Автор: В. С. ЛОЗОВИЙ

У статтi на основi архiвних матерiалiв висвiтлюється специфiка правосвiдомостi народних мас революцiйної доби. Простежується процес архаїзацiї суспiльно-правових вiдносин на селi, зумовлений поширенням насильства, руйнуванням адмiнiстративних структур, скасуванням державної юрисдикцiї. Показано, що згiдно зi свiтоглядними засадами селянства, основним iнструментом регулювання судових вiдносин стають норми звичаєвого права.

Характер полiтичного й соцiально-економiчного життя держави значною мiрою визначається рiвнем правової свiдомостi народних мас. З'ясування процесу її становлення, тенденцiй розвитку та особливостей прояву дасть змогу адекватно вiдтворити подiї певного iсторичного перiоду, зокрема, перiоду Української революцiї 1917-1921 pp.

Автор має на метi вiдтворити систему правових поглядiв, уявлень та цiнностей, якi характеризують ставлення народу до правовiдносин доби революцiї 1917-1921 pp., показати специфiку правосвiдомостi народних мас та простежити її трансформацiї.

У вiтчизнянiй iсторiографiї питання правосвiдомостi українського народу в революцiйний перiод розробленi мало. На особливу увагу заслуговує монографiя О.Н.Атоян, в якiй народна правосвiдомiсть дослiджується крiзь призму махновського руху¹ . У зазначенiй працi махновщина квалiфiкується як селянський, напiвпролетарський, маргiнальний рух, з'ясовуються витоки та прояви правосвiдомостi народу.

На початку XX ст. найчисленнiшим класом у соцiальнiй структурi українського суспiльства було селянство, i часто поняття "народ" та "селянство" сприймались як тотожнi. У царськiй Росiї iснувало станове законодавство, за яким селянство фактично було вiдокремлене вiд iнших соцiальних верств у сферах управлiння та судочинства. Правовi вiдносини на селi формувались та реґулювались частково юридичними нормами, але здебiльшого мiсцевими звичаями² . Селянськi справи могли розглядатися та вирiшуватися й волосним судом, i сходом, i навiть адмiнiстративною владою. Правосуддя намагалися чинити "по справедливостi й з огляду на людину". Норми звичаєвого права, якими переважно послуговувались у сiльському судочинствi, були усними, гнучкими й вiдповiдно в селянства не

Лозовий Вiталiй Станиславович - канд. iст. наук, доцент Кам'янець-Подiльського державного унiверситету, докторант Нацiонального педагогiчного унiверситету iм. М.Л.Драгоманова.

стр. 88

сформувалося поняття "про твердiсть права взагалi"³ . Вiдтак селянська правосвiдомiсть являла собою симбiоз реально iснуючих i бажаних юридичних норм⁴ .

Пiсля Лютневої революцiї, щойно стало зрозумiло, що царськi порядки вже не повернуться, селяни заходилися впорядковувати судовi вiдносини - на сходах встановлювали "справедливiсть" i висловлювали недовiру мiсцевим суддям, виганяючи їх iз сiл⁵ .

6 травня 1917 р. Тимчасовий уряд видав новий закон про устрiй мiсцевого суду - колишнi волоснi суди, що здiйснювали судочинство лише над селянами, скасовувалися й запроваджувався всестановий суд, який мав складатися з мирового суддi-правника й представникiв мiсцевого населення. Селянськi видання по-своєму тлумачили цей закон i доносили його змiст до селянства. Газети констатували: оскiльки тогочасне законодавство не вiдповiдало вимогам часу, слiд звертатися до мiсцевих звичаїв, поширених у селянському середовищi поглядiв "на справедливiсть i користь". Вiдтак великого значення набувала участь у судi представникiв мiсцевого населення, якi зналися на звичаєвому правi. У червнi 1917 р. на сесiї Центральної Ради при обговореннi питань судочинства депутат Крижанiвський вiдзначав, що треба домагатись обрання мировими суддями в сiльських реґiонах людей, якi знаються на мiсцевих звичаях. Пропонувалося вiдкрити в унiверситетах кафедри цивiльного українського права⁶ . Таким чином, виходячи з рiвня тогочасної правосвiдомостi селянства, закликалося використовувати в судочинствi не державно-правовi акти, а норми звичаєвого права. Вiдтак, демократичний всестановий принцип судочинства в такому трактуваннi замiнявся суто селянсько-становим i замiсть того, щоби ввести селянство в систему модерного суспiльства, це мало призвести до його замкнутостi й архаїзацiї.

Селянство сприймало себе як особливий стан, i пiсля демократичної революцiї не бажало входити у всестанову юридичну систему, а, навпаки, хотiло вiдокремитися вiд iнших верств суспiльства та "законсервуватись" у своєму станi iз власним судочинством "по правдi й справедливостi". Селяни вiдкидали державне право, оскiльки воно ґарантувало засаду непорушностi приватної власностi, а основний соцiально-економiчний iнтерес селян фокусувався на вирiшеннi аграрного питання шляхом експропрiацiї помiщицьких земель i безкоштовної передачi їх у зрiвняльне користування ("чорний передiл"). Вiдтак виникала парадоксальна ситуацiя: Тимчасовий уряд мав намiр здiйснити суспiльну емансипацiю селянства, запровадити загальну юрисдикцiю для всiх верств населення, а селяни, навпаки, вiдкидали державне право й поверталися до бiльш зрозумiлого їм звичаєвого. Таким чином, iшлося не про модерне правове суспiльство, в якому в ходi аграрної реформи на цивiлiзованих засадах парцельована помiщицька земля перейшла б у приватну власнiсть, а про повернення назад, до архаїчних форм права, яким властиве лише поняття користування, а не абсолютного володiння.

Надалi селяни намагались усунути зi сфери судочинства установи, хоч якось пов'язанi з державною юрисдикцiєю. Так, 16 квiтня 1917 р. мешканцi мiстечка Смотрич Подiльської губернiї на сходi ухвалили, що не бажають волосного судочинства й усунули з посади голову мiсцевого суду. 18 квiтня того ж року члени волосного комiтету Циковської волостi на Подiллi своїм розпорядженням скасували волосний суд, заявивши, що їм "не треба" земського суду, а кожен сiльський комiтет буде розбирати судовi справи у своєму селi⁷ . Сiльськi та волоснi виконавчi комiтети ухвалювали протиправнi постанови, провадили арешти, чинили свавiльнi дiї (якi з погляду селянської моралi здавались їм справедливими), усували суддiв i на власний розсуд чинили правосуддя. Ґубернськi й повiтовi органи влади намагались пояснити, що такi дiї незаконнi, що право арешту належить лише судовiй владi, що сiльськi та волоснi виконавчi комiтети жодних судових функцiй здiйснювати не можуть, що iснуючi суди не скасованi й повиннi вiдправляти судочинство в повнiй мiрi. Однак, усе було марно.

стр. 89

Резолюцiї селянських з'їздiв легiтимiзували втручання сiльських адмiнiстрацiй та органiзацiй у рiзнi сфери соцiально-економiчного життя. Рiвень селянської правосвiдомостi надавав цим резолюцiям статусу законiв. На селi постанови реґiональних з'їздiв ставали юридичною пiдставою для реґулювання правовiдносин, передiлу землi, конфiскацiї майна тощо. Так, Кам'янець-Подiльський селянський з'їзд постановив обрати новi волоснi та сiльськi суди. Тож селяни с Куяви Кам'янець-Подiльського повiту Подiльської губернiї утворили свiй суд, який, iґноруючи iснуючi правничi установи (мирового суддю та волосний суд), почав розглядати рiзноманiтнi цивiльнi та кримiнальнi справи. Коли начальник мiлiцiї намагався цьому запобiгти, голова сiльського комiтету заявив, що суд правочинний i дiє згiдно з постановою селянського з'їзду⁸ .

Державнi владнi структури, що мали втiлювати легiтимне насильство, пiдтримувати лад i захищати власнiсть, швидко занепадали, а породженi революцiєю мiсцевi органiзацiї здебiльшого мали класовий характер i, вважаючи, що поєднують у собi законодавчу (виносили обов'язковi постанови) та виконавчу влади, проводили полiтику, спрямовану на задоволення iнтересiв вiдповiдного класу. Бiльшовицький дiяч Л.Троцький стверджував, що селяни вважали, нiби всi цивiльнi закони втратили чиннiсть, а правовiдносини вiдтепер реґулюватимуться селянськими органiзацiями⁹ . Вiдтак, селянство запроваджувало власне "право" через свої структури на мiсцях. Ради селянських депутатiв, земельнi комiтети та iншi органiзацiї встановлювали оренднi цiни, оплату за працю на ланах, вирiшували проблеми землекористування тощо. Газети констатували, що за перiод пiсля Лютневої революцiї мало що зроблено для створення нового законодавства¹⁰ . Але селяни цього й не потребували - через свої структури вони прагнули розв'язати всi питання "по справедливостi", тобто на основi мiсцевого звичаєвого, а не державного, права.

Вал незаконних постанов рiзноманiтних революцiйних органiзацiй збiльшувався й коли державнi суди намагалися скасувати їхнi рiшення та повернути справи в правове поле, їм закидали "старорежимнiсть" та "потурання буржуазiї". Революцiйна доцiльнiсть замiнила правопорядок. Так, реагуючи на спробу державного суду скасувати постанови Херсонського повiтового земельного комiтету, виконком Херсонської ради селянських депутатiв роздрукував вiдозву, в якiй вiдзначалося, що "старi суди", як ставленики помiщикiв та фабрикантiв, "не можуть зрозумiти, що настав час законiв народу, законiв революцiї" й оголосив селянам, що постанови земельного комiтету залишаються в силi та закликав хлiборобiв "до точного їх виконання, не турбуючись протестами помiщицьких судiв"¹¹ . Таким чином, гору брав правовий нiгiлiзм.

Досить часто новообранi посадовi особи вдавалися до демагогiчних i популiстських заяв. Так, у Каменськiй волостi Чигиринського повiту Київської губернiї обраний начальником мiлiцiї слiдчий Лосина оголосив селянам, що пiсля революцiї "всi закони вiдмiнено й слiд рахуватися лише з поглядами народу"¹² .

Селяни рiзних мiсцевостей, не бажаючи мати в селi представникiв правопорядку, якi б обмежували їхню сваволю, ухвалювали постанови, що "нiяких мiлiцiонерiв у селах i волостях не повинно бути, за порядком повиннi слiдкувати виконавчi комiтети"¹³ . Тож, незважаючи на поширення злочинностi, Баговицький волосний виконавчий комiтет Подiльської губернiї скликав сход, де було вирiшено, що мiлiцiя у волостi селянам непотрiбна. У селi Циковiй Кам'янець-Подiльського повiту на селянських сходах заправляв колишнiй матрос I.Терлецький, який виступав проти перебування в селi мiлiцiї, агiтував проти будь-якої влади й закликав не пiдкорятись начальству¹⁴ . Те, що влада не зможе приборкати анархiчнi прояви, село зрозумiло швидко - це викликало нову хвилю непокори й спротиву дiям адмiнiстративних органiв.

У перiод дореволюцiйної трансформацiї суспiльного життя й змiн народної психологiї зростала хвиля соцiально-правового екстремiзму. В.Булдаков ствер-

стр. 90

джує, що сiльська громада мала давню традицiю самосудiв над злочинцями, тож сплеску цiєї форми насильства, але пiд новими гаслами та з дотриманням жорстокого ритуалу, не доводиться дивуватися¹⁵ .

Дiйсно, зафiксовано випадки, що свiдчать про патологiчнi змiни в психiцi. Практикувались обрядовi дiї, якi своїм корiнням сягали архаїчних часiв, хоч i освячувались християнською риторикою. Так, у селi Меленцях Новоград-Волинського повiту Волинської губернiї за вироком сiльського сходу було побито й живцем закопано в могилi двох селян, запiдозрених у пiдпалах та крадiжках. Мешканцi села не визнавали себе винними й заявили, що виконувалась воля сiльського сходу, який ухвалив боротися самосудами зi злодiями та пiдпалювачами. Селяни стверджували: те, що сталося, є "судом Божим" i вони вважають, що мають право ухвалювати вироки про страти злодiїв. Так само вчинила громада Орловки Гайсинського повiту Подiльської губернiї з двома селянками, якi зiзнались у вбивствах та пограбуваннях. Фiксувалися й iншi подiбнi випадки. Пiд час численних самосудiв пiдозрюваних у злочинах страчували, а перед цим над ними збиткувалися. Трупи, як правило, не ховали за християнським обрядом, а могли й кинути в болото. Пiд час винесення вироку та страти злочинцiв селяни дотримувалися принципу кругової поруки, що вимагав спiвучастi, тож при розслiдуваннi винних неможливо було знайти. Сiльське керiвництво робило стандартнi заяви, що самосуд вчинено всiєю громадою й це було для селян достатньою пiдставою виправдання їхнiх жорстоких дiй¹⁶ .

Зi змiною влади населення сподiвалось на полiпшення ситуацiї, особливо в земельному питаннi. Тимчасовий уряд та Центральна Рада задекларували леґiтимне розв'язання аграрної проблеми на Установчих зборах. Щоб якось вижити, незаможнi селяни повиннi були орендувати землю в помiщикiв на старих, фактично кабальних умовах, що викликало обурення¹⁷ . Органи .влади доводили, що треба жити в iснуючому правовому полi й чекати на змiни в Законодавствi, але селяни вважали, що революцiя породила революцiйне право, яке повинно базуватися на волi широких кiл громадянства й захищати iнтереси трудящих. З огляду на це, мiсцевi громадськi та земельнi комiтети самi ухвалювали рiшення про оренду, якi з їхнього погляду вважалися справедливими, але суперечили чинному законодавству.

Газети, констатуючи анархiю, свавiлля й .нехтування законом у реґiонах, вiдзначали "вражаючу байдужiсть стосовно державного суду. Нiхто з ображених до нього не звертався, не маючи впевненостi в силi iснуючої влади"¹⁸ .

Серед селян домiнувало переконання, що ранiше помiщики насильно захопили землю¹⁹ , тож тепер її таким же робом треба повернути. Вiдтак справедливiсть i леґiтимнiсть захоплення помiщицьких угiдь не викликала жодних сумнiвiв. Також селяни були впевненi, що все майно помiщик нажив їхньою працею й працею їхнiх предкiв, тому вони самочинно захоплювали й порiвну розподiляли майно маєткiв, уважаючи, що тим самим повертають собi колись вкладену працю. Вирiшуючи на сходах забрати чуже майно, селяни арґументували свої ухвали тим, що "по скасуваннi старого державного ладу ми тiльки взяли в руки свою власну працю, за котру довгий час ми добивались"²⁰ . Мешканцi села Звонихи Брацлавського повiту Подiльської губернiї самовiльно захопили й розорали помiщицькi землi, а коли в село приїхав судовий слiдчий, щоб зробити дiзнання з цього приводу, юрба заарештувала його й з вигуками "тепер народне право, буржуй", побила, намагаючись улаштувати над слiдчим "народний суд"²¹ .

Дотримання свiтоглядного хлiборобського стереотипу, що вся навколишня земля повинна перебувати в користуваннi мешканцiв саме даного села, призводило до порушень прав селян, якi придбали тут землю ранiше за допомогою Селянського банку. Так, селяни Семирiчки Гайсинського повiту Подiльської губернiї на сходi громади ухвалили рiшення повиганяти прийшлих селян iз купленої землi, погрожуючи розвалити хати й господарськi будiвлi²² .

стр. 91

Нерiдко траплялось, що будь-яке гасло сприймалося буквально й декларацiю Центральної Ради "Лiси - народне добро" трактували так, що мешканцi сiл, якi перебували бiля лiсу, уважали себе його власниками й розпорядниками²³ .

У перiод поширення анархiї селянам пояснювали, що за царату начальство перекручувало закони по-своєму, тому "в народi не було пошани до закону, бо всякий гадав, що це ярмо для нього"²⁴ , але тепер, пiсля революцiї, народ сам складає для себе закони й повинен їм коритися. Однак подолати упереджене ставлення до державних законiв, як i прищепити елементарну повагу до права, не вдалося. Тим бiльше, що пiд час революцiйного безладдя селяни перебували в станi моральної деградацiї та нiвеляцiї етичних цiнностей. У груднi 1917 p., описуючи становище в Могилiв-Подiльському повiтi, газети вiдзначали, що по селах "дiється щось страшне. Просто люди подурiли, б'ють, розбивають, руйнують усе, що попаде пiд руку. Хто що захопить, тягне до себе. Нищаться лiси, паляться будинки, якi пригодились би народу пiд школу або лiкарню. Страшна картина стає перед нами й здається, що от через кiлька часу ми не побачимо перед собою людей, а тiльки грабiжникiв i душогубiв"²⁵ .

Надзвичайно неґативний вплив на населення мав заклик бiльшовикiв "грабувати награбоване", який каталiзував анархiчнi грабiжницькi рухи. У сiчнi 1918 р. українська влада констатувала, що за бiльшовицького панування виробилась ворожiсть населення до права, воно "зовсiм не рахувалося з вимогами судових органiв"²⁶ .

Вiдiрванiсть вiд загальнодержавного життя, замкнутiсть, локальна обмеженiсть селянських iнтересiв, їх налаштованiсть на звичаєве право яскраво проявились пiд час розробки земельного закону У HP. Селяни висловлювались проти централiзованого впровадження цього акту й наполягали на тому, що закон не повинен запроваджуватися насильно. У рiзних регiонах необхiдно дотримуватися мiсцевих народних поглядiв на вирiшення аграрної проблеми i "як чинити, треба питати в громади, як вона сама бажає влаштуватись"²⁷ . Селяни вважали, що в землекористуваннi прийнятнi лише мiсцевi звичаї, якi при наданнi їм "оболонки закону" набудуть сили самого закону. I такий аграрний акт, вiдповiдний мiсцевим поглядам, буде цiлком життєздатним. Отже, селяни пропонували для кожного регiону ухвалювати свiй власний закон, оснований на мiсцевому звичаєвому правi.

У квiтнi 1918 р. безвладдя сягнуло апогею. Селянство повнiстю iґнорувало органи влади й правопорядку та жило не державним, а реґiонально-самодостатнiм життям. Типовим є звiт ново-ушицького повiтового комiсара (Подiльська губернiя), який констатував, що значна частина населення нiяких законiв та постанов не визнає; сiльськi адмiнiстрацiї не виконують розпоряджень уряду; бiльшiсть селянства не виконує земельний закон УНР; багато сiльських громад виносили свої постанови й утiлювали їх у життя, iґноруючи зазначений аграрний акт. Отже, селяни при втратi владою сили примусу, почали займатись власною правотворчiстю, створюючи норми, якi бiльш вiдповiдали iнтересам населення даної мiсцевостi, нiж державний закон. Це був ще один крок до локалiзацiї й цiлковитого безладдя суспiльного життя.

Тривала анархiя знiвелювала будь-яку повагу до державної влади, посилила антиетатистськi руйнiвнi тенденцiї, сформувала правосвiдомiсть, в якiй запровадження юридичних норм, вiдновлення елементарної соцiальної органiзацiї, наведення ладу й саме поняття законностi ототожнювалось iз царським режимом. Коли Центральна Рада оголосила, що для засiву полiв населення повинно повернути розiбраний у помiщицьких господарствах живий i мертвий iнвентар (за законом "висококультурнi" господарства оголошувалися надбанням усього народу й не пiдлягали розподiлу), селяни сприйняли цi заклики як "повернення до старого режиму", а вимоги держави сплачувати податки для забезпечення дiяльностi всiх її структур "вважали за реакцiю"²⁸ .

стр. 92

Анархiчнi настрої на мiсцях настiльки закарбувались у свiдомостi, що населення вiдкрито виступало проти адмiнiстративних та правоохоронних органiв, якi намагались запровадити хоч якусь законнiсть на селi. 10 березня 1918 р. озброєнi мешканцi Мурованих Куриловець на Подiллi роззброїли та побили начальника мiлiцiї й двох мiлiцiонерiв. Наступного дня їх судили на сходi й повели на розстрiл. Лише знання селянської психологiї врятувало правоохоронцям життя - начальник мiлiцiї запропонував селянам скласти протокол i пiдписати його всiм присутнiм, чим i затвердити вирок. Оскiльки пiдпис засвiдчував персональну вiдповiдальнiсть i лiквiдовував притаманне ментальностi селян вiдчуття анонiмностi та "розчинення" в громадi, вони вiдмовились пiдписувати протокол. Самосуд не вiдбувся²⁹ .

У селах формувались озброєнi загони з колишнiх солдатiв i селян, створювалися власнi слiдчi комiсiї, якi чинили допити, самосуди та страти. Коли представники влади прибували на села вiдновити законнiсть, траплялося, що селяни їхнiх повноважень не визнавали та стверджували, що "тепер народне правлiння й на основi цього вони можуть робити все", адже "нiякої влади й начальства немає"³⁰ . Коли мiлiцiонер запропонував вiдкласти самосуд над злодiєм громади села Сахни Лiтинського повiту Подiльської губернiї, селяни обурились i хотiли влаштувати самосуд уже над ним. Досить часто мiлiцiонерiв роззброювали й били.

Яскравим прикладом правового нiгiлiзму, що став стiйким набутком свiдомостi широкого загалу, є подiї в селi Загнiтковi на Подiллi, де мешканцi побили суддю за те, що вiн продовжував виконувати свої обов'язки, мотивуючи насильство тим, "що зараз суду вже немає"³¹ . Мiсцевi державнi органи вiдзначали, що "зараза анархiї ... забралась в саму глибину народної душi", а населення не усвiдомлює "де кiнчається свобода, а де починається злочинство"³² .

Убивства, грабунки, розбiйнi напади стали буденною реальнiстю. Оскiльки влада не могла контролювати ситуацiю на мiсцях i здiйснювати судочинство, функцiї судових органiв здебiльшого виконували сiльськi сходи або селянськi органи влади. Практика самосудiв фактично стала єдиною формою судочинства. Коли селянин Ф.Радчук убив iншого селянина, комiтети сiл Гуменної, Михайлiвки та Iзабелiвки Брацлавського повiту Подiльської губернiї на спiльному засiданнi засудили вбивцю до смертi й виконали вирок. Мешканцi Кобилiвцiв того ж повiту на сходi ухвалили рiшення перебити всiх злодiїв села. У результатi було вбито односельця, помiченого в крадiжках, а iншого жорстоко побито. Своїм "судочинством" селяни намагалися продемонструвати невiдворотнiсть покарання за злочин, а в актi виконання вироку вони вбачали наглядну антикримiнальну аґiтацiю. Жорстокiсть покарання мала вiдвернути потенцiйних злочинцiв вiд реалiзацiї їхнiх намiрiв. Громада села Сумiвки Ольгопiльського повiту на Подiллi вчинила самосуд над злодiєм-односельцем, i це дало позитивний результат, оскiльки iншi злочинцi, боячись такої ж долi, утекли з села³³ . Досить часто судовий процес на сходi завершувався смертним вироком. Селяни й ранiше не вважали смертну кару чимось екстраординарним, а в умовах вiйни, смертi, нiвеляцiї цiнностi людського життя ґрадус психологiчної напруги й аґресивностi надзвичайно пiдвищився. Мiсцевi адмiнiстрацiї намагались боротися з самосудами, однак припинити їх за вiдсутностi апарату примусу не вдавалося³⁴ .

Таким чином, намагання демократичних режимiв Тимчасового уряду та Центральної Ради розбити "ланцюги" станової свiдомостi й залучити селянство до Державно-правового життя зазнали краху. Тенденцiї правового нiгiлiзму й надалi Домiнували у свiдомостi та поведiнцi широких народних мас. Цей процес можна квалiфiкувати як архаїзацiю³⁵ суспiльно-правових вiдносин та деґрадацiю соцiального життя на селi. Вiн характеризувався антистатистськими та анархiчними настроями широкого загалу; деструкцiєю органiв влади; скасуванням державної Юрисдикцiї; iнституюванням громадського сходу як основної форми селянської

стр. 93

влади та судочинства; визнанням звичаєвого права за основний iнструмент реґулювання правових вiдносин; посиленням реґiоналiзму, локальної свiдомостi, господарської та полiтичної автаркiї; гiпертрофованим застосуванням насильства; поширенням еґалiтаризму (втiленням соцiальної справедливостi у формi зрiвняльного розподiлу).

-----

¹ Атоян О.Н. Воля к праву. Исследование махновщины и народного правосознания. - Луганск, 2003. - 530 с.

² Шанин Т. Обычное право в крестьянском сообществе // Общественные науки и современность. - 2003. - N1. - С. 116-121.

³ Политическая наука. Россия: опыт революций и современность. - Вып. 2. - М., 1998. - С. 239.

⁴ Кабытов П.С., Козлов В.А., Литвак Б.Г. Русское крестьянство: этапы духовного освобождения. - М., 1988. - С. 19.

⁵ Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння України (далi -ЦДАВО України). - Ф. 1325. - Оп. 1. - Спр. 422. - Арк. 2, 3.

⁶ Вiсти з Української Центральної Ради. - 1917. - серпень (N14).

⁷ ЦДАВО України. - Ф. 1792. - Оп. 1.- Спр. 44. - Арк. 25, 28, 90.

⁸ Центральний державний iсторичний архiв України в мiстi Києвi (далi - ЦДIАУК). - Ф. 419. - Оп. 1. - Спр. 7128. - Арк. 2.

⁹ Див.: Файджес О. Крестьянские массы и их участие в политических процессах 1917-1918 гг. // Анатомия революции. 1917 год в России: массы, партии, власть. - СПб., 1994. - С.238

¹⁰ Селянська спiлка. - 1917. - 21 вересня (N5/6).

¹¹ ЦДIАУК. - Ф. 419. - On. 1.- Спр. 7134. - Арк. 1.

¹² Там само. - Ф. 317. - Оп. 4. - Спр. 5784. - Арк. 1 зв.

¹³ Там само. - Ф. 419. - Оп. 1. - Спр. 7128. - Арк. 3.

¹⁴ ЦДАВО України. - Ф. 1792. - Оп. 1.- Спр. 44. - Арк. 174-176, 201-203.

¹⁵ Булдаков В.П. Имперство и российская революционность (критические заметки) // Отечественная история. - 1997. - N1. - С. 51.

¹⁶ ЦДIАУК. - Ф. 317. - Оп. 4. - Спр. 5785. - Арк. 1, 2, 27.

¹⁷ Див.: Селянська спiлка. - 1917. - 31 серпня (N2).

¹⁸ Харьковский вестник. - 1917. - 8 августа (N19).

¹⁹ ЦДАВО України. - Ф. 1412. - Оп. 1.- Спр. 8. - Арк. 137,272.

²⁰ Там само. - Ф. 1390. - Оп. 1. - Спр. 107. - Арк. 54.

²¹ ЦДIАУК. - Ф. 419. - Оп. 1.- Спр. 7129. - Арк. 2.

²² ЦДАВО України. - Ф. 1390. - Оп. 1. - Спр. 109. - Арк. 9.

²³ Там само. - Ф. 1412. - Оп. 1.- Спр. 10. - Арк. 37.

²⁴ Селянська спiлка. - 1917. - 21 вересня (N5-6).

²⁵ Селянський голос. - 1917. - 15 грудня (N7-8).

²⁶ ЦДIАУК. - Ф. 419. - Оп. 1.- Спр. 7322. - Арк. 3.

²⁷ ЦДАВО України. - Ф. 1390. - Оп. 1. - Спр. 105. - Арк. ЗО.

²⁸ Там само. - Ф. 1793. - Оп. 1.- Спр. 41. - Арк. 23, 40.

²⁹ Там само. - Арк. 35 зв.

³⁰ Там само. - Арк. 70.

³¹ Державний архiв Вiнницької областi (далi - ДАВО). - Ф. 1196. - Оп. 1. -Спр. 34. - Арк. 1.

³² ЦДАВО України. - Ф. 1793. - Оп. 1.- Спр. 41. - Арк. 87.

³³ Там само. - Арк. 291, 417, 673 зв.

³⁴ ДАВО. - Ф. 1196.- Оп, 1.- Спр. 34. - Арк. 16.

³⁵ Ахиезер А.С. Архаизация в российском обществе как методологическая проблема // Общественные науки и современность. - 2001. - N2. - С. 89-100.

The article highlights the sense of justice specifics of mass of revolutionary period. It tracks the process of archaisation of social and legal relations in the village, caused by the spreading of violence, destruction of administrative structures and abolition of state jurisdiction. The article shows that according to the world outlook of peasants, the norms of common right became the main instrument of regulation of court relations.

Постоянный адрес данной публикации: