Автор: Л. П. САПУХIНА

Серед матерiалiв, що зберiгаються в музеї, неабияку iсторичну й пiзнавальну цiннiсть мають зiбрання документiв, що стосуються видатних людей, якi залишили помiтний слiд в iсторiї та культурi України i якi є уродженцями Сумщини або чиї бiографiї пов'язанi з цим краєм. У статтi подається iнформацiя про документальнi зiбрання з фондiв музею щодо чотирьох українських iсторикiв зi знаних старшинських родiв - О.Ф.Шафонсъкого, Ф.Й.Туманського, О.М.Марковича й Ф.М.Уманця.

Сумський обласний краєзнавчий музей має досить велику колекцiю документальних матерiалiв (понад 20 тис. одиниць зберiгання, якi охоплюють перiод, починаючи з другої половини XVII ст. й до сьогодення). Переважна бiльшiсть матерiалiв стосується пожовтневих часiв, але чималим є й зiбрання архiвних документiв дореволюцiйного перiоду. Серед них - "стовпцi" другої половини XVII ст. з вiдомостями про помiсне землеволодiння на Путивльщинi, копiї царських жалуваних грамот, унiверсалiв гетьмана I.Мазепи, численнi рукописнi документи XVIII ст. про скуповування козацьких земель i рiст старшинського землеволодiння (зокрема, Бардакових на Глухiвщинi, Пустовойтових i Iваненкiв на Лебединщинi), рiзнi судовi справи, позови, суплiки, скарги, угоди, купчi, обмiннi акти, борговi розписки, доручення тощо. У фондах музею зберiгається чимало "ревiзьких сказок", документiв про продаж крiпакiв, рекрутськi набори. Є також справи повiтових, окружних, волосних, сiльських органiв влади з вiдомостями про збiр податкiв, урожаї, вiдправлення громадських i земських повинностей, стан медицини й освiти та багато iнших матерiалiв.

У масивi документiв справжнiми дiамантами сяють окремi рукописи - бiографiя Ґ.Р.Державiна з його власноручною правкою й автографи В.В.Капнiста, якi потрапили до музею з архiву маєтку, що знаходився в с Михайлiвка Лебе-динського повiту.

Неабияку цiннiсть мають зiбрання документiв, що стосуються видатних людей, якi залишили помiтний слiд в iсторiї та культурi України - Павла Полуботка, О.Ф.Шафонського, Ф.Й.Туманського, О.М.Марковича, Ф.М.Уманця, П.А.Грабовського, П.Я.Литвинової-Бартош, якi є уродженцями Сумщини або чиї бiографiї пов'язанi з цим краєм.

Серед музейних релiквiй - документи й рукописна збiрка вiршiв iз малюнками друга Т.Г.Шевченка - художника й поета П.М.Соколова, уродженця с. Слав-город нинiшнього Краснопiльського району Сумської областi. У цiй збiрцi є виконаний П.М.Соколовим олiвцем iз натури малюнок, на якому зображено хворого Т.Г.Шевченка, котрий лежить, пiдперши голову кулаком i слухає П.М.Соколова, який йому щось читає, а також присвяченi Кобзаревi вiршi. Цю збiрку ще до того, як вона потрапила до музею, дослiджував полтавський лiтературознавець П.Ротач, який присвятив їй та П.М.Соколову статтю "Правду, батьку, гомониш...", опублiковану в 5-му випуску збiрника "В сiм'ї вольнiй, новiй" за 1989 р. На жаль, нинi в збiрцi вiдсутнi окремi сторiнки.

Публiкацiї автора про полуботкiвськi матерiали у фондах Сумського обласного краєзнавчого музею та вiднайденi листи з вiдомостями про П.Грабовського були надрукованi в "Українському iсторичному журналi" (1992, N3) та "Слово i Час" (1992, N4). У статтi подається iнформацiя про документальнi зiбрання з фон-

Сапухiна Лада Павлiвна - наук, спiвроб. Сумського обласного краєзнавчого музею.

стр. 175

дiв музею, що стосуються чотирьох українських iсторикiв зi знаних старшинських родiв - О.Ф.Шафонського, Ф.Й.Туманського, О.М.Марковича й Ф.М.Уманця.

Цiннi вiдомостi з iсторiї Сумщини другої половини XVIII ст. мiстяться в складеному Опанасом Филимоновичем Шафонським "Топографiчному описовi Чернiгiвського намiсництва" (повна назва цiєї працi - "Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малые России, из частей коей оное наместничество составлено" (К., 1851)). Тут подається опис Ромнiв та Глинська з повiтами, а також Куземиного Зiнкiвського повiту (нинi - Охтирського району). Iдеться про iсторiю, географiчне положення цих населених пунктiв, їх планування й подiл на частини, мiськi герби, управлiння мiстами, мiстечками й повiтами, судовi установи, видатнi будiвлi, церкви з парафiями, населення, ярмарки, фабрики й заводи, поширенi сiльськогосподарськi культури, спосiб життя народу, одяг, народнi звичаї, повiр'я, обряди тощо. Опис складено на основi матерiалiв, зiбраних українським iсториком Д.Р.Пащенком. Завдяки здiйсненiй роботi О.Ф.Шафонський увiйшов до української iсторiографiї як iсторик. Друге видання "Української радянської енциклопедiї" характеризує його як "iсторика, економiста, етнографа, лiкаря".

Лiкарськiй справi Опанас Филимонович присвятив близько двадцяти рокiв свого життя (народився 2/13 грудня 1740 р. в Соснiвцi, помер 15/27 березня 1811 р. в Якличах). 1763 р. в Страсбурзькому унiверситетi вiн захистив дисертацiю на ступiнь доктора медицини на тему корчiв у вагiтних i породiль. Пiсля повернення до Росiї перебував на вiйськовiй службi. Iз 1768 р. О.Ф.Шафонський - генерал-штаб-доктор 2-ї армiї, а з 1770 р. - очолює Московський госпiталь. На початку 70-х pp. XVIII ст. активно боровся з епiдемiєю чуми в Москвi, про що розповiв у книзi "Описание о бывшей в Москве язве и о всех средствах, употребляемых для ее прекращения", виданiй у Москвi 1774 р. й перевиданiй 1778 р. 1776 р. цю єдину опублiковану за життя автора працю було перекладено нiмецькою, а згодом i iншими мовами. 1776 р. О.Ф.Шафонського було призначено штабс-фiзиком (головним лiкарем) Москви та керiвником Московської медичної контори, що була фiлiєю Медичної колегiї.

Походячи iз заможної старшинської родини, вiн здобув ґрунтовну освiту. У шiстнадцятирiчному вiцi залишив батькiвщину й подався за кордон. Ще до навчання на медичному факультетi Страсбурзького унiверситету встиг закiнчити унiверситети в Ґалле й Лейденi, де здобув ступенi доктора права й фiлософiї¹ . За юридичним фахом О.Ф.Шафонський почав працювати з 1782 р. у чинi колезького радника кримiнальної палати Чернiгiвського намiсництва. Згодом вiн став генеральним суддею цiєї палати. Працюючи тут, вiн i виявив свiй iсторичний хист. Бiографiчнi вiдомостi про О.Ф.Шафонського надто скупi, щоб з'ясувати, чи вдалося йому реалiзувати себе за своїм третiм фахом - на фiлософськiй нивi.

О.Ф.Шафонський був одружений iз дочкою колишнього бурґомiстра й голови Чернiгiвського маґiстрату Михайла Єнки Ганною, 1783 р. мав двох синiв - шестирiчного Андрiя й шестимiсячного Григорiя. Молода сiм'я жила на жалування (зарплату) О.Ф.Шафонського та мала 8 крiпакiв-росiян. Маєтностi померлого батька Шафонський мiг успадкувати лише по смертi матерi Агафiї Iванiвни (1783 р. вони складалися iз земель бiля мiстечок Сосниця, Мена, сiл Ганнинськi Веселi Млини, Чорнотичi, Андрiївка, Кирiївка, Гапiвка, Якличi, Конятин, хуторiв Кетняк, Пасiка, Дорошовi Млини Новгород-Сiверського повiту, хутора Зимiвник Коропського повiту, а також 182 крiпакiв² ).

Старовинний рiд Шафонських, записаний у VI частину родовiдної книги Московської, Херсонської й Чернiгiвської губернiй, походив вiд польського шляхтича Шатила, який у першiй половинi XVII ст. оселився поблизу Сосницi. Його правнук, батько Опанаса Филимоновича, Филимон Йосипович був сотником гого-

стр. 176

лiвським i сосницьким i мав прiзвище Шатила або Шатиловського, а з середини XVIII ст. - Шафонського. У другiй половинi XVIII ст. вiн мав цивiльний чин статського радника. Його дружиною була Агафiя Iванiвна, чиє дiвоче прiзвище встановити не вдалося.

У фондах Сумського обласного краєзнавчого музею серед iнших документальних матерiалiв, якi характеризують соцiально-економiчнi вiдносини в другiй половинi XVIII - на початку XIX ст., зберiгається грубезна тека з купчими, обмiнними, позичковими записами й iншими господарськими та судовими актами й справами, що стосуються батькiв О.Ф.Шафонського. Чимало угод укладено вiд iменi його батька й матерi. Зупинiмось на тiй iз них, на якiй є автограф Опанаса Филимоновича. За цiєю угодою А.I. та О.Ф.Шафонськi в обмiн на дворове шинкове мiсце поблизу сосницької Троїцької церкви та земельну дiлянку, де мала вироблятись необхiдна для вiдбудови храму цегла, одержували необроблювану протягом 100 рокiв дiлянку за 4 версти вiд Сосницi по Глухiвськiй дорозi. Iз ходом справи про обмiн знайомить комплекс документiв за сiчень-липень 1783 p., зокрема, "поступний замiнний запис", укази Чернiгiвської консисторiї iз затвердженням обмiну, виписка зi справ Сосницького магiстрату про обмiн³ , а також власноручно написана О.Ф.Шафонським вiд iменi його матерi чернетка "донесення" в Сосницький городовий магiстрат вiд 23 квiтня 1783 р. з проханням зареєструвати угоду про обмiн у вiдповiдних книгах i дати виписку про це⁴ .

Найстарiшим за часом документом, що стосується безпосередньо О.Ф.Шафонського, є купча на сiножать, приписка до якої свiдчить про перепродаж йому цiєї сiножатi 30 грудня 1753 р. Наступний документ - купча на придбання О.Ф.Шафонським "Чорного лiсу" - датується сiчнем 1754 р.⁵ Виходячи з поданої в усiх енциклопедiях дати його народження, обидвi купчi Опанас уклав у 13-рiч-ному вiцi, що суперечить правовiй практицi тих часiв. Цей факт, а також розбiжностi в датуваннi окремих подiй у його бiографiї, свiдчать про необхiднiсть бiльш ґрунтовного вивчення життя цiєї непересiчної постатi.

Повернувшись на початку 80-х pp. XVIII ст. до України, О.Ф.Шафонський так само завзято, як i його батьки, почав скуповувати землi й збiльшувати свої маєтностi. Про це свiдчить купча вiд 20 квiтня 1783 р. на придбання О.Ф.Шафонським за 80 руб. двох орних нив у рiдної тiтки I.О.Бахиревої та вiдповiдна виписка з книг Новгород-Сiверського повiтового суду про цю угоду; чернетка купчої за листопад 1785 р. на придбання за 21 руб. Мурашкiвської ниви, а також купча на землю з припискою вiд 12 листопада 1785 p., яка свiдчить про перепродаж цiєї землi О.Ф.Шафонському⁶ . З останнього документа дiзнаємося, що вiн мав тодi чин статського радника. А от документи за 1802 р. свiдчать, що на той час Шафонський став уже дiйсним статським радником⁷ , що вiдповiдало вiйськовому чину генерала. У музеї є ще двi купчi на придбання О.Ф.Шафонським за 20 руб. сiножатi й гаю в козакiв С.П. i Ф.П.Вiтрiв та двох нив за 18 руб. у козацького подружжя Г.П. i У.I.Скиб, якi було укладено 18 червня 1790 р.⁸

Вiсiм документiв за 1802 р. стосуються однiєї й тiєї ж справи. 18 сiчня цього року О.Ф.Шафонський придбав за 150 руб. двiр iз городом, хатою, коморою, кузнею й стайнею на околицi Сосницi, про що свiдчить ориґiнал купчої⁹ . Невдовзi до нього звернувся його добрий знайомий, секретар 10-го класу Євстафiй Семенович Острозький iз пропозицiєю обмiняти цей двiр на сiножать iз молодим лiсом i дiлянку землi поблизу с. Якличi. 10 лютого було оформлено вiдповiдний документ - "замiнний поступковий запис", представлений у фондах музею оригiналом¹⁰ . Є.Острозький надiслав 17 лютого листа О.Ф.Шафонському з подякою за згоду та проханням оформити всю документацiю про обмiн у Сосницькому повiтовому судi у зв'язку з тим, що зробити це в Києвi, де вiн жив, неможливо через проваджене польською мовою й за польським законодавством дiловодство¹¹ . Цей лист

стр. 177

цiкавий ще й тим, що на ньому зберiгається автограф О.Ф.Шафонського - його власноручний запис про час i спосiб одержання листа. У музеї є також власноручний лист Шафонського Острозькому вiд 8 березня 1802 р. з повiдомленням про надсилку "замiнної уступки" та доручення ("вiруючого листа"). У листi є рядки, присвяченi двом синам Шафонського: "Андрюша наш послан в Вену к нашему послу графу Андрею Кирилловичу Разумовскому курьером и не знаю, когда возвратится, а Гриша в Петербурге"¹² . Справа з обмiном тривала до червня 1802 р., i з нею пов'язанi ще 4 документи з музейного зiбрання, у тому числi й лист Острозького Шафонському вiд 8 червня з автографом останнього (запис про час одержання листа й вiдповiдi на нього) та власноручний лист Шафонського Острозькому вiд 23 червня 1802 р. з повiдомленням про остаточне оформлення обмiнної документацiї в Сосницькому повiтовому судi¹³ .

У документальному зiбраннi роду Шафонських є ще кiлька автографiв Опа-наса Филимоновича. Це три недатованi власноручнi виписки з роздiлу оголошень газети "Санкт-Петербургские ведомости" вiд 9 лютого 1784 р. та 6 й 10 березня 1786 р. з повiдомленнями про обмiн нивами мiж А.I.Шафонською та iншими особами, а також придбання самим О.Ф.Шафонським двох нив¹⁴ . Недатованою є також його власноручна приписка до документу за 1753 p., яка свiдчить, що внаслiдок обмiну з козаком В.Адаменком вiн придбав ниву, яка колись належала його батьковi¹⁵ . У музеї є також два ориґiнали листiв О.Ф.Шафонського вiд 15 квiтня й 13 травня 1805 р. до землемiра Г.Є.Лемчукова з проханням розмежувати землi його й селян сiл Андрiївки й Гапiвки та докладними вказiвками, як це зробити; початок чернетки купчої на орне поле та пасiки бiля Гапiвки й Диманiвки без дати, а також недатована його розписка про вiдповiднiсть ориґiналу купчої його матерi Агафiї Шафонської¹⁶ . Автографи О.Ф.Шафонського збереглися також на листi його двоюрiдного брата Х.Бахира вiд 22 листопада 1785 р. та на звiтi землемiра вiд 15 жовтня 1804 р. Вони становлять собою записи про час одержання документiв: "получено ноября 22 дня 1785 года в Соснице" та "получено октября 17 дня 1804 года в Чернигове по почте"¹⁷ .

Зiбрання документiв знаного роду Туманських, яке зберiгається у фондах музею, складається з 69 одиниць. Вони стосуються трьох поколiнь одного вiдгалуження цього роду. Найскромнiше представлено матерiали про статського радника, голову Новгород-Сiверської карної палати Йосипа Григоровича - одного з синiв басанського протопопа Григорiя Тимофiйовича Туманського. Переважно це документи, пов'язанi з розподiлом залишеної ним спадщини вiдповiдно до заповiту, складеного 22 листопада 1793 р.¹⁸ За свiдченням документiв, помер Йосип Григорович 1795 р. Вiд дружини, Парасковiї Романiвни, яка пережила його на п'ять рокiв, залишилися заповiт вiд 20 липня 1797 р. та документи, що стосуються одержання частки чоловiкової спадщини, сiмейних негараздiв, рiзних господарських справ¹⁹ .

Лише один документ музейного зiбрання стосується представника iншої гiлки цього роду - рiдного брата Йосипа Григоровича - Василя Григоровича. Незначний за змiстом (позичкова записка жителiв с. Слоут вiд 25 вересня 1787 р.) вiн становить iнтерес через наявнiсть автографа останнього українського генерального писаря В.Г.Туманського²⁰ - дiда поета й друга О.Пушкiна, А.Мiцкевича Василя Iвановича Туманського.

Бiльшiсть документiв пов'язана з письменником, iсториком, видавцем, чле-ном-кореспондентом Росiйської академiї наук Федором Йосиповичем Туманським, його дружиною Феодосiєю Григорiвною та дiтьми: колезьким асесором Михайлом, штабс-капiтаном Московського пiхотного полку Павлом, вiдставним поручиком Миколою, Марiєю (в замiжжi Лоґвиновою) та Єлизаветою (в замiжжi Бартош) - матiр'ю українського етнографа Пелагеї Якiвни Литвинової-Бартош. Це судовi справи та виписки з них, позови, суплiки, скарги, акти на розподiл майна й зе-

стр. 178

мельний обмiн, доручення, купчi, повiстки, квитанцiї, контракти, дiловi та приватнi листи тощо. Незважаючи на цiлком прозаїчний характер, документи мають iсторичну й музейну цiннiсть, знайомлячи з побутом, майновими й сiмейними стосунками, правовими та суспiльними вiдносинами, господарською дiяльнiстю середнього прошарку українського дворянства кiнця XVIII - першої третини XIX ст. Так, чотири квитанцiї за серпень-листопад 1812 р. глухiвських повiтових нижчого земського суду, дворянського комiтету, внутрiшнього ополчення, виданi Ф.Г.Туманськiй у пiдтвердження про надходження з її володiнь до ополчення селянина Iвана Наумовича Євсеєва (58-ми рокiв, "у пристойному одязi, взуттi, озброєного пiкою, з мiсячним провiантом, 3 рублями й 30 копiйками грошима", а також 14-ти пудiв сухарiв, бiльше четверика круп i чвертi вiвса, кожушка й рукавиць²¹ ), переносять нас у днi вiйни 1812 р. З iнших документiв довiдуємось про рiзне написання на початку XIX ст. назви села - батькiвщини поета Василя Iвановича Туманського - "Чорториї", "Чарториги" та "Черториги"²² . Наукової та музейної вартостi документам надають також папiр iз цiкавими фiлiґранями та сургучевими печатками мiсцевих установ i приватних осiб.

Зупинiмося детальнiше на документах, пов'язаних iз одним iз визначних представникiв роду Туманських - Федором Йосиповичем. Двома першими копiями вiд 7 лютого 1792 р. представлено грамоту про занесення в сiчнi 1782 р. пiд N52 у дворянську родовiдну книгу Петербурзької губернiї його та його роду²³ .

Безсумнiвну цiннiсть мають документи з автографами Ф.Й.Туманського - їх у музейному зiбраннi чотири. Перший за часом - це написана чiтким почерком на аркушi синього паперу вiдповiдь глухiвському нижчому земському суду вiд 3 серпня 1803 р. на вимогу подати докладнi вiдомостi про вiдданого в рекрути Антона Боброва. Федiр Йосипович повiдомляв, що по Глухiвському повiту вiн нiкого в рекрути не вiддавав, бо має тут спiльне з I.Г.Туманським володiння й за людей iз цього маєтку платить "складочнi грошi", а зi своїх володiнь в iнших губернiях i повiтах, як i годиться, вiддає рекрутiв i сплачує грошi²⁴ . Цiкаво вiдзначити, що згадуваний у листi Ф.Й.Туманського Iван Григорович - це його рiдний дядько, учень М.В.Ломоносова, просвiтник i перекладач полiтичних статей iз французької Енциклопедiї.

Пiсля виходу у вiдставку й повернення до рiдного Глухова Федiр Йосипович намагався замиритися з братом Василем, сестрами Оленою, Марiєю (в замiжжi Карпека), Пелагеєю (Омелянович), розподiлити батькiвську спадщину й припинити сiмейнi чвари²⁵ , проте вони спалахнули з новою силою пiсля смертi незамiжньої сестри Олени 21 травня 1808 р. Iз судовою тяганиною з приводу розподiлу маєтностей, що залишилися пiсля неї, i пов'язанi три останнiх документи, на яких є автографи-пiдписи Ф.Й.Туманського. Один iз них стоїть пiд угодою-зобов'язанням, укладеним 15 червня 1809 р. мiж Ф.Й.Туманським, його братом Василем, сестрами Пелагеєю й Марiєю в тому, що вони пiсля обстеження невiдомої їм частини володiнь Олени зберуться через 10 днiв у Глуховi й згiдно з жеребом розподiлять спадщину²⁶ . Пiд суплiкою на iм'я iмператора вiд 21 травня 1810 р. з проханням дати вказiвки мiсцевiй владi стосовно майна Олени стоїть такий пiдпис: "Федор Осипов сын Туманский руку приложил, сам оное сочинил и за неимением в доме гербовой бумаги 50 коп. при сем взношу и верю подать посланному нарочному моему Илье Яковлеву"²⁷ . I останнiй документ, на якому є власноручний пiдпис Ф.Й.Туманського - це укладена 24 травня 1810 р. мiж ним, братом та сестрами угода про розподiл на чотири частини рухомого майна Олени Ту-манської й договiр зiбратися мiж 5 i 15 червня в Глуховi для полюбовного розподiлу нерухомого майна²⁸ .

Якщо в позовах i проханнях Федiр Йосипович досить стримано - як "негiднi" - квалiфiкує вчинки Василя (вигнання матерi з рiдної хати), то останнiй звинувачує Федора в пияцтвi, розпусному, нетверезому й волоцюжному життi. I все

стр. 179

ж в однiй iз його суплiк, щедрiй на несхвальнi епiтети, є цiкаве для нас повiдомлення про те, що Ф.Й.Туманському в продажу книг "его сочинения" допомагав глухiвський житель Григорiй Андрiйович Кулiшов²⁹ . Це - єдина в музейному документальному зiбраннi згадка про наукову дiяльнiсть Федора Йосиповича.

1781 р. в Глуховi було засновано першу на Лiвобережнiй Українi книгарню. Участь у цiй справi брали й Ф.Й. i I.Г.Туманськi. Низка документiв музейного зiбрання стосується двох крамниць, якi перейшли до спадкоємцiв Федора Йосиповича й були зруйнованi при впорядкуваннi мiської площi, через що виникла тривала справа про компенсацiю заподiяних збиткiв³⁰ .

Згадаймо про ще один цiкавий документ - повiдомлення Глухiвського духовного правлiння за 26 квiтня 1812 р. Ф.Г.Туманськiй про те, що їй вiдмовлено в дозволi спорудити дерев'яний склеп над похованням чоловiка в Глуховi поблизу цвинтарної Вознесенської церкви, бо це спотворить споруду й заважатиме хресним ходам³¹ . Давно вже немає в Глуховi Вознесенської церкви, немає й могили Федора Йосиповича. Настав час подумати про увiчнення як його пам'ятi, так i пам'ятi iнших вiдомих представникiв роду Туманських, чиї бiографiї пов'язанi з Глухiвщиною.

У фондах музею зберiгається 13 власноручних листiв українського iсторика й етнографа, уродженця с. Сваркове нинiшнього Глухiвського району, Олександра Михайловича Марковича (1790-1865 pp.). Його перу належать незакiнчена й неопублiкована праця "Описание Малороссии", а також частково опублiкованi О.Лазаревським "Исторические очерки города Глухова" й "История Гамалеевского монастыря". О.М.Маркович є автором "Исторической и статистической записки о дворянском сословии и дворянских имуществах Черниговской губернии" (1840, вдруге опублiкована в "Материалах для статистики Российской империи, по архивным материалам Черниговского собрания". - Чернiгiв, 1894), "Малорусской свадьбы" (1897), низки етнографiчних та фiлософських статей. У двох номерах "Украинского журнала" за 1824 р. пiд заголовком "Малороссийская старина" вiн опублiкував низку документiв iз сваркiвського зiбрання Марковичiв, започаткувавши цим публiкацiю матерiалiв сiмейних архiвiв. 1859 р. видав у Москвi двома книгами частину славнозвiсного щоденника свого дiда пiд назвою "Дневные записки генерального подскарбия Якова Марковича". Незважаючи на значнi скорочення й осучаснення мови, видання мемуарiв стало видатною подiєю в українськiй iсторiографiї.

Громадську дiяльнiсть О.М.Маркович розпочав 1820 р. на посадi глухiвського повiтового суддi, проте через рiк залишив службу. 1826 р. був обраний глухiвським предводителем дворянства, 1827 р. - генеральним суддею (1829 р. переобраний на новий термiн), але вже за пiвроку, навеснi 1830 p., подав у вiдставку. У працi "Прежние изыскания малорусской старины: Александр Михайлович Маркович (1790-1865)", опублiкованiй у журналi "Киевская старина" за сiчень i лютий 1897 р., видатний український iсторик, уродженець Сумщини О.М.Лазаревський наводить лист чернiгiвського генерал-губернатора князя М.Г.Рєпнiна й вiдповiдь на нього О.М.Марковича, в яких iдеться про причини вiдставки. Головною з них О.М.Маркович називав хворобу. А от у написаному по дорозi з Нiжина листi до племiнниць вiд 30 березня 1830 p., який зберiгається в музеї, вiн зовсiм iнакше пояснює причину вiдмови вiд посади: "Ось я для вас залишаю службу, котра обiцяла менi принадливi перспективи й не шкодую, але сподiваюсь, що ви будете вмiти цiнити мою жертву"³² . Далi вiн повiдомляє, що чекає вiд племiнниць, аби вони з кожним днем ставали кращими, тобто добрiшими, розумнiшими й стараннiшими, ставилися до нього з приязню й любов'ю, вiдверто дiлилися своїми думками та потребами. У листi не називаються анi iмена, анi прiзвища племiнниць. Висловимо припущення, що це дiти старшої сестри Федосiї, яка була одружена з Похвис-невим i померла в лютому 1819 р.³³ , залишивши по собi п'ятьох малолiтнiх дочок, старшiй iз яких було тодi 6 рокiв. Олександр Михайлович тяжко переживав

стр. 180

смерть сестри. У "Щоденних записках" 27 листопада 1819 р., тобто через 10 мiсяцiв пiсля смертi Федосiї, вiн написав, що нiколи вже не зможе бути цiлковито щасливим, бо втратив не лише сестру-друга, а й загубив часточку самого себе.

Сiм листiв О.М.Марковича iз музейного зiбрання адресовано Петровi Олексiйовичу Литвинову, причому в шести з них є звернення по iменi та по батьковi або ж указуються цi данi та прiзвище адресата³⁴ , сьомий iдентифiкується за iм'ям його дружини³⁵ . Маючи трьох братiв i п'ятеро сестер, О.М.Маркович не створив власної сiм'ї й усе життя опiкувався племiнниками й племiнницями. Одним iз них i був Петро Литвинов - син сестри Марiї, одруженої з Олексiєм Олексiйовичем Литвиновим. У часи, з якими пов'язане листування, П.О.Литвинов був вiдставним штабс-ротмiстром i вдiвцем, який мав на думцi знову одружитися. Його другою дружиною стала двадцятирiчна сирота й безприданниця Пелагея Якiвна Бартош - згодом етнограф, авторка солiдних наукових праць i численних статей, написаних переважно на матерiалах Глухiвщини. З одруженням Петра Олексiйовича Литвинова з Пелагеєю Якiвною, яка в присвячених їй бiографiчних статтях нерiдко фiґурує пiд подвiйним прiзвищем Литвинова-Бартош, пов'язаний лист О.М.Марковича за 9 червня 1853 р.³⁶ (дату встановлено за iншими музейними документами, що стосуються П.Я.Литвинової). У цьому нашвидкуруч написаному листi-записцi О.М.Маркович радиться з племiнником, як поводитися в день його одруження, щоб не зробити чогось не до ладу, чи варто приїздити до нього на обiд i чи не краще буде прибути пiсля шостої години просто до Некрасова, а також чи варто приїздити "Машеньцi й Надiйцi" та коли - до вiнчання, чи пiсля нього?

Листи О.М.Марковича свiдчать, що вiн пiдтримував близькi стосунки з сiм'єю небожа, допомагав у родинних, господарських, фiнансових справах. У листi за 30 квiтня (рiк не вказано) вiн, зокрема, повiдомляв, що надсилає годувальницю й запитував про здоров'я "Поленьки" (Пелагеї Литвинової - Л.С.) i "новоох-рещенного"³⁷ . У листi за 11 листопада (рiк не вказано) висловлював задоволення з приводу знайденої нової ґувернантки; сповiщав, що довiдувався про нянь у Глу-ховi й радив звернутися до В.О.Нарбута, котрий обiцяв навести довiдки про трьох гiдних жiнок³⁸ . У цьому ж листi О.М.Маркович скаржився на бiль в очах, а закiнчується лист фразою: "Люб'язну Полiну цiлую". У листi за 27 лютого (рiк не вказано) висловлює жаль iз приводу того, що "Полiна все страждає вухом" i запитує, чи не радилась вона щодо вказаного ним засобу - пари з трав, якою вiн сам вилiкувався³⁹ .

П.Я.Литвинова-Бартош згадується ще у двох листах О.М.Марковича. У листi за 13 грудня 1860 р. вiн доручає Петровi Литвинову передати "люб'язнiй Полiнi" 120 руб. - проценти на її капiтал - i просить при нагодi надiслати розписку⁴⁰ . У листi за 7 сiчня (без зазначення року) Олександр Михайлович нагадував племiнниковi, що той не повернув йому боргового листа, просив пiдтвердити одержання процентiв i капiталу, а вiдповiдальнiсть за те, що не бачив "люб'язної По-лiни" й не привiтав її з Новим роком перекладав на Литвинових⁴¹ . Ми тут докладно зупинилися на згадках про П.О.Литвинову в листах О.М.Марковича через те, Що в нечисленних бiографiчних статтях, присвячених цiй жiнцi, згадується про її зв'язки з Марковичем та iншими видатними людьми, але не вказується, що вiн був рiдним дядьком її чоловiка.

У листi О.М.Марковича П.О.Литвинову вiд 12 листопада 1858 р. мiститься непряма згадка про П.Я.Литвинову⁴² . Автор листа нарiкає, що небiж нiчого не сказав йому про свого "родича молодого Туманського". Справа в тому, що мати Пелагеї Якiвни була уродженою Туманською - дочкою письменника, перекладача й видавця, члена Росiйської академiї наук Федора Йосиповича Туманського. Та насамперед лист цей цiкавий тим, що чимало рядкiв у ньому присвячено громадськiй дiяльностi О.М.Марковича, якого завжди турбувала думка про неспра-

стр. 181

ведливiсть ("неправду") крiпосного права - тож 1852 р. вiн подав мiнiстровi внутрiшнiх справ проект визволення своїх селян. Слiд зазначити, що О.М.Маркович був досить заможною людиною - мав 979 ревiзьких душ i 4856 десятин землi. Вiн пропонував надати селянам особисту волю й право користування помiщицькою землею за обумовленi повинностi. Проект свiдчить, що О.М.Маркович був людиною, здатною на значнi матерiальнi втрати заради вiдновлення справедливостi щодо крiпакiв, проте уряд його проект вiдхилив.

1858 p., коли в Чернiговi було створено губернський комiтет iз полiпшення й улаштовування побуту помiщицьких селян, О.М.Маркович став одним iз його членiв. У написаному в Чернiговi листi вiн нарiкав, що доводиться просиджувати в комiтетi по 5-6 годин щодня, а справи посуваються надто повiльно, навiть першої глави проекту не завершили; скаржився на нескiнченнi суперечки, самолюбство й упертiсть членiв комiтету. Писав, що якщо так триватиме, то не лише за три мiсяцi, а й за рiк не вдасться завершити роботу, навiть непокоївся: "Не знаю, чи витримаю я до кiнця?"

З бiографiї О.М.Марковича ми знаємо, що вiн таки витримав. Чернiгiвський комiтет пiдготував свiй проект полiпшення побуту помiщицьких селян, для пояснення якого та подачi урядовi необхiдних вiдомостей до Петербурґа в серпнi 1859 р. поїхав сам О.М.Маркович разом iз iншим членом комiтету В.О.Пiдвисоць-ким. Слiд зазначити, що О.М.Маркович поставив свiй пiдпис пiд застереженнями радикальної меншостi (Чернiгiвський комiтет не скористався наданим урядом правом скласти окремi проекти бiльшостi й меншостi та обмежився лише застереженнями). У Петербурзi вiн повинен був обстоювати саме погляди меншостi.

Можливо, адресатом листiв О.М.Марковича за 4 листопада 1852 р. i 11 лютого 1853 р. є також П.О.Литвинов⁴³ . На користь цього говорить те, що обидва листи походять з архiву Бартошiв-Литвинових. Крiм того, у першому згадується про хворобу "Мiшеля" (Михайло Литвинов - рiдний брат Петра Олексiйовича - Л.С.), повiдомляється, що О.М.Маркович передплатив для адресата газету "Петербургские ведомости" i журнал "Современник", придбав для нього вино (в листах до П.О.Литвинова згадується про обмiн перiодикою, книжками, купiвлю вина на його долю), а також iдеться про цiни на вино й хлiб. У другому листi О.М.Маркович просить поклопотатися за якогось Федора Михайловича перед некрасiвським благочинним (у П.О.Литвинова були маєтностi в Некрасовi - Л.С.). Iз листа видно, що О.М.Маркович вiв рiзнi справи адресата, зокрема фiнансовi з акцiями. Про допомогу Олександра Михайловича племiнниковi вiдомо з iнших листiв до нього. Усе ж оскiльки висловленi мiркування є лише припущеннями, щойно згаданi листи атрибутовано як адресованi невiдомiй людинi. Що стосується самого О.М.Марковича, то в листi вiд 4 листопада 1852 р. вiн повiдомляв, що в Петербурзi щодня на холеру захворює по 50 людей, а 20 помирає. Вiн також "тижнiв зо два жорстоко прохворiв", але не пояснював, на яку хворобу.

У музеї є також власноручнi листи О.М.Марковича до iншого його небожа - рiдного брата Петра Литвинова - Михайла Олексiйовича. У листi за 7 червня 1846 р. О.М.Маркович висловлював глибоку тривогу у зв'язку зi станом здоров'я Михайла, радив йому залишити службу⁴⁴ . У цьому довгому листi, написаному по поверненнi з Петербурґа до Сваркового, повiдомляються найрiзноманiтнiшi новини, згадується Петро Литвинов, сестри Олександра Михайловича - Уляна i Єлизавета, про яку вiдомо, що вона була одружена з П.I.Лузановим⁴⁵ . Лист свiдчить, що О.М.Маркович допомагав i Михайловi у веденнi фiнансових справ. У написаному 31 грудня 1849 р. з Москви листi до Михайла також згадується Петро Литвинов, повiдомляються цiни на вино, новини про московських знайомих.

Лист О.М.Марковича зi Сваркового вiд 24 жовтня 1848 р. з повiдомленням новин i цiн адресовано невiдомiй людинi в Ялту⁴⁶ . Iмовiрно адресатом i цього ли-

стр. 182

ста є Михайло Литвинов, бо iз сiмейного листування цiєї родини вiдомо, що вiн хворiв, часто лiкувався в Ялтi. Листи-автографи О.М.Марковича допомагають краще зрозумiти його як ученого, i як людину.

I наостанку зупинiмось на документах роду Уманцiв, якi мiстять цiкавi вiдомостi про iсторика Федора Михайловича Уманця. Найбiльш визначною його працею є "Гетьман Мазепа". Цьому видатному гетьмановi у вiтчизнянiй iсторiографiї до останнього часу не таланило. Адже анi в царськiй Росiї, анi в СРСР неможливо було об'єктивно писати про його життя й дiяльнiсть через ризик бути звинуваченим у полiтичнiй неблагонадiйностi. Першою поважною монографiєю про I.Мазепу була праця М.Костомарова, яка 1882-1884 pp. публiкувалася в часопису "Русская мысль", а 1885 p. побачила свiт окремим виданням. Незважаючи на широке використання архiвних матерiалiв, праця написана в традицiйному росiйському дусi.

У вiдповiдь на монографiю М.Костомарова Федiр Михайлович Уманець 1897 р. видав у Санкт-Петербурзi книгу "Гетьман Мазепа", яка вiдразу ж викликала широкий резонанс, стала предметом обговорення. Оскiльки монографiя спиралася не на джерельну базу, а на данi М.Костомарова, апологiї Орлика, "Iсторiю русiв", лiтопис С.Величка тощо, деякi iсторики не визнали її за серйозну працю, а М.Грушевський у рецензiї, опублiкованiй у "Записках НТШ" (1898. - Т. 21. -С 20-23) назвав навiть "зайвою". Однак чимало поважних iсторикiв, зокрема, О.Оглоблин, Д.Дорошенко, Б.Крупницький, достатньо високо оцiнили її. Д.Дорошенко, наприклад, уважав книгу першою працею, "яка старалася спокiйно розглянутися в iсторичнiй обстановцi XVIII ст. й оцiнити особу та вчинки гетьмана Мазепи не в залежностi вiд традицiйних i передузятих поглядiв"⁴⁷ . А один iз найкращих знавцiв доби I.Мазепи Б.Крупницький зазначав, що хоч книга Ф.Уманця й не позбавлена деяких перебiльшень i прикрас, саме вона стала "поворотним пунктом в оцiнцi дiянь Мазепи, дала початок новим позитивним поглядам на його роль в українськiй iсторiї"⁴⁸ .

Якби уродженець Сумщини Ф.Уманець написав лише цю книгу, i то заслуговував би на увагу й вдячнiсть нащадкiв, але вiн є автором книжок "Образовательные силы России. I. Общественное воспитание. И. Народная школа" (СПб., 1871), "Вырождение Польши" (СПб., 1872), "Из моих наблюдений по крестьянскому делу" (СПб., 1881), "Колонизация свободных земель России" (СПб., 1884). Для краєзнавцiв особливий iнтерес становить книга "Из моих наблюдений по крестьянскому вопросу", написана на матерiалах Сумщини. Тут докладно розповiдається про громадське землеволодiння, волосний суд, сiльське самоврядування й контроль за ним iз боку вищого начальства, селянське малоземелля, шинки, винокурiння, школи, звичаї сiл Полошки, Уланове, а також iнших населених пунктiв Глухiвського повiту. А першою серйозною публiкацiєю Ф.М.Уманця була його кандидатська дисертацiя "Надел общины и дворовые люди", надрукована в журналi "Отечественные записки" (1862 р.).

За освiтою Федiр Михайлович Уманець був юристом - закiнчив вiдповiдний факультет Московського унiверситету. Пiсля навчання деякий час (з 1864 по 1867 р.) працював мировим посередником i головою мирового з'їзду в Подiльськiй губернiї. Вiдтак повернувся до рiдної Глухiвщини. 1875-1880 pp. був обов'язковим членом Глухiвського повiтового в селянських справах присутствiя, на початку 80-х pp. уважався однiєю з найкомпетентнiших осiб iз переселенського й "питейного" (монополiя, торгiвля, збори, акциз горiлчано-винокурних виробiв - Л.С.) питань. Тривалий час працював головою Глухiвської повiтової та Чернiгiвської губернської земських управ.

Наведенi тут короткi вiдомостi почерпнуто з "Энциклопедического словаря" Ф.А.Брокгауза та I.А.Ефрона й "Большой энциклопедии" С.М.Южакова, а от у жоднiй iз радянських енциклопедiй Ф.М.Уманець уже не згадується. Та й у доре-

стр. 183

волюцiйних енциклопедiях не подаються анi день, анi мiсце народження цього iсторика й громадського дiяча. Цi данi можна з'ясувати за документами, якi зберiгаються у фондах музею.

Видане Чернiгiвською духовною консисторiєю на прохання батька Михайла Федоровича Уманця 4 вересня 1843 р. свiдоцтво повiдомляє, що Федiр Уманець народився 21 лютого 1841 р. в парафiї Покровської церкви с Янiвка Глухiвсько-го повiту. Похрещений парафiяльним священиком Д.Григоровичем 24 лютого, а його хрещеними батьками були Ґрузинського лiнiйного N4 батальйону прапорщик М.П.Шоф i статська радниця А.I.Красовська⁴⁹ . Оскiльки з iнших документiв вiдомо, що дiвоче прiзвище матерi Ф.М.Уманця Марiї Петрiвни було Шоф, то виходить, що його хрещеним батьком став рiдний дядько. Дата народження Федора - 21 лютого 1841 р. - наводиться ще в одному документi⁵⁰ .

Iнший документ, який стосується безпосередньо Ф.М.Уманця, - це видане у зв'язку зi вступом до навчального закладу глухiвським повiтовим лiкарем Стравинським 5 березня 1852 р. свiдоцтво про те, що у вiцi 11 рокiв Федору було зроблено щеплення проти вiспи, що вiн має мiцну статуру i є цiлком здоровим⁵¹ .

У вiдповiдях Чернiгiвського дворянського депутатського зiбрання вiд 25 вересня 1845 p., Глухiвського повiтового суду вiд 14 березня 1847 р. на клопотання М.Ф.Уманця про занесення членiв його родини до дворянської родовiдної книги, а також у свiдоцтвi iз цього ж питання, виданому виконуючим обов'язки глухiвського повiтового предводителя дворянства 12 червня 1847 p., мiстяться цiкавi вiдомостi про родовiд Ф.М.Уманця⁵² , у витокiв якого стояв нiжинський полковник Пилип Уманець. Його нащадок Дем'ян був глухiвським протопопом, а син того -Семен - глухiвським отаманом. Вiн мав трьох синiв, iз яких значковий товариш Федiр був прямим предком iсторика - його прапрадiдом. Сином Федора був протоколiст Якiв, онуком - корнет Федiр, правнуком - штабс-ротмiстр Михайло (батько Федора Михайловича). Отже, у документах наводяться iмена й посади семи представникiв роду Ф.М.Уманця по прямiй лiнiї. Його було записано до 6-ї частини дворянської родовiдної книги.

Iз документiв, що стосуються предкiв Федора Уманця, є виданий його дiду й тезцi указ державної вiйськової колегiї вiд 23 червня 1794 р.⁵³ , в якому повiдомляється, що чин сотенного осавула, який йому було надано 1780 р. при виходi у вiдставку пiсля десятирiчної служби в надвiрнiй компанiйськiй командi малоросiйського вiйська перейменовано на корнетський, через що й видано указ. Зберiгається в музеї й ориґiнал надрукованого на пергаментi патенту про надання з 12 червня 1794 р. сотенному осавулу Ф.Уманцю чину корнета⁵⁴ . До патенту прикладена державна печатка.

Музейнi документи мiстять iнформацiю про склад сiм'ї, в якiй зростав i виховувався Федiр. Його батько, Михайло Федорович, був одружений двiчi. Першу дружину звали Варвара Михайлiвна, вiд неї мав сина Iвана й дочку Марiю 1828 р. народження. Дiтьми вiд другого шлюбу зi згадуваною вже Марiєю Петрiвною Шоф були Анастасiя, яка народилася 24 вересня 1837 p., Федiр i молодша вiд нього Євгенiя.

Iз Марiєю Петрiвною пов'язано лише два документи зiбрання. Перший iз них - це її недатований дитячий лист до бабусi iз Смольного iнституту, написаний, очевидно, невдовзi пiсля вступу до нього й сповнений тугою за рiдними⁵⁵ . Другий - складений удвоє аркуш паперу розмiром in folio з написаними рiзними почерками вiршами пiд спiльним заголовком "Бог". На лицьовому боцi аркуша вгорi праворуч стоїть напис: "М.ПIоф"⁵⁶ .

Основний масив документiв, якi зберiгаються в музеї, стосується батька iсторика Михайла Федоровича Уманця. Найранiший iз них - це похвальний лист, яким було нагороджено учня другого класу Глухiвського повiтового училища Михайла Уманця⁵⁷ . Датовано цей документ 1 липня 1812 р. У 17 рокiв Михайло роз-

стр. 184

почав вiйськову службу. Його послужний список знаходимо у виданому 25 сiчня 1827 р. свiдоцтвi про звiльнення у вiдставку з 15 грудня 1826 р. з наданням чину штабс-ротмiстра. У травнi 1816 р. М.Уманець став юнкером Кiнбурнзького драґунського полку, звiдки був направлений у дворянський кавалерiйський ескадрон. У червнi 1819 р. переведений прапорщиком в Iнґерманландський драґунсь-кий, а потiм гусарський полк. У квiтнi 1821 р. одержав чин поручика, у вереснi наступного року став полковим скарбником⁵⁸ . Зберiгся датований 6 травня 1824 р. наказ по Iнґерманландському полку, який тодi стояв у Ромнах. Цим наказом поручику М.Уманцю оголошувалась подяка за сумлiнне виконання службового доручення щодо придбання в Москвi необхiдного спорядження⁵⁹ . Саме в Ромнах М.Уманець 15 грудня 1826 р. вийшов у вiдставку. Про це свiдчить i виданий йому 6 березня 1827 р. командиром полку тимчасовий паспорт, який забезпечував безперешкодний проїзд та проживання⁶⁰ . У музейному зiбраннi є також патент вiд 6 липня 1827 р. про пiдвищення М.Уманця при виходi у вiдставку в чин штабс-ротмiстра⁶¹ .

М.Ф.Уманець був збiднiлим дворянином. Послужний список за 1827 р. свiдчить, що вiн володiв лише десятьма селянськими душами. Його невеличкий родовий маєток знаходився в с Береза. Iз одного з документiв музею довiдуємося, що 1826 р. вiн став власником хутору Ловра разом iз селянами, якi жили тут⁶² . Такi "маєтностi" навряд чи могли забезпечити навiть скромний прожитковий мiнiмум дворянськiй родинi, тому пiсля залишення вiйськової служби Михайлу Федоровичу, очевидно, довелося працювати. Принаймнi маємо такi вiдомостi, хоч i за значно пiзнiший час. Видане помiщицею Курської губернiї О.Д.Ясинською свiдоцтво повiдомляє, що з 1849 по 1857 pp. М.Ф.Уманець управляв її маєтками в Су-джанському й Дмитрiївському повiтах. У свiдоцтвi дається блискуча характеристика його дiяльностi як чудового управителя, знавця сiльського господарства, вiддається належне його чесностi, шляхетностi, бездоганнiй справедливостi й висловлюється вдячнiсть за сумлiнну працю⁶³ .

Такий же панегiрик складено й генерал-майором князем М.Ґолiциним в атестатi, датованому 1 квiтня 1859 р.⁶⁴ У ньому князь висловлював глибоке задоволення з приводу того, що протягом майже двох рокiв, починаючи з 1857 p., М.Ф.Уманець вiв у розташованих в Орловськiй губернiї трьох його вотчинах складне й багатогалузеве господарство з великою кiлькiстю крiпакiв i землi, рiзними заводами, майстернями, п'ятьма хуторами.

Iз iнших документiв вiдзначимо лист чернiгiвського губернського предводителя дворянства вiд 8 липня 1857 р. про нагородження М.Ф.Уманця бронзовою медаллю в пам'ять про вiйну 1853-1856 pp., а також лист аналогiчного змiсту, надiсланий глухiвським повiтовим предводителем дворянства 30 грудня 1857 р.⁶⁵ Є в музеї також повiстка пристава 3-го Есманського стану Глухiвського повiту за 1864 р. з повiдомленням про те, що головна викупна установа визнала правильною викупну угоду, укладену по маєтку М.Ф.Уманця в хуторi Ловра й видiлила належну викупну позику селянам у сумi 1547 руб. 72 коп. Одержати сповна цю суму Михайло Федорович не мiг, бо ще 1840 р. заборгував Чернiгiвському приказу громадського пiклування 330 руб. 63 коп., отже цю суму було утримано Державним банком⁶⁶ .

I останнiй документ - це складений 22 липня 1864 р. заповiт М.Ф.Уманця⁶⁷ , в якому вiн розподiляв своє майно мiж донькою вiд першого шлюбу Марiєю (за Чоловiком - Нарбут) та сином Федором i малолiтньою донькою Євгенiєю вiд другого шлюбу. Дочкам у рiвних частках вiн заповiдав невеличкий родовий маєток у с Береза з господарськими спорудами й 100 десятинами землi, причому за згодою Марiя вiдразу одержувала 1500 руб. срiблом i вiдмовлялася вiд будь-яких претензiй на маєток. Синовi ж Федору, який саме тодi розпочинав свою трудову дiяльнiсть, заповiдався маєток в хуторi Ловра.

стр. 185

У фондi Уманцiв зберiгається також велика кiлькiсть листiв до Михайла Федоровича вiд брата, небожiв та iнших осiб, в яких iдеться переважно про сiмейнi, майновi, господарськi справи.

На наш погляд, наведенi в статтi вiдомостi мiстять у собi цiкаву iнформацiю як про iсторикiв О.Ф.Шафонського, Ф.Й.Туманського, О.М.Марковича, Ф.М.Уманця, так i їхнiх родичiв. Документи, особливо автографи, мають неабияку iсторичну, меморiальну й музейну цiннiсть.

-----

¹ Бiографiчнi данi про О.Ф.Шафонського подаються за кн.: Энциклопедический словарь // Ф.А.Брокгауз, И.А.Эфрон. - СПб., 1903. - Т. XXXIX /77/ - С. 218; Большая энциклопедия / Под ред. С.Н.Южакова. - СПб., 1905. - Т. 20. - С. 189; УРЕ. - К., 1964. - Т. 16. - С. 257; УРЕ. - Вид. 2-е -К., 1985. - Т. 12. - С. 368.

² Лазаревский А. Списки черниговских дворян 1783 года. Материалы для истории местного дворянства. - Чернигов, 1890. - С. 162.

³ Фонди Сумського обласного краєзнавчого музею (далi - СОКМ). - Книга надходжень (далi -КН). - 33020, 33017, 33019.

⁴ Там само. - КН. 33018.

⁵ Там само. - КН. 32744, 32746.

⁶ Там само. - КН. 33021, 33022, 33023.

⁷ Там само. - КН. 32739, 32740.

⁸ Там само. - КН. 32742, 32743.

⁹ Там само. - КН. 32739.

¹⁰ Там само. - КН. 32737.

¹¹ Там само. - КН. 32730.

¹² Там само. - КН. 32732.

¹³ Там само. - КН. 32738, 32731, 32740, 32733.

¹⁴ Там само. - КН. 33014, 33013.

¹⁵ Там само. - КН. 33016.

¹⁶ Там само. - КН. 32734, 32735, 32736, 32728.

¹⁷ Там само. - КН. 33015, 32727.

¹⁸ Там само. - КН. 31947, 31949, 31956, 32191.

¹⁹ Там само. - КН. 32189, 31949, 32214, 32190, 32183, 32192.

²⁰ Там само. - КН. 31966.

²¹ Там само. - КН. 31943 - 31946.

²² Там само. - КН. 31947, 31956.

²³ Там само. - КН. 32194, Д-5853, 5854.

²⁴ Там само. - КН. 32200.

²⁵ Там само. - КН. 32188, 32197.

²⁶ Там само. - КН. 32206.

²⁷ Там само. - КН. 32185.

²⁸ Там само. - КН. 31961.

²⁹ Там само. - КН. 32186.

³⁰ Там само. - КН. 31955, 31965; Науково-допомiжний фонд (НД) 4011.

³¹ Там само. - КН. 31962.

³² Там само. - КН. 32060.

³³ Маркович А.И. Марковичи // Киевская старина. - 1890. - Т. XXXI. - Приложение. - С. 8.

³⁴ Фонди СОКМ. - КН. 31494, 31495, 32043, 32045, 32053, 32059.

³⁵ Там само. - КН. 32044.

³⁶ Там само. - КН. 32045.

³⁷ Там само. - КН. 32043.

³⁸ Там само. - КН. 31495.

³⁹ Там само. - КН. 32059.

⁴⁰ Там само. - КН. 32044.

⁴¹ Там само. - КН. 32053.

⁴² Там само. - КН. 31494.

⁴³ Там само. - КН. 32056, 32058.

⁴⁴ Там само. - КН. 32055.

⁴⁵ Маркович А.И. Указ. соч. - С. 8.

⁴⁶ Фонди СОКМ. - КН. 32054.

⁴⁷ Дорошенко Д. Нарис української iсторiї. - К., 1992. - У 2-х т. - Т. II. - С. 143.

⁴⁸ Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. - К., 2001. - С. 17.

⁴⁹ Фонди СОКМ. - КН. 33783.

⁵⁰ Там само. - КН. 33784.

стр. 186

⁵¹ Там само. - КН. 33785.

⁵² Там само. - КН. 33772, 33789, 33790.

⁵³ Там само. - КН. 33766.

⁵⁴ Там само. - КН. 33765.

⁵⁵ Там само. - КН. 33777.

⁵⁶ Там само. - КН. 33792.

⁵⁷ Там само. - КН. 33767.

⁵⁸ Там само. - КН. 33770.

⁵⁹ Там само. - КН. 33769.

⁶⁰ Там само. - КН. 33768.

⁶¹ Там само. - КН. 33771.

⁶² Там само. - КН. 33791.

⁶³ Там само. - КН. 33773.

⁶⁴ Там само. - КН. 33786.

⁶⁵ Там само. - КН. 33774, 33775.

⁶⁶ Там само. - КН. 33776.

⁶⁷ Там само. - КН. 33788.

Додатки*

N 1

Лист О.Ф.Шафонського до О.С.Острозького з повiдомленням про вiдсилку замiнної документацiї та зi згадками про своїх дiтей.

8 березня 1802 р.

При штате Киевского оберфорштмейстера десятого класса к секретарю Евстафию Семеновичу Острожскому в Киев из Сосницы марта 8 дня 1802 года на его письмо, от 17 сего февраля, того же февраля 23 под N52 полученное послано по почте, со вложением заменной уступки, верующаго листа и прошения на Чижиковский сенокос и Котляров двор в Соснице.

Государь мой! Евтрафий Семенович

Благоприятное ваше письмо, от 17 февраля и при нем заменная крепость и письмо к Федосье Михайлавне я того же 23 февраля получил. Здесь заменныя уступки пишутся без означения цены, и берутся только одни печатныя пошлины, да от записки в крепостную книгу и судейския и писарския денги, что от всякой уступки меньше трех рублей составляет, но пишут их на 60 копеешной бумаге, а не на 30 копеешной: ибо на сей никаких крепостей не можно писать, даже и выписи берут на 60 коп. И для того посылаю вам при сем заменную уступку на 60 копеешной бумаге без означения цены, променяемому имению. А дабы она в здешнем поветовом суде была соснана и в книги земския вписана, то прилагаю вам верующый лист, который прошу с свидетельми подписать, и в тамошнем поветовом суде лично преставить, чтобы он был засвидетельствован, в том, что он вами лично сознан и буди можно, чтобы и в книгу был записан. Когда оного поруски не захотят засвидетельствовать, то пусть и по полски учинят, только бы ясно и читко все было написано и подпись рук судейских читана бы была. Тут его ис польскою надписю примут. Будиже ваши безмозгие поляки и в том поупрамятся, то можете его хотя в Киевском магистрате сознать, и помету судейскую поруски наложить. Сей верующый лист будет заслужить, так, какбы вы самую заменную уступку сознали; ибо в нем все то прописано, что и в самой уступке: тут многие крепости так принимаются. Я поставил в нем вашим поверенным нашего Спаского отца Павла, и посылаю, при сем же от вас и прозбу, при которой он и при верующем вашем листе вашу уступку лично представит. Я с моей стороны точно такую же уступку для вас при моей прозбе сам в здешний суд вместе с отцем Павлом представлю, и что будет следовать заплачу, и дело будет порядочно кончено.

Федосье Михайлавне и подводу и прочое для свидания с вами дам, когда она потребует, а теперь такое бездорожнє, что никак в так далной путь пускатся не можно. Между тем велю ваш двор обгородить, который Котляр вси обжог.

Андрюша наш послан в Вену к нашему послу графу Андрею Кириловичу Разумовскому куриером и не знаю, когда возвратится, а Гриша в Петербурге. Они оба вам кланяются. Желая вам весело пост проводить и скоро от вас ответ получить, честь имею с усердным быть почтением вашим покорным слугою

А.Ш.

Сосница марта 8 дня 1802 года

СОКМ. - КН. 32732. Оригiнал.

* Текст передається мовою ориґiналу (росiйською), за сучасним росiйським правописом iз Максимальним збереженням лексичних, морфологiчних i синтаксичних особливостей мови автора - Ред.

стр. 187

N2

Лист О.Ф.Шафонського до О.С.Острозького з повiдомленням про одержання документiв та їх юридичне оформлення в Сосницькому повiтовому судi.

23 червня 1802 р.

К секретарю 10 класса г. Острожскому в Киев с женою его Федосиею Михайлавною.

Государь мой Евстафий Семенович!

Благоприятное ваше писмо, от 8 сего июня и при нем заменныя уступки и верующое я сегоже 15 верно получил. Сердечно жалею о болезне вашей ноги; желаю, чтобы она совершенно была здорова. Заменныя уступки я на другой нее день купно с Максимом Степановичем г. Ивасенком в здешний поветовый суд лично представил, которые надлежащим порядком ствержены, и м[ною] Федосье Михайловне вручены. Весьма я вам за вашу догадку благодарен, что вы меня от бородатого товариша избавили, а поставили благородного офицера. Что я его было в поверенные от вас избрал, то то произошло от моего незнания о вашем с ним положении. Данную для Федосыи Михайловны подводу естли она промедлит, прошу скорее обратно отправить, дабы человек косовици не утерял. Затем желаю вас здоровых и благополучных видить, и честь имею с усерднейшим быть почтением покорным слугою А.Ш.

Сосница июня 23 дня 1802

СОКМ. - КН. 32733. Ориґiнал.

N3

Грамота про занесення до дворянської родовiдної книги Санкт-Петербурзької губернiї Ф.Й.Туманського. 7 лютого 1792 р.

Грамота

Санктпербургской губернии от губернскаго предводителя дворянства и уездных дворянских депутатов собранных для составления дворянской родословной книги, данная дворянину надворному советнику Феодору Осиповичу Туманскому.

Рассмотрев на основании всемилостивейше пожалованной от ея императорскаго величества в 1785 году апреля 21 дня дворянству грамоты предъявленныя от него Туманскаго о дворянском его достоинстве доказательства, признали оныя согласными с предписанными на то правилами, в следствие коих по силе восемьдесят второй статьи объявленной грамоты он и род внесен в дворянскую родословную Санктпетербургской губернии книгу в шестую ея часть во свидетельство чего мы губернский предводитель дворянства и депутаты во исполнение высочайшаго ея императорскаго величества соизволения дали сию грамоту за подписанием нашим, утвердив оную печатью дворянскаго собрания Санктпетербургской губернии.

Сия копия с продлинной грамоты данной 1792 года генваря дня Санктпетергской губернии дворянину Феодору Осиповичу Туманскому за подписанием господина губернскаго предводителя и депутатов мною по определению собрания выдана сего 1792 года февраля 7 дня. Секретарь дворянства Сергей Игнатьев.

СОКМ. - КН. 32194.

N 4

Заява Ф.Й.Туманського Глухiвському нижньому земському суду про те, що 1803 р. вiн не вiддавав рекрута, а сплатив замiсть цього грошi. З серпня 1803 р.

З августа 1803

в нижний земский глуховский суд

статскаго советника Федора Туманскаго

Объявление

На требование онаго суда от 31 июля сего года под М4210 по указу Малороссийской черниговской казенной палаты о отданном якобы мною прошлаго 1803 года в рекруты Антоне Боброве сим извещаю, что я прошлаго 1803 года ни прежде сего по Глуховскому повету рекрут неотдавал, поелику рекруты поставляются из общаго владения считающагося и еще по ревизии неочищеннаго за покойным родителем моим статским советником Иосифом Григориевичем Туманским, а за некоторых людей из того имения у меня находящихся плачу я складочные деньги, на что и квитанции имею, следственно и о Антоне Боброве не ведаю, из чего явственно, что мое имя по сей отдаче внесено кемлибо во все ненадлежаще. По владениям же моим в других губерниях и поветах отдаются рекруты или платятся складочные деньги теми, кому от меня поручено смотрение, и я охотно отыщу об отданных людях справки, ежели объявлено мне будет, до какой губернии и какого уезда сия справка относится.

СОКМ. - КН. 32200. Оригiнал (чернетка).

стр. 188

N 5

Повiдомлення Глухiвського духовного правлiння Ф.Г.Туманськiй про те, що їй вiдмовлено в проханнi дати дозвiл на спорудження дерев'яного склепу над могилою чоловiка Ф.Й.Туманського, похованого поблизу Вознесенської церкви в Глуховi. 26 квiтня 1812 р.

из Глуховскаго духовнаго правления

г-же Глуховскаго повета помещице

статской советнице Феодосии Григоревне Туманской

Оповестка

Последовавшим из Черниговской духовной дикастерии, прошлаго 1818 года августа 24 в сие правление указом, прописывая письменное отношение ваше, о позволении вам зделать над прахом мужа вашего статскаго советника Феодора Туманскаго погребеннаго в городе Глухове близ Вознесенской церкви склеп, с резолюции его преосвященства велено: дозволить по желанию вашему зделать склеп, ежели не окажется препятствия. А как Iⁱ поданным в сие правление прописанной Вознесенской церкви священник Феодор Петровский, староста коллежский секретарь Василий Прутковский, и почтеннейшие прихожане коллежский секретарь Симеон Кулешев, и губернский секретарь Иван Хлипчев-ский объявлением изъясняя: что вы располагаете устроить над прахом упомянутаго мужа вашего деревянный склеп, величины в окружность 12 аршин, и должен оный быть не далее от олтаря церков-наго, как на один аршин что послужит де к немалому для церкви безобразию и будет помешательством бываемым крестным ходам, и ношению в пяток Страстный святой плащаницы, просили: устроить прописанный склеп непозволять; 2 благочинный глуховский протоиерей Петр Сушинский, сему правлению дал знать, что он, чиня по прописанному объявлению изследование нашол, что действительно прописанный склеп должен быть в близком от церкви расстоянии, для того в сем правлении определено: отказать вам в прозбе, и о том послать к вам оповестку, а Черниговской духовной дикастерии репортом донесть и донесено 1819 года апреля в 26 день

наместник Прокопий Шуцкий

писарь Адамов

канцелярист Феодорович

СОКМ. - КН. 31962. Оригiнал.

N6

Лист О.М.Марковича П.О.Литвинову з ремствуванням щодо кепського ходу справ у комiтетi по визволенню селян з крiпацтва. Чернiгiв, 12 листопада 1858 р.

Я получил твое письмо, любезный Петр Алексеевич, и очень благодарен тебе, что ты известил меня о себе и о своем семействе. Твои же новости, друг, давно уже здесь известны. А жалею, что ты не сказал ничего о твоем родственнике, молодом Туманском. Состоится ли его свадьба. Очень усердно этого желаю.

Дело наше по комитету идет весьма медленно, неудачно и несогласно. Если будет так продолжаться, то не только в три месяца не кончится, но и в год. Дело бы было еще не совершенно трудно, если бы не было тут столько споров, часто неб[...], столько несогласий, столько самолюбия и упрямства. Сидим часов по 5 и 6, раз[мышляем] при свечах и можно сказать ничего еще не сделали. Первой главы не кончили. Не знаю, выдержу ли я до конца. Так тяжело просидеть столько часов на одном месте. Некогда почти ходить: дома надо приготовиться к заседанию, а потом ехать в комитет. А там еще досада, что напрасно просидишь и промучишься.

По этому можешь судить, что время идет невесело; и я тебя не приглашаю приезжать. Новостей никаких. Когда увижу Иваненка, спрошу у него почему не присылает ращет по займам из приказа.

До свидания. Кланяюсь всем и желаю доброго здоровья.

Твой ... Ал. Маркович

1858 ноября 12 дня Чернигов

СОКМ. - КН. 31494. Ориґiнал.

N7

Лист О.М.Марковича племiнницям з повiдомленням, що заради їх виховання вiн залишає службу, та викладом того, чого вiн вiд них чекає.

З березня 1830 р.

Любезнейшия племянницы!

Я имел удовольствие получить Ваши письма и при них Ваши упражнения. Я еще не успел оных все прочитать, и потому оставляю до времени сказать Вам решительное об них мнение. Что доселе я Успел прочитать из переписки, имеет некоторое достоинство.

Наконец Вам не долго скучать без меня. Когда угодно будет Богу, то я приеду к Вам на праз-

стр. 189

дник. Вот я для Вас оставляю службу, которая обещала мне лестные виды; и не жалею о том; но надеюсь, что Вы будете уметь ценить всякое мое пожертвование. Я с Вашей стороны не потребую слишком для Вас обременительного, и при сем не буду иметь ввиду своей единственно пользы. Я требую от Вас одного. Будьте лучше и лучше с каждым новым днем, то есть добрее, умнее и прилежнее. Это заменит мне все прочее и доставит мне утешение в деревне. Не думайте однако, что бы я ограничивался сим желанием, был равнодушен к Вашей привязанности. Напротив я надеюсь, что чем Вы будете совершеннее, тем более будете меня любить, и я не буду иметь прискорбия, которыя Вы иногда мне причиняете теперь, некоторым недоверием и боязнию, которых я никак не желаю Вам внушить и которых не заслуживаю: ибо конечно никто в мире более моего Вас не любит. Теперь Вы часто другим родным говорите о своих надобностях, мыслях и проч. А я, который бы должен первый обо всем этом знать, ничего не знаю. Часто приходя на Ваш разговор, сей час как будто пугалище, заставляю Вас оный прерывать; и если пожелаю узнать содержание разговора, Вы не объявляете иногда. От некоторых из Вас не добьешься ответа. Из сего Вы видите, что если все останется по прежнему, то мое пребывание не много будет приятно ни Вам, ни мне.

Я получил письмо от Олимпиады Ильиничны. Она много хвалит младших из своих учениц, уведомляя меня, что оне много к лучшему переменились. Это меня очень радует.

Наконец кажется на сей раз Вы будете иметь танцмейстера; но он не может раньше быть как к 1 мая. Теперь он ... в Нежине, откуда я еду, возивши туда детей сестры. Прощайте. Целую Вас и желаю всем быть здоровыми.

Ваш ... дядя Ал. Маркович

1830 марта 3.

На дороге из Нежина.

СОКМ. - КН. 32060. Ориґiнал.

N8

Свiдоцтво Чернiгiвської духовної консисторiї про народження Федора Михайловича Уманця. 4 вересня 1843 р.

Свидетельство

По указу его императорскаго величества, из Черниговской духовной консистории, вследствие прошения отставнаго штаб-ротмистра Михаила Федорова сына Уманца, о выдаче сыну его Федору о рождении и крещении его, для представления в дворянское депутатское собрание, метрическаго свидетельства, родился же он Глуховскаго уезда села Яновки в Покровском приходе в 1841 году, на основании свод. зак. прод. к 9 т. 945 ст. - сие свидетельство в том, что по поданным Глуховскаго уезда, села Яновки Покровской церкви от священно и церковнослужителей за 1841 год метрическим книгам записано так: "У отставного штабс-ротмистра Михаила Федорова сына Уманца и законной жены его Марии Петровой дочери, оба православного исповедания, родился сын Федор того тысяча восемьсот сорок перваго года февраля двадцать перваго числа; крещен приходским священником Димитрием Григоровичем двадцать четвертаго числа, восприемниками были: Грузинскаго линейнаго N4 бата-лиона прапорщик Николай Петров сын Шоф и статская советница Анастасия Иванова дочь Красов-ская. Сентября 4 дня 1843 года.

протоиерей Семен Дорошенко

секретарь Иван Поповский

СОКМ. - КН. 3383. Оригiнал (на гербовому паперi).

N9

Постанова Чернiгiвського дворянського депутатського зiбрання про зарахування до дворянства й занесення до дворянської родовiдної книги дружини штабс-ротмiстра М.Ф.Уманця Марiї Петрiвни (уродженої Шоф) та дiтей його вiд першого й другого шлюбiв Марiї, Федора й Анастасiї з наведенням родоводу Уманцiв. 25 вересня 1845 р.

1845 года сентября 25 дня по указу его императорскаго величества, Черниговское дворянское депутатское собрание слушали прошение дворянина Глуховскаго уезда отставнаго штабс-ротмистра Михаила Федорова сына Уманца, записанное в докладной реестр собрания сего 25 числа под N1035, коим изъясняет: что по определению сего собрания 1836 года июня 10 внесен он с старшим сыном Иваном в дворянскую родословную книгу прочие же дети его от 1-го брака Мария и от 2-го сын Федор я дочь Анастасия равно и второбрачная жена его Мария Петрова урожденная дворянка Шоф с которою рождены дети Федор и Настасия, еще в родословную книгу не внесены; почему представляя при том прошении в засвидетельствованных копиях три метрическия свидетельства из Черниговской духовной

стр. 190

консистории 4 сего сентября за NN5505, 5506 и 5507, выданные, просит постановить определение о внесении при нем жену его Марию и детей Федора, Марию и Анастасию в родословную книгу и с того определения выдать им копии определили: по справке с делом о дворянстве рода Уманцов оказалось: 1. Просителя штабс-ротмистра Михаила Уманца предок был Филипп Уманец, полковник нежинский, у Филипа сын Демьян глуховский протоиерей, которому в 7181 году высочайше пожалованы в вечное и потомственное владение село Студенок и слободка Локня, каковое имение впоследствии и именно универсалом гетмана Апостола 1728 октября 15 утверждено во владение внуков помянутаго Демьяна, а именно Степана, Василия, Федора - прадеда нынешняго просителя - и Семена Уманцов. По представленным от деда просителя коллежскаго протоколиста Якова Уманца с братьями его документам свидетельствующим о чинах предков его и пожаловании их помянутыми имениями, бывшая Новгород-Северская дворянская комиссия определением, 1789 года генваря 15 дня состоявшимся признала род сей Уманцов в дворянском достоинстве и внесла в шестую часть родословной книги, по коей упомянутаго Якова Уманца показан сыном Федор - отец просителя. 2. После чего проситель, штабс-ротмистр Михаил Уманец, на основании представленных им указа государственной военной коллегии об отставке отца его, корнета Федора Уманца метрических свидетельств духовной консистории о рождении его просителя и от него сына его Ивана и указа об отставке его, определением сего собрания 10 июня 1836 года сопричислен с сыном его Иваном к роду предков со внесением их в шестую же часть родословной книги; о чем правительствующаго сената герольдии с представлением копий с документов донесено рапортом от 24 июня 1836 года за N125; родословная же о всем этом роде Уманцов, составленная по установленной форме, по коей проситель показан под N36 представлена в герольдию вследствие указа ея от 4 апреля 1842 года за N5388, при рапорте сего собрания того же года от 28 октября за N1006. 3. Из рода сего Уманцов чиновник 9 класса Михаил Андреев Уманец - двоюродный брат просителя - по владению предковским дворянским имением населенным крестьянами доставшимися ему от деда и отца его, герольдиею в правах потомственнаго дворянства утвержден о чем последовал в сие собрание указ от 30 сентября 1836 года за N9617, о прочих же лицах рода сего в отношении их дворянства указов из герольдии еще не получено. А как представленными ныне от просителя г. Уманца метрическими свидетельствами из Черниговской духовной консистории 4 сентября 1843 года за NN5506, 5507 и 5505 выданными удостоверяется, что от штабс-ротмистра Михаила Федорова сына Уманца в первом браке с женою его Варварою Михайловною родилась дочь Мария 1828 октября 23; и во втором с женою Мариєю Петровою дочь Анастасия 1837 сентября 24 и сын Федор 1841 года февраля 21 числа; то руководствуясь 61 статьею 9 тома Св. зак. издания 1842 года, собрание полагает жену штабс-ротмистра Михаила Федорова Уманца Марию и детей дочерей Марию, Анастасию и сына Феодора, причислив к роду предков его внесть их в шестую же часть дворянской родословной книги и выдать им с сего определения засвидетельстванныя копии; о чем правительствущаго сената герольдию в дополнение означенных рапортов сего собрания с представлением копий, с вновь вступивших документов и определения сего в порядке установленном указом ея от 21 декабря 1844 г донести; а г. предводителя дворянства Глуховскаго уезда уведомить для сведения; отписку же посему произвесть на гербовой бумаге, со стороны просителя представленной.

Подлинное определение за подписом г. г. правящего должность губернскаго предводителя дворянства и депутатов да скрепою секретаря дворянства Белецкаго.

Верно. Правящий должность губернскаго предводителя дворянства Дунин-Борковский, секретарь дворянства Белецкий.

1845 года сентября 29 дня дана сия копия из Черниговскаго дворянскаго депутатскаго собрания отставнаго штабс-ротмистра Михаила Федоровича Уманца дочери Анастасии Уманцовой о ея дворянском происхождении в сходство поданного от отца ея прошения и состоявшагося по нему 25 сего сентября определения; с присовокуплением, что копии с оного определения и документов, в состав его вошедших, представлены правительствующаго сената в герольдию при рапорте сего собрания сего же числа за N1764.

Исправляющий должность черниговскаго губернскаго предводителя дворянства Дунин-Борковский, секретарь дворянства Белецкий, столоначальник М...

СОКМ. - КН. 33772. Копiя. На гербовому паперi.

Among the materials that are preserved in the museum, the collections of documents, concerning outstanding people, who left a remarkable vestige in Ukrainian history and culture and who are born in Sumschyna or whose biographies are related to that territory, have exceptional historical and cognitive value. The article gives information about documental collections from the museum's resources, concerning four Ukrainian historians from known elite families - O.F.Shafons'kyi, F.J.Tumans'kyi, O.M.Markovych and F.M.Umanets'.

Постоянный адрес данной публикации: