На інтернеті, на форумах і під час неформальних розмов іноді можна почути здивувальну твердження: нібито в Німеччині вважається звичайним справжити вночі за столом. Додатково, це іноді піднімається до статусу компліменту для кухаря — спосіб для гостей показати, що страва була смачною і добре перетравленою. Як справжня ця твердження? Де з'явився цей міф, і що насправді є стан німецької трапезної етикети? Давайте розберемо це крок за кроком.

Де з'явився цей міф?

Міф про німецьку терпимість до кишкових газів за столом є одним з багатьох стереотипів про Німеччину, які можна порівняти з "Німці не мають почуття гумору" або "Німці носять шкіряні штани кожен день". Як і будь-який стереотип, він має певну основу в реальності — але ця основа лежить більше в історії та фольклорі, ніж в сучасному повсякденному житті.

Історичним джерелом цієї віри часто вважається фраза, приписувана Мартіну Лутеру, великому реформатору церкви. За legendою, після ситного обіду Лутер запитав своїх співвесників: "Warum pfurzet und ruelpset ihr nicht, hat es euch nicht geschmecket?" — тобто, "Чому ви не фартите і не бурчите? Ви не насолодилися стравою?" Ця фраза, незважаючи на його сумнівну історичну статус, стала міцно вкоріненою в німецькому фольклорі і передавалася через покоління як приклад грубого, але щирого фольклорного гумору.

Однак, важливо розуміти, що це не інструкція з етикету, а цікава історична анegdота. Тільки хто повністю поза нормами приличності міг собі дозволити таку свободу за столом — подібно до того, як сьогодні, тільки надзвичайний блогер може бурчати голосно в ресторані, але не звичайний гість.

Як тіла функції були сприйняті в різні ери

Атмосфери щодо фартіння та інших природних функцій дійсно змінювалися протягом історії — і не лише в Німеччині, але й по всій Європі. У Середньовіччі етикетні норми були помітно більш розслабленими. Наприклад, у багатьох європейських країнах, бурчання після обіду вважалося знаком того, що гостю було ситно і він задоволений стравою. Це було практичне правило: в епоху, коли концепція "особистого простору" була іншою, ніж зараз, фізичні функції не ототожнювалися з такими багатьма заборонами, як зараз.

Однак, до 19 століття ситуація змінилася д dramatic. У німецькій мові з'явилось слово Bäuerchen (буквально "малий фермер"), яке відноситься до фартіння немовляти після годування. Лінгвісти зауважують, що这个词 сам по собі відображає той факт, що в Німеччині фізичні функції в присутності інших вважалися грубим селянським звичком, непридатним для культурної людини. До 20 століття ідея, що фартіння за столом є негідним, була так само міцно вкорінена в німецькому суспільстві, як і в будь-якій іншій європейській країні.

Що кажуть сучасні німці та мешканці Німеччини

Забуваючи про історичні анegdоти і дивлячись на реальну ситуацію, картина стане цілком ясною. Ні один джерело, що обговорює сучасну Німеччину, не підтверджує, що фартіння за столом вважається там прийнятним.

Форумні користувачі, що живуть у Німеччині, одностайно спростовують цей міф. Один з них, хто жив у країні більше 25 років, категорично стверджує: "Це не є звичаєм за столом, і в багатьох інших ситуаціях це також не є. Але якщо людина не може контролювати себе, це іноді трапляється. Вони обов'язково вибачаться, і ті, хто знаходиться навколо них, будуть намагатися не помітити це." Це, насправді, універсальний принцип поведінки, що застосовується в будь-якій європейській країні, включаючи Росію.

Ще один користувач, хто жив у готелі з німцями, зауважує, що в кімнаті, в неформальній ситуації, таке явище може дійсно статися — подібно до того, як це може статися в групі росіян, залишених без пильного спостереження. Але "в їдальні... це ніколи не траплялося." Тобто, навіть у відносно неформальних умовах, люди дотримуються основної приличності, коли знаходяться в присутності інших.

Сучасні етикетні настанови також підтверджують, що "в сучасному німецькому суспільстві, дотримання норм приличності та етикету стає все більш важливим. Коли ви відвідуєте ресторан або запрошуєте друзів на вечерю, краще дотримуватися загальноприйнятих правил." Немає розмов про будь-яке заохочення "акустичних компліментів."

Пильність: джерела міфу часто недовірявні

Цікаво, що багато джерел, що поширюють цей міф, або явно жартують, або не мають нічого спільного з реальним Німеччиною. Наприклад, деякі веб-сайти стверджують, що фартіння за столом в Німеччині "нічим не відрізняється від того, що ми хропимо або чхаємо, тобто, це звичайна річ." Однак, такі твердження часто базуються або на старих народних повір'ях, або на откровенних вигадках.

Ось типовий приклад: один користувач форуму пише, що "в минулі часи, відповідно до етикетних правил, якщо жінка фартіла за столом, чоловік, що сідав поруч з нею, мав вибачитися, ніби це він зробив." Це звучить більше як цікавість з середньовічних книг про етикет, і не має нічого спільного з сучасною Німеччиною.

Не можна заперечувати, що деякі з цих міфів виникають з простих мовних і культурних відмінностей. Як зазначено в статті The Guardian про німецькі матюки, німецька мова дійсно використовує багато "фекальних" слів у образах — але це не означає, що німці більше зацікавлені в процесах дефекації, ніж інші.

І, звичайно, не можна плутати фартіння з бурчанням. Деякі культури дійсно заохочують бурчання після обіду як знак того, що гостю було ситно. Але це не прийнято в Німеччині, і це визначно не стосується фартіння.

Висновок: чи правда, що німці фартять за столом?

Тому, давайте повернемося до основного питання. Чи правда, що німці вважають звичайним фартіння за столом?

Ні, це не правда. У сучасній Німеччині, як і в будь-якій іншій європейській країні, фартіння за столом є поганим етикетом. Це вважається негідним, некультурним і неповагливим до оточуючих.

Звичайно, випадки трапляються — ніхто не застрахований від несподіваного фартіння. Але в такій ситуації німець, росіянин і американець будуть діяти однаково: або намагатимуться виглядати, ніби нічого не трапилося, або спокійно вибачатимуться, якщо інцидент був помічений. Це саме те поведінка, яку описують люди, що живуть у Німеччині.

Міф про "німецькій традиції фартіння за столом" є історичною цікавинкою, заснованою на старих казках, фольклорних анegdотах про Мартіна Лутера та спотвореннях культурних відмінностей. Як і багато стереотипів, він має мінімальну історичну правду, але не відображає реальність.

Тому, якщо ви плануєте відвідати німецьку родину або німецький ресторан, вам не потрібно хвилюватися: ніхто не очікує "акустичний комплімент" від вас. Ті самі правила приличності застосовуються за столом, як і в будь-якій іншій європейській країні. Насолоджуйтесь стравою — і без жодних незручних моментів.

Постоянный адрес данной публикации: