За ред. Петера Дiнцельбахера / Переклав з нiм. Володимир Кам'янець. - Львiв: Лiтопис, 2004. - 720 с.

У вiтчизняний iнтелектуальний простiр це цiнне наукове видання введено за сприяння Мiжнародного фонду "Вiдродження", яке здiйснювалося в рамках спiльної програми iз Центром розвитку видавничої справи Iнституту вiдкритого суспiльства (Будапешт) та за допомоги австрiйської федеральної землi Штирiя.

Отже, колективна монографiя австрiйських iсторикiв, яка присвячена висвiтленню iсторiї європейської ментальностi тривалого хронологiчного перiоду вiд античностi й до нового часу, вийшла нiмецькою мовою 1993 р. Це було досить символiчно, адже саме цей рiк став визначальним у створеннi Європейського Союзу. Адже рефлексiї на тему європейської ментальностi є особливо актуальними на межi XXI ст., коли в країнах Євросоюзу триває наукова й суспiльна дискусiя щодо спiльної європейської iдентичностi. Тож рецепцiї самоаналiзу та сприйняття духовних джерел єдиної Європи є особливо актуальними.

Водночас у сучасному українському суспiльствi також стверджуються європейськi цiнностi, що робить проблематику, викладену на сторiнках рецензованого видання, особливо цiнною для вiтчизняного iнтелектуального середовища. Хоча народна мудрiсть зазвичай вчить, що справжнi цiнностi реклами не потребують, все ж нагадати про них нiколи не буде зайвим.

Звертаючись до наукового змiсту зазначеного видання, передусiм увагу привертає визначення предмету iсторiї ментальностi. Вiдомий французький медiєвiст Ле Февр наголошував на методологiчно помилковому пiдходi, що полягав у намаганнях пояснити динамiку людської думки лише еволюцiєю економiчних формацiй, або полiтичних процесiв.

У свою чергу сучасна iсторична наука все частiше звертається до вивчення духовних процесiв, якi склались у психологiчнiй науцi, де проблематика ментальностi зосереджується на вивченнi найважливiших аспектiв розвитку вищих психiчних функцiй особистостi, соцiальних стосункiв, вивчення специфiки соцiалiзацiї в рiзних культурах та цивiлiзацiях. Отже, поняття "ментальнiсть" зазвичай визначається як проблема iснування та розвитку тривалих структур у колективнiй психiцi, а також як склад душi людини, етносу, соцiуму, спiввiдношення елементiв i станiв останньої. Врештi "поняття ментальнiсть поширене вже навiть на iнституцiї" (С.12). Австрiйський упорядник видання Петер Дiнцельбахер, слушно наголошує, що сам термiн "iсторiя ментальностi" є неусталеною величиною. Навiть констатується, що "бiльшiсть професiйних iсторикiв виносить її за рамки iсторичної науки" (С.17).

Водночас викладаючи концептуальний задум авторiв "Iсторiї європейської ментальностi", вiн зазначає, що головна увага придiлялась усвiдомленим i особливо неусвiдомленим орiєнтирам, "за якими розвиваються типовi для тiєї чи iншої епохи уявлення людей, за якими вони вiдчувають, за якими дiють". Теоретичною засадою працi стало положення, вiдповiдно до якого характерною ознакою iсторiї ментальностi є холiстичний принцип - "усе пов'язано з усiм" (С.13). Хоча iсторiя ментальностi тяжiє до тотальної iсторiї, яка охоплює всi сфери життя людини, проте багато деталей "мають створити основу загальної картини вивчення ментальностi навiть стосовно обмеженого предмету дослiдження". Водночас слушним є методологiчне зауваження, що "ментальностi потрiбно описувати на основi iндивiдуальних свiдчень навiть у тих випадках, якщо вони характеризують поширену практику" (С. 19).

Врештi iсторична ментальнiсть визначається як "набiр способiв i змiстiв мислення та сприйняття, якi типовi для вiдповiдного колективу у вiдповiдний перiод. Ментальнiсть виявляється в дiях" (С.21). Структуруючи проблемне поле iсторiї ментальностi та коло сумiжних наукових дисциплiн, упорядник видання слушно наголошує, що "iсторiя ментальностi це бiльше, нiж iсторiя iдей i духовного розвитку, яка вивчає iнтелектуальнi концепцiї елiт чи окремих мислителiв, бiльше, нiж iсторiя емоцiй та уявлень, якi творять (хай навiть i головнi) частини iсторичних ментальностей, бiльше, нiж iсторiя культури й побуту, яка лише надає (хай навiть i вкрай потрiбну) попередню iнформацiю" (С.21). Тож iсторiя ментальностi по-сутi стає "iсторiєю вiдповiдних панiвних ментальностей" (С.22).

стр. 220

Однак визнається, що не всi сучасники мають однакову ментальнiсть, свої особливостi вносить ментальнiсть, властива рiзним вiковим групам, а також ментальнiсть, яка є статево зумовленою. Тож головним чином узагальнюючi дослiдження зосереджуються на "основнiй ментальностi", у форматi якої спiвiснують характернi для якоїсь групи, статi, вiку ментальностi.

"Якщо об'єктом iсторика ментальностi є те, що вiдбувається в головах людей, то вiн не може не використовувати iнструментарiю, який надає йому в розпорядження психологiя" (С.27). Саме це дає можливiсть iдентифiкувати ментальнiсть, властиву для людей певної iсторичної епохи. Iсторiя ментальностi акцентує особливу увагу на "чужому у свiдченнях минулого, ... дослiдженнi тих типових для якоїсь епохи чи культури почуттiв, поглядiв, фантазiй, стереотипiв мислення, якi вiдрiзняються вiд мислення, уявлень, поведiнки i почуттiв нашого часу" (С.31).

Загалом структура книги побудована за проблемно-хронологiчним принципом. Ментальнiсть дослiджується крiзь призму формування i розвитку основних концептiв людського життя: iндивiдуальностi, сiм'ї, суспiльства; сексуальностi, кохання; релiгiйностi; тiла i душi; хвороб; вiку; смертi; страхiв i надiї; радостi, смутку i щастя; працi i свята; комунiкацiї; чужого i свого; влади; права; природи i довкiлля; простору i територiї; часу та iсторiї. Усi зазначенi екзистенцiальнi теми розглянутi в хронологiчному зрiзi: вiд часiв античностi, середньовiччя до нового часу.

Смiливiсть задуму створити масштабну i внаслiдок цього неминуче мозаїчну картину варiанту тотальної iсторiї, яка є своєрiдною квiнтесенцiєю iсторiї ментальностi, її iдеальним альтер-еґо, обумовила досить лаконiчний, iнодi навiть конспективний виклад складного матерiалу. Це вiдразу впадає в очi iсторикам, якi спецiалiзуються на певних iсторичних перiодах. Однак цей недолiк найчастiше властивий бiльшостi систематизованих видань "всесвiтнiх iсторiй". За межами дослiдження лишилось висвiтлення проблеми диференцiацiї ментальностей, наприклад, мiж греко-романською Пiвденною Європою, англосаксонською Пiвнiчною Європою, а також Центральною та Пiвденно-Схiдною Європою.

На жаль, не в усiх нарисах вдалось, так би мовити, перекинути концептуальнi мости мiж конкретними проблемами дослiдження та їх розвитком у часi. Особливо це стосується якiсного переходу мiж добою Середньовiччя та Ренесансу.

Зокрема, систематизовано не показано, що саме за доби Ренесансу взаємодiя культур спричинила в Європi велике свято розуму. Так, Фландрiя дала Еразма Роттердамського, Англiя - Томаса Мора, Iталiя - Леонардо да Вiнчi, з Нiдерландiв поширювалась толерантнiсть, з Нiмеччини - iдеї релiгiйної Реформацiї. I всi зазначенi явища Францiя зумiла об'єднати та створити символом єдностi тримовний коледж, заснований Франциском I. Саме за доби Вiдродження актуалiзувалась iдея європейської єдностi та народилась якiсно нова iндивiдуальна та суспiльна ментальнiсть.

Натомiсть, на сторiнках книги вдало показано вплив на структуру ментальностi загального соцiокультурного iсторичного фону, основних етичних норм та цiнностей, якi також змiнювались. Яскравий приклад становить порiвняння ставлення до душi та тiла за доби античностi та нового часу, який розпочався з безумства плотi доби європейського Ренесансу.

Цiкавий роздiл стосується iсторiї страхiв i надiй, радостей та щасливих уявлень, якими жили європейцi за часiв античностi, середньовiччя та нового часу. Повсякденне життя, в якому через соцiальну практику виявляє себе ментальнiсть, на сторiнках книги передусiм показано через проблему працi i свят як своєрiдної "паузи у буднях" (С.380).

Обрiй ментальних структур також формує простiр оточуючого природного середовища, час та соцiальнi комунiкацiї. Ключовими моментами для розвитку комунiкацiй нового часу стало формування та унiфiкацiя нацiональних мов, поступова лiквiдацiя неграмотностi, технiзацiя та урбанiзацiя. Внаслiдок системної дiї зазначених чинникiв структура ментальностi ще бiльше ускладнилась.

У контекстi проблематики визначення цивiлiзацiйних кордонiв розширення Європейського Союзу великий iнтерес становить уявлення про чуже й своє як "основний досвiд людини вiд того моменту, вiд якого вона починає розвиватися як iндивiд" (С.449). Зазначається, що загальна гуманiзацiя не стосувалася варварiв (С.455). Тож пiсля падiння Константинополя (1453 р.) турки стали основними ворогами християнської Європи. З того часу минуло майже п'ять столiть, але початок переговорiв про вступ Туреччини до Євросоюзу лишається подразником для самоiдентифiкацiї Європейського Союзу. Хоча з погляду спроможностi адаптуватись до викликiв глобалiзацiї ускладнення соцiокультурних характеристик виявляється не як проблема мiжцивiлiзацiйного контакту, а як вiдповiдь на цей виклик.

стр. 221

Цiкавий сюжет становить iсторичний розвиток iдеї верховенства права в європейськiй традицiї, починаючи вiд часiв античностi до нового часу. Причому ключовим ментальним моментом у цiй сферi стає вiдокремлення у правовiй свiдомостi iдей права, правди i справедливостi.

Не менш важливим моментом розвитку ментальностi є ставлення людської свiдомостi до часу та iсторiї. Вiд кiнця XIV ст. традицiйне ставлення до часу послiдовно витiсняється новим, яке виявляло iстотнi регiональнi вiдмiнностi. Усе разючiшими ставали вiдмiнностi у сприйняттi часу мiським мешканцям та жителями сiльської мiсцевостi (С.703). Врештi механiчний годинник, комерцiалiзацiя часу пiдштовхнули й iсторiю до максимальної точностi.

Саме остання властивiсть вiдрiзняє науково вивiрений та якiсний переклад рецензованої книги, який має свою специфiку у виглядi використання нового українського правопису.

Наприкiнцi треба зазначити, що серед важливих екзистенцiальних тем, якi потребують уточнення, на нашу думку, на увагу заслуговують такi теми, як їжа i культура харчування; мистецтво та етико-естетичнi уподобання; наука та iдеологiя в повсякденному життi; динамiка змiни основних статусних та цiннiсних норм, етикету.

Iсторiя європейської ментальностi засвiдчує, що об'єднана Європа не стане реальнiстю, якщо кожний член великої європейської родини не зможе зробити свiй внесок у становлення спiльного європейського дому.

Тисячолiття Україна була невiд'ємною частиною європейського полiтичного i культурного простору i в ментальностi нашого народу вкарбованi європейськi поняття i цiнностi, що роблять Україну країною європейського цивiлiзацiйного ареалу. Тож i книга "Iсторiя європейської ментальностi" вкотре доводить цю незаперечну iстину.

А.Ю.Мартинов (Київ)

Постоянный адрес данной публикации: