Ю. І. Макар (Чернівці), А. Є. Атаманенко (Острог)

2 січня 2007 р. виповнилося 75 років від дня народження Любомира Романа Винара - визначного українського історика, автора численних і різнопланових наукових досліджень, засновника та багатолітнього редактора єдиного на Заході україномовного історичного журналу "Український історик", президента Українського історичного товариства, яке понад 40 років об'єднує українських вчених світу, члена наукової ради "Українського історичного журналу"¹. Л. Винар є членом кількох провідних американських наукових установ - Американської історичної асоціації, Американської асоціації для поширення славістичних студій та ін. Протягом життя вчений проявив надзвичайні організаторські здібності та енергію в українських, американських та європейських наукових інституціях, став ініціатором і, часто, безпосереднім реалізатором різноманітних наукових, видавничих та організаційних проектів, організатором численних наукових конференцій в Європі, Америці, Канаді, а останніми роками - в Україні.

Народився Любомир Роман Винар у Львові, у родині відомих українських педагогів Івана та Євфрозини. Батько вченого до жовтня 1939 р. був директором дівочої гімназії ім. І. Кокорудзів, мама - директоркою народної школи ім. Б. Грінченка. Мама походила з роду Левинських і Дориків, який дав Україні відомого архітектора Івана Левинського. Тато походив з заможної селянської родини, під час Української революції служив сотником у Богданівському полку. Короткий період перебування Галичини у складі СРСР показав небезпеку радянської влади для національно свідомої інтелігенції. Батька було звільнено з посади. Кілька разів його викликали до НКВС, допитуючи про участь у Богданівському полку. Дитячі спогади вченого про той час пов'язані із залишеними в кутку кімнати спакованими речами, на випадок несподіваного арешту, який вже викреслив із життя кілька родин друзів та знайомих. Саме тому напередодні повернення до Львова радянської влади, у 1944 р., родина виїхала спочатку до Криниці, потім - до м. Одербергу (Богумін), звідти до Праги, а після закінчення Другої світової війни - до Баварії (Мюнхен, Карсфельд, Берхтесгаден).

Середню освіту здобував у "таборових"² гімназіях спочатку в Карсфельді, а згодом у Берхтесгадені, яку закінчив у 1949 р. Життя в таборах для переміщених осіб, через які пройшла більша частина української повоєнної еміграції, було достатньо організованим. Діяли гімназії, вищі навчальні заклади, "Пласт", театральні колективи, українські наукові установи, видавалися, хоч і переважно за допомогою копіювальної техніки, різноманітні видання. У таборових гімназіях викладали й колишні професори університетів, відомі наукові діячі. Зокрема, у гімназії в Берхтесгадені майбутній вчений відвідував заняття, які проводили відомий філософ, засновник і редактор журналу "Листи до приятелів" Микола Шлемкевич, автор "Граматики української мови" Олександр Панейко, а директором був відомий літературознавець Володимир Радзикевич. Того ж року Любомир вступив до Мюнхенського університету Максиміліана Людвіка, а також до Українського вільного університету.

Із молодих років Любомир Винар захоплювався літературою й історією, мріяв стати письменником. Сімнадцятирічним юнаком у таборі для переміщених осіб "Орлик", неподалік від Берхтесгадену, а згодом у Мюнхені брав участь у діяльності студентського товариства "Січ", пізніше - в Академічному товаристві національного солідаризму "Зарево" (до якого входили також відомі сьогодні українські вчені Марко Антонович, Аркадій Жуковський, старший брат Любомира, історик економіки Богдан Винар та ін.), очолюючи спочатку його літературну, пізніше - історичну комісію. У 1949/50 рр. Л. Винар разом із товаришами заснував літературознавчий журнал "Юність", довкола якого гуртувалися молоді літературні сили еміграційної України (на його шпальтах, зокрема, друкували свої перші твори Емма Андієвська, Богдан Рубчак та ін.). Більшість праць Л. Винара в цей період була пов'язана з вивченням творчості українських письменників 1920-х рр., характеристикою творчості відомого літературознавця Остапа Грицая, а також досить вдалими спробами у публіцистиці. У 1951 р. він був навіть обраний наймолодшим членом управи Спілки українських журналістів у Мюнхені.

У Мюнхенському університеті Любомир Винар вивчав суспільні й політичні науки, слухаючи лекції фон Гайде, Грассі, фон Цвіднека, а в літньому семестрі 1950 р. - лекції філософа Хосе Ортеги-і-Гассета. В Українському вільному університеті слухав лекції Б. Крупницького, О. Стлоблина, Н. Полонської-Василенко, П. Курінного, В. Щербаківського, І. Мірчука та інших відомих українських вчених.

Серед перших наукових праць ювіляра були як присвячені історії українського середньовіччя та козацтва, так і новітніх часів - армії УНР, діяльності Н. Махна, Української Національної Ради тощо³. Тоді ж розпочалися архівні пошуки молодого вченого, з'явилися перші публікації документів, а також перші спроби укладання бібліографічних покажчиків, рецензії.

У 1954 р. з оцінкою "визначно" Л. Винар захистив в УВУ магістерську працю "Молдавські походи козаків", а у 1957 р. одержав докторат після захисту дисертації "Українсько-молдавські політичні взаємини в другій половині XVI ст." в УВУ. У 1964 р. габілітувався в УВУ на основі виданої у 1962 р. монографії про Андрія Войнаровського й став доцентом на кафедрі історії України. У майбутньому він не поривав зв'язків зі своєю alma mater, де пройшов шлях до звичайного (ординарного, або повного) професора на кафедрі історії України (у 1974 р.).

На початку 1950-х рр. табори для переміщених осіб почали закривати і більшість їх поселенців переїжджала з Німеччини до інших країн, переважно - за океан. Як і більшість українських емігрантів, після переїзду до СІЛА Любомир Винар спочатку був змушений працювати фізично, але

стр. 225

не полишав наукових студій. У Клівленді очолював академічну громаду "Зарево", друкував свої праці в журналах "Зарево", "Розбудова держави", був членом управи осередку НТШ.

У 1958 р., у Клівленді, Л. Винар розпочав вивчення бібліотечних наук та архівознавства під керівництвом видатного американського історика й бібліолога, декана факультету проф. Джесі Шири, якому в студенті-українцеві імпонували наполегливість та знання кількох іноземних мов. Пізніше опублікував (спочатку англійською мовою) підготовлене тут магістерське дослідження "Історія раннього українського друкарства", яке стало першою англомовною працею на Заході з історії українського книгодрукування й одержало, як і наступні книги, багато схвальних рецензій.

Життя зводило молодого дослідника з видатними вченими і він намагався засвоїти найкращі методологічні надбання. Тому можна стверджувати, що на формування його наукової методології значний вплив мали такі відомі українські дослідники, як Олександр Оглоблин, Наталія Полонська-Василенко, Борис Крупницький, Петро Курінний, Ярослав Пастернак, а також американські історики С. Гаррісон Томсон, Джесі Шира, Рудольф Веколі.

Понад 35 років Любомир Винар працював в американських університетах, де став засновником і організатором праці науково-дослідних осередків - бібліографічного наукового центру при Боулінг-Грінському університеті в Огайо (1965 р.), наукового центру дослідження етнічних публікацій і культурних установ у США при Кентському державному університеті (від 1971 р.), де заснував і протягом багатьох років редагував міжнародний науковий журнал "Ethnic Forum" (1980 - 1996 рр.), був президентом Американської міжуніверситетської ради етнічних студій в Огайо (1978 - 1984 рр.), яка координувала працю в цьому напрямі 27 університетів і коледжів, заступником голови Асоціації для студій національностей (СССР і Східна Європа, 1978 - 1982 рр.), головою Славістичної секції Американської бібліотекарської асоціації (1977 - 1978, 1980 р.). Протягом кількох років редагував бібліографічно-довідкову серію бібліотеки Колорадського університету і був співредактором біобібліографічної серії. Відомий як вчений міжнародного формату в етнічних студіях, він був одним із перших консультантів з українознавства Гарвардського університету (1968 - 1970 рр.), де співпрацював із засновником кафедр українознавства та Українського наукового інституту Гарвардського університету (УНІГУ) Омеляном Пріцаком. Також був членом дорадчої ради програми українознавчих студій Іллінойського університету в Урбана-Шампейн, де співпрацював з Дмитром Штогриним.

Навчання, а пізніше праця в американських університетах не стали на заваді дослідженню різних проблем української історії та активній діяльності в українських наукових установах, до заснування багатьох з яких Любомир Винар був безпосередньо причетний. У співпраці з відомим українським бібліологом Левом Биковським заснував Український бібліологічний інститут (1961 р.) -науково-видавничу установу, яка проіснувала до 1980 р., здійснюючі бібліографічні дослідження. У 1963 р. він очолив ініціативну групу Українського генеалогічного й геральдичного товариства, в якому був обраний заступником голови (голова - О. Оглоблин, науковий секретар - талановитий геральдик і генеолог Роман Климкевич, а серед членів були М. Битинський, В. Сенютович-Бережний, М. Міллер та ін.). Крім того, у першій половині 1960-х рр. Л. Винар був членом Історичної секції Української вільної академії наук у СПІА, яку очолював його професор з УВУ Олександр Оглоблин, а на початку 1960-х рр. став членом ініціативної групи й активним учасником та співорганізатором щорічних наукових конференцій істориків і суспільствознавців УВАН, де співпрацював з І. Лисяком-Рудницьким, О. Пріцаком та ін. Від 1992 р. Любомир Винар очолює Історичну секцію УВАН, яка за час його головування стала однією з найдіяльніших в академії (наукові конференції та доповіді, у т. ч. й в Україні). У 1998 р. його було обрано віце-президентом УВАН і головою Видавничої комісії. Довгий час він очолює й Комісію етнічних дослідів. Як голова Видавничої комісії Л. Винар багато уваги приділяє підготовці до видання книг, у т. ч. й спільних видань із науковими інституціями в Україні, частину яких безпосередньо редагує. Серед виданих УВАН за його редакцією книг "Лекції з джерелознавства" В. Антоновича (спільно з Національним університетом "Острозька академія"), "Гетьман Іван Мазепа та його доба" О. Оглоблина й збірка праць М. Брайчевського (спільно з УІТ та іншими установами) та ін.

Активно працював ювіляр також і в інших українських громадських та наукових установах. Він очолював Конференцію центральних українських академічних професійних товариств, яка об'єднувала головні професійні установи в Америці, був одним із засновників (1961 р.), і до сьогодні є президентом Української американської асоціації університетських професорів, у 1990-х рр. - головою Академічної ради при уряді Української Народної Республіки в екзилі, очолював і сьогодні втретє очолює Світову наукову раду при Світовому конгресі українців.

Заслуговує на увагу й діяльність ученого в НТШ, з яким його пов'язує співпраця з В. Кубійовичем, А. Жуковським, В. Маркусем та ін., опрацювання гасел для "Енциклопедії українознавства" та англомовної "Encyclopedia of Ukraine", співпраця в Історично-філософічній секції, проведення спільних наукових конференцій, складання проекту (на жаль, не зреалізованого) колективної праці про історію НТШ. У 1970-х рр. ювіляр був заступником голови Історично-філософічної секції НТШ в Америці.

У розмовах зі старшим американським колегою С. Гаррісоном Томпсоном, редактором міжнародних видань "Journal of Central European Affairs" та "Medievalia et Humanistica", на початку 1960-х рр., Л. Винар утвердився в думці щодо створення українського фахового наукового товариства й українського історичного фахового журналу, яка пізніше обговорювалася з О. Оглоблиним, Н. Полонською-Василенко та іншими вченими. Декілька статей із цього питання ще у 1956 - 1958 рр. він опублікував у пресі. Склалося так, що у 1963 р. з історичної комісії Академічного товариства "Зарево" вдалося заснувати журнал "Український історик", єдиним редактором якого був заснов-

стр. 226

ник - Любомир Винар. Наприкінці 1964 р. завдяки його зусиллям і підтримці О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, Я. Пастернака було створено ініціативну групу Українського історичного товариства, в якому протягом понад 40 років існування співпрацювали майже всі українські історики на Заході, у т. ч. М. Антонович, І. Витанович, Т. Гунчак, О. Домбровський, І. Лисяк-Рудницький, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, О. Пріцак, О. Субтельний, М. Чубатий та ін. Організаційній праці в УІТ та "Українському історику" Л. Винар присвятив найбільшу частину свого життя. Ініціатор і натхненник, він був виконавчим (екзекутивним) і науковим секретарем, а від 1981 р. й по сьогодні очолює товариство. Діяльність УІТ (різноманітні видання та конференції), а також видання журналу "Український історик", в якому сьогодні співпрацюють учені різних генерацій з України та діаспори, і який протягом всього часу існування будувався на основі позапартійності, релігійної толерантності та науковості, стали неординарним явищем історичної науки.

Роль Л. Винара в діяльності УІТ заслуговує на окреме дослідження. Із наукових проектів УІТ (створення бібліографії історії України, підготовка біографічного словника українських істориків, історичного атласу України тощо, серед яких були й проекти безпосередньо ювіляра), на жаль, через об'єктивні перешкоди, пов'язані з умовами існування науки в діаспорі, удалося реалізувати лише частину, але варта уваги вже сама постановка проблеми. Зазначимо також, що під його керівництвом і за редакцією були створені й видавалися книжкові серії, УІТ було афілійоване з Американською історичною асоціацією, співпрацювало на форумі Американської та Канадської славістичних асоціацій, що уможливлювало активнішу співпрацю вчених на міжнародній арені й поширення знань щодо актуальних проблем історії України. Завдяки Л. Винареві УІТ брало участь і було організатором численних наукових конференцій і конгресів у СІЛА, Канаді, Європі, Україні, у т. ч. й у співпраці з іншими (українськими та неукраїнськими) науковими установами, а статті з "Українського історика" реферуються в кількох міжнародних реферативних журналах до сьогодні.

Від часу публікації першої книги, присвяченої дослідженню творчості відомого літературознавця Остапа Грицая, що вийшла у 1950 р., Л. Винар став автором понад 1900 праць з історії українського середньовіччя, козацтва, історії культури, історії державності України XX ст., з української історіографії, бібліографії, біографістики, етнічних досліджень та допоміжних історичних дисциплін, надрукованих українською, англійською, німецькою, французькою та іншими мовами. До багатьох наукових проблем Любомир Винар звертався вперше, не намагаючись іти торованим шляхом. Українські "материкові" дослідники з об'єктивних причин змогли розпочати їх вивчення лише в 1990-х рр. Творчості Л. Винара притаманна глибока ерудиція, застосування широкого кола наукових методів, докладність опрацювання різноманітних наукових проблем, побудова досліджень на засадах глибокого аналізу джерел, "документальна метода" історичного дослідження. Висловлені ним уперше гіпотези знаходять підтвердження й розвиток у сучасних наукових працях, а органічне поєднання сильніших сторін основних наукових шкіл української історіографії в розумінні українського історичного процесу, за справедливим твердженням відомого історика В. Степанкова, уможливило об'єктивну оцінку ролі в ньому народу, еліти, особи, держави й геополітичного чинника.

Ювіляр зробив помітний внесок у дослідження ранньої історії козаччини, постатей тієї доби (Івана Підкови, Максима Кривоноса, Дмитра Вишневецького, Андрія Войнаровського, Івоні Русина, Северина Наливайка, Богдана Хмельницького та ін.), першим зробив періодизацію ранньої історії козацтва, дослідив історіографію початків козаччини тощо. На особливу увагу заслуговує редагування й публікація Л. Винаром "Щоденника" Еріха Лясоти в англійському перекладі О. Субтельного.

Учений справедливо вважається засновником практичного та теоретичного грушевськознавства, він є автором кількох монографій, присвячених М. Грушевському, та засновником теоретично-методичної концепції грушевськознавства як наукової дисципліни. Термін "грушевськознавство" був уперше згаданий ним у другій половині 1960-х рр., а теоретичні засади грушевськознавства як міждисциплінарної галузі науки вперше були сформульовані у 1984 р. в статті "Думки з приводу п'ятдесятих роковин смерті Михайла Грушевського: Вступ до грушевськознавства" (пізніше розглядалися в наступній статті - "Думки про грушевськознавство (генеза, структура, завдання)"). Але найповніше теорія грушевськознавства була обгрунтована в праці "Грушевськознавство: генеза й історичний розвиток" (1998 р.) та в доповіді на V конгресі Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 2002 р.). Розглядаючи різні аспекти діяльності та творчості М. Грушевського, Л. Винар довів, що вона стала основою для формування державницького напряму в історіографії. При цьому він запропонував термін "неонародництво", а також розкрив сутність генетичного пов'язання школи істориків М. Грушевського з державницькою школою⁴.

Значним є внесок вченого у вивчення української історіографії - як на персоналійному рівні (дослідження творчості О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, Є. Онацького, Д. Дорошенка, І. Крип'якевича, Л. Биковського, О. Барана та ін.), так і на рівні узагальнюючих теоретичних досліджень, що аналізували стан історичної, у т. ч. української зарубіжної, науки й шукали нових шляхів її розвитку. Відходячи в історіографічних дослідженнях від тези про потребу багаторічної перспективи для об'єктивного вивчення історичних та історіографічних явищ, він став одним із перших істориків Українського історичного товариства та його видання й жодна з його публікацій такого роду не мала заперечень сучасників чи критичних рецензій, а всі зі згадуваних подій чи їх інтерпретації підтверджуються іншими джерелами.

У різноманітних археографічних публікаціях ювіляр опублікував значну кількість джерел до історії України та історії української історичної науки (спогади, листування, різноманітні документи). Будучи редактором журналу, він постійно заохочував до написання спогадів сучасників істо-

стр. 227

ричних подій та видатних постатей української історії, а також одним із перших розпочав публікацію епістолярних матеріалів другої половини XX ст.

Власне, можна стверджувати, що науковий доробок ювіляра ще потребує докладного опрацювання, бо на аналітично-синтетичному рівні розглянуто лише його внесок у розвиток грушевськознавства⁵, історії козацтва⁶, частково - історіографії⁷ та історії України⁸. При цьому потребує вивчення його доробок з проблем історії XX століття, етнічних студій, персоналій тощо. Творчості Л. Винара притаманний широкий діапазон наукової проблематики, сміливість в обранні тем для дослідження, глибоке знання джерел та літератури, вдумливий аналіз, аргументація наукових гіпотез та обгрунтованість висновків.

Багато уваги ювіляр приділяє науковому редагуванню. Серед редагованих ним книг - серійні видання УІТ ("Епістолярні джерела грушевськознавства", "Історичні джерела", "Грушевськіяна", "Історіографічні студії" тощо), численні монографії та джерельні збірки, перший "Історичний атлас України" (1980 р.) та інші видання. Намагаючись включити україніку в американську наукову бібліографічну систему, він підготував низку довідкових бібліографічних видань та серій, серед яких "Reference Sources in the Social Sciences" (1960 р.), "Encyclopedic Directory of Ethnic Organizations in the United States" (1975 р.), "Encyclopedic Directory of Ethnic Newspapers and Periodicals in the United States" (1976 р., з Анною Винар), "Guide to Ethnic Museums, Libraries, and Archives in the United States" (1978 р.), був редактором шести томів серії "Reference Sources in the Social Sciences" (видавництво "Libraries Unlimited"), певний час редагував відділ "Етнічні студії" у відомому щорічнику довідкової літератури "American Reference Books Annual", був автором численних англомовних рецензій з історії та етнічних студій, у т. ч. й на українознавчі видання.

Після відновлення в 1991 р. Української держави, Л. Винар значну увагу в науковій та організаційній діяльності приділяє Україні, де він знайшов багато послідовників серед молодих українських учених. Людина вражаючої енергії й працелюбності, він став ініціатором та одним із організаторів міжнародних конгресів українських істориків в Україні (Чернівці, 2000 р.; Кам'янець-Подільський, 2003 р.; Луцьк, 2006 р.). Очолювані ним організації стали співорганізаторами численних наукових конференцій, пов'язаних із різноманітними науковими проблемами, а також IV (Одеса, 1999 р.) і V (Чернівці, 2002 р.) конгресів Міжнародної асоціації україністів.

Співпраця очолюваного Л. Винаром УІТ із такими відомими в Україні установами, як Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського Національної академії наук України, Інститут історії України НАНУ (та з його "Українським історичним журналом"⁹), Інститут української літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, Львівський національний університет ім. І. Франка, Національний університет "Острозька академія", Чернівецький національний університет та багатьма іншими сприяє виданню збірок джерел, мемуарів і листування відомих політичних і культурних діячів, праць визначних, але довгий час забутих в Україні істориків. Під керівництвом Л. Винара УІТ стало ініціатором проголошення 1966, 1984 та 1991 років роком Михайла Сергійовича Грушевського. Товариство є патроном музеїв М. Грушевського в Києві та Львові. При підтримці ювіляра та очолюваного ним УІТ і інших установ у Національному університеті "Острозька академія" було в 2002 р. створено Інститут дослідження української діаспори, а в жовтні 2006 р. відкрито першу в Україні та поза її межами кафедру історії української діаспори.

За заслуги в розвитку української науки у 1984 р. Любомир Винар був оголошений "Українцем року", президією НТШ у Львові був нагороджений медаллю Михайла Грушевського (Львів, 1994 р.), Світовим конгресом українців - "Медаллю св. Володимира" (Торонто, 1993 р.), Міжнародним фондом М. Грушевського - "Дипломом за визначний внесок у справу повернення Україні М. Грушевського" (Київ, 1996 р.). Його було обрано почесним академіком Національного університету "Острозька академія" (1999 р.), почесним доктором Чернівецького національного університету (2002 р.), почесним професором Волинського державного університету (2006 р.), почесним доктором Національного університету "Острозька академія" (2006 р.).

Своє життя ювіляр присвятив українській історичній науці, працюючи без матеріального винагород, довгі роки - з вірою в постання незалежної України. В американських університетах він виховав кілька поколінь дослідників і завжди намагався включити українську тематику в американське наукове життя.

Бажаємо ювілярові довгих років творчої натхненої праці, що принесе користь рідній Україні, якій завжди належало його серце!

-----

¹ Про Л. Винара див.: Любомир Р. Винар: історик, педагог, бібліограф / Ред. Олександер Домбровський. - Мюнхен, Нью-Йорк, Торонто, 1982. - 71 с; Баран О. Любомир Винар (3 нагоди 65-ліття) // Український історик. -1997. - Т. 34. - Ч. 1 - 4. - С. 11 - 32; Любомир Винар: Біобібліографічний покажчик (1950 - 1997). - Л.; К.; Париж; Нью-Йорк, 1998; Жуковський А. Любомир Винар: життя і діяльність (3 нагоди 65-ліття історика) // Любомир Винар: Біобібліографічний покажчик... - С. 7 - 27; Жуковський А. Любомир Винар: Життя, діяльність і творчість (З нагоди 50-ліття наукової діяльности) // На службі Кліо: Збірник наукових праць на пошану Любомира Романа Винара, з нагоди 50-ліття його наукової діяльності / Гол. ред.: М. Брайчевський, О. Домбровський, І. Гирич. - К.; Нью-Йорк; Торонто; Париж; Л., 2000. - С. 15 - 41; Домбровський О. Любомир Винар зблизька // Там само. - С. 53 - 61; Подвижник української історичної науки. - Чернівці, 1999. - 78 с. та ін.

² Ідеться про табори для переміщених осіб, створені окупаційною владою США, Англії та Франції на території Німеччини й Австрії.

³ Про науковий доробок Л. Винара див.: Любомир Винар. Біобібліографічний покажчик (1950 - 1997) / Ред. М. Романюк. - Л.; К.; Нью-Йорк, 1998. - 350 с.

стр. 228

⁴Гирич І. Професор Любомир Винар і сучасне грушевськознавство // Винар Л. Грушевськознавство: Генеза й історичний розвиток. - К., 1998 - С. 122 - 123.

⁵ Див.: Гирич І. Внесок "Українського історика" в грушевськознавство // Український історик. - Т. ХХХІ. -1994. - Ч. 1 - 4 (120 - 123). - С. 102 - 109; Його ж. Засновник грушевськознавства // Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації (Статті і матеріали). - К., 1995. - С. 18 - 22; Його ж. Професор Любомир Винар і сучасне грушевськознавство // Винар Л. Грушевськознавство. Генеза й історичний розвиток. - С. 119 - 126; Ковальський М., Атаманенко А. Теоретичне обгрунтування грушевськознавства (До 70-ліття Любомира Винара) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - Вип. 10. - К., 2004. - С. 30 - 41 та ін.

⁶Степанков В. Проблеми козацтва та його боротьби за незалежність України у творчості Любомира Винара // Винар Л. Козацька Україна. Вибрані праці / Ред. В. Степанков, упоряд. А. Атаманенко. - К.; Л.; Нью-Йорк, 2003. - С. 15 - 80.

⁷Атаманенко А. Сорок років служіння науці (Праці засновника і редактора "Українського історика" Любомира Винара про журнал) // Винар Л. "Український історик": 40 років служіння науці, 1963 - 2003: Статті і маеріяли / Ред. А. Атаманенко. - Нью-Йорк; Острог, 2003. - С. 9 - 25.

⁸Сакада Л. "Український історик": Генеза, тематика, постаті. - Нью-Йорк; К., 2003. - С. 261 - 267.

⁹ Інтерв'ю головного редактора "Українського історичного журналу" академіка НАН України В. А. Смолія // Укр. іст. журн. - 1995. - N 5. - С. 5.

Публикатор:

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

Комментарии: