К.: КНЕУ, 2006. - 368 с.
Науку, як складне суспільне явище, з давніх-давен досліджували й тепер досліджують у багатьох ракурсах - культурологічному, філософському, історичному, соціологічному, економічному, бібліографічному й ін. Майже сто років минуло з того часу, коли оформилася спеціальна галузь - наукознавство. Але дослідженням з історії української науки не таланило. Причина - у самому їх об'єкті. У той час, коли кожна країна, розвиваючи науку, створювала особливий відповідний простір, що співвідносився з національним, українська розвивалася всупереч державній політиці, а тому мала статус опо-
стр. 220
зиційної. Не випадково філософи, характеризуючи історію вітчизняної науки, акцентували увагу на її феномені, що полягав у стані "буття - небуття". Не внутрішня логіка її розвитку, а зовнішні фактори визначали долю українського наукового руху та його найвидніших представників. Трагізм вітчизняної науки - це дзеркальне відображення такої ж історії всієї нації. А тому вихідним моментом аналізу відповідного руху, як правило, поставали індивіди, а не інститути. Монографія 3. І. Зайцевої, яка добре відома як серйозний дослідник, виводить студії з наукознавства на новий, якісно інший рівень. Методологічною основою праці є інституціональний підхід, основні пізнавальні ідеї якого були сформульовані в кінці XIX ст. Г. Спенсером, М. Вебером, Е. Дюркгаймом, Т. Вебленом та ін.
Інституціональний підхід сприяє ліквідації фрагментарності та дискретності у висвітленні українського наукового руху, дозволяє залучити до нього ширший матеріал, висвітлити зв'язки позаособового характеру.
Виходячи із засад зазначеного підходу, автор визначила предметом дослідження актуальну для сучасного етапу зміцнення вітчизняної державності й забезпечення цілісності українського народу проблему історичної генези потреб у сформованих інституціях національної культури й науки.
В Україні кілька років точиться дискусія стосовно шляхів виходу з кризового стану науки, часто висловлюється думка про необхідність відмови від успадкованих структур її організації, котрі при цьому розглядаються з близької ретроспективи та трактуються як належні до колишньої радянської системи й уже тому начебто є неефективними в нових умовах.
У монографії розкрито, як національна еліта на межі ХІХ-ХХ ст., будучи розділеною державними кордонами, усвідомлювала цілісність і унікальність українського народу та відповідно шукала доступні на той час форми й методи окреслення й поглиблення його власної ідентичності. У тодішній ситуації серед таких форм на перший план вийшли процеси кристалізації інституціональних ознак "високої", плеканої модерними засобами національної культури, з-поміж різних сфер котрої, як-от: література, журналістика, професійне мистецтво, особливе місце належало науці. Як соціально значима та престижна сфера вона відкривала широкі можливості для обгрунтування на раціоналістичних засадах болючих і дискутабельних проблем суспільного та економічного життя, в тому числі й на парламентському рівні (райхсрат у Відні та госдума у Санкт-Петербурзі).
Можливість формування національної науки в умовах існування українського народу в правовому полі різних держав можна пояснити насамперед тим, що інтелектуальний капітал кожної людини, окремої інституції має високий ступінь автономії, незалежності та не може тотально контролюватися силами будь-якої імперії. Формування українського наукового співтовариства з власною видавничою базою, сталим колом авторів, практикуванням у студіях національної мови засвідчило, з одного боку, як високі можливості незалежної дослідницької праці, так і творчий потенціал українського народу та його інтелігенції, - з іншого. Тогочасні здобутки в галузі науки, виховання нової генерації вітчизняних учених згодом мали практичне значення для здійснення перших кроків націоналізації громадського життя, освіти, преси, розбудови державно-адміністративного апарату в умовах УНР. Безперечно, що розгортання організаційно-інституціональних форм національно орієнтованої творчості до початку Першої світової війни й революцій, найважливіше значення з яких належить Науковому товариству імені Шевченка (Львів) та Українському науковому товариству (Київ), спричинило своєрідний синергетичний ефект, забезпечивши позитивну критичну масу суспільної свідомості для проголошення української державності й утворення академії наук.
Вітчизняна історіографія за роки незалежності (1991 - 2006 рр.) збагатилася низкою монографій, присвячених періоду кінця XIX - початку XX ст. Абсолютна більшість із них присвячена політичним аспектам української історії. Що стосується питань розвитку національної науки, то наявні публікації висвітлюють окремі, найчастіше культурно-освітні сторони діяльності українських творчих товариств, внесок українських учених у розвиток історіографії, етнографії, мовознавства, географії та інших дисциплін. Значне місце в сучасному гуманітарному дискурсі займає біоісторіографія. Постатям українських учених зазначеної доби присвячено низку публікацій, переважно науково-популярного характеру. Монографічні дослідження української науки як цілісного явища в його організаційному, онтологічному, гносеологічному, концептуальному сенсах відсутні. Можна вважати, що праця 3. І. Зайцевої значною мірою заповнює цю лакуну сучасної історіографії.
стр. 221
Структура дослідження сприяє з'ясуванню як історично-політичного контексту становлення української науки, так і внутрішніх складників процесу трансформації її початкових форм існування в більш адекватні новим потребам та можливостям функціонування знань загалом та українознавчого їх комплексу зокрема. У праці виділено розділи, присвячені аналізу передумов створення й перспектив розвитку Наукового товариства імені Шевченка (Львів), галузевим напрямам та формам структуризації НТШ, комунікативним аспектам його видавничої діяльності, особливостям становлення й функціонування Українського наукового товариства (УНТ, Київ), боротьбі за створення національних кафедр і запровадження лекційних курсів українознавчого змісту в університетах підросійської України, за відкриття відповідного університету у Львові на зразок існуючого в Празі чеського.
Інституціональний підхід дозволив автору відтворити доволі цілісну картину процесів, що відбувалися на межі ХІХ-ХХ ст. в інтелектуальному середовищі, розкрити механізми переходу української науки зі стану інстлтуціональної невизначеності в достатньо потужне, системне явище суспільного життя.
Заслуговує на схвалення те, що в монографічному дослідженні основну увагу зосереджено не на структурних та політичних обмеженнях творчої діяльності в національному форматі, а на способах утвердження організаційно-академічного й концептуально-онтологічного факторів розвитку української науки, якій, на думку дослідниці, як соціальному інституту притаманна характерна взаємодія знань, їх змісту, концептуальних засад з організаційно-науковими структурами - кафедрами, товариствами, творчими школами, університетами, академіями.
Авторка відійшла від звичної вже українознавчої парадигми трактування українського наукового руху на межі ХІХ-ХХ ст. і, висвітлюючи діяльність природничих секцій НТШ та УНТ, обгрунтовано доводить його галузеву розлогість. З огляду на академічні інтенції українського наукового руху така акцентуація вдало доповнює його характеристику.
На увагу заслуговує підхід дослідниці до аналізу процесів інституціоналізації української науки в окреслений період шляхом виокремлення основного творчого ядра - історично знакових постатей епохи, творців національних шкіл, першою величиною з-поміж яких був М. Грушевський. Ось чому значне місце в монографії займає, власне, його науково-організаційна діяльність в НТШ й УНТ.
У праці послідовно спростовуються деякі історіографічні стереотипи щодо висвітлення діяльності М. Грушевського у Львові та Києві, стосунків ученого зі своїми учнями й співробітниками, джерел і характеру опозиційних настроїв та акцій у НТШ проти його голови в період до початку Першої світової війни. Достатньо аргументовано з'ясовано, що в основі колізій, які виникали в українських творчих товариствах, лежали різні концептуальні підходи до організації досліджень, бачення їх перспектив, розбіжності в розумінні науки загалом і її можливостей зокрема.
Монографію написано з використанням великого масиву літератури. Різноманітною є джерельна база дослідження. Широко використані документи й матеріали, опубліковані в розглядуваний період, зокрема низка статутів наукових товариств, звіти про їх діяльність, бібліографічно-інформативні публікації того часу, праці вчених-українознавців (етнографів, істориків, географів, мовознавців, економістів). Надзвичайно цінним з інформативного та аналітичного поглядів є використання в монографії матеріалів інформаційних рубрик наукової періодики - рецензій і бібліографічних нотаток українських часописів ("Киевская старина", "Літературно-науковий вістник", "Украинская жизнь", "Україна"), а також відповідних матеріалів інших видань.
Репрезентативно представлено джерела архівного походження. Використано документи та матеріали фондів ЦДІА України в Києві й Львові, державних архівів Одеської, Чернівецької областей, відділів рукописів низки академічних інститутів і наукових бібліотек.
Рецензована книга є, на наш погляд, грунтовною, цілісною та творчою працею, основні матеріали, положення й висновки якої дозволяють не лише з'ясувати й поглибити розуміння історичних обставин та внутріакадемічних процесів формування національної науки, а й продовжити в інституціональному ключі досліджувати особливості її розвитку в подальші часи.
До переваг монографії 3. І. Зайцевої слід додати її високу редакційно-видавничу культуру на рівні вибагливих сучасних канонів, що теж є свідченням нового, якісного рівня
стр. 222
наукових видань. Мається на увазі фахове редагування (а не сумнозвісне "в авторській редакції"), досконале технічне й художнє оформлення, наявність іменного покажчика, високої культури бібліографічних посилань та ін. Отже, є впевненість, що книга 3. І. Зайцевої "Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець XIX - початок XX ст.)" стане помітним явищем у сучасній українській історіографії.
(Київ)
Новые публикации: |
Популярные у читателей: |
Новинки из других стран: |
Контакты редакции | |
О проекте · Новости · Реклама |
Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту) Сохраняя наследие Украины |