Основу повісті «ДОБРА НОВИНА̀. ОСТАННІ ДНІ» становлять каноні́чні Євангелія, однак перед вами не наукове тлумачення біблійних оповідань, а спроба відновити сучасною українською мовою перебіг історичних подій, котрі сталися в Ізраїлевому Кра̀ї майже 2000 років тому.

«Ісус – багатоженець», «Марія Магдалина народила від Нього дочку й сина», «До 30 років Свого життя Він мандрував, щоб опанувати техніку магії», «Юда Іскаріо̀тський – заручник долі, адже зрадив Учителя за Його наказом», - такі нісені̀тниці  в XXI столітті можна прочитати й почути бу̀дь-де. Отож найголовніша мета цього твору – спростити ці фальшиві твердження, котрі стають предметом нездоро̀вого обговорення не лише в сві̀тських ко̀лах.

«Останніми днями настануть тяжкі̀ часѝ. Будуть бо люди самолюбні, грошолю̀бні, зарозумі̀лі, го̀рді, богознева̀жники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбо̀вні, запѐклі, осу̀дливі, нестримані, жорстокі, нена̀висники добра…»[1] - передбачив у 64 році після Різдва  Христового Апостол Павло. Тому автор прагне передати те, що говорить нам Господь Ісус сьогодні (ці тексти виділені жирним шрифтом).

Всесвітньо відома новела Василя Стефаника «Новина̀» розповідає про жахливу подію: батько втопив доньку. Наприкінці XIX століття це й справді стало небува̀лою новино̀ю. Повість «ДОБРА НОВИНА̀. ОСТАННІ ДНІ» проголошує уті̀шливу зві̀стку: ще лишається час визнати Ісуса Христа своїм Спасителем, аби не лякатися «тих, хто тіло вбиває, душі̀ ж  убити не може…»[2]

Не лише визнати, а й очистити своє серце, щоб у Новому Єрусалимі побачити Бога.

         Пропонований твір – історично-художній, з тієї причини автор дотримується його основного канону: історична правда поєднується в ньому з правдою художньою.