Иллюстрации:
Libmonster ID: UA-6370

Хоча в історії українсько-польських відносин не бракує важких сторінок, проте більшість з дискусій стосуються саме періоду Другої світової війни, що водночас став апогеєм їх напруженості. Найбільше емоцій викликає Волинська трагедія — один із найкривавіших епізодів українсько-польського конфлікту, що охопив не лише терени історичної Волині, а й Східну Галичину, Холмщину, Підляшшя, Надсяння та Лемківщину. Сьогодні ми вже відносно точно знаємо, як проводилась Волинська акція, однак причини та мотиви міжетнічних чисток й нині лишаються незрозумілими.

У більшості українських публікацій увагу авторів звернено на причини тодішніх подій, тож, не дивно, що часто з поля зору істориків цілком вислизає те, що насправді сталось на Волині та Закерзонні загалом. Рівень поінформованості громадськості про проблему Волинської трагедії, що давно набула статусу сучасних викликів, є надзвичайно спотвореним в кращому випадку, якщо не відсутнім взагалі. Натомість польські історики, торкаючись проблеми українсько-польського протистояння, попри задекларовану об'єктивність та незаангажованість, в одноголоссі твердять про геноцид польського населення Волині та Східної Галичини, досить часто вдаючись до сумнівних інтерпретацій, незважаючи чи то історики радянського ґатунку, чи представники т. зв. ревізіоністської течії. Палкі висловлювання, нав'язування одностороннього бачення трагічного перебігу українсько-польських взаємин середини ХХ ст., що мають місце під час кожних роковин вказують на існування цілої низки фактологічних, теоретично-методологічних та історіософських проблем, що не є з'ясованими.

Рубіж нового століття виявився переломним в наукових студіях. За останнє десятиліття національні історіографії сповнилися низкою серйозних документальних і мемуарних видань, збірників матеріалів, підготованих за результатами авторитетних вітчизняних та міжнародних українсько-польських наукових конференцій та семінарів, що яскраво свідчить про започаткування національної історіографії українсько-польських відносин в середині 40-х рр. минулого століття як окремого самостійного науково-дослідницького напряму. Проте останнім часом інтерес до нової галузі переріс у справжній нездоровий ажіотаж, що відкриває неабиякі можливості для спекуляцій історичною пам'яттю в кон'юнктурних цілях. Потроху емоційний вплив пам'яті про травми, репресії, депортації відходить на задній план і питання колективної пам'яті, що стало особливо актуальним для українців та поляків, відходить на задній план, поступаючись політичній боротьбі, де спільними тяжкими сторінками історії намагаються маніпулювати заради отримання короткотривалих політичних вигод. Тож, не дивно, що сьогодні ми стаємо свідками парадоксу, коли дослідження спільної історичної пам'яті призводять не до залагодження конфліктів між носіями кардинально різних типів історичної пам'яті, а навпаки призводить до чергової ескалації їх протистояння [1, с. 21]. Досить відверто, проте надзвичайно влучно пояснив такий стан речей французький політолог Жорж Мінк: “[Історична пам'ять та рефлексії щодо неї — Авт.] більше пов'язані з бажанням таврувати, дискредитувати супротивника, здійснити перегляд історичних матеріалів, змінюючи в них вердикт, грати на конфліктному минулому в сьогоднішніх політичних змаганнях” [2, с. 63-64].

Винятково важливою є думка Ярослава Грицака, що підсумовуючи огляд вітчизняних студій Волинської трагедії, досить влучно зауважив появу нової явища ревізіоністської течії в посткомуністичній історіографії, представники якої прагнуть більш спокійніше та об'єктивніше, наскільки це можливо, підходити до трактування спільного українсько-польського минулого [3, с. 130]. Проте історики пострадянського періоду, як з української, так і польської сторони зіткнулися не лише з проблемою подолання продукованих радянською історіографією міфів, а й вивчення ряду питань, що не були об'єктом наукових студій попередників.

З розпадом Радянського Союзу українці й поляки врешті-решт отримали змогу вголос заговорити про важкі питання українсько-польських відносин. Проте, як не гірко зауважувати, процес вивчення подій, що стались на Волині в середині 40-х рр. минулого століття перетворився у обопільне обливання брудом. Учасники дискусії навколо питання Волинської трагедії вперто не хочуть зрозуміти, що зрозуміти світогляд чи то поляків, чи то українців, що брали участь в різанині на Волині, без їх обвинувачення у ксенофобії не значить виправдати їх вчинки [4, с. 17].

До того ж осмислення Волинської трагедії виходить за межі суто наукового зацікавлення. Українсько-польське протистояння принесло жахливі страждання обом націям, залишивши глибокий відчутний слід у пам'яті. Тож, науковцями часто керує не бажання віднайти істину, а бажання очорнити противника, звинувативши у кривавій різанині лише сусіда.

Найболючішою темою стала резонансна польсько-українська дискусія щодо інтерпретації масових убивств польського й українського населення у Волині та Галичині в 1943–1944 роках. Перебіг дискусії наочно засвідчив, що брак фахово-критичного переосмислення спільного минулого загрожує можливістю підважити жести політичного примирення, що й так були надзвичайно похитнуті під час відзначення 70-х роковин Волинської трагедії. Зокрема, в польському середовищі набула небувалого розвитку полеміка щодо визначення подій Волинської трагедії, як геноциду, що знайшло відображення у відповідній польській постанові, прийнятій 2013 року [5]. Подібні інтерпретації ставлять під загрозу всі спроби досягнення згоди в питанні оцінки Волинської трагедії.

Варто зазначити, що саме польські історики першими започаткували студії Волинської трагедії. Саме поляки видали величезну кількість спогадів, започаткували роботу над відновленням імен жертв польського населення на Волині, чиневперше здійснили систематизацію та типологізацію дослідницької бази у сфері Волинської трагедії. У свою чергу, українська історіографія значно пізніше розпочала займатись дослідженнями вказаної тематики, тож вітчизняні історики у власних студіях протягом довгого часу намагались спиратись на напрацювання польських колег, що призвело до побудови концепцій вітчизняними науковцями, шляхом пошуку контраргументів польським вченим.

Одночасно із консолідацією польської думки, протягом останнього десятиліття вітчизняна наука замість продукування навздогінних аргументів, все активніше пропонує власні концепції та інтерпретації волинських подій. Нині офіційні польські формулювання Волинської трагедії підтримуються лише невеликим колом ліберальних істориків [6, с. 261–286].

Значний інтерес до проблеми українсько-польських відносин виник під час  відзначення 60-х роковин Волинської трагедії, коли вихідці з Волині та представники т. зв. “кресових товариств”. Тоді від української сторони вимагали покаятись у скоєному, попросити вибачення в поляків за масові знищення останніх на Волині в середині 40-х рр. Саме такий стан речей підштовхнув вітчизняних вчених знайти відповідь на польські звинувачення, віднайти справжні причини кривавого протистояння українців та поляків. Українські науковці з проблеми Волинської трагедії О. Марущенко та О. Лисенко здійснили першу у вітчизняних масштабах систематизацію праць присвячених питанню українсько-польських відносин [7, с. 124]. Проте останнім часом історіографія Волинської трагедії сповнилась рядом нових праць, що не були висвітлені у типологізації українських авторів.

Польські історики звели дослідження Волинської трагедії на кардинально новий рівень. Науковці сусідньої країни створили надзвичайно сприятливі умови для перетворення мнемоісторії на справді міжгалузеву дисципліну, підготувавши ґрунтовний базис для подальшої розробки подібних питань. Натомість українські історики, попри розвиток вітчизняних студій Волинської трагедії, в дослідженнях історичної пам'яті, вдаються винятково до редукції історичного фактору, нехтують іншими аспектами мнемоісторичних досліджень.

Доволі поширеною, як в середовищі польських, так і українських лишається типологізація запропонована польським дослідником Гжегожем Мотикою, яка була запропонована доволі давно, проте є досить вдалим теоретичним каркасом, яким при типологізації історіографічних праць Волинської трагедії користуються не лише польські, а й українські науковці. За пропозицією польського науковця істориків, що займаються волинської проблематики було прийнято розділяти на: “традиціоналістів”, “ревізіоністів”, польських істориків українського походження та “позанаукові” праці [8, c. 166-178]. Дана типологізація активно розробляється вітчизняними істориками І. Іллюшиним [9] та І. Цепедою [10] та іншими.

До т. зв. “традиціоналістів” відносять авторів, що в дусі радянської історіографії висвітлюють Волинську трагедію як злочин українських націоналістів. До них належать дослідники, які входять до “кресових товариств” та вимагають засудження ОУН та УПА як “злочинних організацій”, що вчинили акт геноциду польського населення на Волині: Владислав і Єва Семашки, Владислав Філяр, Гжегож Мазур, Юзеф Туровський та інші. До певної міри їм опонують кола істориків-ревізіоністів, які намагаються більш об'єктивно та стримано підходити до оцінок Волинської трагедії, вводячи в науковий обіг нові матеріали з розсекречених архівів спецслужб, сповнюючи студії Волинської трагедії все новим фактичним матеріалом. Серед них варто виділити Гжегожа Мотику, Рішарда Тожецького і Тадеуша Ольшанського. Проте, як зазначив український дослідник волинської тематики Ігор Іллюшин, принципово різниця між ними полягає лише в тому, що “традиціоналісти” наголошують на тому, що Волинська трагедія — це спрямована акція геноциду проти польського населення, а ревізіоністи схиляються до думки, що Волинська трагедія — це зачистка етнічних українських територій від польського елементу [9, с. 58]. Ідеологія Дмитра Донцова, а відтак і українських націоналістів, на думку, як традиціоналістів, так і ревізіоністів була основною причиною трагедії.

Українські історики польського походження послідовно наполягають на тому, що Волинська трагедія було зумовлена дискримінаційною політикою, що її проводив уряд Другої Речі Посполитої. Подібні мотиви характерні для досліджень Романа Дрозда, Миколи Сивіцького та інших науковців. З їх уст цього кола істориків часто звучать заяви про те, що Волинська різанина була справедливо відплату за репресивну політику міжвоєнної Польщі щодо українства [11, с. 195-200]. Не вписується в когорту польських істориків українського походження вихідець з України Віктор Полішук, чиї праці характеризуються відверто шовіністичними заявами про злочинність українських націоналістів. Будучи одним із найактивніших “кресовиків”, він стверджує, що українські націоналісти, засліплені ідеєю самостійної України не бажали йти на компроміс, здійснивши цілеспрямовану акцію винищення польського населення [12; 13]. Ототожнюючи ідеологію українського націоналізму з праворадикальними ідеологіями, автор намагається екстраполювати дискримінаційні практики останніх на діяльність ОУН та УПА. Тож, доцільно розглядати Поліщука саме в ключі історіописання “традиціоналістів”, а не польських істориків українського походження.

Особливої уваги заслуговують праці польських публіцистів, що особливо наповнені контроверсійними інтерпретаціями. Виразником даної тенденції став Едвард Прус. Будучи здібним учнем тоталітарної системи, Прус з легкістю вдавався до калькування тверджень радянської історіографії щодо Волинської трагедії. На думку автора Волинська трагедія — це не що інше, як цілеспрямована “українська різня” поляків [14, с. 148-170.]. Прус твердить, що українці намагались зачистити території не лише Волині, а й Східної Галичини, щоб мати згодом змогу перейти до відкритої боротьби з радянською владою [15].

Серед вітчизняних істориків одним з авторитетних дослідників лишається Володимир Сергійчук. Опонуючи польському колезі Гжегожу Мотиці, який стверджує, що відплатні акції на Холмщині в 1943 р. були результатом проведених українськими націоналістами етнічних чисток на Волині того ж року, історик стверджує, що польська спільнота на західноукраїнських землях неодноразово провокувала антиукраїнські акції з боку німецької адміністрації в перші роки війни [16, с. 27-34]. Сергійчук вважає за можливе виправдати діяльність українців на Волині, як прагнення корінного етносу до захисту власних прав [17, с. 71].

Особливої уваги заслуговує погляд львівського історика Леоніда Зашкільняка, що вбачає причини ескалації українсько-польських відносин в роки Другої світової війни у взаємних звинуваченнях поляків та українців у пособництві окупантам, натомість рішення ОУН про зачистку українських територій від поляків стало останньою каплею, що спричинила взаємні винищення цивільного населення [18, с. 527].

Натомість інший український історик Ярослав Дашкевич переконаний, що загострення ситуації на Волині було зумовлено небажання польського еміграційного уряду йти на поступки українському населенню, відмовитись від реалізації проекту Великої Речі Посполитої. Він наголошує на тому, що конфлікт на західноукраїнських землях насправді був повстання українського населення проти трьох окупантів. Значні цивільні жертви були результатом не спрямованих дій керівництва ОУН та УПА, а стихійного характеру цього повстання [19, с. 140-141].

Заслуговує на увагу монографія Володимира В'ятровича “Друга польсько-українська війна. 1942–1947”. Історик робить спробу поглянути на українсько-польські відносини у більш широкій хронологічній перспективі, вказуючи на те, що напруження в українсько-польських відносин середини 40-х років насправді було не обмеженою хронологічно акцією, а частиною більш ширшого українсько-польського протистояння [20]. Проте польські колеги вважають дану концепцію неприйнятною, не визнаючи правомірність існування українського визвольного руху.

Думку В'ятровича поділяє Л. Зашкільняк, проте із зауваженням, що перший опускає з поля зору період з 1939 по 1941 рр., що є надзвичайно важливим для розуміння глибинних причин наростання напруження українсько-польських відносин.

Як справедливо зазначає Ярослав Ісаєвич, українці напередодні війни не мали власної державності, тож лихоліття війни принесли українцям лише зміну окупаційного режиму. Українці опинились в ситуації, коли доводилось боротися з трьома вороже налаштованими режимами, жоден з яких не був краще іншого. Тож, цей факт може до певної мірі служити виправданням для українців, яким доводилось вести війну аж на три фронти [21, с. 15].

Загалом же українські дослідники послідовно відстоюють позицію про зумовленість Волинської трагедії дискримінаційною політикою Речі Посполитої на протязі цілих десятиліть.

Подібної думки дотримується польський історик Анджей Айненкель, який наголошує на існуванні в міжвоєнний період ряду суперечностей, які врешті-решт вилились у криваве протистояння, яке коштувало тисячам людей життів. Проте Айненкель робить досить важливе зауваження, що відповідальність за політику уряду ІІ Речі Посполитої не варто узагальнювати, екстраполюючи на всіх поляків деструктивне ставлення до українства [22, с. 73].

Таким чином, на сьогодні зарано говорити про формування єдиного бачення проблеми Волинської трагедії. Разом з тим варто відзначити внутрішню консолідацію національних історіографій з даного питання. Польська історіографія. Більшість польських істориків схиляються до думки, що ОУН та УПА є основними винуватцями трагедії, прийнявши рішення про виселення поляків з Волині та Східної Галичини. Натомість українські історики загалом дійшли згоди в тому, що трагедія На Волині зумовлена дискримінаційною політикою польських властей у міжвоєнний період.

 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Нагорна Л. Історична пам'ять: теорії, дискусії, рефлексії. – К., ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2012. C. 21.

2. Мінк Ж. Геополітика, примирення та ігри з минулим: на шляху до нової пояснювальної парадигми колективної пам'яті // Україна модерна. – 2009. - №4. – С. 63-64.

3. Грицак Я. Тяжке примирення // Я. Й. Грицак. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї. – К., 2004. – С. 130.

4. Біленький С. Минуле як утеча від сучасного // Критика. – 2005. – Травень. – Ч. 5 (91). – С. 17.

5. «Польський Сейм готується засудити УПА за геноцид» // Історична Правда. – 18 квітня 2013. – Доступ від 18 січня 2015 // http://www.istpravda.com.ua/short/2013/04/19/121271.

6. Андрій Заярнюк. Виконавці етнічної чистки поляків на Волині як інтелектуальна проблема // Волинь і Холмщина 1938–1947: польсько-українське протистояння та його відлуння // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Т. 10. – 2003. – С. 161-286.

7. Лисенко О. Є., Марущенко О. В. Українсько-польські стосунки періоду Другої світової війни у вітчизняній історіографії. Бібліографічний покажчик. – Київ-Івано-Франківськ, 2003. – С. 124.

8. Motyka G. Problematyka stosunków polsko-ukraińskich w latach 1939-1948 w polskiej historiografii po roku 1989 // Historycy polscy i ukraińcy wobec problemów XX wieku. Pod redakcją P. Kosiewskiego i G. Motyki. – Kraków, 2000. – S.  166-178.

9. Ільюшин І. І. Волинська трагедія 1943-1944 рр. – К., 2003. – 313 с.; Іллюшин І. І. Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої світової війни на тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні / С.В.Кульчицький (відп.ред.). — К. : Інститут історії України НАН України, 2001.

10. Цепенда І. Є. Вибрані проблеми українсько-польського протистояння 1943-1947 років в оцінках сучасних польських істориків // Наукові праці Кам’янець-подільського державного педагогічного університету: історичні науки / Українська історіографія на рубежі століть: Матеріали міжнародної наукової конференції, 25-26 жовтня 2001 р. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2001

11. Ліпкан А. Г. З історії українсько-польського протистояння під час Другої Світової війни // Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. – К.: НПУ, 1999. – Ч. 1.

12. Поліщук В. В. Інтегральний український націоналізм як різновид фашизму. – Донецьк, 1996.

13. Поліщук В. В. Гірка правда: злочинність ОУН-УПА (Сповідь українця). – Донецьк: Донеччина, 1996.

14. Грицьків Р. Польська історіографія українсько-польського збройного конфлікту часів Другої світової війни // Український визвольний рух. Зошит 2. Українсько-польський конфлікт під час Другої світової війни / Центр досліджень визвольного руху. – Львів: Видавництво „Мс”, 2003. – С. 148-170.

15. Prus E. Herosi spod znaka tryzuba. – Warszawa: Instytut wydaw. Zw. Zawod., 1985.

16. Сергійчук В. До питання про причини українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (21-22 листопада 1996 р.) / Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника. – Івано-Франківськ: Плай, 1997. – С. 27-34.

17. Сергійчук В. Трагедія Волині. Причини й перебіг польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни / Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Центр українознавства. – К.: Українська видавнича спілка, 2003. – С. 71.

18. Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. – С. 527.

19. Дашкевич Я. Третій фронт у міжнародній грі в минулому і тепер // Український визвольний рух. Зошит 2. Українсько-польський конфлікт під час Другої світової війни / Центр досліджень визвольного руху. – Львів: Видавництво „Мс”, 2003. – с. 140-141.

20. В'ятрович В.  Друга польсько-українська війна. 1942–1947. – К.: Вид. Дім “Києво-Могилянська академія”, 2011.

21. Україна-Польща: важкі питання. Т. 9. Матеріали ІХ і Х міжнародних наукових семінарів „Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”. Варшава, 6-10 листопада 2001 р. / Наук. ред. М. М. Кучерепа. – Луцьк: ВМА „Терен”, 2004. – С. 15.

22. Айненкель А. Політика Польщі стосовно українців у міжвоєнний період // Ї. – 2003. – Число 28. – С. 73.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/Волинська-трагедія-в-українській-та-польській-національних-істріографіях-http-q99-it-6XYn37p

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Іващенко ОлександрКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

Волинська трагедія в українській та польській національних істріографіях http://q99.it/6XYn37p // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 20.03.2015. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/Волинська-трагедія-в-українській-та-польській-національних-істріографіях-http-q99-it-6XYn37p (дата обращения: 28.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Іващенко Олександр
Киев, Украина
1834 просмотров рейтинг
20.03.2015 (3296 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

Волинська трагедія в українській та польській національних істріографіях http://q99.it/6XYn37p
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android