До львівського корпункту редакції я добираюся маршрутівкою N 85. З Придвірцевої вона курсує на Сихів. За багато літ журналістського життя-буття довелося всілякого побачити...

Різні пасажири. Різний стан душі. Хтось після "вчорашнього", когось вкотре зрадила кохана, у іншого зривається бізнес... Це все чути, бо є видатний винахід сучасності - мобільний телефон. Ви колись уважно вслухалися, якою мовою ведуть бесіди "по мобілці" сучасні нувориші?

На Різдво я відвідав Покуття. Снятинщина, Коломийщина... Випадково почув бесіду водія автобуса з одним пасажиром. Той розповів майже шекспірівський сюжет. Один із бандюганів у якомусь селі змусив групу неповнолітніх зрізати дротяну огорожу біля помешкання, де живуть так звані заробітчани. Мама з Італії інвестує в розбудову господарства сякі-такі "єврики", то й чоловік її вирішив не нести ті копійки до генделика, а вклав у таку собі модерну огорожу. Сто метрів алюмінієвої сітки хлопи за ніч відрубали. Старшого парубка затримала місцева міліція за підозрою в організації крадіжки. Протримали в управлінні міліції, а надранок він був уже призначений... дільничним міліціонером.

У центрі Коломиї - зажурений Шевченко. Є над чим зажуритися. Обіруч пам'ятника Кобзареві - два неоново сяючі заклади. Праворуч - "ігрові автомати", ліворуч - "гральні автомати". А ще поруч книжкова крамниця. Зачинена, бо святкують, але на прилавках побачив розгорнуту серію дитячих книжечок "Поради для молодих леді і джентльменів". І вже зовсім останню крапку в тій самій Коломиї поставила бабця, котра торгувала дрібним причандаллям. Попросив у неї якусь торбинку, аби спакувати солодощі для племінниць. Відповідає: "Торбинок нема, є кульки..." А на них написано "С праздником"...

Не випадково спливли на пам'ять ці спостереження минулої п'ятниці, коли добирався до роботи. На зупинці навпроти костелу Ельжбети дві поважні "гражданкі" запитують, чи "доєдут" до Пушкіна, бо в них є посвідчення "участніков". А слідом за ними теж напрошується в маршрутівку поважна жіночка, котра стулила в кулаці пожмаканого "Володимира" (одну гривню). Дотепний водій відповідає: "Нє, прощу пані, до Франка і до Пушкіна - різні дороги..."

Хоч як би ми любили своїх "старших" чи "менших" братів, хоч як би ми ставилися до визначних класиків інших літератур і культур, нарешті, колись можемо відповісти собі - хто ми такі, і до кого наша дорога?..

А наразі має рацію громадський діяч, багатолітній політв'язень Ірина Калинець: "Нищиться все українське. Жалкую, що свого часу, як жінка, не змогла дати ляпаса одному вельможному українофобу".

Постоянный адрес данной публикации: