Дитина вже не радіє перемогам. Він боїться помилитися. Він ненавидить спорт, який колись любив. Його обличчя не виражає емоцій. Знайомо? Це емоційне вигорання, викликане батьківським тиском. Тисячі дітей кидають секції не тому, що йому набридло, а тому що мама з татом перетворили хобі на гонку за результатами.

Звідки береться тиск

Батьки часто проецирують на дитину свої амбіції: «Я не став чемпіоном, нехай він стане». Вони порівнюють з дітьми друзів («А ось Петя вже виграв турнір»). Вони вимагають лише першого місця, а друге називають «поразкою». Тиск посилюють фінансові вкладення: «Ми заплатили за твою екіпіровку, ти обов'язаний». Дитина перестає грати для задоволення — він грає з страху.

Признаки вигорання

Дитина симулює хворобу перед тренуванням. Він став дратівливим, плаче без причини, погано спить. Він втратив апетит. Він каже: «Ненавиджу цей вид спорту», хоча ще півроку тому просив купити форму. Він може бути зовнішньо послухняним, але всередині накопичується втома, яка виливається в апатію або агресію. У запущених випадках з'являються тики, энурез, панические атаки.

Як батькам не перегнути палку

Спитайте дитину: «Нравиться тобі те, чим ти займаєшся?». Не тисніть на результат — хваліть за старання. Встановіть режим відпочинку: у дітей повинно бути вільний час без тренувань і уроків. Не порівнюйте з іншими дітьми (порівнюйте лише з його минулими досягненнями). Відвідуйте змагання як уболівальники, а не як наглядачі. Якщо ви відчуваєте, що починаєте кричати — замовчайте і видихніть.

Що робити, якщо вигорання вже настало

Перше — припинити тиск. Друге — дати дитині паузу (місяць без тренувань). Третє — звернутися до спортивного психолога. Можливо, доведеться змінити вид спорту або тренера. Головне — не звинувачувати себе, а визнати помилку. Дитина важливіша за медалі.

Дитина не робот. Його психіка не заліза. Любов і підтримка важливіші за будь-який кубок. Пам'ятайте про це, коли в наступний раз захочете сказати: «Ти міг би і краще».

Permanent link to this publication: