Автор: О. В. ЯСЬ

Висвiтлюються дослiдницький iнструментарiй та iнтелектуальнi засади п'ятитомної студiї "История Малороссии" (М., 1842-1843) Миколи Маркевича. Розглядається спiвiснування та змагання елементiв пiзньопросвiтницького рацiоналiзму i романтичного естетизму в авторськiй конструкцiї української iсторiї. Аналiзується структура працi, технiка викладу та система аргументацiї провiдних положень. Вiдзначається, що дослiдницькi рефлекси М.Маркевича сформованi пiд впливом лiтературно-естетичних мотивiв i вирiзняються контрастнiстю та дуалiзмом: домiнацiя козацької слави i героїки, якi чергуються з трагiчнiстю й катастрофiчнiстю українського буття. Висловлюється думка, що пятитомник М.Маркевича в iнтелектуальному сенсi доцiльно розглядати як самобутню предтечу iсторичних студiй представникiв романтичного народництва в українському iсторiописаннi XIX cm.

На зорi XIX ст. вельми популярнi теорiї та побудови просвiтницького рацiоналiзму поступово програвали змагання з новiтнiми романтичними iнтенцiями. Впорядкованi на засадах унiверсальностi й самодостатностi розуму, рацiональностi та логiчної єдностi реконструкцiї iсторичної минувшини водночас перетворилися в хаос незчисленних i неповторних фактiв. Iндивiдуалiзацiя, локальна предметизацiя та нацiонально-регiональна фрагментарнiсть свiту iсторiї в романтичних iнтерпретацiях сягнула апогею. Вiдтак романтичнi системи свiтобачення, у Центрi яких перебувала людина з розмаїтими та унiкальними проявами соцiального буття, самобутнiми, iндивiдуальними емоцiйними i психологiчними реакцiями, вступили в гостру конфронтацiю з рацiональними схемами й абстракцiями.

Наразi вiдбувається поворот вiд класицизму й унiверсалiзму до свiту народного життя та його рiзноманiтних виявiв, поширюється зацiкавлення колоритом мiсця i часу, якi розгортаються пiд знаком романтичної опозицiї стосовно рацiоналiзму. Мiнливiсть, динамiчнiсть, суперечливiсть, конечнiсть i нескiнченнiсть .зробилися неодмiнними характеристиками полiвимiрних iсторичних об'єктiв, що

Ясь Олексiй Васильович - канд. iст. наук, ст. наук, спiвроб. вiддiлу української iсторiографiї Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 27

функцiонували в багатоплощинному середовищi, розглядалися з рiзних масштабiв i ракурсiв, зокрема з обсягу нацiональної та регiонально-провiнцiйної проблематики.

Упродовж кiнця 20-х - 40-х pp. XIX ст. новiтнi європейськi романтичнi впливи, хвиля зацiкавлення етнографiчним матерiалом на українських теренах стали пiдґрунтям, на якому вiдродилися й розквiтли антикварнi розшуки та естетично-лiтературнi устремлiння, ностальгiчно-патрiотичнi настрої й апологiя славетної козацької минувшини. У контекстi зазначених тенденцiй i була виконана п'ятитомна "История Малороссии" (М., 1842-1843) Миколи Маркевича.

Ця студiя побачила свiт пiсля двох видань "Истории Малой России" Д.Бантиша-Каменського (1822, 1830) i майже збiглася з її третiм виданням (1842) та публiкацiєю "Iсторiї Русiв" (1846). Вiдтак ще напередоднi появи "Истории Малороссии" в колах тодiшньої освiченої громадськостi склалася думка про її блискучий лiтературний стиль. Зокрема, вже рецензенти третього видання студiї Д.Бантиша-Каменського називали очiкувану працю М.Маркевича "красномовною"¹ , а опублiкованi уривки з неї у журналi "Маяк"² та "Русский вестник"³ характеризували як чудовi⁴ . У редакцiйному коментарi до уривкiв з "Истории Малороссии" в "Русском вестнике" патетично зазначалося: "Тут є душа, є життя"⁵ .

У концептуальному планi "История Малороссии" поєднувала культурницьку варiацiю автономiстсько-патрiотичної традицiї нащадкiв старих козацько-старшинських родiв, iсторiософське кредо яких найповнiше вiдображала "Iсторiя Русiв", з популярними на той час романтичними вiяннями та етнографiчними розшуками. Водночас вона не позбавлена i пiзньопросвiтницьких мотивiв. Невипадково Зенон Когут слушно розглядає цю працю як перехiдний мiсток мiж дворянською патрiотичною iсторiографiєю початку XIX ст. та українським романтичним народництвом⁶ .

Утiм, у студiї М.Маркевича мотивацiйне пiдґрунтя його проекту малоросiйської iсторiї безпосередньо не окреслюється. В опосередкованому виглядi останнє вгадується в героїко-патрiотичних прiоритетах автора, у його орiєнтацiї на своєрiднi, унiкальнi характеристики української минувшини. Учень С Соловйова, вiдомий росiйський учений, прибiчник централiстичної схеми iсторiї схiдного слов'янства Геннадiй Карпов навiть охрестив такi прiоритети М.Маркевича як iсторика "дрiб'язковим Малоросiйським патрiотизмом"⁷ .

Щоправда, певнi уявлення стосовно загальної мотивацiї творчостi автора, який уже в молодi роки вважав себе "добрим малоросiянином"⁸ , на теренах української iсторiї знаходимо у його iнших працях. Зокрема, у 1831 р. у передмовi до збiрки "Украинские мелодии" М.Маркевич згадує про свої намiри на нивi iсторiописання: "Якщо вистачить на те сил моїх i часу, можливо, я наважусь принести моїм спiввiтчизникам та землi, яка вигодувала колись наших прабатькiв, а нинi зберiгає їх рештки - докладний опис красот iсторичних, чарiвнiсть природи, звичаїв, обрядiв, одягу, давнього правлiння Малоросiйського. Приємно було б згадати, який був Батурин, якою була вдача, мова, приємно уявити собi вiтчизну у днi її минулi. Певний, що недолiки мого твору будуть вибаченi за мету, котру я мав у своїх починаннях, тодi я з великою рiшучiстю представлю мою працю на суд просвiчених письменникiв"⁹ .

Зазначена заувага виявляє естетичнi зацiкавлення М.Маркевича iсторiєю України на початку 30-х pp. XIX ст. Вочевидь вони зазнали певної еволюцiї впродовж десятилiття, що роздiляє вказану сентенцiю та написання "Истории Малороссии". Однак, остання ймовiрно була незначною, на що вказують численнi лiтературнi пасажi у викладi iсторичного матерiалу на сторiнках вищезгаданого п'ятитомника.

Пiд офортом М.Маркевича, виконаним Львом Жемчужниковим 1861 р. й опублiкованим в журналi "Основа", є власноручний, iронiчний напис автора "Истории Малороссии", який досить точно вiдображає спрямованiсть його iнтелектуальної еволюцiї: "Нинi волосся моє сиве i скуйовджене, вуса обвисли, музи-

стр. 28

ку замiнила iсторiя, поезiю - статистика"¹⁰ . Тож первiснi етнографiчнi та поетичнi зацiкавлення i пiдвели Маркевича до власне iсторичних студiй.

Слiд пiдкреслити, що вiн принципово роздiляв дослiдницьку працю iсторiографа та iсторика. Маркевич уважав, що перший пише тiльки для вченої громадськостi, останнiй - для всiх¹¹ . Причому призначення iсторика автор п'ятитомника вбачав, передусiм, у лiтературнiй обробцi фактографiчного матерiалу.

Отже, лiтературно-естетичнi складовi домiнують у мотивацiйних устремлiннях Маркевича. Недаремно автор "Истории Малороссии" пiд час написання своєї працi пiдходив до iсторичного матерiалу, здебiльшого не як iсторик, а як письменник i митець. Так, вiдомий росiйський iсторик та етнограф О.Пипiн тримався думки, що Маркевич репрезентував "зразок мiсцевого патрiота та практичного етно-графа-аматора"¹² . Дехто з сучасних дослiдникiв розглядає його як поета-вченого¹³ .

Крiм того, Маркевич одержував насолоду вiд самого процесу пошуку та фiксацiї емпiричних вiдомостей, який часто-густо перетворюється для нього на самоцiль. Вiдтак, антиквар-збирач у нагромадженнi iсторичних пам'яток i фактiв досить часто поєднується, а iнколи й перемагає в його творчостi лiтератора-митця.

Уже першi рядки в "Истории Малороссии" виявляють авторськi iнтенцiї, зокрема прагнення продемонструвати неповторний характер українського "простору землi". Маркевич навiть зазначає, що "знаменитий Лiней припускав, що вона (українська земля - Авт.) була колискою народiв пiсля потопу"¹⁴ . Тому україноцентричнiсть авторського викладу домiнує на сторiнках цiєї працi на вiдмiну вiд "Истории Малой России" Д.Бантиша-Каменського, в якiй малоросiйська iсторiя подається в загальноросiйському контекстi.

Водночас М.Маркевич вiдразу постулює власнi принципи щодо композицiї "Истории Малороссии", до основи якої покладено шестичленну перiодизацiю української iсторiї, або, як вiн висловлюється, 6 вiдмiнних "iсторичних картин": 1) вiд найдавнiших часiв до Лянцкоронського, 1500 р. (глава 1); 2) вiд Лянцкоронського до унiї, 1500-1592 (глава 2-4); 3) вiд початку унiї до Богдана Хмельницького, 1592-1646 (глава 5-10); 4) вiд поголовного повстання до смертi Хмельницького, 1646-1657 (глава 11-22); 5) вiд смертi Хмельницького до падiння Мазепи, 1657-1709 (глава 23-48); 6) вiд падiння Мазепи до останнiх днiв Малоросiї, 1709-1793 (глава 49-56)¹⁵ . Така перiодизацiя, незважаючи на свою змiстовну неоднорiднiсть, вiдображає авторське розумiння безперервностi української iсторiї попри її численнi метаморфози.

Зауважимо, що перiодизацiя М.Маркевича побудована за принципом контрастностi - перiоди слави та пiднесення чергуються з епохами занепаду i катастрофiчної руйнацiї. Вона виявляє лiтературно-естетичнi прiоритети автора у вiдтвореннi минувшини. Вiдтак, мiнливiсть i швидкоплиннiсть свiту iсторiї сприймається М.Маркевичем набагато повнiше, нiж його попередником Д.Бантишем-Каменським, який схильний вiдтворювати малоросiйську минувшину у виглядi поступового i лiнiйного руху.

Зокрема, Маркевич наголошує на тому, що татарська навала та литовське завоювання роздiлило Русь: на Русь пiвденну та її "молодшу сестру" - Русь пiвнiчну¹⁶ . Наведена сентенцiя автора нагадує вiдомi пасажi знаменитої дискусiї "южан" i "северян", початок якої пов'язують iз вiдомою розвiдкою Юрiя Гуци-Венелiна¹⁷ . Однак, Маркевич не розвиває цiєї теми, обмежившись тiльки стислою згадкою про подiл Русi. Утiм, у подальшому викладi автора неодноразово зустрiчаємо iдею "двох Росiй", особливо щодо української iсторiї доби Хмельниччини¹⁸ .

Однак, незважаючи на чiтке окреслення принципiв побудови та оформлення фактографiчного матерiалу, композицiя "Истории Малороссии" є вкрай нерiвномiрною. Причому сам автор досить часто порушує власнi принципи. Зокрема, М.Маркевич практично не узагальнює не тiльки матерiал з обсягу окремих глав,

стр. 29

а й навiть окреслених ним перiодiв, якi об'єднують ряд структурних одиниць. Напри клад, iсторiю докозацької доби (до 1500 р.) вiн висвiтлює лише в однiй-єдинiй главi¹⁹ , Натомiсть перебiг подiй другої половини XVII - початку XVIII ст., тобто п'ятий i шостий перiоди за його подiлом, подаються iсториком дуже докладно (34 глави).

Прагнучи компенсувати таку диспропорцiйнiсть у викладi фактографiчного матерiалу, М.Маркевич вiдразу розставляє низку оцiночних коментарiв. Примiром, вiн вiдзначає, що приєднання Малоросiї до Литви було добровiльним²⁰ , а також наголошує на рiвноправному тлумаченнi об'єднання з Польщею, в яке ввiйшли "рiвнi з рiвними i вiльнi з вiльними"²¹ . Утiм, поданi зауваги М.Маркевича дуже нагадують подiбнi вислови в "Iсторiї Русiв"²² , зокрема спираються на вигаданi привiлеї.

В аналогiчному планi вiн коментує i приєднання до Москви, зокрема наголошує, що тiльки "злиття Малоросiян з Москвою могло змiцнити загальний добробут Росiї"²³ та зробити її "першорядною державою"²⁴ . Iван Крип'якевич вiдзначав, що думка про рiвноправнiсть України в державних об'єднаннях iз Литвою, Польщею та Московщиною є основною iдеєю в творi М.Маркевича, яку вiн запозичив з "Iсторiї Русiв"²⁵ .

У такому ж дусi М.Маркевич коментує й iншi подiї та явища. Зокрема, розкриваючи загальний змiст литовської доби малоросiйської iсторiї, автор вiдзначає, що "безперервно необхiднi були для нас пiдтвердження пакт i привiлеїв, i безперервно вони порушувалися, незважаючи на королiвське велiння"²⁶ .

Для М.Маркевича притаманний персонологiчний принцип викладу матерiалу. Так, iсторiю козаччини XVI ст. автор висвiтлює майже виключно з перспективи славетних дiянь гетьманiв. Такого ж принципу вiн тримається й у викладi iсторiї XVII-XVIII ст. Персонологiчний виклад, властивий для козацько-старшинського iсторiописання, домiнує в його працi настiльки, що ряд роздiлiв названi iменами вiдповiдних гетьманiв.

Зауважимо, що iсторичнi перiоди, де тимчасово вiдсутнi володарi гетьманської булави, помiтно ускладнюють авторський виклад, оскiльки примушують iсторика робити певнi вiдступи. Зокрема, 26 роздiл своєї працi М.Маркевич називає "Междо-Гетманство. Наказный гетман Яким Самко" i розпочинає його з висвiтлення загального становища, яке склалося на українських землях²⁷ .

Наразi слiд пiдкреслити, що така технiка викладу є характерною ознакою "Истории Малороссии". Власне через замальовки iсторичних осiб М.Маркевичем конструюється образ тiєї чи iншої епохи. Водночас для iсторика притаманна не тiльки домiнацiя козацької слави, а й своєрiдне протиставлення її трагiчним подiям, чергування свiтлих i темних перiодiв.

Причому окремi деталi персонологiчних характеристик екстраполюються автором до сутнiсних рис iсторичного руху. Наприклад, про польського короля Сигiзмунда III М.Маркевич пише: "це той щасливець, котрий кiлька разiв мiг об'єднати з Польщею, Литвою та Малоросiєю Росiю та Швецiю, i котрий заклав пiдвалини загибелi Польщi"²⁸ . Вiдтак, смерть Криштофа Косинського вiн характеризує як набат, переддень "загальної бранi" мiж поляками та малоросiянами²⁹ .

Подiбним чином iсторик оцiнює i загибель Северина Наливайка, яка стає кульмiнацiєю гонiнь на православну вiру, що поклала початок "нечуваних бiд Малоросiї"³⁰ . Вiдзначимо, що М.Маркевич, як i автор "Iсторiї Русiв", називає Косинського Федором, а Наливайка - Павлом³¹ .

Так чи iнакше вказанi замальовки iсторичних осiб фактично є елементами соцiопсихологiчної характеристики суспiльства, якi виявляють своєрiдну трагiчнiсть авторського мислення. В конечностi людського буття, особливо видатних особистостей, у М.Маркевича проступає романтичне розумiння мiнливостi свiту iсторiї, зокрема естетично-лiтературний спосiб її сприйняття, самобутнiй дуалiзм у зображеннi трiумфу козацької слави та трагiзму, катастрофiчностi й соцiально-психологiчної напруги тогочасного українського життя.

стр. 30

Примiром, вiн характеризує добу напередоднi Хмельниччини як "навислу грозу" над Рiччю Посполитою³² .

Слiд зазначити, що М.Маркевич, як i Д.Бантиш-Каменський, придiляє прiоритетну увагу зовнiшнiй канвi iсторичних подiй, передусiм у вiйськово-полiтичнiй площинi. Внутрiшнiй iсторiї Малоросiї вiн вiдводить лише окремi текстовi фрагменти, якi представленi у виглядi супутнiх авторських роздумiв, своєрiдних вiдступiв вiд генеральної лiнiї викладу.

Один iз рецензентiв його студiї з цього приводу вiдзначив, що її варто було б назвати "Историей войн Казаков Малороссийских", анiж "Историей Малороссии"³³ . Такi прiоритети у викладi М.Маркевича виглядають тим бiльш дивними, якщо взяти до уваги зiбраний ним величезний етнографiчний матерiал, а також його щиру, майже фанатичну зацiкавленiсть українською старовиною.

Почасти вказанi особливостi пояснюються тим, що автор значну частину матерiалу з внутрiшньої iсторiї перенiс у додатки до п'ятого тому, в якому вмiщенi вiдомостi про кiлькiсть вiйськ та населення за рiзними джерелами, список полкiв, устрiй i управлiння, розпис правителiв Малоросiї, таблиця гетьманiв, списки генеральної старшини, церковних iєрархiв, хронологiя битв i пригод тощо. Та найголовнiшу роль, iмовiрно, вiдiграли естетичнi й антикварнi мотиви в його способi мислення, якi часто-густо висували на перший план не особу iсторика, а лiтератора-митця та колекцiонера-збирача.

Очевидно, що Маркевич прагнув поєднати художньо-естетичне вiдтворення українського минулого з викладом величезної кiлькостi фактiв. Але чимало зiбраних ним вiдомостей та матерiалiв не вкладалися в канву авторського викладу, який переважно концентрувався навколо визначних особистостей та перебiгу вiйськово-полiтичних подiй.

Зауважимо, що вирiшити цю проблему ^ межах власне романтичного iсторiописання, зокрема шляхом уведення до своєї конструкцiї минувшини масового, колективного героя - народу-нацiї, Маркевичу так i не вдалося. Народна маса побутує в його викладi, переважно на другому, а то й на третьому планi. Вiдтак, значна частина фактографiчних матерiалiв переноситься автором, як i Д.Бантишем-Каменським, до численних додаткiв та наукового апарату працi. Тож у ставленнi до емпiричної основи "Истории Малороссии" Маркевич бiльше виглядає як аматор-антиквар, якому шкода вилучити або вiдкинути хоча б частину опрацьованого матерiалу, нiж iсторик.

Водночас автор прагне продемонструвати i загальний психологiчний стан суспiльства. Зокрема, вiн розглядає Запорiзьку Сiч не тiльки як безпечний притулок для православних та осередок опору, а як своєрiдну психологiчну противагу щодо унiйних змагань, "...страх перед козаками вгамовував фанатизм Унiї", -пише М.Маркевич³⁴ . Взагалi для авторського викладу характерне поєднання емоцiйної експресiї та художньо-естетичних замальовок з психологiчними екскурсами, морально-етичними роздумами, в яких автор постає як лiтератор-митець. Щоправда, в останнi вкраплюються й окремi елементи пiзньопросвiтницької критики та приклади з обсягу моралiзаторських повчань.

Примiром, загальна оцiнка унiї в iсторика досить суперечлива, особливо її мотивацiйна частина. Зокрема, вiн тлумачить Брестську унiю 1596 р. як вияв напiвдикого варварства середнiх вiкiв, з усiм безумством, всiєю кровожерливiстю Iспанської iнквiзицiї, вона впала на Польщу i на Малоросiю, роздробила на частини державу i, нарештi, безповоротно погубила i магнатiв, i Короля"³⁵ .

Таким чином, М.Маркевич фактично оцiнює унiю з перспективи просвiтницької критики обскурантизму та середньовiчної схоластики. Натомiсть, власне, перебiг боротьби мiж католицьким i православним духовенством на Брестському соборi вiн вiдтворює наслiдуючи "Iсторiю Русiв" як боротьбу супроти релiгiйних

стр. 31

утискiв, прав i свобод малоросiян у Речi Посполитiй³⁶ . Причому православна вiра розглядається ним як самоцiнна складова українського суспiльства. Тож вiстря авторської критики повертається у зовсiм iнший бiк, а просвiтницька iдея "середньовiчного варварства" зникає взагалi.

Утiм, критичнi нотки в такому ж дусi i далi зустрiчаємо в авторському викладi у висвiтленнi iнших подiй української iсторiї. Зокрема, М.Маркевич досить своєрiдно розглядає i оцiнює вступ на гетьманство Юрiя Хмельницького. Вiн наголошує, що тодi йому було тiльки шiстнадцять рокiв. "У виборному правлiннi люди такого вiку нiколи не обираються на чолi народу; на то була вiдданiсть Малоросiян до свого старого вождя, до Великого Богдана Хмельницького", - зазначає iсторик³⁷ .

Вiдзначимо, що автор вiдтворює обставини, за яких Ю.Хмельницький вiдмовився вiд гетьманства 1657 р. наслiдуючи не стiльки "Iсторiю Русiв", скiльки студiю Д.Бантиша-Каменського³⁸ . Водночас iсторик не є послiдовним у своїх критичних iнтенцiях щодо Ю.Хмельницького i згодом тлумачить побутування цiєї постатi в контекстi катастрофiчностi iсторичного буття козаччини. Вiдтак, виникає нашарування, конфлiкт рiзнорiдних впливiв на канву авторського викладу.

Поряд iз психологiчними характеристиками в "Истории Малороссии" знаходимо й оцiночнi елементи, поданi з морально-етичної, духовної перспективи. Зауважимо, що в студiї Маркевича зустрiчаємо i звичайне утилiтарне моралiзаторство, до якого досить часто вдавався його попередник - Д.Бантиш-Каменський. Примiром, такою є заувага, в якiй автор п'ятитомника характеризує моральнi чесноти гетьмана Богдана Хмельницького³⁹ .

Iнколи М.Маркевич навiть запозичує моралiзаторськi приклади з iнших праць. Зокрема, такою є його сентенцiя про Iвана Виговського, для якого "золото було iдолом, i котрий нiкому не був вiрний до смертi, як тiльки золоту, i нiколи, нi душею, нi за народженням, не був нашим спiввiтчизником"⁴⁰ . Остання є переробленим варiантом моралiзаторської критики I.Виговського з "Истории Малой России" Д.Бантиша-Каменського⁴¹ .

Однак, у рецепцiї М.Маркевича духовний чинник часто-густо iманентно пов'язаний iз самим рухом iсторiї, її станом у ту чи iншу добу. Примiром, апокрифiчний сюжет з "Iсторiї Русiв" про гетьманство Федора Богдана, яке автор називає "золотим вiком" Малоросiї, зокрема розглядає його як час, що вирiзняється "духом єдностi та братської одностайностi" мiж поляками i малоросами⁴² . Натомiсть появу самозванцiв у Росiї на початку XVII ст. вiн характеризує як боротьбу фальшi з правотою, що справила сильний вплив на Малоросiю⁴³ . Щодо участi козакiв у походi самозванця царевича Дмитра на Москву iсторик наголошує, що "на то була воля Королiвська, i справа видавалася їм справедливою"⁴⁴ , тобто вiдшукує для нього моральне виправдання. Отже, у викладi української iсторiї, принаймнi до закiнчення доби Хмельниччини, М.Маркевич здебiльшого послугується лiтературно-естетичним способом її вiдтворення, зокрема придiляє значну увагу морально-етичним складовим.

Наразi постає питання: наскiльки усвiдомленим, вiдрефлектованим є сприйняття iсторичної минувшини у творi М.Маркевича? Складається враження, що автор прагне перенести, трансформувати старi сюжети козацько-старшинського лiтописання в iнтелектуальний простiр сучасної йому доби. Причому застосовує для реалiзацiї своїх задумiв фактографiчнi запозичення з творiв, якi мають вiдмiнну iдеологiчну орiєнтацiю ("Iсторiя Русiв", "История Малой России" Д.Бантиша-Каменського та iн.").

Вiдзначимо, що появу антикварiв-збирачiв з домiнуючою орiєнтацiєю на збирання та збереження матерiальних решток iсторiї, вивчення й передачу духовної спадщини минувшини зазвичай пов'язують з добою Вiдродження, власне з тодiшнiми зацiкавленнями класичною давниною. Саме вони й породили спосiб мислення, який зорiєнтований на усвiдомлення самоцiнностi та унiкальностi будь-яких релiквiй минулого⁴⁵ .

стр. 32

Утiм, "антикварну" iсторiю тлумачать i в контекстi рацiоналiстичних та атеїстичних впливiв XVIII ст., зокрема як один iз засобiв у подоланнi страху перед конечнiстю земного буття⁴⁶ . Щодо самих антикварiв, то останнiх зазвичай розглядають як збирачiв, знавцiв i критикiв давнiх текстiв та iнших релiктiв минувшини, своєрiдних попередникiв репрезентантiв академiчної iсторiографiї.

Однак, М.Маркевич не тiльки вiдтворює старi сюжети та мотиви, що побутували в "Iсторiї Русiв", а й прагне розширити останнi, вкласти в них новий змiст, вiдчути через залишки минувшини неповторний дух тiєї чи iншої епохи, що виказує романтичнi впливи. Зокрема, шанобливе ставлення до духовних та матерiальних пам'яток минулого пiдноситься автором до масштабу самоцiнностi всiєї української iсторiї, буття якої набуває самостiйного, внутрiшнього сенсу. Причому iсторик вiдтворює малоросiйську iсторiю не тiльки шляхом апологiї слави, а й застосовує морально-етичне та трагiко-катастрофiчне обрамлення минулого. Зокрема, вiн уводить легендарнi сюжети до малоросiйської iсторiї.

Такою, наприклад, є теза М.Маркевича про виникнення козацтва. Ось як описує цей процес автор: "...простий народ залишався пiд ярмом завойовникiв, i тiльки жменька блукачiв, якi не пiддалися Ханськiй владi, вiддалилася з попелищ своєї батькiвщини на Днiпровськi острови, захищенi непролазним очеретом i нiким ненаселенi, i в землю Древлянську, яку нинi називають Полiссям. Там без дружин i дiтей, харчуючись звiриною та рибальством, турбуючи своїми набiгами ворогiв вiри та батькiвщини, вони прийняли iм'я зниклого, але знаменитого вiйська Козакiв i Черкас"⁴⁷ . Вiдзначимо, що походження назви козацтва М.Маркевич пов'язує з кiннотою київських князiв, яка складалася з прийшлих кочiвникiв - чорних клобукiв. Бiльш докладно свої погляди з цього питання автор викладає в спецiальнiй розвiдцi 1858 р., в якiй наголошує на необхiдностi розрiзняти походження власне козакiв та їхнього iменi⁴⁸ .

Таким чином, достовiрнiсть окремих подробиць i деталей має для нього часто-густо другорядне чи навiть третьорядне значення. Натомiсть вiн зосереджує свої зусилля на тому, щоб завдяки лiтературнiй переробцi матерiалу створити загальний образ ("картину") певної епохи. Однак, автор з пiєтетом ставиться й до фактографiчного матерiалу, що не вкладається в лiтературно-естетичну канву викладу i переносить його в численнi додатки. Вiдтак, iсторична минувшина сприймається М.Маркевичем здебiльшого з погляду письменника й антиквара водночас.

Стиль мислення автора "Истории Малороссии" виявляється i в його ставленнi до джерел. Причому до останнiх вiн пiдходить не стiльки як iсторик, скiльки як антиквар-колекцiонер, який одержує естетичну насолоду вiд самого процесу збирання й упорядкування пам'яток. За слушною заувагою Д.Багалiя, навiть у самому п'ятитомнику "...сировина або напiвсировина займає у М.Маркевича бiльше мiсця, нiж оброблена iсторiя. Характерна ця напiвсировина, бо вона яскраво малює нам М.Маркевича, як iсторика, доводить, чому саме вiн надавав великого значiння в своїх, так би мовити, iсторичних екскурсах"⁴⁹ .

Недаремно з п'яти томiв "Истории Малороссии" три складаються з публiкацiї джерел, примiток та рiзноманiтних додаткiв. Та навiть за такого розподiлу матерiалу М.Маркевич в останнiй примiтцi до своєї студiї висловлює жаль, що не змiг у повному обсязi подати витяги з багатьох джерел⁵⁰ .

Ця нотка автора свiдчить, що лiтературно-естетична обробка матерiалу в його викладi постiйно конфлiктує з антикварними мотивами. Вiдзначимо, що це спостереження справедливе i стосовно всiєї творчої спадщини М.Маркевича, в якiй є чимало нереалiзованих задумiв та незавершених праць⁵¹ на тлi значної кiлькостi нагромадженого фактографiчного матерiалу.

В однiй зi своїх розвiдок автор докладно розповiв про iсторiю формування власного архiву, а також подав iнформацiю про те, з яким емоцiйним запалом вiн

стр. 33

збирав зазначенi документи i матерiали⁵² . Тому наприкiнцi свого життя тяжкохворий iсторик дуже переймався долею цiєї величезної колекцiї. Зокрема, вiн хотiв продати право на її видання пiд назвою "Маркевичевский архив" на кшталт "Древней Российской Вивлиофики" (1773-1775) М.Новикова⁵³ .

Найважливiшим джерелом для М.Маркевича є "Iсторiя Русiв". Цю працю вiн розглядає як "лiтопис Гетьманський", а Г.Кониського, якого вважає його автором, шанобливо iменує "гiдний поваги учений муж, зразковий громадянин та Архiпастир благочестивий"⁵⁴ , "правдивiший з наших iсторикiв"⁵⁵ i т.п. З цього твору Маркевич запозичує не тiльки фактографiчнi вiдомостi та вигаданi сюжети i документи, а й автономiстсько-патрiотичнi настрої, якi використовує для новiтньої трансформацiї до власних iнтелектуальних смакiв i потреб.

Зазначимо, що деякi дослiдники знаходять в "Iсторiї Русiв" початки предроман-тизму⁵⁶ . Вiдтак мотиви козацької героїки та слави, представленi в цьому творi, чудово сприймаються М.Маркевичем, який часто-густо використовує останнi, а в дещо переробленому виглядi подає навiть деякi афористичнi розумування "Iсторiї Русiв".

Водночас у студiї М.Маркевича практично вiдсутнi елементарнi критичнi тлумачення тих чи iнших джерел, хоча вiн i прагне продемонструвати читачу власну думку щодо позицiї певного iсторика або його студiї.

Примiром, про польських iсторикiв вiн зазначає, що вони описують лише подвиги та перемоги спiввiтчизникiв i нiколи не повiдомляють про звитягу своїх ворогiв⁵⁷ . Польського iсторика Веспасiана Коховського автор iронiчно називає "Цицероном"⁵⁸ . Проте, власне, критичнi пояснення фактiв, подiй або явищ зустрiчаються в "Истории Малороссии" в небагатьох випадках. Вищезгадуваний росiйський дослiдник Г.Карпов вiдзначав, що при перевiрцi посилань М.Маркевича на малоросiйськi справи в архiвi Мiнiстерства iноземних справ, виявився їхнiй збiг з номерами справ, якi навiв в "Истории Малой России" Д.Бантиш-Каменський⁵⁹ .

Варто звернути увагу i на науковий апарат "Истории Малороссии". Останнiй також укладений пiд значним впливом указаної студiї Д.Бантиша-Каменського. Зокрема, наслiдуючи свого попередника, М.Маркевич здiйснив публiкацiю документiв i матерiалiв як додаткiв у третьому та четвертому томi. Проте, порiвняно з працею Д.Бантиша-Каменського, апарат п'ятитомника М.Маркевича має бiльш формальний, або точнiше демонстративний характер для пiдкреслення її фахової належностi.

Примiток в останнiй роботi набагато менше (85 стор.)⁶⁰ , нiж у другому виданнi "Истории Малой России" Д.Бантиша-Каменського (841 посилання на 242 стор.). Причому в "Истории Малороссии" вони настiльки неконкретнi, що часто-густо мiстять покликання на одну працю чи рукопис без вказiвок сторiнок, аркушiв i т.п. До того ж усi примiтки позначенi не певними порядковими номерами, а сторiнками, до яких вони адресованi. Вiдтак, один iз рецензентiв зазначав, що автору цiєї працi доводиться вiрити бiльше на слово, оскiльки в багатьох випадках надзвичайно складно перевiрити достовiрнiсть викладу за посиланнями⁶¹ .

Єдиною виграшною новацiєю Маркевича, порiвняно з науковим апаратом; студiї Д.Бантиша-Каменського, слiд уважати укладання єдиного, зведеного алфавiтного покажчика iмен, мiсцевостей та предметiв до всього п'ятитомника (95 c.)⁶² .

Iмовiрно зазначенi недолiки наукового апарату значною мiрою пояснюються схильнiстю автора до компiлятивного використання фактографiчної основи як "Iсторiї Русiв", так i iнших праць, зокрема "Истории Малой России" Д.Бантиша-Каменського. Наприклад, М.Маркевич наводить т.з. лист гетьмана Б.Хмельницького до царя Олексiя Михайловича та вiдповiдь на нього, якi запозиченi з "Iсторiї Русiв"⁶³ .

Наразi слiд зазначити, що iсторику були вiдомi критичнi вiдгуки, що ставили пiд сумнiв вiрогiднiсть указаних епiстолярних матерiалiв. Це випливає з його власного коментаря щодо вживання слова "Гетьманушка" в царському листi. "Вiн

стр. 34

пестив хороброго главу народу дружелюбним iменем Гетьманушка, котре приємно було отримати вiд такого великого Царя, вiд Царя єдиноплемiнного та єдиновiрного. Дехто спростовує достеменнiсть вiдповiдi, говорить, що Цар не мiг писати до Гетьмана слова шанобливого, але сам розум доводить нам, що Архiєпископ Георгiй [Кониський] неспроможний був зробити пiдробку. Згадаємо, що Гетьман тодi ще не був Царським пiдданим, що це був непереможний воєначальник ста тисяч воїнiв, хитрий проводир цiлого народу i мав усi можливостi приєднатися до Криму або до Туреччини. Як же iнакше було писати [до нього] як не шанобливо?" -риторично запитує М.Маркевич⁶⁴ .

Iнакше поставився до цих вiдомостей з "Iсторiї Русiв" Д.Бантиш-Каменський, який уважав їх сумнiвними. "Грамоти цiєї в Архiвних справах немає. Вмiщена в "Iсторiї Русiв" не заслуговує довiри. У нiй стиль зовсiм iнший: замiсть Царського милостивого слова, написано шанобливе слово; в одному мiсцi Гетьмана iменують предостойним Гетьманом, в iншому - Гетьманушком (курсив Д.Бантиша-Каменського. - Авт.) i т.п.", - зазначає вчений⁶⁵ .

Таким чином, рiзне ставлення двох iсторикiв до повiдомлення одного i того ж джерела вирiзняє два вiдмiннi стилi мислення: нормативний iз початками критичного вiдношення до тлумачення певних вiдомостей (Д.Бантиш-Каменський) та лiтературно-естетичний з вкрапленнями антикварних елементiв (М.Маркевич). Останнiй вiдображає амбiвалентнi мотиви в творчостi Маркевича: орiєнтацiю на лiтературно-мистецьку обробку, перетворення iнформацiї заради загальної цiлiсностi в сприйняттi минувшини й одночасно демонструє антикварне ставлення, зокрема пiєтет автора до зiбраних фактографiчних вiдомостей.

Взагалi наведений текстовий фрагмент про царський лист до Б.Хмельницького зi студiї М.Маркевича є досить показовим щодо його манери викладу. Недаремно Олександр Грушевський зазначав, що "аналiз оповiдi "Истории Малороссии" дозволяє нам дiйти висновку, що М.Маркевич тут є не стiльки дослiдником-iсториком, скiльки письменником"⁶⁶ . Такої ж думки тримався i В.Маслов, який вiдзначав, що авторський виклад вiдображає "стару ще романтично-лiтературну манеру розробки iсторичних тем"⁶⁷ .

Утiм, подiбних фактографiчних запозичень iз iнших праць в "Истории Малороссии" чимало. Зокрема, епiзод про нараду Б.Хмельницького з "чиновниками" та "найзнатнiшими Козаками" в Чигиринi, про царське запрошення з'єднатися з Московською державою є дещо переробленим фрагментом з "Iсторiї Русiв"⁶⁸ .

Значнi запозичення зробленi М.Маркевичем i з твору Д.Бантиша-Каменського. Так, порiвняння викладiв Д.Бантиша-Каменського та М.Маркевича про приїзд московського посольства до Переяслава та про перебiг подальших подiй дозволяє стверджувати, що останнiй є переробленим варiантом першого⁶⁹ . Вiдзначимо, що на численнi запозичення М.Маркевича з "Iсторiї Русiв" та студiї Д.Бантиша-Каменського вказує чимало дослiдникiв⁷⁰ . Автор використовував i iншi джерела, зокрема лiтопис Г.Граб'янки, працi митрополита Євгенiя Болховiтiнова, М.Берлинського, М.Карамзiна, М.Полевого, а також роботи Г.-Л.Боплана, П.Шевальє, Ж.-Б.Шерера та iн.

Зрештою, компiлятивнi включення фактографiчного матерiалу М.Маркевич приховує пiд великою кiлькiстю лiтературних прикрас, рiзноманiтних сентенцiй та психологiчних вiдступiв. Останнi створюють рiзнi iнтелектуальнi нашарування, що часом суперечать одне одному. Вiдтак характеризуючи творчу манеру автора, О.Грушевський вiдзначає, що "бiльш картинно, нiж вдумливо, змальовуючи пережиту епоху письменник не замислювався над з'ясуванням основних причин та їхньою взаємодiєю"⁷¹ .

Ще бiльш категорично щодо технiки викладу М.Маркевича висловився вiдомий лiтературний критик та орiєнталiст Йосип-Юлiан Сенковський. "Якщо б у Цiй книзi, названiй "История Малороссии", не бракувало б критики фактiв та Мистецтва їхнього вiдтворення, то лiтературна критика могла б говорити з нею.

стр. 35

Але як розмiрковувати з iсторiєю (курсив Й.-Ю.Сенковського. - Авт.), яка сипле епiтетами як градом, не знає сили вживаних слiв i сама не дає нiякого певного значення своїм виразам", - зазначає рецензент⁷² .

Отже, причинно-наслiдковi зв'язки майже не простежуються в зазначенiй студiї. Натомiсть чiльне мiсце в творi М.Маркевича посiдає художньо-естетична цiлiснiсть, романтична апологiя у вiдтвореннi не тiльки тiєї чи iншої епохи, а всiєї української iсторiї взагалi. Вочевидь вона є самоцiнною в його iсторичних поглядах, хоча вiн не тiльки не вiдкидає, а навпаки пiдкреслює фаховi ознаки своєї працi у дусi пiзньопросвiтницького рацiоналiзму. "Iсторiя, як присяжний медик, котрий розкриває трупи отруєних людей, повинна викривати такi таємницi, до яких має непереборну вiдразу", - зазначає М.Маркевич⁷³ . В iншому мiсцi вiн обстоює думку, що "обов'язок Iсторика вимагає бачити своїми очами всi давнi папери, для того, щоб не брати iнакше, як iз самого джерела"⁷⁴ .

Подiбнi зауваги виглядають як певний дисонанс у свiтлi лiтературно-естетичних прiоритетiв М.Маркевича. Утiм, вони здебiльшого вiддзеркалюють рiзноманiтнi iнтелектуальнi впливи на автора "Истории Малороссии" i становлять бiльше зовнiшнiй антураж, який демонстративно декларує iсторик, нiж сутнiснi риси працi.

Одночасно в працi М.Маркевича й справдi зустрiчаємо численнi суперечностi, якi не узгоджуються з первiсними авторськими конструкцiями. Примiром, постiйне прагнення автора акцентувати увагу на рiвноправному характерi державного об'єднання Малоросiї з Москвою, зокрема його теза про Б.Хмельницького як "незалежного володаря"⁷⁵ , згодом поступається мiсцем думцi про кориснiсть урiзання прав i привiлеїв Гетьманщини в наступнi десятирiччя.

"Так Малоросiя мало-помалу звикала до перемiн, не помiчаючи того, що вона власним потягом включається до життя спiльного, спокiйного, захищеного вiд цих внутрiшнiх шквалiв i вiд ворогiв зовнiшнiх волею одного володаря", - пiдкреслює iсторик⁷⁶ . Вiдтак, характеризуючи становище на українських землях на початку 1680-х pp., М.Маркевич стверджує, що "..Малоросiя була пiдготовлена до здiйсненого злиття з братами своїми, Великоросами, i до життя спокiйного пiд Державою Царiв"⁷⁷ .

Зауважимо, що перехiд I.Мазепи на бiк шведського короля Карла XII автор характеризує як акт, що дав "привiд та право Петру знищити умови Хмельницького та злити в єдину масу двi стихiї Iмперiї, два народи єдиновiрнi та єдиноплемiннi"⁷⁸ . Натомiсть романтична апологiя славетної та героїчної української iсторiї раптово перетворюється в мiркування рацiональної доцiльностi, за якою необхiдна лiквiдацiя Гетьманщини для злиття Малоросiї з Росiйською iмперiєю.

Бiльше того Петра I Маркевич змальовує як "генiя", "велетня", великого реформатора, який обороняє загальноросiйськi iнтереси. "Петро все вiв до однiєї мети - до просвiтництва Росiї, а з просвiтництвом пов'язано благоденство", - стверджує автор⁷⁹ . В iншому мiсцi вiн висловлюється ще категоричнiше: "бажаючи блага Росiї, яку вiн любив бiльше, нiж себе, наважився, будь-що, стерти з лиця землi Гетьманщину; твердо обстоював необхiднiсть того, щоб урiвняти права України з правами Москви. Вiн знехтував звинуваченнями сучасникiв i нарiканнями народу, незнаючого до чого його ведуть, - вiдкинув їх для блага у майбутньому i для слави у вiках..."⁸⁰ .

Причому М.Маркевич здавалося настiльки переконаний в архаїчностi старої Гетьманщини, що навiть засуджує її вiдновлення у 1727 р. "Цей захiд суперечив iнтересам Iмперiї, вiн зовсiм нерозважливий", - зазначає iсторик⁸¹ .

Таким чином, автор "Истории Малороссии" фактично вiдмовляється вiд обстоювання iдеї рiвноправностi державних об'єднань, якої досi тримався у викладi матерiалу. Вiдзначимо, що М.Маркевич був свiдомий того конфлiкту, який виник мiж героїко-патрiотичним висвiтленням i витлумаченням матерiалу до

стр. 36

доби Хмельниччини включно та пiзньопросвiтницьким, рацiоналiстичним трактуванням наступних iсторичних епох. Зокрема, вiн докладно зупиняється на обґрунтуваннi необхiдностi входження України до складу Росiйської iмперiї. "Є багато важливих причин, за якими Малоросiя повинна була ввiйти до складу Iмперiї Всеросiйської. Свобода почуттiв, свобода вiрувань найперша з них", - наголошує автор⁸² . Вiдтак iсторик тримається думки, що перед тогочасними малоросiянами постала дилема: або вести пастушаче чи розбiйницьке життя, або вступити пiд скiпетр Росiйської iмперiї⁸³ .

Варто вiдзначити, що конфлiкт рiзних пiдходiв в авторському викладi простежується i на персональному рiвнi. Найповнiше вiн виявляється в опозицiї двох iсторичних постатей на сторiнках "Истории Малороссии", до яких М.Маркевич виявляє беззастережну симпатiю: iмператор Петро I i наказний гетьман Павло Полуботок. "Великим був Петро в своїх замислах, великим був i в засобах досягнення мети своєї! - пише М.Маркевич. - Але ще один тяжкий подвиг мав здiйснити благодушний цар: Йому необхiдно було, для блага вiтчизни та для спiльного заспокоєння двох народiв, замкнути правдивi вуста знаменитого Українця - перед Ним стояв Полуботок"⁸⁴ . Утiм, це протистояння автор вирiшує на користь росiйського царя.

Зазначений конфлiкт романтичної апологiї з пiзньопросвiтницьким рацiоналiзмом у тлумаченнi української iсторiї у творi М.Маркевича зумовлювався рiзними причинами.

Насамперед, слiд вiдзначити, що, починаючи з доби Хмельниччини, автор дедалi бiльше i бiльше запозичує матерiал iз "Истории Малой России" Д.Бантиша-Каменського. Останнього вiн все частiше i частiше iменує "правдолюбивий", "вчений i працелюбивий" Бантиш-Каменський⁸⁵ , що свiдчить про змiну його ставлення до цього iсторика, з яким вiн активно полемiзував у першому томi. Вочевидь це призводить до поширення пiзньопросвiсницьких роздумувань, якi ранiше побутували у виглядi окремих включень, що iстотно не впливали на романтичну домiнацiю у висвiтленi української iсторiї.

Слiд наголосити i на тому, що М.Маркевич, як i Д.Бантиш-Каменський, не уникнув цензурних утискiв, про що свiдчать записи в його щоденнику⁸⁶ .

Одночасно автор прагнув тою чи iншою мiрою узгодити свiй малоросiйський патрiотизм iз загальноросiйською лояльнiстю. З указаної перспективи пiзньопросвiтницький рацiоналiзм видавався звичним i найприйнятнiшим способом для досягнення цiєї мети.

Не варто забувати i того, що М.Маркевич здобув освiту в часи, коли впливи просвiтницького рацiоналiзму ще залишалися панiвними. Зокрема, вiн навчався У благородному пансiонi при С.-Петербурзькому Головному педагогiчному iнститутi (1817-1819)⁸⁷ . Вiдтак, деякi дослiдники пiдкреслюють, що канони класицизму суттєво впливали на його творчiсть⁸⁸ .

Звичайно, такi авторськi спроби призводили до логiчних суперечностей у трактуваннi фактографiчної канви подiй малоросiйської iсторiї рiзних епох, особливо за часiв Петра I. Невипадково сучаснi науковцi вказують на подвiйну етнокультурну лояльнiсть М.Маркевича, в т.ч. наголошують на тому, що вона була взаємодоповнюючою⁸⁹ , а також звертають увагу на синтез автономiстських та лоялiстських iнтерпретацiй в його творчостi⁹⁰ .

Утiм, iз перспективи п'ятитомної "Истории Малороссии" не можна дiйти однозначної думки про природу зазначених суперечностей, зокрема чи можна розглядати останнi як глибоку свiтоглядну конфронтацiю, або як спiвiснування вiдмiнних iнтелектуальних пластiв. Адже i в другому томi, в якому питома вага просвiтницької критики найбiльша, автор i далi тримається лiтературно-естетичної манери викладу.

Причому вiн намагається вiднайти морально-етичнi пiдстави своєї конструкцiї малоросiйської iсторiї. Зокрема, розглядаючи т. з. "зраду" Мазепи, автор супроводжує її такими роздумами: "Якщо б ця зрада була зроблена на користь народу, на благо хоча б помилково зрозумiле. Повторюємо: зрада була з особистих

стр. 37

вигод з жадоби власної незалежностi, з пристрастi до корони Великокнязiвської, за котру думав вiн заплатити Полякам Україною"⁹¹ . Цей коментар виявляє спробу iсторика пiдвести пiд своє трактування подiй моральнi, духовнi основи.

Ще бiльш промовистою є iнша сентенцiя М.Маркевича щодо оцiнки гетьманства I.Мазепи, особливо стосовно її мiрила: "Народ всюди народ; його висновки вiрнi та чiткi; вiн краще всiх характеристичних описiв представляє людей, їх вдачу та розум; i часто швидким обрисом, двома словами, одним прислiв'ям. Про Мазепу вiн сказав: вiд Богдана до Iвана не було Гетьмана (курсив М.Маркевича. - Авт.)"⁹² .

Якщо б автор цього виразу не був нам достеменно вiдомий, то його можна з певнiстю приписати М.Костомарову, для якого притаманна оцiнка iсторичних постатей та явищ з означеної перспективи. Так, попри численнi суперечностi, М.Маркевич прагнув вiднайти новi засади, надати цiлiсного характеру своїй художньо-естетичнiй рецепцiї української минувшини, що наближало його до романтичного народництва з славнозвiсним культом народностi".

Нарештi, слiд згадати про останню, 56 главу студiї, в якiй iсторик висвiтлив гайдамацький рух на Правобережжi, переважно на основi матерiалiв, наданих йому М.Максимовичем⁹³ . Причому власне iсторiю Малоросiї Маркевич завершує останнiм подiлом Польщi (1793), в той час як бiльшiсть його попередникiв доводять її тiльки до лiквiдацiї Гетьманщини та знищення Запорозької Сiчi.

"История Малороссии" М.Маркевича була сприйнята вкрай суперечливо. Ряд рецензентiв вiдзначали живу мову⁹⁴ та своєрiдну легкiсть викладу, хоча i висловлювали думку, що вiд автора не варто очiкувати "критичних дослiдiв"⁹⁵ . Проте, в цiлому її оцiнили досить прихильно. В аналогiчному дусi вiдгукнувся про "Историю Малороссии" i М.Максимович, який, щоправда, вiдзначив фактографiчнi прогалини цiєї студiї⁹⁶ .

Натомiсть най дошкульнiшої критики робота М.Маркевича зазнала у великих рецензiйних статтях В.Бєлiнського⁹⁷ та Й.-Ю.Сенковського⁹⁸ . Обидва рецензенти вважали, що "История Малороссии" не вiдповiдає елементарним науковим вимогам, а також надзвичайно гостро засудили малоросiйський, провiнцiйний патрiотизм автора, зокрема висловили думку, що Малоросiя взагалi не мала власної полiтичної iсторiї.

Зазначенi критичнi вiдгуки, особливо росiйського публiциста польського походження Й.-Ю.Сенковського, викликали хвилю невдоволення малоросiйського дворянства. Його представники болiсно вiдреагували на вказанi закиди i навiть звернулися до урядових органiв з проханням захистити їх вiд польської iнтриги⁹⁹ . У такому ж дусi, як "наклеп Сенковського", сприймав його рецензiю i сам М.Маркевич¹⁰⁰ . Проте, подальшого розвитку ця справа так i не отримала.

Iз полемiчною статтею - вiдповiддю Й.-Ю.Сенковському виступив молодий Пантелеймон Кулiш. Утiм, вiн все ж таки ухилився вiд конкретної оцiнки працi М.Маркевича, хоча й обстоював його героїко-патрiотичне висвiтлення української iсторiї¹⁰¹ .

Українська iсторiографiя кiнця XIX - початку XX ст. розглядала "Историю Малороссии" здебiльшого в скептично-негативному сенсi. Примiром, М.Василенко вважав, що вона вже на момент своєї появи мала тiльки бiблiографiчний iнтерес¹⁰² . М.Грушевський наголошував, що "в розумiннi iсторичного методу його (М.Маркевича. - Авт.) праця не була жодним рухом уперед"¹⁰³ . Схожу оцiнку знаходимо i в I.Крип'якевича, який називав "Историю Малороссии" другорядним твором¹⁰⁴ .

Бiльш адекватнi та помiркованi оцiнки, якi вписують працю М.Маркевича в загальний контекст української iсторiографiї академiчної доби, знаходимо в сучасних студiях, що спричинилися до певної реабiлiтацiї його як iсторика¹⁰⁵ .

В iнтелектуальному планi студiю Маркевича можемо розглядати як своєрiдну предтечу творчих експериментiв представникiв романтичного народництва на нивi українського iсторiописання, якi ввели на авансцену минувшини колективного героя - народ-нацiю. Втiм, дослiдницький iнструментарiй М.Маркевича демонструє напiваматорський характер та лiтературно-естетичнi мотиви в його науковiй творчостi.

стр. 38

Цей iнструментарiй можемо окреслити в кiлькох пунктах: 1) романтична апологiя козацької героїки, контрастне протиставлення слави i трагедiї, легендарностi та катастрофiчностi, пошук морально-етичних i духовних канонiв мiнливостi iсторичного буття, пiднесення старих патрiотичних мотивiв до iдеї безперервностi i самоцiнностi всiєї iсторiї Малоросiї, персонологiчне акцентування викладу, введення позанаукових елементiв, зокрема апокрифiчних сюжетiв i героїв та iн.; 2) декларування вимог до дослiдницької працi в дусi пiзньопросвiтницького рацiоналiзму, якi суперечать реальнiй iсторiографiчнiй практицi М.Маркевича, що розгорталася в лiтературно-естетичнiй та етнографiчнiй площинi; 3) просвiтницька критика, яка застосовується для узгодження, примирення героїко-патрiотичного висвiтлення малоросiйської iсторiї з загальноросiйською лояльнiстю; 4) амбiвалентне ставлення до джерел, що виявилося в проголошеннi необхiдностi їхнього ретельного студiювання i одночасно у вiльному тлумаченнi вiдомостей, представлених у них до своїх естетичних смакiв i потреб, практично без будь-якої критики.

Таким чином, "История Малороссии" вiдображає два рiзнi конфлiкти в свiтоглядi та поглядах М.Маркевича. Провiдним iз них є змагання мiж застарiлими канонами пiзньопросвiтницького рацiоналiзму i класицизму та новiтнiми романтичними впливами, мiж загальноросiйською лояльнiстю i малоросiйським патрiотизмом. Iнший конфлiкт походить з царини своєрiдної рецепцiї романтизму самим Маркевичем. Вiн прагнув трансформувати сюжети доби середньовiччя та ранньомодерних часiв у героїко-патрiотичному дусi на кшталт "Iсторiї Русiв", але спирався, частково як на новi вимоги романтизму, так i на архаїчну культурно-iсторичну традицiю України-Гетьманщини. Таке калейдоскопiчне, розмаїте сприйняття автором української минувшини iманентно вело до рiзноманiтних iнтелектуальних нашарувань та численних суперечностей, якi знаходимо в його п'ятитомнику, а по великому рахунку до конфронтацiї в поглядах Маркевича-iсторика лiтератора-митця з колекцiонером-антикваром.

----

¹ Рец. на кн.: Бантыш-Каменский Д. История Малой России. - М., 1842. - 4.1-3. // Сын Отечества. - 1842. - N 3. - С.11.

² Маркевич Н. Мазепа. Статья первая - вторая [Отрывки из второй части "Истории Малороссии" Н.А.Маркевича] // Маяк. - 1841. - 4.23. - Гл.З. - С.33-54; 4.24. - Гл.З. -С.55-70; Его же. Мазепа. Статья третья [Отрывок из второй части "Истории Малороссии" Н.А.Маркевича] // Там же. - 1842. - Т.1, кн.1. - Гл.З. - С.1-15.

³ Его же. Гетманство Барабаша [Отрывок из "Истории Малороссии", сочиненной Н.А.Маркевичем] // Русский вестник. - 1841. - N 5. - С.468-492.

⁴ Бурачек С. Рец. на кн.: Бантыш-Каменский Д. История Малой России / 3-е изд. -М., 1842. - 4.1-3. // Маяк. - 1842. - Т.5, N 9. - С.47.

⁵ Р.Р.В. Примечание к соч. "Гетманство Барабаша" Н.А.Маркевича // Русский вестник. - 1841. - N 5. - С.468.

⁶ Когут З. Розвиток української нацiональної iсторiографiї в Росiйськiй iмперiї // Когут 3. Корiння iдентичностi. Студiї з ранньомодерної та модерної iсторiї України / Пер. з англ. С.Грачової за участi О.Бобровського та за ред. Т.Курила; наук. ред. Т.Курила за участi В.Горобця. - К., 2004. - С198. Подiбну думку знаходимо й у вiдомiй студiї М.Марченка, який уважав, що праця М.Маркевича "знаходиться на межi мiж дворянським i буржуазним перiодами розвитку української iсторiографiї". (Марченко M.I. Українська iсторiографiя (з давнiх часiв до середини XIX ст.) - К., 1959. - С150).

⁷ Карпов Г.Ф. Критический обзор разработки главных русских источников до истории Малороссии относящихся, за время 8-е генваря 1654 - 30-е мая 1672 года. - М., 1870. - С.40.

⁸ Якушкин В. К литературной и общественной истории 1820-1830 гг.: Н.А.Маркевич - К.Ф.Рылееву (Туровка, 1825 г., сентября 25-го) // Русская старина. - 1888. - N 12. - С.599.

⁹ Маркевич Н. Предисловие // Украинские мелодии. - М., 1831. - С.XXVII, XXVIII.

¹⁰ Жемчужников Л.М. Заметка к статье "Воспоминания о Н.А.Маркевиче" (с портретом) // Основа. - 1861. - N 2. - С.185-187. Див. також: Перетц Л. З листування М.А.Мар-

стр. 39

кевича // Iнститут рукопису Нацiональної бiблiотеки України iм. В.I.Вернадського. - Ф.10. - Спр. 17923. - Арк. 26.

¹¹ Косачевская Е.М. Н.А.Маркевич, 1804-1860. - JL, 1987. - С.107.

¹² Пыпин А.Н. История русской этнографии. - СПб., 1891. - Т.З: Этнография малорусская. - С.341.

¹³ Крижанiвський С. "Украинские мелодии" Миколи Маркевича в початках українського романтизму XIX ст. // Сучаснiсть. - 1993. - N 2. - С.147.

¹⁴ Маркевич Н. История Малороссии: В 5 т. - М., 1842. - Т. 1. - С.4.

¹⁵ Там же. - С.4, 5.

¹⁶ Там же. - С.9.

¹⁷ Венелин Ю. О споре между южанами и северянами насчет их россизма // Чтения в обществе истории и древностей российских. - М., 1847. - Кн. 4. - С. 1-16.

¹⁸ Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С.348, 354; та iн.

¹⁹ Там же. - С. 3-23.

²⁰ Там же. - СИ.

²¹ Там же. - С.13.

²² Кониский Г. История Русов или Малой России / Репр. моск. изд. 1846. - К., 1991. - С.6.

²³ Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С.258.

²⁴ Там же. - С.347.

²⁵ Крип'якевич I. Українська iсторiографiя XVI-XVIII ст. - Львiв, 1923. - С.6 (31). Праця I.Крип'якевича має заплутану нумерацiю сторiнок: суцiльну вiд с 1 до с. 25, але вiд роздiлу "IV. Дм. Бантиш-Каменський i Микола Маркевич" проставлено пагiнацiю вiд 1 до 16, а далi замiсть с. 17, вказана с. 42. Така нумерацiя продовжується до останньої сторiнки включно. Тут i далi при посиланнi на цю студiю подаємо подвiйну нумерацiю: наявну i послiдовну (у дужках), яка мала б бути у разi нормальної пагiнацiї сторiнок. -

²⁶ Маркевич Н. История Малороссии. - T.I. - С.23.

²⁷ Там же. - Т.2. - С.65-73.

²⁸ Там же. - Т.1. - С.69.

²⁹ Там же. - Т.1. - С.81.

³⁰ Там же. - Т.1. - С.92.

³¹ Там же. - Т.1. - С.75, 85; Кониский Г. История Русов или Малой России. - С.32, 35.

³² Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С. 144, 145.

³³ Савельев Н. Рец. на кн.: Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1842. - Т. 1-4 // Журнал Министерства народного просвещения. - 1843. - N8. - Отд.6: Обозрение книг и журналов. - С. 181.

³⁴ Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С. 120.

³⁵ Там же. - С.76.

³⁶ Кониский Г. История Русов или Малой России. - С.32, 33; Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С.78-84.

³⁷ Маркевич Н. История Малороссии. - Т.2. - Сб.

³⁸ Див.: Бантыш-Каменский Д. История Малой России: В 3 ч. / 2-е изд. - М., 1830. - 4.2: От присоединения сей страны к Российскому Государству до избрания в Гетманы Мазепы. - С.23-25.

³⁹ "Но любовь к родине не угасала в великом человеке, несмотря на мелкие почести, которыми хотели его приманить к себе враги Малороссии" (Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С.152).

⁴⁰ Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С.300.

⁴¹ Бантыш-Каменский Д. История Малой России: В 3 ч. / 2-е изд. - М., 1830. - Ч. 1: От водворения Славян в сей стране до присоединения оной, в 1654 году, к Российскому Государству Царем Алексеем Михайловичем. - С.316.

⁴² Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С.61.

⁴³ Там же. - С.98.

⁴⁴ Там же. - С.99.

⁴⁵ Тош Дж. Стремление к истине. Как овладеть мастерством историка. - М., 2000. - С.75.

⁴⁶ Румянцева М.Ф. Теория истории: Учебное пособие. - М., 2002. - С. 166.

⁴⁷ Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С.8.

⁴⁸ Его же. О козаках // Чтения в императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - М., 1858. - Кн.4. - С.18.

стр. 40

⁴⁹ Багалiй Д.I. Нариси української iсторiографiї за доби февдалiзму й доби капiталiстичної // Багалiй Д. Вибранi працi: У 6 т. - Харкiв, 2001. - Т.2: Джерелознавство та iсторiографiя iсторiї України. - С.406.

⁵⁰ "Прошу читателей моих извинить меня в том, что я не обогатил моей Истории любопытными, характеристическими выписками. Это бы сделало Историю мою не всем доступною по дороговизне. Но может, со временем, я представлю им свод Летописей и преданий о Малороссии" (Маркевич Н. Примечания // Маркевич Н. История Малороссии. -М., 1843. - Т.5. - С.85).

⁵¹ Див., примiром: Ульяновський B.I. Незавершенi та маловiдомi працi М.А.Маркевича // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 1994. - Вип. 2: Археографiчнi дослiдження унiкальних архiвних та бiблiотечних фондiв. - С. 42-62.

⁵² [Архив Н.А.Маркевича] // Отечественные записки. - 1851. - Т.74. - Отд.8: Литературные и художественные Новости. - С.328-335.

⁵³ Маркевичевский архив // Современник. - 1859. - N 4. - С.355. Див. також про архiв М.Маркевича: Павловский И. Н.А.Маркевич // Русская старина. - 1874. - N 5. - С.206; Отчет Московского публичного и Румянцевского музеев за 1870-1872 гг., представленный директором музеев г. Министру народного просвещения. - М., 1873. - С.32-35.

⁵⁴ Маркевич Н. История Малороссии. -Т.1. -С.2 30, 231.

⁵⁵ Там же. - Т.2. - С.308.

⁵⁶ Скринник М. Iдейне пiдґрунтя українського романтизму // ЗНТШ. - Львiв, 1991. - Т.222. - С.213.

⁵⁷ Маркевич Н. История Малороссии. - Т.1. - С.293.

⁵⁸ Там же. - Т.2. - С.101.

⁵⁹ Карпов Г.Ф. Критический обзор... - С.32.

⁶⁰ Маркевич Н. Примечания // Маркевич Н. История Малороссии. - Т.5. - С. 1-85.

⁶¹ Савельев Н. Указ. соч. - С. 183.

⁶² Маркевич Н. Алфавитный указатель // Маркевич Н. История Малороссии. - Т.5. - С.250-345.

⁶³ Его же. История Малороссии. - Т.1. - С. 327-331; Кониский Г. История Русов или Малой России. - С.115-117.

⁶⁴ Маркевич Н. История Малороссии. - Т. 1. - С.331.

⁶⁵ Бантыш-Каменский Д. Примечания к первой части Истории Малой России // Бан-тыш-Каменский Д. История Малой России / 2-е изд. - Ч. 1. - С.72 (прим.317).

⁶⁶ Грушевский А.С. Н.А.Маркевич (Из прошлого украинской литературы и историографии) // Журнал Министерства народного просвещения. - 1911. - N1. - С.110.

⁶⁷ Маслов B.L М.А. Маркевич. - Прилука, 1929. - С. 14.

⁶⁸ Маркевич Н. История Малороссии. - Т. 1. - С.331-334; Кониский Г. История Русов или Малой России. - С. 117-119.

⁶⁹ Маркевич Н. История Малороссии. - Т. 1. - С.334-336; Бантыш-Каменский Д. История Малой России / 2-е изд. - Ч. 1. - С.349-352.

⁷⁰ Максимович М.Л. Письма о Богдане Хмельницком: Письмо второе // Максимович М.А. Собр. соч. - К., 1876. - Т. 1: Отдел исторический. - С.398; Грушевский А.С. Н.А.Маркевич... - С. 119; Марченко М.I. Українська iсторiографiя (з давнiх часiв до середини XIX ст.). - К., 1959. - С.152; Косачевская Е.М. Н.А.Маркевич, 1804-1860. - С.111, 112, 135, 147, 148; Нерод В.О. Україна в працях iсторикiв Я.М.Марковича i М.А.Маркевича // Iсторична спадщина у свiтлi сучасних дослiджень: Величко, Маркевич, Маркович, Костомаров, Яворський - К., 1995. - С.86, 93 (прим. 107); Кравченко В.В. Нариси з української iсторiографiї епохи нацiонального Вiдродження (друга половина XVIII - середина XIX ст.). - Харкiв, 1996. - С.310, 311; та iн.

⁷¹ Грушевский А.С. Н.А.Маркевич... - С.105.

⁷² [Сенковский О.-Ю.] Статья вторая. Рец. на кн.: Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1842. - Т.1-4 // Библиотека для чтения. - 1843. - Т.56. - Отд.5: Критика. - С.46.

⁷³ Маркевич Н. История Малороссии. - Т.2. - С.413.

⁷⁴ Его же. Примечания // Его же. История Малороссии. - Т.5. - С.49.

⁷⁵ Маркевич Н. История Малороссии. - Т. 1. - С.377.

⁷⁶ Там же. - Т.2. - С.204.

⁷⁷ Там же. - Т.2. - С.272.

⁷⁸ Там же. - Т.2. - С.444.

стр. 41

⁷⁹ Там же. - Т.2. - С.448.

⁸⁰ Там же. - Т.2. - С.510.

⁸¹ Там же. - Т.2. - С.593.

⁸² Там же. - Т.2. - С.582.

⁸³ Там же. - Т.2. - С.583, 584.

⁸⁴ Там же. - Т.2. - С.566.

⁸⁵ Там же. - Т.2. - С.546, 548.

⁸⁶ Косачевская Е.М. Н.А.Маркевич... - С. 107, 108.

⁸⁷ Там же. - С.30-35.

⁸⁸ Данилов В. К биографии Н.А.Маркевича (Письма его к М.А.Максимовичу) // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. - Екатеринослав, 1911. - Вып.7. - С.224.

⁸⁹ Кравченко В.В. Нариси з української iсторiографiї... - С.317.

⁹⁰ Velychenko S. National History as Cultural Process: A Survey of the Interpretations of Ukraine's Past in Polish, Russian, and Ukrainian Historical Writing from the Earliest Times to 1914. - Edmonton, 1992. - P.167.

⁹¹ Маркевич H. История Малороссии. - Т.2. - С.496.

⁹² Там же. - Т.2. - С.565.

⁹³ Маркевич Н. Примечания // Маркевич Н. История Малороссии. - Т.5. - С.84.

⁹⁴ Савельев Н. Рец. на кн.: Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1842. - Т. 1-4 // Сын Отечества. - 1843. - N 4. - С.1.

⁹⁵ В.М. Рец. на кн.: Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1842. - Т. 1-4 // Москвитянин. - 1842. - N12. - С.448, 449.

⁹⁶ Максимович М. Письма о Богдане Хмельницком: Письмо второе // Максимович -М. У пошуках омрiяної України. - К., 2003. - С. 192.

⁹⁷ [Белинский В.Г.] История Малороссии. Николая Маркевича. - М., 1842. - Четыре тома // Отечественные записки. - 1843. - Т.28. - Отд.5: Критика. - С. 1-18.

⁹⁸ [Сенковский О.-Ю.] Статья первая-вторая. Рец. на кн.: Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1842. - Т.1-4 // Библиотека для чтения. - 1843. - Т.56. - Отд.5: Критика. - С.1-26, 27-46.

⁹⁹ Див. докладнiше: Кравченко В.В. Нариси з української iсторiографiї... -С.320, 321.

¹⁰⁰ Косачевская Е.М. Письма Н.А.Маркевича к О.М.Бодянскому (Из истории русско-украинских научных и культурных контактов) // Духовная культура славянских народов. Литература. Фольклор. История: Сб. ст. к IX Международному съезду славистов. - Л., 1983. - С.229.

¹⁰¹ [Кулиш П.] Ответ г. Сенковскому на его рецензию "Истории Малороссии" Маркевича (Киев. 1843, 16 марта) // Москвитянин. - 1843. - N 5. - Отд.: Критика. С.161-177.

¹⁰² Василенко Н. К истории малорусской историографии и малорусского общественного строя (Заметки по поводу статей В.А.Мякотина "Прикрепление крестьянства левобережной Малороссии в XVIII столетии" в "Русском Богатстве", 1894, N 2-4) // Киевская старина. - 1894. - N11. - С.264.

¹⁰³ Грушевский М. Развитие украинских изучений в XIX в. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения // Украинский народ в его прошлом и настоящем: В 2 т. - СПб., 1914. - Т.1. - С.19.

¹⁰⁴ Крип'якевич I. Українська iсторiографiя XVI-XVIII в. - Львiв, 1923. - С.7 (32).

¹⁰⁵ Ульяновський В.I. Вказ. праця. - С.61, 62; Кравченко В.В. Нариси з української iсторiографiї... - С.301, 302.

The intellectual foundations of five-volume study "History of Malorossia" (M., 1842-1843) by Mykola Markevych are highlighted. The coexistence and competition of elements of late-enlightenment rationalism and antiquarian-aesthetic apologia in author's structure of Ukrainian history are examined. The architectonics of work, technique of exposition and system of argumentation of fundamental theses are analyzed. It is noted that test and evaluation work reflections of M.Markevych were formed under the influence of literary-antiquarian motives and are notable for contrast and dualism: domination of Cossack fame and heroic spirit, which alternate with tragic and catastrophic character of Ukrainian being. An opinion is expressed that five-volume study by M.Markevych is expedient to examine in intellectual sense as a distinctive forerunner of irrational experiments of representatives of romantic narodnyk movement in Ukrainian history writing.

Постоянный адрес данной публикации: