ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНАМИ ДСНС

ЗАХОДУ РЕАГУВАННЯ У ВИГЛЯДІ ЗУПИНЕННЯ РОБОТИ

 С. О. Сафронов, канд. юрид. наук, доцент,

Національний університет цивільного захисту України

 Аналіз юридичної практики з приводу застосування органами ДСНС заходів реагування у вигляді зупинення роботи дозволив виявити низку чинників правового характеру, які не сприятимуть встановленню на Україні режиму фактичного виконання та дотримання нормативних приписів техногенної та пожежної безпеки. Непоодинокими є випадки, коли судді неоднаково трактують та застосовують правові норми, які регулюють порядок зупинення роботи за позовною заявою органів ДСНС. Проте, ставити це в докір суддів неможливо, оскільки існують і суперечності в законах, які визначають повноваження органів ДСНС, і наявність правових прогалин, і алогічні недопрацювання законодавців.

На рівні сили закону в Україні існує два нормативно-правових акта, які дозволяють органам ДСНС звертатися до адміністративного суду з приводу застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи. Такими нормативно-правовими актами є:

1) Кодекс цивільного захисту України (далі КЦЗУ);

2) Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон).

Окремі правові норми цих законодавчих актів конкурують між собою, оскільки при їх порівнянні виявляються суперечності та невідповідності словесного змісту, які можливо неоднозначно трактувати, а це вже має юридичне значення. Неоднозначність та множинність трактування повноважень органів ДСНС повинна трактуватися в інтересах суб’єкта господарювання. Про таку презумпцію ″правоти″ (правомірності діяльності) суб’єкта господарювання чітко зазначено в абз. 15 ч. 1 ст. 3 та у ч. 7 ст. 4 Закону.

Порівняння ч. 7 ст. 7 Закону та п. 12 ч. 1 ст. 67 КЦЗУ дозволяє прийти до висновку про існування явної незбіжності окремих видів діяльності та певних об’єктів, робота яких може бути зупинена. Так, ч. 7 ст. 7 Закону дозволяє органу ДСНС звернутися з позовом до суду за наявності підстав для зупинення лише: виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Пункт 12 ч. 1 ст. 67 КЦЗУ дозволяє звертатися з позовом стосовно більшої частини об’єктів та видів діяльності, а саме для зупинення роботи підприємств, експлуатації будівель, об’єктів, споруд, цехів, дільниць, машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів. Водночас п. 12. ч. 1 ст. 67 КЦЗУ звужує лише до пожежонебезпечної перелік продукції реалізація якої може бути зупинена, не згадуючи про продукцію, яка може становити техногенну небезпеку.

Крім цього, ч. 7 ст. 7 Закону, для звернення органів ДСНС до суду передбачає необхідність наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Разом з цим ст. 70 КЦЗУ дає перелік підстав для зупинення тільки роботи підприємств, об’єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів. Таким чином, КЦЗУ не визначає переліку підстав для зупинення діяльності, яка полягає у реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг, а також щодо зупинення діяльності різних закладів, установ, організацій. Чому в КЦЗУ мова йде лише про підприємства та виробництва?

Ані в Законі, ані в КЦЗУ не передбачена можливість реагування на такий вид діяльності як зберігання небезпечних предметів. Хоча є очевидним, що факт зупинення роботи якогось об’єкта зовсім не усуває ризики небезпеки, яка йде від предметів, котрі будуть зберігатися на цьому об’єкті.

В судовій практиці позовних проваджень вкрай складним є питання з приводу доведення того, що існуюче порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки створює загрозу життю та/або здоров’ю людей. Законодавством не визначено коло порушень, які гіпотетично загрожують життю або здоров’ю людей. Користуючись цим відповідачі часто йдуть на юридичні хитрощі, суть яких полягає у подачі суду доказів про вжиття заходів, які усувають загрозу життю або здоров’ю людей, при цьому доказів щодо повного усунення порушень законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки взагалі не надають. Справа в тому, що факт відсутності загрози життю та здоров’ю людей робить позовну заяву органів ДСНС передчасною, і навіть такою, що перевищує межі повноважень органів ДСНС, які визначені п. 12 ч. 1 ст. 67 та ч. 2 ст. 68 КЦЗУ. У зв’язку з цим органам ДСНС, як позивачам, часто слід доводити не лише факт порушення законодавства суб’єктом господарювання, а ще й правомірність факту звернення органу ДСНС до суду.

Деякі нерозуміння викликають положення ст. 12 (Форми адміністративного судочинства) та  ст. 257 (Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження) Кодексу адміністративного судочинства України, які не передбачають розгляд справ за позовною заявою органів ДСНС у порядку спрощеного позовного провадження, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Незважаючи на те, що органи ДСНС звертаються до суду з позовними заявами про зупинення роботи лише у випадках коли порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки створює загрозу життю та здоров’ю людей законодавець чомусь не передбачив щоб ці справи розглядались в короткі строки. У органів ДСНС є лише процесуальна можливість клопотатися перед судом про розгляд справи за правилами спрощеного провадження. Суд зовсім не зобов’язаний задовольняти такі клопотання, бо немає імперативних приписів з цього питання. Кодексом адміністративного судочинства України також не передбачена можливість розгляду справ за позовом органів ДСНС у якості особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ. Результати аналізу судової практики свідчать, що розгляд справ про повне або часткове зупинення роботи переважно здійснюється судами першої інстанції за правилами загального позовного провадження, у якому справа може розглядатися до 60 днів (в окремих випадках до 90 днів). До речі, справи про припинення юридичної особи або підприємницької діяльності чомусь визнано за можливе розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Сенс подальших наукових досліджень вбачається у потребі з’ясування типових помилок та труднощів, які виникають у органів ДСНС під час адміністративного судочинства у зв’язку з застосуванням заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи та розробці методичних рекомендацій щодо тактики доказування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги органів ДСНС. Для мінімізації можливості неоднозначного трактування повноважень органів ДСНС та посадових осіб ДСНС стане доцільною підготовка обґрунтованих пропозицій з приводу внесення змін в деякі правові норми Закону та КЦЗУ.

 ЛІТЕРАТУРА

1. Кодекс цивільного захисту України. – Харків : Право, 2018. – 132 с.
2. Кодекс адміністративного судочинства України. – Харків : Право, 2018. – 232 с.
3. Про основні засади державного нагляду (контрою) у сфері господарської діяльності: закон України від 05.04.2007 № 877 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 877-16

Постоянный адрес данной публикации: