ця книжка описує долю українців,що переселилися в Сибір по столипінськой реформі

 Садиба Кочубеєв розташовувалась у тій самій Диканьці, яку так яскраво описав Микола Гоголь. Там перебували члени княжої родини за часів літньої відпустки глави родини.
 Віктора Сергійовича, генерала, ад'ютанта спадкоємця цесаревича Миколи, начальника Головного управління уділів Міністерства Імператорського Двору та Уділів, одного із членів-засновників Імператорського Православного Палестинського Товариства.

- Гаразд, забудемо. Але, не забудемо.

– Скромний. Це похвально. І де ти мешкаєш, посланець Божий?
- На хуторі, пане. І ніякої я не посланник. Просто холоп.

 У дитинстві, щороку приїжджаючи до дідуся з бабусею до невеликого сибірського села, що лежить на березі, знову ж таки, невеликого, за сибірськими мірками, озера, я потрапляв в атмосферу української культури та словесності. Звідси й почалося моя любов до всього українського. До мови і культури, що зберегли мову предків до сьогодення.
І нехай «істинні» «росіяни», які бажають привласнити собі право «великобратия», кажуть, що саме їхня мова має право на існування та право домінування на території шостої частини світу, але все-таки, за справедливістю, саме українці є носіями культури нашої споконвічної Батьківщини.

=

нашій молоді,щоб пам'ятали свою історію

скринька королеви марго.

Хроніки Бандерополя.