центковського (Варшава) пригадала присутнiм етапи i змiст формування європейської моделi iсторичної освiти, вiдображенi в низцi рекомендацiйних документiв ЄС i Європейської комiсiї, знаних також українським освiтянам. їх основними засадами залишаються формування на уроках iсторiї критичностi, вiдкритостi, толерантностi, демократичних цiнностей. Проте, як показали проф. М. Куявська i др. В. Юльковська (Познань), розробка i впровадження польської моделi iсторичної освiти ще зустрiчаються з великими труднощами, зокрема в аспектi поєднання iндивiдуальної та нацiональної iдентичностi з рисами європейської культури (демократiєю, правами людини, толерантнiстю i солiдарнiстю). Проф. А. Сухонський (Варшава) подав результати власного аналiзу пiдручникiв з iсторiї європейських країн на предмет висвiтлення в них iсторiї Польщi i дiйшов висновку, що у читачiв формується уявлення про полякiв, як "неспокiйну нацiю", яка добре радить у боротьбi i губиться в мирнiй працi; у них майже не вiдображено вклад полякiв у європейську культуру та iнтелектуальний розвиток.

На з'їздi проводилися й iншi пiзнавальнi симпозiуми i дискусiї, зокрема, про переселення й етногенезис європейських народiв, драму насильства в iсторiї, людину смiху i забави, iконографiю як iсторичне джерело, дiалог мiж iудаїзмом, християнством та iсламом, архiвiстику i краєзнавство. Студенти дискутували на симпозiумах про роль iсторика у формуваннi суспiльної свiдомостi, мiфи й iсторичну дiйснiсть, тероризм.

стр. 231

Немає сумнiву, що участь iсторикiв у роботi такого форуму, як всепольський з'їзд є повчальною i корисною з багатьох точок зору. Проте викликає добру заздрiсть рiзноманiтнiсть тематики i нових напрямiв iсторичних студiй, до яких причетнi польськi фахiвцi. Вiд ранiших часiв польська iсторiографiя не замикалася на нацiональнiй iсторiї, а намагалася включити її в європейський i свiтовий контексти. Нинi це прагнення має добрий суспiльно-полiтичний ґрунт, i це створює сприятливi можливостi для гiдної вiдповiдi польських дослiдникiв минулого на головнi iнтелектуальнi виклики сучасностi.

Постоянный адрес данной публикации: