Неповнолітній злодій-"рецидивіст" не думав не гадав, що він на місці злочину несподівано для себе покається у своїх гріхах і добровільно піде здаватися в міліцію. І тільки сільський священик вірив, що так воно й буде.

Місія благочинного

Якщо в українців (як ми знаємо, завдяки Миколі Гоголю) всі чудасії відбуваються в ніч перед Різдвом, то в румунських селах Буковини дива творяться переважно в передріздвяний день. Першим це виявив сільський панотець Михайло. Напередодні Різдва, яке православні українські румуни святкують водночас із католицькою Європою, - 25 грудня, священик зазвичай обходив село, вітаючи свою паству з грядущим святом та освячуючи оселі мирян. А освячувати людські осідки було від чого. Останніми роками недавно ще багаті буковинські й велелюдні села опустіли. Протестантські багатодітні сім'ї виїхали до Америки, а православні родини осиротіли - матері, а за ними батьки виїхали на заробітки до Італії. Власне, торувати заробітчанську доріженьку у привітну, спраглу дешевої робочої сили Італію, почали з Буковини якраз місцеві румуни. Озивалися, видно, прадавні генетичні зв'язки первісної Дакії із цивілізованою Римською імперією, та й спорідненість мов сприяла.

Оскільки виїхали із села і вчителі, то на місцевого священика отця Михайла впала відповідальність не тільки за духовне життя пастви, а й за виховання сільських дітей та молоді, полишених напризволяще батьками. За благодійну діяльність, яку панотець розгорнув у своєму приході, його стали називати цілком заслужено Благочинним. Отця шанували, йому - від старого до малого - звіряли всі свої тривоги і болі. А звіряти було що, бо хоч з роками бідність відступала від полишених батьками сімей, але недогляд, як і гроші, якими відкуповувалися матері-заробітчанки від своїх дітей, робив свою прикру справу. Діти пішли пустопаш. У селах почалися крадіжки, грабежі, п'яні бійки. Створювалися навіть підліткові хуліганські угруповання. Зграйки таких "розбійників" мандрували від села до села, лякаючи "останніх із могікан" - сільських пенсіонерів.

Але в приході отця Михайла було поки що більш-менш спокійно, і він дякував за це Всевишньому.

Але яким було здивування священика, коли, зайшовши до хати поважної віком і набожної Марії Т., замість неї побачив її сусіда, неповнолітнього Мірчу М., що рився поспіхом у шафах господині.

- А чого це ви, молодий чоловіче, господарюєте у чужій хаті? - поцікавився отець Михайло, впізнавши юного мирянина, який найбільше завдавав йому клопоту своєю неблагочестивою поведінкою. Зовсім недавно хлопця затримали за крадіжку майна у сусідньому селі, судили і винесли вирок: три роки позбавлення волі з іспитовим терміном (рік) - з огляду на юний вік порушника, щире каяття та те, що росте без батьків-заробітчан, і не з доброго дива пішов красти.

Однак ще й місяця не минуло, як Мірча, забувши обіцянки, знову послизнувся...

Зізнався у всьому без принуки

Побачивши перед собою священика, неповнолітній домушник хотів було спочатку проскочити повз нього у двері. Але панотець підняв хрест:

- Не тікай, хлопче, а розказуй усе, як перед Богом!

Піднятий хрест і згадка про Бога зупинили порушника. Нещасний грішник знітився і зізнався благочинному, що на злочин його штовхнула біда. Мама давно не передавала з Італії грошей, а треба було за щось жити йому і ще трьом братам і сестрам. Бабусиної пенсії не вистачало. А роботи ані в селі, ані в райцентрі Мірча не міг знайти. Вчитися в школі він уже не хотів. Як казав, "не бачив смислу" вчитися і в місцевому ПТУ, де сільські діти здобували професії перукарів, офіціантів та кухарів, бо давно мріяв про нині престижну і прибуткову роботу автомеханіка. Оскільки ж не сходилися у хлопця мрії із жорстокою реальністю, шукав підтримки у собі подібних сиріт при живих батьках. Почав бурлакувати, грати у гральні автомати, якими рясніють містечка і села, програвся до копійки, позичив у товаришів 500 гривень, сподіваючись, що мама до Різдва пришле... А вона не прислала і от...

Мірча, схлипуючи над своїм тяжким сирітським життям, витягнув з кишені піврічну пенсію домни Марії, якраз 520 грн., і поклав на столі перед священиком і господинею, яка на той час повернулася до хати, попоравши худобу.

...І покаявся

- Піди в міліцію і покайся у своїх гріхах, доки не пізно, - порадив Мірчі панотець. І... відпустив з миром, сподіваючись лиш на совість неповнолітнього крадія та на ласку Всевишнього. Пенсіонерка Марія Т. теж ґвалту не зчиняла, бо сама виховувала трьох внуків, доки дочка із зятем "обживалися" в Італії. А як обжились, забрали дітей із собою, залишивши матір саму доживати віку на рідній землі. Тож співчувала Мірчі і його мамі, якій, очевидячки, не так поталанило у наймах, як її дітям.

Тож справді дивом Господнім для всіх жителів маленького буковинського села того передріздвяного дня була новина, що Мірча сам пішов до сільської ради і зізнався у скоєному. Міліція не забарилася. Тим більше, що до цієї крадіжки, Мірча встиг "обчистити" ще кількох односельців, правда, на менші суми. Тож Різдво нещасному довелося святкувати без родини, у СІЗО, де його відвідав отець Михайло, до глибини душі вражений покаянним вчинком Мірчі, який, на його думку, не обійшовся без ласки Божої.

Після суворого вироку районного суду отець Михайло навідує Мірчу в колонії для неповнолітніх порушників. Разом просять Бога навести лад у надломленій душі хлопця, очистити її від гріха і спокуси ним, вилікувати від загрози майбутніх рецидивів злодійської хвороби, а також заслужити зразковою поведінкою і покутою надію на амністію.

Постоянный адрес данной публикации: