Автор: В. В. БЕЗДРАБКО

Бобков В.В. Статистики Таврической губернии (XIX - начало XX века): Биобиблиографический указатель / Под ред. и вступ, ст. А.А.Непомнящего. Серия "Биобиблиография крымоведения". - Вып. 1. - Симферополь: Таврия, 2004. - 304 с.

Мусаева У.К. Подвижники крымской этнографии, 1921-1941: Историографические очерки / Под ред. и вступ, ст. А.А.Непомнящего. Серия "Биобиблиография крымоведения". - Вып. 2. - Симферополь: Таврия, 2004. - 214 с.

Кiнець XX ст. для вiтчизняної iсторичної науки ознаменувався послабленням позицiй марксистської парадигми знань i посиленням при визначеннi методологiчних пiдходiв постмодерну. Це виявилося в поширеннi нестандартних методiв ведення дослiджень, несподiваних баченнi й сприйняттi фактiв, подiй, явищ, процесiв, їх iнтерпретацiї, наповненнi змiсту студiй постпозитивiстськими, екзистенцiйними, феноменологiчними, персоналiстичними, фройдистськими та iншими сюжетами "сценарiю" гри людської думки. Людина - особистiсть - iндивiд посiли в цьому дискурсi ключову теоретико-пiзнавальну позицiю, ставши не тiльки об'єктом, але й предметом (оскiльки виступають водночас i як суб'єкти пiзнання) iсторичної науки.

Вивчення життєвого досвiду людей через розвиток суспiльств i держав, з'ясування сутностi iндивiдуального через розумiння колективного, конституювання iндивiдом / людиною схем визнання власного "я" в навколишньому середовищi створюють сприятливi умови для розгортання просопографiчних, бiографiчних, iсторiографiчних студiй, якi актуалiзують дискусiї про роль особи в iсторiї. Результатом вивчення ролi особи пересiчної та неординарної для розвитку людства стали загальнодержавнi й регiональнi галузевi видавничi проекти; мiждержавнi, нацiональнi та локальнi бiографiчнi бази даних; монографiчнi дослiдження. Зняття штучних обмежень, пiдкрiплених iдеологiчними догмами, з теми ролi особи в iсторiї призвело до розбудови спецiалiзованих формальних i неформальних складових iнституцiйної структури iсторичної науки, множинностi теорiй, концепцiй, течiй, напрямкiв. Це, як зауважував Г.Геґель, говорячи про явище "зняття" проблеми, через кiлькiсть мiркувань i їх реалiзацiю виводить на якiсно новий рiвень усвiдомлення її змiсту, сутi й форми.

Надзвичайно чутливою до всього нового в iсторичнiй науцi є кримська школа iсторичного краєзнавства. 2004 р. за редакцiєю вiдомого вченого, доктора iсторичних наук, професора Таврiйського нацiонального унiверситету iм. В.I.Вернадського А.Непомнящого розпочала шлях до читача серiя "Биобиблиография крымоведения". Наразi свiт побачили два її випуски, авторами яких є учнi проф. А.Непомнящого - молодi науковцi В.Бобков i У.Мусаєва. Працi А.Непомнящого та його учнiв вiдзначаються не тiльки бiобiблiографiчним iнтересом, захопленням просопографiєю, iсторiографiєю, краєзнавством, але й повагою до iсторичного факту, високим професiоналiзмом у пошуках, аналiзi й подачi джерельної iнформацiї, некон'юнктурнiстю, самостiйнiстю в судженнях.

Серiя "Биобиблиография крымоведения" вiдкривається вступною статтею А.Непомнящого, яка дає уявлення про сучасну iсторiографiчну ситуацiю, що склалася навколо бiобiблiографiчних дослiджень iнтелектуального ландшафту провiнцiї (с.7-14). Послуговуючись знахiдками зарубiжної iсторичної науки, зокрема санкт-петербурзької й омської iсторiографiчних шкiл, науковець вдається до переконливих пояснень значення подiбних студiй для сучасного руху загальної iсторiї, краєзнавства (с.7-11). Основне призначення серiї, за визначенням А.Непомнящого, полягає в з'ясуваннi можливостей перетворення груп окремих учених на справжнє наукове спiвтовариство, зiбраннi бiографiй осiб "другого й навiть третього плану, якi нiколи не ввiйдуть у крупнi перелiки" (словники, енциклопедiї -В.Б.), але без яких неможливе бачення й розумiння "групового портрету суспiльства, що складається з окремих iндивiдуальностей" (с.9).

Жанр бiографiй, як свiдчить практика вiд Светонiя до спецiалiзованих електронних бiографiчних архiвiв, допускає багато стилiв. У ньому можна вiднайти, образно кажучи, i широкi, завершенi повнометражнi полотна, i лише ескiзи. Та попри його рiзноплановiсть, неодномiрну глибину аналiзу взаємовпливiв колективного й iндивiдуального говорити про переваги або вади того чи iншого жанру не варто. Перефразовуючи О.Мандельштама, погодьмося, що мiркування про сильнi та слабкi сторони рiзних видiв бiографiчних дослiджень є розмовою про одне й те ж, оскiльки це суть породжень студiювань, проведених на рiзних рiвнях проблематики та предметної сфери одного бiосоцiального явища - життя людини, суспiльства.

Перший випуск серiї науково-довiдкових видань "Биобиблиография крымоведения" за авторством В.Бобкова має назву "Статистики Таврической губернии (XIX - начало XX века): Биобиблиографический указатель". Пiдтвердженням того, що тема у вiтчизнянiй iсто-

стр. 226

ричнiй науцi порушувалася неодноразово, є працi М.Птухи, В.Корнєва, А.Макiєнко, О.Петрова, Н.Котової, I. та Є.Сенкевичiв. У центрi уваги дослiдникiв були питання, пов'язанi здебiльшого з перебiгом статистичної справи, з'ясуванням її здобуткiв, у т.ч. дiяльнiсть окремих iнституцiй, її законодавче, нормативно-методичне забезпечення. I чи не вперше об'єктом дослiдження стали дiячi статистики, якi працювали в Таврiйськiй ґубернiї. Автор так визначає мету видання - представити персональний склад спiвробiтникiв мiсцевих статистичних органiзацiй, продемонструвати перспективи пошукiв у даному напрямку (с.77).

Вiдповiдаючи на цiльовий "виклик", В.Бобков уводить до наукового обiгу iнформацiю про 197 статистикiв, iмена яких так чи iнакше пов'язанi з Таврiйським ґубернським, Керч-Єнiкальським i Севастопольським мiськими статистичними комiтетами, статистичним бюро Таврiйського ґубернського земства. Дiяльнiсть iнституцiй проаналiзовано через подвижництво конкретних осiб, їх внесок у розвиток статистичної справи. З.Аркас, К.Вернер, М.Гартвiс, О.Гринкевич-Мочульський, Ф.Домбровський, К.Думберґ, Ф.Заставський, М.Копотiлов, П.Ланґ, Ю.Мартi, С.Меєр, Ф.Мюльгаузен, Д.Рiхтер, К.Ханацький, О.Шмаков - iмена цих дiячiв зробили статистичнi осередки вiдомими, бо саме їхнiй творчий потенцiал i здобутки визначали потужнiсть функцiонування органiзацiй. Лише на тлi колективних середовищ, спiвтворчостi засвiчувались iмена видатних учених i початкiвцiв-аматорiв. Вони ж примушували науковий свiт говорити про весь творчий осередок, часткою якого були самi. Персоно логiчний пiдхiд В.Бобкова до викладу матерiалу цiлком виправдав сподiвання автора, бо читач одержав якiсний науковий продукт, який дає можливiсть наочно переконатися в iндивiдуалiзованостi колективного. В.Бобков вiдмовився вiд стандартного розгортання сюжету й усталених висновкiв, i, зосередившись на статистичних методах в етнографiчних, археологiчних, iсторичних дослiдженнях та їх результативностi, продемонстрував несподiванi напрями руху думки, скерованi впливами модерної європейської iсторiографiї.

Вражаючою за обсягом є джерельна база дослiдження В.Бобкова - це документи Державного архiву в Автономнiй Республiцi Крим, Державного архiву Одеської областi, Iнституту рукопису Нацiональної бiблiотеки України iм. В.I.Вернадського, Росiйського державного iсторичного архiву, Iнституту iсторiї матерiальної культури Росiйської академiї наук, Росiйської нацiональної бiблiотеки (Санкт-Петербурґ), Кримського республiканського краєзнавчого музею, перiодичнi видання. В.Бобков добре володiє методами зовнiшньої й внутрiшньої критики iсторичного джерела, що дозволило доволi повно проаналiзувати iнформацiю "очевидну" та "приховану". Особливо автор поцiновує документи особового походження, зокрема епiстолярiй подвижникiв статистичних дослiджень. Отже, склад, обсяг, змiст архiвних документiв, залучених при написаннi книги, є досить рiзноманiтним, що вiдбилося на своєрiдностi дослiдження. В одних випадках бiографiчнi данi статистикiв уточнюються, в iнших - подається нова iнформацiя, яка вперше вводиться до наукового обiгу й робить видання особливо цiнним.

Предметно-тематичний, у хронологiчнiй послiдовностi проведений, огляд дiяльностi статистичних органiзацiй Таврiйської ґубернiї XIX - початку XX ст. вдало продовжено абетковим покажчиком, що становить масив бiографiчних довiдок про статистикiв краю, виконаних за класичною схемою бiобiблiографiчного словника (с.98-240). Особливу цiннiсть для розумiння видання мають вельми iнформативнi список скорочень, додатки ("Материалы, опубликованные на страницах "Таврических губернских ведомостей" в рамках историко-статистического изучения губернии (1862-1871)" (с.242-249), "Список обзоров Таврической губернии, Керчь-Еника(о)льского и Севастопольского градоначальств" (с.250-253), "Материалы, опубликованные земскими статистиками Таврической губернии" (с.254-258), "Высочайше утвержденные правила для статистического отделения при Совете Министерства внутренних дел и статистических комитетов в губерниях (1834 г.)" (с.259-263), "Высочайше утвержденное положение Комитета министров об учреждении статистических комитетов в Николаеве, Севастополе и градоначальствах: Измаильском, Таганрогском, Одесском и Керч-Еникальском (1835 г.)" (с.261-263), "Высочайше утвержденное положение о губернских и областных статистических комитетах (1860 г.)" (с.264-276)), розгорнутi iменний (с.277-281), географiчний (с.282-286), предметно-тематичний (с.287-302) покажчики. Заради справедливостi можна визнати, що абетковий покажчик, на жаль, у деяких випадках мiстить неточностi (див., напр., с. 142, 150, 179), але сам автор є свiдомим цього, завважуючи, що це - перше видання, яке в подальшому буде доопрацьоване та доповнене (с.77).

Появi будь-якої iсторичної працi сприяють певна атмосфера в суспiльствi, державi, проблемне поле в межах потреб науки, в яке вона й має "вписатися" для того, щоб бути помiченою й поцiнованою. Схоже на те, що другий випуск серiї "Биобиблиография крымоведения"

стр. 227

однозначно знайде своїх читачiв. Одним iз знакових явищ новiтньої iсторiографiї, як вiдзначалося вище, є скрупульозно-мiкроскопiчне вивчення особи. Це робить актуальним дослiдження У.Мусаєвої "Подвижники крымской этнографии, 1921-1941 гг.: Историографические очерки", покликане "повернути iз небуття незаслужено забутi iмена своїх попередникiв, їх науковi iдеї, вiдновити ранiше замовчуванi сторiнки бiографiї тих, хто пройшов крiзь терни сталiнських репресiй", - зауважує в передмовi до другого випуску серiї проф. А.Непомнящий (с. 10).

У центрi уваги дослiдника - життя одинадцятьох науковцiв, якi залишили помiтний слiд у розвитку етнографiї Криму. Iсторiографiчнi студiювання персоналiй, як жанр, сумiщають у собi рiзнi науковi пiдходи до особистостi (bio) i осмислення процесу її творчостi (graphie). Самоiдентифiкуючись, бiографiчними жестами У.Мусаєва дистанцiюеться вiд своїх героїв. Унаслiдок цього, окреслюються їх iмена, побутовi й науковi уподобання, лексика, стиль, методологiя праць.

Цикл робiт У.Мусаєвої має жанрове окреслення - нариси, тобто попереднi начерки для майбутнiх ґрунтовних студiй. Подаючи факти з життя своїх героїв, авторка вдало апелює до категорiй "свобода", "необхiднiсть", "випадок", "вибiр". Слiдуючи фiлософським концепцiям особистостi I.Канта й М.Шелера, С.К'єркеґора й М.Бердяева, дослiдниця прагне вiдшукати чинники внутрiшньо зумовленої потреби творчої самореалiзацiї iндивiда. Тому й студiюється iнформацiя про сiм'ю та родовiд, дитячi, юнацькi роки, коли, за твердженням психологiчної науки, формується набiр свiдомих i несвiдомих, надсвiдомих установок чи спонукань до вибору вектора життя людини. Аналiзуючи здобутки вчених, автор прагне виявити залежностi мiж рiвнем освiти, вихованням та стилем життя, соцiалiзованою моделлю поведiнки та методологiчною позицiєю, демонструючи iнновацiйнi методи ведення iсторичних дослiджень.

Бiографiчний простiр, породжений роздумами навколо героїв книги, представляє сумiш досвiду автора й об'єктiв / суб'єктiв вивчення. Написання життєпису iншої людини -це, передусiм, створення певного суб'єктного феномена, образу "я" при особливому зiставленнi цього "я" або "сам" iз будь-яким iншим. У.Мусаєва щиро захоплюється вiдданiстю справi, наполегливiстю, високою працездатнiстю, iнтелектуальними звершеннями, патрiотичнiстю У.Боданинського, Г.Бонч-Осмоловського, I.Бороздiна, В.Гордлевського, А.Кончевського, Б.Куфтiна, О.Самойловича, Є.Спаської, В.Фiлоненка, П.Чепуриної, Я.Якуба-Кемаля, але при цьому не iдеалiзує своїх героїв, демонструючи в роздумах виваженiсть i прагнення до об'єктивностi, моральнiсть. Ставлення автора до героїв нарисiв продиктоване власним баченням змiсту, форми наукової дiяльностi, розумiнням сенсу творчостi, що автоматично створює широкi потенцiйнi можливостi для майбутнiх iсторiографiчних студiй уже навколо iменi У.Мусаєвої.

Залучення широкої iсторiографiчної й джерельної баз дає орiєнтири у витлумаченнi творчої спадщини вчених. Документи одинадцятьох архiвiв України й Росiйської Федерацiї, що були використанi У.Мусаєвою для написання монографiї, засвiдчують її ґрунтовнiсть. Надзвичайна уважнiсть до iсторичних джерел, розумна недовiра до загальноприйнятих оцiнок, прагнення перевiрити джерела de visu, i, зрештою, перегляд усталених наукових поглядiв - ще одна пiдстава позитивно поцiнувати роботу У.Мусаєвої. Науковець вдало компонує фактаж рiзного ґатунку, вартiсний, випадковий i ретельно дiбраний, розгортаючи кожен нарис вiд пояснювального опису життєвих моментiв вiдомих учених до аналiтико-синтезованої iсторiї етнографiї, як процесу, визначеного iменами його учасникiв. У.Мусаєва уважно ставиться до соцiокультурного ландшафту, iнтелектуального середовища Криму, специфiки творення й розвитку культур рiзних народiв i народностей краю, вiдносин мiж суспiльно-полiтичними структурами й науковими iнституцiями, громадськими осередками, для яких етнографiя була в перелiку прiоритетних тем. Висвiтлюючи етнографiчну дiяльнiсть своїх героїв, автор свiдомо не ставить крапки в нарисах, залишаючи мiсце для продовження роздумiв, запрошуючи колеґ до спiвпрацi. У цьому - суть наукової роботи.

Основний текст видання доповнюють змiстовнi iменний (с. 193-199), предметно-тематичний (с.200-207), географiчний (с.208-212) покажчики.

Зрештою одинадцять бiографiчних нарисiв-дiалогiв мiж героями одного часу й автором дослiдження перетворюються на полiлог, оскiльки в загальному контекстi книги науковцi вступають у заочну дискусiю щодо важливостi, необхiдностi, першочерговостi розроблення етнографiчних тем кримського реґiону та так, що багато розрiзнених фраґментiв творчих доль несподiвано складаються в єдине завершене полотно - "бiографiю" етнографiї. Iсторiографiчнi сюжети оголюють її нарiжнi теми, дозволяють об'єктивнiше подивитися на розвиток науки в цiлому й iсторичної зокрема.

Загальною рисою першого й другого випускiв серiї "Биобиблиография крымоведения" є те, що вони виразно персонiфiкують iсторiю, розширюють бачення можливостей осо-

стр. 228

бистiсного самовираження, спонукають до переосмислення ролi особи в науцi, суспiльствi, державi. Вiрне служiння науцi й Вiтчизнi - це не просто настрої чи переконання В.Бобкова й У.Мусаєвої, але прагнення закцентувати особливу увагу на основоположних буттєвих проблемах, загальнолюдських цiнностях.

Таким чином, побiжний огляд видань серiї "Биобиблиография крымоведения" вселяє вiру в те, що вони стануть помiтною сторiнкою в краєзнавствi Криму, iсторiї України. Залишається пошкодувати, що серiя має доволi обмежений наклад i вже встигла перетворитися на бiблiографiчну рiдкiсть. За спостереженням давнiх грекiв - τοσπανιον τιμτον (рiдкiсне - найцiннiше). Побажаймо ж серiї бути!

В.В.Бездрабко (Київ)

Постоянный адрес данной публикации: