Автор: А. Г. БУЛЬВIНСЬКИЙ

У статтi йдеться про дипломатичнi зносини України з iншими державами в перiод гетьманування Iвана Виговського (1657-1659), подано iнформацiю щодо обмiну посольствами й посланцями, наводяться данi про завдання посольств i мiсiй.

Перiод гетьманування Iвана Виговського був надзвичайно багатим на дипломатичнi контакти Української держави з iншими країнами. Напружена внутрiшня ситуацiя, пошук союзникiв, боротьба з експансiонiстськими зазiханнями Москви на українську державнiсть, потреба врегулювати вiдносини з сусiднiми державами сприяли iнтенсивнiй дипломатичнiй дiяльностi Вiйська Запорiзького. За два роки гетьманування Iвана Виговського (серпень 1657 - серпень 1659 pp.) контрагентами України в її зовнiшнiх зносинах було 11 держав: Московiя, Польща, Османська iмперiя, Кримське ханство, Швецiя, Трансiльванiя, Валахiя, Молдавiя, Iмперiя (Священна Римська iмперiя), Бранденбург i Баварiя.

Автор цiєї статтi ставить за мету подати якомога повний i вичерпний статистичний огляд дипломатичних зносин України з iноземними державами в перiод гетьманування Iвана Виговського. У поданих матерiалах фiксуються всi вiдомi нам обмiни послами або посланцями мiж Україною та iноземними державами. Данi, наведенi в статтi, досить рiзнорiднi щодо опису завдань i хронологiї мiсiй. Це зумовлено недостатньою повнотою iнформацiї в доступних нам джерелах - iнодi в них просто повiдомляється про прибуття посланця й не розшифровується мета мiсiї.

Бульвiнський Андрiй Григорович - канд. iст. наук, доцент кафедри iсторiї України Нацiонального педагогiчного унiверситету iм. М.П.Драгоманова (Київ).

стр. 125

Обмiн посольствами й посланцями мiж Вiйськом Запорiзьким i Польщею

У липнi 1657 р. посол польського короля Яна Казимира волинський каштелян Станiслав Казимир Беневський прибув в Україну з метою схилити Вiйсько Запорiзьке до союзу з Рiччю Посполитою. До 26 серпня вiн перебував у Чигиринi (пiсля смертi Б.Хмельницького деякий час навiть пiд домашнiм арештом). З 1 по 5 жовтня С.К.Беневський продовжував переговори в Корсунi, пiсля чого залишив Україну. У результатi було досягнуто домовленостi про українсько-польський кордон та продовження перемир'я до Трiйцi - ЗО травня 1658 р.¹

Приблизно з 16 i до 20 листопада 1658 р. посол польського короля Яна Казимира київський скарбник Даниїл Юрiй Воронич перебував у гетьмана Iвана Виговського. Вiн запропонував Вiйську Запорiзькому укласти союз з Польщею й повернутись у польське пiдданство² .

Орiєнтовно 4 грудня 1657 р. посланець гетьмана Iвана Виговського прибув до короля з запевненнями про бажання Вiйська Запорiзького жити в мирi з Польщею³ .

На початку сiчня 1658 р. гетьман Iван Виговський вiдправив до С.К.Беневського й короля львiвського грека Феодосiя Томкевича. 31 сiчня Томкевич зустрiвся з Беневським. 4 березня вiн ще перебував у Варшавi. Головним його завданням було прозондувати настрої польської елiти щодо можливостi переговорiв, з'ясувати повноваження С.К.Беневського, а також чи дiйсно поляки бажають згоди з Вiйськом Запорiзьким i чи готовi вони пiдтвердити козакам усi їхнi вiльностi та надати шiстьом тисячам iз них шляхетську гiднiсть⁴ .

На початку сiчня 1658 р. до короля було вiдправлено гетьманських посланцiв - козакiв Федоренка й Демка. Вони мали ввiчливими заявами щодо бажання згоди та розпливчастими пропозицiями "вiрностi пiдданства" утримати полякiв вiд порушення перемир'я й iнших ворожих дiй щодо Вiйська⁵ .

На початку березня гетьманський посол Павло Iванович Тетеря виїхав на Волинь у район Корця, Острога, Межирiччя для зустрiчi з польським комiсаром С.К.Беневським iз завданням урегулювати прикордоннi непорозумiння, утримати коронного гетьмана вiд порушення перемир'я та з'ясувати попереднi умови, необхiднi для початку переговорiв. На цих переговорах було досягнуто домовленостi щодо продовження козацько-польського перемир'я й пiдписано вiдповiдний договiр. Повернувся Тетеря десь на початку квiтня⁶ .

5 травня гетьман Iван Виговський вiдправив львiвського грека Феодосiя Томкевича "для подальших переговорiв" до польського комiсара С.К.Беневського. Щонайменше до 16 липня вiн перебував у Варшавi⁷ .

У перших числах червня Павло Тетеря як гетьманський посланець знов вирушив до С.К.Беневського з повноваженнями на ведення переговорiв i укладення попереднього договору з поляками. 6 червня Тетеря перебував у Чернiговi, 20 червня - у Межирiччi, а 25 червня - у Гощi, де й було пiдписано попередню домовленiсть щодо українсько-польського союзу⁸ .

На початку червня гетьман вiдправив на сейм своїх посланцiв на чолi з генеральним обозним Тимофiєм Носачем. Прибули вони до Варшави 23 червня⁹ .

Пiсля 16 червня до гетьмана Iвана Виговського прибув посланець С.К.Беневського Стралковський. 10 липня вiн повернувся до Беневського на Волинь¹⁰ .

22 серпня польськi комiсари - волинський каштелян С.К.Беневський i смоленський каштелян Казимир Людвiк Євлашевський - виїхали зi Львова до гетьмана Виговського. 31 серпня вони прибули до гетьманського табору пiд Гадячем, де залишалися до 6 вересня, дня пiдписання українсько-польського союзного трактату, який увiйшов в iсторiю як Гадяцькi статтi. Повертаючись у Польщу, комiсари 9 вересня прибули до Лохвицi¹¹ .

стр. 126

7 вересня гетьманськi посли - вiйськовий осавул Iван Ковалевський, Герасим Каплонський i Павло Тетеря - вирушили з-пiд Гадяча до Яна Казимира з проханням про вiйськову допомогу. В останнiх числах вересня - першiй декадi жовтня вони ще були в королiвському таборi пiд обложеним польськими вiйськами Торунем¹² .

Iмовiрно на початку грудня 1658 р. до Варшави з повноваженнями посла виїхав колишнiй київський полковник Антiн Жданович. Вiн мав завдання просити в польського короля вiйськової допомоги, обiцяючи пiдданство¹³ .

Приблизно в листопадi - груднi 1658 р. у Варшавi перебував гетьманський посланець Василь Кропивницький¹⁴ . У цей же перiод там були Iван Мазаранi та Дорович¹⁵ .

16 сiчня 1659 р. до короля вiдбули гетьманськi посланцi Якiв Слiзка та Григорiй Олыпанський iз проханням про пiдкрiплення й обiцянками подати вiйськову допомогу в разi потреби¹⁶ .

Вiдправлений в Україну польський комiсар С.К.Беневський з 16 по 29 сiчня 1659 р. супроводжував гетьмана Iвана Виговського з Переяслава до Чорнух, намагаючись переконати його погодитися на змiни в тих статтях Гадяцького договору, якi не влаштовували офiцiйну Варшаву й не могли бути затвердженi на вальному сеймi навеснi¹⁷ .

На початку лютого 1659 р. до Варшави прибуло козацьке посольство, яке повiдомило, що Iван Виговський активно готується "виступити до кордонiв своєї країни, не чекаючи нападу московiтiв"¹⁸ .

Мiж 4 i 9 березня з-пiд обложеного гетьманськими вiйськами Зiнькова на сейм у Варшаву вiдбули iрклiївський полковник Матвiй Патцкевич та вiйськовий осавул Гаврило Лiсовський, якi мали повiдомити королю й канцлеру маршрут основної делегацiї Вiйська Запорiзького й вимагати вiд парламенту не ратифiкувати угоду про внесення змiн до Гадяцького договору до прибуття делегацiї. Патцкевич i Лiсовський виїхали з Варшави мiж 31 травня та 11 червня¹⁹ .

25 березня в польськiй столицi з'явилися новi гетьманськi посли на сейм - Федiр Виговський та миргородський полковник Григорiй Лiсницький. Вони мали засвiдчити чiтку й безкомпромiсну позицiю Вiйська Запорiзького щодо неможливостi перегляду релiгiйних статей угоди. Варшаву посли залишили мiж 31 травня й 11 червня²⁰ .

2 квiтня, iз завданням переконати гетьмана погодитися на змiни в Гадяцьких статтях для їх затвердження сеймом, iз Варшави виїхав Криштоф Перетяткович. 16 - 20 квiтня вiн був у Чигиринi. 28 квiтня К.Перетяткович, домiгшись у гетьмана згоди на запропонованi поляками змiни в статтях, повернувся до польської столицi²¹ .

10 квiтня у Варшаву на сейм прибули гетьманськi посли - турово-пiнський полковник Костянтин Виговський та Юрiй Немирич. Вони також мали добиватися ратифiкацiї Гадяцького договору в незмiненому виглядi й переконати полякiв пiдтвердити т.зв. "Пункти виконання Гадяцького пакту". Крiм того, посли повиннi були провести консультацiї з дипломатичними представниками iнших європейських країн щодо їхнього бачення мiсця України в регiонi та з'ясувати можливостi спiвпрацi. З Варшави вони вiдбули мiж 31 травня й 11 червня²² .

ЗО квiтня 1659 р. на чолi основної частини офiцiйної делегацiї Вiйська Запорiзького на сейм у Варшаву прибули вiйськовий обозний Тимофiй Носач та вiйськовий писар Iван Груша з завданням присягою пiдтвердити союз Вiйська Запорiзького та Речi Посполитої й перехiд України пiд зверхнiсть польського короля. Iз Варшави делегацiя виїхала мiж 31 травня й 11 червня²³ .

стр. 127

Обмiн посольствами та посланцями мiж Вiйськом Запорiзьким i Московiею

4 - 22 серпня 1657 р. у Москвi перебували посли гетьмана Богдана Хмельницького - переяславський полковник Павло Тетеря, Федiр Виговський, Якiв Пекулацький з товаришами з завданням просити в царя вiйськової допомоги проти татар, напади яких на пiвденнi райони Вiйська Запорiзького почастiшали влiтку 1657 р. В Україну посли повернулися на початку вересня²⁴ . Москва використала приїзд цього посольства як привiд для введення в Україну на початку вересня 30-тисячного корпусу на чолi з князем Г.Г.Ромодановським.

11 серпня 1657 р. указ про вiдправку царським послом в Україну отримав стольник Василiй Петрович Кiкiн. Вiн повинен був з'ясувати ставлення мiсцевих жителiв до запланованого московським урядом запровадження в Українi iнституту царських воєвод та готувати грунт для великого посольства на чолi з ближнiм царським боярином князем О.М.Трубецьким. 19 серпня Кiкiн прибув в Україну, а з 23 серпня до 3 вересня перебував у Чигиринi²⁵ .

17 серпня посланцем-спостерiгачем вiд путивльського воєводи боярина Нi-кiти Олексiйовича Зюзiна з Путивля в Україну вирушив пiддячий I.Роколов. 21 серпня вiн прибув до Чигирина, а 31 серпня повернувся до Путивля. Роколов був першим росiйським посланцем в Україну пiсля смертi гетьмана Б.Хмельницького²⁶ .

19 серпня вийшов указ про вiдправку в Україну царським послом полковника й стрiлецького голову Артамона Сергiйовича Матвеева. Вiн привiз у Чигирин проект нового договору, який Москва планувала укласти з новообраним гетьманом Вiйська Запорiзького. З 2 вересня А.С.Матвеев перебував у Чигиринi²⁷ .

18 жовтня вийшов царський указ про вiдправку в Україну посланцем стряпчого Дмiтрiя Iвановича Рогозiна, який мав засвiдчити запiзнiле визнання Москвою факту обрання Iвана Виговського гетьманом. 9 листопада Д.I.Рогозiн виїхав iз Путивля в Україну. 17-22 листопада вiн перебував у Чигиринi, а 29 листопада царський посланець повернувся до Путивля²⁸ .

26 жовтня гетьман Iван Виговський у Переяславi зустрiвся з присланим в Україну на чолi царських вiйськ окольничим, князем Григорiєм Григоровичем Ромодановським. Пiд час переговорiв гетьман намагався спрямувати Ромодановського з вiйськами на Правобережжя - протистояти полякам i татарам, щоб мати вiльний простiр для дiй проти лiвобережної опозицiї, а також убезпечити себе вiд можливих недружнiх акцiй з боку воєводи, вiдрiзавши його вiд Московiї, та отримати додаткову гарантiю безпеки пiвденно-захiдних кордонiв Вiйська Запорiзького²⁹ . Проте Ромодановський вiдмовився йти за Днiпро.

8-27 листопада в Москвi перебували козацькi посли - корсунський осавул Юрiй Мiневський, його брат Василь Мiневський, сотник Юхим Коробко та iн. Вони мали просити "пiдкрiпити й затвердити" обрання Iвана Виговського гетьманом Вiйська Запорiзького й видати вiдповiдну жалувану грамоту³⁰ .

16 листопада в Москву прибуло гетьманське посольство на чолi з Самiйлом Почановським та Iваном Шимошенком iз завданням домогтися покарання "посланцiв вiд свавiльникiв" та наказати Ромодановському активно виступити проти непокiрних опозицiонерiв³¹ .

21-30 листопада в Москвi перебували посланцi опозицiйно налаштованого щодо гетьмана Виговського кошового Запорiзької Сiчi Якова Федоровича Барабаша - Михайло Iванов (Стринжа), Iван Степанов, Якiв i Семен Остаф'єви з товаришами. Вони звинуватили Iвана Виговського в "зрадi", яка проявилась у його зносинах iз Кримом i Польщею, а також мали добитися визнання Москвою гетьманських виборiв недiйсними й призначення нових³² .

стр. 128

29 листопада 1657 р. вийшов указ про вiдправку у Вiйсько Запорiзьке царського посла, окольничого й оружейничого, воєводи ржевського Богдана Матвiйовича Хитрово та стольника Iвана Афанасiйовича Прончишева. З 16 сiчня до 10 березня 1658 р. вони перебували в Українi, а 22 березня їх офiцiйно зустрiли в Калузi. Хитрово повинен був вiдiгравати роль царського арбiтра на загальнiй козацькiй радi, яку вiн мав зiбрати для "заспокоєння" Вiйська. Послу було доручено передати Iвану Виговському царську жалувану грамоту на гетьманство в обмiн на згоду гетьмана вивести козацькi вiйська з Бiлорусiї й прийняти московськi гарнiзони³³ .

23 грудня 1657 р. до Москви прибув гетьманський посланець Никифор Ємельянов³⁴ .

18 сiчня 1658 р. гетьман Iван Виговський разом iз миргородським полковником Григорiєм Софонтiйовичем Лiсницьким та кальницьким (вiнницьким) полковником Iваном Федоровичем Богуном зустрiвся в українському прикордонному мiстечку Костянтиновi з путивльським воєводою боярином Нiкiтою Олексiйовичем Зюзiним. Метою цiєї зустрiчi було прозондувати у вiдносно лояльного до Виговського путивльського воєводи позицiю Москви напередоднi приїзду царського посла³⁵ .

28 сiчня до Путивля прибули посланцi опозицiйно налаштованого до Iвана Виговського полтавського полковника Мартина Iвановича Пушкаря Данило Герасимов та Єремiй Марков з товаришами з завданням знову повiдомити царевi про "зраду" гетьмана, його об'єднання з поляками й татарами та про намiри спалити Полтаву, а потiм "iти вiйною з татарами пiд государевi україннi мiста, зараз, зимою, поки Днiпро стоїть". Посланцi повиннi були просити негайної вiйськової допомоги проти гетьмана. Чи були вони в Москвi, невiдомо³⁶ .

8 лютого полтавський полковник М.I.Пушкар вiдправив з Гадяча до царя своє посольство на чолi з Петром Яковенком iз повiдомленням про укладення Iваном Виговським українсько-татарського союзу та проханням пiдтримати вiрну престолу частину Вiйська Запорiзького. З 19 лютого до 6 березня 1658 р. посольство М.I.Пушкаря перебувало в Москвi³⁷ .

18 лютого з Переяслава виїхали гетьманськi посланцi Фiлон Гаркуша та Мартин Яцкiвський з товаришами. Вони повиннi були повiдомити центральнiй московськiй владi про намiр гетьмана Iвана Виговського особисто приїхати в Москву для побачення з царем, якщо полтавський полковник реально припинить ворожi дiї проти гетьмана й визнає його владу³⁸ .

З березня до Москви вiдбув гетьманський посланець нiжинський протопiп Максим Филимонович. 17 квiтня вiн ще перебував у Москвi. Посланець повинен був повiдомити царевi, що у зв'язку з активiзацiєю дiй опозицiї гетьман Iван Виговський, "не згасивши того вогню", не може зараз залишити Україну й особисто засвiдчити своє пiдданство. Натомiсть посланець просив прислати в Україну "воєвод з ратними людьми" для боротьби з повстанцями³⁹ .

6 березня вийшов указ про вiдправку у Вiйсько Запорiзьке царського посла пiддячого Фiрса Байбакова. 13 березня вiн прибув у Путивль, 17-21 березня перебував у Полтавi, а 27 березня повернувся до Путивля⁴⁰ .

19 березня до Москви вирушило гетьманське посольство на чолi з миргородським полковником Григорiєм Лiсницьким та Михайлом Радченком. З 5 до 22 квiтня посланцi гетьмана перебували в Москвi, а 18 травня вони вже були в Путивлi. Лiсницький мав спростувати звинувачення з боку опозицiї на адресу гетьмана, запевнити царя, що козаки непорушно дотримуються своєї присяги Москвi й пояснити, що укладення союзу з татарами викликане вкрай загрозливою обстановкою на захiдному кордонi Вiйська. Не виключено, що без узгоджен-

стр. 129

ня з урядом Лiсницький вiд iменi гетьмана й Вiйська Запорiзького висловив прохання послати в Україну царських комiсарiв для складання реєстру, а з ними служилих людей, "щоб бунтiв... нiхто починати не наважувався"⁴¹ .

21 березня з Полтави до Москви з новими доносами про "зради" гетьмана виїхало посольство лiдера антигетьманської групи полтавського полковника М.I.Пушкаря на чолi з Iваном Iскрою, Михайлом Степановичем, Марком Пушкарем. 27 березня вони прибули в Путивль, а з 17 квiтня до 10 травня перебували в Москвi. Iскра не залишав Москву до грудня⁴² .

5 квiтня було оголошено указ про вiдправку у Вiйсько Запорiзьке царського посла стольника Iвана Даниловича Опухтiна. Вiн повинен був запевнити Пушкаря та його прихильникiв у гарантiях недоторканностi з боку гетьмана, утримати того вiд розгрому повстанцiв до приходу царських воєвод i переконати Iвана Виговського розв'язати усобицю мирним шляхом за допомогою царя. Стольник також був призначений постiйним царським резидентом при гетьманi й мав стежити за ситуацiєю в Українi та, очевидно, i за самим Iваном Вигов-ським⁴³ .

17 квiтня - 10 травня до Москви з повiдомленням про "зраду" гетьмана й проханням вiйськової допомоги приїхали посли iншого лiдера опозицiї - миргородського полковника Степана Довгаля - Петро Ольшанський, Павло Апостол, Михайло Тиша з товаришами⁴⁴ .

21 квiтня в Москвi перебували й гетьманськi посли Прокопiй Бережецький та вiнницький (кальницький) полковник Iван Федорович Богун з товаришами. Вони повiдомили царевi про розростання соцiального конфлiкту в Українi й просили використати свiй авторитет i вiйськову силу для допомоги гетьманському урядовi в придушеннi заворушень⁴⁵ .

22 квiтня вийшов указ про вiдправку в Україну царського посла стольника Iвана Михайловича Алфiмова. 7 травня вiн прибув у Путивль i щонайменше до 14 травня перебував у Полтавському полку з завданням переконати Пушкаря припинити бунт i визнати владу гетьмана, а вiд репресiй колишнiх опозицiонерiв охоронятимуть московськi воєводи, якi незабаром прибудуть у Вiйсько Запорiзьке⁴⁶ .

23 квiтня вийшов указ про вiдправку на Запорiжжя, до одного з лiдерiв повстання Я.Барабаша, царського посла дворянина Никифора Хрисанфовича Волкова. Вiн мав переконати запорiжцiв пiдкоритися гетьманськiй владi. 17 червня Волков ще був у Чигиринi⁴⁷ .

26 квiтня з Полтави до Москви виїхали посли полковника М.I.Пушкаря Дем'ян Кужеля й Павло Волошин з проханням про допомогу. 1 травня вони прибули в Путивль, а 13 травня - до Москви⁴⁸ .

14 травня з гетьманом Iваном Виговським пiд Голтвою зустрiвся царський посол стольник П.Д.Скуратов, який мав наказ Москви переконати гетьмана дочекатися реакцiї Пушкаря й Барабаша на царськi грамоти, надiсланi до них з I.М.Алфiмовим i Н.Х.Волковим, а доти не вдаватися до жодних дiй щодо повстанцiв⁴⁹ .

11 травня вийшов указ про вiдправку в Україну царського посла стольника Василiя Петровича Кiкiна. Вiн повинен був повiдомити гетьмановi, що в Україну вирушають царськi воєводи, якi мають забезпечити лад i спокiй, i що пiсля їхнього прибуття й лише за царським указом можна провадити розшуки та страти бунтiвникiв. Гетьману заборонялося самому, а тим бiльше з татарами, ходити на повстанцiв, "щоб кров християнська не пролилась". Кiкiн також одержав наказ з'ясувати ступiнь пiдтримки Виговського й Пушкаря козаками, та визначити внутрiшньополiтичнi розклади. Перебував вiн у гетьмана щонайменше до 30 травня⁵⁰ .

стр. 130

21 травня опозицiйний миргородський полковник Степан Довгаль вiдправив iз Зiнькова до Москви Григорiя Дулненка й Iвана Грищенка з проханням про допомогу в боротьбi проти гетьмана Iвана Виговського. Прибули вони в Москву 10 червня⁵¹ .

У травнi 1658 р. у Москвi перебували посланцi лiдера опозицiї полтавського полковника М.I.Пушкаря Кирик Мартинович Пушкар i Данило Якименко з товаришами.

17 червня, одразу по прибуттi до Києва, новопризначений царський воєвода князь В.Б.Шереметев вiдправив до гетьмана свого посланця Якова Крекши-на iз запрошенням прибути на розмову. 28 червня Я.Крекшин перебував у Чигиринi. 2 липня вiн повернувся до Києва⁵² .

ЗО червня гетьман Iван Виговський послав до прибулого в Україну з царськими вiйськами окольничого князя Ромодановського козакiв iз вимогою видати лiдерiв повстанцiв⁵³ .

Приблизно 26 червня до Чигирина вирушив посланець Ромодановського рейтар А.Покушелєв, який на початку липня передав гетьману вимогу воєводи приїхати до нього, згiдно з царським указом, на розмову⁵⁴ .

12 липня Шереметев вiдправив до гетьмана Iвана Виговського в Чигирин Якова Крекшина з новим запрошенням прибути в Київ на переговори про "великi царської величностi справи". 18 липня посланець повернувся до Києва⁵⁵ .

Орiєнтовно 21-24 липня до Iвана Виговського вiд Ромодановського прибув Григорiй Iванович Косагов, який просив гетьмана приїхати до окольничого в Прилуки на зустрiч⁵⁶ .

Вiдмовившись приїхати на зустрiч з воєводою в Київ, 24 липня гетьман вiдпустив з Чигирина нових посланцiв Шереметева - полковника Рафаїла Корсака та капiтана Станiслава Яблонського. 28 липня вони повернулися в Київ⁵⁷ .

З початку серпня й щонайменше до 19 жовтня в Чигиринi перебував царський посланець Ф.Тюлюбаєв⁵⁸ .

26 липня вийшов указ про вiдправку в Україну царського посланця пiддячого Якова Портомоїна. Вiн мав запевнити гетьмана в царськiй ласцi й просити не чинити нерозважливих крокiв. Окрiм того, на пiддячого покладалася розвiдувальна мiсiя: "Роздивитись i розвiдати про всiлякi тамтешнi вiстi й записати iстинно й ту записку берегти в себе мiцно". З 9 серпня до 19 жовтня Портомоїн перебував у Чигиринi, а 22 жовтня повернувся до Путивля⁵⁹ .

30 серпня українське прикордонне мiстечко Комишня вiдвiдав царський посол дяк Василiй Михайлович Кiкiн. Вiн мав завдання переконати гетьмана розпустити вiйська й татар та направити двох полковникiв з полками на пiвнiчний кордон Вiйська Запорiзького з наказом стати пiд команду князя Ю.О.Долгорукого, якщо на з'їздi у Вiльно мiж росiйськими й польськими комiсарами не буде досягнуто згоди, а про всi непорозумiння гетьмана з князями Г.Г.Ромодановським i В.Б.Шереметєвим писати царю. Виконуючи свою мiсiю, 31 серпня -7 вересня В.М.Кiкiн перебував у гетьманському таборi пiд Гадячем, all вересня повернувся до Путивля⁶⁰ .

Пiсля поразки козацьких вiйськ пiд Києвом гетьман Iван Виговський, щоб утримати київського воєводу Шереметева вiд подальших рiшучих дiй, 31 жовтня направив до нього своїх посланцiв - переяславського полковника Тимофiя Цецюру й вiйськового осавула Iвана Скоробагатенка - просити про зустрiч⁶¹ .

31 жовтня пiд Києвом вiдбулася зустрiч гетьмана Iвана Виговського з київським воєводою боярином князем В.Б.Шереметєвим. На цiй зустрiчi гетьман пiдкорився царевi й попросив його про припинення вiйськових дiй⁶² .

9 листопада до Києва приїхала представницька делегацiя старшини Вiйсь-

стр. 131

ка Запорiзького, до складу якої входили полковники: подiльський - Остап Гоголь, кальницький - Андрiй Бештанка, бiлоцеркiвський - Iван Кравченко, корсунський наказний - Осип Привицький, вiйськовий осавул Федiр Вовк та декiлька сотникiв. Присягою в присутностi Шереметева вони скрiпили перемир'я та пiдтвердили обiцянки гетьмана⁶³ .

9 листопада 1658 р. як посол Вiйська Запорiзького до Москви вiдбув бiлоцеркiвський полковник Iван Кравченко. Його завданням було згладити наявнi суперечностi, засвiдчити вiрне пiдданство гетьмана й Вiйська царевi. Посол мав просити стримати активнiсть московських воєвод в Українi, дiї яких постiйно призводили до конфлiктiв та вiйськового протистояння. У груднi 1658 - березнi 1659 р. Iван Кравченко перебував у Москвi. 10 квiтня князь Трубецькой вiдпустив його з прикордонного Костянтинова до Iвана Виговського⁶⁴ .

29 листопада в обоз до окольничого Ромодановського пiд м. Варву приїхав з групою старшин гетьманський посланець, переяславський полковник Тимофiй Цецюра. Вiд iменi Iвана Виговського вiн попросив припинити вiйськовi дiї, розвести вiйська й укласти перемир'я. Пiсля присяги Т.Цецюри, вiйськового осавула I.Скоробагатька та iнших старшин на вiчне пiдданство царевi, Ромоданов-ський задовольнив прохання гетьмана⁶⁵ .

21 грудня 1658 р. до Москви приїхав посланець наказного гетьмана Iвана Безпалого роменський сотник Кiндрат Войтенко з доносом на Iвана Виговського⁶⁶ .

23 грудня 1658 р. вийшов указ про вiдправку у Вiйсько Запорiзьке царських посланцiв - майора Григорiя Булгакова та пiддячого Фiрса Байбакова. Вони мали оповiстити гетьмана й усе Вiйсько, що згiдно з проханням гетьманських посланцiв, цар наказав скликати взимку вiйськову раду в Переяславi за участю князiв О.М.Трубецького, В.Б.Шереметева, Г.Г.Ромодановського та iн. Гетьману наказувалося розпустити козацьке вiйсько, вивести з України всi iноземнi вiйська, негайно послати до Москви нове посольство з висловленням покори, а самому в лютому 1659 р. приїхати до Переяслава на раду, де "мають бути припиненi усобицi й чвари". Окрiм офiцiйної, московське посольство мало виконувати ще й пропагандистську та розвiдувальну функцiї⁶⁷ .

26 грудня 1658 р. у Москвi перебував посланець наказного гетьмана Iвана Безпалого Василь Андрєєв. Повернувшись в Україну, вiн привiз опозицiонерам царську грамоту про скликання загальної козацької ради в Переяславi⁶⁸ .

У лютому 1659 р. в Москвi перебував посланець наказного гетьмана Iвана Безпалого Осип Зинов'єв⁶⁹ .

Приблизно 10 лютого 1659 р. з Москви в Україну виїхав царський посол пiддячий Григорiй Старков з пропозицiєю припинити бойовi дiї, розпустити вiйська й татар та розпочати переговори з князем О.М.Трубецьким. 24 лютого Старков вирушив iз Путивля в Україну. З 4 до 17 березня вiн перебував у таборi гетьмана Iвана Виговського пiд Зiньковом, а 21 березня 1659 р. повернувся в Путивль⁷⁰ .

19 березня Трубецькой вiдправив Т.Юденкова й С.Вiкторова до гетьмана Iвана Виговського з пропозицiєю приїхати на зустрiч для врегулювання ситуацiї⁷¹ .

7 квiтня з Ромен у Москву до царя вiдбув посланець наказного гетьмана Iвана Безпалого Севастян Iванов. Прибувши 1 травня до царської столицi, вiн передав прохання I.Безпалого прислати до Ромен додатковий загiн московських вiйськ, гармати, порох та видати мiсту охоронну грамоту. 17 травня Iванов був вiдпущений iз Москви⁷² .

Приблизно 10 квiтня полтавський полковник Кирик Мартинович Пушкар

стр. 132

вiдправив iз Полтави до царя свого брата Марка Мартиновича Пушкаря з аналогiчними проханнями. 9 травня той ще був у Москвi⁷³ .

4 червня з табору пiд обложеним Конотопом Трубецькой вiдправив посланцiв до гетьмана Iвана Виговського - донських козакiв Єремiя Андрiйовича Попова, Єремiя Степановича Попова з товаришами. Пiд приводом передачi запрошення "до розмови" вони повиннi були зiбрати iнформацiю про мiсцезнаходження й кiлькiсть вiйськ гетьмана. Були вiдпущенi Виговським уже з-пiд Ромен лише 18 липня⁷⁴ .

15 липня з Путивля до царя виїхали посланцi наказного гетьмана Iвана Безпалого на чолi з вiйськовим осавулом опозицiонерiв Семеном Сергiйовичем Черкесом. 26 липня вони прибули в Москву, а 3 серпня були вiдпущенi додому⁷⁵ .

17 серпня 1659 р. виїхали з Путивля, а 28 серпня прибули до царя в Москву посланцi наказного гетьмана Iвана Безпалого на чолi з сотниками Михайлом Алексєєвим, Семеном Яковлєвим i Семеном Симановим⁷⁶ .

Обмiн посольствами й посланцями мiж Вiйськом Запорiзьким i Оттоманською Портою

У вереснi 1657 р. в Чигиринi перебував посланець султана Мухаммеда IV чауш Агмет. 1-5 жовтня вiн був у Корсунi. Пiд час переговорiв гетьман Iван Виговський пообiцяв заборонити козакам "ходити на море" у вiдповiдь на обiцянку султана не допомагати вiйськами полякам та iншим ворогам козакiв⁷⁷ .

У вереснi 1657 р. до Стамбула поїхав посол гетьмана Iвана Виговського Федiр Коробка з завданням переконати Порту не ходити вiйною в Україну та просити султана заборонити кримському хану нападати на козакiв⁷⁸ .

У сiчнi 1658 р. в Чигиринi перебував чауш султана Мухаммеда IV, який повiдомив гетьману, що султан наказав кримському хану помиритися з козаками "i вiйною на них ходити не велiв"⁷⁹ .

Iмовiрно на початку грудня 1658 р. до Стамбула як гетьманський посол вирушив колишнiй київський полковник Антiн Жданович. Вiн мав завдання просити в турецького султана вiйськової допомоги, обiцяючи пiдданство⁸⁰ .

У сiчнi-лютому 1659 р. до Стамбула їздили гетьманськi посли Герман i Стоматенко з пропозицiєю прийняти Вiйсько Запорiзьке в пiдданство та допомагати один одному у випадку вiйни чи нападу ворогiв⁸¹ .

18 квiтня з Чигирина був вiдпущений посол турецького султана волощанин Астаматi, який привiз Iвановi Виговському повiдомлення про прийняття його в пiдданство, у чому гетьман i присягнув у присутностi турецьких послiв. Для укладення державного договору з Туреччиною Iван Виговський обiцяв вислати до Стамбула своє велике посольство⁸² .

Навеснi 1659 р. у складi гетьманського посольства до султана їздив Остафiй Гiновський⁸³ . Завдання посольства невiдоме.

У серединi вересня 1659 р. у табiр султана пiд Адрiанополем прибув посол Iвана Виговського Ярема Петрановський. Вiдпущений у серединi сiчня 1660 р.⁸⁴

Обмiн посольствами й посланцями мiж Вiйськом Запорiзьким i Кримським ханством

У жовтнi 1657 p., пiсля Корсунської ради, гетьман Iван Виговський вiдправив до хана свого посланця Трунчина з пропозицiєю про вiдновлення союзу⁸⁵ .

У 20-х числах листопада до хана в Крим виїхали гетьманськi посли Федiр Бут та Панас Процуня з завданням утримати татар вiд походу в Україну та з пропозицiєю вiдновити українсько-татарський союз часiв Б.Хмельницького. У Бахчисарай посли прибули до 14 грудня. По дорозi додому на початку лютого 1658 р. вони заїжджали на Сiч⁸⁶ .

стр. 133

На початку сiчня 1658 р. для укладення союзного договору з гетьманом у Чигирин прибули посли кримського хана Мухаммед-Ґiрея IV мурза Карач-бей i Селiм-ara. У результатi переговорiв в останнiх числах сiчня було укладено українсько-татарський союз ⁸⁷ .

На початку березня в Бахчисараї з'явився гетьманський посланець сотник Дементiй iз проханням надiслати вiйськову допомогу для боротьби з повсталими й для захисту українських мiст вiд них та вiд "государевих московських людей"⁸⁸ .

Приблизно на Великдень (11 квiтня) до Бахчисарая з проханням про вiйськову допомогу для приборкання повстання, очолюваного М.Пушкарем i Я.Барабашем, приїхав iнший гетьманський посланець - сотник Жгулай⁸⁹ .

Десь у 20-х числах квiтня Iван Виговський, довiдавшись про наближення союзних татарських вiйськ на чолi з Карач-беєм, вислав йому назустрiч на Цибульник нiжинських полкових сотникiв Романа Ракушку та Левка Бута, у присутностi яких перекопський мурза присягнув на союз iз Iваном Виговським i вiрнiсть гетьману⁹⁰ .

На початку червня з проханням про вiйськову допомогу до хана був вiдправлений гетьманський посланець мошенський сотник Степан⁹¹ .

На початку грудня 1658 р. до Бахчисарая виїхав гетьманський посол вiйськовий писар Iван Груша з проханням про вiйськову пiдтримку⁹² .

Обмiн посольствами й посланцями мiж Вiйськом Запорiзьким i Швецiєю, Австрiєю (Iмперiєю), Трансiльванiєю, Валахiєю, Молдавiєю, Бранденбургом та Баварiєю

У червнi - серпнi 1657 р. в Чигиринi перебував посол трансiльванського князя Д'єрдя Ракоцi II - Франц Шебеша. Пiсля смертi гетьмана Б.Хмельницького генеральний писар Iван Виговський 7 серпня пiдписав i передав трансiльванському пословi "Декларацiю Вiйська Запорiзького", у якiй пiдтвердив чиннiсть союзу з Трансiльванiєю, укладеного за Б.Хмельницького, зокрема й зобов'язання Вiйська збройною силою допомагати Д'єрдю Ракоцi та його наступникам у боротьбi проти туркiв, татар та iнших ворогiв⁹³ .

У вереснi 1657 р. послом до господарiв Валахiї (Мултянiї) i Молдавiї був вiдправлений гетьманський пiдписок Остафiй iз завданням утримати їх вiд приєднання до ймовiрного походу в Україну татар⁹⁴ .

З 9 червня й до початку жовтня 1657 р. в Українi перебували посол шведського короля Карла X Ґустава Ґустав Лiлiекрона та шведський дипломатичний агент Даниїл Олiвеберґ, пiд час мiсiї яких 6 жовтня в Корсунi було пiдписано українсько-шведський союзний договiр⁹⁵ .

На початку жовтня 1657 р. в Чигиринi перебували волоський, молдавський i австрiйський посли⁹⁶ .

У першiй половинi березня 1658 р. до Чигирина приїхав посол бранденбурзького курфюрста Фрiдрiха Вiльгельма ротмiстр Александр Ахiллес Мейн iз привiтаннями Iвану Виговському з приводу обрання його гетьманом i завданням сприяти примиренню Вiйська Запорiзького та Речi Посполитої⁹⁷ .

У перших числах травня 1658 р. в Польщу й Швецiю з мiсiєю вирушив львiвський мiщанин, гетьманський дипломатичний агент Феодосiй Томкевич. Головним його завданням було переконати шведського короля укласти мир iз Польщею, а не з Московiєю. 15 липня 1658 р. польський король Ян Казимир листом повiдомив гетьману Iвану Виговському про вiдмову пропустити Томкевича до Швецiї⁹⁸ .

стр. 134

З початку серпня й, можливо, до жовтня 1658 р. шведським послом в Українi був Нiколас Кенiї⁹⁹ . Змiст переговорiв нам невiдомий, проте вiдомо, що одним iз питань, яке за сприяння гетьманського уряду мав розв'язати посол, було звiльнення з татарського полону шведського генерал-майора I.I.Рiддергельма та iнших шведських офiцерiв, якi перебували в неволi з вересня 1656 р.

8 жовтня гетьман Iван Виговський, a 11 жовтня Ю.Немирич надiслали листи шведському королю Карлу X Ґуставу та його братовi герцоговi Адольфу Iоанну, сподiваючись реанiмувати українсько-шведський союзний договiр¹⁰⁰ .

Наприкiнцi травня 1659 р. Юрiй Немирич вiд iменi Вiйська Запорiзького проводив у Варшавi консультацiї з послом iмператора Леопольда I Габсбурга Франциском де Лiзоля з метою прозондувати плани Австрiї в регiонi¹⁰¹ .

Навеснi 1659 р. у Варшавi Юрiй Немирич вiд iменi Вiйська Запорiзького вiв переговори з послом бранденбурзького курфюрста Фрiдрiха Вiльгельма. Вiн запевнив посла в тому, що козаки пiдтримуватимуть зусилля курфюрста щодо забезпечення польської корони за представником династiї Габсбургiв, про що мiж Бранденбургом та Австрiєю iснувала спецiальна домовленiсть¹⁰² .

Також вiдомо, що в Стокгольмському державному архiвi зберiгається лист гетьмана Iвана Виговського до пфальцграфа райнського й герцога баварського Фердинанда Марiї, що свiдчить про спробу встановлення дипломатичних вiдносин з баварським курфюрстом¹⁰³ . Чи дiйшов лист до адресата, встановити не вдалося.

Отже, з огляду на викладенi матерiали, можемо зробити такi висновки:

1. За перiод iз серпня 1657 р. по серпень 1659 р. Українська держава, як зафiксовано в документах, обмiнялась дипломатичними представниками: з Московiєю - 54 рази, Польщею - 23, Туреччиною - 8, Кримом - 7, Швецiєю - 4, Iмперiєю, Бранденбургом, Валахiєю (Мултянiєю) та Молдавiєю - по два рази, Трансiльванiєю й Баварiєю - по одному разу. Сто п'ять обмiнiв послами й посланцями з одинадцятьма європейськими й азiйськими державами за два роки (непевнi данi щодо Баварiї тут не враховано) - це свiдчення того, що, з одного боку, Україна проводила власну активну зовнiшню полiтику (вiдправила 65 посольств i посланцiв), а з iншого - була об'єктом пильної уваги й контрагентом впливових європейських i азiйських держав (прийняла 40 посольств i посланцiв).

2. Iнтенсивнiсть обмiнiв посольствами й спiввiдношення прийнятих i вiдправлених дипломатичних мiсiй дуже чiтко корелюються з характером двостороннiх вiдносин iз тiєю чи iншою країною. Так, наприклад, головним контрагентом зовнiшнiх зносин України в цей перiод була Московська держава (в Україну прибуло 23 мiсiї, а до Москви вiдправлено 31). У даному випадку можна говорити про загалом рiвну зацiкавленiсть сторiн у двостороннiх контактах, а вiдповiдно й про однакову iнтенсивнiсть дипломатичних зв'язкiв, особливо якщо пам'ятати про загострення українсько-московських вiдносин у часи правлiння гетьмана Iвана Виговського, яке призвело до українсько-росiйської вiйни 1658 - 1659 pp.

Дещо iнша ситуацiя вимальовується при розглядi українсько-польських дипломатичних контактiв. Так, до Польщi вiдправлено 17 дипломатичних мiсiй, а прийнято лише 6. Цi цифри свiдчать про бiльшу зацiкавленiсть Чигирина в налагодженнi вiдносин iз Варшавою, що цiлковито вiдповiдало сутi тодiшнiх подiй, адже гетьман Iван Виговський розраховував на союз i допомогу Польщi у вiйнi з Московiєю. Так само, як i на допомогу Кримського ханства, що позначилося на структурi українсько-татарських вiдносин: у Крим вiдправлено 6 дипломатичних мiсiй, а прийнято лише одну.

стр. 135

У стосунках України з iншими державами простежується певна рiвновага, яку можна трактувати як зацiкавленiсть у взаємних контактах. Так, до Оттоманської Порти було вiдправлено 5 мiсiй, прийнято - 3; до Швецiї вiдправлено 2 мiсiї й прийнято також двi; з Молдавiєю, Валахiєю, Iмперiєю та Бранденбургом вiдбулося по одному дипломатичному контакту з iнiцiативи України й по одному - за iнiцiативою протилежної сторони.

Можна також говорити про вiдносно бiльшу зацiкавленiсть Трансiльванiї у контактах з Україною: адже саме трансiльванський князь Д'єрдь Ракоцi II потребував вiйськової пiдтримки й союзу з Вiйськом Запорiзьким.

У цiлому, на нашу думку, наведенi матерiали сприятимуть виробленню системного погляду на зовнiшнi зносини України в перiод гетьманування Iвана Виговського.

-----

¹ Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далi - АЮЗР). - СПб., 1863. - Т.4. - С. 5, 6, 8, 11 - 15, 36, 53, 66 - 67; СПб., 1879. - Т.11. - С.804 - 805, 814; Томашiвський С. Ватиканськi матерiали до iсторiї України. Т.1 // Жерела до iсторiї України. - Т. XVI. - Львiв, 1924. - С.232.

² АЮЗР. - Т.4. - С.66 - 67, 72, 76.

³ Герасимчук В. Матерiали до iсторiї козаччини XVII вiку. - Львiв, 1994. - С.38.

⁴ Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов (далi - Памятники...). - Т.З. - К., 1852. - С. 181 - 182, 217, 219 - 220; Дополнения к Актам историческим, собранные и изданные Археографическою комиссиею. - СПб., 1851. - Т.4. - С. 135; Герасимчук В. Назв. праця. - С.53.

⁵ Памятники... - К.,1852. - Т.З. - С.189.

⁶ Kubala L. Wojny dunskie i pokoj Oliwski 1657 - 1660 // Szkice historyczne. - Lwow, 1922. - Ser.VI. - S.538; АЮЗР. - СПб, 1892. - T.15. - C.35, 51; T.7. - C.208; Памятники... - K.,1852. - Т.З. - С.234 - 235, 240, 270 - 271. Цит. за: Яковлева Т. Гетьманщина в другiй половинi 50-х pp. XVII ст.: Причини i початок Руїни. - К.,1998. - С.238 - 240.

⁷ Памятники... - Т.З. - С.249 - 250, 268; Kubala L. Op. cit. - S.541.

⁸ Нацiональна бiблiотека України iм. В.I.Вернадського. Iнститут рукописiв (далi - НБУ. IP). - Ф.10. - Од. зб.7487 - 7555. - Арк.34 - 35, 61 .- 64; Памятники... - Т.З. - К., 1852. - С 252, 270 - 271, 275, 288 - 289; Росiйський державний архiв давнiх актiв (далi - РДАДА). - Ф.229. - Оп.4. - Од. зб. 39/2. - Арк.622; Герасимчук В. Назв, праця. - С.75.

⁹ Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными. - СПб.,1854. - Т.З. - C.934;Dzieje panowania Jana Kazimlirza od roku 1656 do jego abdykacji w roku 1668. Przez ks. Michata Krajewskiego. - Warszawa, 1846. -T.I.- S.94 - 95; Kubala L. Op.cit. - S.105 -106.

¹⁰ Памятники... - Т.З. - К., 1852. - С.278.

¹¹ Стрельчевский С. К вопросу о сношениях Польши с козаками в 1657 - 1659 годах. - К., 1873. -С.10 - 11; Kubala L. Op.cit. - S.128 -129; Герасимчук В. Виговщина i Гадяцький трактат // ЗНТШ. - Львiв, 1909. - Т.89. - С.77, 79 - 80.

¹² АЮЗР. - Т.4. - С. 165; Т.15. - С.303; Стрельчевский С. Указ. соч. - С.12; Грушевський М.С. Iсторiя України-Руси. - К., 1936. - Т.Х. - 4.1. - С.365; Pernal A.B. The Expenditures of the Crown Treasury for the Financing of Diplomacy between Poland and the Ukraine during the Reign of Jan Kazimierz // Harvard Ukrainian Studies. - Cambridge, Mass., 1981. - Vol.V. - N1. - P. 120

¹³ АЮЗР. - T.15. - C.297.

¹⁴ Pernal A.B. Op. cit. - P. 120.

¹⁵ Ibid.

¹⁶ Памятники... - Т.З. - K.,1852. - С.308.

¹⁷ Стрельчевский С. Указ. соч. - С. 12 - 13.

¹⁸ Нацiональна бiблiотека у Варшавi (далi - НБВ). Вiддiл мiкрофiльмiв. - Од.зб. 29627.

¹⁹ Памятники... - Т.З. - К., 1852. - С.310 - 313; Pernal A.B. An Analysis of Disbursements for Diplomacy During the Ratification of the Hadiach Union Treaty at the Warsaw Diet of 1659 // Harvard Ukrainian Studies. -Cambridge, Mass., 1993. - Vol. XVII. - N1/2. - P. 75, 77.

²⁰ Pernal A.B. Op. cit. - P.75, 77.

²¹ Стрельчевский С. Указ. соч. - С. 13 - 17; Петровський М. Українськi дiячi XVII в. // Записки iсторично-фiлологiчного вiддiлу ВУАН. - Кн. XXIV. - К.,1929. - С.100; Pernal А.В. Op. cit. - Р.76.

²² Pernal A.B. Op. cit. - P.76, 77.

²³ Ibid. - P.77.

²⁴ АЮЗР. - T.11. - С.763 - 764.

²⁵ Синбирский сборник. Часть историческая. - М.,1844. - Т.1. - С.57- 60; РДАДА. - Ф.229. - Оп.4 -Од.зб. 17. - Арк.32-39; АЮЗР. -Т.П. - С.795 - 810.

²⁶ АЮЗР. - Т.4. - С. 10 - 11.

стр. 136

²⁷ Дневальные записки приказа Тайных дел 7165 - 7183гг. // Чтения Общества истории и древностей российских (далi - ЧОИДР). - М.,1908. - Кн.1. - С.29; АЮЗР. - Т.4. - С.22 - 34; Т. 15. - С.87; НБУ. IP. - Ф.8. - Од.зб.244. - Арк. 506 - 507; Бульвiнський А.Г. До питання про царськi "пункти" для Вiйська Запорозького 1657 p. // Новi дослiдження пам'яток козацької доби в Українi. - Вип.8. - К.,1999. - С.208 - 218; Бульвiнський А. Експансiонiзм Москви щодо України 1657 р. // Пам'ять столiть. - 1997. - N6. - С.2-12.

²⁸ АЮЗР. - Т.4. - С.40-41, 63-64.

²⁹ Там само. - С.48, 49, 64.

³⁰ Там само. - С.37-38, 46, 52-57.

³¹ РДАДА. - Ф.229. - Оп.4. - Од.зб.24. - Арк. 109; НБУ. IP. - Ф.8, - Од.зб.224. - Арк.517.

³² АЮЗР. - 1872. - Т.7. - С.184 - 193, 211, 215; Т.4. - С.80, 81, 90, 93; НБУ. IP. - Ф.2. - Од.зб.1502. - Арк.1 -2; РДАДА. - Ф.210. - Оп.12/2. - Од.зб.602. - Арк.18.

³³ Дополнения к тому III Дворцовых разрядов. - СПб., 1854. - С.111 - 113; РДАДА. - Ф.124. - Оп.1. -1657 р. - Од.зб.19. - Арк.2 - 24, 38 - 39; АЮЗР. - Т.4. - С.100 - 101; Т.15. - С.17 - 18; НБУ. IP. - Ф.8. -Од.зб.1769. - Арк.8; Акты Шведского государственного архива, относящиеся к истории Малороссии (1649 -1660 гг.) // Архив Юго-Западной России (далi - Архив ЮЗР). - К., 1908. - Ч.З. - Т.VI. - С.366; Эйнгорн В. Очерки из истории Малороссии XVII в. - М.,1899. - Кн.1. - С.113 - 114; Карпов Г.Ф. Дионисий Балабан, митрополит киевский. Из истории отношений киевской церковной иерархии к московскому правительству. 1654 - 1661 гг. // Православное обозрение. - М.,1874. - Первое полугодие. - С.127 - 129.

³⁴ РДАДА. - Ф.124. - Оп.1. - 1657 р. - Од.зб.20; Центральний державний iсторичний архiв України в м. Києвi. - КМФ 7. - Оп.1. - Од.зб.211.

³⁵ РДАДА. - Ф.210. - Оп.12/2. - Од. зб.602. - Арк.1 - 6, 12 - 18; АЮЗР. - Т.4. - С.89; НБУ. IP. -Ф.2. - Од.зб.15402. - Арк.9; АЮЗР. - Т.4. - С.88.

³⁶ АЮЗР. - Т.4.- С.91.

³⁷ Там само. - Т.15. - С.З - 12; НБУ. IP. - Ф.8. - Од.зб.224. - Арк.525 - 531.

³⁸ НБУ. IP. - Ф.8. - Од.зб.224. - Арк.533-547; АЮЗР. - Т.15. - С.19, 270.

³⁹ Памятники... - Т.З. - К.,1898. - С.286; АЮЗР. - Т.15. - С.53.

⁴⁰ АЮЗР. - Т.15. - С.12 - 19.

⁴¹ Там само. - Т.7. - С.210 - 212, 217.

⁴² Там само. - Т.15. - С.48 - 51; Т.7. - С.264.

⁴³ Там само. - Т.7. - С 196 -197, 226 - 236.

⁴⁴ Там само. - Т.15. - С.46 - 47.

⁴⁵ Там само. - Т.7. - С.215 - 216.

⁴⁶ РДАДА. - Ф.229. - Оп.4. - Од. зб. ЗО. - Арк. 19 - 32; АЮЗР. - Т.7. - С.222 - 225.

⁴⁷ РДАДА. - Ф.229. - Оп.4. - Од. зб. 30. - Арк. 19 - 32.

⁴⁸ АЮЗР. - Т.15. - С.65 - 72.

⁴⁹ Там само. - Т.4. - С113, 122 - 130.

⁵⁰ Синбирский сборник. -Т.1. - С.61 - 64.

⁵¹ АЮЗР. - Т.15. - С.105 - 106.

⁵² Там само. - С.207, 211 - 212; Т.5. - С.313.

⁵³ РДАДА. - Ф.210. - Оп.12/2. - Од. зб. 602. - Арк.170; АЮЗР. - Т.15. - С.273.

⁵⁴ РДАДА. - Ф.210. - Оп.12/2. - Од. зб. 602. - Арк.151, 171 - 172.

⁵⁵ Там само. - Арк. 165, 167, 170 - 173, 176.

⁵⁶ Там само. - Арк. 200 - 205.

⁵⁷ Там само. - Арк. 178 - 180, 184, 186, 190 - 191, 200 - 205.

⁵⁸ АЮЗР. - Т.4. - С.191 - 192; РДАДА. - Ф.210. - Оп.9. - Од.зб.321. - Арк.79.

⁵⁹ АЮЗР. - Т.4. - С.134 - 136,189 - 192; РДАДА. - Ф.210. - Оп.9. - Од.зб.321. - Арк.79.

⁶⁰ АЮЗР. - Т.4. - С.145 - 152, 161 - 165.

⁶¹ Там само. - Т.15. - С.285 - 286.

⁶² Там само.

⁶³ Там само. - С.287 - 289.

⁶⁴ Там само.

⁶⁵ РДАДА. - Ф.210. - Оп.12/1. - Од.зб.429. - Арк.165 - 167; Софонович Ф. Хронiка з лiтописцiв стародавнiх. - К.,1992. - С.234 - 235.

⁶⁶ РДАДА. - Ф.124. - Оп.1. - 1658 р. - Од. зб.26.

⁶⁷ Там само. - Ф.229. - Оп.4. - Од.зб.31. - Арк.13 - 14, 59 - 65, 78 - 88; АЮЗР. - Т.7. - С.262 - 278.

⁶⁸ РДАДА. - Ф.229. - Оп.4. - Од.зб.38. - Арк.1 - 15.

⁶⁹ Там само. - Арк.204 - 231; АЮЗР. - Т.7. - С.288.

⁷⁰ АЮЗР. - Т.4. - С.224 - 226; Т.15. - С 343, 347 - 349; Т.7. - С.284.

⁷¹ Там само. - Т.4. - С.225 - 226; Т.15. - С.418.

⁷² Там само. - Т.7. - С.281 - 282, 284 - 289.

⁷³ Там само.

⁷⁴ Там само. - Т.4. - С.238, 240; Т.15. - С.418, 423.

⁷⁵ Там само. - Т.15. - С.397 - 406.

⁷⁶ Там само. - Т.7. - С.296 - 299.

стр. 137

⁷⁷ Там само. - Т.4. - С.24 - 25, 36; Т.П. - С.801.

⁷⁸ Там само. - Т.4. - С.24 - 25.

⁷⁹ НБУ. IP. - Ф.2. - Од. зб. 15425 - 15487. - Арк.98 - 99.

⁸⁰ АЮЗР. - Т. 15. - С.297.

⁸¹ НБУ. IP. - Ф.2. - Од.зб.15548. - Арк.12 - 13; Памятники... - Т.З. - К.,1852. - С.337.

⁸² Стрельчевский С. Указ. соч. - С. 15; НБУ. IP. - Ф.2. - Од.зб. 15548. - Арк.13 -14.

⁸³ Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652 - 1673 pp. // Памятники истории Восточной Европы. Источники XV - XVII вв. - Острог, Варшава, Москва, 1999. - T.V. - С.249.

⁸⁴ НБУ. IP. - Ф.2. - Од.зб.15548. - Арк.12 -14.

⁸⁵ АЮЗР. - Т.4. - С.61.

⁸⁶ НБУ. IP. - Ф.2. - Од.зб.15425 - 15487. - Арк.96 - 97; АЮЗР. - Т.4. - С.67; Памятники... - Т.З. -К.,1898. - С.278 - 279.

⁸⁷ АЮЗР. - Т.15. - С.268; НБУ. IP. - Ф.2. - Од.зб. 15425-15487. - Арк.96.

⁸⁸ НБУ. IP. - Ф.2. - Од.зб. 15425 - 15487. - Арк.ЮО.

⁸⁹ АЮЗР. - Т. 15. - С.71 - 72.

⁹⁰ Роман Ракушка, один из деятелей "Руины" // Труды Черниговской архивной комиссии. - Чернигов, 1913. - Вып.10. - С.20; АЮЗР. - Т.15. - С.101, 110 - 113.

⁹¹ АЮЗР. - Т.5. - С.314.

⁹² Там само. - Т. 15. - С.297.

⁹³ Mortumenta Hungariae Historica. Diploma+oria. - Budapest, 1874. - Vol.XXIII. - S.545 - 565; Яковлева Т. Гетьманщина в другiй половинi 50-х рокiв XVII столiття: Причини i початок Руїни. - С.235 - 236.

⁹⁴ АЮЗР. - Т.4. - С.15.

⁹⁵ Архив ЮЗР. - Ч.III. - T.VI. - С.294 - 299, 332 - 337.

⁹⁶ АЮЗР. - Т.4. - С.34 - 36.

⁹⁷ Кордт В. Чужоземнi подорожi по Схiднiй Європi до 1700 р. - К.,1926. - С.125; Олянчин Д. Два листи гетьманiв Богдана Хмельницького i Iвана Виговського до курфiрста бранденбурзького Фрiдрiха Вiльгель-ма // Хлiборобська Україна. - Вiдень, 1924. - 1925. - Кн.5. - С.384.

⁹⁸ Kubala L Op. cit. - S.541; Памятники... - Т.З. - К.,1852. - С.249 - 250.

⁹⁹ Кордт В. Назв, праця - С.125; Архив ЮЗР. - Ч.III. - T.VI. - С.358, 361; ЧОИДР. - Кн.4. - М.,1861. - С.48.

¹⁰⁰ Архив ЮЗР. - Ч.III. - T.VI. - С.356 - 357, 361.

¹⁰¹ Брик М. Юрiй Немирич на тлi iсторiї України. - Льоссер, 1974. - С.68.

¹⁰² Kubala L. Op. cit. - S.484 - 485.

¹⁰³ Вайнштейн О.Л. Ценные документы по истории СССР в архивах Швеции // Вестник Академии наук СССР. - 1957. - N1. - С.87.

The article is about the diplomatic relations of Ukraine with other countries in the period of Ivan Vyhovs'kyi as Ukrainian hetman (1657 - 1659), the information about the exchange of embassies and ambassadors is brought up, the facts about the tasks of embassies and missions are given.

Постоянный адрес данной публикации: