Відносини російської та англійської культур — це довгий і складний роман. В ньому були і пристрастне захоплення, і глибоке впливання, і періоди охолодження. Англійські мотиви проникли в російську літературу, поезію та філософію так глибоко, що іноді їх важко відокремити від «родних». Однак вони ніколи не були простим копіюванням. Російська думка брала англійські ідеї, переплавляла їх у своєму котлі і видавала щось нове, відоме і при цьому оригінальне. Від Пушкіна до Бердяєва — Англія була не просто географічним пунктом, а важливим співрозмовником у російському культурному діалозі.

Поетичне завоювання: Байрон, Шекспір і «російський романтизм»

На початку XIX століття російська поезія була буквально зачарована англійським романтизмом. Лорд Байрон став кумиром покоління. Його «бунтівна особистість», його розчарування, його «мирова скорбота» знайшли відгук у душах російських поетів. Пушкін у юності писав «байронічні» поеми («Кавказький полонник», «Бахчисарайський фонтан»), але швидко переріс на пряме наслідування, створивши «Євгенія Онегіна» — поему в віршах, де байронізм уже подоланий. Лермонтов був більш прямим, його «Демон» і «Мцисри» — це російський відповідь на байронічний виклик. Англійські мотиви у Лермонтова — це не лише форма, але й тема: самотність, бунт, непідкорення. Шекспір у Росії став майже «родним». Його перекладали і переосмислювали. Пастернак, Маршак, Лозинський — їхні переклади Шекспіра зробили його частиною російської поетичної мови. Бродський — англійський мотив у російській поезії XX століття особливо помітний. Еміграція, роздуми про «східний» характер, порівняння Санкт-Петербурга з Лондоном — все це пов'язує його з англійською традицією. Бродський навіть писав вірші англійською, хоча і вважав російську своєю головною мовою.

Проза: Діккенс, Теккерей і «английский» світ у російській літературі

Діккенс був, мабуть, найулюбленішим англійським прозаїком у Росії. Його сентиментальність, його увага до долі «маленького чоловіка», його віра в добро і справедливість були близькі російській літературній традиції. Достоевський називав Діккенса своїм учителем. У «Унижених і осквернених» відчувається диккенівський пафос. Навіть герої Достоевського говорять про Діккенса як про джерело морального просвітлення. Теккерей, з його іронією та скептицизмом, також знайшов своїх читачів, хоча не став кумиром мас. «Ярмарка тщеславия» — це англійський реалізм, який у Росії осмислили по-своєму. У XX столітті вплив англійської прози не ослаб. Лондон Джеймса Джойса, Вірджинії Вулф, Грэма Грін — все це потрапило в російську літературу через переклади та емігрантську культуру. Особливо сильні англійські мотиви в прозі Набокова (хоча він сам писав англійською). Його «Лоліта» і «Блідий вогонь» — це вже англійськомовна проза, але написана російським свідомістю.

Філософія: емпіризм, утилітаризм і російські суперечки про Англію

Російська філософія не могла залишити без уваги англійський емпіризм. Локк, Юм, Бентам — їхні ідеї про знання, етику та право були добре відомі в Росії. Однак реакція була неоднозначною. З однієї сторони, Герцен і Чернишевський зацікавилися утилітаризмом і навіть намагалися застосувати його до російського життя. З іншої — славянофіли, Хомяков, Кирієвський бачили в англійському раціоналізмі загрозу російській духовності. Вони суперечили: Англія — це країна «бессердечного обліку», в той час як Росія — країна «души». Найбільш гостро цей спор проявився у XIX столітті. У XX столітті Бердяєв часто звертався до англійських мислителів, хоча і критикував їх за «позитивізм». Для нього Англія була символом свободи, але також і символом «мещанства». Однак англійська філософія стала для російських мислителів не стільки джерелом відповідей, скільки стимулом для власних питань.

Образ Англії в російській поезії як символ

У Блока Англія — це «туманний Альбіон», країна таємниць і мітів. У Мандельштама — «английский ландшафт» стає метафорою чужого, але привабливого світу. У поезії Срібного віку Англія часто предстає як символ стабільності, традиції, але в той же час — як світ, чужий російській «широті». Ця двойність підхопили поети-емігранти. Для них Англія була одночасно і притулком, і нагадуванням про втрачену батьківщину.

Влияние английской поэзии на русскую форму

Шекспировський сонет став популярною формою в російській поезії XIX та XX століть. Пушкін, Лермонтов, Фет, Брюсов писали сонети, слідуючи англійському канону. Але російська поезія переосмислила цю форму, зробивши її більш вільною та вольною. Також важливе вплив англійської баладної традиції. Жуковський перекладав поеми Вальтера Скотта та Соути, адаптуючи їх до російського смаку. Це вплинуло на розвиток російської романтичної поезії.

Итог: английское в русском — это диалог, а не подчинение

Англійські мотиви в російській культурі ніколи не були простим запозиченням. Вони завжди проходили через фільтр російської мови, російської душі, російської історії. Російська культура брала англійське і перетворювала його на щось інше, що вже не можна було розпізнати як «чуже». Тому говорити про «вплив» було невірно. Це був діалог. Інколи гострий, інколи іронічний, але завжди глибокий. І якщо ми читаємо Шекспіра в перекладі Пастернака, ми чуємо і Пастернака. Якщо ми вивчаємо Бентама, ми бачимо російську етику. Цей діалог продовжується і сьогодні, і, ймовірно, буде продовжуватися, поки ми зможемо бачити в іншому не ворога, а співрозмовника.

Permanent link to this publication: