Автор: В. М. ВОЛКОВИНСЬКИЙ, В. Ф. СОЛДАТЕНКО

(Київ)

Реєнт О., Сердюк О. Перша свiтова вiйна i Україна. - К.: Генеза, 2004. - 480 с

До 90-рiччя початку Першої свiтової вiйни 1914-1918 pp. у видавництвi "Генеза" вийшла монографiя доктора iсторичних наук, професора, члена-кореспондента НАН України, заступника директора Iнституту iсторiї України НАНУ, завiдувача вiддiлу iсторiї України XIX - початку XX ст. О.П.Реєнта та кандидата iсторичних наук, старшого наукового спiвробiтника iнституту О.В.Сердюка "Перша свiтова вiйна i Україна". Це перше у вiтчизнянiй iсторiографiї видання про Велику вiйну, присвячене не бойовим дiям, вiйськовим операцiям i битвам на українських землях, а виявленню ролi та значення економiчного потенцiалу України для Росiйської iмперiї в роки вiйни. Особливе мiсце вiдведено впливу вiйни на суспiльнi процеси в Надднiпрянськiй Українi, вiдтворенню загальної картини полiтичного, соцiально-економiчного, етноконфесiйного, iдеологiчного та культурного життя українського народу в перiод воєнного лихолiття.

Книга написана на великiй джерельнiй базi - архiвнi документи, матерiали преси, численнi офiцiйнi й статистичнi збiрники, рiзноманiтнi вiсники тогочасних державних i громадських органiзацiй, а також iсторичнi працi з порушеної теми за останнi 90 рокiв.

Iсторичну та iнформацiйну цiннiсть монографiї пiдвищують 66 рiзноманiтних таблиць, якi суттєво доповнюють авторський текст i допомагають читачевi розiбратися з iнформацiєю. У книзi вмiщено фотографiї вищих посадовцiв Росiйської iмперiї пiд час Першої свiтової вiйни. Доречними є iменний та географiчний покажчики. Найбiльш фундаментальними й цiнними в монографiї є роздiли про промисловiсть i сiльське господарство України в роки вiйни.

Говорячи про прискорення технiчного й промислового розвитку в Росiї напередоднi вiйни (iмперiя посiдала тодi четверте й п'яте мiсце серед капiталiстичних країн за виробництвом продукцiї машинобудування, паливної та металургiйної промисловостi), автори вiдтворюють реальну картину стану справ - загалом фабрично-заводська промисловiсть була недостатньо розвинена. Проте Україна належала до промислово розвинених регiонiв. У працi на конкретних даних уперше показано конфронтацiю держави з пiдприємцями, яка виникла ще до вiйни. У Росiї формування капiталiзму вiдбувалося в умовах переплетення азiатських i європейських рис розвитку. Уряд насаджував важку промисловiсть для забезпечення вiйськової моцi iмперiї. Вiйськовий сектор економiки був у державнiй власностi й мав податковi та iншi пiльги, що викликало гостре незадоволення пiдприємницьких органiзацiй. Аналогiчна ситуацiя склалася в залiзничному транспортi: 70% залiзниць перебували в державнiй власностi, а з початком вiйни для їх безперебiйного забезпечення паливом уряд вдався до реквiзицiї донецького вугiлля, що викликало приховане незадоволення гiрничопромисловцiв.

Промисловiсть України в роки вiйни розвивалася стрибкоподiбно. Коли вона вiдчувала тиск влади, спричинений воєнними потребами, то видобуток вугiлля, металу, зброї зростав, як констатують автори, навiть удвiчi. Стає зрозумiлим, що опозицiю царизмовi, окрiм простих людей, становили не лише генерали, думцi та урядовцi, а й цiла армiя представникiв промисловостi, буржуазiї. Усе це й призвело в лютому 1917 р. до падiння династiї Романових.

Не менш цiкавим та iнформацiйно насиченим є другий роздiл монографiї про сiльське господарство України в роки вiйни. Значний iнтерес становить роздiл про земельнi ресурси й населення України, яке було зайняте в сiльському гос-

стр. 208

подарствi (84,81% населення мешкало в селах). Загальновiдомо, що землеробство завжди було головним у господарському балансi України, проте автори книги не обмежилися описом стану сiльського господарства лише пiд час вiйни. Вони досить детально, iз залученням статистичних даних, зробили ретроспективний аналiз сiльськогосподарського розвитку України до 1914 p., що дало змогу краще показати його стан у воєнний перiод. У роздiлi висвiтлено розвиток рiльництва й тваринництва, а також стан машинної та технiчної бази сiльського господарства у воєнний час.

Доречним є параграф про занепад сiльського господарства України в роки вiйни. Автори правдиво й неупереджено показали, що причина цього криється не лише у воєнному лихолiттi, масових мобiлiзацiях селян до вiйська, а й у тому, що на початку XX ст. суспiльство Росiйської iмперiї, в тому числi й України, усе ще залишалося архаїчним. 80% населення проживало в селах i займалося здебiльшого землеробством. Спроба втiлення в життя столипiнської аграрної реформи, яка мала перебудувати життя села, зазнала справжнього краху. Хутори й вiдруби, залишившись без господарiв, якi були мобiлiзованi в армiю, практично припинили своє функцiонування й лише подекуди жеврiли як осередки сiльськогосподарського виробництва. Слiд звернути увагу на твердження авторiв, що пiд час вiйни докорiнно змiнилися погляди селян, адже вони набули винятково негативного досвiду у взаєминах iз владою та державою, а також споконвiчними визискувача-ми-помiщиками, чиновниками, офiцерами та представниками iнших панiвних верств суспiльства. Такий незначний на перший погляд висновок пояснює жорстокiсть i братовбивство в Українi пiд час громадянської вiйни та нацiонально-визвольних змагань.

Третiй роздiл дослiдження - "Роль України в забезпеченнi армiї та населення продовольством" - продовжує й суттєво доповнює другий. Вiн починається з вивчення продовольчих ресурсiв ще з довоєнного часу, що дає змогу рельєфно й усебiчно висвiтлити цю важливу проблему безпосередньо пiд час вiйни. На конкретних фактах автори показують, що росiйська влада й не уявляла, що iмперiю можуть спiткати ускладнення в справi постачання армiї та населення продовольством. Це сталося 1916 p., iз початком кризи в сiльському господарствi. До того ж, значна частина орних земель опинилась у смузi бойових дiй i впродовж майже чотирьох рокiв вiйни не використовувалась. Проте Україна повнiстю забезпечувала всiм необхiдним вiйська Пiвденно-Захiдного фронту, що вiв бойовi дiї на українських землях. Автори придiлили значну увагу реформуванню продовольчого ринку в Українi в роки вiйни. Свої твердження та висновки вони пiдтвердили солiдною джерельною й статистичною базою. Завершується роздiл об'єктивною iнформацiєю про зростання продовольчої кризи в результатi недороду 1916 р. в Поволжi, на Пiвденному Уралi та в українському Причорномор'ї й Приазов'ї, що став наслiдком як несприятливих клiматичних умов, так i породжених вiйною об'єктивних явищ - величезного збiльшення особового складу армiї та зменшення робочої сили на селi. Iсторики показали, що виробники в корисливих цiлях створили дефiцит на хлiбному ринку, чим також сприяли зростанню продовольчої кризи наприкiнцi вiйни.

Четвертий роздiл монографiї присвячено транспортно-залiзничному комплексовi України в роки вiйни. Розпочинається вiн, аналогiчно попереднiм, аналiзом стану залiзничного транспорту напередоднi вiйни. Слiд схвально оцiнити спробу авторiв показати транспортно-залiзничну галузь України й усiєї Росiйської iмперiї на тлi iнших європейських держав, що брали участь у вiйнi. За допомогою таблиць автори переконливо показують, що саме величезна територiя

стр. 209

Росiйської iмперiї стала причиною кризи галузi в роки вiйни. Аналiзується пропускна можливiсть магiстралей, парк перевiзних засобiв та ремонтна база. Щодо залiзниць на територiї України, то можна сказати про незастосування їх керiвництвом i персоналом нових форм i методiв використання цього найпоширенiшого виду транспорту, адже саме нiмецькi вiйськовi залiзничники запровадили на українських землях тимчасовi пересувнi залiзницi, по яких несподiвано для росiян перекидали вiйська в необхiднi райони для органiзацiї раптового наступу або органiзовували їх негайний вiдступ.

Робота О.Реєнта й О.Сердюка присвячена детальному аналiзовi економiчного потенцiалу України у веденiй Росiйською iмперiєю разом iз союзниками по Антантi вiйнi проти країн Четверного союзу, свiдчить про її важливу роль у цьому. Автори аналiзують вплив вiйни на соцiально-економiчне становище населення й промислових регiонiв України (роздiл "Суспiльно-полiтичне життя в роки вiйни").

Вдало визначено не лише тематику, а й хронологiчнi межi монографiї - вона завершується перiодом ведення Росiйською iмперiєю активних бойових дiй i не торкається революцiйних подiй, укладення сепаратних договорiв i окупацiї України австро-угорськими та нiмецькими вiйськами у 1918 p., адже це порушило б задум авторiв показати розвиток економiчного потенцiалу України напередоднi та в роки вiйни. Книга завершується роздiлом про загострення суперечностей в iмперському суспiльствi й розгортання буремних подiй наприкiнцi вiйни.

Праця О.Реєнта та О.Сердюка є цiнним дослiдженням iсторiї економiчного розвитку України на початку XX ст., його впливу на хiд Першої свiтової вiйни.

Постоянный адрес данной публикации: