Автор: В. М. ТОМУЛЕЦЬ

У статтi на базi широкого кола архiвних джерел аналiзуються роль i значення торгiвлi в становленнi й розширеннi економiчних зв'язкiв Бессарабiї з українськими губернiями з моменту анексiї Росiєю межирiччя Прута та Днiстра у 1812 р. й до аграрної реформи, проведеної в краї у 1868 р.

Ще до анексiї в 1812 р. Бессарабiї Росiєю молдавськi купцi впродовж тривалого часу були знайомi й пов'язанi з українським ринком. Основним предметом їх експорту були продукти сiльського господарства. Головуючий у диванах Молдавського князiвства В.I.Красно-Милашевич писав у груднi 1810 р. начальнику контрольних митниць Байкову, що виноградне вино i сiль становлять "...головний предмет багатства краю цього" й є основними предметами вивозу в Росiю. Iншi товари менш вiдомi, бо "...вони, крiм фруктiв, становлять маловажливу галузь тутешньої торгiвлi"¹ .

Росiйський уряд сприяв експорту продуктiв землеробства з Молдавського князiвства на українськi ринки. В.I.Красно-Милашевич писав у червнi 1811 р. головнокомандуючому армiєю М.I.Голенищеву-Кутузову, що вироби, на якi багата Молдавiя (найголовнiшi: сiль та виноградне вино), до настання цього, 1811 року² пропускалися в Росiю через усi наявнi митницi, а саме: через Могилiв, Iсакiвцi, Дубоссари, а також i через Маяки, селище, що знаходилося поблизу Овiдiополя"³ .

Торгiвля з Росiєю сприяла дальшому розвитку сiльського господарства й ремесла дунайських князiвств, зокрема розширенню та змiцненню економiчних зв'язкiв молдавського ринку з українським. Згiдно з тим же свiдченням, вона служила "...вiдчутнiшiй користi не лише промисловцiв та обивателiв тутешнiх, а й самих жителiв Росiї, якi отримують згадуванi вироби"⁴ . Молдавськi купцi одержали в українських губернiях надiйний ринок збуту своїх товарiв, особливо солi. В.I.Красно-Милашевич вiдзначав, що "...не тiльки Подiльська, а i Волинська та Київська губернiї задовольнялися сiллю молдавських соляних вiкон, як найближчих до них, нiж iншi будь-якi солянi заводи"⁵ . Тiльки протягом одного року, з 1 липня 1806 р. до 1 липня 1807 p., в Росiю було вивезено 5 млн ок солi, а наступного року - 5,8 млн ок⁶ .

Особливо розширилися торговельнi зв'язки Молдавського князiвства з українським ринком у перiод росiйсько-турецької вiйни 1806-1812 pp., коли в його диванах головував царський консул. У той час росiйськi й українськi купцi одержували великi привiлеї. Бiльше, нiж iншi регiони, в торгiвлю з губернiями України було втягнуто межирiччя Днiстра та Прута - Бессарабiя. Той же В.I.Красно-Милашевич вiдзначав, що "...мiсця, якi знаходяться проти Дубоссар, як i взагалi губернiї Херсонська, Катеринославська й Полтавська, забезпечуються сiллю, яка видобувається з найближчих озер кримських, крiм тiльки озерної же солi, яка з Бессарабiї доставлялася здебiльшого в Одесу через близьку вiдстань"⁷ .

Сiльськогосподарська продукцiя Молдавського князiвства користувалася великим попитом i збувалася в українськi губернiї за вигiдними цiнами. Царська адмiнiстрацiя у князiвствi, переконавшись у невигiдностi заборони ввезення в Росiю iноземних товарiв через Могилiв, Iсакiвцi та Маяки, за станом на 19 грудня 1810 p., добилася полiпшення умов експорту молдавської продукцiї в українськi губернiї. В сiчнi 1812 р. начальник контрольних митниць Байков запропонував мiнiстру фiнансiв Д.А.Гур'єву поновити пропуск молдавських товарiв "для користi народу i казни" не лише через Дубоссарську, а й Могилiвську та Iсаковецьку

* Томулець Валентин Миколайович - доктор хабiлiтат, доцент кафедри загальної iсторiї Молдавського державного унту (Кишинiв, Молдова).

стр. 18

митницi, Маяцьку й Овiдiопольську застави. Рiшенням Державної ради вiд 21 сiчня 1812 р. сiль та виноградне вино з Молдавiї дозволено було вивозити зi сплатою мита через перелiченi митницi, а також Маяцьку заставу⁸ . До моменту анексiї Бессарабiї Росiєю царська адмiнiстрацiя у князiвствi в особi головуючих у диванi сенаторiв С.С.Кушникова i В.I.Красно-Милашевича всiляко намагалася переорiєнтувати молдавський експорт на росiйський та особливо на український ринок. У 1812 р. з 324 паспортiв, виданих диваном на право вивезення товарiв iз князiвства, 175 (54%) були переданi купцям для експорту їх в основному в Україну, в тому числi 80 - в Одесу, 34-у Москву, 13-у Бердичiв, 10-у Кам'янець-Подiльський, 5 - у Київ, 4 - в Могилiв-Подiльський, решта - у Балту, Броди, Нiжин, Дубно i т.д.⁹

Таким чином, до моменту анексiї краю Росiєю молдавськi купцi були знайомi з українським ринком та навпаки.

У даному матерiалi з використанням широкого кола архiвних джерел розглядаються тi змiни, якi вiдбувалися в бессарабськiй торгiвлi пiсля 1812 p., виявляється механiзм залучення краю до загальноросiйського ринку, визначається роль його у змiцненнi економiчних зв'язкiв з українськими губернiями в передреформенi десятирiччя. Не розглядається лише мiсце Бессарабiї у системi торгiвлi Новоросiйського краю, експорт зерна через Одесу, оскiльки це питання спецiально дослiджене автором в iншiй статтi¹⁰ .

Досi питання про значення бессарабської торгiвлi у змiцненнi економiчних зв'язкiв з губернiями України не було предметом спецiального вивчення, хоч деякi проблеми принагiдно зачiпалися в працях молдавських та українських iсторикiв¹¹ .

Пiсля анексiї краю Росiєю українськi торговцi, якi потребували нових ринкiв збуту, не зустрiвши в Бессарабiї сильної конкуренцiї з боку iноземних купцiв, стали ввозити туди промисловi вироби, а взамiн купували продукти землеробства i тваринництва. Бессарабськi торговцi, вiдрiзанi вiд європейських ринкiв митно-карантинною лiнiєю на Прутi й Дунаї, були змушенi орiєнтуватися на українськi ринки, де їх товари користувалися великим попитом та збувалися за вигiдними цiнами, особливо продукти землеробства - вино, фрукти, а також сiль й iн., тобто тi, якi не дуже купували у сусiднiх державах. Тiльки в 1817-1826 pp. бессарабським обласним урядом було видано купцям 1138 торговельних свiдоцтв для експорту товарiв iз Бессарабiї в iншi губернiї Росiї (в тому числi 432 - торговцям з України)¹² .

Вже в 1819-1820 pp. значна частина товарообiгу днiстровських митниць належала торгiвлi Бессарабiї з iншими губернiями, особливо українськими, i лише невелика її частка - iз зарубiжними країнами, про що свiдчать данi таблицi 1.

Таблиця 1

Вивiз та ввiз товарiв через Дубоссарську й Могилiвську митницi в 1819 - 1820 pp. (у руб. асигнацiями)*

----

* РДВIА. - Ф.Вiйськово-учений архiв (ВУА). - Спр. 19150. - Арк. 189 зв., 200, 202 зв., 205, 206

** У пiдсумковi данi включено вартiсть найважливiших товарiв, що становили основу товарообороту.

стр. 19

Згiдно з даними таблицi, з 8657886 руб. вартостi найважливiших товарiв у торговому обiгу Бессарабiї 1819-1820 pp. у 6376612 руб. (73,7%) оцiнювалася торгiвля останньої з iншими губернiями Росiї, в 2256068 руб. (26,1%) - iз Запрутською Молдовою та лише у 25206 руб. (0,2%) - з Австрiйською iмперiєю.

До того часу митна полiтика Петербурга i наданi краю пiльги привели до зростання вивозу виробiв останнього в українськi та iншi губернiї iмперiї й зменшення ввозу iноземних товарiв у Росiю транзитом через Бессарабiю. В 1819 р. iз суми 1718333 руб. (вартiсть експортованих у царську iмперiю виробiв через Дубоссарську i Могилiвську митницi) торгiвля Росiї з Бессарабiєю оцiнювалася в 1125787 руб. (65,5%), iз Запрутською Молдовою - у 592646 руб. (34,5%); в 1820 р. - вiдповiдно з 2117477 руб. 1 673 491 руб. (79%) - торгiвля з Бессарабiєю, 430766 руб. (20,3%) - iз Запрутською Молдовою та 13220 руб. (0,6%) - з Австрiйською iмперiєю.

В наступнi роки це спiввiдношення на користь Бессарабiї дедалi збiльшувалося. Так, 1826 р. iмпорт у Росiю через згадуванi двi митницi оцiнювався в 2332871 руб., з них 2106595 руб. (90,3%) вiн становив iз Бессарабiї, 190416 руб. (8,2%) - iз Запрутської Молдови i 35860 руб. (1,5%) - iз Саксонiї¹³ .

Таким чином, основнi шляхи вивезення бессарабських товарiв в українськi губернiї й у другiй половинi 20-х pp. XIX ст. проходили через Дубоссарську та Могилiвську митницi. Тому важко погодитися з твердженням офiцера Генерального штабу росiйської армiї А.Розельйона-Сошальського про те, що в 1825 -1826 pp. через Дубоссарську митницю, Парканську i Маяцьку застави "торгiвля не вельми значна"¹⁴ . У дiйсностi тiльки в 1826 р. через останню митницю було експортовано з Бессарабiї в українськi й iншi губернiї виробiв на суму 1434784 руб. (iз Запрутської Молдови - на 36449, Саксонiї - на 35860); через Маяки - на 351508, через Паркани - на 883632 руб. асигнацiями¹⁵ . Отже, твердження А.Розельйона-Сошальського не стосується вивозу бессарабських товарiв через Дубоссарську митницю. Мабуть, вiдсутнiсть даних про їх рух через цi застави, про що автор згадує¹⁶ , привело його до невiрного уявлення про торгiвлю Бессарабiї через них.

Наведенi свiдчення тим важливiшi, що значну частину продуктiв, особливо виноградне вино, горiлку i сiль, якi у другiй половинi 20-х pp. становили 55 процентiв мiсцевих товарiв, що експортувалися за Днiстер¹⁷ , згiдно з Правилами для торгiвлi з Бессарабiєю вiд 17 лютого 1825 p., дозволялося вивозити тiльки через Дубоссарську та Могилiвську митницi.

Через Парканську, Маяцьку й Овiдiопольську митнi застави з Бессарабiї експортувалися в українськi губернiї "...найбiльше лiс, дрова i спалене древесне вугiлля, акерманська сiль, молдавськi вина, сухi та свiжi овочi, вино ... тютюн й iншi, менш важливi в торговому вiдношеннi предмети"¹⁸ .

Одночасно Бессарабiя ставала важливим ринком збуту росiйських та особливо українських виробiв. Однак до середини 20-х pp. спiввiдношення ввозу i вивозу ще не було на користь росiйських товарiв, а у деякi роки експорт бессарабських переважав iмпорт останнiх. Це пояснюється зокрема тим, що з кiнця 1816 р. "...всi вироби Бессарабiї вивозилися в Росiю без збирання мита"¹⁹ . Так, у 1821 р. з краю експортовано в українськi та iншi губернiї iмперiї товарiв на 3,5 млн руб., а ввезено з iнших регiонiв - на 2,8 млн руб. асигнацiями²⁰ .

Лише з прийняттям Правил для торгiвлi з Бессарабiєю 1825 р. росiйськi товари захопили бессарабський ринок, поступово витiснивши iноземнi промисловi вироби. В торгiвлi Бессарабiї з iншими губернiями iмпорт цих товарiв переважав над вивозом мiсцевих.

Як й у попереднi роки, в другiй половинi 20-х pp. основний потiк виробiв iшов через Могилiвську i Дубоссарську митницi. Так, у 1829 р. через них експор-

стр. 20

товано з краю в українськi та iншi губернiї товарiв на 1876595 руб., а ввезено з iнших регiонiв - на 5539824 руб. асигнацiями²¹ .

Iмпорт росiйських виробiв у Бессарабiю збiльшився в 2,6 раза - з 4014533 руб. у 1825 р. до 10571723 руб. асигнацiями в 1830 р.²²

В 30-50-х pp. переважання ввозу над вивозом ще бiльше зросло на користь росiйських товарiв. Пiдполковник М.Драган писав у 1848 p., що через вiдсутнiсть даних про оборот на ярмарках Подiльської й Київської губернiй i вироби, якi закупалися на них бессарабськими купцями, а також вiдомостей про товарооборот мiж краєм та iншими губернiями Росiї важко визначити спiввiдношення цiєї торгiвлi, але можна припустити, що "баланс привозу з внутрiшнiх губернiй незрiвнянно бiльший вiд вивозу"²³ .

Переважання iмпорту над експортом у торгiвлi Бессарабiї з українськими губернiями, починаючи з 1825 p., пояснюється не лише протекцiонiстською митною полiтикою царського уряду i наданими українським та росiйським купцям пiльгами при ввезеннi товарiв через днiстровськi митницi, а й характером торгiвлi, асортиментом виробiв, умовами їх транспортування i ринковою вартiстю, слабкiстю купецтва та його капiталiв у краї.

Велике мiсце у бессарабському вивозi в українськi губернiї посiдали худоба й продукти тваринництва - овеча вовна, невичинена шкура, яловичий жир, овечий сир тощо. В 30-тi pp. у сусiднi губернiї експортували вiд 60 до 109 тис. шкур i овчин, вiд 43 - до 72,5 тис. пудiв жиру. У Бердичiв доставляли близько 30 тис. овечих смушок. В Одесу вивозили до 40 тис. пудiв вовни, 40-60 пудiв жиру, майже 2 тис. пудiв сиру та близько 20 тис. невичинених шкур²⁴ .

Бессарабiя поставляла на український ринок велику кiлькiсть вовни - особливо мериносової й цигейкової. Лише частина її в 40-50-х pp. продавалася на мiсцi. Решта у неочищеному виглядi вiдправлялася в Одесу та на українськi ярмарки, де купувалася росiйськими купцями²⁵ . Оброблена вовна експортувалася за Днiстер переважно з Кишинева, де працювало кiлька вовномийок. На Дмитрiївському ярмарку у цьому мiстi в 1831 р. обоянськi торговцi зокрема закупили останньої на 30 тис. руб. У 1844-1846 pp. з Оргєєвського повiту було доставлено у Кишинiв для миття й наступного вивозу в українськi губернiї 4096 пудiв вовни²⁶ .

Великим попитом на українському ринку користувалося молдавське вино. А.Розельйон-Сошальський вiдзначав, що "найважливiший збут Бессарабської областi... в Подiльську, Херсонську i сусiднi з ними губернiї за предметом землеробства становить виноградне вино"²⁷ . Ним успiшно торгували зокрема нiжинськi купцi, якi пiдтримували тiснi зв'язки з Молдавiєю ще з XVII-XVIII ст.²⁸ Так, тiльки у 1825 р. мiсцевi торговцi П.Горя, Г.Комузопуло, С.Акема, Г.Афанасiєв, I.Сиропуло, I.Дубров та А.Скенару закупили для експорту за Днiстер 34490 вiдер виноградного вина²⁹ . Особливо великий попит мало акерманське. В матерiалах до звiту бессарабського губернатора за 1828 р. вказувалося, що "акерманське вино закупається там для вивозу до Москви, Києва й iнших вiддалених мiст iмперiї"³⁰ . Хоч останнє поступалося за якiстю винам iз Запрутської Молдови, воно закупалося власниками винних погребiв у Бердичевi, Харковi, Києвi, Москвi тощо³¹ .

Пiсля поширення на Бессарабiю 30 жовтня 1823 р. тарифу 1822 р.,³² згiдно з яким багато товарiв оподатковувалися, за пропозицiєю губернатора К.А.Катаказi, у листопадi того ж року було дозволено експортувати без мита сливи, горiхи i виноградне вино через днiстровськi митницi³³ , що сприяло пожвавленню вивозу цих продуктiв в українськi губернiї.

Значним районом виноградарства та виноробства стали Кишинiв, його околицi й найближчi села. В 1828 р. виноградники 137 їх мешканцiв дали до 25 тис. вiдер вина, з яких до 16 тис. було експортовано в українськi губернiї³⁴ .

стр. 21

У наступнi роки вивiз бессарабського вина в українськi та iншi губернiї Росiї збiльшився в 5 разiв i досяг у 1847 р. майже 500 тис. вiдер. За даними Л.В.Тенгоборського, здебiльшого воно вiдправлялося до Одеси, Подiльської, Катеринославської та Київської губернiй³⁵ . Учений вважав, що якби якiсть вина була лiпшою, то експорт його мiг би подвоїтися й навiть потроїтися³⁶ .

Основними постачальниками продуктiв виноградарства i садiвництва були центральнi та пiвденнi повiти Бессарабiї. Так, у 1844-1846 pp. з Оргєєвського повiту iмпортовано в Подiльську й Херсонську губернiї 229 541 вiдро вина, 1270 пудiв сушених груш i яблук, 890 пудiв сушених слив; у Харкiвську - 2520 пудiв останнiх³⁷ . У звiтi мiсцевої влади Акермана 1849 р. зазначалося, що з однойменного повiту вивозиться щорiчно до 150 тис. вiдер вина в Одесу, Миколаїв, Київ, Харкiв, Балту, Москву та iншi мiста³⁸ .

У 50-тi pp., як i в попереднi десятирiччя, основним ринком збуту бессарабського вина були сусiднi українськi губернiї. У звiтi мiсцевого губернатора за 1853 р. вказувалося, що останнє експортується "...у внутрiшнi губернiї, переважно в сусiднi - Херсонську й Подiльську"³⁹ .

Сприяючи ознайомленню росiйських купцiв iз продукцiєю краю, Товариство сiльського господарства Пiвденної Росiї вирiшило органiзувати виставки бессарабських вин. Так, за пропозицiєю його секретаря Палимжестова, було намiчено вiдкрити 1 жовтня 1858 р. в Одесi таку виставку вин, "щоб ознайомити з ними виноградарiв Одеси, Петербурга, Москви, Харкова i Києва"⁴⁰ .

В 1861 р. у Бессарабiї було закуплено для продажу в українських губернiях 644727 вiдер вина, у тому числi 621981 - для збуту в Одесi, 12000 - у Миколаєвi, 10746 вiдер - у Кам'янцi-Подiльському⁴¹ .

Значне мiсце в торгiвлi Бессарабiї з українськими губернiями займала сiль. Вивiз її особливо збiльшився пiсля скасування митної лiнiї на Днiстрi.

Для визначення мiсця та ролi торгiвлi бессарабською сiллю на Пiвднi України зiставлено данi про експорт її в iншi губернiї Росiї через два пункти: з Бессарабiї - через Акерман-Овiдiополь, з Криму (Таврiйської губернiї) - через Керч (таблиця 2)⁴² .

Таблиця 2

Вивiз бессарабської й кримської солi в iншi губернiї Росiї через Овiдiополь i Керченський порт у 1833-1850 pp. ( у пудах)*

-----

* РДIА. - Ф.19. - Оп. 3. - Спр. 957.- Арк 194 зв., 195; Ф. 560. - Оп. 3. - Спр. 883. - Арк. 21, 21 зв.

стр. 22

Данi таблицi свiдчать, що бессарабська сiль, котра за якiстю була кращою вiд кримської, користувалася великим попитом на українських ринках. З акерманських складiв її експортували переважно в Одесу⁴³ . Особливо збiльшився вивiз бессарабської солi пiсля заснування в 1838 р. Днiстровського пароплавства, галери й вiтрильники якого доставляли останню з Акермана до Овiдiополя - на протилежний берег Днiстровського лиману⁴⁴ . Звiдси її перевозили до Одеси гужовим транспортом⁴⁵ . Якщо до заснування пароплавства в 1833-1839 pp. у середньому вивозилося 1,4 млн пудiв солi за рiк, то за 11 рокiв його функцiонування (1840-1850) вiдповiдно - 2,3 млн пудiв. Через Керченський порт у 50-х pp. у середньому експортувалося 1,1 млн пудiв останньої щорiчно, а в 40-х pp. - лише 688 тис. пудiв. Помiтною була залежнiсть зменшення керченського вивозу вiд збiльшення експорту через Овiдiополь.

Збiльшення вивозу бессарабської солi в українськi губернiї потягло за собою зменшення її iмпорту iз Запрутської Молдови. Начальник Скулянського митного округу у звiтi за 1834 р. писав, що "сiль акерманська вже наводнює тепер всю Бессарабiю й губернiї Подiльську, Волинську, частину навiть Херсонської та Київської. Дешевизна i поступове поширення звички до вживання цiєї солi забезпечує подальшi успiхи збуту її, так що молдавська не може бiльше витримати суперництва з акерманською сiллю, яка наполовину дешевша вiд першої"⁴⁶ .

В українськi губернiї експортували й бессарабський тютюн, який вирощували у Хотинському, Сорокському та Оргєєвському повiтах. Так, у 1820 р. чотири купцi з Одеси, Дубоссар i Тамукчен (Таврiйської губернiї) закупили в Кишиневi та Оргєєвському повiтi й вивезли через днiстровськi митницi 1154 пуди тютюну⁴⁷ .

Особливо значний прирiст вивозу останнього за Днiстер вiдбувався у 40-50-х pp., коли його виробництво в Бессарабiї набуло значного розмаху i товарного характеру. Головним центром оптової торгiвлi тютюном стало мiсто Сороки, звiдки тисячi пудiв його вiдправляли на вiдповiднi фабрики Кам'янця-Подiльського, Житомира, Тульчина, Златополя, Бердичева, Києва, Одеси, Риги, Москви та Петербурга⁴⁸ . Мiсцева влада повiдомляла у 1851 р. новоросiйського й бессарабського генерал-губернатора, що розвиток тютюнової промисловостi, як галузi землеробства та торгiвлi, перевершив усi сподiвання. "Вона займає тисячi рук i дає оборотний капiтал у мiльйон рублiв срiблом щорiчно"⁴⁹ .

З Бессарабiї експортувалося в українськi губернiї й багато свiжої та солоної риби, iкри i риб'ячого клею. Так, у 1818 р. купець Г.Соколов iз Рильська закупив в Iзмаїльському повiтi 100 пудiв першої⁵⁰ , а Е.Березов з Вiнницi придбав у 1819 р. в Кiлiї й Вилковому 250 пудiв солоної риби та 50 пудiв чорної iкри, якi вивезли через днiстровськi митницi.

З Бессарабiї рибу експортували переважно у мiста Одесу i Київ, туди ж вiдправляли частину iкри⁵¹ , визиги, клею й балику. В меншiй кiлькостi продукцiя рибного промислу ввозилася у Бердичiв, Брест-Литовський, Брянськ, Орел, Москву та iншi мiста⁵² .

У кiнцi 40-х pp. iз Бессарабiї в українськi губернiї й Царство Польське вивозилося щорiчно у середньому 21 тис. пудiв риби, 2,2 тис. - iкри i 90 тис. штук оселедцiв⁵³ .

Незначну кiлькiсть бессарабських виробiв вiдправляли в українськi губернiї й через Акерманський порт. Iз кiнця 20-х pp. через нього велася торгiвля тiльки з iншими чорноморськими портами. У звiтi бессарабського губернатора за 1828 р. вказувалося, що через цей останнiй зарубiжна торгiвля майже припинилася i "митна застава у цьому мiсцi дiє лише по привозу та вивозу товарiв з нього в iншi росiйськi порти"⁵⁴ . У 1828 p., наприклад, з Акермана через Овiдiопольську митну заставу експортовано солi на 38762 руб., вина - на 61438, шкiр i топленого сала - на 80000 й оцту - на 250 руб⁵⁵ . Iмпортовано ж було колоди, брус,

стр. 23

дошки, папiр, вiрьовки, мило, скло, залiзо та iншi товари з Одеського порту на 806 руб., Херсонського - на 37541 руб. i Миколаївського - на 760 руб.⁵⁶

У 40-х pp. XIX ст. торговельнi зв'язки Акерманського порту з чорноморськими зменшилися (таблиця 3). Данi останньої свiдчать не лише про згасання торговельного обороту останнього, а й зменшення кiлькостi суден iз товарами, вiдправлених в iншi порти Росiї. Найжвавiшим було сполучення Акермана з Одесою, Євпаторiєю, Херсоном та Миколаєвом. Статистичний звiт порту за 1840 р. мiстив данi про те, що 10 акерманських купцiв скуповували мiсцевi вироби "для вiдправки на каботажних суднах в Одесу й Євпаторiю, а також в iншi мiста, а саме: у Херсон i Миколаїв"⁵⁷ . У 1840-1844 pp. з 45 суден iз товаром в Одесу вiдправилися 37, Миколаїв - 5, Херсон - 2 та Сухум-Кале - 1.

Роль Акермана як сполучної ланки у торгiвлi Бессарабiї з пiвденними губернiями України знову зросла в кiнцi 60-х pp., що пояснювалося втратою нижнього Подунав'я з портами Iзмаїл, Кiлiя й Ренi внаслiдок Кримської вiйни⁵⁸ .

Таблиця 3

Обороти Акерманського порту в 1840-1844 pp.*

До скасування митної лiнiї на Днiстрi бессарабськi вироби вивозилися в українськi губернiї через шiсть днiстровських переправ. Iз пiвнiчних повiтiв Бессарабiї - через Iсакiвцi та Могилiв-Подiльський, де схрещувалися жвавi торговельнi шляхи⁵⁹ , з центральних i пiвденних повiтiв - через переправи при Дубоссарському карантинi у м. Крiуляни (на двох поромах), Парканському карантинi напроти Бендер (на одному поромi), поблизу селищ Маяки (на човнах та поромi) й Овiдiополь - через Днiстровський лиман (на човнах)⁶⁰ .

У 30-40-х pp. торгiвля Бессарабiї з українськими губернiями велася через днiстровськi шляхи Хотинського, Бендерського та Акерманського округiв, на якi вона була роздiлена.

У Хотинському окрузi торгiвля з Подiльською i сусiднiми з нею губернiями здiйснювалася через переправу в селищi Малi Атаки, а з протилежного берега - через аналогiчну в мiстечку Жванець⁶¹ . У Бендерському окрузi торговi шляхи проходили через переправи в селищi Гура-Бiкулуй, мiстi Бендери й селищi Каушани, що знаходилися одне вiд одного на вiдстанi 13 верст. Цi шляхи вели в Одесу, Бал ту та захiднi губернiї Росiї⁶² . Через них велася жвава торгiвля i з українськими губернiями. Мiсцева влада повiдомляла Департамент державного майна у липнi 1843 p., що переправи "майже завжди наповненi проїжджаючими i транспортами"⁶³ . Торговий шлях до Каушанської переправи Акерманського повiту, по якому вивозилася сiль, перетинався з iншими, що переважно вели до станицi Бабей, де бували великi базари для мiсцевих виробiв⁶⁴ . Нарештi, через Акерманський округ торговi шляхи вели до переправ бiля селища Маяки, через якi "проходять значнi транспорти солi й вiдправляються рiзнi iншi вироби областi в Херсонську губернiю"⁶⁵ .

* Державний архiв Одеської областi (далi - ДАОО). - Ф. 1. - Оп. 249. - Спр. 119-1844.-Арк. 5, 20 зв., 134, 202, 263.

стр. 24

Частина предметiв мiжгубернської та транзитної торгiвлi перевозилася на плотах по Днiстру. Мiсцева адмiнiстрацiя повiдомляла у 1845 p., що зокрема бессарабська i закордонна деревина доставлялася по рiчцi до селища Маяки Херсонської губернiї, де вивантажувалася на берег, а потiм її везли в Одесу гужовим транспортом. Деревне вугiлля потрапляло у це мiсто сухопутним шляхом, який проходив вiд Хотина повз всю Бессарабiю й через Бендерську переправу⁶⁶ .

В Київ бессарабськi товари експортувалися через Балту, мiстечки Пешанья, Хащевата, Тернiвка, мiсто Умань, селища Циберманiвка, Охматова, мiстечки Ставище та Бiла Церква⁶⁷ .

Виноградне вино вивозили з Бессарабiї трьома шляхами: через Крiуляни на Дубоссари, через Бендери на Тирасполь i через Акерман на Овiдiополь⁶⁸ , а звiдти - у рiзнi мiста й селища України.

Проаналiзованi архiвнi матерiали дають змогу зробити висновок, що в торгiвлi Бессарабiї з українськими губернiями можна видiлити два перiоди. Перший включає 1812-1830 pp. Це час вивчення нових умов та можливостей торгiвлi, встановлення зв'язкiв, переважно iз сусiднiми губернiями, проведення перших значних операцiй. Видне мiсце займають ще iноземне купецтво i зарубiжнi товари. Дається взнаки вплив особливостей законодавства, суду й управлiння у краї, наявнiсть Днiстровської митно-карантинної лiнiї. В бессарабському експортi переважають продукти садiвництва - свiжi та сушенi фрукти, вино i виноград, худоба й продукти скотарства, лiс та вироби з нього, деякi будiвельнi матерiали з пiвнiчних i центральних повiтiв, риба й сiль iз пiвденних повiтiв. Ринок збуту українських товарiв у Бессарабiї порiвняно вузький, хоча ввiз їх перевищує вивiз мiсцевих в Україну.

Другий перiод - 30-i-60-i pp. - настає пiсля скасування особливостей суду та управлiння, поширення загальноросiйського торговельного законодавства, лiквiдацiї митної лiнiї на Днiстрi, заснування Дмитрiвського ярмарку у Кишиневi й iн.

Вирiшальне значення мали швидке заселення Пiвдня, масове розорювання землi, зростання обсягу продукцiї та питомої ваги землеробства, пiднесення скотарства, розвиток соляного й рибного промислiв, морських i рiчкових засобiв транспортування товарiв. Збiльшився експорт не тiльки продуктiв скотарства, вина, винограду та фруктiв, а й зернового господарства, тютюнництва, огородництва. Жителi пiвденних повiтiв торгують не тiльки рибою i сiллю, але й пшеницею, вовною, шкiрою. Розширюються зв'язки не лише iз сусiднiми українськими губернiями - Подiльського i Херсонською, а i з бiльш вiддаленими - Волинською, Київською, Чернiгiвською, Таврiйською, Катеринославською, Полтавською, Харкiвською, а також iз росiйськими губернiями, Литвою та Царством Польським. Прискорюється процес формування внутрiобласного ринку як частини загально-росiйського. В оборот вводяться значно бiльшi капiтали.

Усе це розширило внутрiобласний ринок, збiльшило платоспроможний попит на українськi й росiйськi товари, серед яких найбiльш важливими були промисловi вироби домашнього i господарського вжитку. Ширшим став асортимент останнiх.

В бессарабському вивозi та iмпортi падає частка зарубiжних товарiв, у тому числi тих, якi йдуть транзитом в українськi губернiї або за кордон. У той перiод визначилося мiсце Бессарабiї в мiжгубернськiй торгiвлi України як постачальника, головним чином, зерна й продуктiв скотарства, виноградарства, тютюнництва, соляного, рибного, лiсового промислiв та як ринку збуту українських i росiйських товарiв, насамперед виробiв металообробної, текстильної промисловостi й рiзних кустарних промислiв.

Вказанi тенденцiї не виключали тимчасових коливань у торгiвлi внутрi кожного перiоду залежно вiд погодних умов та вiдповiдно врожайностi, продуктивностi скотарства, епiдемiй i епiзоотiй, кон'юнктури українського, росiйського й свiтового ринкiв, мiжнародної обстановки.

стр. 25

З погодними умовами були пов'язанi обсяг можливого експорту сiльськогосподарських продуктiв, купiвельна спроможнiсть населення, а значить, i розмiр ввозу українських та росiйських товарiв. Багато що залежало вiд пiднесення або спаду виробництва в iнших регiонах України й Росiї, зменшення чи збiльшення попиту на сiльськогосподарськi продукти та сировину в європейських, головним чином, країнах, як i коливання виробництва i попиту на промисловi товари в серединi цих держав.

На мiжгубернську торгiвлю робили безпосереднiй вплив вiдносини Росiї з Отоманською iмперiєю й суперниками першої в схiдному питаннi - Англiєю, Австрiєю, Францiєю. Ускладнення мiжнародних вiдносин, наприклад, у першiй половинi та серединi 20-х pp. спричинило за собою збiльшення чисельностi вiйськ у Бессарабiї й закупiвель продуктiв сiльського господарства для задоволення їх потреб. У ще бiльшiй мiрi це виявлялося пiд час вiйн 1828-1829 pp. i 1853-1856 pp., коли край ставав близьким тилом дiючої армiї. Можливий експорт бессарабських товарiв в iншi губернiї скорочувався. Закриття проток або навiть загроза останнього неминуче скорочувало вивiз у чорноморськi порти. З iншого боку, вiйни знижували платоспроможний попит населення сусiднiх та бiльш вiддалених губернiй на бессарабськi вироби, могли викликати зростання закупiвель промислових товарiв для армiї й флоту, вiдповiдно скорочуючи їх iмпорт у Бессарабiю.

Втрата в 1856 р., за Паризьким трактатом, пiвденної Бессарабiї, її портiв, ринку збуту, виробництва землеробських i скотарських товарiв викликала певнi змiни у торгiвлi краю. Проте радикальних зрушень до початку 60-х pp. не сталося. Змiни мали локальний, пiвденно-бессарабський, а не загальнообласний характер.

Проаналiзованi архiвнi матерiали дають можливiсть зробити висновок, що пiсля анексiї Бессарабiї Росiєю завдяки торгiвлi посилюються та поширюються економiчнi зв'язки мiсцевого ринку iз загальноiмперським. Бессарабiя пiдтримувала тiснi господарськi вiдносини не лише iз сусiднiми українськими губернiями

- Подiльською i Херсонською, а й бiльш вiддаленими - Волинською, Київською, Чернiгiвською, Таврiйською, Катеринославською, Полтавською, Харкiвською.

Одержуючи з цих губернiй промисловi товари, Бессарабiя постачала на український ринок сiль i вироби сiльського господарства: свiжi та сушенi фрукти, виноградне вино, тютюн, худобу, продукти тваринництва, що зумовлювало бiльш швидкий розвиток продуктивних сил краю. Обширнiсть українських ринкiв i близькiсть Одеського порту сприяли залученню Бессарабiї до економiчної системи Росiйської iмперiї, розширенню торговельних зв'язкiв з її губернiями (особливо українськими) й у свою чергу розвитку землеробства, тваринництва i ремесла, формуванню верстви торгової буржуазiї в краї.

Таким чином, торгiвля вiдiграла в XIX ст. значну роль у розширеннi й змiцненнi економiчних зв'язкiв Бессарабiї з українськими та iншими губернiями Росiї.

-----

¹ Росiйський державний iсторичний архiв (далi - РДIА). - Ф. 560. - Оп. 4. - Спр. 16. - Арк. 2, 2 зв.

² 19 грудня 1810 р. було заборонено експорт iноземних товарiв, у тому числi молдавських, через Могилiв, Iсакiвцi й Маяки. Всi надходження з Молдавiї йшли через Дубоссари (Росiйський державний воєнно-iсторичний архiв) (далi - РДВIА). - Ф.14 209. - Оп.165. - Спр.30. - Арк. 2 зв.

³ РДIА. - Ф.560. - Оп.4. - Спр.16. - Арк.5; РДВIА. - Ф.14 209. - Оп.165. - Спр. 30. - Арк.1.

⁴ Там само.

⁵ Там само. - Арк. 7 зв.; там само. - Арк. 3.

⁶ Нацiональний архiв Республiки Молдова (далi - НАРМ). - Ф.1. - Оп.1. - Спр. 117. - Арк. 52. Ока - старовинна молдавська мiра ваги. 1 пуд дорiвнював 13 окам.

⁷ РДВIА. - Ф.14 209. - Оп. 165. - Спр. ЗО. - Арк. 3.

⁸ РДIА. - Ф. 560. - Оп. 4. - Спр. 16. - Арк. 1 зв., 2,2 зв.

стр. 26

⁹ HAPM. - Ф.1. - On.l. - Спр. 4259. - Арк. 1-109.

¹⁰ Tomulet Valentin. Unele consideratii privind locul Basarabiei in sistemul pietei din Novorosia (anii 1812-1868) // Omgiu lui Vladimir Potlog si Constantin Drachemberg la 70 de ani. - Chisinau, 1997. - P. 168-180.

¹¹ Золотов В. Л. Внешняя торговля южной России в первой половине XIX в. - Ростов-на-Дону, 1963; Жуков В.И. Города Бессарабии 1812-1861 годов. - Кишинев, 1964; Гросул Я.С., Будак И.Г. Очерки истории народного хозяйства Бессарабии (1812-1861). - Кишинев, 1967; Мунтян М.П. Экономическое развитие дореформенной Бессарабии // Ученые записки Кишиневского госуниверситета - Т. 117 (исторический). - Кишинев, 1972; Шульга I.Г. З iсторiї економiчних зв'язкiв України з Молдавiєю у другiй половинi XVIII ст. // Укр. iст. журн. - 1975. - N 6. - С.99-102; Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма 1825-1860 гг. - М., 1981; Анцупов И. Л. Сельскохозяйственный рынок Бессарабии в XIX в. - Кишинев, 1981; Историческое значение присоединения Бессарабии и Левобережного Поднестровья к России. - Кишинев, 1987. - С.93-100.

¹² НАРМ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 12-304; Оп. 2. - Спр. 391, 438, 715; Оп. 3. - Спр. 447, 673.

¹³ РДIА. - Ф.19. - Оп. 3. - Спр. 965. - Арк. 333-343.

¹⁴ РДВIА. - Ф. ВУА. - Спр. 18589. - Ч. 1. - Арк. 92.

¹⁵ РДIА. - Ф. 19. - Оп. 3. - Спр. 965. - Арк. 326-345.

¹⁶ РДВIА. - Ф. ВУА. - Спр. 18589. - Ч. 1. - Арк. 92.

¹⁷ Жуков В.И. Указ. соч. - С.175-176.

¹⁸ РДВIА. - Ф.ВУА. - Спр. 18 589. - 4.1. - Арк. 90 зв.

¹⁹ Там само. - Спр. 18 590. - Арк. 71 зв.

²⁰ Там само. - Арк. 74 зв.

²¹ Коммерческая газета. - 1830. - N 12. - 8 февраля.

²² Там же. - 1838. - N 67. - 4 июля.

²³ Драган М. Военно-статистическое обозрение Российской империи. - Т.XI. - Ч.Ш. Бессарабская область. - СПб., 1849. - С. 133. Ч

²⁴ Коммерческая газета. - 1834. - N 56. - 10 мая; Историческое значение присоединения Бессарабии и Левобережного Поднестровья к России. - С.97.

²⁵ Див.: Коммерческая газета. - 1838. - N 63. - 26 мая.

²⁶ Державний архiв Одеської областi (далi - ДАОО). - Ф. 1. - Оп. 214. - Спр. 22, 1831. - Арк. 3,4; НАРМ. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 4412. - Арк. 327; Спр. 4779. - Арк. 191; Спр. 4881. - Арк. 28, 28 зв.

²⁷ РДВIА. - Ф. ВУА. - Спр. 18589. - Ч. 1. - Арк. 61 зв. - 62.

²⁸ Подградская Е.М. Экономические связи Молдавского княжества и Балканских стран с Русским государством в XVII веке. - Кишинев, 1980. - С.46, 62; Шульга И.Г. Вказ. праця. - С.99-102; Кокырлэ П.С. Торговые связи молдавских купцов с городом Нежином в середине XVII в. // Россия и Юго-Восточная Европа. - Кишинев, 1984. - С.46-47.

²⁹ НАРМ. - Ф. 5. - Оп. 1-205. - Арк. 16; Спр. 225. - Арк. 13, 142, 469; Спр. 227. -Арк. 323; Спр.229. - Арк.398.

³⁰ Там само. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 1199. - Арк. 5 зв.

³¹ Коммерческая газета. - 1838. - N 62. - 24 мая.

³² РДIА. - Ф. 1152. - Оп. 1. - Спр. 45. - Арк. 2.

³³ НАРМ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 174. - Арк. 363.

³⁴ Там само. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 986. - Арк. 151 зв.

³⁵ Тенгоборский Л.В. О производительных силах России. - 4.2. - М., 1857. - С.304.

³⁶ Там же. - С.304-305.

³⁷ НАРМ. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 4412. - Арк. 327; Спр. 4773. - Арк. 191; Спр. 4881.- Арк. 28, 28 зв.

³⁸ Там само. - Спр. 5362. - Арк. 33.

³⁹ РДIА. - Ф. 1281. - Оп. 4. - Спр. 78. - Арк. 80 зв.

⁴⁰ Там само. - Ф. 398. - Оп. 23. - Спр. 8374. - Арк. 3 зв.; НАРМ. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 6629. - Арк. 1.

⁴¹ Гросул Я.С., Будак И.Г. Указ. соч. - С.241.

⁴² Кримська сiль видобувалася в Ганичi, Перекопi, Прогнойську i Керчi. У серединi XIX ст. через цi пункти проходило близько 7 млн пудiв солi (Дружинина Е.И. Указ. соч. - С.180).

стр. 27

⁴³ Журнал Министерства внутренних дел. - 1846. - Ч. 16. - С. 88.

⁴⁴ Гросул Я.С., Будак И.Г. Указ. соч. - С. 313.

⁴⁵ До анексiї Бессарабiї Росiєю вся сiль мiсцевих озер вивозилася в Одесу через Маяки (РДВIА. - Ф. 14209. - Оп.165. - Спр.30. - Арк.2).

⁴⁶ Коммерческая газета. - 1835. - N 20. - 14 февраля.

⁴⁷ НАРМ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 89. - Арк. 97, 250, 281; Спр. 2. - Арк. 244.

⁴⁸ РДIА. - Ф. 398. - Оп. 15. - Спр. 7696. - Арк. 28; Записки iмператорського Товариства сiльського господарства пiвденної Росiї (далi - ЗIТСГПР). - Одеса, 1861. - С.457; Грумм-Гржимайло Е. Табачная промышленность. - Т.З. - СПб., 1865. - С.286-287.

⁴⁹ ДАОО. - Ф. 3. - On. 1. - Спр. 361851. - Арк. 38.

⁵⁰ Там само. - Спр. 82. - Арк. 162; НАРМ. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 4390. - Арк. 56.

⁵¹ НАРМ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.55. - Арк. 97.

⁵² Там само. - Ф.2. - Оп. 1. - Спр. 4411. - Арк. 50 зв.

⁵³ Защук А. Сельскохозяйственная промышленность Бессарабской области // ЗIТСГПР. - С.585.

⁵⁴ НАРМ. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 1199. - Арк. 37 зв.

⁵⁵ Там само.

⁵⁶ Там само. - Арк. 36.

⁵⁷ РДIА. - Ф. 1287. - Оп. 37. - Спр. 80, 1842. - Арк. 19 зв.

⁵⁸ Анцупов И. А. Указ. соч. - С.62.

⁵⁹ РДВIА. - Ф. 414. - Спр. 112. - Арк. 8, 9 зв.

⁶⁰ Там само. - Спр. 154. - Арк. 4; Ф.ВУА. - Спр. 19150. - Арк. 71 зв.

⁶¹ РДIА. - Ф. 169. - Оп. 1. - Спр. 64. - Арк. 14, 14 зв.

⁶² Там само.

⁶³ Там само. - Арк. 16, 16 зв.

⁶⁴ Там само. - Арк. 16 зв.

⁶⁵ Там само.

⁶⁶ НАРМ. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 459. - Арк. 56, 56 зв.

⁶⁷ Бессарабские областные ведомости. - 1857. - N 17.

⁶⁸ НАРМ. - Ф. 6. - Оп. 2. - Спр. 716. - Арк. 14.

In the article on the basis of the wide range of archival sources the author analyses role and importance of trade in establishment and expansion of Bessarabia economic ties with Ukrainian provinces from the moment of Russia's annexation of Prut and Dnister interfluvi-al in 1812 and till land reform, carried out on the territory in 1868.

Постоянный адрес данной публикации: