Libmonster ID: UA-3072

Автор: Г. Г. ЄФIМЕНКО

У статтi розглядаються економiчнi вiдносини радянської України з Кремлем. Пiдкреслюється, що економiка радянської України в 1918-1919 pp. не iснувала окремо вiд загальноросiйської. На основi архiвних джерел уперше в iсторiографи детально аналiзуються двi спроби українського радянського керiвництва запровадити власну грошову одиницю та причини категоричного заперечення Кремлем таких намiрiв. Акцентується увага на тому, що саме завдяки економiчному визиску українського села Кремлю вдалося зберегти власну диктатуру в Росiї та поширити свою владу на iншi реґiони колишньої Росiйської iмперiї. Наголошується, що бiльшовики України почали усвiдомлювати несправедливiсть нерiвноправних економiчних вiдносин радянської України з центром.


Єфiменко Геннадiй Григорiйович - канд. iст. наук, ст. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАЛУ.

стр. 83


Унаслiдок стрiмкого економiчного розвитку країн Заходу в XIX - на початку XX ст. Росiйська iмперiя опинилася в ролi наздоганяючої. Для того, щоб успiшно конкурувати з провiдними країнами свiту, iмперськiй елiтi необхiдно було зiнiцiювати прискорений перехiд вiд аграрного до iндустрiального суспiльства1 . Однак царизм виявився нездатним гiдно вiдповiсти на виклики часу. Його спроби обмежити модернiзацiйнi процеси в багатонацiональнiй iмперiї тiльки економiкою й не допустити реформи полiтичного устрою та змiн у нацiональнiй полiтицi не мали успiху й призвели до краху династiї Романових. Полiтичнi сили, якi сформували Тимчасовий уряд, також вiдклали в довгу шухляду вирiшення нацiонального питання, що спричинило загострення нацiональних суперечностей. Бiльшовики, якi в жовтнi 1917 р. захопили владу в Росiї, були єдиною загальноросiйською партiєю, котра хоча б теоретично, на рiвнi гасел, знайшла шлях розв'язання нацiонального питання.

Водночас бiльшовицькi лiдери визнавали, що "полiтика є концентрований вираз економiки"(В.Ленiн)2 . Тобто вони, як i всi марксисти, саме економiцi вiдводили вирiшальну роль у розвитку суспiльства, а економiчнi прiоритети вважали першопричиною будь-яких полiтичних змiн. Тому вiдразу пiсля оволодiння кермом державного управлiння перед ЦК РСДРП(б) постало завдання зберегти пiд своєю владою тi територiї, наявнiсть яких у перспективi дала б змогу здiйснити стратегiчну мету - провести прискорену модернiзацiю країни. У цьому перелiку Україна була найбiльш важливою частиною колишньої Росiйської iмперiї. Слiд також додати, що без українських продовольчих ресурсiв надзвичайно проблемним ставало утримання бiльшовиками влади в самiй Росiї. Усе це посилює актуальнiсть дослiдження мiсця та ролi економiчних аспектiв у нацiональнiй полiтицi Кремля щодо радянської України.

Потреба утриматись бiля владного стерна та зберегти пiд своїм впливом якомога бiльше територiй, власнi гасла на кшталт "Права нацiй на самовизначення аж до вiдокремлення", iснування українського нацiонального уряду - Генерального секретарiату - це все змусило бiльшовицьке керiвництво пiти на створення суроґату української державностi - радянської України. Тож термiн "нацiональна полiтика" в нашому дослiдженнi має подвiйний змiст. Це поняття вiдбиває не лише державну полiтику бiльшовикiв стосовно нацiональностей та в сферi реґулювання мiжетнiчних вiдносин, а й передусiм ставлення до радянської України як до цiлiсного державного утворення. Вiдтак особливо актуальним стає дослiдження мiсця та значення української економiки в планах i дiях керiвництва РКП (б) в 1918-1919 pp., тобто пiд час перших двох спроб утвердження бiльшовицької влади на теренах України. Варто проаналiзувати, як прагматичне завдання централiзацiї економiки спiввiдносилося з проголошеною українською радянською державнiстю, якими мотивами керувався московський центр при визначеннi тактики своєї поведiнки в Українi.

Не викликає заперечень думка про те, що головним результатом нацiональної полiтики бiльшовикiв у 1918-1922 pp. стало входження України до складу нового державного утворення - СРСР. Економiчне пiдґрунтя такого об'єднання та основнi принципи взаємовiдносин радянської України з Кремлем були вперше апробованi саме в 1918-1919 pp. Тому вважаємо за доцiльне проаналiзувати не лише частку України в загальних надходженнях та видатках (внаслiдок господарської розрухи, високої iнфляцiї та вiдсутностi фiнансово-господарської звiтностi це далеко не завжди можна обрахувати), але й ступiнь економiчної самодостатностi радянської України в названий перiод. Одним iз ключових у статтi є питання про те, хто ж кому допомагав - "росiйський пролетар" українському селяниновi чи навпаки? Важливим є порiвняння намiрiв, бачення Кремлем та керiвництвом КП(б)У економiчних стосункiв радянської України з московським центром у динамiцi. Водночас доречно було б визначити рiзницю мiж реальними планами бiльшовицького керiвництва в нацiональному питаннi та їх публiчним тлумаченням,

стр. 84


тобто мiж практичними дiями та декларацiями й гаслами на кшталт "Права нацiй на самовизначення!", визнання незалежностi радянської УНР тощо.

Слiд вiдзначити, що загальнi проблеми й особливостi економiчного розвитку перших рокiв iснування радянської України та їх вплив на полiтичнi рiшення висвiтлено в новiтнiй навчальнiй лiтературi3 . Серед наукових дослiджень варто виокремити монографiю С.Кульчицького4 . Однак у цих працях державна полiтика в галузi економiки мало пов'язується з економiчними взаєминами мiж радянською Україною й московським центром. У радянськiй iсторiографiї це питання вирiшувалося досить просто. Оскiльки бiльшовицька Росiя апрiорi стояла на "передових позицiях", то саме вона мала надавати економiчну допомогу радянськiй Українi. Українцi ж, вiдповiдно, повиннi були всiляко наслiдувати приклад росiйського пролетарiату. Звiдси й тези радянської iсторiографiї про те, що пiсля опанування бiльшовиками України РНК РСФРР "подавала щоденну допомогу українському народовi в розв'язаннi найважливiших завдань державного, господарського й вiйськового будiвництва"5 та про "волю робiтничого класу України до тiсного й повного господарського об'єднання України й Росiї"6 . Варто зауважити, що в працях бiльш пiзнього перiоду радянської iсторiографiї питання "хто кому допомагав" узагалi не порушувалося. Наприклад, в iнформативно насиченiй монографiї Ю.Терещенка всi дiї бiльшовицького центру в царинi економiки в Українi аналiзуються лише з погляду економiчної ефективностi функцiонування єдиної централiзованої держави7 . Iшлося про допомогу Росiї в здiйсненнi "соцiалiстичних перетворень народного господарства", "безпосередню допомогу в органiзацiї апарату управлiння промисловiстю, налагодженнi господарського життя республiки"8 тощо, але не згадувалося про економiчнi стосунки двох формально незалежних держав.

Щоб показати добровiльнiсть утворення СРСР, у радянськiй iсторiографiї наголошувалося на поступовостi цього процесу - вiд воєнного союзу до господарського. Тобто об'єднання економiк подавалося кiнцевим продуктом iнтеграцiйних дiй. Подiбний погляд на проблему притаманний i деяким сучасним дослiдникам цiєї проблеми. Так, наприклад, В.Церковна впевнено стверджує: "Здiйснюванi бiльшовиками заходи призвели до втрати Україною прiоритетних владних управлiнських функцiй у вирiшальних галузях господарства, фiнансах, вiйськовiй справi, культурi"9 . Оскiльки для того, щоби щось справдi втратити, треба його мати, то цiлком логiчним виглядає висновок про те, що на початку своєї "незалежностi" радянська Україна була повноцiнною державою. Чи справдi такою - вiд воєнного союзу до господарського - була iнтеграцiйна послiдовнiсть утворення СРСР?

У радянських iсторикiв не викликало сумнiвiв положення про те, що "через бюджет Росiйської Федерацiї подавалася постiйна допомога радянськiй Українi"10 . Такого ж погляду дотримується й частина сучасних росiйських науковцiв. Так, наприклад, упорядники чи не єдиного на сьогоднi збiрника документiв, що стосується економiчних взаємин Росiї з нацiональними республiками в 1917-1922 pp.11 , у вступi до працi з неприхованою iронiєю наголошують: "Фактично з часу виникнення "незалежних"* радянських республiк їхня промисловiсть фiнансувалася безпосередньо ВРНГ РСФРР"12 . Отже, автори даної тези побiчно визнають факт спiльної економiки, хоча й наголошують, що донором була саме Москва.

Про об'єднання української та росiйської економiк писали й представники вiтчизняної дiаспорної iсторiографiї, однак їхня оцiнка сутностi такого об'єднання була протилежною. У працях цих iсторикiв наголошується на очевиднiй експлуатацiї економiчних потужностей України13 , УСРР розглядається як колонiя нового росiйського iмперiалiзму14 . У своєму дослiдженнi, користуючись переважно першоджерелами, ми спробуємо визначити, який iз цих поглядiв ближче до дiйсностi.


* Судячи з контексту, слово "незалежнi" взято в лапки аж нiяк не тому, що Москва не дозволяла нацiональним радянським урядам дiяти самостiйно. Навпаки, упорядники збiрника щиро вiрять, що всi нацiональнi утворення були економiчно неспроможними й Кремль фiнансував їх ледь не з альтруїстичних мотивiв.

стр. 85


Для коректного аналiзу ситуацiї слiд охарактеризувати дореволюцiйну частку української економiки в загальноiмперськiй. Якщо звернутися до аналiзу спiввiдношення прибуткової та видаткової частин бюджету, що збирався та розподiлявся на теренах України, то побачимо певнi вiдмiнностi в оцiнках. Так, П.Мальцiв, проаналiзувавши статистичнi данi за 1900-1913 pp., визначає вiдсоток зiбраних звичайних прибуткiв в Українi в середньому як 20,8% вiд загальноросiйських, а видаткiв - 11,8%15 . 1924 р. економiсти Держплану УСРР пiд керiвництвом голови бюджетно-фiнансової комiсiї А.Шмiдта високо оцiнили працю П.Мальцева, але пiдкреслили тенденцiйнiсть його оцiнки видаткiв16 , що не враховувала певних загальноiмперських витрат. Водночас вони назвали такi данi (за 1913 p.): прибутки - 22,9%, видатки - 21,1%, а з урахуванням певних поправок для бiльш точного порiвняння з бюджетом СРСР цi цифри становитимуть вiдповiдно 21,3% та 20%17 . Тобто, на погляд спецiалiстiв Держплану УСРР, економiка українських губернiй усе-таки дотувала, хоча й меншою мiрою, нiж це сказано в П.Мальцева, iншi регiони Росiйської iмперiї*. Пiдкреслимо, що ця оцiнка зроблена в умовах розгортання непу.

Однак факт донорства дореволюцiйної України не є визначальним для утвердження бiльшовиками такої ж моделi взаємин. Зрештою, гаслом бiльшовизму була боротьба проти нерiвностi та несправедливостi. Тож потрiбно вiднайти iншi показники, використовуючи якi можна було б достовiрно визначити - чи була радянська Україна економiчним реципiєнтом, чи донором московського бiльшовизму. Тим бiльше, що статистичнi данi та фiнансова звiтнiсть у тi буремнi роки були далекими вiд досконалостi. Характерним показником, змiни в якому можна простежити, є структура товарообмiну мiж Україною й Росiєю, адже грошовi видатки в 1918-1919 pp. стрiмко втрачали значення через знецiнення грошових знакiв. Бюджет натуралiзувався й основними джерелами доходу, як вiдзначав пiзнiше Г.Сокольников, були: "1) ресурси селянського господарства, що надходили як натуральний платiж (хлiбом, м'ясом, маслом та iншою продукцiєю сiльського господарства); 2) продукцiя промисловостi в порядку нееквiвалентного її здавання, тобто поступового проїдання основного капiталу промисловостi та транспорту; 3) запаси й резерви, що залишилися вiд дореволюцiйного перiоду"18 . Таким чином, чи не єдиним реальним, постiйно вiдновлюваним джерелом наповнення бюджету в 1918-1919 pp. було сiльське господарство. Вiд того, звiдки й куди переправлялася сiльськогосподарська продукцiя, багато в чому й залежить вiдповiдь на питання про причини об'єднання української й росiйської економiк. Оскiльки нiчого принципово нового в роки вiйни створено не було, то слiд звернути увагу на довоєнну структуру виробництва сiльськогосподарської продукцiї в Українi.

Аналiзуючи мiсце України в економiцi Росiйської iмперiї, П.Стебницький дiйшов обґрунтованого висновку, що "Україна обслуговує сусiднi райони сировиною та напiвфабрикатами, а сама для них є ринком збуту готової продукцiї"19 . Стосовно хлiбних культур (пшениця, жито, ячмiнь, овес), то ще 1895 р. 30% валового збору зерна в Українi було вивезено за її межi20 . До початку Першої свiтової вiйни вивiз зернової продукцiї збiльшився. Так, О. Щади лов наводив данi, що в 1909-1913 pp. пшеницi й жита було вивезено 32%, а вiвса та ячменю - 31% вiд валового збору21 . Вiдтак слушною є думка про те, що "головна наша продукцiя, а значить i головний чинник для товарообмiну, є хлiб"22 . Причому здебiльшого український хлiб iшов за межi Росiйської iмперiї23 . Оскiльки в роки вiйни сiльське господарство постраждало менше, нiж промисловiсть, то впевнено можна говорити про збереження високого сiльськогосподарського, зокрема хлiбного, потенцiалу України. Це, звичайно, добре усвiдомлювали й використовували бiльшовики. Таким чином, об'єктивнi передумови свiдчать про те, що у випадку об'єднання економiк саме радянська Україна мала стати донором.

Розглянемо тепер факти, що безпосередньо свiдчать про економiчнi взаємини бiльшовицької Росiї та радянської України. Однак спершу потрiбно звернути увагу на сам змiст поняття "радянська Україна", його, так би мовити, територi-


* Iдеться саме про дотацiї iншим регiонам, адже радянськi економiсти при своїх пiдрахунках включили до витрат на Україну вiдповiдну до надходжень частку загальноiмперських (центральних) видаткiв. Тобто, фiнансування центральних установ входило до тiєї частини коштiв, що рахувалася як видатки на територiї українських губернiй. Такий пiдхiд теж до певної мiри хибний, оскiльки не вказується на доречнiсть значної кiлькостi центральних витрат.

стр. 86


альне наповнення. Як вiдомо, у груднi 1917 p., пiсля невдалої спроби леґiтимним шляхом отримати владу в Києвi, бiльшовицькi делеґати Всеукраїнського з'їзду рад селянських, робiтничих i солдатських депутатiв (вiдбувся 4-6 грудня за ст. ст.) переїхали до Харкова, де створили так звану "радянську УНР". Це державне утворення формально претендувало на тi ж самi територiї, що й УНР Центральної Ради. Власне кажучи, метою оголошення української радянської державностi було захоплення бiльшовиками влади на територiї всiєї України.

Про це, примiром, 6 квiтня 1918 р. нагадували представники уряду радянської УНР у своєму посланнi до уряду РСФРР: "Народний секретарiат завжди намагався об'єднати для боротьби з Центральною Радою трудящих усiх мiсцевостей, на якi претендує ця Центральна Рада"24 . Така позицiя була повнiстю узгоджена з московським центром.

Водночас, незважаючи на проголошення радянської УНР та пiдтримку цього утворення Кремлем, Народний секретарiат узагалi не мав змоги здiйснювати будь-яку економiчну полiтику. Причина проста - владарювання бiльшовикiв на переважнiй частинi територiї України виявилося занадто короткотермiновим. На сходi ж України, куди нiмецькi вiйська прийшли найпiзнiше (у квiтнi 1918 p.), Народний секретарiат, очолюваний iз березня 1918 p. M.Скрипником, не мав реального впливу. Адже бiльшовицькi керманичi Донбасу, незважаючи на рiшення II Всеукраїнського з'їзду рад про об'єднання усiх радянських республiк на теренах України в єдину федерацiю, на початку квiтня 1918 р. ще не вiдмовилися вiд iдеї Донець-ко-Криворiзької республiки й тому оголошували у своїй пресi "Донецьку область частиною Росiйської федерацiї або самостiйною республiкою, але не частиною України"25 . Однак, незважаючи на вiдсутнiсть реальних дiй у царинi економiки, є можливiсть проаналiзувати певнi задуми керiвництва радянської України в господарському розвитку та реакцiю на них iз боку Москви.

Пiсля пiдписання Брестського мирного договору на пiвднi колишньої Росiйської iмперiї стали поширюватися iдеї федеративного союзу радянських республiк, що утворилися тут у першi мiсяцi 1918 р. Особливо активiзувалися переговори з цього приводу пiсля переїзду урядових структур радянської УНР в останнiй декадi березня 1918 р. до Таганрогу. ЗО березня в газетi "Вестник Украинской Народной Республики" пiдкреслювалося: "З утворенням Донської Республiки постає питання про тiсний союз федеративної радянської України з козацькими радянськими республiками". Про мотиви можливого державного утворення говорилося так: "Утворення федерацiї пiвденних республiк зумовлюється не лише вiйськовими потребами, якi останнi не є важливими (так у текстi - Г.Є.), але також i економiчними / в тому числi фiнансовими та iн."26 (видiлення моє - Г.Є.). У чому ж була суть економiчних та фiнансових потреб?

4 квiтня 1918 р. В.Затонський, якого на II Всеукраїнському з'їздi рад обрали головою ЦВК радянської України, так пояснював Й.Сталiну економiчнi потреби планованої федерацiї: "На черзi, наприклад, питання про створення єдиної на всьому пiвднi, вiддiленому нинi вiд Москви, єдиної грошової системи, точнiше, iдеться про друк грошових знакiв, дiйсних на територiї всiх пiвденних республiк"27 (видiлення моє - Г.Є.). Наступного дня в розмовi зi М.Скрипником В.Затонський повторив свою тезу, назвавши "впорядкування фiнансiв, можливо створення грошових знакiв, що будуть в обiгу як в Українi, так i на Дону", однiєю з головних цiлей створення федерацiї пiвденних республiк28 . Iз цього випливає, що в новiй федерацiї мала постати власна грошова одиниця. А з огляду на те, що на цей час (1918 р.) основним вiдновлюваним джерелом фiнансування було сiльське господарство, яке саме на цих територiях (Дон, Кубань, Україна) мало найбiльшу в колишнiй Росiйськiй iмперiї товарнiсть, можна припустити, що нова грошова одиниця мала б набагато бiльшу вартiсть, анiж росiйський рубль. Пояснення просте - вона забезпечувалася б сiльськогосподарською продукцiєю. А це вже створило б серйознi перешкоди для приєднання в майбутньому пiвденної федерацiї до Росiї, оскiльки i її керiвники, i народнi маси могли зрозумiти невигiднiсть такого кроку.

стр. 87


Вiдповiдь на цi пропозицiї керiвник ЦВК України отримав негайно. Хоча бажання мати власнi грошi обумовлювалося практичною необхiднiстю (як зауважував В.Затонський - "безгрошiв'я жахливе", а "в Юзiвцi на пiдставi фiнансового голоду ледь не розпочалося збройне повстання"29 ), однак реакцiя Й.Сталiна була неприховано неґативною й рiзкою. У телефоннiй розмовi вiн заявив: "Нiякого вiйськового союзу пiвденних республiк i нiякої їхньої спiльної монети не має бути й не буде... Ми всi тут думаємо, що ЦК повинен, морально зобов'язаний залишити Таганрог i Ростов. Досить гратися в уряд i республiку, здається годi, час кинути гру" (видiлення моє - Г.Є.)30 *. Цi слова стали першим, але не останнiм висловлюванням Й.Сталiна про необхiднiсть "кинути гру".

У вiдповiдь на це 6 квiтня 1918 р. представники радянської У HP на чолi зi М.Скрипником, що перебували тодi в Москвi, надiслали ноту урядовi РСФРР, в якiй, зокрема, наголошувалося: "Ми повиннi висловити найбiльш рiшучий протест проти виступу наркома Сталiна. Ми заявляємо, що ЦВК України та Народний секретарiат мають джерелами своїх дiй не те чи iнше ставлення того чи iншого наркома Росiйської Федерацiї, а волю трудящих мас України, що вiдобразилася в постановi II Всеукраїнського з'їзду рад. Заяви, на зразок виголошеної наркомом Сталiним, спрямованi на пiдрив радянської влади в Українi та неприпустимi з боку представника радянського уряду сусiдньої республiки". Рiзкiсть тону цього документа стала можливою пiсля прийняття 3 квiтня 1918 р. постанови РНК РСФРР про визнання незалежностi радянської У HP31 . Вiдтак формально нота мала за основу рiшення як українських, так i росiйських урядових кiл.

Однак у самiй нотi анi слова не було про одну з основних тез, що викликала таку "неприпустиму" реакцiю Й.Сталiна. Не говориться чомусь про неї i в iсторичнiй лiтературi. Маємо на увазi перспективу створення власної грошової одиницi. Керiвництво радянської У HP немовби не помiтило причин такого випаду Й.Сталiна, зосередившись на критицi його вислову "час кинути гру". Чому так сталося? Позицiю М.Скрипника та В.Затонського зрозумiти можна. Усвiдомивши неможливiсть i недоцiльнiсть створення власних грошей в умовах прийдешньої окупацiї, вони зосередились на спробах отримати фiнансування радянської УНР вiд Кремля. Однак не зовсiм зрозумiло, чому задум керiвництва радянської УНР про створення власної грошової одиницi залишився поза увагою iсторикiв.

Варто пiдкреслити, що подальшi звернення до керiвництва РСФРР iз фiнансових питань не були апеляцiєю до "доброго дядечка" з проханням дати кошти. Це була спроба хоча б частково повернути вивезенi з України цiнностi. У зверненнi до Й.Сталiна В.Затонський наголошував: "Нехай повернуть хоча б тi 50 мiльйонiв, що були висланi з Харкова в Саратов, потiм усе те, що висилалося з Катеринослава та iнших мiст у Москву та Поволжя"32 . Здавалося б, пiсля визнання радянської УНР незалежною, а Народного секретарiату - урядом, Кремль не мав пiдстав не видавати цi кошти. Однак, як зауважував М.Скрипник 5 квiтня в розмовi з В.Затонським, "...щодо карбованцiв** та iнших евакуйованих цiнностей. Здається, цi перемовини затягуються"33 .

У зверненнi вiд iменi Народного секретарiату, датованому 6 квiтня 1918 p., наголошується на законностi українських вимог. Серед цiнностей, що на них претендував Народний секретарiат, називалися "кредитнi бiлети, що їх випустила Центральна Рада, казначейськi зобов'язання, мiсцевi торгово-промисловi зобов'язання та векселя, кредитнi бiлети й т. iн. їх було здано в Державний банк (мається на увазi Держбанк РСФРР - Г.Є.) за рiзного виду формами: як такi, що знаходяться в розпорядженнi Народного секретарiату або Центрального виконавчого


* Посилання на архiвне джерело, а не на iснуючi згадки в лiтературi, пов'язане з тим, що видiлений автором фрагмент постiйно "зникав" при цитуваннi цих висловлювань Й.Сталiна.

** Тут маються на увазi саме карбованцi, як грошова одиниця УНР Центральної Ради.

стр. 88


комiтету, або окремих рад України, або навiть просто як евакуйованi з вiддiлень Державного банку в Українi"34 . Це звернення мало певнi результати. Розпорядженням РНК РСФРР вiд 12 квiтня за пiдписом В.Ленiна з Московського вiддiлення Державного банку представниковi уряду радянської У HP М.Врублевському було видано 34 млн крб.35 Не в останню чергу на таку щедрiсть вплинуло твердження українських керiвникiв про те, що "так званi карбованцi можуть бути анульованi Центральною Радою та втратити свою цiннiсть"36 . Даних про передачу урядовi радянської У HP iнших коштiв вiдшукати не вдалося.

Невдовзi сама постановка питання ("кошти для уряду УНР") втратила актуальнiсть, оскiльки 18 квiтня 1918 р. Народний секретарiат було реорганiзовано в Бюро для керiвництва повстанською боротьбою в тилу окупантiв. Однак московське керiвництво збагнуло небезпеку "гри в незалежнiсть", що могла перерости в усвiдомлення економiчної самодостатностi України. На чолi уряду та комунiстичної органiзацiї Кремль намагався бiльше не ставити українцiв. Одночасно активiзувалася пропаґанда єдностi й взаємозалежностi української та росiйської економiк. Доречно нагадати, що кремлiвськi керманичi централiзацiю управлiння завжди намагалися обґрунтувати "класовими" цiнностями, "iнтересами пролетарiату" тощо, вiдтак неприхованих великодержавних шовiнiстiв серед бiльшовикiв не було. Водночас частина бiльшовицького керiвництва (в Українi цю течiю репрезентували Г.Пятаков i його прихильники) вперто не бажала сприяти, за словами самого Г.Пятакова, "нацiонально-державнiй замкнутостi", яку так успiшно руйнував фiнансовий капiтал37 . Досить влучно прихильникiв такого погляду охарактеризував С.Диманштейн, що був на той час членом колегiї наркомату РСФРР у справах нацiональностей: "їхня лiнiя в нацiональному питаннi, якою б вона не здавалася революцiйною ззовнi, була тим же великодержавництвом навиворiт: якщо в буржуазiї все цiлком за гноблених вирiшують гнобителi, то в "лiвих" пролетарiат передових нацiй та його аванґард усе вирiшують за вiдсталi гнобленi нацiональностi, без участi цих самих нацiональностей i навiть проти волi трудящих цих нацiональностей - а iнодi й тонкого прошарку робiтництва"38 .

Оскiльки серед керiвництва РКП(б) та її фiлiй в Українi українцiв не було, то слушним буде припустити, що в силу свого менталiтету та суспiльно-полiтичних уявлень цi дiячi обстоювали економiчнi iнтереси Росiї. Пiдтвердженням цiєї думки є стаття в "Правдi", надрукована ЗО червня 1918 p., напередоднi I з'їзду КП(б)У. Головним у цiй статтi, пiсля мимохiдь згаданого як помилкового рiшення про незалежнiсть радянської УНР, було назване таке питання: "Вiдповiдає чи суперечить "самостiйнiсть" України її економiчнiй природi та тенденцiям її економiчного розвитку?". Вiдповiдь на нього була безапеляцiйною: "Останнi десятирiччя економiчного розвитку України створили таке економiчне з'єднання України й Росiї, що ми маємо визнати вiдокремлення України таким, що суперечить її економiчним iнтересам, тенденцiям її економiчного розвитку, а вiдтак i невiдворотний спротив виробничих сил України такому вiдокремленню". Однак iз наведених у статтi аргументiв, що, зауважимо, зовсiм обходили стороною сiльське господарство й харчову промисловiсть, неупереджений читач iмовiрнiше всього зробив би висновок про неможливiсть iснування радянської Росiї без українських паливно-металургiйних ресурсiв (територiальна належнiсть Донецько-Криворiзького басейну сумнiву не пiдлягала). Зi статтi можна також зрозумiти, що автори не бачили альтернативи стрiмкому переходовi до iндустрiального суспiльства. Тобто, загальне бачення напрямiв економiчного розвитку начебто вiдповiдало стратегiчнiй лiнiї розвою будь-якого суспiльства. Однак, як представники пануючого етносу, вони при цьому не помiчали незмiнного супутника успiшної модернiзацiї - нацiональної державностi.

5-12 липня 1918 р. в Москвi вiдбувся I з'їзд КП(б)У. На ньому, окрiм формального оформлення української компартiйної органiзацiї як складової частини

стр. 89


РКП(б), увага була придiлена саме економiчним вiдносинам. У резолюцiї з'їзду пiдкреслювалося, що єднiсть економiк має бути "повною", оголошувалося завдання КП(б)У на сучасному етапi: "Рiшуче порвавши з помилками минулого, боротися за революцiйне об'єднання України з Росiєю на засадах пролетарського централiзму в межах Росiйської Радянської Соцiалiстичної Республiки, на шляху до утворення всесвiтньої пролетарської комуни"39 . Iз тексту резолюцiї видно, що "зацькованi українськi делеґати з'їзду навiть пропустили в конституцiйнiй назвi радянської Росiї ключове слово - федеративна"40 .

Для характеристики спрямованостi цього установчого форуму КП(б)У не зайвим буде додати, що секретарем ЦК за вказiвкою Кремля було обрано Г.Пятакова. Його погляди на нацiональну полiтику, залишаючись незмiнними з 1917 p., повнiстю вкладалися в рiчище основних рiшень з'їзду. Свою позицiю з нацiонального питання на квiтневiй 1917 р. конференцiї РСДРП(б) Г.Пятаков обґрунтовував передусiм закономiрностями економiчного розвитку при будiвництвi соцiалiзму: "Органiзоване на соцiалiстичний лад господарство має охоплювати весь свiт чи достатньо велику частину свiту, має неминуче охопити цiлу низку нацiй. Вiдтак iз суто господарсько-економiчного погляду незалежнiсть нацiй є моментом застарiлим, неможливим, вiджилим"41 . Вiдповiдала цим поглядам i його дiяльнiсть на високих владних посадах.

У той час, коли бiльшовики України ставили своїм завданням об'єднатися з Росiєю, гетьманський уряд, незважаючи на формальну незалежнiсть та "класову" ворожiсть до РСФРР, так i не спромiгся на вихiд iз рубльової зони. Вiльне обертання радянської грошової одиницi в Українi не лише руйнувало вiтчизняний фiнансовий ринок42 , але й надавало можливiсть бiльшовицьким силам за рахунок самої Української Держави вести проти неї пiдривну роботу.

Рiшучiше в економiчному планi повелася Директорiя УНР, що своїм декретом вiд 4 сiчня 1919 р. запровадила як єдиний платiжний засiб в Українi власнi грошовi знаки - карбованцi та гривнi43 . Можливо, активнiсть бiльшовицьких вiйськ не в останню чергу зумовлювалася саме фактом створення окремої української грошової одиницi? Утiм, це лише припущення (зрештою, проти УНР воювали не лише бiльшовики), а фактом є те, що територiя пiд владою УНР стрiмко скорочувалася. Тож через деякий час єдиною можливiстю поповнення державної скарбницi УНР стала грошова емiсiя, що спричинило падiння вартостi українських грошей. Однак один iз провiдникiв фiнансової полiтики Директорiї УНР Б.Мартос усе-таки з гордiстю пiдкреслював, що грошi УНР до самого кiнця її iснування мали бiльшу вартiсть, анiж радянськi та денiкiнськi кредитнi знаки44 .

Повернiмось до радянської України. Не зупиняючись на другому захопленнi України бiльшовиками, зауважимо лише, що створений 28 листопада 1918 р. на територiї Росiї Тимчасовий робiтничо-селянський уряд України очолив саме Г.Пятаков, погляди якого на нацiональне питання ми з'ясували ранiше. Вiн iнiцiював заходи з нацiоналiзацiї пiдприємств, шляхiв сполучень тощо. Однак за його керiвництва (до середини сiчня 1919 р.) ще зарано говорити про стан економiчних вiдносин Кремля з радянською Україною, оскiльки контроль над територiєю республiки тривалий час ще не було встановлено. В останнiй декадi сiчня радянський український уряд, що з 29 сiчня став постiйним i почав називатися, за аналогiєю з росiйським, Радою народних комiсарiв, очолив Х.Раковський. Саме цьому дiячевi, який не мав нiякого корiння в Українi, судилося стати ключовою фiгурою у взаєминах iз ЦК РКП(б) протягом подальших трьох iз половиною рокiв. Про тодiшнє його бачення стосункiв України з Кремлем свiдчить написаний ним власноруч проект постанови уряду, в якому, зокрема, наголошується: "Тимчасовий робiтничо-селянський уряд України створено за постановою ЦК РКП, є його органом i проводить усi розпорядження та накази ЦК РКП безумовно"45 . Таке ставлення до мiсця та значення очолюваного ним уряду "незалежної" УСРР зберiгалося в Х.Раковського протягом 1919 р.

стр. 90


Формально, для привабливого зовнiшнього вигляду, УСРР мала чимало ознак незалежної держави. Однак занадто далеким вiд форм виявився змiст. Виразно мету приходу бiльшовикiв в Україну висвiтлює постанова ЦК РКП(б) вiд 2 березня 1919 р. "Про продовольчу полiтику". Промовистою характеристикою розумiння Кремлем сутi української радянської державностi є вже сама ленiнська резолюцiя на документi: "Утверждено 2.III. в бюро Ц.К. Р.К.П., как директива для Украинской Р.К.П. и для Украинского Советского правительства. 2.III.1919. Ленин"46 (написане власноруч В.Ленiним, подається без перекладу, видiлення моє - Г.Є.). Цей напис зайвий раз свiдчить про ленiнське розумiння "незалежностi" УСРР. Водночас зi змiсту документа чiтко видно, що для бiльшовицького керiвництва економiчна сфера була найбiльш небажаною для будь-яких виявiв самостiйностi УСРР.

На той час у Росiї гостро вiдчувався брак продовольства. Це стало питанням виживання бiльшовицької влади. Тож завдання бiльшовикiв в Українi зводилися до викачування якомога бiльшої кiлькостi продовольства. Для цього Кремль у згаданiй постановi ("Про продовольчу полiтику") наполягав на поширеннi в Українi власного досвiду монополiзацiї продовольчих ресурсiв у руках держави. Такi жорсткi дiї обґрунтовувалися реальною небезпекою того, що "порiвняно багатi, але все ж обмеженi продовольчi та товарнi ресурси України швидко вичерпаються та зникнуть у каналах спекуляцiї"47 . Оскiльки пропонувати що-небудь українському селяниновi на обмiн Москва не збиралася, то в директивi вiдверто наголошувалося: "Заготiвлю хлiба для робiтникiв i армiї України та голодної пiвночi (видiлення моє - Г.Є.) можна здiйснити лише при хлiбнiй монополiї /розкладка - метод/". Цими справами мав займатися наркомат продовольства ("компрод") України, що мав право скасовувати постанови мiсцевих органiв влади та пiд страхом вiдповiдальностi перед судом революцiйного трибуналу вимагати безумовного виконання всiх своїх розпоряджень48 .

Не зупинятимемося на методах продовольчих заготiвель та намаганнях бiльшовикiв по-комунiстичному органiзувати сiльське господарство. Пiдкреслимо лише, що на вiдмiну вiд Росiї, в Українi полiтика бiльшовикiв у цiй сферi була абсолютно неприйнятною для селян. Варто також зауважити, що в директивi "Про продовольчу полiтику" на компрод України було покладене "зобов'язання поставити пiвночi до 1 червня 50 млн пудiв хлiба". Дiючи "в iнтересах постачання голодної пiвночi та армiї РСФРР", полiтбюро ЦК РКП(б) пiдкреслювало: "Українська армiя забезпечується запасом продовольства на базах не бiльше, анiж на пiвтора мiсяцi" (мабуть, щоб не забувала про завдання постiйно поповнювати запаси та бiльшу їх частину вiдправляти на пiвнiч - Г.Є.), а "компрод у справi перевезень продовольства для пiвночi та перекидання своїх заготiвельних експедицiй - прирiвнюється в правах до вiйськових органiв"49 .

Бiльш конкретно й виразно цiлi Кремля в Українi висловив Я.Свердлов у своєму виступi на III з'їздi КП(б)У, що вiдбувся 1-6 березнi 1919 p.: "Ви знаєте, Що порятунок усiєї революцiї, не лише росiйської, але й мiжнародної - у руках України. Ви маєте знати, що Росiйська революцiя переживає дуже критичний перiод унаслiдок розладнання транспорту, з одного боку, i розладнання продовольства - з iншого. I продовольство, i паливо є тут, в Українi, i те, i iнше можна отримати з України (видiлення моє - Г.Є.) за умови, якщо будуть створенi мiцнi Державнi установи". Промовець закликав бiльшовикiв України "визначити лiнiю практичної роботи, що надасть вам можливiсть пiти на допомогу голоднiй Пiвночi, зруйнованим на Пiвночi мiсцевостям. Пiти на допомогу осередку росiйської революцiї"50 . Потрiбно лише додати, що пiсля перемоги у свiтовому масштабi з промислово розвинутих країн бiльшовики збиралися отримати допомогу машинами та обладнанням... Про можливi форми такого "спiвробiтництва" яскраво свiдчить постанова ВРНГ РСФРР вiд 13 березня 1919 р. пiд назвою "Про органiзацiю

стр. 91


пiвденноросiйського металургiйного державного тресту". Згiдно iз цим документом Юзiвський, Макiївський та Петровський металургiйнi заводи, разом iз вугiльними шахтами, що обслуговували їхнi потреби, переходили в безпосереднє пiдпорядкування Москви. Про iснування радянської України, на територiї якої й знаходилися цi пiдприємства, у постановi навiть не згадувалося51 .

Однак, навiть формальна незалежнiсть України через цiлком зрозумiлi при цьому бюрократичнi перешкоди заважала Москвi швидко викачувати ресурси. Уже З березня 1919 р. в Москвi "президiя ВРНГ висловилася за пряме управлiння народним господарством радянських республiк на засадах "демократичного централiзму""52 . У цьому рiшеннi ВРНГ, зокрема, наголошувалося: "Прийняти положення про порядок фiнансування радянських республiк, що утворенi на територiї колишньої Росiйської iмперiї, на загальних засадах через вiдповiднi наркомати"53 . Радянський уряд України не забарився з вiдповiддю й 7 березня ухвалив вiдповiднi постанови, в яких пропонувалося "по-перше, об'єднати ВРНГ РСФРР та Українську раду народного господарства в єдину систему з тим, щоби УРНГ з Москви "одержувала директиви"; по-друге, об'єднати банкiвську справу обох республiк iз тим, щоб Народний банк Росiї поширив свої дiї на українську територiю"54 . Таким чином "незалежна" радянська Україна формально добровiльно вiдмовлялася вiд власних грошей. Пiдкреслимо: окремої фiнансової системи й грошової одиницi "незалежна" УСРР i до цього часу не мала, тобто вона вiдмовлялася не вiд власних грошей, а вiд намiрiв їх мати. Цей наголос важливий, оскiльки iнодi дослiдники вважають, що, мовляв, якщо уряд радянської України вiд чогось вiдмовлявся (власних грошей, полiтичних та економiчних повноважень тощо), то це ледь не автоматично означає, що вiн мав усе це ранiше. Цiкавий факт для порiвняння: Ташкентське вiддiлення Народного банку мало право на випуск радянських грошових знакiв, а у квiтнi 1919 р. цi права навiть було розширено55 ; натомiсть українськi банки грошовими знаками забезпечував лише наркомат фiнансiв РСФРР56 .

25 березня президiя ВРНГ прийняла постанову про "встановлення в УСРР єдиної економiчної полiтики з РСФРР, що передбачає об'єднання товарних фондiв iз розподiлом їх за загальними встановленими нормами комiсiєю використання при ВРНГ; установлення спiльного для обох республiк виробничого плану; фiнансування промисловостi УСРР ВРНГ через РНГ України"57 . Процес завершився постановою ВЦВК РСФРР вiд 1 червня 1919 р. "Про воєнно-полiтичний союз iз Україною"58 , про змiст якої ще йтиметься.

Ця та iншi настанови й директиви центру призвели до цiлком передбачуваного ставлення членiв бiльшовицької партiї до України. У листi до полiтбюро ЦК РКП(б) вiд 21 листопада 1919 р. П.Попов (один iз керiвникiв федералiстської течiї в КП(б)У, автор доповiдної записки до ЦК РКП(б), що мала великий вплив на ухвалення рiшень стосовно України) поведiнку бiльшовицьких емiсарiв в Українi характеризував так: "Серед рядових росiйських робiтникiв встановився погляд на Україну, як на московську колонiю, з iнтересами якої рахуватися "не прийнято""60 . Варто пiдкреслити, що в 1919 р. переважна частина керiвництва КП(б)У всiляко сприяла змiцненню таких поглядiв. Це не є якимось нонсенсом, оскiльки багато з них прибули в Україну з Росiї й головною метою своєї дiяльностi вони вбачали здiйснення "свiтової революцiї", а першим кроком на цьому шляху був порятунок бiльшовицької влади в Росiї. Про iнтереси України не йшлося, та й багатьма бiльшовиками вона не сприймалася як реальне державне утворення.

Пiдтвердженням такого ставлення до України є мандат заступника наркома продовольства РСФРР М.Брюханова, виданий йому урядом радянської Росiї 19 травня для заготiвель продовольства в Українi й Криму. По-перше, немає нiяких ознак того, що цей мандат бодай формально узгоджували з українським компартiйним керiвництвом. Вiн навiть виданий не для подання урядовi України, а для використай-

стр. 92


ня на мiсцях. По-друге, основною метою називалося вжиття заходiв "по усилению государственных продовольственных заготовок Наркомпрода РСФРР" (замiсть закреслених двох слiв В.Ленiн власноруч вставив слово "государственных", що видiлене в нашому текстi курсивом - Г.Є.)61 . Ще двiчi В.Ленiну довелося закреслити в цьому документi "РСФРР", щоби хоча б формально не виглядало, що Україна - це територiя Росiї. Однак сам факт iснування першого варiанту показово свiдчить про нехтування в Москвi українською радянською державнiстю. По-третє, згiдно з цим документом "усi розпорядження М.Брюханова пiдлягають негайному виконанню. Усi органи та установи, усi службовi особи й усi органiзацiї зобов'язанi виконувати всi його вимоги"62 . Мандат надавав власниковi неосяжнi права пiд час хлiбозаготiвель та вiдправки продуктiв до Росiї.

Однак серед росiйських науковцiв, як уже вiдзначалося, поширена думка про фiнансову допомогу з боку Кремля Українi в цей перiод. На пiдтвердження наводяться формальнi рiшення вищих органiв влади РСФРР, в яких справдi йдеться про надсилання коштiв в Україну, навiть у перiод так званої "повної незалежностi" УСРР, тобто до укладання воєнно-полiтичного союзу мiж УСРР та РСФРР 1 червня 1919 р. Таких рiшень у згаданому нами збiрнику документiв справдi багато. Але чи свiдчить це про фiнансову допомогу Кремля Українi?

Оскiльки в цей час промислове виробництво зменшилося набагато суттєвiше, анiж сiльськогосподарське, яке й давало основну масу надходжень, то доречно проаналiзувати насамперед використання радянських грошових знакiв на селi. Слiд зауважити, що окрiм примусової продрозкладки, бiльшовики iнодi застосовували фiнансовi механiзми, особливо коли примусом хлiб здобути було неможливо. Наведемо лише один приклад того, чим оберталося "фiнансування України" на селi. Для цього проаналiзуємо записку Д.Цопнера М.Калiнiну вiд 12 березня 1919 р., в якiй iдеться про "закупiвлi" хлiба в селян. Цiкаво, що автор цiлком свiдомо виступає проти насильницьких дiй, вiддаючи перевагу пропаґандистським заходам, хоча й представляє в "незалежнiй" УСРР Москву. Розповiдаючи про такi закупiвлi в Мелiтопольському та Олександрiвському повiтах, вiн обурюється "непрофесiйними" дiями колеґ-заготiвельникiв: "У названих районах селяни охоче засипають хлiб по 6 руб. за пуд, але заготiвельники хлiба, що нахлинули, не поцiкавившись цiною хлiба, вiдразу розповсюдили на цю область тверду цiну 16 руб. 50 коп., чим викликали справжнє сум'яття в лавах селян"63 . Як бачимо, повпреда Кремля обурило те, що аґенти заготiвельних органiзацiй запропонували тверду цiну, за яку, до речi, у Росiї селяни хлiб здавати не хотiли, оскiльки добре знали цiну тим "грошам". Таким чином, в українських селян пiд машкарою закупiвлi просто забирали хлiб, тобто шляхом обману робили з них "добровiльних" Донорiв бiльшовицької влади.

Оскiльки основним джерелом грошових "доходiв", за визнанням самих бiльшовикiв, була емiсiя64 , то цiлком можливим стає факт "фiнансування" української промисловостi з Москви. Так, звичайно, частину надрукованих грошових знакiв Москва могла "безоплатно, тобто дарма" вiддати Українi (як у вiдомому кiнофiльмi "Весiлля в Малинiвцi" один герой говорив iншому, що, мовляв, бери грошi, а я собi ще намалюю). Але, здається, не викликає сумнiвiв те, що при безперестанному друкуваннi грошей переваги отримає лише та сторона, в руках якої знаходиться друкарський верстат. Механiзми донорства видно з наведеного вище прикладу. Справдi, грошовi знаки, якi вже нiчого не коштували в Москвi, чимдалi вiд центру мали бiльшу вартiсть. Та й психологiчно українцям важко було вiдмовитися вiд погляду на грошi як реальне мiрило вартостi товару. Допомагав на перших порах вiшати локшину селянам на вуха й той факт, що фiнансове становище Української Держави в 1918 р. було вiдмiнним вiд бiльшовицької Росiї, вiдтак українцi до безрозмiрної емiсiї ще не звикли. Можливо, не останню роль у

стр. 93


довiрливому ставленнi українських селян до "совзнакiв" на першому етапi зiграв їх вiльний обiг ще за гетьманської влади, про що йшлося вище.

У постановi ЦК РКП(б) вiд 8 квiтня 1919 р. вiдзначалося, що "найголовнiшим завданням в Українi є максимальне використання палива, металу, наявних заводiв i майстерень, а також запасiв продовольства"65 . Варто звернути увагу на вжитий термiн ("використання") - про розвиток у тих обставинах не йшлося. Тобто, як зауважив С.Кульчицький, "державнi органи по-хижацькому використовували ресурси, якими почали розпоряджатися, спрямовуючи їх на виготовлення "ударної" продукцiї й зовсiм забуваючи про потреби щоденного життя"66 . У цьому ж документi наполегливо пропонувалося основнi господарчi органи (так зручнiше було Кремлю) перемiстити з Києва до Харкова. Полiтбюро ЦК КП(б)У було ближче до мiсцевих проблем, тому пропозицiю насмiлилося вiдхилити. Однак зовсiм зiґнорувати настанови Кремля Київ не наважився. Вiдтак харкiвським представництвам господарських установ збiльшили повноваження67 . А на закиди полiтбюро ЦК РКП(б) стосовно того, що асиґнування, спрямованi на фiнансування промисловостi, не доходять до пiдприємств, керiвники КП(б)У цiлком резонно вiдповiдали, що "головна причина - нестача коштiв". Iншою причиною було названо якраз те, що цi кошти йшли не через Укрраднаргосп, а iншими шляхами68 .

Незаперечним свiдченням життєво важливого для Кремля донорства України є рiзко неґативна реакцiя центру на спроби Києва власними силами розв'язати проблему нестачi грошових знакiв. Складнiсть iз фiнансуванням змусила українських компартiйних керманичiв на засiданнi полiтбюро 9 травня 1919 р. розглянути "Тези з питання про загальне фiнансове становище"69 . Наголошуючи, що "найменша затримка в обiгових коштах загрожує надзвичайно серйозними наслiдками для всiєї ходи революцiї в Українi", в полiтбюро ЦК КП(б)У стверджували: "В порiвняннi з наслiдками безгрошiв'я - розладнанням народного господарства, транспорту, продовольчих операцiй, землеробства, хвилюванням серед робiтникiв та червоноармiйцiв, недостатнiй мобiлiзацiї та постачання армiї та iн., - потрiбно вiдсунути на заднiй план самi по собi цiлком слушнi мiркування про бажану єднiсть валютної системи, про неминучу при iснуваннi рiзнорiдних грошових знакiв спекуляцiю на валютi, навiть про неминуче знецiнення менш популярного знаку"70 . Тобто, навiть найбiльш централiзаторськи налаштованi дiячi ЦК КП(б)У, серед яких головну скрипку грав Х.Раковський, були змушенi враховувати економiчнi реалiї й намагалися якось вирiшити проблеми господарського життя.

Здавалося б, необхiднiсть запровадження власних грошей в УСРР арґументувалася винятково економiчними потребами, адже вiд цього залежало збереження радянської влади в Українi. Однак для Кремля, як у випадку з Україною, так i в разi перемоги "свiтової революцiї", прiоритетним був розвиток власної економiки. Отримати необхiднi кошти для цього можна було лише у випадку централiзованого керiвництва пiдлеглими радянськими державними утвореннями. Збереження радянської влади в Українi для бiльшовикiв не було самоцiллю, оскiльки у випадку її економiчної самостiйностi та рiвноправних вiдносин iз Росiєю Кремль не отримав би потрiбних йому економiчних дивiдендiв. Адже мало того, що в схвалених на засiданнi полiтбюро тезах пропонувалося створити самостiйну фiнансово-кредитну систему, але ще й мiстилося прохання дозволити, щоб "українськi знаки були в обiгу по всiх радянських республiках"71 !

У разi дозволу такого кроку в радянськiй Українi могли швидко збагнути свою "донорську" роль у вiдносинах iз Росiєю. А це, незважаючи на вiдсутнiсть у вищому керiвництвi КП(б)У критичної маси українцiв, могло призвести до постановки питання про зниження рiвня економiчного визиску України. Тому пропозицiї Києва були беззастережно вiдхиленi. 22 травня 1919 р. надiйшла вiдповiдь iз Москви: "ЦК РКП(б) пропонує ЦК КПУ не ставити на обговорення Українсько-

стр. 94


го Раднаркому фiнансових рiшень на зразок випуску нових знакiв або обмiну карбованцiв- (без попереднього запиту ЦК РКП, оскiльки такi заходи можуть прийматися лише у всеросiйському масштабi" (видiлення моє - Г.Є.)72 . Полiтбюро ЦК КП(б)У покiрливо погодилося з таким рiшенням73 . Не коментуючи, можна лише нагадати, що на той час наркомат фiнансiв формально був в Українi незалежним. Окрiм того, як згадувалося вище, Ташкентському вiддiленню Народного банку у квiтнi того ж таки 1919 р. вже iснуюче право на випуск радянських грошових знакiв було розширене. Там це було безпечно, адже Середня Азiя не дотувала Росiю й справдi економiчно залежала вiд Москви.

Для Кремля створювалося загрозливе становище. Удруге радянська Україна, що на паперi була незалежною, порушувала питання про власну грошову систему. Причому цього разу республiкою керували дiячi, котрих запiдозрити в симпатiях до українства було, м'яко кажучи, важко. їхнi намiри щодо запровадження власних грошей визначалися винятково економiчними потребами й вiдповiдальнiстю за доручену дiлянку роботи. Звичайно, надавши достатнє фiнансування радянському українському урядовi, це питання можна було б зняти з порядку денного. Однак, по-перше, цих коштiв просто не було, а, по-друге, при цьому втрачався б сам сенс захоплення України бiльшовиками, бо в результатi зменшення визиску вони ризикували втратити владу в самiй Росiї (згадаймо про постiйнi заклики допомогти "голоднiй Пiвночi").

Подальшого розвитку ситуацiї в такому напрямку можна було уникнути лише у випадку лiквiдацiї бодай формальної державностi радянської України. Це вiдповiдало справжнiм намiрам бiльшовицького керiвництва. Ба бiльше - з погляду управлiння господарським життям це було цiлком логiчним кроком, оскiльки лiквiдовувало б зайвi бюрократичнi перепони у виглядi урядових структур УСРР. Дiючи саме з таких мотивiв, Л.Каменев 24 травня 1919 р. в розмовi з кореспондентом газети "Правда" зауважив: "Узагалi треба злити Україну з Росiєю"74 . При цьому "злиття" пропонувалося як результат виконаної компартiйним керiвництвом України мiсiї - бiльша частина України була пiд владою бiльшовикiв. Тож нiяких протестiв iз боку компартiйного українського керiвництва не було, - про централiзаторськи налаштоване керiвництво КП(б)У Москва подбала заздалегiдь.

Однак навiть при такому стрiмкому прямуваннi до об'єднання Кремль не забував, що формально iнiцiатива об'єднавчих процесiв мала виходити з боку України. Вiдтак 18 травня 1919 р. саме ВУЦВК прийняв постанову про необхiднiсть об'єднання вiйськових i матерiальних сил радянських республiк. У документi, зокрема, наголошувалося: "Всi матерiальнi засоби ... мають бути зосередженi навколо спiльного для всiх республiк центру"75 . Наприкiнцi травня 1919 p., формально за iнiцiативою керiвництва радянської України, при ВЦВК була створена комiсiя в складi Л.Каменева, Х.Раковського та наркома юстицiї РСФРР Д.Курського, метою якої було дослiдження питання про входження нацiональних республiк до складу Росiї на правах автономiй76 . Тобто, про захист УСРР як державного утворення не йшлося. Вiдтак, здавалося б, збувалася мрiя В.Ленiна про те, щоби комунiсти гноблених нацiй вимагали "найбiльш повного, у тому числi й органiзацiйного, злиття, а не тiльки зближення робiтникiв гнобленої нацiї з робiтниками гноблячої нацiї"77 . Але навряд чи можна назвати керiвництво КП(б)У "комунiстами гноблених нацiй".

Вагомим кроком до лiквiдацiї формальностей, як уже згадувалося вище, було прийняття ВЦВК РСФРР 1 червня 1919 р. постанови про воєнно-полiтичний союз iз Україною. Згiдно з документом, "керiвництво п'ятьма галузями зосереджувалося в єдиних московських колегiях (вiйськовий комiсарiат, раднаргоспи, залiзницi, фiнанси, праця)"78 . Однак цього Кремлю здалося замало. 12 червня за особистим пiд-


* У телеграмi ЦК РКП(б) за пiдписом Ленiна, Крестинського та Калiнiна, i в рiшеннi ЦК КП(б)У з цього приводу обидва рази росiйськими буквами написано "карбованцы", а не "рубли".

стр. 95


писом В.Ленiна в Київ була вiдправлена телеграма такого змiсту: "Чотирнадцятого червня виноситься на пленум ЦК партiї питання про пiдпорядкування Укрнаркомпрода у фiнансовому та органiзацiйно-полiтичному планi Всеросiйському Компроду без опублiкування про це"79 (пiдкреслено в текстi телеграми - Г.Є.). Зазначимо, що серед перелiку об'єднаних наркоматiв вiд 1 червня 1919 р. наркомату продовольства не було.

Логiчним продовженням декрету про воєнно-полiтичний союз був також проект постанови "Про органiзацiю народного господарства в Українi", в якому наголошувалося, що "господарсько-економiчне життя Росiйської та Української Республiк реґулюється та управляється одним органом - Вищою Радою Народного Господарства РСФРР". Вiдтак пропонувалося голову Раднаркому УСРР замiнити на двох представникiв ВРНГ. Водночас при ВРНГ планували створити комiсiю "як для лiквiдацiї Раднаркому України, так i для лiквiдацiї мiсцевих органiв народного господарства в Українi"80 . Та не все так сталося, як гадалося.

Розвиток подiй, передусiм селянськi повстання в Українi, змусив бiльшовицьке керiвництво влiтку 1919 р. тимчасово вiдмовитися вiд думки про захоплення влади за межами колишньої Росiйської iмперiї. Упровадження iдеї "експорту революцiї", що з допомогою радянської форми незалежностi спочатку так вдало виявила себе в Українi, загальмувалося при першiй же спробi втiлення в життя її реальної мети - викачування ресурсiв, на теренах України перш за все сiльськогосподарських. Оскiльки саме українськi селяни стали гальмом "свiтової революцiї", то, як зауважили у своєму листi до В.Ленiна П.Попов, А.Зорiн та Ларик (Є.Касьяненко), "вiднедавна в середовищi комунiстiв стало немовби "гарним тоном" лаяти все в Українi, як у країнi наскрiзь куркульськiй". Автори листа намагалися довести керманичу бiльшовикiв, що Україна вiдрiзняється вiд Росiї мовою, культурою, психологiєю, що вона має зовсiм iнший лад життя, зрештою, що нацiональне питання в Українi надзвичайно мiцно переплетене з класовим81 . Вiдзначившiй, що основним революцiйним класом в Українi є селянство, дописувачi запропонували саме це покласти в основу бiльшовицької полiтики пiсля вигнання з України вiйськ А.Денiкiна. Далi вони пiдкреслювали: "Апрiорна оцiнка України як країни куркульської, що не здатна на самостiйну революцiйну творчiсть, породжувала полiтику, яку iнакше як колонiальною не назвеш. Україна розглядалася винятково як об'єкт для викачування матерiальних ресурсiв"82 . Як бачимо, навiть у середовищi бiльшовикiв визрiвало усвiдомлення несправедливостi економiчного визиску України з боку Кремля. Найбiльш яскраво такi настрої вiдбивала створена в лавах комунiстичної партiї восени 1919 р. група федералiстiв на чолi з Г.Лапчинським*, яка висувала вимогу вiйськової й господарської самостiйностi України та створення української комунiстичної партiї, пiдпорядкованої лише Комiнтерну.

Цей лист дiйшов до адресата й справив певний вплив на В.Ленiна, адже вiн вiдбивав настрої багатьох українських комунiстiв. Попри спротив українського компартiйного керiвництва в особi Х.Раковського та Д.Мануїльського, значна частина практичних пропозицiй авторiв цього листа була врахована Кремлем. На VIII Всеросiйськiй конференцiї (2-4 грудня 1919 р.) було затверджено прийняту 21 листопада резолюцiю полiтбюро ЦК РКП(б) "Про радянську владу в Українi". У документi вiдзначалося, що керiвництво компартiї стоїть на позицiї визнання самостiйностi УСРР. Левову частку резолюцiї присвячено мовному та селянському питанням. Зокрема, партiйних працiвникiв зобов'язували "всiма засобами сприяти усуненню всiх перешкод до вiльного розвитку української мови та культури"83 .

Водночас хотiлося б пiдкреслити, що в резолюцiї нiчого не сказано про економiчнi стосунки радянської України з Кремлем. Дещо до розумiння ленiнського бачення можна вiднайти в його "Проектi тез ЦК РКП(б) про полiтику в Українi", зокрема таке:


* Два з трьох авторiв цитованого на початку абзацу листа входили до проводу федералiстiв.

стр. 96


"Тимчасовий блок iз боротьбистами для утворення центру та до з'їзду рад, при одночасному початку пропаґанди повного злиття з РСФРР. Поки - самостiйна Укр.ССР, у тiснiй федерацiї з РСФРР на основi 1.06.1919"84 . Таким чином, аби мати змогу в подальшому практикувати "викачування матерiальних ресурсiв", В.Ленiн був ладен пiти на поступки в нацiонально-культурному питаннi та вiдступитися вiд найбiльш неприйнятних для українцiв форм органiзацiї сiльського господарства (вiдмова вiд "радгоспизацiї" країни, на якiй наполягав Х.Раковський85 ). Однак анi в резолюцiї, анi в ленiнському проектi, анi навiть у його чернетках жодним словом не було згадано про можливiсть збiльшення господарської самостiйностi України. Це черговий раз пiдкреслює те, що для бiльшовицької верхiвки можливiсть безпосереднього управлiння економiкою УСРР була найголовнiшим моментом її нацiональної полiтики в Українi.

У 1919 р. для В.Ленiна, як i пiзнiше для Й.Сталiна, були вкрай небажаними й небезпечними думки, на кшталт висловлених Б.Мдiванi пiд час обговорення питання про утворення СРСР. Тодi ґрузинський комунiст наголосив: "Нацiональне питання аж нiяк не полягає в тому, як це часто, на жаль, найбiльш авторитетнi товаришi розумiють, - у питаннi про мову або культурну чи нацiональну автономiю. Для радянської влади, для комунiстiв, для марксистiв насамперед господарська дiяльнiсть є все й усе визначає. Ми стверджуємо, що господарський момент у жодному разi не має бути виключеним iз нацiональної проблеми. Навпаки, господарський момент має наповнювати цю нацiональну проблему, iнакше нам особливо й не варто буде вивчати цю мову, якщо їй особливого розвитку не буде, нема чого цю нацiональну культуру створювати, якщо не буде для неї економiчної бази"86 (видiлення моє - Г.Є.). Дiї ж Кремля саме й були спрямованi на те, аби унеможливити створення економiчної бази нацiональної культури.

Узагальнюючи все сказане вище, пiдкислимо, що економiчна структура будь-якої країни тiсно пов'язана з її суспiльно-полiтичним ладом. Саме в економiчнiй царинi визначаються стратегiчнi завдання розвитку тiєї чи iншої держави. Щоб мати шанс здiйснитися, цi задачi мають бути чiтко усвiдомленi елiтою суспiльства. Водночас полiтичнi дiячi повиннi враховувати не лише економiчнi потреби своєї країни, а й чимало iнших моментiв. Зокрема, iнтереси своїх сусiдiв або конкурентiв, якi теж намагаються реалiзувати власнi цiлi рiзними методами внутрiшньої та зовнiшньої полiтики, не зупиняючись iнодi навiть перед збройним конфлiктом. Це добре усвiдомлювало бiльшовицьке керiвництво.

Аналiз нацiональної полiтики Кремля щодо радянської України в першi два роки iснування бiльшовицької влади переконливо показав, що незважаючи на формальну незалежнiсть УСРР, її економiка вiд самого початку iснування радянської України була iнтеґрована з росiйською, i навiть виступала її донором. Пiдкреслимо, що визиск України значно збiльшився порiвняно з дореволюцiйним перiодом. Тобто, використовуючи марксистсько-ленiнську лексику, можна сказати, що український селянин надавав допомогу росiйському пролетаревi. Однак офiцiйно лаври помiчника" при цьому приписувалися саме останньому.

Оскiльки для бiльшовицького керiвництва економiка України була невiд'ємною частиною загальноросiйської, то твердження про поступ об'єднавчих процесiв вiд вiйськового й полiтичного союзу до господарського втрачає сенс. Основним Мотивом при визначеннi тактики своєї поведiнки в України для очiльникiв бiльшовизму були економiчнi потреби центру. Конкретнi кроки в економiчнiй галузi, Що сприяли жорсткiй централiзацiї, мали не характер зменшення економiчного суверенiтету радянської України, а швидше були звичайною для тих умов практикою господарського будiвництва на звiльнених з-пiд влади ворога територiях.

У Москвi добре усвiдомлювали ступiнь визиску України та, висловлюючись класовою термiнологiєю, економiчну залежнiсть росiйських пролетарiв вiд українських селян. Пiдтвердженням цього є вкрай неґативна реакцiя Кремля на оби-

стр. 97


двi спроби українського радянського керiвництва запропонувати створення власної валюти в республiцi. У цих економiчно обґрунтованих пропозицiях Москва побачила велику небезпеку для власної економiки, оскiльки у випадку паралельного обiгу українських i росiйських грошових знакiв нехтування потребами України занадто впадало б у вiчi.

Провiд ЦК РКП(б) завжди чiтко роздiляв у своїй дiяльностi пропагандистськi гасла й практичну дiяльнiсть. Набагато важче це було робити керiвникам бiльшовикiв України на мiсцях, оскiльки доводилося цi гасла реалiзовувати на практицi. Дозволивши очолити в березнi 1918 р. урядовi структури радянської УНР бiльшовикам-українцям (М.Скрипник, В.Затонський), Кремль невдовзi зрозумiв свою помилку. Цi дiячi прийняли гру за дiйснiсть i вiдстоювали iнтереси радянської УНР не лише перед Центральною Радою та кайзерiвською Нiмеччиною, але й перед урядом РСФРР. Тому пiд час другого бiльшовицького наступу на Україну КП(б)У та уряд радянської України очолювали дiячi, яких на той час годi було назвати "українськими комунiстами" - це були дiячi РКП(б) на територiї України.

Слiд зауважити, що 1918-1919 pp. намiри та бачення економiчних стосункiв радянської України з Кремлем у керiвникiв ЦК РКП(б) та очiльникiв КП(б)У фактично збiгалися. Основною причиною цього було те, що керiвництво УСРР до певного часу просто не звертало уваги на економiчнi взаємини з Кремлем, оскiльки актуальними були перш за все вiйськовi проблеми. Коли ж обставини змушували розв'язувати економiчнi проблеми, то українськi пропозицiї так лякали Москву, що вона всiляко намагалася їх заблокувати. Складається враження, що ЦК РКП(б) досить ретельно прораховувало ймовiрнi наслiдки таких iнiцiатив, вiдтак i не могло погодитися на їх реалiзацiю. Однак це не засмучувало бiльшовицьких керiвникiв в Українi, оскiльки всi негаразди вiдходили на другий план перед реалiзацiєю великої мети - "свiтової революцiї". Це вже пiзнiше, коли основними стануть господарськi завдання, з'являться принциповi розбiжностi мiж українським компартiйним центром i Кремлем. У першi ж два роки iснування бiльшовицької влади лише почалося осмислення бiльшовиками України несправедливостi iснуючого типу економiчних вiдносин УСРР iз центром. Однак, за винятком групи федералiстiв, до усвiдомлення українськими бiльшовиками економiчної нерiвноправностi справа ще не дiйшла. Згодом українське компартiйне керiвництво вимагатиме бiльше прав для українського уряду в площинi економiки. Але про це - в iншому дослiдженнi.

-----

1 Автор погоджується з арґументацiєю Е.Ґелнера, який пiдкреслював: "Людство неповоротно стало на шлях iндустрiального суспiльства, виробнича система якого базується на постiйному розвитку науки й технологiї. Лише це суспiльство здатне забезпечити життєдiяльнiсть нинiшнього й майбутнього населення планети, ґарантувати той життєвий рiвень, який зараз уважається нормальним. Аграрне суспiльство вже не розглядається як варiант, оскiльки повернення до нього прирiкає переважну бiльшiсть населення на голодну смерть, не кажучи вже про жахливi, неймовiрнi злиднi для меншостi, яка виживе" // Ґелнер Е. Нацiї та нацiоналiзм / Нацiоналiзм / Пер. з англ. - К., 2003. - С.72. Див., також: http://litopys.org.ua/gellner/gel05.htm

2 Ленiн В.I. Ще раз про профспiлки // Його ж. Повне зiбрання творiв (далi - ПЗТ). - К., 1974. - Т.42. - С.269.

3 Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економiчна iсторiя України i свiту: Пiдруч. для студ. вищ. навч. закл. - К., 2002. - 478 с; Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Матисякевич З.М., Матейко P.M. Економiчна iсторiя України: Пiдруч. для студ" вищ. навч. закл. - К., 2004. - 455 с; Лукашевич Л.М. Україна: iсторико-економiчний огляд. - К., 1997. - 207 с.

4 Кульчицький С. Комунiзм в Українi: перше десятирiччя (1919-1928). - К., 1996. - 396 с.

5 Див.: Стоян П.Я. Утворення Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк. - К., 1963. - С.18.

6 Гудзенко П.П. Соцiалiстична нацiоналiзацiя промисловостi в Українськiй РСР (1917-1920). - К., 1965. - С.148.

стр. 98


I

7 Терещенко Ю.М. Великий Октябрь и становление социалистической экономики на Украине. Очерк истории экономической политики (1917-1920). - К., 1986. - С. 37-57.

8 Там же. - С. 37, 39.

9 Церковна В.Г. Українсько-росiйськi вiдносини у 1919-1922 pp.: нацiонально-державний аспект: Автореф. дис. ... канд. iст. наук. - Запорiжжя, 2002. - С. 10.

10 Див.: Сахаєв В.Г. Роль бюджету СРСР в економiчнiй спiвдружностi радянських народiв. - К., 1973. - С.32-33.

11 Экономические отношения советской России с будущими союзными республиками. 1917-1922. Документы и материалы. - М., 1996. - 384 с.

12 Там же. - С.11.

13 Верховинець I. Соцiялiстичне господарство СРСР як iнструмент росiйського iмперiалiзму - Б.м., 1946.

14 Винар Б. Економiчний колонiялiзм в Українi. - Париж, 1958.

15 Цит. за: Стебницкий П.Я. Украина в экономике России. - Пг., 1918. - С.ЗО. Матерiали взято з книги П.Мальцева "Україна в державному бюджетi Росiї" (Лубни, 1917).

16 Центральний державний архiв вищих органiв влади України (далi - ЦДАВО України). - Ф.3337. - Оп.1. - Спр.1881. - Арк.84.

17 Там само. - Арк. 86.

18 Цит. за: Ветошкин М. Основные этапы развития бюджетно-финансовой системы // Бюджетная система СССР. Сборник общесоюзного законодательства. - М., 1933. - С.2.

19 Стебницкий П.Я. Указ. соч. - С. 18.

20 Там же. - С.9-10.

21 Щадилов О. Економична полiтика України. - Б.м., 1919. - С.З.

22 Там само. - С.2.

23 Стебницкий П.Я. Указ. соч. - С.9-10.

24 Центральний державний архiв громадських об'єднань України (далi - ЦДАГО України). - Ф.57. - Оп.2. - Спр.170. - Арк.8.

25 Там само. - Ф.57. - Оп.2. - Спр.189. - Арк.12.

26 Там само. - Спр.188. - Арк.2. Див., також: Вестник Украинской Народной Республики. Орган ЦИК Всеукраинского совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов, Таганрогского совета рабочих депутатов. - 1918. - 30 марта.

27 ЦДАГО України. - Ф.57. - Оп.2. - Спр.170. - Арк.2.

28 Там само. - Спр.189. - Арк. 7.

29 Там само. - Спр.170. - Арк.З.

30 Там само. - Спр.189. - Арк.4.

31 Там само. - Арк. 10.

32 Там само. - Спр.170. - Арк.З.

33 Там само. - Спр.189. - Арк. 12.

34 Там само. - Спр.173. - Арк.1.

35 Там само. - Спр.8. - Арк.1.

36 Там само. - Спр.173. - Арк.1.

37 Революция и национальный вопрос. Документы и материалы по истории национального вопроса в России и СРСР в XX веке / Под ред. С.М.Диманштейна. - Т.З: Февраль 1917 - октябрь 1917. - М., 1930. - С.XXVII.

38 Там же. - С.XXIX.

39 Комунiстична партiя України в резолюцiях i рiшеннях з'їздiв, конференцiй i пленумiв ЦК: У 2 т. - T.I. - К., 1976. - С.20.

40 Кульчицький С.В. Народження радянського ладу (1917-1938) // Україна i Росiя в iсторичнiй ретроспективi: Радянський проект для України. - К., 2004. - С.14.

41 Революция и национальный вопрос. Документы и материалы... - С. 10.

42 Гай-Нижник П.П. Фiнансова полiтика уряду Української Держави гетьмана П.Скоропадського (29 квiтня - 14 грудня 1918 p.): Автореф. дис. ... канд. iст. наук. - К., 2000. - С.18.

43 Мартос Б., Зозуля Я. Грошi української держави. - Мюнхен, 1972. - С.19.

44 Там само. - С.17.

45 Кульчицький С. Комунiзм в Українi... - С76.

46 ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.129. - Арк.6.

47 Там само. - Арк.4.

48 Там само. - Арк.4-5.

стр. 99


49 Там само. - Арк.6.

50 Там само. - Ф.57. - Оп.2. - Спр.285. - Арк.5.

51 Об организации южнорусского металлургического государственного треста // Экономическая политика СССР. - Т.1: Ноябрь 1917 - февраль 1921 г. / Сб. док-тов под ред. Л.А.Леонтьева. - М., 1947. - С.364.

52 Кульчицький С. Комунiзм в Українi... - С.85.

53 Экономические отношения советской России с будущими союзными республиками... - С.56.

54 Кульчицький С. Комунiзм в Українi... - С.85.

55 Экономические отношения советской России с будущими союзными республиками... - С.75.

56 Там же. - С.57.

57 Там же. - С.58.

58 Кульчицький С. Комунiзм в Українi... - С.88.

60 ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.129. - Арк. 49-50.

61 Там само. - Ф.57. - Оп.6. - Спр.13. - Арк.2. У данiй справi знаходиться фотокопiя документу, ориґiнал якого зберiгається в московських архiвах.

62 Там само.

63 Экономические отношения советской России с будущими союзными республиками... - С.71-72.

64 Ветошкин М. Основные этапы развития бюджетно-финансовой системы // Бюджетная система СССР. Сборник общесоюзного законодательства. - М., 1933. - С.2.

65 ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.1. - Арк.4.

66 Кульчицький С. Комунiзм в Українi... - С.96.

67 ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.1. - Арк.З.

68 Там само.

69 Там само. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.11. - Арк.16-19.

70 Там само. - Арк. 16.

71 Там само.

72 Ленiн В.I. Телеграма Х.Г.Раковському // ПЗТ. - Т.50 - С.322. Фотокопiю тексту телеграми з особистим пiдписом В.Ленiна див.: ЦДАГО України. -Ф.57. -Оп.6. - Спр.19. - Арк.1.

73 Там само. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.1. - Арк.15.

74 Цит. за: Кульчицький С. Комунiзм в Українi... - С.89.

75 Нацiональнi процеси в Українi: iсторiя i сучаснiсть. Док. i матерiали. Довiдник: У 2 ч. - К., 1997. - 4.1. - С.535.

76 Кульчицький С. Комунiзм в Українi... - С.89.

77 Ленiн В.I. ПЗТ. - Т.27. - С.434.

78 Кульчицький С. Комунiзм в Українi... - С.88.

79 ЦДАГО України. - Ф.57. - Оп.6. - Спр.12. - Арк.З.

80 Там само. - Спр.9. - Арк.1.

81 Там само. - Спр.15. - Арк. 1-17.

82 Там само. - Арк. 11.

83 Нацiональнi процеси в Українi: iсторiя i сучаснiсть... - К., 1997. - 4.1. - С.545.

84 В.И.Ленин. Неизвестные документы. 1891-1922. - М., 2000. - С.306.

85 Национальный вопрос в резолюциях съездов, конференций... - С.96.

86 Двенадцатый съезд РКП(б). 17-25 апреля 1923 года: Стенографический отчет. - М., 1968. - С.497-498.

The article reviews economic relations of soviet Ukraine with Kremlin. It underlines that economic of soviet Ukraine in 1918-1919 didn't exist separately from all-Russian. On the basis of archive sources for the first time in historiography it analyses two attempts of Ukrainian soviet government to establish own monetary unit and reasons of flat objection by Kremlin of such intentions. It is accentuated, that just because of economical collecting of Ukrainian village Kremlin was able to preserve own dictatorship in Russia and spread its power upon other regions of former Russian empire. It is underlined, that Ukrainian Bolsheviks began to realize the unfairness of unequal economic relations of soviet Ukraine with the center.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ЕКОНОМIЧНI-АСПЕКТИ-НАЦIОНАЛЬНОЇ-ПОЛIТИКИ-КРЕМЛЯ-ЩОДО-РАДЯНСЬКОЇ-УКРАЇНИ-1918-1919-pp

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Олександр ПанКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

ЕКОНОМIЧНI АСПЕКТИ НАЦIОНАЛЬНОЇ ПОЛIТИКИ КРЕМЛЯ ЩОДО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1918-1919 pp.) // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ЕКОНОМIЧНI-АСПЕКТИ-НАЦIОНАЛЬНОЇ-ПОЛIТИКИ-КРЕМЛЯ-ЩОДО-РАДЯНСЬКОЇ-УКРАЇНИ-1918-1919-pp (дата обращения: 28.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Олександр Пан
Львiв, Украина
789 просмотров рейтинг
27.08.2014 (3501 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
7 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
7 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
9 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
12 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
26 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
32 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

ЕКОНОМIЧНI АСПЕКТИ НАЦIОНАЛЬНОЇ ПОЛIТИКИ КРЕМЛЯ ЩОДО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1918-1919 pp.)
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android