У замітці йдеться про виявлений автором у польських архівосховищах цікавий історичний малюнок, опублікований 1684 р. в Німеччині, на якому зображено страту великого візира Кара-Мустафи-паши, що відіграв негативну роль в українській історії другої половини XVII ст.

Під час наукового відрядження до Польщі мені до рук потрапила видана у 1684 р. невелика ("у четвірку") анонімна німецька брошура під заголовком "Радісна звістка всьому християнству..." ("Der ganzen Christenheit erfreuliche Nachricht..."). Вона зберігається у відділі стародруків бібліотеки Вроцлавського університету під шифром 4 F. 2019 a adl. 21, а я використав її мікрофільм N 45886 із відділу мікрофільмів Національної бібліотеки у Варшаві. Дана брошура містить тексти листів із Риму, Венеції, Кракова, "з Польщі" з описом здебільшого двох головних і актуальних подій.

Одна з них стосувалась успішних дій українських козаків на чолі з гетьманом Стефаном Куницьким проти Османської імперії, зокрема відзначалось, що козаки

Мицик Юрій Андрійович - д-р іст. наук, професор кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія" (Київ).

спустошили татарські кочів'я у 50 милях від Кам'янця-Подільського і збираються дійти аж до Адріанополя. Про цей похід С. Куницького, що мав на меті розвинути успіх у боротьбі проти турків, досягнутий військами християнської Священної ліги в битві під Віднем 12 вересня 1683 р., досить багато писалося у тогочасній пресі. Відомо, що похід спочатку був дуже вдалим, але згодом козаки були змушені відступити під тиском переважаючих сил супротивника, а сам С. Куницький за втечу з поля бою був страчений (на його місце обрали Андрія Могилу).

Друга подія - це вбивство турками свого великого візира Кара-Мустафи Кепрюлю. Про цю особу слід згадати докладніше. Турецький рід Кепрюлю відігравав велику роль при османському дворі вже від середини ХVІІ ст., а у другій половині XVII - на початку XVIII ст. п'ятеро його представників були великими візирами (Мегмед у 1656 - 1661 рр.; Фазил-Агмед у 1661 - 1676 рр.; Кара-Мустафа в 1676 - 1684 рр.; Фазил-Мустафа у 1689 - 1691 рр. і Гусейн у 1697 - 1703 рр.).

У 1656 р. по смерті великого візира група впливових турецьких сановників вчинила тиск на матір султана Мегмеда ІV (правив у 1648 - 1687 рр.) - Турхан. Нам уже доводилося писати про цю неординарну жінку, дружину султана Ібрагіма, що була українкою за походженням і допомагала повстанцям Богдана Хмельницького (див.: Мицик Ю. Ще одна Роксолана // Жовтень. - 1985. - N3. - С. 135- 136). 26 жовтня 1656 р. вони поставили перед Турхан, яка зберігала вплив на свого 16-річного сина, ультиматум - або новим візиром буде Мегмед-паша Кепрюлю, або проти султана спалахне повстання. Турхан погодилася і з того часу до 1661 р. державою керував Мегмед. Потім великими візирами ставали його син - Фазил-Агмед-паша Кепрюлю й онук - Кара-Мустафа-паша Кепрюлю. Усі вони сповідували політику "твердої руки", тож і заходилися зміцнювати дисципліну серед сипахів та яничарів, нещадно придушили опозицію та підняли на щит гасло "священної війни" мусульман проти християн (походи на Крит, яким володіла Венеція, і у Центрально-Східну Європу).

Кара-Мустафа ("тиран", як відгукувався про нього король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський) наполіг на походах у Східну Європу. Саме він, командуючи військами султана Мегмеда ІV, оволодів Кам'янцем-Подільським (1672 р.), знищив Ладижин та Умань (1674 р.), штурмом узяв Чигирин (1678 р.). Хоча Кара-Мустафа до певної міри підтримував Правобережну Гетьманщину, навіть виявив у ході переговорів із польськими дипломатами розуміння українського питання, однак усе це зумовлювалося державними інтересами Османської імперії (прагнення перетворити Україну на турецьку автономію). Жорстокі розправи над українським населенням, спустошення міст і сіл красномовно свідчили про істинні наміри великого візира.

Улітку 1683 р. турецькі війська під орудою Кара-Мустафи взяли в облогу Відень, але вирішальну битву під стінами столиці багатонаціональної держави австрійських Габсбургів було програно (12 вересня 1683 р.), причому сам великий візир не виявив належного полководницького хисту. Віденська перемога Священної ліги, в якій брали участь і українські козаки, набула всеєвропейського розголосу, назавжди поклавши край завойовницьким війнам турків в Європі. Уже тоді стало зрозуміло, що Османська імперія ввійшла у смугу затяжної кризи, з якої вже так і не зможе вийти.

Звичайно, вороги великого візира не подарували Кара-Мустафі катастрофи під Віднем і, скориставшись слушним моментом, здійснили державний переворот. Після цього не забарилася й розправа - Кара-Мустафу за наказом командира яничарів було задушено шовковим шнуром, за кінці якого тягнули кілька людей. Тоді ж стратили й 36 його однодумців. Саме момент убивства великого візира Османської імперії й було зображено на малюнку, опублікованому у 1684 р. в анонімній німецькій брошурі "Радісна звістка всьому християнству...". Напис на малюнку перекладається з німецької так: "Достовірне зображення того, яким чином було

задушено турецького великого візира Кара-Мустафу-пашу і страчено 36 головних пашів у лютому 1684 року".

Таким чином, маємо унікальне зображення страти людини, яка відіграла важливу, але радше негативну роль в українській історії. Сподіваємось, публікація буде корисною для дослідників козацької доби.

Notes the author found devoted to Polish Archives interesting historical figure, published in 1684 in Germany, which depicts the execution of the great vizier Kara Mustafa Pasa, who played a negative role in Ukrainian history, second half XVII.

Публикатор:

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

Комментарии: