У статті досліджуються її публікуються листи відомого історика, державного й політичного діяча П. Я. Дорошенка до О. М Лазаревського - видатної постаті української історіографи. У передмові, листах та коментарях до них ідеться про маловідомі сторінки з життя та діяльності представників Генерації національно-свідомих і культурницьких діячів України XIX ст., про країну й час, в якому вони жили, розкрито їхні творчі плани та внутрішній світ.

Епістолярна спадщина відомих діячів України - важливе джерело для вивчення її історії. До епістолярного виду писемного типу історичних джерел належать приватні листи. Службове, дипломатичне і комерційне листування вважається однією з форм діловодства¹. Незважаючи на суб'єктивний характер наведеної у приватних листах інформації, наявність окремих неперевірених фактів ці джерела найкраще передають атмосферу конкретної історичної епохи, яскраво і правдиво показують відносини між людьми, їхні погляди та звички.

Серед епістолярних джерел вагоме місце належить листуванню діячів історичної науки. Аналіз епістолярної спадщини істориків сприяє встановленню окремих подій і фактів у біографіях учених, їх наукових зв'язків, показує основні етапи формування історичних поглядів, оцінки їх праць іншими вченими, подає більш повне уявлення про них². Листи відіграють важливу роль у визначенні місця і ролі вченого в історіографічному процесі.

Епістолярна спадщина історика й археографа Олександра Матвійовича Лазаревського (1834 - 1902)**, видатної постаті української історіографії, який зробив значний внесок у розвиток української історичної науки, велика і різноманітна. Деякі листи істориків О. М. Бодянського і М. І. Костомарова Олександр Матвійович опублікував ще за життя³.

Дослідження та публікація епістолярної спадщини О. М. Лазаревського була продовжена у 1920-х рр. До 25-ої річниці смерті вченого, у 1926 р., його дочка К. Лазаревська опублікувала листи історика й археографа О. Бодянського до О. Лазаревського. Наступного, 1927 р., вийшла стаття етнографа І. Житецького, в якій проаналізовано листування О. М. Лазаревського та М. І. Костомарова⁴.

Значна частина епістолярної спадщини Олександра Матвійовича опублікована у 1927 р. у другому томі "Українського археографічного збірника". До нього увійшло листування родини Лазаревських та листи Олександра Лазаревського до батька і матері, брата Федора, дружини К. Ф. Лазаревської, істориків М. І. Петрова, О. І. Левицького, І. М. Каманіна, Г. О. Милорадовича, М. П. Василенка, філолога П. Г. Житецького та ін.⁵

1928 р. побачили світ листи О. М. Лазаревського до історика, громадського діяча, відомого збирача українських писемних пам'яток О. І. Ханенка з авторською передмовою та коментарями Б. Шевеліва⁶.

* Герасименко Неля Олексіївна - канд. іст. наук, ст. наук. співроб. відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАНУ.

** Про життя, наукову і громадську діяльність О. М. Лазаревського див.: Олександр Матвійович Лазаревський. 1834 - 1902. Матеріали до біобібліографії. - К., 1994. -С .23 - 26, 55 - 78; Герасименко Н. О. Подвижник історичної науки О. М. Лазаревський // Укр. іст. журн. - 2004. - N 4. - С.90 - 102; N 5. - С. 16 - 35.

Багато років учені не публікували і не досліджували безпосередньо епістолярну спадщину Олександра Матвійовича. У своїх дослідженнях вони використовували лише окремі витяги з них⁷. Тільки у 2001 р. В.І.Воронов опублікував листи історика В. О. Мякотіна до О. М. Лазаревського з авторською передмовою та коментарями⁸.

Незважаючи на зазначені публікації листів з епістолярної спадщини вченого, значна їх кількість залишається неопублікованою. До них належать і листи Петра Яковича Дорошенка (1858 - 1919 рр.) - історика, українського державного і громадського діяча, наукова й епістолярна спадщина якого недостатньо досліджена***.

Народився Петро Якович на хуторі Дорошенковім Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині с. Дорошенкове Ямпільського району Сумської області). Батько його, Яків Степанович Дорошенко, закінчивши у 1824 р. Новгород-Сіверську гімназію, усе життя прожив на хуторі Дорошенковім. Незважаючи на хуторянське життя, він уважно стежив за подіями культурно-освітнього розвитку України, виписував і купував українські книги, газети і журнали. У сім'ї Дорошенків розмовляли українською мовою⁹, тому діти Якова Степановича виросли в атмосфері любові до України, її історії та культури.

Я. С. Дорошенко мав велику сім'ю: сім синів і три дочки. Майже усі вони отримали пристойну освіту. П. Я. Дорошенко, наймолодший із братів, закінчив Новгород-Сіверську гімназію й у 1870-х рр. вступив до Київського університету на медичний відділ. Під час навчання він увійшов до складу української студентської громади та до революційної організації "народовольців". Проте революційний рух не захопив його. Петра Яковича більше зацікавила культурно-національна робота. Цьому сприяло і його знайомство з відомими українськими вченими та громадськими діячами: В. Антоновичем, В. Науменком, Б. Кістяківським¹⁰.

У 1884 р. він закінчив Київський університет і був залишений у ньому як медик-хірург при кафедрі хірургії. Проте несподівано П. Я. Дорошенко змінив свої плани. Одружившись із дочкою глухівського повітового предводителя дворянства Марією з відомої родини Маркевичів і діставши посаду повітового земського лікаря у м. Глухові, він переїхав туди із сім'єю¹¹.

Одруження зблизило Петра Яковича із заможним українським панством. Цьому сприяло й отримання ним від матері з відомого роду Коропчевських**** маєтку у с.Баничах Глухівського повіту Чернігівської губернії та обрання його

*** Окрім розвідки Г. М. Курас "Глухівщина у житті та історичних працях П. Я. Дорошенка", опублікованої у 1996 р. у матеріалах Всеукраїнської науково-освітньої конференції "Історіографічна спадщина науки історії України (погляд із кінця XX ст.)" (Глухів, грудень 1996 р. - С. 93 - 94) та аналізу внеску П. Я. Дорошенка у розвиток української генеалогії, здійсненого В. Томазовим у праці "Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII - початок XXI ст.)" (K., 2006. - С. 50, 142 - 144), досі не вийшло жодної грунтовної праці, присвяченої життю, науковій та громадській діяльності Петра Яковича Дорошенка, його внеску в українську історіографію.

**** Найвідомішим представником роду Коропчевських був Павло Григорович - малоросійський (чернігівський) віце-губернатор (1797 - 1799 рр.), статський радник (1797 р.), кавалер орденів св. Володимира IV ступеня (1785 р.), Анни II ступеня. Див.: Мезько-Оглоблин О. Люди старої України та інші праці. - Острог; Нью-Йорк, 2000. - С. 129 - 134, 329 - 330; П. Г. Коропчевський підписав у 1786 р. свідоцтво дворян про благородне життя предків О. М. Лазаревського і про відправлення ними служби, схожої із дворянською, що давало право родині Лазаревських на отримання дворянства // Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф. І. - Спр. 68384. - Арк. 1. Родини Коропчевських і Лазаревських поєднували давні дружні стосунки.

гласним повітового глухівського, а згодом і губернського чернігівського земства. Тоді ж він познайомився з представниками козацьких родів, серед яких був і О. М. Лазаревський¹².

Маючи дружні стосунки з діячами української культури, а також із впливовими земськими діячами, П. Я. Дорошенко організовував і брав активну участь у багатьох культурно-національних заходах на Чернігівщині, які сприяли збереженню українських традицій. У Глухові він організував музей старовини з бібліотекою українознавства, публікував статті у місцевій пресі, серед них про Волокитинську порцелянову фабрику Миклашевського на Глухівщині, яка прославилася своїми мистецькими виробами. Любов до української старовини Петро Якович зумів прищепити і своєму сусідові по с.Баничі П. П. Скоропадському, майбутньому гетьманові України. П. П. Скоропадський почав збирати пам'ятки української культури, шанував національну історію, надавав пожертвування на українські видання та на різні національно-культурні заходи, наприклад, на пам'ятник Т. Г. Шевченку¹³.

Петро Якович зібрав за життя велику бібліотеку книжок і журналів з української історії, мови, літератури та мистецтва. Це була одна з найкращих приватних збірок в Україні, яка налічувала кілька тисяч томів¹⁴.

У маєтку Петра Яковича, окрім бібліотеки, зберігалися також картинна галерея, пам'ятки декоративно-прикладного мистецтва, велика колекція писемних пам'яток: універсали з власноручним підписом гетьманів, збірка рукописів та листів відомих діячів освіти, науки і культури. Він упорядкував збірку і склав її опис. Московське археологічне товариство надрукувало розповідь про збірку П. Я. Дорошенка, а також повідомлення самого дослідника про сімейні архіви Глухівського повіту¹⁵.

Зайнятий практичною роботою в земстві, Петро Якович писав і друкувався мало, але охоче ділився своїми матеріалами і вказівками з тими, хто працював над історією України. Серед них, як видно з листів П. Я. Дорошенка, був і О. М. Лазаревський.

У 1906 р. Петро Якович переїхав до Чернігова і був призначений на посаду директора дворянського пансіону. Одночасно його було обрано товаришем (заступником) голови Чернігівської архівної комісії, головою комісії по впорядкуванню музею В. Тарновського. За його пропозицією до Чернігова було запрошено відомого українського археолога й архівіста В. Л. Модзалевського, який зайняв посаду секретаря архівної комісії і секретаря дворянської управи¹⁶.

У розпорядження В. Л. Модзалевського Петро Якович передав підготовлені родовідні розписи відомих козацько-старшинських родів, серед яких були Дорошенки, Забіли, Іваненки, Іскрицькі і дозволив користуватися документами своєї колекції й архівної збірки Марковичів¹⁷.

У ході революційних подій 1917 р. він зайнявся національно-культурною роботою. Так, за його сприяння було засновано українську гімназію в Чернігові, директором якої він став у 1917 р. При реорганізації у 1918 р. Кабінету Міністрів гетьмана П. Скоропадського Петру Яковичу запропонували посаду голови. Проте він відмовився, посилаючись на похилий вік і надломлене здоров'я через втрату на війні старшого сина і смерті від сухот весною 1917 р. улюбленої дочки. Але його умовили обійняти посаду головного управляючого відділом мистецтва і національної культури. Перебуваючи на цій посаді, він сприяв створенню Українського державного університету, Центрального українського архіву, Національної бібліотеки, заснуванню Української академії наук¹⁸.

Працюючи над розбудовою українських національних установ культури, П. Я. Дорошенко залишив свій архів, бібліотеку, збірку предметів мистецтва і старовини, які перебували у маєтку в с.Баничі, без належної охорони. І вони в листопаді 1917 р. опинилися під загрозою знищення. Про це писав у листах до глухівського повітового і чернігівського губернського комісарів Української

Центральної Ради комісар з охорони пам'яток старовини і мистецтва на Чернігівщині В. Л. Модзалевський. Він просив вжити термінових і рішучих заходів для врятування архівів, бібліотек і збірок предметів українського мистецтва і старовини як у маєтку П. Я. Дорошенка у с. Баничі, так і у маєтку Н. М. Марковича у с. Сваркове. За даними, які мав комітет з охорони пам'яток старовини і мистецтва на Чернігівщині, ці маєтки були захоплені сільськими комітетами, що загрожувало втратою значних у науковому плані цінностей¹⁹.

20 листопада 1917 р. В. Л. Модзалевський направив листа і до Глухівського повітового земельного комітету, в якому повідомляв про захоплення і часткове розорення зазначених маєтків, в яких зберігалися "огромной научной и художественной ценности" архіви, бібліотеки, портрети, гравюри і просив земельний комітет роз'яснювати волосним і сільським земельним комітетам, що, за доповненням до універсалу Української Центральної Ради, маєтки і "находящаяся в них движимость, не имеющая сельскохозяйственного значення", не може бути передана у володіння земельних комітетів, оскільки пам'ятки і предмети старовини, архіви та бібліотеки мають велику наукову цінність і їх треба охороняти²⁰.

Із приходом у 1919 р. до влади в Україні Директорії П. Я. Дорошенка було залишено на посаді головного управляючого відділом мистецтва і національної культури, незважаючи на його близькі стосунки з гетьманом П. Скоропадським. Таке рішення було прийнято, зважаючи на колективне прохання його підлеглих, а також на особисті риси Петра Яковича як людини освіченої, вихованої, чесної і толерантної. Проте у справі національної культури він мав тверді переконання і наполегливо їх відстоював. У цьому йому допомагали великий такт і державний розум²¹.

У січні 1919 р. разом з урядом Директорії він виїхав до Вінниці, а далі мав їхати до Кам'янця-Подільського. Проте у Жмеринці ректор Одеського університету Т. Сушицький переконав П. Я. Дорошенка, який у той час дуже хворів, їхати до Одеси, де у липні 1919 р. його заарештували більшовики. Знайомі Петра Яковича зателефонували до Києва і голова Раднаркому Х. Г. Раковський надіслав до Одеси телеграму, в якій наказував не поспішати з виконанням вироку. Проте на час отримання телеграми П. Я. Дорошенка вже було страчено²².

У листах П. Я. Дорошенка до О. М. Лазаревського, що публікуються нижче, ідеться про малодосліджений період життя Петра Яковича, коли він працював у Глухові земським лікарем і займався культурно-просвітницькою роботою.

Мова листів П. Я. Дорошенка відповідає соціальному стану їх автора. їх лексика стримано-шаноблива, наближена до загальновживаної у тогочасних дворянських колах.

У листах Петра Яковича ідеться про його роботу над підготовкою наукових праць, пошуки першоджерел, історичної літератури, про обмін книгами і рукописами з Олександром Матвійовичем, про колекціонування цінних книг і рукописів з історії України. Листи П. Я. Дорошенка - документальне свідчення високого авторитету О. М. Лазаревського серед національно свідомого і культурного покоління України XIX ст., його причетності до творення цього покоління.

Збірка складається із семи листів П. Я. Дорошенка від 14 листопада 1890 р. і до 21 лютого 1899 р. за старим стилем, оригінали яких зберігаються в Інституті рукопису НБУ імені В.І.Вернадського. Листи написані чітким почерком і добре збереглися. Вони публікуються за хронологічним принципом відповідно до часу написання, авторські дати зазначені за місцем їх в автографі. Непрочитані слова позначаються в тексті трьома крапками у квадратних дужках. Текстові скорочення, за винятком повторень, розкриті у квадратних дужках зі зніманням крапки. Примітки і коментарі подано після тексту листів. При публікації повністю збережено мову, морфологічні та стилістичні особливості оригінального тексту.

¹ Эпистология // Специальные исторические дисциплины. - К., 1992. - С. 307.

²Критский Ю. М. Эпистолярное наследие историков как историографический источник (середина XIX в. - 1917 г.) // История и историки: Историографический ежегодник. 1973. - Москва, 1975. - С. 87.

³Л. А. Четыре письма О. М. Бодянского. 1855 - 1858 // Киевская старина. - 1859. - N 11. - С. 447 - 450; Лазаревский А. Письмо Н. Костомарова // Там же. - 1891. - N 9. - С. 478 - 479.

* Лазаревська К. Листи Осипа Бодянського до Олександра Лазаревського (1854 - 1855) // Україна. - 1926. - Кн. 1. - С. 66 - 70; Житецъкий І. Листування О. М. Лазаревського і М. І. Костомарова // Україна. - 1927. - N 4. - С. 88 - 105.

⁸ Листування родини Лазаревських та деякі родинні документи // Український археографічний збірник. - К., 1927. - Т.2. - С. 74 - 235; Листи Олександра Лазаревського // Там само. - С. 264 - 370.

⁶Шевелів Б. Листи О. М. Лазаревського до О.І.Ханенка // Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського. - К., 1928. - С. 969 - 981.

⁷Сарбей В. Г. Історичні погляди О. М. Лазаревського. - К., 1961. - С. 24, 26, 28 - 33.

⁸Воронов В. І. Листи російського історика В. О. Мякотіна до О. М. Лазаревського // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. - Дніпропетровськ, 2002. - Вип. 2. - С. 630 - 641.

⁹Дорошенко Д. Памяти П. Я. Дорошенка (1858 - 1919) // Стара Україна. - Л., 1924. - N 7/8. - С. 110.

¹⁰ Там само. - С. 110 - 111.

¹¹ Там само. - С. 111.

¹²Дорошенко Д. Назв. праця. - С. 111.

¹³ Там само; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914 - 1918). - Л., 1923. - Ч. 2. - С. 84; Курас Г. М. Глухівщина у житті та історичних працях П. Дорошенка // Історіографічна спадщина науки історії України (погляд з кінця XX ст.) (Глухів, грудень 1996 р.): Матеріали Всеукр. наук. -освітн. конференції. - С. 94.

¹⁴Дорошенко Д. Памяти П. Я. Дорошенка. - С. 112.

¹⁵ Рукописи П. Я. Дорошенко. - Чернигов, 1908. - С. 3 - 46; Курас Г. М. Назв. праця. - С. 93.

¹⁶Дорошенко Д. Назв. праця. - С. 112.

¹⁷Томазов В. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII - початок XXI ст.). - К., 2006. - С. 50, 142.

¹⁸Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. - Ч.2. - С. 14; Ч.3. - С. 74 - 76, 85 - 86.

¹⁹ ІР НБУВ. - Ф.12. - Спр.947/948. - Арк.1.

²⁰ Там само. - Арк. 2. Подальша доля бібліотеки, архіву, історичної і мистецької збірки П. Я. Дорошенка невідома. За свідченням Д.І.Дорошенка, племінника Петра Яковича, за радянської влади велися переговори про передачу збірки вдовою П. Я. Дорошенка Українській академії наук (див.: Дорошенко Д. І. Памяти П. Я. Дорошенка... - С. 112).

²¹Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. - Ч. 3. - С. 118; Його ж. Памяти П. Я. Дорошенка... - С. 113.

²²Дорошенко Д. Памяти П. Я. Дорошенка... - С. 113; Його ж. Мої спомини про недавнє минуле. - Л., 1924. - Ч. 4. - С85.

* * *

N 1

11 ноября 1890

Глуховъ

Многоуважаемый Александръ Матвевич?"!

Съ благодарностью возвращаю Вамъ Описаніе маетностей Черниговского полка¹, а также рукопись Вашу о Глуховскихъ селахъ². Я прочелъ Вашу рукопись съ величайшимъ интересомъ. Не будучи знакомь съ первоисточниками, я в ней на каждомъ шагу встрчался съ новыми для меня фактами. Къ сожалнію, вслдствіе невыгодно (относительно свободнаго времени) сложившихся обстаятельств, я не въ состояніи, согласно Вашему любезному приглашенію, представить Вамъ те замчанія и соображенія, которыя явились у меня при чтеніи Вашей рукописи. Я ограничиваюсь тмъ, что посылаю Вамъ

нсколько оригинальных документов³, которые Вы быть можетъ найдете любопытным просмотреть. Среди них Вы встретите описаніе Глухова, рукопись найденную мною въ бумагах Ал.М. Марковича⁴, вроятно его сочинені (ужасно безграмотно переписано!), была ли эта вещь напечатана - я не знаю. Кром того, я посылаю Вамъ мои списки Глуховскихъ, Воронежскихъ и Янпольскихъ сотниковъ; а также несколько геніалогій старинных глуховских фамилій, изъ которыхъ, какъ напр[имер] Гудим-Месендровых. Вы увидите нкоторые факты касательно исторіи поселеній и владнія. Въ дополненіе къ даннымъ, приведеннымъ при моей заметке о с. Дорошовк и хут[оре] Дорошенковомъ⁵ о нашемъ род, я в непродолжителном времени пришлю Вам родословникъ Дорошенков⁶, по всмъ отрослямъ этой фамилій, какъ онъ вышелъ у меня посл тщательнаго просмотра разнаго подхадящаго матеріала. О Дорошенках, я полагаю, подробнее Вы будете говорить при описаніи Черниговского полка.

Бумаги Ал.М. Марковича я разабралъ и извлекъ все, относящееся собственно къ характеристик Александра Михайловича какъ человека и общественнаго дятеля. Какъ только выберется свободное время, хочу попытаться составить очеркъ его жизни и дятельности. Если выйдетъ что-нибудь сносное, то пришлю къ Вамъ на Ваше благосклонное рассмотрніе.

Искренно уважающий Васъ и преданный Петр Дорошенко.

Р.S. Одно замчаніе позвольте мн сдлать теперь же. Мне кажется, многоуважаемый Александръ Матвевичъ, что для исторіи поселеній небезъинтересно было бы отметить, какія изъ нихъ имют городища, список которых, довольно полный для Глуховскаго уезда, имется в диссертаціи Д. Я. Самоквасова⁷ о древних городах Россіи.

IP НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 68044. - Арк.1 - 2 зв. - Автограф.

N 2

19 марта 1895

Глуховъ

Многоуважаемый Александръ Матвеевичъ,

Если еще не закончили Вы статьи своей объ Ал.Мих.Марковиче⁸ и если в предложенія Ваши входит намреніе подробне коснуться собственно личности Ал.М-ча, как человека, то сверх имющагося у Васъ матеріала и личных Ваших воспоминаній, я могъ бы сообщить Вамъ для просмотра краткіе записки о немъ - М. Г. Похвисневой и П. Е. Литвиновой. Нахожу нелишним взглянуть Вамъ на эти записки, из которых в воспоминаніях г-жи Литвино[во]й есть кое-что интересное. Будьте добры написать мн в случае Вашего желанія и я немедленно Вам вышлю рукописи эти.

Я предпринялъ намерніе написать небольшой историческій очеркъ Глухова и считаю работу эту своевременною и даже нужною в виду напр[имер] таких фактов, ланіе Терещенков⁹ разрушить Анастасіевскую церковъ¹⁰, потому что она заслоняетъ собою вновъ сооруженный ими собор... Для работы этой у меня под рукой имется почти все печатные (по части источниковъ) и кое-что рукописное. Но мн необхадимо еще следующее:

1) NN 32 и 34 Чернигов[ских] губ[ернских] ведомостей за 1852 г. со статьей "Глуховскіе древности".

2) Когда в Глухов был перевезен памятник Румянцеву¹¹, то тогда по поводу этаго обстоятельства была статья въ Черниг[овских] губ[ернских] вд[омостях] о памятнике и вообще о Глухов. Мне даже передавали, что статья эта была написана Вами. Конечно, мне необходима и эта статья.

3) Мне нужен T. V ч. II Городск[их] поселений Рос[сийской] Им[перии], гд имеется очерк Глухова.

Увренъ, что в Вашей библіотек найдутся названные источники, а потому позволяю себ утруждать Васъ просьбою выслать мн их на некоторое время.

Наперед приношу благодарность мою и остаюсь искренно преданный Вам Петр Дорошенко.

Р.S. Нет ли чего интереснаго для Глухова в бумагах Румянцева в Судеенковском архиве?¹²

ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 68045. - Арк. 1 - 2 зв. - Автограф.

N 3

17 октября 1895

Глуховъ

Многоуважаемый Александръ Матвевичъ,

Я такъ провинился предъ Вами за прамедленіе высылкою бумагъ, что совстно и оправдываться. Скажу только, что бумага о Свчк была¹³ в Баничахъ¹⁴, а я все время занятъ был в земском собраніи, окончившимся у нас только 14 октября.

Сегодня выслалъ Вам дло Ив. Скоропадскаго с Разумовскими объ Оржиц и исторію фортеля Л. Свчки¹⁵. Что же касается "Черн[иговских] Губ[ернских] Вд[омостей]", то позвольте мн удержать ихъ у себя еще на некоторое время; возвращу вмсте съ 2 рукописными сборниками.

Прошу Вас удлить и мне экземпляръ "Pro domo sua"¹⁶, будьте уверены, что буду хранить эту книжку, как драгоцнность.

Искренно уважающій Вас и всегда готовый къ услугам

Петр Дорошенко

IP НБУВ. - Ф.1. - Спр.68046. - Арк.1 - 1 зв. - Автограф.

N 4

29 октября 1895

Глуховъ

Многоуважаемый Александръ Матвевичъ,

Благодарю Васъ за дозволеніе удержать рукописи и Черн[иговские] Вд[омости] до начала декабря; къ этому времени я надюсь уже воспользоваться ими вполн.

Вы очень обрадовали меня общаніемъ удлить одинъ экземпляр "Pro domo sua". Книжка эта меня сильно интересует съ тех пор, какъ я прочелъ извлеченія изъ нея, сдланныя в "Кіев[ской] Ст[арине] Н. В. Шугуровымъ¹⁷. Надюсь, что исполненіе своего общанія Вы не отложите в долгій ящикъ и, поврив моему нетерпнію, съ которым я буду ожидать эту книжку, вышлите ее мне поскорее.

Въ сварковских бумагах есть кое-какіе матеріали, относящіеся къ Лубенщин¹⁸. Если еще не поздно, то предупредите меня, что собственно Вам нужно и я, найдя свободное время, постараюсь подыскать интересное для Васъ.

Съ глубоким уваженіем остаюсь искренно преданный Вамъ.

Петр Дорошенко

ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 68047. - Арк. 1 - 1 зв. - Автограф.

N 5

14 января 1896, Глуховъ

Многоуважаемый Александръ Матвевичъ,

Около года тому назад рукопись описанія Глухова, сделаннаго Ал. Мих. Марковичем, я отослал в Чернигов, получив общаніе, что ее напечатают в фельетонах Черниг[овских] губ[ернских] В[домостей]. До сих пор ее, как Вы знаете, не печатали; а теперь, когда я, по желанію Вашему, хотл ее получить обратно - мне ее не возвращают. Переписка съ Черниговом была причиною замедленія моего ответа на письмо Ваше от 26 декабря. -Утшаю себя, что рукопись не пропадет. Я положительно могу сказать, что описаніе Глухова сдлано Ал. М[аркови]чем в начал 40-х годов¹⁹ .

Что касается формулярнаго списка о служб Ал. М[аркови]ча, то таковой былъ у меня; но мне казалось, что я его послалъ Вам вмсте съ другими бумагами Ал. М[аркови]ча. Если же у Васъ нтъ, то сей час отослать его я не могу, так как не знаю, гд онъ и пришлось бы перерыть вс мои бумаги и сварковскіе. Впрочем я ршил бы и это, но у меня под руками был [...] при этом черновой формуляр, исправленный Ал. М[аркови]чем собственноручно. Нельзя ли удовольствоваться имъ?

Напомню Вамъ, что у меня Ваша книга: Br.: Plater-Zbior pamietnikow. - Также позвольте напомнить Вамъ Ваше любезное общаніе передать мне когда-либо имющеся у Вас бумаги Скоропадских²⁰, когда он будут Вами обследованы и исчерпаны. Я имю причины очень интересоваться ими, хотя впрочем - вполн безкорыстно.

Съ глубочайшим уваженіем къ Вамъ остаюсь всегда готовый къ услугам. Петр Дорошенко.

ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр .68048. - Арк. 1 - 2 зв. - Автограф.

N 6

Многоуважаемый Александръ Матвевичъ,

Благодарю Васъ за присылку портрета Дорошенка²¹; добыть его я давно уже желалъ. 9-го прошлаго ноября исполнилось 200 лтъ со дня смерти этого, посл Богдана Хмельницкаго едва ли не самаго популярнаго дятеля в исторіи гетманскаго періода Малорос-сіи. Добромъ ли, лихомъ ли, а надо было нашей "Кіев[ской] Старине" помянуть этаго типичнаго малоросса и патріота - конечно на свой ладъ. - Кстати о портретахъ Дорошенка: вс они, мне кажется, имют прототипомъ ту гравюру, которой экземпляр Вы были так добры подарить мн въ 1844-м году. Портрет (живописный), хранящійся въ запасной половине Московск[ого] историческаго Музеума, гд я его видел въ 1895 году, хотя и старый, но тоже мне кажется, писан по той же гравюр. Портрет из [...] также сильно напоминает тот же прототипъ. Жаль, что до сих пор никто еще не указал автора первоначальной гравюры. Въ большом своем Словаре, Ровинскій²² описал этот портрет под N 2, но мастера, сверх обыкновенія, не указалъ, вероятно потому, что не знал его. Въ предисловіи к альбому Беца²³ сказано, что портрет гравирован в XVII вке в Антверпен; но откуда взято это сведніе - не указано.

Посылаю Вамъ при этам любопытный документ, въ котором довольно еще рано [в 1725 г.] вещи называются уже своими именами; и в дле принимают участіе (и как-то странно) памятный, превосходительный господин Бригадир Вельяминов²⁴.

Съ глубоким уваженіем остаюсь искренно преданный Вамъ

Петр Дорошенко

28 декаб[ря] 1898

Глуховъ

ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 68049. - Арк. 1 - 1 зв. - Автограф.

N 7

Многоуважаемый Александръ Матвевичъ,

Семь старых глуховскихъ цеховых книгъ (съ 1663 года) принадлежат Глуховской ремесленной управе. Выдержки из них были напечатаны, впрочемъ весьма небрежно, в Чернигов[ских] Губ[ернских] Вд[омостях] 1887 года. Восьмая книга - цеха [...] - от 1707-го года, принадлежит мне и куплена мною уже на рукахъ. - Не знаю, какимъ способомъ Общ[ество] Нестора²⁵ можетъ потребовать книги из Ремесл[енной] Управы. Засдающіе тамъ мудрецы какъ-будто не расположены никуда высылать книгъ. - Что, конечно, не мшает имъ не беречь этихъ самых книгъ, как это явствует из пріобртенія мною [...] книги из посторонних уже рукъ.

Что касается принадлежащей мн книги, то, конечно, съ полученіем Вашего указанія, я готовъ ее передать куда Вам угодно²⁶. Впрочемъ, в конц этаго мсяца я буду в Кіеве и привезу Вам свою книгу.

Глубоко Васъ уважающій и искренно преданный Вамъ

Петр Дорошенко.

21 февр[аля] 99

Глуховъ

ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 68050. - Арк. 1 - 1 зв. - Автограф.

Коментарі:

¹ Ідеться про матеріали "Генерального следствия о маетностях Черниговского полка", опубліковані О. М. Лазаревським у 1892 р. у "Черниговских губернских ведомостях" і окремою книжкою.

² Рукопис під назвою "Сёла Глуховской сотни" ввійшов до другого тому "Описания старой Малороссии. Полк Нежинский" (К., 1893. - С. 427 - 502).

³ Відомості з надісланих П. Я. Дорошенком документів О. М. Лазаревський використав при підготовці другого тому "Описания старой Малороссии. Полк Нежинский", про що в кожному окремому випадку зазначив у примітках (див.: Лазаревский А. М. Указ соч. - С. 49, 328, 356, 394, 426, 432, 439, 480, 489, 495, 496).

⁴ Олександр Михайлович Маркевич (1790 - 1865 рр.) - історик і етнограф. Належав до козацько-старшинського, згодом дворянського роду Маркевичів. Опис Глухова, про який ідеться у листі -це неопублікована праця О. М. Маркевича "Історичний опис м. Глухова", яку О. М. Лазаревський використав при підготовці другого тому "Описання старой Малороссии. Полк Нежинский", зазначивши у примітці, що рукопис цього опису, "составленнаго в тридцатыхъ годах", він отримав від П. Я. Дорошенка (див.: Лазаревский А. М. Указ соч. - С. 431 - 434).

⁵ Хутір Дорошенків розміщувався неподалік від с. Дорошівки за 50 км від Глухова. Відомості про історію села і хутора, отримані з документів, надісланих П. Я. Дорошенком, О. М. Лазаревський навів у другому томі "Описання старой Малороссии. Полк Нежинский" (див.: Лазаревский А. М. Указ. соч. - С. 460, 462, 488).

⁶ Дорошенки - відомий козацько-старшинський, згодом дворянський рід, заснований гетьманом реєстрового козацтва Михайлом Дорошенком. П. Я. Дорошенко належав до бічної гілки цього роду, заснованої ямпольським отаманом Климченком, до дітей якого разом із хутором Дорошенковим перейшло і прізвище Дорошенків (див.: Лазаревский А. М. Указ. соч. - С. 503).

⁷ Самоквасов Дмитро Якович (1843 - 1911 рр.) - російський історик права та археолог. Із 1892 р. - керуючий Московським архівом міністерства юстиції.

⁸ Стаття О. М. Лазаревського про О. М. Маркевича була опублікована у 1897 р. у журналі "Киевская старина" (N 1, 2) під загальною назвою "Прежние изыскатели малорусской старины" та ввійшла до збірника статей вченого "Очерки, заметки и документи по истории Малороссии". - К., 1898. - Т. 4. - С. 40 - 87.

⁹ Терещенки - козацький, а з 1870 р. - дворянський рід із Глухівського повіту Чернігівської губернії, який володів у Російській імперії, здебільшого в Україні, наприкінці XIX ст. 200 десятинами землі і великою кількістю підприємств - цукроварень, гуралень, лісопильних заводів, суконних фабрик. Через засноване у 1870 р. "Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків" велася оптова торгівля цукром на внутрішньому і зовнішньому ринках. Велику увагу Терещенки приділяли доброчинній діяльності та колекціонуванню творів мистецтва, зібрання яких після революції 1917 р. стала основою для Київського музею російського мистецтва (див.: Допік О. Родина Терещенків в історії доброчинності. - К., 2004. - 312 с).

¹⁰ Анастасіївська (Трьоханастасіївська) церква була зведена у Глухові у 1717 р. коштом дружини гетьмана І.І.Скоропадського Анастасії і була спочатку домовою гетьманською церквою. Під час пожеж у місті у 1748 та 1784 рр. церква зазнала ушкоджень і була відбудована лише у 1816 р. У

1893 р. поряд зі старою церквою за проектом російського архітектора А. Гуна коштом братів Терещенків була зведена й освячена нова Трьоханастасіївська церква. 21 травня 1894 р. брати Терещенки звернулися до Синоду з проханням знести стару гетьманську церкву. П. Я. Дорошенку не вдалося відстояти цю пам'ятку історії, оскільки знесення старої церкви підтримали київські професори, члени спеціально створеної комісії - П. Лашкарьов та М. Петров. Протягом 1894 - 1897 рр. її розібрали, а на місці церкви поставили каплицю, яка була зруйнована у 1950 р. (див.: Вечерський В., Балашов В. Глухів. - К., 2003. - С. 87 - 89).

¹¹ Румянцев Петро Олександрович (1725 - 1796 рр.) - російський військовий та державний діяч, генерал-губернатор Малоросії, президент Малоросійської колегії (1764 - 1794 рр.). Здійснив остаточну ліквідацію автономії Лівобережної України. Пам'ятник П. О. Румянцеву роботи видатного французького скульптора Жана-Домініка Рашета було перенесено з маєтку графа Завадовського у с. Ляличах до Глухова як дар місту від князя С. Голіцина. Його було встановлено при вході у сквер, поблизу Спасо-Преображенської церкви. Із приходом до влади більшовиків скульптуру зняли з п'єдесталу і перенесли до музею. Під час німецької окупації вона безслідно зникла (див.: Вечерський В., Балашов В. Назв. праця. - С. 59, 110, 111).

¹² Ідеться про зібрання історичних документів XVII-XIX ст., яке належало археографу, громадському діячеві і колекціонеру писемних пам'яток Михайлові Судієнку (1803 - 1871 рр.). У його колекції писемних пам'яток були і документи з архіву П. О. Румянцева, якими цікавився у листі до О. М. Лазаревського П. Я. Дорошенко. Частину свого зібрання М. Судієнко опублікував у періодичних виданнях та двотомному збірнику "Материалы для отечественной истории (1853 - 1855)". Деякі документи ще за життя він передав Товариству історії та старожитностей російських при Московському університеті. Частину збірки (близько 100 одиниць) нащадки М. Судієнка передали у 1897 р. до бібліотеки Київського університету св. Володимира. Нині вона зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (див.: Коваленко О. З історії колекціонування писемних пам'яток на Чернігово-Сіверщині // Сіверянський літопис. - 2002. - N 1. - С. 83).

¹³ Свічки - козацько-старшинський рід, родоначальником якого був Леонтій Назарович Свічка, лубенський осавул (1685 р.), лубенський полковник (1689 - 1699 рр.) (див.: Лазаревский А. Люди старой Малороссии. Лизогубы, Милорадовичи, Миклашевские и Свечки. - К., 1882. - С. 57 - 59).

¹⁴ Село Баничі Глухівського повіту Чернігівської губернії - маєток П. Я. Дорошенка, який він отримав у спадок від матері (див.: Дорошенко Д. Памяти П. Я. Дорошенка (1858 - 1919) // Стара Україна. - Л., 1924. - N 7/8. - С. 111).

¹⁵ Деякі відомості про історію "фортелю" Л. Свічки наведені у праці О. М. Лазаревського "Люди старой Малороссии. Лизогубы, Милорадовичи, Миклашевские и Свечки". - С. 57 - 58.

¹⁸ "Pro domo sua" (K., 1893) - збірник статей, в якому йдеться про найдавніших представників родини Лазаревських та вміщені спогади батька О. М. Лазаревського - Матвія Ілліча. Матеріали передруковані в "Українському археографічному збірнику" (К., 1927. - Т. 2. - С. 19 - 55.).

¹⁷ Шугуров Микола Васильович (1843 - 1901 рр.) - дослідник історії української культури, етнографії та біографістики. Народився на Чернігівщині. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію та юридичний факультет Московського університету. Працював у судових органах Російської імперії - у Москві, Петербурзі, Симбірську, Одесі, Стародубі, Києві, Ніжині. Брав участь у роботі журналу "Киевская старина", надрукувавши у 1889 - 1901 рр. низку статей, заміток і рецензій (див.: Н. В. Шугуров. Некролог // Киевская старина. - 1901. - N 12. - С. 485 - 490).

¹⁸ Матеріали про Лубенщину О. М. Лазаревському були потрібні для роботи над статтею "Лубенщина и князья Вишневецкие", яка була опублікована у 1896 р. у журналі "Киевская старина" (N 1, 2, 3).

¹⁹ О. М. Лазаревський не погодився з П. Я. Дорошенком, що опис Глухова О. М. Маркович написав на початку 1840-х рр. На думку Олександра Матвійовича, праця була завершена автором "в тридцатых годах" (див.: Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский. - Т.2. - С. 432).

²⁰ Скоропадські - козацько-старшинський, згодом дворянський рід. Найвідомішими його представниками були гетьман української козацької держави Іван Ілліч Скоропадський (1646 - 1722 рр.) та гетьман Української Держави Павло Петрович Скоропадський (1873 - 1945 рр.). Імовірно, що документи до історії роду Скоропадських Петро Якович просив у О. М. Лазаревського для свого сусіда по маєтку Баничі П. П. Скоропадського, з яким підтримував дружні стосунки.

²¹ Дорошенко Петро Дорофійович (1627 - 1698 рр.) - український гетьман (1665 - 1676 рр.), один із найвидатніших історичних діячів України (див.: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності. - Нью-Йорк, 1985).

²² Ровинський Дмитро Олександрович (1824 - 1895 рр.) - російський історик мистецтва і народного побуту. Почесний член Петербурзької академії мистецтв (1879 р.) й Академії наук. Зібрав велику колекцію матеріалів із російської іконографії і здійснив її наукову обробку. Результати опубліковані у низці праць, серед яких "Словарь русских гравированных портретов"(1872 р.) та "Подробный словарь русских гравированных портретов" в 4-х томах (1886 - 1889 рр.). Про одну із цих праць ідеться у листі П. Я. Дорошенка.

²³ Бец Володимир Олексійович (1834 - 1894 рр.) - лікар та український громадський діяч. Доктор медицини, професор кафедри анатомії Київського університету. Автор близько 50 наукових праць та спільної з В. Б. Антоновичем монографії "Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах".

²⁴ Вельяминов Степан Лукич - російський військовий і державний діяч, генерал-майор, президент Малоросійської колегії (1722 - 1727 рр.). Утілював у життя політику російського уряду, спрямовану на звуження автономії Гетьманщини (див.: Горобець В. М. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра І. - К., 1998. - 315 с).

²⁵ Ідеться про Історичне товариство Нестора-літописця, в якому О. М. Лазаревський був обраний головою (1895 - 1896 рр.) та товаришем (заступником) голови (1896 - 1902 рр.).

²⁸ О. М. Лазаревський готував до видання збірку документів під назвою "Цеховые акты Левобережной Малороссии (1622 - 1645)". Звідси його зацікавленість глухівськими цеховими книгами, які, проте, у публікації використані не були. Документи опубліковані вченим у 15-й книзі "Чтений в историческом обществе Нестора-Летописца" за 1901 р. (Вып.4. - С. 202 - 214). Зазначена праця Олександра Матвійовича не ввійшла до бібліографічного покажчика "Олександр Матвійович Лазаревський. 1834 - 1902" (К., 1994), як і до попередніх покажчиків, але наведена у бібліографічному довіднику "Чтения в историческом обществе Нестора-летописца (1879 - 1914)". Укладач М. П. Колесник. (К., 1989. - С. 44).

The article gives and examines the letters of a famous historian, state and political figure Р. Ya. Doroshenko to O. M. Lazarevs'kyi - a famous person in Ukrainian historiography. The preface, letters and comments tell about little known facts from lives and activity of representatives of generation of national-conscious and cultural workers of Ukraine of XIX century, about the country and time they lived in, reveal their creative plans and inner life.

Публикатор:

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

Комментарии: