Автор: Л. Д. ФЕДОРОВА

У статтi розглядається досвiд становлення й розвитку в XIX - перших десятирiччях XX ст. музеїв мiст як окремої профiльної групи музейної мережi України. Дослiджується не лише iсторiя виникнення, а й склад та специфiка колекцiй, особливостi експозицiй та функцiонування таких установ.

Музейна справа - особлива сфера людської дiяльностi, iнтересiв та знань, що має полiсоцiальний, мiждисциплiнарний, багатоаспектний характер. Це зумовлюється функцiями музеїв, якi є науковими й водночас культурно-освiтнiми установами, покликаними документувати й дослiджувати процеси та явища iсторично-

Федорова Лариса Данилiвна - канд. iст. наук, ст. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАЛУ.

стр. 72

го розвитку природи й суспiльства, зберiгати та використовувати нагромадженi пам'ятки з науковою, культурною та освiтньою метою. Джерельне значення музейних колекцiй, на вiдмiну вiд архiвних фондiв, ще не повною мiрою визнане фахiвцями рiзних галузей науки. Предметно-речова база музеїв мало дослiджена, а їх дiяльнiсть ще не завжди вiдповiдає суспiльним потребам.

Таке становище пояснюється низкою об'єктивних i суб'єктивних чинникiв. Одним iз головних є те, що розвиток української культури на самому її злетi був силомiць обiрваний. Протягом радянської доби значенням музеїв як наукових, джерелознавчих осередкiв нехтувалося. Музейна справа розвивалася за директивною схемою та методичними рекомендацiями, що розроблялися в Москвi й мали обов'язковий характер. У полум'ї реорганiзацiй та перетворень 1930-х pp. руйнувалися надбання й традицiї українського музейництва попереднiх часiв.

Незалежна Україна, ухваливши 1995 р. закон "Про музеї та музейну справу", визнала тим самим їх як специфiчнi науковi й культурно-освiтнi установи та гарантувала державну пiдтримку. Таким чином, актуальною проблемою постає осмислення сучасного стану музейної справи, вивчення та теоретичне узагальнення iсторичного досвiду музеїв, переосмислення їх концепцiй, аналiз наявної мережi, з'ясування тенденцiй i перспектив розвитку.

Однiєю з маловивчених ланок цiєї мережi є мiстознавчi музеї. Не маючи можливостi в однiй статтi проаналiзувати всi теоретичнi проблеми, пов'язанi з останнiми, звернiмося до їх початкової iсторiї, характеристики зiбрань та змiсту дiяльностi, маючи на увазi, що саме цi питання становлять науково-теоретичнi засади новiтньої концепцiї музеїв мiст.

Вони виникли в Захiднiй Європi ще у XVIII ст. i функцiонують сьогоднi в усьому свiтi. Великi музеї мiст мають Париж, Лондон, Мюнхен, Афiни, Марсель, Амстердам, Варшава, Братислава, Софiя, Нью-Йорк. На територiї колишнього СРСР дiяло близько 90 таких музеїв; в Українi - 16 (за пiдрахунками автора), не враховуючи фiлiй. За кордоном цi установи мають назву "музей мiста". Так само вони визначалися у дорадянський час в Українi та Росiї. У 1930-х pp. зазначена група їх вiдмовилася вiд мiстознавчої концепцiї, тим самим перепрофiлювала свою дiяльнiсть i змiнила назву на "музей iсторiї мiста", себто iсторичний. У сучаснiй Українi пiд такою назвою функцiонує 10 музеїв: Києва, Луганська, Днiпродзержинська, Коломиї, Звенигородки, Горлiвки, Каховки, Краматорська, Харцизька, Хмельницького¹ .

Провiднi заклади групи, яку ми дослiджуємо, покликанi вiдiгравати значну роль у формуваннi мiської культури, забезпеченнi наступництва її iсторичного розвитку, у вирiшеннi надзвичайно актуального завдання - збереження й освоєння iсторико-культурної спадщини мiст, нагромадження вiдповiдної iнформацiї. На наш погляд, такi музеї мають дiяти в усiх iсторичних мiстах України. Останнiми десятилiттями спостерiгається тенденцiя до їх збiльшення. Музей мiста має стати справжнiм центром вивчення такого складного органiзму, яким воно є i котрий характеризується не лише регiональною, нацiональною, духовною самобутнiстю, а й культурним розмаїттям у ширшому, мiжнародному планi. Тому досить актуальною вбачається проблема розробки теорiї та iсторiї музею мiста як окремої специфiчної складової музейної мережi. Висунутi на порядок денний питання грунтовно не дослiджувались, а окремi працi з розглядуваної теми мають конкретний музеографiчний, а не теоретичний характер.

У XIX - на початку XX ст. в Європi формується розгалужена музейна мережа, в складi якої були й музеї мiст. У той перiод виникли й дiяли першi з них в країнi та Росiї - у Львовi, Одесi, Москвi, Санкт-Петербурзi, було закладено основи аналогiчних установ у Києвi й Уманi. Процес музейного будiвництва був Скликаний об'єктивними чинниками, тими величезними змiнами в соцiально-економiчному, культурному, духовному станi суспiльства, що сталися внаслiдок

стр. 73

промислової революцiї XIX ст. Розвиток економiки та торгiвлi призвiв до рiзкого зростання темпiв розбудови мiст, урбанiзацiя набула визначального характеру в життi країн. Так, у XIX ст. кiлькiсть європейських мiст iз населенням понад 100 тис. мешканцiв збiльшилася в 7 разiв (у XVIII ст. - в 1,5)² . Зокрема в Києвi на початку XIX ст. налiчувалося 22 тис. жителiв, у 1856 р. - 62,5, у 1900 р. - 250 тис.³ Iнтенсивний розвиток мiст супроводжувався величезним за масштабами будiвництвом, переплануванням, реконструкцiями.

Усе це призвело до значних наслiдкiв. Мiсто набуло значення головного культуротворчого органiзму, осередку матерiальних та духовних цiнностей. Будiвельнi роботи й благоустрiй супроводжувалися як виявленням старожитностей, так i втратами пам'яток. Iсторичне мiсто, його культурнi надбання стали об'єктами дослiдження, колекцiонування, пам'яткоохоронної дiяльностi. Поява перших музеїв в Українi обумовлювалася також розвитком археологiї як самостiйної наукової дисциплiни, що на початку XIX ст. розширило коло iсторичних джерел за рахунок вiдповiдних речових пам'яток. Першi музеї України комплектувалися переважно цими знахiдками. Серед них музей старожитностей у Феодосiї (заснований 1811 p.), Одеський (1825 р.) i Керченський музеї старовини (1826 р.)⁴ , Музей київських старожитностей (1836 p.). Останнiй можна вважати першою спробою створення музею мiста в Надднiпрянськiй Українi.

Величезну роль у створеннi музеїв узагалi та музеїв мiст зокрема вiдiграли численнi науковi, iсторико-краєзнавчi товариства й гуртки, члени яких вивчали, iсторiю мiст, iсторико-культурнi надбання, органiзовували пошуковi експедицiї, збирали й дослiджували пам'ятки. Саме мiсто стало об'єктом дiяльностi нової групи музеїв. Воно визначило змiст i територiальний обсяг їх колекцiй, напрямiв роботи. Тому ця група закладiв визначається як мiстознавча.

Київ був одним iз тих мiст Росiйської iмперiї, що порiвняно рано стали об'єктами археологiчних i краєзнавчих студiй. Наприкiнцi XVIII - у першiй половинi: XIX ст. тут працювала цiла плеяда вчених та аматорiв, дослiдження яких не втратили свого значення й дотепер. В їх числi М.Берлинський, митрополит київський Євгенiй (Болховiтiнов), К.Лохвицький, О.Анненков, А.Ставровський, М.Єфимовi! М.Максимович, М.Закревський.

Археологiчнi розкопки К.Лохвицького в iсторичному ядрi Києва (Верхнi мiсто) дали надзвичайно цiкавий матерiал стосовно його минулого. Було дослiджено залишки Десятинної (1824 р.) та Iрининської церков, некрополя поза останньою й ще одного храму, який вiн уважав Iллiнською церквою (1833 p.), Золотi; ворота (1832 р.). У результатi було не тiльки вивчено вiдомi архiтектурнi споруди, а й одержано рiзноманiтний матерiал давньоруського перiоду - глиняний посуд, предмети побуту, ювелiрнi вироби, будiвельний матерiал, фрагменти фресок та мозаїк тощо⁵ . Результати дослiдження Десятинної церкви у виглядi iсторичного опису, пiдготовленого митрополитом Євгенiєм, i її план було опублiковано в березнi 1825 р. в "Отечественных записках"⁶ .

Бiльшу частину тих знахiдок - 230 одиниць iз планами, малюнками I пояснювальною запискою - К.Лохвицький подарував у день урочистого вiдкрився Київського унiверситету 15 липня 1834 р. до музею, що органiзовувався при ньому⁷ . Його було вiдкрито завдяки зусиллям створеного 1835 р. Тимчасового комiтету для дослiдження старожитностей у Києвi. До першого в мiстi науково-iсторичного товариства ввiйшли серед iнших такi вiдомi дослiдники, як ректор унiверситету М.Максимович, митрополит Євгенiй, археолог К.Лохвицький. Заслухавши звiт останнього про розкопки, який мiстить i перелiк знайдених предметi по кожнiй пам'ятцi, що дає повне уявлення про склад та характер першої музейної колекцiї з iсторiї Києва, комiтет ухвалив рiшення про створення музеї мiських старожитностей при унiверситетi⁸ . У лютому 1836 р. первiсне його облаш-

стр. 74

тування й завiдування було покладено на К.Лохвицького⁹ . Виходячи iз змiсту об'яви Тимчасового комiтету про вiдкриття установи, можна зробити висновок, що фундатори прагнули органiзувати загальнодоступний музей, присвячений саме Києву¹⁰ . Проте вiн не перетворився на музей мiста. Зазнавши кiлькох реорганiзацiй, змiнюючи назви, розширюючи об'єкт дiяльностi, комплектуючи археологiчнi матерiали Пiвденно-Захiдного краю, останнiй поступово набув значення навчального, а не загальнодоступного мiського¹¹ . I хоч ця спроба заснування музею Києва не була остаточно реалiзована у зв'язку з перепрофiлюванням унiверситетського зiбрання, його пiдґрунтя було закладено саме в той час.

Понад 40 рокiв функцiонував музей мiста у Львовi. Його досвiд не втратив свого значення для розробки концептуальних засад дiяльностi сучасної профiльної групи вiдповiдних установ. У XIX - на початку XX ст. у Львовi склалася досить рiзноманiтна за профiльною класифiкацiєю музейна мережа. Нацiональний музей митрополита Андрея Шептицького, Нацiональний музей iменi короля Яна III, художньо-промисловий музей, музей при Iнститутi ставропiгiї, музей Дзедушицьких та iншi мали величезнi й цiннi колекцiї з культурно-нацiонального життя України всiх часiв: археологiчнi, етнографiчнi, мистецькi, документальнi, побутовi, промислових виробiв тощо. Особливе мiсце посiдав Iсторичний музей мiста Львова. Датою його заснування вважається 1893 р.¹² Проте архiвнi документи свiдчать, що формування мiстознавчих колекцiй почалося ще у XVIII ст. У мiському архiвi зберiгались, окрiм документiв, релiквiї маґiстрату й львiвських цехiв (скiпетри вiйтiв, мiськi ключi, печатки, цеховi скринi, штандарти, старовиннi гармати й iн.)¹³ . 1839 р. цю групу предметiв було iнвентаризовано пiд назвою "Antiguitaeten und Sacen"¹⁴ . Речi з архiву експонувалися на виставках, зокрема 1885 р. на археологiчнiй та етнографiчнiй у Львовi¹⁵ .

Той перiод у науковому й культурному життi мiста був позначений активiзацiєю краєзнавчого руху, спрямованого на вивчення й збереження пам'яток iсторичного минулого Львова. Цьому руховi I.Франко присвятив спецiальну розвiдку "Галицьке краєзнавство" (1882 р.), в якiй згадав iмена майже 300 дослiдникiв та назви понад 200 краєзнавчих видань, у тому числi присвячених мiсту¹⁶ . Особливе мiсце у вивченнi Львова належить краєзнавцю А.Шнайдеру, який опублiкував декiлька мiсто- й краєзнавчих дослiджень: "Мiста й мiстечка Галичини" (1865 p.), перший iсторичний путiвник по Львову (два видання - 1871 та 1875 pp.). Упродовж ЗО рокiв вiн збирав матерiали для "Енциклопедiї краєзнавства Галичини", пiдготувавши до неї 32 тис. статей про всi населенi пункти, зокрема з iсторiї, топографiї, географiї, етнографiї, статистики тощо, зiбрав величезнi колекцiї написiв на надгробках, iз сфрагiстики, Документiв. На жаль, вийшло тiльки два першi томи цього видання (в 1871 й 1874 pp.)¹⁷ , iншi матерiали зберiгаються в Кракiвському унiверситетi.

Дiяльнiсть львiвських краєзнавцiв справила значний вплив на розгортання пам'яткоохоронної дiяльностi в мiстi, посилення уваги до вивчення його минулого, становлення музею. 1890 р. датовано документ мiського архiву пiд назвою "Iнвентар музейних предметiв", який однозначно фiксує ставлення до речових пам'яток з iсторiї мiста XVI-XIX ст. як до музейної колекцiї¹⁸ , а у 1892 р. в будинку ратушi вiдкрився зал, де вони експонувалися. 1893 р. зiбрання мiських пам'яток було видiлено з архiвного комплексу й створено Iсторичний музей мiста Львова, що пiдпорядковувався директоровi архiву та ґмiнi мiста, яка утримувала його. Згiдно iз статутами 1897 й 1938 pp., музей, архiв i бiблiотека ґмiни мали урбанiстичний характер. Своїми типологiчно рiзними, але взаємодоповнюючими збiрками вони давали Можливiсть усебiчно висвiтлити iсторiю, господарство та культуру Львова.

Музейне зiбрання мiстило такi пам'ятки: мiсцевi археологiчнi знахiдки; Пам'ятки старої львiвської архiтектури (фрагменти будiвель), мунiципальнi й Цеховi; карти; моделi забудови мiста; портрети й картини; озброєння та обмунди-

стр. 75

рування; скульптуру; медалi; печатки i їх вiдбитки; монети львiвського монетного двору; рiзноманiтнi знаки; ґравюри й малюнки; фотографiї та неґативи; меморiальнi комплекси тощо¹⁹ .

1926 р. ґмiна придбала для музею цiнну пам'ятку XVI ст. - Чорну кам'яницю (пл. Ринок, 4), в якiй 8 вересня 1929 р. вiдбулося врочисте вiдкриття експозицiї. Вона давала уявлення про iсторичну й культурну еволюцiю мiста протягом столiть. Назви тематичних роздiлiв - "Львiв старопольський (до 1772 р.)", "Львiв пiсля роздiлiв Польщi (до 1918 р.)", "Львiв у добу польського вiдродження"²⁰ , -обумовленi входженням Галичини до складу Речi Посполитої. Експозицiя була побудована за систематичним, предметним принципом. Усi експонати мали безпосереднє вiдношення до мiста. Лапiдарiй представляв чудовi зразки давньої архiтектури з улюбленим мотивом оформлення - головою лева, кам'яне рiзьблення, намогильнi плити з написами, скульптуру тощо. Портретна галерея вiдображала соцiальний склад мешканцiв Львова, представляла його вiдомих дiячiв.

Про еволюцiю мiста, зростання його територiї, топографiю розповiдали численнi плани, лiтографiї, малюнки, реконструкцiї, фотографiї, а також двi дiорами. Найцiннiшою була колекцiя мунiципальних i цехових пам'яток (зброя, дзвони, герби, друкарське приладдя, печатки, монети, медалi, церемонiальнi предмети, ремiсничi вироби, меблi, одяг та iн.). В експозицiї знайшли вiдображення також церковне життя й мистецтво; нацiональний склад населення, представлений цiнними вiрменськими та iудейськими пам'ятками. Окремо експонувалася чимала археологiчна збiрка. Дiяли й тематичнi експозицiї: "Система освiти", "Театр", "Оборона Львова (1914-1918, 1918-1919, 1920 pp.). Частину матерiалiв для експозицiї надав архiв: статути, акти, дипломи, рукописнi документи тощо²¹ . Поєднання в єдинiй установi архiву, бiблiотеки й музею значно розширювало базу мiстознавчих дослiджень, давало бiльше можливостей для нагромадження джерел та введення їх до широкого громадського обiгу шляхом виставок i друкованих видань. Так, у 1929 р. архiв видав книгу з iсторiї та стану своїх музеїв "Muzea gminy miasta Lwowa". Також влаштовувалися рiзноплановi виставки, до участi в яких залучались й iншi музейнi та приватнi збiрки²² .

Цiкавим був проект виставки, що мала бути приуроченою до 600-рiччя захоплення мiста Польщею, її планували вiдкрити 1940 р. Структура експозицiї, що готувалася пiд назвою "Львiв iсторичний, сучасний i майбутнiй", значною мiрою вiдрiзнялася вiд дiючої. Вона складалася з таких роздiлiв: "1. Львiв у розвитку столiть, вiд часiв найдавнiших до здобуття незалежностi. 2. Львiв у боротьбi за незалежнiсть. 3. Львiв як осередок науки й мистецтв. 4. Освiта та виховання. 5. Благодiйнiсть i турбота про здоров'я мешканцiв. 6. Фiнансове життя. 7. Архiтектура старого й нового Львова. 8. Типи будiвництва мiста, види вулиць. 9. Урбанiстичний розвиток мiста. Топографiя. Вулицi. 10. Парки, городи, алеї, кладовища. 11. Шпиталi. 12. Трамваї та автобуси. 13. Промисли й ремесла. 14. Водопровiд та каналiзацiя. 15. Електрика. 16. Газифiкацiя. 17. Забезпечення мешканцiв продуктами першої необхiдностi. 18. Пожежна безпека. 19. Очищення мiста²³ .

Автори проекту намагалися всебiчно проаналiзувати розвиток Львова в iсторичнiй ретроспективi, його топографiю, урбанiстичнi риси, вiдтворити через, пам'ятки, намалювати соцiально-економiчний портрет сучасного їм мiста. Таким чином, структура виставки репрезентує певний новий етап у визначеннi концепцiї музею. Саме в такому пiдходi полягає, на нашу думку, цiннiсть цiєї нездiйсненої концепцiї як з погляду музеєзнавства, так i з позицiй мiстознавства.

Музей набув значення консультацiйного центру з львовознавства. При ньому дiяло Товариство любителiв минулого Львова, яке ставило собi за мету консервацiю й збирання пам'яток, охорону їх та природи. Пiдтримувалася будь-яка дiяльнiсть, що сприяла розвитковi культури мiста. Товариство пiдготувало й вида-

стр. 76

ло кiлька десяткiв томiв дослiджень у серiї "Бiблiотека львiвська", присвячених окремим пам'яткам, iсторiї кварталiв, iсторичним подiям, дiячам, гербу мiста тощо²⁴ .

На рубежi ХIХ-ХХ ст. дiяльнiсть iз заснування музеїв мiст здiйснювалася в багатьох iсторичних центрах Росiйської iмперiї, зокрема в Києвi, Одесi, Москвi, Санкт-Петербурзi. У 1899 р. стараннями Київського товариства старожитностей та мистецтв було вiдкрито Київський художньо-промисловий i науковий музей. Останнiй створювався вiд початку як нацiональна установа й справив значний вплив на розвиток музейної справи в Українi. У 1910 р. один iз членiв товариства, у вiданнi якого вiн перебував, професор Київського та Одеського унiверситетiв, археолог А.Линниченко, який протягом тривалого часу збирав матерiали з iсторiї Києва й Одеси, поставив на порядок денний питання про створення в цих мiстах мунiципальних музеїв на взiрець захiдноєвропейських закладiв старих iсторичних центрiв - таких, як Франкфурт-на-Майнi, Вiдень, Париж, що iснують окремо вiд центральних iсторичних музеїв. Своє концептуальне бачення цiєї справи вчений опублiкував у працi "Исторический путь и Музей г. Киева" (Одеса, 1912 p.). Визначивши профiль цiєї установи як "музей мiста", вiн охарактеризував характер його колекцiй: предмети з археологiчних розкопок, плани, карти, краєвиди в рiзнi епохи, портрети та бiографiї видатних дiячiв, зразки мiсцевих виробiв, речi домашнього вжитку, рукописи, книги, естампи, ґравюри, мiськi газети, документи, тобто все те, що характеризує топографiю, iсторiю й внутрiшнiй побут Києва. Висхiдним рiвнем хронологiї такого музею вiн уважав час заснування мiста. Автор проекту пропонував систематично фотографувати вулицi й будинки, що зникають, а також заснувати при установi Товариство вивчення київських старожитностей та спецiалiзовану бiблiотеку.

У лютому 1912 р. на засiданнi комiтету. Київського художньо-промислового й наукового музею було ухвалено рiшення про створення комiсiї для влаштування в ньому нового вiддiлу - "Старий Київ"²⁵ . Комiсiя, що ставила за мету органiзацiю самостiйного музею мiста, дiяла до середини 1918 р. її головами були археолог В.Данилевич (до грудня 1913 p.), iсторик В.Iконников, незмiнним секретарем - хранитель музею, мистецтвознавець, етнограф Д.Щербакiвський. У складi комiсiї працювали вiдомi вченi, iсторики, археологи, лiтературо- й мистецтвознавцi, етнографи, архiтектори, педагоги, видавцi, пiдприємцi-меценати. Серед них М.Василенко, О.Гансен, I.Каманiн, В.Кульженко, О.Левицький, О.Лобода, Д.Меньшов, I.Огiєнко, Г.Павлуцький, В.Перетц, М.Петров, Н.Полонська, Н.Терещенко, Ф.Титов, Г.Шлейфер, В.Щербина та iн.²⁶

У 1912 р. було опублiковано програму вiддiлу "Старий Київ", пiдготовлену директором музею М.Бiляшiвським. Фактично це - проспект дослiдження, побудованого за проблемно-тематичним принципом, що мiг одночасно використовуватися для побудови експозицiї й комплектування фондiв. У нiй узагальнено визначено специфiку мiста, напрямки й форми його життя. Програма мала такi роздiли: 1. Видання з iсторiї, старожитностей та iсторичної топографiї. 2. Топографiя Києва (геологiя й плани). 3. Краєвиди Києва. 4. Iсторiя Києва (рiзнi подiї). 5. Церква й духiвництво. 6. Iнославнi та iновiрнi сповiдання. 7. Населення Києва (склад, побут). 8. Управлiння Києва (урядовi установи). 9. Суд. 10. Вiйсько. 11. Мiське самоврядування. 12. Мiський благоустрiй. 13. Медична допомога. 14. Громадська Доброчиннiсть. 15. Релiгiйний i громадський рух. 16. Освiта. 17. Книгодрукування. 18. Наука. 19. Красна словеснiсть. 20. Перiодика. 21. Мистецтво. 22. Театр. 23. Громадське життя. 24. Економiчний побут. 25. Шляхи й засоби сполучення. У програмi перелiчено також матерiали, потрiбнi для розкриття кожної з тем.

Уже наприкiнцi 1912 р. в музеї було вiдкрито експозицiю "Старий Київ", яка проiснувала до початку 1930-х pp. У нiй було представлено фотографiї, малюнки, ґравюри, зображення споруд, установ; плани та креслення будинкiв;

стр. 77

деталi споруд; атрибути мiського самоврядування; портрети й автографи вiдомих дiячiв; сюжетнi фото; мiськi видання; медалi, жетони, рiзноманiтнi знаки, марки; одяг; зразки художнiх творiв; музичнi iнструменти; театральнi костюми та ескiзи; проекти й фотографiї втрачених споруд та iншi матерiали²⁷ .

Експозицiя вiддiлу висвiтлювала розвиток мiста в XVII-XIX ст., але в нiй не було представлено жодної археологiчної знахiдки. Таке явище не було випадковим. У XIX ст. тiльки-но розпочалося вивчення мiста. Археологiчнi, iсторичнi, краєзнавчi дослiдження здiйснювалися паралельно. Ще попереду було злиття нагромаджених знань у бiльш-менш повну наукову працю з iсторiї мiста. Тому, звичайно, першi музейнi експозицiї мiстознавчого спрямування вiдповiдали тогочасному стану дослiджень. Вони вiдрiзнялися певною мiрою за змiстом i хронологiчними рамками показу.

У другiй половинi XIX ст. з'явилося чимало публiкацiй, якi порушували проблеми топографiї Києва, розглядали iсторiю окремих його частин та пам'яток. Вiдзначимо деякi з них: М.Максимович "Обозрение старого Києва", М.Закревський "Описание Киева", М.Петров "Историко-топографические очерки древнего Киева", С.Голубев "Историко-топографические изыскания и заметки о древнем Киеве", видання Тимчасової комiсiї для розгляду давнiх актiв, зокрема "Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей" та iн. У них широко використано лiтописи, актовi документи. Проте там не вiдтворюються основнi iсторичнi процеси розвитку мiста, археологiчнi джерела з його ранньої iсторiї не аналiзуються. Тому й експозицiя "Старий Київ" нагадувала скорiше iсторико-топографiчний нарис, хоча музей i володiв величезним археологiчним зiбранням, у тому числi мiських матерiалiв, але органiзованим в окремий вiддiл²⁸ . Вiдзначимо й те, що на вiдмiну вiд львiвського музею, у Києвi не комплектували й такi матерiали, якi характеризували б сучасний розвиток мiста.

Водночас пiдкреслимо суто мiстознавчий пiдхiд до вивчення Києва. Прiоритетними в програмi та експозицiї були теми, якi висвiтлювали планувальну структуру, топографiчнi й архiтектурнi особливостi мiста. У першу чергу - мiстобудiвний портрет Києва, що змiнюється з часом унаслiдок розвитку суспiльства, а вже потiм iсторичнi подiї, факти соцiально-економiчного й культурного життя локалiзуються на конкретнi мiськi адреси. Саме цi iдеї - еволюцiя мiста, його природнi, мiстобудiвнi, регiональнi та нацiональнi особливостi, адреснiсть, локалiзацiя подiй, явищ, фактiв i проблем через конкретнi культурно-iсторичнi об'єкти - мають бути провiдними в концепцiї сучасного музею. Цi iдеї бiльшою чи меншою мiрою простежуються в усiх експозицiях мiстознавчого характеру, що обранi для дослiдження.

Комiсiя вiддiлу "Старий Київ" визначила й iншi напрями роботи - пiдготовку та видання монографiй про окремi пам'ятки з iсторичної топографiї мiста; заходи щодо збереження старих вулиць i площ та встановлення на них "особливого виду таблиць iз написами", вiдзначення останнiми будинкiв, пов'язаних iз життям i дiяльнiстю вiдомих дiячiв; пiдготовку путiвника, альбому й перiодичного видання ("Известия отдела Старого Киева"); органiзацiю систематичного фотографування тих частин мiста та об'єктiв, що мають iсторичне й художнє значення. У бiблiотецi музею було влаштовано спецiальний вiддiл "Старий Київ"²⁹ . Таким чином, було розроблено новi форми роботи, притаманнi лише музею мiста, якi в основному збiгаються з напрямками дiяльностi львiвського закладу.

Київськi дiячi культури пiдтримували тiснi стосунки з ученими, краєзнавцями Москви й Санкт-Петербурґа, де проводилась активна робота з органiзацiї музеїв мiст, що також впливало на концептуальне бачення такого закладу в Києвi. Вiдомо, що директор київського музею М.Бiляшiвський листувався з графинею П.Уваровою, яка очолювала Комiсiю з вивчення старої Москви, органiзовану в 1909 р. при Московському археологiчному товариствi. Ця комiсiя

стр. 78

дослiджувала процеси зростання та розвитку мiста, топографiю, архiтектуру, iконопис, прикладне мистецтво, побут мешканцiв, збирала вiдповiднi пам'ятки з метою створення музею старої Москви. її колекцiї, а також Музею мiського господарства Москви (вiдкрито 1896 p.), московського павiльйону Нижегородської художньо-промислової виставки стали основою сучасного музею iсторiї мiста³⁰ .

У 1907 р. Товариство архiтекторiв-художникiв, головним напрямом дiяльностi якого була охорона пам'яток архiтектури й декоративного мистецтва, вiдкрило Музей старого Петербурґа. Спочатку вiн мав на метi збирання пам'яток з iсторiї будiвництва мiста, його культури та побуту. При музеї незабаром виник гурток друзiв старого Петербурґа, що об'єднав багатьох краєзнавцiв, колекцiонерiв³¹ , якi й стали справжнiми творцями одного iз найвiдомiших тепер закладiв.

Безумовно, що виникнення нової групи музеїв, визначення їх концептуальних засад, форм i напрямiв дiяльностi не залишилися поза увагою українських дiячiв культури. Кожен iз музеїв мiст, що виникав або проектувався тодi, мав не лише своєрiдне обличчя та специфiчнi завдання, а й спiльнi риси, мету, а головне - об'єкт вивчення. Оригiнальним прикладом мiстознавчого закладу став музей "Стара Одеса". Публiчна книгозбiрня, мiсцева фiлiя Росiйського технiчного товариства, Товариство iсторiї та старожитностей, органи мiського самоврядування, а також прихильники старовини, що на початку XX ст. мали колекцiї пам'яток з iсторiї Одеси, улаштували в бiблiотецi невелику експозицiю, присвячену старому мiсту, пам'яткам його архiтектури. У 1927 р. було вiдкрито музей "Стара Одеса" на правах вiддiлу мiського державного художнього музею. Безпосереднiм iнiцiатором його створення стала Одеська крайова комiсiя з охорони пам'яток старовини, яку очолював професор унiверситету, директор iсторико-археологiчного музею С.Дложевський. Група архiтекторiв, художникiв, iнших дiячiв культури передала музею кiлька тисяч предметiв, у тому числi зiбраних пiд час вивчення й натурного обстеження архiтектурних споруд. Власнi колекцiї подарували професори С.Дложевський, М.Болтенко, С.Рубiнштейн та iн.³² У вступi до каталогу експозицiї мета музею визначалася так: "...Вивчати та популяризувати одне з найменш дослiджених у нас питань - з iсторiї української архiтектури"³³ .

Спрямування колекцiй i експозицiї закладу, розмiщених у 8 залах художнього музею, можна визначити як архiтектурно-художнє. Тут експонувалися плани Одеси, оригiнальнi проекти будов, старовиннi малюнки, ґравюри, лiтографiї, фотографiї видатних подiй, зруйнованих будинкiв, архiтектурнi й скульптурнi фрагменти знищених будiвель, нечисленна, але цiнна колекцiя предметiв побуту, зокрема меморiальних. Iсторiя архiтектури й мiстобудування Одеси та її околиць, земель, що пiдпадали впливовi мiста, його еволюцiя, починаючи вiд першої фортецi 1794 p., побудованої для боротьби з Туреччиною, послiдовнiсть розбудови, особливостi архiтектурних стилiв рiзних епох, дiяльнiсть видатних дiячiв (Де-Рiбас, Ланжерон, Воронцов) та вiдомих архiтекторiв - основнi аспекти експозицiї³⁴ .

Незважаючи на те, що експонувалися, головним чином, iконографiчнi матерiали, знайшли своє вiдображення й основнi функцiї мiста, його специфiка. Було представлено такi важливi теми й проблеми, як економiка (порт, море, фабрики, залiзниця), адмiнiстративний устрiй (мiське самоврядування), торгiвля, освiта, наука, культура, громадський та нацiональний рух, соцiальний i нацiональний склад мешканцiв, iншi характернi форми й ознаки життя саме Одеси.

У 1920-х pp. iз iнiцiативи ВУАН знов порушується питання про органiзацiю музею мiста Києва. Голова Всеукраїнського археологiчного комiтету (ВУАК) академiк О.Новицький уважав, що археологiчнi знахiдки з розкопок на територiї мiста слiд зосередити в музеї, який має показувати iсторичне минуле та сучасне життя Києва. Вiн звернувся до голови Київського обласного виконавчого комiтету П.Любченка з пропозицiєю щодо заснування мунiципального музею мiста й запропонував для нього примiщення колишнього будинку митрополита в Софiйсь-

стр. 79

кому монастирi, який, на погляд ученого, сам є експонатом через те, що це одна з кращих споруд стилю бароко³⁵ .

Основну роботу з органiзацiї й наукової пiдготовки музею взяла на себе Комiсiя Києва та Правобережжя Iсторичної секцiї ВУАН на чолi з академiком М.Грушевським. У 1920-1930-х pp., коли спостерiгалося пiднесення краєзнавчої роботи в Українi, саме комiсiї порайонного дослiдження минулого Iсторичної секцiї розгорнули великомасштабну наукову роботу з вивчення iсторiї й культури окремих регiонiв, пiднявши цей рух на вищий щабель. У складi Комiсiї Києва та Правобережжя (з пiдкомiсiями Старого Києва та по органiзацiї музею мiста) на штатних посадах працювали вiдомi вченi й дослiдники: iсторики В.Щербина, I.Щиткiвський, М.Iстомiн, С.Шамрай; членами комiсiї на громадських засадах були також академiк ВУАН, iсторик мистецтва О.Новицький; iсторик i археолог В.Ляскоронський; архiтектор В.Кричевський; археолог та мистецтвознавець М.Макаренко; iсторик-архiвiст, археограф О.Андрiяшев; Ф.Ернст i М.Базилевич - вiдповiдно iнспектор та секретар Київської крайової iнспектури охорони пам'яток культури й науковi спiвробiтники Всеукраїнського iсторичного музею iм. Т.Шевченка; археолог, директор Лаврського музейного мiстечка П.Курiнний та iн. Близько 50 дослiдникiв тiсно спiвпрацювали з комiсiєю. Вони пiдготували й видали низку статей, збiрникiв з окремих проблем iсторiї та культури Києва, зокрема: "Київськi збiрники археологiї й iсторiї, побуту й мистецтва", "Київ та його околиця в iсторiї i пам'ятках", "Новi студiї з iсторiї Києва Володимира Iвановича Щербини", вiдомий путiвник "Київ" за редакцiєю Ф.Ернста тощо³⁶ .

Члени комiсiї були добре обiзнанi зi спробою створення музею мiста в дорадянський час. Деякi з них, котрi працювали в комiсiї "Старий Київ", запропонували покласти в основу майбутнього закладу збiрку одноiменного вiддiлу Всеукраїнського iсторичного музею, а також сконцентрувати в ньому збiрки київських пам'яток ВУАК, Межового архiву (плани), Сiльськогосподарського музею (матерiали комунального будiвництва), Київського унiверситету (археологiчного музею й рукописного вiддiлу), Арсеналу, колишнього Вiйськово-iсторичного музею, деякi профiльнi матерiали з лаврських музеїв³⁷ .

Було розроблено проекти майбутнього закладу. Пропозицiї академiка О.Новицького ("Характер експонатiв музею"), який першим почав клопотатися про нього, у порiвняннi з програмою вiддiлу "Старий Київ" масштабнiшi, охоплюють ширший спектр документування. Геологiчне та передiсторичне минуле, сучасний розвиток мiста - цi теми вперше пропонувалися для музею. Крiм того, учений уважав обов'язковим використання археологiчних джерел для висвiтлення передiсторiї Києва й перших столiть його життя. Два проекти поєднує увага до урбанiстичного розвитку мiста (топографiя, плани, креслення, краєвиди), його економiки, адмiнiстративного устрою, населення³⁸ .

Проект академiка М.Грушевського ("У справi Музею мiста Києва. Пояснювальна записка"), прийнятий до здiйснення, немовби сфокусував усi попереднi програми й пропозицiї. Незважаючи на вже явно вiдчутний iдеологiчний тиск у науцi та культурi, його бачення музею позбавлене класових пiдходiв i оцiнок. Проект включав 3 роздiли: 1. Геологiчна й археологiчна минувшина: фiзичне оточення людини та розвiй людського життя на територiї мiста Києва i його периферiї (приблизно в радiусi 20-30 верст). 2. Iсторичне життя мiста з периферiєю вiд IX вiку до революцiї. 3. Сучасне мунiципальне будiвництво та його плани.

По кожному роздiлу наведено конкретнi матерiали, якi зберiгались у рiзних колекцiях i котрими можна представити топографiю мiста, його планування, зростання, економiчне, громадське, культурне життя, побут тощо³⁹ .

Комiсiя Києва та Правобережжя зiбрала новi цiннi колекцiї для майбутнього музею - карти, картини, малюнки й фотографiї старого й сучасного мiста, вироби Межигiрської фаянсової фабрики, старовиннi меблi й iншi предмети побуту, рукописи, живописнi портрети для органiзацiї галереї українських iсторикiв тощо⁴⁰ .

стр. 80

Старому мiсту була присвячена експозицiя Соцiально-iсторичного музею Уманщини, створена як окремий вiддiл у 1920-х pp. Збiрку музею, заснованого 1917 p., становили археологiчнi, нумiзматичнi, iсторичнi колекцiї, що їх подарував вiдомий археолог та музеєзнавець П.Курiнний, а також предмети старовини з нацiоналiзованих садиб. Збiрка вiддiлу "Стара Умань" була аналогiчна київськiй. У нiй було представлено плани мiста, описи його iноземними мандрiвниками, портрети iсторичних дiячiв XVII-XVIII ст., у тому числi гетьмана Б.Хмельницького, польського коронного гетьмана С.Жолкевського; побутовi речi; зброя, гармати з нацiоналiзованого зiбрання Потоцьких; одяг, українська порцеляна, килими, iншi предмети старовини⁴¹ . Вiдмiтною рисою цiєї експозицiї був її нацiональний колорит.

Ученi України прагнули надати музеям статус науково-дослiдних установ. 1920-тi pp. позначилися дискусiєю стосовно ролi й мiсця останнiх серед iнших наукових, культурних, освiтнiх закладiв⁴² , оскiльки новi, радянськi кадри намагалися перетворити їх на пропагандистсько-iдеологiчнi. У 1930-х pp. слiдом за знищенням старої наукової школи пiд гаслами боротьби проти класово ворожих концепцiй i тенденцiй музеї було пiддано докорiннiй реорганiзацiї, зруйновано стару їх мережу, репресовано вчених, музейних дiячiв. Усе це мало катастрофiчнi наслiдки для мiстознавчого музейництва, розвиток якого був перерваний на довгi роки. Останнiм постраждав львiвський музей. 8 травня 1940 р. його було об'єднано з Нацiональним музеєм iменi короля Яна III та створено Львiвський iсторичний музей, експозицiя якого вiдтодi будувалася за офiцiйно запровадженою схемою -вiдповiдно до соцiально-економiчних формацiй, за класовим принципом.

Дослiдження становлення музеїв мiст як специфiчної групи в складi музейної мережi дозволяє визначити такi передумови й фактори їх розвитку: 1. Соцiально-економiчнi чинники. Розвиток промисловостi та торгiвлi призвели до рiзкого зростання темпiв розбудови й кiлькостi мiст. Урбанiзацiя набуває i визначального характеру в життi суспiльства - в економiцi, культурi, побутi. 2. Мiсто набуває значення головного культуротворчого органiзму, осередку матерiальних та духовних цiнностей. З'являється суспiльна потреба його вивчення, осмислення ролi й функцiй протягом столiть, охорони пам'яток. 3. Розвиток iсторичної науки, археологiї, етнографiї, краєзнавства, пам'яткознавства. 4. Культурно-нацiональний рух в Європi, пов'язаний iз становленням нацiй i нацiональної свiдомостi, спричинився до зростання iнтересу до iсторичного минулого народу. 5. Формування iнтелiгенцiї, яка прагнула зберегти та дослiдити iсторичнi й культурнi цiнностi, виникнення приватних колекцiй. 6. Дiяльнiсть численних наукових, краєзнавчих товариств i громадських формувань, яка супроводжувалася збиранням пам'яток, вивченням мiст, створенням музеїв, допомогою в їх роботi. 7. Формування та розвиток музейної мережi, рiзноманiтної щодо профiльного спрямування й змiсту дiяльностi.

Пiдставою для визначення профiлю музею в музеєзнавствi є спецiалiзацiя його зiбрання й дiяльностi, що обумовлюється зв'язком iз конкретними наукою, технiкою, виробництвом, рiзними видами мистецтва та культури⁴³ . Аналiз iсторiї мiстознавчого музейництва (зiбрань, експозицiй, напрямiв дiяльностi) перiоду його виникнення й становлення в XIX - перших десятилiттях XX ст. доводить, Що цi музеї певною мiрою вiдрiзнялися. Узагальнюючи склад їх зiбрань, доходимо висновку, що вони комплектували подiбнi пам'ятки: археологiчнi знахiдки на територiї мiста; iконографiю мiста (карти, плани, краєвиди, креслення, фотографiї); будiвельний матерiал; архiтектурнi та скульптурнi фрагменти споруд; релiквiї мiського самоврядування й цехiв; зразки мiсцевих виробiв; документальнi Джерела з iсторiї мiста; рукописи, книги мiсцевого походження й про мiсто; матерiали з iсторiї мiського господарства; речi домашнього та громадського побуту; Меморiальнi комплекси видатних дiячiв; мiсцеву перiодику; iконопис, декоративно-прикладне мистецтво, твори мiських художникiв; озброєння, амунiцiю; знаки, дедалi, плакетки; мiську символiку; грошовi знаки; макети, моделi, реконструкцiї пам'яток, забудови, транспорту тощо.

стр. 81

Прiоритетними темами дослiджень, комплектування фондiв й експозицiйного висвiтлення були урбанiстичний розвиток мiста, архiтектура й мiстобудування; топографiя; управлiння та самоврядування; населення, його соцiальний i нацiональний склад; економiка, мiське господарство й благоустрiй, транспорт; освiта; наука; культура; медицина; побут; релiгiйне життя; громадське життя; видатнi дiячi мiста.

Таким чином, першi колекцiї дослiджуваних музеїв комплектувалися винятково мiськими матерiалами або присвяченими мiсту. Змiст та обсяг їх роботи був обмежений останнiм, його територiєю, iсторiєю, особливостями. Об'єктом вивчення й дiяльностi такого закладу є мiсто. Саме в ньому вiн реалiзується як соцiальний iнститут, мiсто визначає особливостi його культуротворчого функцiонування. Предметом дiяльностi музею як наукової установи та культурно-освiтнього закладу є феномен iсторичної спадщини мiста, що обiймає всi характернi елементи його середовища. Саме це - об'єкт i засоби дiяльностi - обумовлюють специфiку музею мiста, його мiсце в загальнiй музейнiй мережi.

Iсторичний досвiд формування й функцiонування перших мiстознавчих установ в Українi досить плiдний. Оновлення дiяльностi та розвиток цiєї профiльної групи музеїв має спиратися на нагромаджений у минулому теоретичний i практичний досвiд, а головне - на мiстознавчу концепцiю, виплекану кiлькома поколiннями вчених та музейних працiвникiв.

-----

¹ Музеї України. Довiдник. - К., 1999. - 130 с

² Бунин А.В., Ильин Л. Л., Поляков Н.Х., Шквариков В.Л. Градостроительство. - М., 1945. - С. 239.

⁸ История Киева. - К., 1984. - Т. 2. - С. 126; Субтельний О. Україна. Iсторiя. - К., 1992. - С. 240.

⁴ Скрипник Г.Л. Етнографiчнi музеї України: Становлення i розвиток. - К., 1989. - С. 11-12.

⁵ Iнститут рукопису Нацiональної бiблiотеки України iм. В.I.Вернадського НАН України (далi - IP НБУ). - Ф. II. - Спр. 22953. - Арк. 13-24.

⁶ Державний архiв мiста Києва (далi - ДАК). - Ф. 299. - Оп. 1. - Спр. 6. -Арк. 6-17.

⁷ Там само. - Спр. 3. - Арк. 16; Ф. 16. - Оп. 465. - Спр. 10. - Арк. 1-2, 15.

⁸ IP НБУ. - Арк. 6-9.

⁹ ДАК. - Спр. 3. - Арк. 6.

¹⁰ Державний архiв Київської областi (далi - ДАКО). - Ф. 2. - Оп. 3. - Спр. 6495. - Арк. 1-8.

¹¹ Музей древностей. Записка проф. В.Б.Антоновича // Историко-статистические данные об ученых и учебно-вспомогательных учреждениях Императорского университета св.Владимира (1834-1884). - К., 1884. - С. 60-76.

¹² Львiвський iсторичний музей: Путiвник. - Л., 1976. - С. 4; Львiвський iсторичний музей. Науковi записки (Передмова). - Л., 1993. - Вип. 1. - С. 3.

¹³ Центральний державний iсторичний архiв України в м. Львовi (далi - ЦДIАУ в м. Львовi). - Ф. 52. - Оп. 1. - Спр. 82. - Арк. 17.

¹⁴ Там само. - Ф. 55. - Оп. 1. - Спр. 71. - Арк. 2.

¹⁵ Katalog wystawy archeologiczney i etnograficzney we Lwowe. - Lwow, 1885.

¹⁶ Франко I. Галицьке краєзнавство // Франко I. Зiбр. тв.: У 50-ти т. - К., 1986. -Т. 46. - Кн. 2. - С. 116-151.

¹⁷ Charewiczowa . Niedocenyony krajoznawca lwowski Anton Schneider. - Lwow, 1938.

¹⁸ ЦДIАУ в м. Львовi. - Спр. 175. - Арк. 691.

¹⁹ Там само. - Спр. 9. - Арк. 1-2; Спр. 17. - Арк. 1-28; Спр. 25. - Арк. 3-8; Спр. 29. - Арк. 2; Спр. 71. - Арк. 34; Спр. 175. - Арк. 1-1108.

²⁰ Muzea gminy miasta Lwowa. - Lwow, 1929. - С. 15-19.

²¹ ЦДIАУ в м. Львовi. - Спр. 175; Charewiczowa. Muzeum historyczne miasta Lwowa. Przewodnik po zborach. - Lwow, 1936. - C. 20-84.

²² ЦДIАУ в м. Львовi. - Спр. 79. - Арк. 2; Спр. 124; Спр. 169. - Арк. 28-30; Спр. 258. - Арк. 88.

²³ Там само. - Спр. 126. - Арк. 9-13, 18-19.

²⁴ Там само. - Спр. 40. - Арк. 1; Спр. 41. - Арк. 10; Charewiczowa . Czarna Kamenica i jej mieszkancy. - Lwow, 1935.

²⁵ ДАК. - Ф. 304. - On. 1. - Спр. 26. - Арк. 1.

стр. 82

²⁶ Там само. - Спр. 27. - Арк. 7, 16, 19-20, 77; IP НБУ. - Ф. X. - Спр. 10082.

²⁷ Науковий архiв Нацiонального художнього музею України (далi - НА НХМУ). - Оп. 1. - Спр. 5. - Арк. 66; Фонди НХМУ. - Книга надходжень. - N4-21; Программа отдела "Старый Киев". - К., 1912. - 22 с; Щероцький К.В. Путеводитель. - К., 1917. -С. 237-238; Київ. Провiдник. - К., 1930. - С. 417.

²⁸ Киевский художественно-промышленный и научный музей. Отдел археологии. Краткий указатель предметов. - К., 1913. - 58 с.

²⁹ ДАК. - Арк. 6, 13; НА НХМУ. - Спр. 18. - Арк. 5.

³⁰ Николенко В.П. Музей истории столицы // Музейное дело в СССР: Музейная сеть и проблемы ее совершенствования на современном этапе: Сб. науч. тр. ЦМР СССР [мається на увазi Центральний музей революцiї]. - М., 1985. - С. 120-131; Шегал М. М. Музей Москвы // Музейное дело в СССР. - М., 1973. - С. 167.

³¹ Овсянникова С. Л. Частное коллекционирование в России в пореформенную эпоху (1861-1917 гг.) // Очерки истории музейного дела в России. - М., 1960. - Вып. 2. - С. 90, 125, 129, 140.

³² Селiнов B.I. Архiтектурнi пам'ятки Старої Одеси. - Одеса, 1930. - С. 3-6; "Стара Одеса". Архiтектура Причорномор'я. - Одеса, 1927. - С. 4, 15-16.

³³ Там само. - С. 3.

³⁴ Там само. - С. 17-47.

³⁵ IP НБУ. - Ф. 279. - Спр. 831. - Арк. 1-3.

³⁶ Там само. - Ф. X. - Спр. 4234, 4256.

³⁷ ДАК. - Ф. Р-1. - Оп. 1. - Спр. 994. - Арк. 15; IP НБУ. - Спр. 1793, 4258, 10080, 10082, 10083,10117,10120.

³⁸ IP НБУ. - Спр. 10090.

³⁹ Там само. - Спр. 10098.

⁴⁰ Там само. - Спр. 4235, 4344, 4418.

⁴¹ Курiнний П. Соцiально-iсторичний музей Уманщини // Український музей. - К., 1927. - 36. 1. - С. 267-268.

⁴² Дубровський В. Черговi завдання сучасного музейного будiвництва на Вкраїнi // Там само. - С. 18-19.

⁴³ Музейные термины: Терминологические проблемы музееведения // Сб. науч. тр. ЦМР СССР. - М.,1986. - С. 103.

The article reviews experience of establishment and development of city museums in the 19th - first decades of 20th cc, as a separate profile group of museum system of Ukraine. It examines not only the history of origins, but also composition and specifics of collections, peculiarities of expositions and functioning of such institutions.

Постоянный адрес данной публикации: