Я прокидаюся з першими променями сонця, одягаю парадний костюм у чорно-білих тонах, зав'язую ретельно випрасуваний галстуки швиденько біжу до вмивальників, де вже полощуться мої колеги. Холоднюча вода проганяє рештки сну, якого було всього кілька годин.

А перед цим ми старанно прибирали корпуси, які так приємно пахли свіжими фарбами, ідеально застеляли ліжка (по сорок штук на двох вожатих), вимітали доріжки, щоб не лишилося на них ні шишечки, ні глиці... Опівночі нас, знесилених, зібрав начальник табору на останню перед заїздом дітей планірку, щоб підсумувати день (уже минулий), прочитати нам, новоспеченим вожатим, накази про охорону життя та здоров'я дітей, про правила протипожежної безпеки, і, нарешті, привітати нас із початком першої табірної зміни. Десь близько другої години ночі, коли мали поставити останню крапку в нічній нараді, до їдальні вбігає замурзаний і переляканий хлопчик, син когось із працівників табору з криком: "Пожежа!". У першу мить ми сприйняли це як невдалий жарт, а в наступну - стрімголов кинулися надвір. І остовпіли: у нічному лісі весело витанцьовували язики полум'я. Вони вже злизали шматок паркану й підбиралися до дерев'яного корпусу. Всі кинулися гасити вогонь. Як з'ясувалося, це прокинулась жаринка, котра ще зранку зачаїлась у смітті, яке спалювали за парканом. Комусь із дівчат ліньки було виносити подалі зібрану з доріжок глицю, і вони висипали її за паркан. А жаринка дотягнулась сюди сухими сосновими гілочками. Ледь не сталося біди. Уже почало світати, коли ми, сяк-так умившись, провалились у сон, який перервав голос чи то начальника, чи то старшого вожатого: "Підйом!" З нетерпінням раз по раз вибігали ми на трасу дивитися, чи не виходять з рейсових автобусів батьки з дітьми. Нарешті! Десь близько восьмої ранку з'явилися перші піонери.

Таким мені, 17-річній дівчині, запам'ятався мій перший день роботи вожатою в піонерському таборі "Корчагінець". Потім були радощі перемог і сльози розчарувань, веселі ігри, змагання, походи, печена картопля, свято пісні та строю, нічні "Зірниці", свято Нептуна, чергування по табору...

Вирушаймо в "Літограй"

Відтоді минуло 116 табірних змін роботи вожатою, вихователем, старшою вожатою, начальником табору, і знову - вожатою... Життя ні на мить не зупиняється. Тільки-но відступає зима, прокльовується перша травичка, у мене, і в таких як я, починається своєрідна "сверблячка" - підготовка до табірного життя: узгоджується відпустка на роботі, збираються"ові й старі (вони більш цікаві й популярні) ігри, загадки, пісні, книги, м'ячі. І все - ніби вперше: зустрічі, знайомства, психологічна адаптація, конкурси, концерти, змагання і сльози прощання...

На жаль, нині із сотні оздоровчих таборів на Київщині залишилося всього 16.

Взяти, наприклад, найбільші курортні селища навколо Києва: Пущу-Водицю, Кончу-Заспу, Боярку, Бучу, Ірпінь, Ворзель. До 1986 року тут працювало близько сотні піонерських таборів (лише в Пущі-Водиці їх було 15). Нині зосталося півтора десятка. Кращими острівками дитячого відпочинку вже не одне десятиліття залишаються "Лідер" у Пущі-Водиці, "Каштан" і "Дніпро" в Кончі-Заспі, "Антей" по Житомирській трасі... Цим таборам різної форми власності вдалося зберегти не лише матеріальну й методичну базу, а й добрі традиції, талановитих педагогів, яскраві заходи. Комусь до вподоби відпочивати в Пущі-Водиці чи в Кончі-Заспі за півтори-дві тисячі гривень, хтось може дозволити собі поїздку до Єгипту й турецьких курортів. Але є діти, чиї батьки не в змозі витратити кругленьку суму на літній відпочинок дітей.

На допомогу приходить Центр соціальних САужб для сім'ї, молоді та підлітків, Національна організація скаутів України та Спілка дитячих та юнацьких організацій м. Києва. Цього літа, як і майже двадцять років поспіль, майже п'ятсот дітей із соціально малозахищених родин (діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування, діти-інваліди, діти з багатодітних і неповних сімей, діти з кризових родин), члени дитячо-молодіжних скаутських організацій та волонтери соціальної служби мали змогу практично безоплатно відпочити в наметових скаутських таборах "Літограй" на південному узбережжі Криму та "Витоки" на березі річки Рось в мальовничому урочищі Виграїв на Черкащині. Кажуть, що в наш прагматичний вік усе вимірюється лише доцільністю, витратами та прибутками. А для романтики, гри, самопізнання, здорового суперництва, немає місця в нинішньому світі. Або якщо й є, то лише для тих, хто має багато грошей. Смію вам, скептики й циніки, заперечити! Усе це є! І не просто є, а розвивається й примножується. Кожен оздоровчий заклад має свої особливості, захоплюючі заходи.

Особисто я років з десять працювала в ОЛНТ "Витоки" разом зі своїми вихованцями, членами дитячої скаутської організації "VITA". Цього літа там працює вожатим один із кращих моїх скаутів Євген Гуменюк (у "мирний час" - актор і тренер Київського кінного театру "Скіф"). Для кожної вікової категорії тут знайшлися цікаві заняття й випробування. Перше з них розпочинається відразу ж після прибуття до села Виграїв - колони учасників долають складний перехід, підбадьорюючи себе веселою піснею та жартами. А навколо - мальовничі черкаські степи, долини, узгір'я. Трохи перепочили після далекої дороги і - за роботу! Ліс заповнився діловим гомоном - розпочалося будівництво таборів: ставлять намети і рубають дрова, возять воду, а де-не-де вже палахкотять багаття й в'ється димок, - це найбільш зголоднілі туристи готують їжу. Усе відбувається в шаленому темпі, але без поспіху, суєти. А потім - щоденна весела праця: тренінги з психології лідерства, соціальної роботи, профілактики негативних явищ, соціальних проектів, біоенергетики; ігри, змагання, здача на звання лісу "хитрий лис" та спеціалізацій. Усі охочі могли познайомитися з основами фотосправи, журналістики, туристського будівництва, медицини, картографії тощо і навіть скласти іспити й отримати значки та сертифікати. Багато молодих людей мали змогу перевірити свою спритність, витривалість, силу, волю, витримку, вміння працювати в команді під час "Скаутського раллі", "Екстриму", військово-спортивної гри "Зірниця" та нічної екстремальної гри... А за звання лісу "хитрий лис" змагалися найспритніші. Самі спробуйте протягом півтори-двох годин маскуватися на невеликій лісовій ділянці, ховаючись від "мисливців". Деякі спритники не побоялися навіть сховатися в холодній воді річки Рось (хоча це і було суворо заборонено), але натреновані "мисливці" швидко їх звідти виловили й відправили додому (у табори) сушитися. Не менш цікавими є й інші "звання лісу" - "беркут" та "чорна пантера". Звичайно ж, серед молоді ініціативні не всі. Навіть ті учасники походу, які у подібних заходах беруть участь щороку, кажуть, що їздять у такі походи не задля того, щоб вигадати щось нове, а просто розважитися і знайти друзів.

А кращі волонтери соціальної служби мали унікальну можливість взяти участь у скаутсько-туристському проекті "Артеківська стежка". Упродовж двох тижнів юнаки й дівчата йшли туристськими маршрутами Криму, зупиняючись на молодіжних турбазах. Кінцевим пунктом їхньої подорожі був Міжнародний дитячий оздоровчий табір "Артек", у якому волонтери відпочивали кілька днів. Повернулися до Києва стомлені, але переповнені незабутніми враженнями.

До "Збруча" й "Планети" - за новими знаннями

Вихованці Київського Палацу дітей та юнацтва мають значну перевагу перед своїми ровесниками, які не навчаються в цьому навчальному закладі або не є лідерами шкільного учнівського самоврядування. Багато років підряд гуртківці Палацу мають змогу відпочивати на профільних змінах у літніх таборах у Феодосії та на Тернопільщині. Частину вартості путівки сплачує міський бюджет і лише зовсім незначні кошти (за дорогу та екскурсії) - батьки. Діти тут не просто гуляють, купаються в басейні, змагаються в різних видах спорту, беруть участь у всіляких цікавих заходах, а ще й навчаються, тренуються за своїми програмами. Найцікавішими є зміни юних туристів-краєзнавців та юних журналістів. До оздоровчої бази "Збруч", що в селищі Скала-Подільська на Тернопільщині, окрім майбутніх туристів та журналістів, з року в рік приїздять юні біологи й вихованці авіаційно-космічного центру, майбутні дизайнери й гуртківці відділу науково-технічної творчості.... І кожен знаходить для себе багато нового й цікавого.

Неперевершеної краси краєвиди, історичні й геологічні пам'ятки старовини, чисте духмяне повітря наповнюють серце спокоєм, здоров'ям і Гордістю за людей, які зберегли для сучасників цю Богом відзначену землю, де побудовані різними народами святі храми-обереги, де збереглися величні свідки стародавніх баталій, неприступні й досі вражаючі фортифікаційні споруди, палаци, фортеці, міські охоронні башти й вежі.

База відпочинку "Збруч" розташована в селищі Скала-Подільська (раніше воно називалося Скала-над-Збручем) у старовинному парку, закладеному у XVIII столітті польським воєводою Адамом Тарловим. Донедавна парк був національною перлиною Прикарпаття й Галичини, але за останніх 19 років він перетворився на величезний смітник, але все одно вражає. Тут є справжнє диво природи - 500-літня гігантська липа, а також дуб - її ровесник. Кажуть, що під цією липою Михайло Грушевський освідчився своїй першій дружині Марії з Вояківських. Шлюб їх відбувся в Скалі в травні 1896 р. Дехто стверджує, що це не більше, ніж легенда.

Замок тут класний: будь-який турист це підтвердить. Не лубочний, а справжній: поруйнований, дикий, навіть занедбаний. І мальовничий, це теж важливо.

В останні серпневі дні селище святкувало 800-річчя. Але це - зовсім інша історія.

Кожен день у "Збручі" минав дуже динамічно та весело. Юні кияни, окрім усіляких конкурсів, змагань та дискотек, майже через день були на цікавих екскурсіях: подорож до старовинних міст Кам'янця-Подільського, Чорткова, Борщова, Бучача, Тернополя та Чернівців (Чернівецький університет - це просто вражаюче!), до стародавньої Хотинської фортеці. Ми милувалися чудовою природою, в урочищі Бакота, затамувавши подих, спускались в Кришталеву печеру, одну з найдовших у Європі: 40 метрів вглиб і 23 кілометри завдовжки.

Близько сотні юних журналістів столиці відпочивали також і в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку "Родина Миру", що у Феодосії. Журналістська зміна стала однією з найяскравіших у таборі, адже проходила за трьома програмними напрямами: оздоровчим, культурно-масовим та діловим. У рамках програми відбувалися такі заходи: "Свято моря", "Замок із піску", "Стартинг", "Алло! Шукаємо таланти!", "Концерт ансамблю "Пам'ять", "Свято Нептуна" тощо. Також на рахунку юн-пресівців Києва (як у "Збручі, так і в "Родині Миру") - перемоги у різноманітних конкурсах та змаганнях: "Міс табору", "Конкурс музичних кліпів", "Танець загону", "Ігроманія" та "Ексклюзивна сукня". Підчас навчально-оздоровчого збору діти мали змогу побувати на оглядовій екскурсії по Феодосії, теплохідній прогулянці Чорним морем та на зустрічі з морськими улюбленцями дельфінарію у місті Коктебель.

Звичайно, в кожному таборі є й свої проблеми. Найбільша проблема - це фінансування. Навіть за путівки до наметових таборів "Літограй" і "Витоки", до "Збруча" й "Планети" столиця ще не розрахувалася з адміністрацією дитячих оздоровчих закладів. Тобто, діти відпочивали в борг. Добре, що люди нам довіряють.

Друга проблема - це відсутність підготовки вожатих і вихователів до роботи в літніх таборах. За часів Союзу до підготовки вожатих ставилися дуже серйозно: працювали школи вожатих, до яких були залучені кращі спеціалісти (психологи, майстри ігрових програм, музиканти, дитячі поети-письменники, методисти, вузькопрофільні спеціалісти), в педагогічних інститутах, а особливо в педучилищах були відповідні кафедри. За останні роки зруйновано всю систему виховної роботи, не кажучи вже про підготовку до роботи в таборах. Зараз усе тримається на ентузіазмі "старих" кадрів. Є, звичайно, й молоді педагоги, які горять "піонерським" запалом, уміють організувати гру й усю табірну зміну. Але їх - одиниці. Хоча не все так погано. У таборі "Каштан" протягом усього його існування працює власна школа вожатих, де готують кадри для табору. А в таборі "Лідер" багато років вожатими працюють студенти Білоцерківського педколеджу. На мою думку, нині це єдиний педагогічний заклад, який готує вожатих і вихователів.

Та в кого їх немає, тих проблем? Навіть у сім'ї, де виховується одна-дві дитини, не завжди можна дати лад, а тут - по 20 - 30 дітей у загоні. І кожне - зі своїм характером, звичками, уподобаннями. Є й такі, котрі в своїх 12 - 13 років ніколи в житті не застеляли ліжка, не прали своїх речей - за них усе робить мама (а то й домашня прислуга). Дехто може собі дозволити сказати: "Мої батьки заплатили гроші, тому я повинна відпочивати, а не прибирати за добою". Але тут, у колективі, дитина стає зовсім іншою, такою, як і всі діти, тягнеться за кращими, піддається впливу вожатих і, дитячого колективу. Хоч би що говорили, а колективне виховання - панацея від усіх проблем. І краплинки радощів, доброти, уміння жити в колективі зливаються у велике море дитячого світу з острівками оздоровчих таборів. Велика Країна Дитинства живе, працює і надихає нас, дорослих на креативні вчинки.

Постоянный адрес данной публикации: