Libmonster ID: UA-3175

Автор: В. I. МАРОЧКО

В. I. Марочко (Київ)*

Стаття висвiтлює фактологiчнi й теоретико-методологiчнi пiдвалини сучасної зарубiжної iсторiографи, дискусiйнi й недостатньо з'ясованi проблеми. Автор акцентує увагу на аргументацiї захiдних i росiйських iсторикiв, яка стосується полiтико-правової оцiнки голодомору в Українi як акту геноциду.

Науково-допомiжний бiблiографiчний покажчик лiтератури з проблем голодомору в Українi, упорядкований спiвробiтниками Одеської державної наукової


* Марочко Василь Iванович - д-р iст. наук, провiд, наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 186


бiблiотеки iм. М. Горького в 2001 р., мiстить понад 6 тис. назв статей, монографiй, спогадiв, документальних збiрок, опублiкованих протягом сiмдесяти рокiв1 . Вони рiзножанровi за формою, розмаїтi за змiстом, переважають публiцистичнi розвiдки, а левова доля праць припадає на 1932 - 1989 рр. їх авторами були зарубiжнi дослiдники, особливо з української дiаспори США й Канади, для яких, окрiм деяких iсторикiв, голод в Українi був геноцидом.

Сучасна iсторiографiя причин та наслiдкiв голодомору в Українi налiчує кiлька сотень науково-документальних та iсторико-теоретичних праць, її формування припадає на початок 1990-х рр., хоча першi розвiдки почали з'являтися 1989 р. Iсторики виявили матерiали "репресованого перепису" 1937 р., вiдтак розкрили справжню глибину соцiогуманiтарної катастрофи українського суспiльства у XX ст. Характерною ознакою iсторiографiчного процесу стало подолання марксистської методологiї та iдеологiчних обмежень, залучення iноземних дослiдникiв, здiйснення спiльних наукових проектiв, проведення наукових конференцiй, написання колективних монографiй тощо. Це сприяло з'ясуванню низки суперечливих питань, але й засвiдчило факт iснування рiзних концепцiй, тлумачень подiй i явищ, полiтичних оцiнок та iдейних мiркувань.

Зарубiжна iсторiографiя вирiзняється пожвавленням наукового iнтересу до проблем голодомору в Українi. Активнiсть виявляють дослiдники з Нiмеччини, Iталiї, Австралiї, Швецiї, Англiї, Нiдерландiв, працi яких написанi на архiвних документах i матерiалах. Фактологiчний рiвень достатньо високий, особливо це стосується праць С. Уїткрофта, А. Грацiозi, Ш. Мерля, якi, крiм аналiзу наукової лiтератури, спираються на оригiнальнi джерела. Вони мають багато спiльного, але й чимало вiдмiнного.

Ураховуючи iнтеграцiйнiсть сучасного iсторiографiчного процесу, зосереджусь на деяких суперечливих iнтерпретацiях причин та наслiдкiв голоду 1932 - 1933 рр. в Українi, якi, на моє переконання, є характерними для сучасних зарубiжних дослiдникiв. Для логiчного й послiдовного iсторiографiчного аналiзу з'ясуємо спочатку тлумачення причин голоду вченими США, Канади, Нiмеччини, Iталiї, Росiї, Австралiї, щоби в такий спосiб виявити фактичний стан розробки. Для американських дослiдникiв Р. Конквеста2 , Дж. Мейса3 , працi яких уперше з'явилися англiйською мовою на Заходi, а наприкiнцi 1980-х - початку 1990-х рр. вийшли нiмецькою, росiйською та українською мовами4 , основними причинами голоду були iндустрiалiзацiя, колективiзацiя, полiтика розкуркулення, хлiбозаготiвлi, репресiї. їхнi працi справили помiтний вплив на європейську iсторико-полiтологiчну науку, а також активiзували науковi дослiдження в Українi й Росiї. Так, у монографiї Р. Конквеста вперше розглянуто низку питань про "терор Сталiна супроти основної частини нацiї", "проти мiсцевого нацiоналiзму", про персональну вiдповiдальнiсть Сталiна, Молотова, Кагановича, Постишева, про карну вiдповiдальнiсть комунiстичного режиму в СРСР, про "анти-нацiоналiстичну змову" й "штучний характер" голоду5 . Причини переплiтаються з мотивами й, частково, iз наслiдками, якi концептуально межують iз полiтико-правовою оцiнкою голоду. Дослiдник виокремлює нацiональний i соцiальний аспекти, пiдкреслюючи той iсторичний факт, що селянство в Українi становило основу нацiї. Не маючи жодного сумнiву стосовно базових причин творення голоду в українському селi, учений фактично показує наявнiсть суб'єктивного й умотивованого фактору в особi Сталiна та полiтичного керiвництва ВКП(б).

Нацiональний аспект голоду, обгрунтований Р. Конквестом, викликав найактивнiшi рефлексiї з боку нiмецьких та росiйських iсторикiв. Так, вiдомий нiмецький дослiдник соцiально-економiчних вiдносин в аграрному секторi СРСР 1920-х рр. Ш. Мерль, котрий уважав колективiзацiю однiєю з причин голоду6 , висловив сумнiв стосовно антиукраїнського спрямування голоду, полемiзував iз Р. Конквестом. Його стаття в щорiчнику з iсторiї Схiдної Європи вийшла друком

стр. 187


у 1989 р.7 , за рiк пiсля появи монографiї американського вченого нiмецькою мовою. Вiн узяв до уваги й нiмецькомовне видання доповiдей та звiтiв нiмецьких дипломатiв, пiдготовлене 1989 р. Д. Злепком8 , але лише для пiдтвердження власних теоретичних положень. Висвiтлюючи сталiнiзм, Ш. Мерль та його колеги з ФРН9 пiдкреслювали руйнiвний вплив колективiзацiї та полiтики розкуркулення, але не подiляли висновкiв Р. Конквеста стосовно "антинацiоналiстичної змови" Сталiна та його терору "супроти основної частини нацiї". До причин голодомору зараховували iндустрiалiзацiю10 , але уникали нацiонального аспекту. У 1995 р. статтю Ш. Мерля, яка концептуально перегукується з його розвiдкою вiд 1989 р., опублiкував росiйський фаховий журнал "Отечественная история"11 . Учений висвiтлив основнi причини голоду в СРСР, але теоретично стаття спрямована на спростування положення про геноцид українцiв, що їх обстоювали Р. Конквест i Дж. Мейс. Визнання голодомору 1932 - 1933 рр. в Українi геноцидом є надзвичайно гострою полiтичною, а також науковою проблемою, вiдтак розглянемо її пiсля з'ясування причин та обставин катастрофи.

У 1991 р. нiмецькою мовою побачила свiт грунтовна книга англiйського дослiдника А. Буллока про полiтичне повсякденне життя Гiтлера й Сталiна12 , але Ш. Мерль чомусь не згадав про неї. Професор Оксфордського унiверситету звернув увагу на особливостi здiйснення колективiзацiї в Українi, її економiчнi руйнiвнi наслiдки, специфiку полiтики розкуркулення13 . Вiн виокремив "нацiональну iдентичнiсть українцiв", трагiчну долю сотень українських кобзарiв, зiбраних на перший з'їзд i згодом переважно розстрiляних. Пiдраховуючи кiлькiсть жертв, А. Буллок пiдкреслив їх переважаючу бiльшiсть саме в Українi, одночасно не заперечуючи голоду в Казахстанi та на Кубанi, але маючи сумнiв стосовно iнших регiонiв СРСР14 .

Нiмецькi iсторики, дослiджуючи сталiнськi полiтичнi репресiї в 1930-х рр., неминуче торкаються причин та статистики жертв голодомору. На цьому акцентує увагу Д. Поль15 (з посиланням на українських iсторикiв) i Ш. Плаггенборг (з'ясовуючи походження сталiнiзму)16 . В однiй зi своїх статей учений розглянув соцiально-економiчнi наслiдки iндустрiалiзацiї та модернiзацiї, якi спричинили мiльйони жертв17 . Якщо згаданий дослiдник вивчав методи й специфiку сталiнської модернiзацiї полiтичної та економiчної систем СРСР, то Й. Баур зосередився на з'ясуваннi ролi "великого терору" й "чисток" в умовах сталiнiзму18 . Його стаття є iсторiографiчною розвiдкою, а основним об'єктом критики стали працi Р. Конквеста, меншою мiрою - Ш. Мерля. Вiн визнає причиною голоду колективiзацiю, терор, розкуркулення, називає кiлькiсть жертв. Дослiдник переймається вивченням терору як суспiльного феномену, тобто дослiджує його з позицiї теорiї тоталiтаризму, полемiзуючи з прихильниками iнших методiв пiзнання соцiальної iсторiї - Робертою Маннiнг, Габором Рiттеншпорном, Шейлою Фiцпатрик. "Революцiю згори" простежує М. Гiльдермаєр, виокремлюючи iндустрiалiзацiю, колективiзацiю, їхнi наслiдки для суспiльства, а загалом його грунтовна монографiя стосується становлення й розпаду першої соцiалiстичної держави - СРСР19 . Того ж таки 1998 р. побачила свiт його чергова праця про сталiнiзм напередоднi Другої свiтової вiйни, в якiй увагу акцентовано на соцiально-полiтичних та економiчних аспектах розвитку радянського суспiльства20 . Його молодший колега з Марбурга А. Гайнрiх21 , спираючись на опублiкованi в Нiмеччинi, Українi, Росiї та iнших країнах працi про соцiально-полiтичнi проблеми в Українi, показав причини голоду та особливостi висвiтлення кампанiї хлiбозаготiвель. Вiн цитує Б. Кравченка, С. Кульчицького, Ш. Мерля, Дж. Мейса, Р. Конквеста, оперує вiдповiдною статистикою жертв, але концептуально перебуває пiд впливом публiкацiй Ш. Мерля22 . Намагається спростувати, хоча й бездоказово, погляди Р. Конквеста й Дж. Мейса про те, що голод знищив "соцiальну базу українського нацiоналiзму" й не був засобом радянсь-

стр. 188


кої нацiональної полiтики проти України. Аргументи молодого нiмецького дослiдника вiдомi: голод, мовляв, не обмежувався лише Україною, а стався на Кубанi та в Казахстанi.

Наприкiнцi 1980-х - на початку 1990-х рр. iталiйський учений А.Грацiозi у французькому часопису "Cahiers du Monde Russe et Sovietique" ("Зошити з Росiї") опублiкував двi грунтовнi добiрки: перша стосувалася "листiв iз Харкова", тобто рапортiв iталiйських дипломатiв про голод в Українi й на Пiвнiчному Кавказi23 , друга - доповiдних записок ДПУ про полiтичну ситуацiю в Українi перiоду колективiзацiї 1929 - 1930 рр.24 Вiн згадує про них у монографiї "Велика селянська вiйна"25 , де вiдзначає руйнiвну функцiю масової колективiзацiї та полiтики розкуркулення. Автор показав здiйснення хлiбозаготiвель в Українi та iнших регiонах, якi спричинили смерть 7 млн. осiб26 . Дослiдник погоджується з думкою Р. Конквеста й Дж. Мейса про те, що Сталiн використав голод для знищення соцiальної бази "нацiоналiзму"27 .

Демографiчний та соцiально-економiчний аспекти голодомору дослiджує професор С. Уїткрофт - керiвник центру росiйських i схiдноєвропейських студiй Мельбурнського унiверситету28 . Його грунтовна монографiя (в спiвавторствi з Р. Девiсом) є на сьогоднi однiєю з найвичерпнiших зарубiжних праць про хлiбозаготiвлi в Українi 1931 - 1933 рр., яка написана з використанням архiвних джерел29 . Американсько-австралiйський тандем дослiдникiв зосереджується на проблемах сiльськогосподарського виробництва в СРСР, обсягах хлiбозаготiвель та причинах штучного голодомору. Особливостi науково-публiцистичної лiтератури української дiаспори з проблем голодомору дослiдив Ф. Сисин30 .

Росiйська iсторична наука з кiнця 1980-х рр. не виявляла особливої активностi у вивченнi "українського голоду", дослiджуючи його причини й наслiдки в контекстi масової колективiзацiї, полiтики розкуркулення, хлiбозаготiвель, якi вiдбувалися на всiй територiї СРСР. їх науково-iсторичним з'ясуванням спочатку переймалися досвiдченi iсторики-аграрники - В. П. Данилов, I. Є. Зеленiн, М. О. Iвницький, Є. М. Осколков31 , а також iсторики-статистики32 , молодше поколiння дослiдникiв - В. В. Кондрашин33 , О. А. Осокiна34 . Вони висвiтлювали рiзнi аспекти голоду: кiлькiсть жертв, дiяльнiсть системи торгсинiв, голод у Поволжi та на Кубанi. Фактологiчний рiвень праць був високим, адже iсторики намагалися вiдшукати архiвнi документи, якi б дали однозначну вiдповiдь на всi питання, особливо щодо персональної вiдповiдальностi Сталiна та його оточення за цей злочин.

Протягом першої половини 1990-х рр. росiйськi iсторики, насамперед старше поколiння, визнаючи голод "органiзованим", намагалися спростувати поширене в українськiй дiаспорнiй iсторiографiї тлумачення - "штучний голод", а, з iншого боку, усiляко заперечували факт геноциду супроти українських селян та антиукраїнське спрямування голоду35 . На мiжнароднiй конференцiї в Києвi (вересень 1993 р.) М. О. Iвницький визнав колективiзацiю й полiтику розкуркулення причиною голоду, персональну причетнiсть Сталiна до "антиселянської акцiї", а його колега I. Є. Зеленiн показав методи хлiбозаготiвель, перекладаючи вiдповiдальнiсть на Сталiна, Кагановича, Молотова, Постишева, однак висловив сумнiв щодо оцiнок голоду Р. Конквестом36 . Iсторики Є. М. Осколков i В. В. Кондрашин висвiтлювали штучнiсть голоду, аналiзуючи хлiбозаготiвлi на Пiвнiчному Кавказi, клiматичнi умови, виконання державних заготiвельних планiв37 . Нiхто з них не заперечував масштабiв i розмаху голоду в Українi, але повернувшись до Росiї, "четвiрка" критично висловилася стосовно виокремлення українськими iсториками "особливостей" голодомору в Українi, його нацiональної специфiки - геноциду.

Пiдсумовуючи науковi працi зарубiжних дослiдникiв, якi професiйно вивчають соцiально-економiчнi вiдносини в СРСР 1930-х рр., слiд вiдзначити їхню

стр. 189


одностайнiсть стосовно основних причин голоду: масова й примусова колективiзацiя, насильницька полiтика розкуркулення, хлiбозаготiвлi, репресiї. Росiйськi iсторики (Є. М. Осколков, В. В. Кондрашин, В. П. Данилов, I. Є. Зеленiн) заперечують природно-клiматичний фактор спричинення голодомору. Дехто з них (М. О. Iвницький, I. Є. Зеленiн) уважають, що 1932 р. врожайнiсть зернових культур, вiдтак i валовий збiр, були вищими вiд 1931 р. Можливо, для СРСР -так, але в Українi ситуацiя була iншою. Нiмецькi, iталiйськi, американськi, англiйськi, австралiйськi дослiдники не заперечують руйнiвних наслiдкiв форсованої колективiзацiї та людиноненависницької полiтики розкуркулення, але вирiзняються деякими оцiнками самої економiчної ситуацiї. Так, Р. Девiс ще 1991 р. висловив думку про iснування в СРСР протягом 1931 - 1933 рр. економiчної кризи, яка досягла апогею навеснi-восени 1933 р.38 Англiйський учений пiдкреслює "поганий" урожай 1931 р. й "геть поганий" у 1932 р., скорочення поголiв'я худоби, безжальнi хлiбозаготiвлi. Вiдзначу, що середня врожайнiсть зернових культур в Українi, крiм 1920 - 1924 рр., фактично залишалася стабiльною, вiдповiдала агрокультурному рiвню сiльськогосподарського виробництва. Класична економiчна криза охопила тодi не СРСР, а США. В УСРР 1931 - 1933 рр. проявилися результати сталiнської модернiзацiї суспiльно-економiчних вiдносин, формами й методами якої стали колективiзацiя, соцiалiстична iндустрiалiзацiя, продрозкладка, масовий терор. Саме цю обставину виокремлюють захiднi iсторики сталiнiзму - Ш. Плаггенборг, Ш. Фiцпатрик, Г. Рiттеншпорн, Л. Вiола, Р. Меннiнг - судячи з їхнiх праць, а також на думку росiйської дослiдницi I. В. Павлової39 , яка називає їх, крiм Ш. Плаггенборга, "iсториками-ревiзiонiстами", але шанобливо поставилася до Р. Конквеста, котрий не перебiльшував масштабiв терору. Жодних ознак економiчної кризи 1931 - 1933 рр. ми не знаходимо в статтi В. В. Кондрашина, для якого голод "штучно органiзований"40 . Колективiзацiя та хлiбозаготiвлi, на переконання Л. I. Гiнцберга, спричинили голод в Українi, на Кубанi та Поволжi41 . Визнаючи особливий внесок "могучої кучки" iсторикiв - В. П. Данилова, М. А. Вилцана, М. О. Iвницького, I. Є. Зеленiна, Ю. О. Мошкова - Р. Девiс та С. Уїткрофт усе-таки наполегливо обстоюють власну аргументацiю iснування економiчної кризи в 1931 - 1933 рр.42 Загальносоюзнi статистичнi данi про стан сiльського господарства в СРСР, якими користуються названi iноземнi дослiдники, не завжди вичерпно розкривають специфiку України.

Зарубiжна iсторiографiя, ураховуючи незначнi вiдмiнностi мiж її сучасними трьома складовими (американська, європейська, росiйська), є майже одностайною щодо встановлення основних причин голоду. Необхiдно виокремити працi Р. Конквеста та Дж. Мейса, якi значно ранiше, а, головне, системно, проаналiзували полiтичнi, соцiальнi й економiчнi обставини штучного голоду в Українi. Натомiсть нiмецькi, деякi американськi, англiйськi та австралiйськi iсторики перебувають у теоретичному полонi росiйської iсторiографiї голоду.

Основнi суперечки виникають на стадiї полiтико-правової оцiнки голоду. Навiть не кiлькостi жертв, де визначальною є методика й принципи статистичного аналiзу, а саме його тлумачення з позицiї мiжнародного права, мотиву застосування, вiдповiдальностi тощо. Для української зарубiжної науки й публiцистики "доперебудовної епохи" голод 1932 - 1933 рр. в Українi був i залишається геноцидом. Р. Конквест i Дж. Мейс також визнали голодомор актом геноциду, про що свiдчить заключний висновок Мiжнародної комiсiї з розслiдування голоду в Українi43 , а також останнi статтi Дж. Мейса44 , який давно переймався цiєю проблемою, визнав польського юриста Р. Лемкiна автором термiну "геноцид", за активностi й сприяння якого Генасамблея ООН 11 грудня 1946 р. схвалила вiдповiдну резолюцiю. "У контекстi теорiї Р. Лемкiна 1982 р. на мiжнароднiй конференцiї про голокост i геноцид, яка вiдбувалася в Iзраїлi, -

стр. 190


вiдзначав Дж. Мейс, - я вперше виступив iз заявою, що голод 1932 - 1933 рр. був актом геноциду проти народу України"45 . Його пiдтримав Р. Конквест, з яким Дж. Мейс "збирав матерiали до книжки "Жнива скорботи""46 . Тлумачення геноциду, започатковане Р. Лемкiним (теорiя двох фаз - руйнування нацiональної моделi пригнобленої групи, а також нав'язування їй нацiональної моделi гнобителя), не потрапило повнiстю до "Конвенцiї про запобiгання й покарання за злочини геноциду", ухваленої Генасамблеєю ООН 9 грудня 1948 р., судячи з її статей та змiсту47 . Але треба вiддати йому належне, позаяк його активнiсть у повоєнному суспiльствi завершилася появою норми мiжнародного права, практичне застосовування якої торкалося класифiкацiї злочинiв нацистського окупацiйного режиму на територiї Європи та СРСР у роки Другої свiтової вiйни.

Тема голокосту, тобто масового винищення євреїв у роки вiйни, достатньо висвiтлена в лiтературi, а сам iсторичний факт набув мiжнародного визнання. Вiн потрапив до української дiаспорної iсторiографiї, де голокост євреїв i голодомор українцiв 1932 - 1933 рр. ототожнювалися. Проте воно є доволi умовним, адже явища вiдрiзняються не лише хронологiчно та за кiлькiстю жертв, а, насамперед, формою й методами масового винищення соцiальних, нацiональних, етнiчних i релiгiйних груп. Невипадково наукова громадськiсть Європи так активно вiдреагувала на появу в 1997 р. "Чорної книги комунiзму" мiжнародного колективу авторiв (А. Пачковський, Ж. -Л. Панне, К. Бартошек, Ж.-Л. Марголен, С. Куртуа, Н. Верт). Першими вiдгукнулися нiмецькi iсторики, журналiсти та полiтологи. У 1998 р. Є. Мекленбург та В. Вiпперман видали книгу ""Червоний голокост"? Критика "Чорної книги комунiзму"", де заперечували проти нових термiнiв - "расовий геноцид" i "класовий геноцид"48 , виступаючи проти множинного використання iсторичного значення голокосту, убачаючи в деяких оцiнках авторiв "Чорної книги" антисемiтизм. Зi спростуванням Є. Мекленбурга та В. Вiппермана виступив Г. Меллер - упорядник збiрки "Червоний голокост i нiмцi. Дебати про "Чорну книгу комунiзму"", пiдкреслюючи вiдмiнностi мiж полiтичним терором доби комунiстичного тоталiтаризму та "запланованим масовим знищенням євреїв"49 . Автори "Чорної книги" порушили низку принципових методологiчних питань, якi стосувалися полiтико-правової оцiнки комунiстичного терору. Зокрема, Н. Верт зосередився на з'ясуваннi полiтичного терору проти власного народу, особливо проти селян, що мав систематичний, органiзований i спланований характер. В однiй зi своїх праць французький дослiдник писав про полiцейсько-бюрократичнi ознаки тоталiтарного режиму в СРСР, котрий спричинив "жахливий голод", вiд якого "головним чином в Українi" померло 4 - 5 млн. осiб50 . Його оцiночнi характеристики радянського тоталiтаризму, соцiально-полiтичної ситуацiї в СРСР i в Українi 1930-х рр., у тому числi голоду, науково обгрунтованi й теоретично виваженi.

У 2001 р. нiмецькi упорядники С. Крйцберг, I. Маннтойфель, А. Штейнiнгер видали збiрку дискусiйних статей, у тому числi С. Куртуа та Н. Верта51 , в якiй вiдзначалося, що кримiнальний кодекс Францiї 1992 р. подає нове тлумачення геноциду: не лише расове спрямування злочину, а також i фiзичне винищення соцiальних груп, полiтичної та iдеологiчної опозицiї. Стосовно голокосту та голодомору С. Куртуа висловився дуже лаконiчно та образно: "Загибель українського хлопчика з куркульської родини, навмисно приреченого сталiнським режимом на голодну смерть, є таким точнiсiнько злочином, що й смерть у варшавському гетто єврейської дитини, яка стала жертвою штучно створеного нацистським режимом голоду"52 . Обидва є жертвами тоталiтарного режиму. Для С. Куртуа статистика жертв - факт важливий, але вона повинна спонукати до роздумiв людство й дослiдникiв.

Критика авторiв "Чорної книги", яка розгорнулася у Францiї та Нiмеччинi наприкiнцi 1990-х рр., торкалася, головним чином, довiльного тлумачення

стр. 191


французькими вченими самого явища й поняття голокосту, його функцiонального iз погляду мiжнародного права ототожнення зi злочинами комунiстичного режиму, у тому числi голодомором українцiв. Масове знищення євреїв (голокост) i терор голодом 1932 - 1933 рр. в Українi - iсторично й полiтично зумовленi форми застосування геноциду. Вони вирiзняються методами й технiкою реалiзацiї, але конкретнi дiї режиму абсолютно вiдповiдають основним складовим конвенцiї ООН вiд 9 грудня 1948 р. "Часто геноцид розумiють як цiлковите знищення народу, - вiдзначав у березнi 1994 р. Дж. Мейс, - таке, наприклад, як голокост. Це велика помилка. I чимало суперечок, навiть тут, в Українi, викликано незнанням самого тлумачення геноциду"53 . Тема справдi дискусiйна й стосується не лише полiтикуму, але також i iсторичної науки. Дослiджуючи наприкiнцi 1980-х рр. архiвнi джерела, аналiзуючи факти, подiї i явища, я схилявся до визнання голодомору актом геноциду, про що вперше публiчно заявив у червнi 1992 р., а згодом опублiкував свої роздуми на сторiнках "Сучасностi"54 . Дискусiї стосовно полiтико-правової та науково-iсторичної оцiнки голодомору як акту геноциду тривають, спалахуючи на мiжнародних конференцiях та шпальтах перiодичних видань. Iсторики й правники тривалий час сперечаються стосовно принципу зворотної дiї закону, тобто чи має конвенцiя ООН 1948 р. юридичну силу чи основу для належної правової квалiфiкацiї голодомору в контекстi положень про геноцид. Переважна бiльшiсть зарубiжних дослiдникiв заперечує таке тлумачення, про що, власне, свiдчило жваве обговорення теоретико-полiтологiчних аспектiв "Чорної книги". Професор Стокгольмського унiверситету Дж. Сандберг, який очолював Комiсiю з розслiдування голоду в Українi, допускав таку можливiсть, позаяк конвенцiя не мала функцiй кримiнального права. Не заглиблюючись в iсторiю мiжнародного кримiнального права, вiдзначу, посилаючись на матерiали пiдсумкового звiту комiсiї Дж. Сандберга, появу самого юридичного принципу "кримiнальної вiдповiдальностi держави", виробленого Мiжпарламентською спiлкою на засiданнях у Вашингтонi (1925 р.), Лондонi (1930 р.) й Женевi (1932 р.)55 . Польський адвокат Р. Лемкiн, виступаючи 1932 р. в Мадридi на 5-й мiжнароднiй конференцiї з унiфiкацiї кримiнального права, висунув тезу про правову iдентифiкацiю дiй, спрямованих на знищення расових, релiгiйних або соцiальних спiльнот, квалiфiкуючи їх як злочин. Гiтлер тодi лише розпочинав свою полiтичну дiяльнiсть, а Сталiн уже здiйснював широкомасштабнi експерименти над українськими селянами. Полемiка про "зворотнiсть" передбачає здiйснення злочину в часi, тобто його правову квалiфiкацiю до ухвалення самої норми. Подiбна методика досягнення наукового консенсусу є безперспективною, особливо щодо iдентифiкацiї голодомору та голокосту, адже обидва злочини проти людяностi було вчинено до ухвалення конвенцiї вiд 9 грудня 1948 р. Висококвалiфiкованi спецiалiсти з мiжнародного кримiнального права румун В. Пелла та вже згаданий польський адвокат Р. Лемкiн, якi розробляли пропозицiї до мiжнародної конвенцiї про геноцид за дорученням соцiально-економiчної ради Генерального секретарiату ООН, систематизували кримiнальне право не лише стосовно геноциду, а й загалом можливих злочинiв проти людства (убивство, винищення, покрiпачення, депортацiї тощо). Нарештi сама конвенцiя не стосувалася винятково правової оцiнки масового винищення євреїв нацистами (голокосту) - iшлося про класифiкацiю злочинiв проти нацiональної, етнiчної, расової чи релiгiйної групи. У зв'язку iз цим, на мою думку, висновки деяких зарубiжних дослiдникiв про те, що лише голокост євреїв вiдповiдає нормам конвенцiї - вiдтак, є геноцидом, а голодомор - нi, виглядають суб'єктивними й непереконливими. Так, професор С. В. Кульчицький, визнаючи загалом голодомор 1932 - 1933 рр. актом геноциду, погоджується з поширеною в захiднiй iсторiографiї думкою про те, що положення конвенцiї 1948 р. стосувалися винятково голокосту євреїв56 . Юридичний прин-

стр. 192


цип "закон не має зворотної дiї", якщо дотримуватися його буквально, стосується й злочинiв нацистiв 1939 - 1945 рр. Злочини проти людяностi, а це голодомор i голокост, не мають термiну давностi, а конвенцiя має оцiночну функцiю, тобто не є своєрiдним кримiнальним кодексом.

Загальнi положення конвенцiї, якi не мали ознак статей кримiнального кодексу, а насамперед були нормами мiжнародного права, згiдно з яким тi чи iншi дiї набувають юридичних ознак злочину проти людяностi - геноциду, складно застосовувати для тлумачення iсторичних фактiв i подiй минулого. їх iнтерпретацiя вченими є лише науково-iсторичним з'ясуванням, а не реальними фактами. Iсторик, спираючись на джерела, моделює соцiально-полiтичнi та економiчнi вiдносини минувшини, дотримуючись об'єктивностi й максимального вiдтворення сукупностi його елементiв. Полiтики ж i правники вишукують iншi оцiнки, оперуючи категорiями права або ситуативними мiркуваннями. 21 жовтня 2003 р. палата представникiв Конгресу СIЛА визнала голодомор в Українi "спланованим та втiленим радянським режимом як зумисний акт терору та масового вбивства, скерованого проти українського народу". Фактично враховано основнi складовi конвенцiї про геноцид. 24 сiчня 2006 р. Парламентська асамблея Ради Європи визнала злочини комунiстичного режиму, вiдтак є мiжнародна полiтико-правова оцiнка, але повернiмося до iсторiографiчної проблеми.

Зарубiжнi дослiдники голодомору, претендуючи на нову iнтерпретацiю, вибудовують суперечливу концепцiю його висвiтлення. Iнколи їхнi аргументи є досить дивними, щоб не сказати образливими. Так, професор схiдноєвропейської iсторiї Кельнського унiверситету Г. Зiмон, той самий, що упорядкував добiрку статей про суспiльно-полiтичнi та економiчнi вiдносини в сучаснiй Українi57 , порушує, на його думку, дискусiйне питання: "Чи був голод спрямований саме проти селян, чи лише проти українцiв?"58 . Голод не куля, i не стрiла, яку можна спрямовувати. Двi третини українського суспiльства 1930-х рр. - це етнiчнi українцi, а з 22 млн. сiльського населення 19 млн. (близько 90%) були українськими хлiборобами59 . В Українi не було жодної округи, де б селяни-українцi не становили менше половини сiльського населення. До сiльських районiв належали й дрiбнi мiстечка, а не лише села, де українцi однозначно переважали. У селах зосереджувалося понад 90% сiльського населення. Некоректною є методика процентного порiвняння жертв серед українцiв та "кочовикiв Казахстану", адже 30% селян, якi загинули вiд голоду в УСРР, становлять майже всю чисельнiсть казахiв. Водночас, нiмецький дослiдник не заперечує того факту, що голодомор був вiйною проти селян i проти українцiв, хоча виокремлювати цi частини єдиного етнiчного цiлого українського села недоречно. Ш. Мерль також розглядав це питання, пов'язуючи мотиви застосування голоду з бажанням Сталiна раз i назавжди покiнчити з "сепаратистськими тенденцiями" в Українi. У 1932 - 1933 рр. анi полгцика українiзацiї, яка була абсолютно пiдконтрольна режимовi, анi "сепаратизм" "щирих українцiв" С. Косiора, В. Чубаря, Г. Петровського чи "русифiкатора" П. Постишева - не загрожували союзному керiвництву. Здiйснення колективiзацiї, завершення реформи управлiння промисловiстю з абсолютною централiзацiєю, запровадження чергової адмiнiстративної реформи унеможливлювали будь-який сепаратизм.

Привертає увагу система доказiв "за" й "проти" геноциду, якими послуговуються зарубiжнi дослiдники. Можна погодитись iз Ш. Мерлем стосовно того, що кiлькiсть жертв "не має значення для встановлення факту геноциду". Конвенцiя дає тлумачення геноциду в доволi широкому сенсi, не акцентуючи уваги на категоричному встановленнi однiєї з наявних ознак - нацiональної чи расової, етнiчної чи релiгiйної. Геноцид, як iдеться в документi, це злочинна дiя, спрямована на часткове або повне винищення нацiональної, расової, етнiчної чи релiгiйної групи. Злочинними дiями є навмисне вбивство членiв групи, завдан-

стр. 193


ня важких тiлесних та психiчних травм, свiдоме створення умов життя, розраховане на фiзичне винищення людей, депортацiї - переселення однiєї групи на мiсце iншої. Головне для визначення геноциду - це, насамперед, виявлення та класифiкацiя дiй, якi набувають ознак злочину, якщо вони були застосованi до перелiчених груп.

Опоненти Р. Конквеста та Дж. Мейса виокремлюють їхню концепцiю тлумачення геноциду, згiдно з якою українцiв знищували винятково через їхню нацiональну належнiсть. Положення конвенцiї не абсолютизують цього фактору, а лише вимагають з'ясування намiру, тобто свiдомого й цiлеспрямованого винищення людей шляхом штучного створення умов життя, якi б призвели до їх масової смертi. Зосереджуючись на тому, що Сталiн мав свiдомий намiр винищити саме українцiв, американськi й нiмецькi дослiдники потрапляють у площину полiтологiчного та суто правничого аналiзу, нехтуючи основним - з'ясуванням факту злочину в Українi, на Кубанi, Пiвнiчному Казахстанi чи Поволжi. У мене немає жодного сумнiву стосовно того, що проти українських селян у 1932 - 1933 рр. було вчинено акт геноциду, адже iснують документальнi докази наявностi дiй, передбачених конвенцiєю. Розмови про встановлення факту намiру знищити саме українцiв є свiдомо деструктивними з погляду з'ясування iсторичної правди. Ш. Мерль, як аргумент для спростування тези Р. Конквеста й Дж. Мейса про геноцид українцiв, використовує факт масового голодомору серед кочовикiв-казахiв. Подiбна аргументацiя, яка притаманна також i росiйським iсторикам, позбавлена як логiки, так i моралi. Фiзiологiчно голод має унiверсальнi ознаки, хоча вирiзняється низкою факторiв: територiєю охоплення, тривалiстю, наявнiстю соцiально-психологiчних аномалiй (канiбалiзм, трупоїдство), кiлькiстю жертв. Якщо доведено штучний (свiдомо органiзований державою, полiтичним диктаторським режимом чи iншою силою або структурою) характер голодомору, то питання про спрямування випливає iз самих дiй. Визнання голоду в Казахстанi геноцидом не спростовує наявностi подiбної акцiї в Українi, якi збiглися в часi лише тому, що виявилися результатом свiдомої соцiально-економiчної полiтики комунiстичного тоталiтарного режиму. Усi визнають факт жахливого голодомору в Українi, а сучасна росiйська демографiчна наука, спираючись на матерiали перепису населення 1937 р., навiть установила факт найчисельнiших втрат у 1932 - 1933 р. саме серед українцiв

Сучасна iсторична наука має у своєму розпорядженнi документи й матерiали, якi доводять факт геноциду. Вони трапляються також у монографiї Р. Конквеста, хоча вiн тодi ще не мав такої кiлькостi рiзноманiтних документальних доказiв. Намагання деяких зарубiжних дослiдникiв абсолютизувати "нацiональний аспект" голодомору, яким його показав Р. Конквест, виглядає як анахронiзм. Висновок Ш. Мерля про те, що в працях Р. Конквеста й Дж. Мейса "голод демагогiчно подається в оболонцi геноциду", - безпiдставний i обурливий, адже їхнi докази, навiть обмеженi, стали основою для юридичного тлумачення голодомору українцiв вiдомими правниками, якi брали участь у Нюрнберзькому процесi. Згаданi iсторики не прагнули "збурення американської громадськостi", порiвнюючи голокост євреїв та голодомор українцiв.

Iталiйський iсторик А. Грацiозi вiддає належне працям Р. Конквеста, якi, на його думку, започаткували напрямок в iсторiографiї. I це правда. Нова iнтерпретацiя голодомору в СРСР, запропонована А. Грацiозi, є диференцiйованим i водночас iнтегрованим пiдходом до науково-iсторичної та полiтико-правової оцiнки явища. Дослiдник слушно звертає увагу на спiльнi й вiдмiннi ознаки "голодування 1931 - 1933 рр." в СРСР, виокремлюючи "казахський голод з епiдемiями 1931 - 1933 рр. та українсько-кубанський голодомор кiнця 1932 - 1933 рр. (Кубань входила до складу РСФРР, але була заселена переважно українцями)"60 . Факти голоду в Українi було зафiксовано в листопадi-груднi

стр. 194


1931 р., а до кiнця 1932 р., з якого А. Грацiозi починає "український голодомор", вимерли сотнi тисяч українських селян. Намагання iталiйського iсторика показати "загальносоюзний" i "республiканський" вимiри голодомору не виглядають переконливо, адже за критерiй вiн обрав українiзацiю, географiю кiлькостi жертв, а не з'ясування специфiки соцiального, економiчного, релiгiйного, культурного розвитку конкретних регiонiв. Голодомор українцiв, якщо застосувати категорiї дiалектики, становив територiальне цiле, якому притаманне загальне, особливе, iндивiдуальне, специфiчне, одиничне, що вимагає об'єктивного вивчення. Методологiчно недоцiльно та iсторично недоречно вибудовувати концепцiю загальносоюзного голоду, що мав регiональнi прояви, тобто голод у нацiональних окраїнах колишньої iмперiї.

Аргументацiя А. Грацiозi є дуже несподiваною. Вiн визнає "антиукраїнську полiтику" Сталiна, фактично доводить його персональну вiдповiдальнiсть за причетнiсть до творення голодомору, визнає 20 - 30% втрат "етнiчного українського населення", цитує положення конвенцiї, але висловлює сумнiв про геноцид, щоправда зi знаком умовностi: "Чи був український голод геноцидом? Очевидно, слiд вiдповiсти "нi", якщо прийняти тезу, що метою приховуваного режимом (чи Росiєю, що, утiм, виглядає неправдоподiбно) голоду було знищити український народ"61 . Голод, на його переконання, не може бути визнаний геноцидом, тобто "спланованою волею до знищення всiх представникiв релiгiйної чи етнiчної групи (у цьому випадку тiльки голокост можна вважати геноцидом)"62 . Однак, процитувавши Р. Лемкiна про необов'язковiсть "негайного знищення нацiї", учений дiйшов наступного висновку: "Тож iз цього погляду вiдповiдь на наше питання про те, чи був український голод геноцидом, не може не бути позитивною"63 . Усе-таки визнав, але для нього системою координат є порiвняння голодомору з голокостом. "Вiн не був нацiлений на знищення цiлої нацiї, вiн не вбивав людей прямо, вiн був теоретично й полiтично (рацiонально), а не етнiчно чи расово зумовлений, - наголошує А. Грацiозi. - Iз цього погляду голокост - виняткове явище, оскiльки вiн є найчистiшим геноцидом, який тiльки можна уявити"64 . Це той випадок, коли суб'єктивному тлумаченню положень конвенцiї намагаються надати статус наукової концепцiї. Вiдомо, що конвенцiєю не передбачалося знищення цiлої нацiї, а наявнiсть намiру не вимагає полiтичних закликiв, позаяк достатньо дiй. Саме дiї - конкретна полiтика, здiйснювана в Українi - призвели до масового знищення етнiчних українцiв в УСРР та в районах АМСРР. Дослiдник забуває той факт, що голодомор - це результат, смерть вiд штучного голоду, спричиненого злочинними дiями (хлiбозаготiвлями). Голодомор - iсторичний факт злочину в українському селi, який вiдповiдає ознакам конвенцiї про геноцид, адже дiї, якi його спричинили, визнанi рукотворними. Голокост - свiдоме знищення євреїв i ромiв у концентрацiйних таборах, гетто, резервацiях, хоча й iншi етноси в роки вiйни нацисти свiдомо пiддавали знищенню. Iсторик повинен установити факти, якi розкривають причини, мотиви, обставини й наслiдки масового винищення мирного населення, не переймаючись пошуками "чистого геноциду", якого просто не може бути, позаяк вiн є злочином проти людяностi.

Пiдсумовуючи iсторiографiчний аналiз сучасної зарубiжної лiтератури з проблем голодомору, слiд вiдзначити її кiлькiсне зростання й концептуальне розмаїття думок та iнтерпретацiй. Вони не вирiзняються новизною, хоча рiвень джерельного забезпечення вражає, але теоретично захiдноєвропейська, особливо нiмецька, iсторiографiя, тяжiє до росiйської школи iсторикiв-аграрникiв. Переважна бiльшiсть дослiдникiв визнає масову колективiзацiю, полiтику розкуркулення, хлiбозаготiвельнi кампанiї, депортацiї й репресiї супроти селян основними економiчними причинами голоду. Стосовно соцiальних причин iснують суперечки: американськi вченi (Р. Конквест, Дж. Мейс) виокремлюють цiлеспрямовану

стр. 195


полiтику Кремля з метою свiдомого винищення селянства - соцiальної бази української нацiї, росiйськi ж та деякi нiмецькi iсторики заперечують, посилаючись на вiдсутнiсть документальних пiдтверджень подiбного намiру, пiдкреслюючи факт голоду також i в iнших регiонах країни. Сучасна документальна база, значну частину якої становлять московськi архiвнi фонди, дозволяє вiдстежити намiр знищення українцiв, персональну причетнiсть Сталiна, Молотова, Кагановича до здiйснення подiбного задуму. Нiхто не заперечує того факту, що саме українцi становили найбiльшу питому вагу серед жертв голодомору, але якщо б їх полягло менше, то терор голодом (спростувати цього факту неможливо) вiдповiдає всiм ознакам конвенцiї про геноцид. Антиукраїнськi причинно-наслiдковi риси простежуються з усiєю очевиднiстю при аналiзi постанов партiйних та урядових органiв, листування Сталiна й Кагановича, починаючи з серпня 1932 р.

Характерною ознакою дискусiї є некоректнiсть використання наукової термiнологiї й надмiрна полiтизацiя самого феномену голодомору. У Р. Конквеста й Дж. Мейса мотиви та наслiдки крокують поряд, вiдтак катастрофiчна смертнiсть за нормальних клiматичних умов i сталого зерновиробництва викликала в них пiдозру, спонукала до роздумiв про свiдомий намiр, доказом якого є не статистика жертв, а конкретнi адмiнiстративно-силовi, полiтико-економiчнi й нормативно-правовi дiї тоталiтарного режиму. їхнi опоненти вибудовують теоретико-концептуальну вертикаль про загальносоюзний голодомор та його регiональнi прояви, тобто вдаються до унiфiкацiї специфiки самого явища, яке має абсолютно конкретнi iсторичнi ознаки. Ми розглядаємо голодомор українцiв згiдно з положеннями конвенцiї ООН для здiйснення його полiтико-правової оцiнки, з'ясування самого злочину та його суспiльного визнання, а не ущемлення моральних прав iнших народiв, якi зазнали подiбної катастрофи. Теза зарубiжних iсторикiв про паралельне спiвiснування голодоморiв у регiонах СРСР як аргумент спростування антиукраїнського спрямування терору голодом є аморальною, а з погляду елементарної дiалектики - безглуздою. Якщо дослiдники визнають причини голоду, iдентифiкують його як злочин, окреслюють адмiнiстративно-географiчнi межi, зрештою, називають його органiзованим, то чому вони намагаються заперечити особливе серед загального, а, можливо, i одиничне?

Порiвняння голокосту й голодомору, яке застосовують зарубiжнi та деякi українськi iсторики з метою виявлення рафiнованого геноциду, також виглядає полiтизованим дiйством. Iсторично-порiвняльний метод використовується зазвичай для зiставлення структур дослiджуваних систем, а не злочинiв проти людяностi. Дослiджуванi соцiогуманiтарнi катастрофи є багатовимiрними об'єктами, пiзнання яких вимагає правильного вибору факторних ознак. Порiвняння голодомору "з iншими репресiями 1932 - 1933 рр.", а "нацистських репресiй iз голокостом", як це робить А. Грацiозi, свiдчить про порушення фундаментальних принципiв iсторичних дослiджень у частинi належного застосування методiв класифiкацiї й типологiзацiї соцiально-полiтичних явищ. Голодомор - це масова смерть вiд голоду, спричиненого насильницькими хлiбозаготiвлями та iншими карально-репресивними дiями. Вiн є результатом репресивної полiтики, яка має всi ознаки злочину держави проти власного народу, адже саме вона ухвалювала полiтичнi рiшення, реалiзацiя яких призвела до масового народовбивства. До жертв "iнших репресiй" у 1932 - 1933 рр. належали тi, якi творили голод, хоча переважна бiльшiсть, особливо серед iнтелiгенцiї, справдi була репресована. Репресiї нацистiв у Нiмеччинi були спрямованi проти полiтичних опонентiв, якщо розглядати хронологiчнi рамки 1930-х рр., i не поширювалися на бауерiв. Голодомор українцiв, тобто масова смертнiсть людей унаслiдок свiдомого й тривалого позбавлення їх засобiв до iснування, iзольованих адмiнiстративно (безпаспортнi селяни) й фiзично (загороджувальнi загони), є таким самим винятковим злочином, яким був голокост євреїв. Вони вiдрiзняються лише часовими межа-

стр. 196


ми, територiєю (українцiв знищували в їхнiх рiдних домiвках), формами й методами масового позбавлення життя, а не ступенем "чистоти" геноциду.

Сучасна iсторiографiчна думка перебуває пiд опосередкованим полiтичним впливом, одна частина дослiдникiв намагається спростувати претензiї iншої. Голодомор в Українi - не героїчна сторiнка нашої iсторiї, а ганебна для європейської цивiлiзацiї XX ст. подiя, позаяк сталася за її мовчазного потурання. Iсторична наука має служити iстинi, вiдтак об'єктивному висвiтленню причин i наслiдкiв голоду 1932 - 1933 рр.

-----

1 Голодомор в Українi 1932 - 1933 рр.: Бiблiограф, покажчик / Упоряд. Л. М. Бур'ян, I. Е. Рiкун. - Одеса, 2001. - 654 с.

2 Conquest R. Soviet Nationalities Policy in Practice. - London; Sydney, 1967. - 160 р.; Idem. The Stalin's Purge of the Thirties. - London, 1973. - 844 p; Idem. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine. - New-York, 1986. - 411 р.

3 Mace J. Communism and the Dilemmas of National Liberation: Nat. Communism in Soviet Ukraine, 1918 - 1933. - Cambridge, Mass., 1983. - 334 р.

4 Conquest R. Ernte des Todes: Stalins Holocaust in der Ukraine 1929 - 1933. - Munchen, 1988. - 464 s.; Конквест Р. Жатва скорби: Советская коллективизация и террор голодом (Глава из книги) // Новьiй мир. - 1989. - N 10. - С. 179 - 200; Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективiзацiя i голодомор. - К., 1993. - 384 с; Мейс Д. Вiдзначення українською дiаспорою 50-рiччя голодомору // Голод 1932 - 1933 рокiв в Українi: причини i наслiдки. - К., 2003. - С. 796 - 800; Його ж. Дiяльнiсть Комiсiї Конгресу СIЛА з вивчення голоду в Українi // Там само. - С. 816 - 820; День i вiчнiсть Джеймса Мейса. - К., 2005. - 448 с.

5 Конквест Р. Жнива скорботи... - С. 222, 246, 338, 358, 363, 377.

6 Merl St. War die Kollektivierung der Landwirtschaft in der Sowjetunion wircklich notwendig? // Osteuropa. - 1984. - N 5. - S. 329 - 344.

7 Idem. Einfachte Stalin die Hungersnot von 1932 - 1933 zur Auslossung des ukrainischen Nationalismus? // Jahrbuch fur Geschichte Osteuropas. - 1989. - Bd. 37. - N 4. - S. 569 - 590.

8 Der ukrainische Hunger-Holocaust / Ein Dokumentation, hrsg. und eingeleitet von Dr. Dmytro Zlepko. - Sonnenbuhl, 1988. - 309 s.

9 Die Sowjetunion im Zeichen des Stalinismus / Hrsg. von Antonio Peter und Robert Maier. - Koln, 1991. - 174 s.

10 Kappeler A. Kleines Geschichte der Ukraine. - Munchen, 1994. - 286 s.

11 Мерль Ш. Голод 1932 - 1933 годов - геноцид украинцев для осуществления политики русификации? // Отечественная история. - 1995. - N 1. - С. 49 - 61.

12 Bullock A. Hitler und Stalin. Parallele Leben / Aus dem engl. von Karl Heinz-Silber und Helmut Etlinger. - Berlin, 1991. - 1333 s.

13 Ibid. - S. 373 - 377.

14 Ibid. - S. 369.

15 Pohl D. Stalinistische Massenverbrechen in der Ukraine 1936 - 1953. Ein Uberblick // Jahrbuch fur historische Kommunismusforschung. - 1995. - S. 323 - 335.

16 Plaggenborg St. Stalinismus. Neue Forschungn und Konzepte. - Berlin, 1998. - 452 s.

17 Idem. Die Sowjetunion-Versuch einer Bilanz // Osteuropa. - 2001. - N 5. - S. 761 - 777.

18 Baur J. "Grosser Terror" und "Sauberungen" im Stalinismus. Eine Forschungsiubersicht // Zeitschrift fur Geschichtswissenschaft. - 1994. - N 4. - S. 331 - 349.

19 Hildermeier M. Geschichte der Sowjetunion 1917 - 1991. Entstehung und Niedergang der ersten sozialistischen Staates. - Munchen, 1998. - 1195 s.

20 Idem. Stalinismus vor dem Zweiten Weltkrieg. Neue Wege der Forschung. - Munchen, 1998. - 345 s.

21 Heinrich A. Die sozialistische Transformation der Ukraine, 1917 - 1934. Analyse der politischen, okonomischen und sozialen Veranderungen vom Zusammenbruch des Zarenreiches bis zum Abschluss der Kollektivierung. - Marburg, 1997. - 134 s.

22 Ibid. - S. 119.

23 Graziosl A. "Lettres de Kharkov". La famine en Ukraine et dans le Caucase du Nord a'travers les rapports des diplomates italiens. 1932 - 1934 // Cahiers du Monde Russe et Sovietique. - Paris, 1989. - Vol. XXX (1 - 2). - P. 5 - 55.

стр. 197


24 Idem. Collectivisation, Revoltes Poysannes et Politiques Gouvernementales (a travers les rapports du GPU d'Ukraine de fevrier-mars 1930 // Cahiers du Mond Russe. Russie-Empire russe Union Sovietuque-Etas independants. - Paris, 1994. - Vol. XXXV 3). - P. 437 - 632.

25 Грациози А. Великая крестьянская война в СССР. Большевики и крестьяне. 1917 - 1933. - М., 2001. - 95 с.

26 Там же. - С. 61.

27 Там же. - С. 64.

28 Davies R. W., Wheatcroft St. G. The Years of Hunger: Soviet Agriculture. 1931 - 1933. - Palgrave Macmillian, 2004. - 359 р.

29 Уiткрофт Ст. Сучасне уявлення про природу та рiвень смертностi пiд час голоду 1931 - 1933 рокiв в Українi // Командири Великого голоду: Поїздки В. Молотова i Л. Кагановича в Україну та на Пiвнiчний Кавказ. 1932 - 1933 рр. - К., 2001. - С. 179 - 194.

30 Сисин Ф. Науково-публiцистична лiтература української дiаспори з проблем голодомору // Голод 1931 - 1933 рокiв в Українi: причини i наслiдки. - К., 2003. - С. 148 - 164.

31 Документы свидетельствуют: Из истории деревни накануне и в ходе коллективизации 1927 - 1932 гг.: Сб. - М., 1989. - 526 с; Данилов В. П. Дискуссия в западной прессе о голоде 1932 - 1933 гг. и о "демографической катастрофе" 20 - 30-х годов в СССР // Вопросы истории. - 1988. - N 3. - С. 116 - 121; Его же. Коллективизация: как это было // Страницы истории советского общества: факты, проблемы, люди: Сб. ст. - М., 1989. - С. 243 - 262; Зеленин И. Е. О некоторых "белых пятнах" завершающего этапа сплошной коллективизации // История СССР. - 1989. - N 2. - С. 3 - 19; Его же. "Революция сверху": Завершение и трагические последствия // Вопросы истории. - 1994. - N 10. - С. 28 - 42; Ивницкий НА. Голод 1932 - 1933 гг.: Кто виноват? // Лекции из отечественной истории. - М., 1992. - С. 18 - 46; Его же. Совершенно секретный голод // Московские новости. - 1993. - 20 июня; Его же. Коллективизация и раскулачивание (начало 30-х годов). - М., 1994. - 272 с; Осколков Е. Н. Голод 1932 - 1933: Хлебозаготовки и голод 1932 - 1933 года в Северо-Кавказском крае. - Ростов-на-Дону, 1991. - 96 с; Ивницкий НА. Классовая борьба в деревне и ликвидация кулачества как класса (1929 - 1932 гг.). - М., 1992. - 360 с.

32 Цаплин В. В. Статистика жертв сталинизма в 30-е годы // Вопросы истории. -1989. - N 4. - С. 175 - 181; Араловец Н. А. Потери населения советского общества в 1920-е годы: проблемы, источники, методы изучения в отечественной историографии // Отечественная история. - 1995. - N 1. - С. 135 - 146; Осокина Е. А. Жертвы голода 1933 года: сколько их?: Анализ демографической статистики ЦГАНХ СССР // История СССР. -1991. - N 5. - С. 18 - 26.

33 Зеленин И. Е., Ивницкий Н. А., Кондрашин В. В., Осколков Е. Н. О голоде 1932 - 1933 годов и его оценке на Украине // Отечественная история. - 1994. - N 6. - С. 256 - 263; Кондрашин В., Пеннер Д. Голод 1932 - 1933 в советской деревне (на материалах Поволжья, Дона и Кубани). - Самара; Пенза, 2002. - 197 с.

34 Осокина Е. За фасадом "сталинского изобилия": Распределение и рынок в снабжении населения в годы индустриализации 1927 - 1941. - М., 1999. - 308 с.

35 Зеленин И. Е., Ивницкий НА., Кондрашин В. В., Осколков Е. Н. Указ соч. - С. 256, 262; Зеленин И. Е. "Революция сверху"... - С. 35.

36 Ивницкий Н. Голод 1932 - 1933 гг.: Кто виноват? // Голодомор 1932 - 1933 рр. в Українi: причини i наслiдки: Матерiали наук. мiжн. конф., Київ, 9 - 10 вересня 1993 р. - К., 1995. - С. 35 - 45; Зеленин И. Е. Чрезвычайные хлебозаготовительные комиссии в 1932 - 1933 гг. (Украина, Северный Кавказ, Поволжье) // Там само. - С. 45 - 52.

37 Осколков Е. Голод 1932 - 1933 гг. в зерновых районах Северо-Кавказского края // Голодомор 1932 - 1933 рр. в Українi... - С. 113 - 122; Кондрашин В. Голод в Поволжье // Там само. - С. 123 - 132.

38 Девис Р. У. Советская экономика в период кризиса. 1930 - 1933 годы // История СССР. - 1991. - N 4. - С. 198 - 210.

39 Павлова И. В. Современные западные историки о сталинской России 30-х годов (Критика "ревизионистского" подхода) // Отечественная история. - 1998. - N 5. - С. 107 - 121.

40 Кондрашин В. В. Голод 1932 - 1933 годов в деревнях Поволжья // Вопросы истории. - 1991. - N 6. - С. 178 - 181.

41 Гинцберг Л. И. Массовый голод в сочетании с экспортом хлеба в начале 30-х годов. По материалам "особых папок" политбюро ЦК ВКП(б) // Вопросы истории. - 1999. - N 10. - С. 119 - 126.

стр. 198


42 Уиткрофт С. Г., Дэвис Р. У. Кризис в советском сельском хозяйстве (1931 - 1933 гг.). Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история. - 1998. - N 1. - С. 95 - 96; Davies R. W., Wheatcroft S. G. The Years of Hunger... - Р. 137 - 267.

43 Международная комиссия по расследованию голода на Украине 1932 - 1933 годов. Итоговый отчет. 1990 год. - К., 1992. - С. 66 - 67.

44 День i вiчнiсть Джеймса Мейса ... - С. 109 - 115.

45 Там само. - С. 122.

46 Там само. - С. 123.

47 Ведомости Верховного Совета СССР. - 1951. - N 47.

48 "Roter Holocaust"? Kritik der Schwarzbuch des Kommunismus / Hrsg. Jens Mecklenburg, Wolfgang Wippermann. - Hamburg, 1998. - 294 s.

49 Moiler H. Der rote Holocaust und die Deutschen. Die Debatte um das "Schwarzbuch des Kommunismus". - Mtinchen, 1999. - 249 s.

50 Верт Н. История советского государства. - М., 1998. - С. 214.

51 Коммунизм, террор, человек. Дискуссионные статьи на тему "Чёрной книги коммунизма" / Состав. С. Кройцберг, И. Маннтойфель, А. Штейнингер. - К., 2001. - 195 с.

52 Там же. - С. 10.

53 День i вiчнiсть Джеймса Мейса... - С. 122.

54 Марочко В. "Бодай те лихо не верталось..." // Сучаснiсть. - 1993. - N 2. - С. 90 - 93.

55 Международная комиссия по расследованию голода... - С. 179.

56 Кулъчицъкий СВ. Голод 1932 - 1933 рр. в Українi як геноцид. - К., 2005. - 220 с.

57 Die neue Ukraine: Gesellschaft - Wirtschaft - Politik (1991 - 2001) / Hrsg. von G. Simon. - Koln; Weimar; Wien; Bohlau, 2002. - 363 s.

58 Зiмон Г. Чи був голодомор 1932 - 1933 рр. iнструментом "лiквiдацiї" українського нацiоналiзму? // УIЖ. - 2005. - N 2. - С. 118.

59 Калiнiченко В. В. Селянське господарство України в перiод непу. Iсторико-економiчне дослiдження. - Х., 1997. - С. 78 - 80.

60 Грацiозi А. Голод у СРСР 1931 - 1933 рр. та український голодомор: чи можлива нова iнтерпретацiя? // УIЖ. - 2005. - N 3. - С. 122.

61 Там само. - С. 127.

62 Там само.

63 Там само.

64 Там само. - С. 128.

The article shows factual, theoretical and methodological fundamentals of modern foreign historiography, debatable and not adequately ascertained problems. The author accentuates attention on the argumentations of Western and Russian historians, which deals with political and legal appraisal of famine in Ukraine as an act of genocide.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/СУЧАСНА-ЗАРУБIЖНА-IСТОРIОГРАФIЯ-ГОЛОДУ-1932-1933-рр-В-УКРАЇНI-НОВА-ЧИ-СТАРА-IНТЕРПРЕТАЦIЯ

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Николай СидоренкоКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

СУЧАСНА ЗАРУБIЖНА IСТОРIОГРАФIЯ ГОЛОДУ 1932-1933 рр. В УКРАЇНI: НОВА ЧИ СТАРА IНТЕРПРЕТАЦIЯ? // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/СУЧАСНА-ЗАРУБIЖНА-IСТОРIОГРАФIЯ-ГОЛОДУ-1932-1933-рр-В-УКРАЇНI-НОВА-ЧИ-СТАРА-IНТЕРПРЕТАЦIЯ (дата обращения: 29.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Николай Сидоренко
Киев, Украина
897 просмотров рейтинг
27.08.2014 (3501 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
9 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
12 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
26 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
32 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

СУЧАСНА ЗАРУБIЖНА IСТОРIОГРАФIЯ ГОЛОДУ 1932-1933 рр. В УКРАЇНI: НОВА ЧИ СТАРА IНТЕРПРЕТАЦIЯ?
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android