Автор: Г. В. ГЕДЬО

У статтi на основi аналiзу архiвних джерел, грецької та росiйської iсторiографiї вiдтворено дипломатичну та президентську дiяльнiсть видатного полiтичного дiяча Грецiї I. Каподiстрiї.

Кар'єра I. Каподiстрiї, побудована на тлi вiйськових переворотiв, революцiй та європейських урегулювань, до цього часу привертає увагу дослiдникiв i викликає багато запитань. Дiяльнiсть цього полiтика, державного дiяча Республiки Семи Об'єднаних Островiв, статс-секретаря мiнiстерства закордонних справ Росiї (цей чин вiдповiдає рангу мiнiстра), а пiзнiше першого президента Грецiї, породжує суперечки й протилежнi оцiнки.

Зарубiжна лiтература, присвячена I. Каподiстрiї, становить значний масив i постiйно поповнюється. В основному вона має бiографiчний характер. Джерелознавча й iсторiографiчна оцiнка наукового доробку, що висвiтлює дiяльнiсть I. Каподiстрiї, дана Д. Донтас¹ . Аналiзуючи бiблiографiю, дослiдниця робить висновок, що грецькi iсторики, якi вивчають бiографiю I. Каподiстрiї, єдинi в думцi, що його лояльнiсть до росiйського iмператора пояснювалася грецьким патрiотизмом i спробами використати росiйську полiтику в iнтересах Грецiї.

У загальних працях з iсторiї нової Грецiї й грецької революцiї 1821 - 1829 рр., а також у спецiальних дослiдженнях, присвячених нацiонально-патрiотичнiй дiяльностi, I. Каподiстрiї придiляється велика увага² . Серед сучасних грецьких дослiдникiв, що фундаментально займаються вивченням дiяльностi I. Каподiстрiї, слiд вiдзначити Є. Кукку та її працю "Iоанн Каподiстрiя: людина, дипломат 1800 - 1828 рр."³ Дослiдження спирається на новi матерiали з паперiв I. Каподiстрiї, "Записки Афiнського iсторичного i етнографiчного товариства" й архiв унiверситету в Падуї. Значний iнтерес становить робота цього ж автора "Iоаннiс Каподiстрiя - мiнiстр закордонних справ Росiї"⁴ . Цiкавий огляд дипломатичної дiяльностi I. Каподiстрiї з "грецького питання", заснований на опублiкованих джерелах i матерiалах вiденських архiвiв, подано в роботi грецького iсторика Д. Петрiдiса⁵ . У грецькiй лiтературi свiтогляд i полiтична дiяльнiсть I. Каподiстрiї нерiдко трактується iз суб'єктивних позицiй. Дiяльнiсть I. Каподiстрiї в Росiї розглянута в роботах Г. Арша⁶ . Його участь у таємнiй органiзацiї "Фiлiкi етерiя" стала предметом дослiдження вiтчизняного iсторика Н. Терентьєвої.

Джерела про дiяльнiсть I. Каподiстрiї на посадi статс-секретаря мiнiстерства закордонних справ Росiї можна простежити, проаналiзувавши документи, що

Гедьо Ганна Володимирiвна - канд. iст. наук, ст. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 145

мiстяться в збiрнику "Внешняя политика России начала XIX века"⁷ , меморандумi вiд 29 липня 1821 р., написаному в Санкт-Петербурзi. Звiдти вiн був переданий через митрополита Молдавiї i Валахiї - Iгнатiя митрополитовi Грецiї. У ньому I. Каподiстрiя повiдомляв, що намагався покласти край революцiйним тенденцiям у лавах своїх поневолених спiввiтчизникiв. Однак, незважаючи на його зусилля, у Грецiї розпочалася вiйна за незалежнiсть. Виходячи з даної ситуацiї, I. Каподiстрiя сподiвався вирiшити "схiдне питання" завдяки втручанню європейських держав i особливо Росiї. Сам вiн не був готовий спостерiгати за винищенням свого народу. У зв'язку iз цим вiн заявив, що залишиться на службi Росiї, оскiльки її полiтику можна було використати в iнтересах Грецiї. Коли ж стало зрозумiло, що йому не вдасться втiлити свої iдеї в життя, I. Каподiстрiя покинув росiйську службу, повернувся до Грецiї й очолив боротьбу за її незалежнiсть⁸ .

Велику цiннiсть для дослiдникiв становить "Записка графа Iоанна Каподiстрiї про його службову дiяльнiсть". У грецькiй iсторичнiй лiтературi цей документ вiдомий як "Автобiографiя Каподiстрiї" або "Меморандум 1826 р.". Вiн був написаний I. Каподiстрiєю 24 грудня 1826 р. i поданий Миколi I пiсля його вступу на престол. Вiн був виявлений М. Ласкарiсом у чорновому варiантi в сiмейних паперах I.Каподiстрiї на островi Корфу. На думку дослiдника, цей документ є вибаченням I.Каподiстрiї за його кар'єру при росiйському дворi⁹ .

Венецiанський грек iз заможної аристократичної родини Iоаннiс Каподiстрiя народився 31 сiчня 1776 р. на островi Корфу. 1794 р. вiн вступив до Падуанського унiверситету, по закiнченнi якого потрапив на дипломатичну службу на Iонiйськi острови. Вiдомо, що студентом майбутнiй президент Грецiї захоплювався революцiйними iдеями французьких якобiнцiв, але незабаром у них розчарувався. За свiдченнями грецьких масонiв вищих ступенiв, на Iонiчних островах iснувала ложа, що пiдкорялася Великiй ложi Iталiї. її великим майстром був батько Iоаннiса - граф А. Каподiстрiя. Вiдповiдно до правил масонської ложi, син повинен був успадкувати вiд батька "молоток майстра". I. Каподiстрiя готувався до цього, вивчав в унiверситетi фiлософiю, особливу увагу придiляв творам Пiфагора, Платона, швейцарського мiстика й масона Лафатера. Необхiдно вiдзначити, що багато лiкарiв у той час були масонами. Органiзацiя "Орден вiльних мулярiв" незабаром стала на чолi визвольного руху карбонарiїв (вiдомо, що Мадзiнi й Гарiбальдi були масонами).

Протягом 1803 - 1806 рр. I.Каподiстрiя обiймав посаду державного секретаря Республiки Семи Об'єднаних Островiв, створеної на Iонiйських островах згiдно з росiйсько-турецькою конвенцiєю 1800 р. Саме в цей час у I. Каподiстрiї склалася думка, що для звiльнення Грецiї необхiдно спиратися на Росiю. Дiяльнiсть i погляди молодого полiтика не залишилися непомiченими. З березня 1804 р. Олександр I пiдписав наказ про нагородження державного секретаря Республiки Семи Об'єднаних Островiв - I. Каподiстрiї чином колезького радника. 1806 р. його було обрано головою комiсiї з розробки нової конституцiї. Як один iз керiвникiв Iонiйської республiки, I. Каподiстрiя спiвпрацював з уповноваженим представником Олександра I - графом Г. Моценiго.

1807 р., пiсля другої окупацiї Iонiчних островiв французькими вiйськами, Республiка Семи Об'єднаних Островiв припинила своє iснування. Iонiчнi острови були оголошенi частиною Французької iмперiї, а їхнi жителi - пiдданими iмператора. Республiканськi установи були лiквiдованi. Вимушене повернення островiв Наполеоновi вiдповiдно до Тiльзiтського договору 1807 р. перервало полiтичну дiяльнiсть молодого графа й перешкодило йому стати президентом республiки пiд росiйсько-турецьким протекторатом. I.Каподiстрiя не бажав спiвпрацювати з французами, якi з'явилися на о. Корфу, i тому прийняв запрошення росiйського iмператора Олександра I приїхати до Санкт-Петербурга.

стр. 146

Офiцiйний лист був пiдписаний мiнiстром iноземних справ П. Румянцевим 15 травня 1808 р. 20 квiтня 1809 р. I. Каподiстрiя був зарахований до мiнiстерства iноземних справ Росiйської iмперiї¹⁰ .

Початок кар'єри I. Каподiстрiї в Росiї збiгся з подiями вiйни 1812 р. Першим його дипломатичним успiхом був перегляд умов Бухарестського миру 1812 р. Це змiцнило авторитет грецького дипломата й Олександр I запросив I. Каподiстрiю взяти участь у Вiденському конгресi 1815 р. повноважним представником Росiйської iмперiї. Протягом дев'яти мiсяцiв роботи конгресу I. Каподiстрiя сприяв здiйсненню накресленої Олександром I програми пiслявоєнного устрою Європи.

Пiд час конгресу у грецького дипломата з'явилася думка щодо втiлення в життя плану про участь малих держав i народiв у радi великих держав у рамках розширеного демократичного європейського союзу. Завдяки рiдкiсному дипломатичному хисту I. Каподiстрiї вдалося переконати в цьому iмператора¹¹ .

Формування його свiтогляду вiдбувалося переважно пiд впливом фiлософiї епохи Просвiтництва. Деякi сучасники називали його "бiльш фiлософом, нiж державним дiячем". Як i багато європейських аристократiв того часу, I. Каподiстрiя був наляканий соцiальними й полiтичними потрясiннями, якими ознаменувалася iсторiя Європи кiнця XVIII - початку XIX ст. Революцiю взагалi вiн уважав великим злом i бiдою для суспiльства.

Проте I. Каподiстрiя усвiдомлював невiдворотнiсть тих змiн, якi принесла Французька революцiя. Вiн передбачав загрозу нових революцiйних вибухiв i вважав, що їм можна запобiгти або, в усякому разi, вiддалити за допомогою полiтики, яка поєднуватиме "законнi iнтереси монархiв з правами народiв". Найближчою до полiтичних поглядiв I. Каподiстрiї в сучаснiй йому Європi була англiйська конституцiйна монархiя. Слiдом за Монтеск'є вiн iдеалiзував полiтичну систему Англiї. У цiлому погляди I. Каподiстрiї можна охарактеризувати як конституцiйно-монархiчнi, але вiн визнавав i закономiрнiсть iснування республiканських форм. Це проявилося в його пiдходi до швейцарських та iонiчних справ. Адмiнiстративна компетенцiя статс-секретаря I. Каподiстрiї охоплювала не тiльки зовнiшнi вiдносини, але й деякi важливi питання внутрiшнього управлiння. У його пiдпорядкуваннi, наприклад, перебувало управлiння Бессарабiєю, що мала пiсля приєднання до Росiї в 1812 р. особливий статус. Також вiн був радником iз польських справ.

Пiд час європейського походу росiйської армiї 1813 р. I.Каподiстрiя керував дипломатичною канцелярiєю генерала Барклая-де-Толлi. Саме в цей час вiн бере участь у дипломатичних переговорах. Значним мiжнародним успiхом молодого дипломата була участь у розробцi республiканської конституцiї Швейцарiї (серпень 1814 р.), основнi положення якої чиннi й до сьогоднi.

Не тiльки Швейцарiя, але й Францiя зобов'язана I. Каподiстрiї першою своєю конституцiєю пiсля скинення Наполеона. Англiйцi вимагали поновлення у Францiї абсолютної влади династiї Бурбонiв, але I. Каподiстрiя й мiнiстр народної освiти Росiї О. Розумовський наполягали на "конституцiйнiй хартiї", щоб мати певний вплив на французiв. Погляд росiян переважив. 20 листопада 1815 р. I. Каподiстрiя вiд iменi Росiї пiдписав Паризький мирний договiр.

Формування мiнiстерства закордонних справ, планування i здiйснення зовнiшньої полiтики країни, яка тодi вiдiгравала провiдну роль у мiжнароднiй полiтицi, було досить важкою справою. Грецький дипломат узявся за неї самотужки. Служби зовнiшньої полiтики в цей час не знаходилися постiйно в столицi Росiї, а слiдували за iмператором. Необхiдно було багато й енергiйно працювати, щоби все це органiзувати. В "Автобiографiї" вiн напише: "Вiд завтра я приступаю до своїх обов'язкiв, i до серпня 1822 року (тобто до часу його звiльнення з посади статс-секретаря мiнiстерства закордонних справ Росiї - Г. Г.) мiнiстерство закордонних справ збереже таку ж органiзацiю"¹² .

стр. 147

Серед великої кiлькостi мiжнародних проблем, якi йому доводилося вирiшувати, найголовнiшою була грецька проблема. Мiнiстр iноземних справ Австрiї К. Меттернiх мав рацiю, стверджуючи, що "I. Каподiстрiя бiльше грек, нiж росiянин". У розв'язаннi всiх мiжнародних питань, з якими грецький дипломат стикався, вiн намагався показати безкорисливiсть i здатнiсть росiйського уряду йти на компромiс iз тiєю метою, щоб пiдготувати свiтову громадськiсть до ролi, яку, можливо, буде вiдiгравати росiйська полiтика в "схiдному питаннi". Зрозумiло, що пiд цим термiном передусiм малася на увазi грецька проблема.

Вiд конференцiї в Парижi 1815 р. до конференцiї в Гаазi 1818 р. Росiя у своїй мiжнароднiй полiтицi зiткнулася з масою серйозних проблем. Майже всi вони були вирiшенi за безпосередньої особистої участi I.Каподiстрiї, що виявив при цьому подиву гiдну дипломатичну гнучкiсть¹³ .

По-перше, виконання умов Вiденського (13 березня 1815 р.) й Паризького (8 листопада 1815 р.) договорiв вимагало тiсної спiвпрацi членiв союзу чотирьох держав - Росiї, Англiї, Австрiї й Пруссiї, створеного для того, щоб зберегти загальний мир у Європi й придушувати спроби органiзацiї повстання. Цi договори йшли всупереч iз намаганнями I. Каподiстрiї розв'язати росiйсько-турецьку вiйну з метою допомогти Грецiї звiльнитися вiд османського ярма. Дана проблема вимагала особливо гнучких дiй.

Важливою задачею I. Каподiстрiї було надання малим державам права вирiшувати їхнi нацiональнi проблеми разом iз великими державами, без нав'язування волi останнiх. Таким чином приверталася б увага свiтової громадськостi до поневоленої Грецiї, i вона могла б вiдкрито заявити про свої проблеми.

I. Каподiстрiя вже на Вiденському конгресi висунув проект активної участi малих народiв у розв'язаннi свiтових проблем. Цей проект, за його задумом, повинен був завершитися створенням бiльш демократичної Європи. Виходячи з цього, грецький iсторик С. Кугеас цiлком аргументовано заявив, що I. Каподiстрiя був одним iз провiсникiв "iдеї європейської єдностi"¹⁴ .

Протидiя Англiї й Австрiї виявилася вiдразу ж пiсля волелюбних iнiцiатив I. Каподiстрiї. Олександр I прагнув зберегти вплив Росiї на грекiв. Однак iмператор дотримувався принципу, що "захист" християнських пiдданих Порти не повинен пiдривати статус-кво на Балканах¹⁵ . Росiйськi дипломати офiцiйно схвалювали незадоволення пiдданих Османської iмперiї. Майстерний дипломат I. Каподiстрiя письмово висловив свою думку з цього питання й довiв її до вiдома росiйського уряду та посла Росiї в Османськiй iмперiї¹⁶ .

У звiтi I. Каподiстрiї про службову дiяльнiсть пiдкреслювалося: "Етичне виховання й освiта Грецiї - ось чим повиннi займатися греки. Iнше прагнення марне, будь-яка iнша дiяльнiсть небезпечна"¹⁷ . Однак iмператор так i не наважився пiдтримати свого статс-секретаря iноземних справ. Усе це призвело до того, що конгрес не прийняв нiякого рiшення на користь малих держав.

По-друге, вiдносини мiж Росiєю та Iраном залишалися досить напруженими. Проблема полягала в тому, що Грузiя ввiйшла до складу Росiї. Вiйна, що почалася внаслiдок цього, тривала з 1804 р. до 1813 р. Перед I. Каподiстрiєю постала проблема вирiшення цього конфлiкту й встановлення миру.

По-третє, однiєю з найбiльш складних проблем, що вимагали вирiшення, були розбiжностi мiж Європою й береговими районами Пiвденної Америки. У 1816 р. Бразилiя - колонiя Португалiї - захопила iспанську колонiю Банда Орiєнтал (територiя сучасного Уругваю), унаслiдок чого Iспанiї довелося просити допомоги в європейських держав.

Росiйський iмператор надав пiдтримку Iспанiї, оскiльки хотiв розширити сферу впливу Росiї до Америки. Вiн наказав I. Каподiстрiї особисто зайнятися цим питанням i знайти прибiчникiв. Однак Англiя вiдмовилася консолiдувати

стр. 148

європейськi сили й заявила, що iспанськi колонiї повиннi стати незалежними. Проти європейських сил виступили також США.

По-четверте, Священний союз, утворений 14 вересня 1816 р., був утiленням таємних задумiв грецького дипломата¹⁸ , але насправдi захищав iнтереси могутнiх держав i обмежував права слабких. I. Каподiстрiя на питання царя, що вiн думає з цього приводу, рiшуче заявив, що у практицi мiжнародної дипломатiї ще не було подiбного документу.

I. Каподiстрiї випала важка роль вiдновлення рiвноваги мiж вимогами сильних держав i правами слабких. Вiн нiколи не забував про те, що серед останнiх знаходилася й Грецiя.

М. Карамзiн називав I. Каподiстрiю "найрозумнiшою людиною нинiшнього двору". Вiн був почесним членом лiтературного гуртка "Арзамас", до якого входили Пушкiн i Жуковський. 1818 р. його було обрано членом Петербурзької академiї наук. Своє високе становище в урядi Росiї вiн використовував для поширення просвiтництва в Грецiї. У касу грецької просвiтницької органiзацiї "Товариство прихильникiв муз" регулярно надходили грошовi внески вiд росiйського царя. Тiльки за 1815 - 1820 рр. їхня загальна сума становила 1600 голландських дукатiв¹⁹ . I.Каподiстрiя допомагав грекам, якi прибували до Росiї, рятуючись вiд репресiй османських властей. Саме завдяки проханням та дiям дипломата вони нерiдко одержували фiнансову допомогу й пiдтримку вiд Олександра I.

За свiдченнями європейських дипломатiв, I. Каподiстрiя був одним iз найяскравiших учасникiв конференцiї в Гаазi 1818 р. Вiн намагався переконати представникiв великих держав у необхiдностi обговорити проблеми малих держав. У своєму виступi вiн пiдкреслював, що для припинення насильства в Європi необхiдно обмежити претензiї великих держав²⁰ .

1820 й 1821 рр. - це час значних випробувань для еллiнiзму й для I. Каподiстрiї. Джерела та лiтература дозволяють стверджувати, що закиди сучасникiв на адресу I. Каподiстрiї щодо вiдмови очолити "Фiлiкi етерiю" є необгрунтованими. 6 квiтня 1821 р. вiн писав своєму iонiчному кореспондентовi графовi Д. Рома, що вiн абсолютно не знає "анi людей, анi засобу, анi союзу, анi системи. ... Хоча й не один раз менi надавали деякi свiдчення, - кажу деякi, бо ця система не такого характеру, щоб бути вiдкритою невтаємниченому"²¹ . Як i деякi iншi впливовi грецькi дiячi, вiн уважав, що Грецiя "не дозрiла" для незалежностi та висловлювався проти збройного повстання.

Якби I. Каподiстрiя взяв на себе керiвництво цiєю органiзацiєю, вiн повинен був би вiдмовитися вiд обов'язкiв статс-секретаря мiнiстерства закордонних справ Росiї. У цьому випадку розвиток подiй для Грецiї був би ще бiльш трагiчним²² . Однак, потрiбно вiдзначити, що вiн зробив усе можливе для збереження таємницi "Фiлiкi етерiї". Залишаючись на посадi, I. Каподiстрiя мав надзвичайно бiльше можливостей допомогти грекам. Крiм цього, вiн сподiвався, що Олександр I усе ж таки надасть допомогу грекам. На своїй посадi дипломат першим би дiзнався про ворожi рiшення європейських держав вiдносно Грецiї й мiг би докласти зусиль для зруйнування їхнiх планiв, як вiн це й зробив 1821 р. у Лайбаху.

Конгреси в Троппау (жовтень - грудень 1820 р.) та Лайбаху (сiчень 1821 р.), в яких узяв участь I. Каподiстрiя, стали корисними для Європи, Грецiї й Для нього. На них п'ять великих європейських держав намагалися врегулювати критичну ситуацiю, що склалася в Європi внаслiдок революцiйних рухiв у Неаполi й П'ємонтi. Росiйський iмператор заявив, що Європа потребує спокою, а поневоленi народи можуть почекати. I. Каподiстрiя, знаючи про внутрiшнє становище в Грецiї й таємну пiдготовку збройного повстання, уважав, що революцiя в Грецiї не на часi²³ . На жаль, I. Каподiстрiї не вдалося запобiгти рево-

стр. 149

люцiйним подiям пiд керiвництвом О. Iпсiлантi в Придунайських землях i на Пелопоннесi.

"Життя моє отруєне цими ускладненнями й розходженням у думках, неспокiй у Молдавiї, жорстокiсть у Константинополi, революцiя в Грецiї - усе це сповнило мою голову тягарем вiдповiдальностi", - напише I. Каподiстрiя у своїх спогадах²⁴ . Йому вдалося представити рух О. Iпсiлантi як одиночну подiю та пом'якшити реакцiю Європи. Основною метою революцiї в Грецiї I. Каподiстрiя назвав прагнення грекiв звiльнитися вiд турецьких поневолювачiв i економiчного визиску. Вiн намагався довести, що спокою Європи загрожують саме турки, а не греки. Однак Олександр I пiдтримав погляд К. Меттернiха про небезпеку, що загрожує Європi з боку Грецiї.

17 липня 1821 р. I. Каподiстрiя напише митрополиту Iгнатiю в Югославiю: "Кожен грек, який узявся до зброї в Грецiї, має там будинок, могилу, нащадкiв, щоб захищати їх. Потрiбно або перемогти, або померти. Я залишаюся тут, в мiнiстерствi закордонних справ Росiї, i на своєму мiсцi живу однiєю надiєю, що буду корисний моїй Батькiвщинi. У той день, коли я зрозумiю, що мiй мiнiстерський обов'язок несумiсний iз обов'язком, яким живе моя Батькiвщина, повiрте менi, панове, що жодної митi я не слiдуватиму шляхом, яким не повинна слiдувати кожна чесна людина"²⁵ .

У цей час уже було зрозумiлим, що росiйський iмператор орiєнтується на австрiйську полiтику К. Меттернiха. У травнi 1822 р. криза досягла свого апогею. Остання зустрiч мiж ним i I. Каподiстрiєю сталася в Лiтньому палацi й тривала бiльше двох годин. Грецький дипломат заявив царевi, що орiєнтацiя Росiї на полiтику Австрiї ставить перед ним трагiчну дилему: або зрадити своїй Батькiвщинi, до якої вiн нiколи не переставав належати, або порушити обов'язок служби. У зв'язку з тим, що Росiя зробила все можливе для придушення революцiї в Грецiї, йому, як патрiоту, абсолютно неможливо залишатися на службi в мiнiстерствi закордонних справ. Усвiдомлюючи безвихiдь, I. Каподiстрiя 19 серпня 1822 р. виїхав iз Петербурга до Швейцарiї в безстрокову вiдпустку, звiдкiля природжений полiтик i стратег вправно керував боротьбою за незалежнiсть не тiльки грекiв, але i європейських фiлелiнiв. Офiцiйну вiдставку вiн одержав лише 1827 р.²⁶

I. Каподiстрiя зробив вагомий внесок у створення Грецької держави. Його неординарна й суперечлива натура та дiяльнiсть на посадi президента Грецiї спричинили полярнi оцiнки серед дослiдникiв²⁷ . Цей перiод у життi I. Каподiстрiї є найважчим, суперечливим i водночас найбiльш ним бажаним, оскiльки вiн прагнув до нього протягом усiєї своєї полiтичної кар'єри. Ще обiймаючи посаду державного секретаря уряду Iонiйської республiки, вiн поставив собi за мету всiляко сприяти грецькому народовi в його боротьбi за незалежнiсть. З 1809 до 1822 рр. I.Каподiстрiя перебував у Росiї, де виявив себе здiбним i перспективним полiтиком. За роки своєї служби в росiйському дипломатичному корпусi вiн обiймав низку високих посад, у тому числi статс-секретаря закордонних справ. Тут вiн розпочав активну нацiонально-патрiотичну дiяльнiсть, намагаючись привернути увагу європейської громадськостi та правителiв великих держав до "грецької справи". Зрештою, його патрiотизм, що ледве стримувався, i спроби спрямувати росiйську полiтику на користь грецьким iнтересам призвели до охолодження його вiдносин iз царем, а потiм i до його вiдставки. Закономiрним пiдсумком дiяльностi Iоанна Каподiстрiї стало його обрання 2 квiтня 1827 р. на загальному нацiональному конгресi в Трезiне президентом Грецiї.

Подив викликає оцiнка його дiяльностi на посадi статс-секретаря мiнiстерства iноземних справ Росiї й президента Грецiї: якщо в Росiї графовi дорiкали зайвим лiбералiзмом i називали республiканцем, то в Грецiї йому закидали ав-

стр. 150

торитарнi методи правлiння й пiдозрювали в претензiях на корону (деякi дослiдники й зараз уважають цi претензiї реальними). Усе ж таки справа, напевно, не в переродженнi самого графа, а в тому, що надмiрно амбiтнi вождi повстанцiв хотiли одержати в особi I. Каподiстрiї марiонетку для прикриття власних махiнацiй, а елементарну боротьбу з анархiєю й спробу змiцнити державний апарат уважали замахом на омрiяну та довгоочiкувану, кров'ю здобуту, свободу. До того ж абсолютно зрозумiла й обгрунтована орiєнтацiя "кiвернiтiса" (так називалася посада I. Каподiстрiї) на Росiю виявилася не до вподоби Англiї, яка в усiх полiтичних союзах шукала перш за все власного зиску.

Ставши першою особою в державi, I. Каподiстрiя зiткнувся з величезними, непереборними, на думку багатьох, труднощами полiтичного, економiчного й соцiального характеру. По-перше, країна являла собою аморфне державне тiло як у зовнiшньополiтичному, так i внутрiшньополiтичному планi. Полiтичний режим (демократична республiка) хоч i був прогресивним, але не вiдповiдав тому моменту, який переживала Грецiя. Управлiння у країнi здiйснювалося нацiональними зборами, якi не користувалися належною повагою й авторитетом серед рiзних категорiй населення²⁸ . Був вiдсутнiй будь-який елементарний розподiл влади на законодавчу, виконавчу й судову гiлки. Це породжувало безладдя, численнi суперечностi та зловживання в державному управлiннi. Вiдчуваючи слабкiсть центральних органiв, вiйськовi командири та сiльськi старости намагалися перевищити свої повноваження, не завжди дбаючи при цьому про суспiльнi iнтереси. Населення страждало не тiльки вiд "туркiв-єгиптян, а й вiд беззаконня й пригнiчення цивiльними правителями та вiйськовими ватажками"²⁹ . У результатi ослаблена Грецiя iгнорувалася на європейськiй аренi.

По-друге, країна переживала економiчну стагнацiю. Бiльшiсть мiст i сiл Пелопоннесу й континентальної Грецiї були зруйнованi. Оливковi сади й виноградники, продукцiя яких становила основу нацiонального прибутку, були умисно знищенi вiдступаючим єгипетським вiйськом. Рятуючи своє життя, населення ховалося в гiрських районах. Був порушений цикл сiльськогосподарських робiт. Ремiсниче виробництво, що знаходилося на кустарному рiвнi розвитку, було вiдсталою галуззю економiки й не створювало передумов для формування промисловостi. Торгiвельнi вiдносини переживали не найкращi часи. Воєннi дiї та пiратство, що посилилося в Егейському морi, завдавали величезних збиткiв приватним торговим флотилiям. Становище ускладнювалося також вiдсутнiстю стрункої системи оподаткування, що дозволяла б регулювати господарське життя країни й надходження податкiв до скарбницi.

По-третє, грецька нацiональна єднiсть була порушена. Полiтична нестабiльнiсть i економiчна руїна як нiколи посилили майнову диференцiацiю, а з нею iнтереси й потреби рiзних суспiльних кiл. Просте населення, яке зазнавало нечуваного визиску, виступало за посилення й централiзацiю влади, установлення порядку й законностi. Торговi кола Спорадських островiв, навпаки, прагнули зберегти становище, що склалося, оскiльки воно приносило чималi прибутки. Не виплачуючи податки, багатi родини фактично монопольно, без участi держави, установлювали цiни на найбiльш необхiднi продукти. У результатi це породжувало не тiльки антитурецькi настрої, - соцiальна напруга позначалася й на злагодженостi дiй грекiв у їхнiй боротьбi за нацiональну незалежнiсть.

Усi цi труднощi зумовили основнi напрямки державної дiяльностi першого президента Грецiї. Як досвiдчений полiтик i дипломат, I. Каподiстрiя розумiв, що без мiжнародного визнання незалежностi Грецiї i юридичного закрiплення цього питання на мiждержавному рiвнi не можна успiшно розв'язувати внутрiшнi проблеми країни. Тому одним iз напрямкiв державної дiяльностi президента стало посилення зовнiшньополiтичної активностi. Грецiя прагнула брати участь у всiх мiжнародних конференцiях, здатних вирiшити її долю. Але ак-

стр. 151

тивного втручання в полiтичну боротьбу дипломатiв великих європейських держав адмiнiстрацiя I. Каподiстрiї не допускала, оскiльки це могло зашкодити тим успiхам, якi вже були досягнутi. У ходi розв'язання "грецького питання" I. Каподiстрiя формує зовнiшню полiтику Грецiї, що грунтувалася на лавiруваннi мiж iнтересами великих європейських держав, одержуючи з цього власну нацiональну вигоду (передусiм зовнiшнi позики). Вiн енергiйно працює над створенням зарубiжних представництв в Європi, за допомогою яких нова грецька держава проводила чiткiшу й злагоджену зовнiшньополiтичну дiяльнiсть. До 1829 р. були сформованi грецькi посольства в усiх великих державах Європи, що брали безпосередню участь у доленосному для Грецiї рiшеннi. Пiдсумком усiх цих зусиль було пiдписання 3 лютого 1830 р. Лондонського протоколу, що давав новiй державi довгоочiкувану незалежнiсть³⁰ .

Функцiонування державного механiзму було неможливим без коштiв. Ставши главою держави, I. Каподiстрiя отримав не просто порожню державну скарбницю, а таку, що заборгувала Великобританiї 2,4 млн. лiр (позика 1824 - 1825 рр.). Iз цього моменту президент намагається збiльшити державнi прибутки за рахунок не тiльки зовнiшнiх позик, але й внутрiшнiх податкових i митних зборiв. Забезпечення стабiльностi й законностi сприяло поверненню сiльського населення в села й маленькi мiстечка. Однак велику проблему створював невирiшений статус земель колишнiх турецьких власникiв. Незабаром усi вони були нацiоналiзованi й розподiленi мiж безземельними селянами. Бiльш забезпеченi громадяни могли придбати частину цих земель. У результатi сiльське господарство й зовнiшня торгiвля стали приносити прибутки, якi збiльшилися в перiод правлiння I. Каподiстрiї приблизно у 2 рази³¹ . Iз метою внутрiшньої фiнансової стабiлiзацiї 2 лютого 1828 р. був створений нацiональний банк, який пiд 8% рiчних приймав внески вiд населення. Усi цi зусилля сприяли налагодженню внутрiшньої полiтичної та економiчної рiвноваги.

Пiдбиваючи пiдсумки дипломатичної та президентської дiяльностi I. Каподiстрiї, слiд вiдзначити, що його перебування на росiйськiй службi мало великий вплив на полiтичну свiдомiсть грецького суспiльства передреволюцiйної пори. Справа полягала не тiльки в тому, що вiн як статс-секретар закордонних справ Росiї мав велику нагоду для вiдстоювання грецьких iнтересiв, але й у тому, як саме перебування патрiотично налаштованого грека на вищiй дипломатичнiй посадi в Росiї вплинуло на грецьке суспiльство. Надiї грецького народу на допомогу Росiї у справi нацiонального звiльнення пожвавилися, змiцнилося переконання в тотожностi росiйських i грецьких iнтересiв. Проте позицiя царського уряду на початку Грецької революцiї розсiяла цi iлюзiї. Вона ж визначила й кiнець кар'єри I. Каподiстрiї в Росiї.

У перiод перебування його на посадi президента Грецiї (1827 - 1831 рр.) не всi його починання увiнчалися успiхом. Глава держави постiйно наражався на завзятий опiр своїх опонентiв як на зовнiшньополiтичнiй аренi, так i всерединi країни. Це спонукало його вживати рiшучих, але не завжди виправданих заходiв. Багато з того, що I. Каподiстрiя втiлив у життя, було реорганiзовано та знищено. Однак найголовнiша заслуга першого президента Грецiї полягає в тому, що прийшовши до влади в найважливiший момент грецької боротьби за незалежнiсть, вiн з усiєю властивою йому енергiєю заклав основи державного управлiння, розв'язуючи одночасно проблеми зовнiшньополiтичного та економiчного характеру.

-----

¹ Dontas D. Greek Historians on John Capodistrias: A Selective Bibliography // Balkan Studies. - Thessaloniki. - V.31. - N1. - S.87 - 106.

стр. 152

⁶ Арш Г. Л. Иоанн Каподистрия в России // Вопросы истории. - 1976. - N 5. -С. 49 - 65; Арш Г. Л. Этеристическое движение в России. - М., 1959; Арш Г. Л. И. Каподистрия и греческое национальное движение. - М., 1974.

⁷ Внешняя политика России начала XIX века. - Серия 1 (1800 - 1815). - Т. 7 - 8.; Серия 2 (1815 - 1830). - Т. 9. - М., 1970 - 1974.

⁹ Ibid. - S. 73.

¹⁰ Теплов В. А. Граф Иоанн Каподистрия, президент Греции. - СПб., 1893. -С. 17 - 23.

¹⁵ Арш Г. Л. Этеристическое движение в России. - С. 227.

¹⁶ Записка графа Иоанна Каподистрия о его служебной деятельности // Сборник Русского исторического общества. - СПб., 1865. - Т. З. - С. 241 - 242.

¹⁷ Державна публiчна бiблiотека iм. Салтикова-Щедрiна. Вiддiл рукописiв. -Ф. 250. - Спр. 167. - Арк. 10

¹⁹ Терентьева Н. Греки в Украине: экономическая и культурно-просветительская деятельность (XVII-XX вв.) - К., 1999. - С. 256.

²² Арш Г. Л. Этеристическое движение в России. - С. 144.

²⁵ Росiйський державний архiв давнiх актiв. - Ф. З. - Оп. 1. - Спр. 83. - Арк. 23.

²⁶ Водовозов В. Каподистрия И. // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза, И. А. Ефрона. - СПб., 1895. - Т. XIV. - С. 389 - 390; Каподистрия И. // Энциклопедический словарь т-ва "Бр. А. и И. Гранат и К" - М., 1913. - Т. XXIII. - С. 422 - 423.

²⁹ Ibid. - ?. 197.

³⁰ Внешняя политика России XIX - нач. XX в: документы рос. МИД. - М., 1995. - Т. 8. - С. 442.

Basing on the analysis of the archival sources of the Greek and Ukrainian historiography, the diplomatic and the presidential activity of an outstanding political figure of Greece John Capodistrias is reflected in the article.

Постоянный адрес данной публикации: