або Комедія як привід для серйозної розмови

Кілька місяців тому "Літературна Україна" подавала уривки з комедії Валерія Герасимчука "Азартні ігри". Повністю цей твір уже надрукував журнал "Січеслав", друкує журнал "Дніпро" в 11-12 числі за 2008 рік. Видано комедію в "Українському письменникові". Твір справді вийшов веселий, цікавий, узагальнювальний. Але...

- Валерію, у тебе багато дуже серйозних п'єс - трагедія "Розп'яття", "П'єси про великих", де створено образи таких подвижників духу, як Андрей Шептицький, Мольєр, Шекспір, Сократ, Хемінгуей, Чехов, Довженко, Чапек... І раптом - комедія, та ще й про азартні ігри! Тим часом як Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору, ти пишеш про гру в карти, кості й рулетку...

- Пробачте, але про Голодомор я написав ще в середині вісімдесятих років! Це була велика драматична поема, яка називалася "Шумери" і яку друкував журнал "Вітчизна" у квітневому числі за 1989 рік. І там про голод 33-го були такі слова, які тоді, коли я їх писав, навіть "на кухні" не всі наважувалися промовляли:

То геноцид був. Царське повеління.
Наказ - коріння знищити моє!
Бо ж першим помирало покоління,
яке ще пам'ятало, хто ми є...

- Аж не віриться, що такі рядки надруковано за тих часів...

- Тоді цю драматичну поему вдалося надрукувати на превелику силу - відповідальність на себе взяли головний редактор "Вітчизни" Олександр Глушко, заступник головного редактора Володимир Яворівський, працівники редакції і члени редколегії Світлана Йовенко, Федір Зубанич, Андрій Крижанівський, Ігор Малишевський, Іван Драч, Микола Кравчук... Це була "перемога", як сказав мені тоді Андрій Крижанівський. Уривки із "Шумерів" у формі ксерокопій розвішували в центрі Львова, друзі-письменники й зовсім незнайомі люди надсилали мені теплі, зворушливі листи. І цю п'єсу... не поставив жоден український театр! Жоден, хоч один із провідних українських акторів говорив про це з двома академічними театрами! Не дали поставити, побоялися... І знаєте - чому? Бо ті рядки брали за душу, а в нас усе робиться так, щоб було хоч і "правильно", але без душі і без сльози, яка завжди очищає...

- Це не причина, щоб перестати писати серйозні речі й ідеалізувати гральні заклади!

- Є й інші причини... Річ не тільки в тому, що моїх "Шумерів" театри не взяли... Поетичну драму про Андрея Шептицького, наприклад, узяли, по світу із цією виставою їздили, у соборах і церквах у США і Канаді виступали... І ніхто жодного разу не поцікавився долею автора! А я ж досі тягнуся з останнього й уже тоді, коли дописував свого "Андрея", був такий хворий і бідний, що вівсянку собі кип'ятильником, у нашому письменницькому пансіонаті у Трускавці, варив! Що ж мені робити після такого бездушного ставлення - "зав'язувати" з літературою чи взагалі зав'язувати собі петлю на шиї? Ні, краще я вже писатиму комедії про казино...

- Але ж де карти, там завжди обман!

- Не завжди, хоч відвідувачі казино справді часом, а може, навіть і часто на це наражаються. Але де в нас не дурять людей? Точніше, що сучасна людина примудрилася не зробити предметом обману? Харчування? У магазинах повно неякісних продуктів у новому пакованні, з терміном придатності до 2015 року! Лікування? В аптеках, якщо вірити пресі, 70 відсотків сфальшованих ліків (якщо не вірити - ще більше)! Одяг? Магазини забиті синтетичним одягом, на якому написано "бавовна" або "вовна"! Вибори до Верховної Ради?.. Ну, це справді чи не єдине місце в Україні, де і продукти якісні, і ліки непідроблені, і вовна натуральна... І тільки передвиборчі обіцянки - сама облуда!

А в нинішній ситуації - це взагалі азартні ігри на фоні Голодомору!

- Точнісінько як у твоєму житті й у твоїй творчості...

- Отож-бо... Надрукуйте в рік ушанування пам'яті жертв Голодомору хоч уривки з моїх "Шумерів" - я ж навіть мріяти не міг, що той страшний злочин буде визнано за геноцид, коли свою драматичну поему писав...

Записав Петро ТРОХИМЧУК

*

Валерiй ГЕРАСИМЧУК

"ТО ГЕНОЦИД БУВ. ЦАРСЬКЕ ПОВЕЛІННЯ..."

Монологи шумерського поета з драматичної поеми "Шумери"

Аккадцi! Їх багато, як полови.
Вони вже знов iдуть до наших мiст,
щоб вигнати народ чорноголових...
Але ми не покинем рiдних мiсць!

Так, тут пiсок. Але ми звiдси родом.
І хай уже який не є цей рунт -
тут ми народом стали. І народом
ми зможемо лишитись тiльки тут!

...Та чуєш, Боже?.. Всемогутнiй Енлiль!
Вони iдуть на нас. О, не пусти...
Їх вiйсько займе кращi нашi землi,
а їх воєначальники - пости.

Один жерцем назветься. Другий - мером.
Ще iншого пришлють наглядачем!
І де ранiш вода текла Шумером,
там наша кров рiкою потече.
Земля затвердне, зробиться як молот.
Пiщанi дюни наступ свiй почнуть.
Що ж буде потiм? Потiм буде голод...
Який? Такий, що краще i не чуть.

Такий страшний. Ти, свiте, лиш послухай:
у їжу все йшло - i гiєни, й цвiт...
Хай пишуть, що тодi була посуха...
Яка посуха?! То був геноцид.

То геноцид був. Царське повелiння.
Наказ - корiння знищити моє!
Бо ж першим помирало поколiння,
яке ще пам'ятало, хто ми є...

Яке ще мову нашу пам'ятало
i звичаї минулої доби!
...Усе це вiддавалось на поталу,
коли дiди вмирали i баби.

І ми ховали їх не у гробницi -
в ями, поспiшно виритi й тiснi.
...Та ми ж разом iз ними у ями цi
казки свої ховали i пiснi!

І навiть не було кому ридати
над тими, хто трагiчно так почив...
...Я думав у "Плачах" те передати -
ця ноша непосильна для "Плачiв".

Нас смерть чекала тут на кожнiм кроцi,
скрiзь чувся стогiн i дитячий крик!
Коли ж було це, у якому роцi?
(У нас тодi був 33-й рiк...)

* * *

Уся земля у ранах i в завалах.
Здається - вже нема на нiй лиця!
...Навiщо, земле, ти мене позвала?
Тут лiкаря потрiбно! Не спiвця...

Бо я хiба заплачу над тобою.
Вiн тут, мiй "Плач", присвячений тобi.

Я з ним не розстаюсь, як iз судьбою!
...Митцевi так записано в судьбi:
всi радощi лишати за собою,
а сум завжди носити при собi.

Сум вiчний. Вiн не тоне i не тане.
Зате обiйми в нього кам'янi.
Напевно, i мене уже не стане,
а вiн усе ще буде при менi!

Немає, земле, де його подiти.
А з ним я геть замучивсь i зачах.
Та й як менi смiятись i радiти,
коли ти гинеш просто на очах?

...Коли уже й саме iм'я Шумеру
загублено в оцiй от крутiї...
Коли по нас iдуть у нову еру
аккадцi, еламiти, кутiї!
Вони Шумер роздушать, як цикаду.
...Лиш згодом їх придворнi писарi
напишуть "цар Шумеру i Аккаду",
згадавши нас у титулi царiв.

А потiм людство зовсiм нас забуде,
немов з ковша Шумеру й не пило.
...Але чому кажу я, що це буде?..
Це вже було! Усе це вже було.

І те страшне цькування, як на гонах.
Й аккадський завойовник - цар Саргон.
...Й наступники жорстокого Саргона,
й свої тирани. О, було всього...

Що вже над нами стрiл тих пролетiло,
то десь, мабуть, на кожного - з лантух!
Була чума, яка вражала тiло.
Й була чума, яка вражала дух.

Були повстання. Пiсля них, невдалих,
порубанi мужi лежали ниць...
...А потiм тебе, земле, покидали...
Нащадки.

Не забуду їхнiх лиць!

Спасибi Богу - вiку вкоротив нам.
...Те пережити - Боже упаси!
Страшний був день. Страшна була картина.
Ти пам'ятаєш, земле, тi часи?

Жiнки невтiшно плакали: ой леле!
Удаль вiзок тягнувся за вiзком.
А ти лишалась... Як тобi тут, земле,
покинутiй i встеленiй пiском?

До тебе тут довiдуються наче ж...
...Та й пишуть про твої руїни скрiзь.
Я знаю - ти страждаєш. Лиш не плачеш.
Ну, де на стiльки горя взяти слiз?

І ти застигла з поглядом похмурим.
Схилився мур, пошкоджений тодi.
...Ми хитрi - ми ховаємось за мури...
А де землi сховатись у бiдi?

Як зберегти їй цi грунти i воду?
Це дороге намисто iз роси?
Покинута, земля втрачає вроду.
Покинутим уже не до краси.

Й земля змарнiла. Знiтились блавати.
Посохли й десь подiлись ялiвцi.
Та й як же можна - у лице плювати
i усмiшки чекати на лицi?!

Адже ж пiском засипано ромашки!
І всi поля... Прости менi, прости...
Я знаю, рiдна земле, як це важко,
коли немає змоги розцвiсти.

...Коли навкруг саму пустелю бачиш,
в якiй нащадки не схотiли жить...
Ти нам простиш, я знаю. Ти пробачиш
народовi, який отут лежить.

А тих, що довели тебе до згуби,
ти покараєш. Всiх до одного!

Ти не простиш тим, хто твою красу вбив!

...За це вони
пустелi жовтi зуби
побачать
замiсть усмiху
твого...

Постоянный адрес данной публикации: