У статті на підставі матеріалів ревізій, що проводились у Полтавському полку в 1719, 1721 і 1732 рр., аналізується соціальна структура населення Полтавщини, реконструюється модель адміністративного устрою та системи організації влади на полковому, сотенному і курінному рівнях, встановлюється персональний склад козацьких ударників.

Переписні книги Полтавського полку 1719, 1721 та 1732 рр. є надзвичайно цінним і свого роду унікальним джерелом із соціальної історії Гетьманату пер-

Горобець Віктор Миколайович - д-р іст. наук, професор, завідувач центру досліджень проблем соціальної історії Інституту історії України НАНУ.

шої половини XVIII ст. Унікальність названих документів обумовлюється насамперед належною якістю збереження джерел та повнотою представленої в них інформації. На противагу, скажімо, вельми деталізованому, але незавершеному в усіх сотнях Полтавського полку Генеральному опису 1765 - 1769 рр.¹, названі ревізії було проведено в усіх адміністративних одиницях і населених пунктах полку. Крім того, цінність досліджуваного джерела обумовлюється і тією обставиною, що жодної іншої подібної документальної серії, де б фіксувалася соціальна структура певних адміністративних одиниць Гетьманату з періодичністю відповідно у два та дев'ять років, на жаль, не збереглося.

Попри свою унікальність, переписи 1719, 1721 і 1732 рр. не ставали об'єктом спеціального комплексного вивчення², на противагу, знову ж таки, добре дослідженим матеріалам Рум'янцівського опису другої половини XVIII ст.³

Загальна характеристика переписних книг

Перепис 1719 р. - "Компут всего полку Полтавского товариства и посполства конних и піших также и воловую упряж міючих за [...]вого рейментарства ясневелможного єго мсти пана Іоанна Ильича Скоропадского [...] по указу єго велможности єсаул[...]ойсковый енералный єго мст пн Василий Жураковскый, 1719 року"⁴ - як можна зробити висновок із його преамбули, був ініційований гетьманським урядом Івана Скоропадського та реалізований лід керівництвом генерального осавула Війська Запорозького Василя Жураковського.

Документ містить 188 аркушів оригінального тексту.

Ініціатива складання перепису 1721 р. - "Компут всего товариства комонного служащого, козаков воловью упряж меючих и піших, також людей посполитих тяглых, піших, ніщетних и подсуседков по указу его млсти пана Івана Черняка полковника войска Его Црского Прсвтлого Влчства Запорожского Полтавского в сотнях через ревізію справлєнний в року 1721 марта 20"⁵ - виходила вже від полтавського полковника Івана Черняка й переслідувала мету впорядкування козаками та поспільством несення служб і виконання повинностей, насамперед по утримуванні російських драгун.

Документ містить 210 аркушів оригіналу звітів, надісланих із сотенних канцелярій від городових отаманів, війтів і старост. Усі вони скріплені підписами і печатками відповідних урядників.

Перепис 1721 р., на відміну від попереднього, не фіксує склад полкової старшини, а встановити особовий склад старшини сотенного і городового рівня можна лише за підписами під справозданнями (щоправда, їх візували лише представники, а не всі члени старшинського корпусу). Натомість перепис цього року містить вичерпні відомості про склад військових слуг полкового рівня, а також соціопрофесійні групи слюсарів і ковалів, належних до Переволочанського замку, або ж гетьманських перевізників - "от сустанцій волних"⁶.

Найповнішою з-поміж досліджуваних версій ревізією Полтавського полку є перепис 1732 р., ініційований гетьманським урядом Данила Апостола та представлений у формі механічно зведених в один документ надісланих із місць ревізій, наприклад, "Виденіє полкового города Полтави сколко в оной обретаетца полковой старшины, бунчуковых товаришей и знатних вдов, полковых служителей, значковых товаришей, атаманов, козаков можных, промыслом великим и малым бавячихся, ґрунтовых и малоґрунтовых, убогих и крайнє убогих козаков и вдов козаков, коней и волов не имєют и служит войсковой службы не могут, дворов владельческих, приїжджих, дворов пустых и футоров, значит нижей сего 1732 года юля 16"⁷.

Загальний обсяг цього документа становить 568 аркушів.

Перепис 1732 р. містить інформацію про склад полкової, сотенної, городової і курінної старшин. У ньому ж містяться і відомості про бунчукових та значкових товаришів. Причому з документа можна почерпнути й унікальну інформацію про нечисленні соціальні групи: "знатиме вдовы бунчуковые" та "знатне вдовы значковые"⁸. Наявність останніх у соціальній структурі Гетьманату є вповні логічною, проте поки що неописаною в історіографії.

Перепис містить також додаткову інформацію про "козаків промислом купечєским знатним бавячіся"⁹ або ж "козаків купчіх неболшим промислом бавячієся"¹⁰, про "протекціянтів" різних впливових осіб із числа козацької адміністрації Полтавського полку та вищих російських офіцерів і сановників.

В адміністративній структурі полку принципово новим явищем порівняно з попередніми роками є поява соціальної групи "асаульцов" - козацьких служителів низового рівня.

Як уже зазначалося вище, добра збереженість матеріалів ревізій дає змогу провести комплексне дослідження адміністративної та соціальної структури Полтавського полку, чого не можна досягти на основі аналізу інших історичних джерел.

Як певний недолік цього комплексного джерела - а саме так можна розглядати переписи 1719, 1721 та 1732 рр. - варто розцінювати недостатню уніфікованість його окремих частин. Адже переписи, як можна зробити висновок з їх фактичного результату, проводилися за відмінною методикою, їх матеріали містять підчас відомості, виведені з різних оціночних критеріїв, або ж такі, що стосуються тих сфер соціального життя, які не бралися до уваги в інших документах. У кінцевому ж результаті це не дозволяє простежити трансформацію тих чи інших соціальних характеристик у їхньому розвитку, вдовольнившись почасти лише констатацією факту існування того чи іншого соціального феномену.

Територіально-адміністративний устрій Полтавського полку

Перепис 1719 р. фіксує на території Полтавського полку, крім самого полкового центру - міста Полтави, ще 61 населений пункт. Ревізійні відомості початку 1730-х років вказують на існування 69 населених пунктів. Порівняльний аналіз індексу поселень Полтавщини у варіантах 1719 та 1732 рр. вказує не лише на появу цілої низки нових позицій, але й зникнення окремих поселень, згадки про які існували раніше. Причому, зважаючи на ту обставину, що мова йде не лише про зникнення слобід чи сілець, а й повноцінних сіл, вважаємо, що, швидше за все, причина не потрапляння того чи іншого населеного пункту у звітну документацію крилася не у його фізичному зникненні, а у втраті звітності по ньому або спробі виведення його з-під фіскального дисциплінування.

В адміністративному відношенні, згідно з матеріалами ревізій, Полтавський полк у 1710 - 1730-х рр. поділявся на 16 сотень. Своєю чергою Перша та Друга полкові сотні (названі в матеріалах ревізії 1719 р. за іменами їх сотників, відповідно "сотня пана Якова Черняка полковая" та "сотня пана Дмитрія Самарського полковая") поділялися на низку куренів, що об'єднували козаків окремих сіл і містечок, належних до цих сотень. У 1719 р. у сотні Якова Черняка таких куренів налічувалося 10, а в сотні Дмитра Самарського - 11 (за переписом 1732 р. їх стало, відповідно, 9 і 12).

У переважної більшості сотень Полтавського полку, згідно з матеріалами переписних книг, поділ на курені, як правило, не простежується. За переписом 1719 р. виняток становлять лише Білицька сотня, до складу якої входить Комарівський курінь¹¹, Сокольська сотня - Лучківський і Ханделіївський курені та Нехворощанська сотня - Шедіївський курінь.

У частини дрібних населених пунктів (сілець, слобід чи поселень, "на купленному ґрунті осажених"¹²) присутність представників козацького товариства не фіксується. Відтак, у цих поселеннях діють лише самоврядні інституції поспільства або владні повноваження здійснюють особи, призначені державцем цього поселення.

Окремішнє положення посідав Переволочанський замок, що "до власності рейментарської належав". Він мав власну адміністрацію, очолювану "переволочанським дозорцею", а також, до певної міри, самобутню соціальну структуру.

Як можна зробити висновок з аналізу переписних книг, упродовж першої третини XVIII ст. структура полково-сотенного устрою зазнавала певних змін. Змінювалися також назви сотень і куренів. Зокрема, якщо за переписом 1719 р. Рибцівський курінь входив до складу Першої полкової сотні, то за переписом 1732 р. - до Другої. Натомість Грабинівський курінь, який у 1719 р. належав до Другої полкової сотні, у переписних книгах 1732 р. приписаний до міста Полтави, поряд із Полтавським міським куренем.

По-різному названі в переписах 1719 і 1732 рр. Перша та Друга полкові сотні. У першому випадку вони позначаються прізвищем сотників, які їх очолювали - відповідно "сотня пана Якова Черняка полковая" та "сотня пана Дмитрія Самарського полковая". Крім того, перепис 1719 р. фіксує в списку мешканців с. Яківці "козаків сотенних яковскіх і павленковскіх", а вже у матеріалах ревізії 1732 р. у структурі Першої полкової сотні вказана наявність "Павленковского" куреня, без згадки про входження до його складу яківцівських козаків¹³.

За переписом 1719 р., сотенні козаки Лучківського і Ханделіївського куренів вписані до Сокольської сотні¹⁴, переписом 1721 р. - Переволочанської¹⁵, а переписом 1732 р. - Кишеньківської¹⁶. Щоправда, у цих випадках маємо справу зі специфічними адміністративними й соціальними умовами. Адже села Лучки і Ханделіївка були "маєтностями рейментарськими" (як це фіксує перепис 1721 р.)¹⁷ та "належали до замку Переволочанського" (згідно з формулюваннями переписних книг 1719 р.)¹⁸. І за такого їх адміністративного статусу, частина козаків вважалися такими, що є "прислужающиє до замку рейментарского Переволочанского", а частина - "козаки к сотні Кишенковской налєжныє"¹⁹. Згідно з переписом лучківських козаків 1732 р., до першої групи входило 77 козаків (точніше - козацьких дворів), а до другої - 15²⁰. У с. Ханделіївка відповідно було 27 сотенних і 8 замкових козаків²¹. Зрозуміло, що кожна із цих груп мала власну місцеву адміністрацію.

Своєрідність же Рибцівського куреня полягає в тому, що у 1719 р. рибцівське товариство (всього 76 козаків), хоч і було представлене в структурі Першої полкової сотні (точніше - "сотні Якова Черняка"), але за своїм підпорядкуванням було виведене з-під влади сотника, оскільки значилось у статусі "курінчиків" (про цю категорію козацтва див. далі) полтавського полковника Івана Черняка²². Перепис 1732 р. проводився вже після смерті полковника і після втрати рибцівськими козаками статусу "курінних козаків полковника". Втім, чим була обумовлена потреба у включенні тепер уже 84 рибцівських сотенних козаків до складу Другої²³, а не Першої полкової сотні - виявити не вдалося.

У переписі 1732 р. до складу Новосанжарської сотні вперше було вписано козаків Лелюхівського куреня, "которые сотни прислужаючіє" (всього 30 дворів)²⁴, наявність котрих раніше в сотенному компуті не фіксувалась. У переписних книгах 1719 р. зазначалося, що "село Лелюховка под Новими Санжарами, в подданстве пану Григорію Буцкому осавулу полковому и пану Павлу Ждановичу сотнику новосанжаровскому"²⁵.

Таблиця 1

Адміністративна структура Полтавського полку згідно з матеріалами переписів 1719 і 1732 рр.

За переписом 1719 р.		За переписом 1732 р.
Полковий центр	Полтава	Полковий центр	Полтава Грабинівка Вакулинці Іскрівка, слобідка
Перша полкова сотня	Петрівці Петрівська слобідка Гавронці Стасовці Брусія Брусійська слобідка Кам'янка Тахтаулове Диканька Жуки Івончинці Яківці Павленки Рибці	Перша полкова сотня	Петрівці Петрівська слобідка Кам'янка Стасовці Брусія Брусійська слобідка Диканька Гавронці Черняківка Тахтаулове Патлаївка Ковалівка Павлівка Жуки Івончинці Яківці Павленки Прирівська слобідка
Друга полкова сотня	Гуджоли Шостаки Супрунівка Івашки Пушкарівка Мильці Куклинці Ольшанка Чернечий Яр Нові Млини Комарівка, сільце	Друга полкова сотня	Рибці Гуджоли Шостаки Супрунівка Івашки Мильці Мачохи Нижні Млини Пушкарівка Куклинці Ольшанка Мачохи Микілка Писарівка Грабинівка Буланове Малинівка Росошинці Ольшани, слобідка
Великобудищанська сотня	Великі Будища, містечко Мачохи Нижні Млини Грабинівка Іскрівка, слобідка Микілка, слобідка Тягамлик, слобідка Росошинці, сільце Тростянка, сільце Ольшанови, слобідка Буланове, слобідка	Великобудищанська сотня	Великі Будища, містечко Чернечий Яр Нові Млини Комарівка, сільце

	Слобідка монастирська Старі Млини
Решетилівська сотня	Решетилівка, містечко	Решетилівська сотня	Решетилівка, містечко Димівщина
Старосанжарська сотня	Старі Санжари, місто	Старосанжарська сотня	Старі Санжари, місто
Новосанжарська сотня	Нові Санжари, містечко Лелюхівка	Новосанжарська сотня	Нові Санжари, містечко Лелюхівка (???)
Білицька сотня	Білики, містечко Федорівка	Білицька сотня	Білики, містечко Федорівка

Як уже неодноразово зазначалось у спеціальній літературі²⁸, за кількістю козаків сотні, як і полки, суттєво різнились одна від другої. Переконливим свідченням цього є й наведені у таблиці обрахунки кількості козацьких дворів Полтавського полку в 1732 р. Так, наприклад, якщо в Орлянській сотні кількість дворів товариства обраховувалася в 93 одиниці, Переволочанській і Китайгородській - 84, а Маяцькій - лише 72, то відповідні показники в Білицькій сотні становили 411, Кобеляцькій - 588, Першій полковій - 783, а в Другій полковій - аж 799.

Так само різною була і кількість козацького товариства в куренях. Найменшою вона була в Грабинівському і Брусівському куренях - по 24 козацьких двори, а найбільшою в Полтавському міському, Петровському та Мачоському - відповідно, 202, 221 та 219 дворів. Як бачимо, останні три курені за кількістю товариства не лише переважали нечисленні Орлянську, Переволочанську, Китайгородську та Маяцьку сотні, а й були численнішими за середньостатистичні Келебердську (153) та Царичанську (138) сотні, і приблизно такими ж, як Сокольська (202), Старосанжарська (219), Нехворощанська (222) та Великобудищанська (228) сотні.

Вочевидь, у контексті порівняння показників кількісного складу окремих сотень доречним буде зауважити, що найменші за кількістю козацьких дворів і такі, що складалися переважно лише із самого сотенного центру, тобто без належних до них куренів, були так звані Поорельські сотні, що виникли в середині 70-х рр. XVII ст., коли на момент занепаду Правобережного гетьманату на Полтавщину стрімко почали переселятися козаки з Правобережжя на Лівобережжя. Як зазначав із цього приводу сучасник подій, до того ж за народженням і проживанням тісно пов'язаний із Полтавщиною, Самійло Величко: "Осідали вони новими містами в Полтавському полку по річці Орелі, тобто Китайгородом, Царичанкою, Маячкою, Нехворощою й Керебурдою..."²⁷. Зважаючи на небезпеку сусідства з Диким Полем, а також не досить сприятливі кліматичні умови, порівнюючи з іншими реґіонами Полтавщини, упродовж останньої третини XVII - початку XVIII ст. Поорелля так і не стало густонаселеним краєм.

Полкова старшина

Соціальна група полкової старшини у першій третині XVIII ст. включає до свого складу десять осіб. Інституційно до складу полкової старшини включено традиційний для гетьманату перелік урядів полкового рівня - полковник, писар, два осавули та два хорунжих. Крім того, компути 1719 та 1732 рр. називають серед полкової старшини також гарматних осавула і хорунжого, яких

дослідники зазвичай не включають до складу козацької адміністрації полкового рівня²⁸.

Зважаючи на прикладне значення перепису 1721 р. - встановлення спроможності козаків і поспільства виконувати повинності, насамперед утримувати російських драгун, а також ту обставину, що старшина була звільнена від цих обов'язків, - інституційний і персональний склад цієї соціальної групи у документі не фіксується.

Аналізуючи ж поіменний реєстр полкової старшини, не можна не звернути увагу на той факт, що за тринадцять років, які минули від перепису 1719 р. до перепису 1732 р., персональний склад цієї соціальної групи козацтва оновився докорінно. Так, із числа представників полкової старшини 1719 р. на початку 1730-х років при владі залишилося лише троє урядовців: Лаврентій Никитович (щоправда, тепер він записаний як "Лаврентій Никитов"), Михайло Руденко та Павло Герасимович. За час, що минув від 1719 р., Лаврентій Никитович з уряду другого осавула перемістився на другу за впливовістю і престижністю полкову посаду обозного. Михайло Руденко з уряду хорунжого піднявся щаблем вище - на уряд другого осавула. Так само і службове зростання Павла Герасимовича вимірювалося лише одним щаблем ієрархічної драбини - з уряду другого полкового хорунжого на уряд першого полкового хорунжого.

Достеменно відомо, що ще двоє полкових старшин списку 1719 р. - полковник Іван Черняк і полковий писар Григорій Богаєвський - у 1720-х рр. пішли із життя (їхні вдови - "Ірина Іванова Чернякова" та "Анюта Богаєвська" у ревізії 1732 р. значаться, відповідно, серед "знатных вдов бунчуковых" і "знатних вдов значкових"²⁹).

Стосовно подальшої долі та службового переміщення решти полкових старшин списку 1719 р. виявити інформацію не пощастило. Гіпотетично ж можна стверджувати, що такі темпи оновлення старшинського корпусу полкового рівня (а мова йде про оновлення впродовж тринадцяти років аж на 70%) загалом не були характерними для гетьманату. Причини ж цієї кардинальної заміни кадрів варто шукати у тій політичній нестабільності, що встановилася в Україні після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 р. Адже саме на 20-і роки випадають спроби привнесеної урядом Петра І на політико-адміністративний ґрунт гетьманату російської владної структури - Малоросійської колегії перебрати на себе важелі формування полкового проводу, включення до нього представників імперських владних структур. Кардинальну "чистку" старшинського корпусу було проведено на початку 1724 р. емісаром імператора Олександром Рум'янцевим у контексті викорінення старшинської опозиції інкорпораційним заходам Петербурга³⁰.

Таблиця 2

Зведена відомість полкової старшини Полтавського полку 1721 і 1732 рр.³¹

	1721 р.	1732 р.
Полковник	Іван Черняк	Василь Кочубей
Обозний	Климентій Нащинський	Лаврентій Никитович (Никитов)
Суддя	-	Василь Зеленський
Писар	Григорій Богаєвський	Андрій Руновський
Осавул	Григорій Буцький	Іван Левенець
Осавул другий	Лаврентій Никитович	Михайло Руденко
Хорунжий	Михайло Руденко	Павло Герасимович
Хорунжий другий	Павло Герасимович
Осавул арматний	Григорій Терещенко	Тимофій Слуцький
Хорунжий арматний	Яків Фиранка	Антон Кованька

В історіографії традиційно вважається, що інституційно сотенну старшину формують сотник, городовий отаман, писар, хорунжий та осавул (або ж декілька осавулів чи осавул і підосавул)³². У випадку з Полтавським полком, то в його структурі сотенного управління першої третини XVIII ст. обов'язковою є присутність лише перших двох урядників, наявність наступних двох (тобто писаря і хорунжого), згідно з переписами 1719 та 1721 рр., могла варіюватись: у реєстрах одних сотень знаходимо лише хорунжого (Перша полкова, Решетилівська, Старосанжарська, Білицька сотні), в інших - лише писаря (Кобеляцька, Сокольська, Переволочанська, Китайгородська, Маяцька сотні), ще в інших і тих і других (Великобудищанська, Царичанська сотні). У Другій полковій, Кишеньківській, Келебердській, Орлянській і Нехворощанській сотнях вказівки на писаря і хорунжого взагалі відсутні. І вже зовсім не існує підтверджень щодо функціонування в той час інституту осавулів.

Якщо ж вести мову про сотенну старшину як певну соціальну групу, то передовсім варто зазначити, що у першій половині XVIII ст. маємо справу з доволі замкнутою соціальною структурою, якій мобільність не була притаманною. Особливо чітко тенденція такого консерватизму простежується на прикладі старшин, що посідали сотницький уряд. Зокрема, упродовж 1719 - 1732 рр. посаду сотника зберігають за собою: Василь Єфимович у Білицькій сотні, Григорій Потоцький - у Кишеньківській, Павло Тройніцький - у Келебердській. Яків Черняк значиться як сотник Першої полкової сотні у 1719 та 1721 рр., а вже після його смерті у переписі 1732 р. на його місце вписано сина Григорія Черняка. Аналогічним чином проблема заміщення сотницької вакансії була вирішена у Сокольській сотні, де на місце Федора Тимофійовича прийшов Федір Федорович, та Маяцькій, де Власа Прийму замінив Андрій Прийма. У двох із трьох реєстрів зустрічаємо згадки як про сотників Івана Гаєцького (Решетилівська сотня), Івана Тарнавського (Старосанжарська), Павла Ждановича (Новосанжарська), Павла Вакуленка (Келебердська), Йосифа Яковлевича (Орлянська), Данила Ждановича (Царичанська), Стефана Василевича (Китайгородська), Гордія Савича (Нехворощанська). Двічі, у 1719 та 1732 рр., сотенний уряд у Великих Будищах обіймав Іван Сулима. Так само двічі владу до своїх рук перебирав суперник Сулими - Дмитро Колачинський, котрий сотникував перед 1719 р. та з 1721 р. і до самої смерті, що сталася перед 1732 р. Лише у випадку з реєстрами Другої полкової і Кобеляцької сотень виявити подібну довготривалість сотенної каденції чи своєрідне "успадкування" рангу нащадками діючого старшини не вдалося. Втім, за інформацією інших джерел, і Дмитро Колачинський і Сава Михайлович (Тарануха) не обмежилися настільки коротким урядуванням, як може скластися враження з переписних книг, і, принаймні, до відомості 1721 р. їхні прізвища не потрапили сугубо із суб'єктивних причин, оскільки вони зберігали за собою уряд і надалі³³. Наступником же Колачинського на сотництві став також далеко "невипадковий" претендент, а син колишнього полтавського полкового судді Петра Кованьки - Герасим.

Звертає на себе увагу і тенденція своєрідного "закріплення" за тим чи іншим старшиною чи старшинським родом певної адміністративної одиниці. Так, скажімо, лише у випадку з Йосифом Яковлевичем простежується практика пересідання із сотницького уряду у Переволочні на відповідний уряд в Орлі. Не можна також встановити й існування практики висунення на полкові старшинські уряди представників сотенної адміністрації. Перші, як правило, рекрутувалися з числа значних козаків полкового центру.

Судячи з традиційного розташування у ревізіях і компутах, інститут городового отамана в сотенній службовій ієрархії містився на другій-третій позиції, відразу після сотника або наказного сотника, якщо такий був.

Втім, попри таку значимість на рівні місцевого самоврядування, виявити тенденцію до посідання колишніми городовими отаманами урядів сотника чи полкового старшини не вдалося. Порівнюючи ж матеріали ревізій з іншими джерелами інформації, пощастило виявити лише один такий приклад, коли царичанський городовий отаман у 1721 р. Федір Бабанський уже наступного року посів уряд царичанського сотника, залишаючись на ньому до 1727 р.³⁴ Натомість відомим є приклад зворотного характеру, коли Марко Лазоренко у 1721 р. посідав уряд наказного сотника в Білицькій сотні, а в переписі 1732 р. записаний уже як отаман городовий білицький³⁵.

На відміну від корпорації сотників, городовим отаманам, вочевидь через близькість до товариства і підзвітність волі товариства, так і не вдалося створити якусь відокремлену спільноту. Як свідчать матеріали переписів, каденція городових отаманів не перевищувала і кількох років. Із-поміж встановлених прізвищ городових отаманів усіх сотенних центрів Полтавського полку лише декілька значаться у двох списках, зокрема: Федір Товстий як городовий отаман у Великих Будищах (1721, 1732), Степан Романиченко - у Старих Санжарах (1719, 1721), Денис Соравець - у Келеберді (1719, 1721) та Євстафій Житинський - в Орлі (1719, 1721).

У сотнях, де існував поділ на курені на низовому рівні, адмініструє курінний отаман. У структурі місцевого самоврядування саме на курінних отаманів покладались обов'язки врядування козацьким товариством відповідної базової одиниці. Відтак, своїми функціями курінні отамани до певної міри копіювали інститут сотництва, а за соціальним статусом і можливостями корпоративної самоідентифікації більшою мірою нагадували городових отаманів. Принаймні, в матеріалах переписів каденція курінних отаманів рідко перевищувала один термін. Лише у випадку з курінними отаманами Тяхтялова, Івончинців та Яківця переписи 1719 та 1721 рр. подають одні й ті ж прізвища. У всіх інших випадках на уряді курінного отамана фіксуються нові люди, згадок про яких уже в іпостасях старшин вищого рангу, виявити не вдалося. Чи не єдиним винятком із правила швидкоплинності каденції врядування курінних отаманів є приклад з отаманом козаків с. Гавронці Першої полкової сотні Дмитром Шутом, котрому вдалося зберегти за собою врядівство від 1719 р. до 1732 р., попри те, що змінився статус самих гавронських козаків, які із сотенного товариства перейшли в розряд курінчиків сотника Григорія Черняка.

Як можна зробити висновок із матеріалів переписів, влада курінного отамана поширювалася на всі групи сотенного козацтва, що проживало на певній території. Як певний виняток сприймається згадка у переписі куренів, що належать до Переволочанського замку, 1721 р. про "пішого отамана лучківського", котрий функціонує поруч із "звичайним" лучківським отаманом. Так само у переписних книгах 1719 р. у Кобеляцькій сотні серед переліку козаків піших натрапляємо на згадку про якогось "Лукьяна атамана піхотного"³⁶.

Перепис 1732 р. фіксує впровадження у структуру місцевого козацького самоврядування інституту "осавульців" (в оригіналі - "ассаулцов"). У більш ранніх ревізіях згадку про осавульців зустрічаємо лише один раз і то у контексті згадування про самоврядні інституції поспільства³⁷. Тепер же інститут осавульців представлений у всіх сотнях Полтавського полку.

Стосовно існування згадок про осавульців в інших полках Гетьманату, то О. Лазаревський ідентифікував їх як військових слуг сотника³⁸. Натомість В. Дядиченко, аналізуючи суспільно-політичний устрій гетьманату початку XVIII ст., згадував осавульців (чи осавульчиків) як служителів, які несли службу при ратушах, допомагаючи городовому отаману в забезпеченні громадського порядку в місті, дотримання норм пожежної безпеки, доправлення листів і розпоряджень, що стосувалися міського врядування, тощо³⁹.

Похожие публикации: L^{Украина} L^World Y G

Публикатор:

Николай Сидоренко → Контакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир) • Google • Yandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

СТРУКТУРА ВРЯДУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНЕ ДИСЦИПЛІНУВАННЯ В ПІВДЕННИХ ПОЛКАХ ГЕТЬМАНАТУ (за матеріалами ревізій Полтавського полку 1719, 1721 і 1732 рр.) (ч.1) // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/СТРУКТУРА-ВРЯДУВАННЯ-ТА-СОЦІАЛЬНЕ-ДИСЦИПЛІНУВАННЯ-В-ПІВДЕННИХ-ПОЛКАХ-ГЕТЬМАНАТУ-за-матеріалами-ревізій-Полтавського-полку-1719-1721-і-1732-рр-ч-1 (дата обращения: 25.04.2024).

Комментарии: