12 липня 2010 р. громадськість України відзначила 95 років із дня народження академіка НАН України, завідувача відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАНУ, голови Головної редколегії науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією", голови Національної спілки краєзнавців України, голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, Героя України, лауреата Державної премії СРСР, заслуженого діяча науки і техніки України, відомого державного та громадського діяча, талановитого вченого, подвижника збереження історико-культурної спадщини нашої країни - Петра Тимофійовича Тронька.

Народився П. Т. Тронько у селянській родині у с. Заброди Богодухівського повіту на Харківщині. Батьки - Тимофій Федорович та Явдоха Олексіївна Троньки - зуміли прищепити нащадку любов до рідної землі. Ця риса стала визначальною у діяльності майбутнього науковця.

Наприкінці 1932 р. працював робітником шахти у Дзержинську. Після закінчення курсів, у 1933 - 1934 рр. П. Тронько працював в освітніх закладах с. Кленового Богодухівського району Харківської області та Лебедина (нині - Сумської обл.). У 1936 - 1937 рр. Петро Тимофійович - курсант Єйської військової школи морських пілотів у Краснодарському краї. До грудня 1937 р. - заступник директора й директор Лебединського дитячого будинку. Оцінивши організаторські здібності молодого керівника, П. Т. Тронька направили в апарат Лебединського районного комітету комсомолу. Спочатку обіймав посаду завідуючого відділом, а згодом - першого секретаря. У 1937 р. став кандидатом у члени партії, а за півтора роки - членом ВКП(б). На початку 1939 р. комсомольці обрали його секретарем Сумського обкому ЛКСМУ.

У вересні 1939 р. П. Т. Тронько був направлений у тривале відрядження в західні області УРСР, брав участь у роботі Народних зборів Західної України, які ухвалили "Декларацію про возз'єднання з УРСР". У жовтні 1939 р. ЦК комсомолу затвердив П. Т. Тронька уповноваженим по роботі серед молоді західних областей України, а через два місяці - першим секретарем Станіславського обкому ЛКСМУ.

Пізнав П. Т. Тронько всю гіркоту й трагізм Другої світової війни. Тому він, як професійний історик, завжди наполягав на об'єктивному, багатоаспектному вивченні суперечливих процесів радянської дійсності. Із перших днів Великої Вітчизняної війни він був у діючій армії. У складі військ Південно-Західного, Сталінградського, Південного й 4-го Українського фронтів брав участь в обороні Києва, Харкова та Сталінграда, визволенні Ростова-на-Дону, Донбасу. Про героїзм і ратну звитягу доблесного воїна промовляють бойові нагороди, що прикрашають кітель генерал-майора авіації у відставці: ордени Червоної зірки, Вітчизняної війни I ступеня, Б. Хмельницького II та III ступенів, медалі "За бойові заслуги", "За оборону Києва", "За оборону Сталінграда", "За визволення Києва", "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 рр." та ін.

У жовтні 1943 р., за рішенням політичного керівництва країни, П. Т. Тронько був відкликаний із діючої армії й затверджений першим секретарем Київського обласного і міського комітетів ЛКСМУ. До Києва П. Т. Тронько у складі делегації командування Червоної армії, урядовців та митців, очолюваної маршалом Г. К. Жуковим та М. С. Хрущовим, в'їхав уранці 6 листопада 1943 р. Його головним завданням було залучення молоді до відбудови зруйнованого міста.

1946 р. - перехід на посаду другого секретаря ЦК ЛКСМУ. Поряд із навчанням у Вищій партійній школі ВКП(б) Петро Тимофійович екстерном у 1948 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Того ж року він був зарахований до аспірантури Академії суспільних наук.

Захоплення наукою згодом допомогло П. Т. Троньку стати відомим ученим. Уже у 1951 р. відбувся захист дисертації на тему "Комсомольське підпілля Радянської України в боротьбі проти гітлерівських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни". Однак його багатогранні здібності керівництво УРСР вирішило використати на партійно-державній роботі. Наступ-

ні вісім років П. Т. Тронько працював секретарем Київського обкому КПУ, протягом 1960- 1961 рр. - завідувачем відділу пропаганди й агітації ЦК Компартії України.

У березні 1961 р. П. Т. Тронька було призначено заступником голови Ради Міністрів УРСР. Усі 17 років перебування на цій посаді він присвятив турботам про розвиток гуманітарної сфери республіки. Реалізовувалися науково-мистецькі проекти увічнення пам'яті Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, Лесі Українки, Г. С. Сковороди. Однією із масштабних історико-меморіальних програм, ініційованих П. Т. Троньком, було будівництво музею історії запорізького козацтва на о. Хортиця та відзначення пам'ятних місць героїчної боротьби запорожців. На жаль, ця програма не була повністю реалізована, у тому числі через протидію вищого політичного керівництва СРСР.

Попри велику завантаженість, Петро Тимофійович не полишав наукових досліджень. 1968 р. він захистив докторську дисертацію "Український народ у боротьбі проти гітлерівських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни". Протягом 1950 - 1970-х рр. учений написав цілу низку монографій, зокрема "Безсмертя юних", "В боях за Вітчизну (1941 - 1945 рр.)", "Подвиг твоїх батьків", "Народу сила незборима", "Культура - всенародне надбання", "Защищая советскую Родину", десятки брошур та статей. Він був автором, керівником, членом редколегій кількох фундаментальних праць, у тому числі таких, як "Історія Української РСР" у 8-ми томах, 10-ти книгах, "Історія Києва", "Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 - 1945 рр." у 3-х томах, збірник документів "Київщина в роки Великої Вітчизняної війни", 3-томне документальне видання "Українська РСР у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 рр.".

Але найціннішим скарбом української науки стала унікальна за масштабом та значимістю праця - "Історія міст і сіл Української РСР" у 26-ти томах, "батьком" якої з повним правом вважають П. Т. Тронька. До складу головної редакційної колегії під його головуванням увійшли провідні вчені республіки. Понад 100 тис. авторів, наукових рецензентів, консультантів, бібліографів, редакторів, ілюстраторів, архівістів, ентузіастів-краєзнавців доклали зусиль для підготовки обласних томів. П. Т. Тронько координував роботу міністерств і відомств, видавництва "УРЕ", інститутів секції суспільних наук Академії наук УРСР. Копітка багаторічна робота увінчалася виданням, що стало найбільш повним літописом населених пунктів республіки з найдавніших часів. Уперше всі міста й села України отримали наукову біографію.

У квітні 1978 р. П. Т. Тронька обрано академіком АН УРСР, тоді ж - її віце-президентом. У березні 1979 р. в Інституті історії було створено відділ історико-краєзнавчих досліджень, який очолив П. Т. Тронько. За короткий час підрозділ перевидав російською мовою "Історію міст і сіл Української РСР". Велике методологічне значення для активізації краєзнавчих досліджень мали підготовлені у відділі праці: "Історичне краєзнавство в Українській РСР", "Основні підсумки і подальші завдання історико-краєзнавчих досліджень", "Деякі питання розвитку історичного краєзнавства в Українській РСР" та ін. Постановою Президії АН УРСР від 4 листопада 1982 р. на відділ покладалося завдання наукового забезпечення "Зводу пам'яток історії й культури народів СРСР по Українській РСР".

Паралельно з інституціалізацією регіональних досліджень академік П. Т. Тронько у 1990 р. відродив засновану ще 1925 р. Спілку краєзнавців України. У важкій боротьбі з чиновництвом, знаходячи консенсусні рішення з керівництвом держави Петро Тимофійович домігся присвоєння статусу національної Всеукраїнській спілці краєзнавців.

У 1992 р. П. Т. Тронько став одним з ініціаторів науково-документального видання "Реабілітовані історією". На сьогодні видано 58 книг обласних томів, почав наповнюватися "Національний банк жертв політичних репресій", обліковано понад 700 тис. репресованих громадян.

Академік П. Т. Тронько, спільно з письменником Олесем Гончарем і архітектором Олесем Силиним, ініціював створення Всеукраїнського фонду відтворення історико-архітектурної спадщини. Очолюваний П. Т. Троньком фонд доклав чимало зусиль у відбудові комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенського собору в Києві.

Окрім державної та наукової роботи, академік НАН України П. Т. Тронько провадить значну громадську діяльність. Протягом останнього десятиліття він очолював раду міжнародної громадської організації "Харківське земляцтво", наглядову раду Національного музею історії України, Міжвідомчу координаційну раду з питань краєзнавства, був членом наглядової ради Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, координаційної міжвідомчої ради Всеукраїнського комітету збереження та відродження острова Хортиця, Міжвідомчої координаційної ради з питань охорони культурної спадщини.

П. Т. Тронька обрано почесним професором Дніпропетровської національної гірничої академії, Кам'янець-Подільського національного університету, Міжрегіональної академії управління персоналом, Полтавського, Чернігівського й Кіровоградського педагогічних університетів, почесним доктором Київського, Харківського, Дніпропетровського, Донецького і Хмельницького національних університетів, а також Хмельницького університету управління та права й Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (Київ).

Мірилом громадської поваги до академіка П. Т. Тронька стало його обрання почесним громадянином міст Києва, Харкова, Богодухова, Канева, Лебедина, Кам'янця-Подільського, Переяслава-Хмельницького.

Свій 95-річний ювілей академік НАН України П. Т. Тронько зустрічає, як і раніше, сповнений наснаги і творчих сил. У спілкуванні з колегами Петро Тимофійович постійно наголошує на нових, пріоритетних наукових дослідженнях.

Р. Ю. Подкур (Київ)

Публикатор:

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

Комментарии: