Libmonster ID: UA-3158

Share this article with friends

Автор: С. В. КУЛЬЧИЦЬКИЙ

Вiдштовхуючись вiд XX з'їзду КПРС як переломної подiї в iсторiї радянського комунiзму, автор обгрунтовує тезу про цивiлiзацiйну окремiшнiсть збудованого бiльшовиками ладу. У статтi послiдовно й на концептуально iнших засадах, нiж у попереднiй iсторiографiї, простежується еволюцiя радянського ладу - вiд першої згадки про державу-комуну у "Квiтневих тезах" В. Ленiна до розпаду СРСР.

У цiй статтi наголос зроблено не на XX з'їздi КПРС, а на еволюцiї радянського комунiзму. Партiйний з'їзд - це подiя, яку достатньо висвiтлено у свiтовiй iсторiографiї. Еволюцiя комунiзму - тривалий процес, який i до цього часу викликає безлiч суперечливих тлумачень.

Нема єдностi думок навiть у розумiннi того, що вважати комунiзмом. Ще й досi немало громадян колишнього СРСР вважають комунiзмом суспiльство, в якому розподiл матерiальних та культурних благ реалiзується за принципом "вiд кожного за здiбностями, кожному - за потребами". Таке уявлення про цей лад прищеплене бiльшовицькими пропагандистами й не має нiчого спiльного з дiйснiстю. У країнах, де перемагали комунiстичнi режими, знищувалася приватна власнiсть на засоби виробництва, а пролетаризованi громадяни полiтично й економiчно пiдпорядковувалися тоталiтарнiй державi. У цьому якраз i полягала суть комунiзму. Здiйснити експропрiацiю приватної власностi було простiше, нiж реалiзувати пропагандистський iмiдж комунiзму, тобто створити країну з молочними рiками та киселевими берегами.

1. Загадка XX з'їзду КПРС (до постановки проблеми)

Усi ми, крiм наймолодшого поколiння, народилися в країнi, створенiй КПРС, i були вихованi в повазi до цiнностей, якi випливали з комунiстичної iдеї. Однак пiсля XX з'їзду КПРС ця iдея ввiбрала в себе жахiття епохи, пов'язаної з багатьма рiзновидами державного терору.

Людство прагне осмислити, що з ним трапилося в трагедiйному XX ст. У центрi уваги до минулого - злочини комунiстичних режимiв. 1997 р. в Парижi з'явилася праця мiжнародного колективу вчених пiд назвою "Чорна книга комунiзму", яка дiстала розголос у всьому свiтi та була передрукована в багатьох країнах. Є i її росiйський переклад1 .

Здавалося б, пiдвищена увага вчених до комунiстичної iдеї, а точнiше - до наслiдкiв втiлення її в життя повинна дати вiдповiдь на питання про те, що з нами трапилося. Проте переконливої вiдповiдi немає й досi. I тому люди запитують себе знову та знову, у чому полягає небезпека iдеї, суть якої зводиться до того, щоб не iснувало знедолених, щоб вiдносини мiж громадянами були позбавленi розрахунку, заснованого на цинiзмi, щоб наше життя стало наповненим i щасливим.

КПРС давно зникла з полiтичної авансцени, i не кожен пам'ятає порядковий номер її останнього з'їзду. Проте є один з'їзд, який вiдомий усiм. XX з'їзд КПРС увiйшов в iсторiю.


* Кульчицький Станiслав Владиславович - д-р iст. наук, професор, завiдувач вiддiлу iсторiї України 20-30-х рр. XX cm., заступник директора Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 106


Готуючи до друку другий том "Енциклопедiї iсторiї України", ми мали намiр подати в ньому статтю про з'їзд, але потiм вiдмовилися, побоюючись того, що нiхто не шукатиме цього слова в такiй формi. Тому змiст зробленого з'їздом ми передали через iнший термiн, який став популярним, - "десталiнiзацiя". Вiн похiдний вiд слова "сталiнiзм", що народилося пiсля XX з'їзду КПРС i широко використовувалося породженим ним поколiнням шiстдесятникiв.

Однак я не думаю, що поняття "сталiнiзм" цiлком адекватне реальнiй дiйсностi. Спина Сталiна не така широка, щоб за нею можна було приховати все те, що коїлося в його часи. Вiдповiдно й термiн "десталiнiзацiя" не вiдбиває повною мiрою сутi реформ, здiйснюваних М. Хрущовим, а через два з половиною десятилiття - М. Горбачовим. Треба поставити сталiнську практику в бiльш широкi рамки.

Таке завдання вимагає тривалої роботи великого колективу iсторикiв. Здається, що ми тепер готовi до переосмислення недавньої епохи, тому що вiдiйшли вiд неї на певну вiдстань, позбулися нав'язаної антикомунiстами загостреностi оцiнок i маємо вже у своєму розпорядженнi необхiднi документи з архiвiв Кремля. Радянський комунiзм треба вивчати системно та послiдовно.

У лютому 2006 р. українськi ЗМI широко вiдзначили 50-рiччя XX з'їзду КПРС. Журналiсти й науковцi висловлювали у своїх коментарях щодо ювiлею силу-силенну суперечливих думок, але виявилися одностайними в головному. Значення цього партiйного з'їзду полягало передусiм у тому, що вiн легiтимiзував припинення масового терору, зробив неможливою поширену ранiше практику публiчного та безмежного iгнорування законiв людьми, якi за своїм посадовим становищем були їх творцями.

Iсторiя радянського комунiзму подiляється майже навпiл за ознакою застосування або незастосування полiтики масового терору. У цьому якраз i полягає значення з'їзду як переломної подiї. Вiдмова вiд масового терору з боку державної влади зробила життя населення в умовах радянського комунiзму якiсно iншим. Особливо змiнилося життя громадян України, якi довгi десятилiття перебували в епiцентрi сталiнського терору.

Щоб зрозумiти глибиннi закономiрностi iсторiї радянського суспiльства, слiд вiдповiсти на три ключових запитання. По-перше, чому комунiстична диктатура ленiнсько-сталiнських часiв виявилася органiчно пов'язаною з масовими репресiями? По-друге, чому при абсолютно незмiнному з ленiнських часiв полiтичному режимi (першу й останню спробу його "перебудови" зробив М. Горбачов у 1988 р.) масовий терор став неможливим? I, нарештi, по-третє: чому купка кремлiвських вождiв, яка була заплямована з нiг до голови кров'ю своїх жертв, легiтимiзувала на партiйному з'їздi вiдмову вiд терору й засудила попередню практику репресiй? У цьому й полягає загадка XX з'їзду КПРС.

Найвищi форуми КПРС завжди були не бiльше, нiж протокольними подiями. Кожна хвилина їхньої роботи розписувалася заздалегiдь у компартiйному апаратi, а перебiг ретельно вiдстежувався спецiальними функцiонерами в залi засiдань. Тiльки тодi, коли у вузькому керiвництвi виникали розбiжностi, вони, траплялося, виносилися на з'їзд.

XX з'їзд КПРС пiд кутом зору його органiзацiї не вiдрiзнявся вiд попереднiх та наступних. Його готували й проводили компартiйнi керiвники, ретельно вiдiбранi Сталiним для здiйснення державної полiтики, що грунтувалася на масовому терорi. Оскiльки Україна перебувала на вiстрi терору, за поплiчниками вождя тягнувся довгий кривавий шлейф їхнього перебування в республiцi. Л. Каганович i В. Молотов були безпосереднiми творцями голодомору 1932 - 1933 рр., а М. Хрущов органiзовував репресування сотень тисяч українських громадян, особливо в захiдних областях республiки.

Будь-яка диктатура заснована на насиллi. Але форми насилля є рiзними залежно вiд того, якi завдання стоять перед тим (тими), хто здiйснює його. В

стр. 107


iсторiї людства було немало диктаторiв, якi органiзовували iндивiдуальний терор, задовольняючи свої забаганки й примхи. Ще бiльше випадкiв, коли завойовники застосовували масовий терор для утвердження своєї влади серед поневолених народiв. Але ми знаємо тiльки один випадок, коли диктаторська влада застосувала масовий терор, що тривав десятилiттями, аби зламати вiдчайдушний опiр людей, вiд яких вона вимагала неможливого. Адже радянська влада мала своєю метою докорiнно змiнити спосiб життя громадян, поставити їх у полiтичну та економiчну залежнiсть вiд держави, змусити молитися iншим богам, читати iншi книги, iнакше розважатися. Коротко кажучи, зробити їх цивiiзацiйно вiдмiнними вiд решти людства.

Коли це неможливе було реалiзоване, члени й кандидати в члени президiї Центрального комiтету i секретарi ЦК КПРС зiбралися напередоднi з'їзду державної партiї, якою вони керували, щоб обговорити питання: чи треба щось сказати про масовий терор i в якiй формi? Серед них були тi, хто стояв бiля керма влади десятки рокiв. їхнiми iменами називали заводи, залiзницi, метрополiтени й мiста. Громадяни країни знали їх iз дитячого садка. Розглянемо, що вони говорили. Тепер є така можливiсть. Ось уривки з протоколу засiдання президiї ЦК КПРС вiд 1 лютого 1956 р.:

"т. Аристов. т. Хрущев, хватит ли у нас мужества сказать правду?

т. Молотов. Но Сталина как великого руководителя надо признать.

т. Микоян (возражает Молотову): А ты, т. Молотов, поддерживал.

т. Каганович. Многое пересмотреть можно, но 30 лет Сталин стоял во главе.

т. Молотов. Нельзя в докладе не сказать, что Сталин - великий продолжатель дела Ленина. Стою и за этим.

т. Микоян. Возьмите историю - с ума можно сойти.

т. Сабуров. Если верны факты, разве это коммунизм? За это простить нельзя.

т. Маленков. Правильно посмотреть на факты. Правильно ставить вопрос. Сказать надо партии.

т. Первухин. Знали ли мы? Знали, но был террор. Тогда не могли что-либо сделать. Партии обязаны объяснить, сказать и на съезде, сказать и на пленуме.

т. Булганин. Партии сказать всю правду надо, что Сталин из себя представляет, линию занять надо такую, чтобы не быть дураками. Не согласен с т. Молотовым, не согласен, что великий продолжатель.

т. Ворошилов. Партия должна знать правду, но преподнести, как жизнью диктуется. Период диктовался обстоятельствами. Но страну вели мы по пути Маркса, Энгельса, Ленина, Сталина. Доля Сталина была? - Бьiла. Мерзости много, правильно говорите, т. Хрущев, не можем пройти. Но надо продумать, чтобы с водой не выплеснуть ребенка. Дело серьезное, исподволь.

т. Суслов. За несколько месяцев узнали ужасные вещи. Нельзя оправдать этого ничем.

т. Хрущев (резюме - С. К.). В основном правильно высказывались. Надо решить в интересах партии. Сталин преданный делу социализма, но все варварскими способами. Он партию уничтожил. Не марксист он. Все святое стер, что есть в человеке. Все своим капризам подчинял. На съезде не говорить о терроре. Надо наметить линию - отвести Сталину свое место"2 .

Отже, хто не був прямо причетний до терору, стояли за те, щоб розповiсти про нього партiї на з'їздi. Маленков i Хрущов розраховували перекинути на вже знищеного Л. Берiя власнi злочиннi дiї.

Фраза першого секретаря ЦК КПРС "на съезде не говорить о терроре" не повинна заводити в оману. У боротьбi за владу Хрущов зробив ставку на використання проти своїх суперникiв ретельно дозованої (щоб не зачепила його самого) iнформацiї про сталiнський терор. її було пiдготовлено комiсiєю, створеною 31 грудня 1955 р. пiд керiвництвом секретаря ЦК КПРС П. Поспєлова для

стр. 108


встановлення причин масових репресiй проти членiв та кандидатiв у члени ЦК ВКП(б), обраних на XVII з'їздi партiї. 8 лютого 1956 р. комiсiя представила в президiю Центрального комiтету багатосторiнкову доповiдь про репресiї 1935 - 1940 рр.3

Строки скликання XX з'їзду КПРС наближалися, i члени президiї ЦК змушенi були дiяти швидко. 9 лютого вони обговорили доповiдь. Протокол засiдання вiдбиває висловленi думки:

"Хрущёв, Первухин, Микоян. Несостоятельность Сталина раскрывается как вождя. Что за вождь, если всех уничтожает. Надо проявить мужество, сказать правду.

Мнение: съезду сказать, продумать, как сказать. Кому сказать. Если не сказать - тогда проявим нечестность по отношению к съезду. М.б., т. Поспелову составить доклад и рассказать. Причины: культ личности, концентрация власти в одних руках. В нечестных руках. Где сказать: на заключительном заседании съезда.

т. Молотов. На съезде надо сказать. Но при этом сказать не только это. Но по национальному вопросу Сталин - продолжатель дела Ленина. Но 30 лет мы жили под руководством Сталина - индустриализацию провели. После Сталина вышли великой партией.

т. Каганович. Историю обманывать нельзя, факты не выкинешь. Правильно предложение т. Хрущёва доклад заслушать... Мы переживаем, но чтобы нам не развязать стихию. Редакцию доклада преподнести политически, чтобы 30-летний период не смазать, хладнокровно подойти.

т. Булганин. Считаю предложение т. Хрущёва правильным. Члены партии видят, что мы изменили отношение к Сталину. Если съезду не сказать, будут говорить, что мы струсили. То, что вскрылось, - мы не знали.

т. Ворошилов. Более основательно подготовить. Мы не в отпуску. Всякая промашка влечь будет последствия. Согласен довести дело до партии (до съезда). Осторожным нужно быть.

т. Первухин. На съезде надо доложить. В этом докладе о положительной стороне не требуется говорить. Культ Сталина вреден. Сказать как есть. Узурпировал власть, ликвидировал ЦК, ПБ.

т. Маленков. Считаю правильным предложение сказать съезду. Испытываем чувство радости - оправдываем товарищей. Нельзя дать объяснение об оправдании товарищей, не объясняя роли Сталина. Никакой борьбой с врагами не объясним, что перебили кадры.

т. Аристов. Не согласен с одним, общим, что есть в выступлениях Молотова, Кагановича, Ворошилова, - "не надо говорить". Делегаты - люди острые. "Мы этого не знали" (это недостойно членов ПБ). Годы страшные, годы обмана народа.

т. Сабуров. Молотов, Каганович, Ворошилов неправильную позицию занимают, фальшивят. Это не недостатки (как говорит т. Каганович), а преступления.

т. Пономаренко. На съезде ЦК должен высказаться. Гибель миллионов людей неизгладимый след оставляет. Трезво об этом периоде и роли Сталина надо сказать.

т. Хрущёв (резюме - С. К.). Нет расхождения, что съезду надо сказать. Оттенки были, учитывать. Все мы работали со Сталиным, но это нас не связывает. Когда выявились факты, сказать о них, или мы оправдываем (его) действия. Не сбрасывать со счетов, что через 3 месяца после смерти Сталина арестовали Берия, а этим мы расчистили к действию (так у протокол! - С. К.). Мы можем полным голосом, можем сказать: "Нам не стыдно...". Кто будет делать доклад - обдумать"4 .

Цi висловлювання були коментарями до шокуючої доповiдi комiсiї П. Поспєлова. У них вiдчувається iстотна динамiка порiвняно з формулювання-

стр. 109


ми, зафiксованими протоколом вiд 1 лютого. Пiд шаленим тиском першого секретаря ЦК КПРС "стара гвардiя" ставала все бiльш нерiшучою й боязкою. Бiльш гостро її картали тi, хто не мав права голосу в президiї Центрального комiтету - кандидат у члени президiї ЦК П. Пономаренко, секретарi ЦК О. Арiстов, М. Бєляєв, М. Суслов (у цiй статтi наведено лише фрагменти протоколу). Результатом засiдання стало одноголосне рiшення президiї Центрального комiтету поставити на порядок денний XX з'їзду КПРС доповiдь про культ особи.

На засiданнi президiї ЦК 13 лютого було вирiшено, що доповiдь про "культ особи" виголосить Хрущов, але тiльки пiсля обрання керiвних органiв партiї, на закритому засiданнi, без присутностi десяткiв запрошених з усього свiту делегацiй.

Керiвники партiї розумiли, як органiзовувався та здiйснювався масовий терор. Не можна було не знати того, що вони робили власними руками. Але в їхнiх реплiках на двох обговореннях терор розчинявся й зникав. Замiсть нього йшла розмова про загибель конкретних представникiв компартiйно-радянського керiвництва. Тiльки в реплiцi П. Пономаренка прямо прозвучала думка про загибель мiльйонiв людей. Уже пiсля XX з'їзду КПРС, коли вперше були частково вiдкрито державнi архiви, iсторики почали видавати iнформацiю про масовий терор, спрямований проти селянства в роки суцiльної колективiзацiї сiльського господарства. Але навiть через ЗО рокiв пiсля з'їзду М. Горбачов не наважився згадати в доповiдi, присвяченiй 70-рiччю радянської влади, про вiдомий усiм голод. Пiд впливом активної дiяльностi комiсiї Конгресу США з українського голоду 1932 - 1933 рр. це тодi зробив В. Щербицький.

Чому масовий терор став неможливий пiсля смертi Сталiна? Чому виникла необхiднiсть пояснювати його причини на партiйному з'їздi? Чому їх було зведено до "культу особи"? Чому вiдмова вiд масового терору викликала системну кризу радянського ладу? Чому його агонiя тривала так довго?

Щоб вiдповiсти на всi цi запитання, слiд простежити еволюцiю ленiнсько-сталiнської держави-комуни, починаючи вiд першої згадки про неї.

2. Привид держави-комуни

Люди старшого поколiння пам'ятають бундючнi радянськi свята повоєнної доби. Країна грала м'язами, небезпiдставно переконуючи своїх громадян i весь свiт у тому, що вона врятувала свiтову цивiлiзацiю вiд нацизму. На мiтингах та демонстрацiях тiєї пори розливалося море оксамитово-багряних знамен iз чотирма профiлями - К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Ленiна, Й. Сталiна.

Iз процитованого ранiше протокольного запису засiдання президiї ЦК КПРС видно, що К. Ворошилов цiлком щиро стверджував: вони вели країну по шляху Маркса, Енгельса, Ленiна, Сталiна. Ленiн, який указував напрям руху, переконав їх у тому, що науковий комунiзм, який мусив перетворитися з теорiї на практику, народився в Захiднiй Європi, а заслуга в реалiзацiї передбачень К. Маркса належала революцiйнiй Росiї. Чи мав рацiю засновник партiї, доктрини й держави-комуни?

СРСР проiснував 74 роки, у тому числi майже пiвстолiття - як одна з двох свiтових наддержав. Установлений у країнi радянський лад вождi КПРС назвали соцiалiстичним. Свiт звик розглядати цей соцiалiзм в одному ряду з iншими суспiльно-економiчними системами.

Думаю, що не варто називати соцiалiзмом побудований вождями комунiстичної партiї лад, хоч це теж стало звичкою. Але про це пiзнiше. Порiвнюючи радянський лад iз суспiльно-економiчними системами, якi iснували у свiтi паралельно або ранiше, ми бачимо одну докорiнну вiдмiннiсть. Феодалiзм або капiталiзм у кожнiй країнi являли собою природний продукт iсторичного розвит-

стр. 110


ку, а не насаджувалися згори. Винятком була лише створена хрестоносцями феодальна Латинська iмперiя, яка проiснувала на частинi територiї Вiзантiї 57 рокiв. Держава, яку в 1922 р. назвали Радянським Союзом, проiснувала трохи довше. Але вона теж була штучним продуктом, який спочатку визрiв у головах вождiв, а потiм був нав'язаний суспiльству засобами масового терору.

Докорiнна вiдмiннiсть радянського ладу вiд природних форм цивiлiзацiйного розвитку знаходила своє виявлення й у теорiї. Ленiнiзм мав тiльки одну спiльну рису з марксизмом: декларативну фразеологiю однiєї з раннiх праць К. Маркса й Ф. Енгельса - "Манiфесту Комунiстичної партiї". РСДР(б) - РКП(б) - ВКП(б) - КПРС вiдiйшла вiд марксизму. Слiдом за Марксом усi його послiдовники, не виключаючи росiйських соцiал-демократiв (меншовикiв), розглядали комунiзм як суспiльно-економiчний лад вiддаленого майбутнього - такого, в якому держава вже вiдмирає. Проте Ленiн не збирався чекати вiдмирання держави, а ставив завдання негайно прищепити вiрус комунiзму ослабленому свiтовою вiйною та революцiєю суспiльному органiзмовi Росiї й країн, якi вiдпали вiд неї в 1917 р., а заразом розпалити пожежу свiтової комунiстичної революцiї. Щоб побудувати новий лад, вiн уважав необхiдним пiд виглядом нацiоналiзацiї (тобто передачi у власнiсть народу) або усуспiльнення (тобто передачi у власнiсть суспiльства) зосередити всi засоби виробництва в розпорядженнi держави-комуни. Пiсля цього залишалося виконати за 10 - 20 рокiв план ГОЕЛРО.

Тут доречно згадати, що Ленiн використав термiн "держава-комуна" тiльки один раз - у "Квiтневих тезах", згадуючи Паризьку комуну 1871 р. Термiн був точний, але Ленiн, мабуть, розумiв, що вiн не наближає його партiю до бездержавного марксового комунiзму.

Свою доктрину (названу послiдовниками "марксизмом-ленiнiзмом") Ленiн розробляв, вiдштовхуючись вiд реальної росiйської дiйсностi. Пiсля поразки революцiї 1905 - 1907 рр. соцiальнi та нацiональнi суперечностi в країнi iз самодержавним способом правлiння вкрай посилилися. Ще бiльшої гостроти їм додала свiтова вiйна. Росiя не витримувала навантажень, викликаних нею.

У революцiї, яка спалахнула в березнi 1917 р., одразу проявилися двi течiї - демократична й радянська. Демократична течiя була представлена полiтичними партiями, якi бажали привести країну до Установчих зборiв. Солдатськi й робiтничi ради були продуктом самодiяльностi розлючених низiв, якi вимагали експропрiацiї великих власникiв. Революцiйнi партiї - вiд кадетiв до соцiал-демократiв та есерiв - уважали цi ради громадськими органiзацiями, здатними протистояти контрреволюцiї.

Пiсля повернення з емiграцiї Ленiн заявив, що ради є органами диктатури революцiйних мас, тобто владою. Вiдтак, за його уявленням, у країнi пiсля повалення самодержавства запанувало двовладдя. Вiн висунув гасло передачi всiєї влади радам, а перед бiльшовиками поставив завдання витiснити з них меншовикiв i есерiв. Це завдання було реальним, тому що бiльшовики теж вимагали експропрiацiї помiщикiв та буржуазiї. Передача влади радам з одночасним витискуванням iз них представникiв iнших партiй означала встановлення бiльшовицької диктатури. Замiсть парламентської Ленiн пропонував заснувати в Росiї радянську республiку.

Тактика захоплення державної влади була викладена у "Квiтневих тезах" - головному документi бiльшовикiв у Росiйськiй революцiї. Але друга половина ленiнських тез присвячувалася стратегiчному питанню: що робити пiсля захоплення влади? Вiдповiдь була такою: заявити про те, що партiя бiльшовикiв є комунiстичною, прийняти комунiстичну програму, створити в Росiї "державу-комуну" й органiзувати комунiстичний Iнтернацiонал5 .

Поняття "держави-комуни" з'явилося у "Квiтневих тезах" без всяких пояснень i в лапках, а тому не привернуло уваги опонентiв. Це правда, що привид

стр. 111


комунiзму з'явився над Росiєю вже пiд час народної революцiї. Але не можна ототожнювати кiнцеву мету бiльшовикiв з цiлями революцiї, зокрема радянської течiї в нiй.

Представленi в радах революцiйнi маси не сприймали iдеї держави-кому-ни. Вони бажали знищити великих власникiв тiльки для того, щоб примножити свою власнiсть: селяни, - щоб подiлити на зрiвняльних засадах помiщицькi маєтки, а робiтники, - щоб перетворити фабрики й заводи на власнiсть трудового колективу. Та й хто з рядових членiв ленiнської партiї, не кажучи вже про депутатiв рад, мiг уявити собi суспiльство, позбавлене приватної власностi? Лише купка вождiв бiльшовицької партiї цiлком усвiдомлено добивалася передачi створюванiй ними державi-комунi всiх засобiв виробництва й органiзацiї в країнi прямого, тобто позаринкового, розподiлу матерiальних благ. Але навiть вони не здогадувалися, який урожай принесе насiння революцiйного - часiв "Манiфесту Комунiстичної партiї" - марксизму, коли воно опиниться в грунтi, пiдживленому вiковим крiпацтвом i трирiчною свiтовою вiйною.

Ленiн змушений був у серпнi 1917 р. тимчасово вiдмовитися вiд власних гасел, щоб узяти на озброєння радянськi. Iз ними бiльшовики захопили владу в листопадi 1917 р. Жовтневий (за ст. ст.) переворот означав, що у Росiйськiй революцiї перемогла радянська течiя, якiй бiльшовики надали необхiдної для захоплення влади органiзованостi. Демократична течiя зазнала поразки, що стало зрозумiлим пiсля розгону переможцями Установчих зборiв у сiчнi 1918 р. Розгон парламенту слiд уважати кiнцем Росiйської революцiї, тому що перемога рад виявилася примарною. Насправдi перемогли бiльшовики, котрi мали якiсно вiдмiнну програму соцiально-економiчних перетворень. У руках створеної ними органiзацiї чекiстiв ради перестали бути тiєю грiзною силою, яка через тиждень пiсля початку заворушень у Петроградi домоглася лiквiдацiї самодержавства. Бiльшовицька партiя знищила полiтичних конкурентiв i "перетекла" в ради.

Переможцi штучно подiлили Росiйську революцiю на двi окремi: буржуазно-демократичну й пролетарську. Захоплення влади в листопадi 1917 р. вони врочисто назвали Великою Жовтневою соцiалiстичною революцiєю. Виступаючи як в оболонцi рад, так i у власнiй iпостасi, ленiнська партiя стала державною структурою й здобула можливiсть вирiшувати, яке радянське гасло доведеться негайно реалiзувати, яке можна спотворити та пристосувати до своїх iнтересiв, а яке потрiбно замiнити власним. Iншими словами, для неї вiдкрилася можливiсть розпочати перетворення Росiї на державу-комуну. Кiнець Росiйської революцiї став початком цiлком iншої за всiма параметрами революцiї - комунiстичної. Разом iз тим це був початок масового терору, без якого партiя бiльшовикiв не змогла б реалiзувати свої цiлi.

3. "Воєнний комунiзм"

Комунiстична революцiя в Росiї була набагато глибшим i всеохоплюючим перетворенням, нiж будь-яка з попереднiх. Масштаб її Ленiн у 1918 р. характеризував таким чином: "Нам треба зовсiм по-новому органiзувати найглибшi основи людського життя сотень мiльйонiв людей"6 .

На початку березня 1918 р. VII екстрений з'їзд назвав партiю бiльшовикiв комунiстичною - РКП(б). У написаному Ленiним дорученнi з'їзду щодо розробки нової партiйної програми вказувалося цiлком ясно: "Центр ваги повинен полягати в точнiй характеристицi початих нашою радянською владою економiчних та iнших перетворень iз конкретним викладом найближчих конкретних завдань"7 . Отже, соцiально-економiчнi перетворення бiльшовикiв мали комунiстичну спрямованiсть вiд початку, а не з моменту прийняття вiдповiдної програми черговим VIII з'їздом партiї в березнi 1919 р. До весни 1918 р. вiдно-

стр. 112


ситься й стаття Ленiна "Черговi завдання Радянської влади". У нiй такими завданнями були названi комунiстичнi перетворення.

Опора на державну владу мала в Росiї давню традицiю: велика промисловiсть значною мiрою насаджувалася згори, починаючи з часiв Петра I. Ленiн розраховував використати державну машину, яку створили бiльшовики, щоб побудувати комунiстичну економiку методом насадження. Навеснi 1918 р. вождь бiльшовикiв закликав не шкодувати для побудови соцiалiзму й комунiзму диктаторських прийомiв, посилаючись при цьому на першого росiйського iмператора, який не спинявся перед варварськими засобами боротьби проти варварства8 . У полiтичному словнику бiльшовикiв з'явився чужий марксизмовi термiн - соцiалiстичне та комунiстичне будiвництво.

Побудова держави-комуни в країнi, що складалася в основному з дрiбних власникiв, вимагала встановлення диктатури, яка не зупинилася б перед будь-якими репресiями. Вiдiбрати власнiсть у десяткiв мiльйонiв людей було непросто. Ленiн не заперечував факту встановлення диктатури, тобто "нiчим не обмеженої, нiякими законами, нiякими абсолютно правилами не зв'язаної влади, що безпосередньо на насильство спирається"9 . Але вiн заявляв, що це - диктатура пролетарiату. Одночасно проголошувалися двi iншi заяви: ради є державною формою диктатури пролетарiату, а бiльшовики становлять революцiйний авангард робiтничого класу. Звiдси логiчно випливало, що "диктатура пролетарiату" була диктатурою комунiстичної партiї. Проте нiхто з рядових членiв цiєї партiї, яка з часом стала багатомiльйонною, не вiдчував себе диктатором. Суть у тому, що вона будувалася за статутом на засадах "демократичного централiзму", якi вимагали безумовної пiдпорядкованостi нижчих партiйних ланок вищим. Уся влада внаслiдок цього зосереджувалася на останньому щаблi компартiйно-радянської конструкцiї - у Центральному комiтетi РКП(б) - ВКП(б) - КПРС. Розширення складу ЦК не позначилося на його офiцiйному статусi як найвищого органу влади в перiод мiж з'їздами. Однак у 1919 р. Ленiн виокремив вождiв i створив неформальний штаб диктаторської влади - полiтбюро Центрального комiтету.

Формування такого штабу не залежало анi вiд виборцiв (вони обирали пiдлеглу партiї радянську частину владного тандему), анi вiд первинних парторганiзацiй (пiдлеглiсть нижчих ланок партiйної iєрархiї вищим визначалася статутом). Члени полiтбюро ЦК користувалися рiвними правами. Iншими словами, "диктатура пролетарiату" мала олiгархiчну природу. Ленiн височiв над партiєю й Центральним комiтетом тiльки завдяки авторитету родоначальника партiї, доктрини та держави. Людину, яка мала заступити його мiсце, члени полiтбюро ЦК могли визначити тiльки шляхом мiжусобної боротьби або взаємних домовленостей.

Партiйнi комiтети, починаючи вiд Центрального, покладали основний обсяг управлiнської роботи на виконавчi комiтети рад. Партiя брала на себе вiдповiдальнiсть за полiтичнi рiшення, ухиляючись вiд розв'язання поточних справ. Ради позбавлялися полiтичного впливу, але надiлялися повним обсягом розпорядчих функцiй.

Такий тандем назвали "Радянською владою" (завжди - з великої лiтери), тому що через мережу рад диктатура вождiв заглиблювалася в народнi низи. Це досягалося надiленням мiльйонiв громадян реальними, хоч обмеженими управлiнськими або контрольними функцiями. Отже, в СРСР, справдi, iснувало народовладдя, але кероване. Партiя подiлилася на двi частини з рiзними функцiями. Внутрiшня, тобто номенклатурна, частина складалася з керiвних кадрiв, а зовнiшня - з мiльйонiв рядових членiв. Персональний склад радянських органiв влади формально визначався виборцями, а фактично - партiйними комiтетами, якi контролювали в країнi геть усе, починаючи з виборiв у ради.

стр. 113


Створення радянського ладу пов'язують iз революцiєю 1917 р., яку на етапi ленiнського перевороту називають соцiалiстичною (в бiльшовицькому значеннi термiну "соцiалiзм" як першої фази комунiзму). Обидва твердження є помилковими. Як уже пiдкреслювалося, комунiстична революцiя почалася з весни 1918 р. Перетворення здiйснювалися шляхом запроваджуваних державою радикальних реформ, iдея яких народилася в головах вождiв. Але вони прагнули упакувати комунiстичний експеримент в оболонку радянської революцiї. Щоб заручитися пiдтримкою низiв, вождi заявили, що будують лад, заснований на принципi "вiд кожного - за здiбностями, кожному - за потребами". Насправдi, метою цих перетворень було пiдведення пiд диктаторський режим адекватного йому соцiально-економiчного фундаменту. Таку мету М. Бухарiн у 1919 р. сформулював одним реченням: "Полiтична диктатура робiтничого класу неминуче мусить бути i його економiчною диктатурою"10 . Тут слiд тiльки правильно розумiти вжитий ним термiн "робiтничий клас". Iшлося про "авангард пролетарiату", а точнiше - про ЦК РКП(б).

Експеримент ставився в масштабах Росiї й негайно поширювався на iншi країни, якi опинялися пiд контролем вождiв. За допомогою терористичних, пропагандистських та виховних важелiв вони побудували соцiально-економiчний фундамент для абсолютної влади над суспiльством.

Але побудували не вiдразу. Ленiнський комунiстичний штурм закiнчився провалом. По-перше, бiльшовики тодi обрали технiчно нездiйсненнi шляхи управлiння нацiоналiзованими пiдприємствами. Унаслiдок цього промисловiсть впала в кому, зупинилися залiзницi, трiумф Червоної армiї пiд Варшавою обернувся поразкою. По-друге, удалося заслiпити комунiстичною перспективою лише незначну частину суспiльства. Соцiально-економiчнi перетворення, в основi яких корiнилася лiквiдацiя приватної власностi, викликали громадянську вiйну, селянськi повстання, заворушення в Червонiй армiї й робiтничi страйки. Навеснi 1921 р. Ленiн вiдмовився вiд штурму. Щоб не заплямувати доктрину, вiн заявив, що партiя зовсiм не будувала комунiзм, а змушена була запровадити у воєнних умовах надзвичайнi соцiально-економiчнi заходи. Тiльки пiсля трьох рокiв комунiстичного штурму в бiльшовицькому лексиконi з'явився маскувальний термiн "воєнний комунiзм".

4. Нова економiчна полiтика

У 1918 р. партiя бiльшовикiв, не зупиняючись перед очевидною загрозою громадянської вiйни, здiйснила нацiоналiзацiю "командних висот" народного господарства. Перевага у вiйнi була їй гарантована, тому що робiтники й селяни пiдтримували лiквiдацiю буржуазiї та помiщикiв. У 1921 р. партiя змушена була зупинитися перед загрозою нової вiйни в суспiльствi, тому що цього разу їй протистояла вся багатомiльйонна селянська маса. Запровадження нової економiчної полiтики означало капiтуляцiю державної партiї перед селянством або, як висловився в березнi 1921 р. на X з'їздi РКП(б) Д. Рязанов, - "селянський Брест"11 .

Свої сподiвання на вичерпання непу Ленiн пов'язував у 1921 - 1922 рр. iз досягненням такого становища, коли вiтчизняна промисловiсть стане здатною постачати селянам в обмiн на їхню продукцiю товари широкого вжитку й виробничого споживання. Єдиною причиною гальмування комунiстичних перетворень вiн уважав неспроможнiсть держави обiйтися без реквiзицiй селянської продукцiї. Вiдбудова промисловостi та подальша iндустрiалiзацiя країни на основi схваленого в груднi 1920 р. плану ГОЕЛРО забезпечували, на його думку, можливiсть повернутися до перетворень, розпочатих iз 1918 р. Таким чином, Ленiн не переглядав партiйної доктрини, а тiльки припиняв на певний перiод запровадження комунiстичного виробництва й розподiлу. Упродовж нього дер-

стр. 114


жава повинна була налагоджувати обмiн продукцiєю мiж мiстом та селом через ринок, тобто здiйснювати нову економiчну полiтику. Тривалiсть цього перiоду визначалася в 10 - 20 рокiв12 .

Припиняючи полiтику комунiстичного штурму, державна партiя не вiдмовлялася вiд самої iдеї побудови держави-комуни. Iшлося не про те, щоб назавжди припинити небезпечний експеримент i повернутися на дорогу, якою йшло все цивiлiзоване людство. Мова йшла тiльки про тимчасову зупинку на шляху комунiстичного будiвництва. Уже здiйсненi перетворення в "командних висотах" економiки залишалися недоторканними, якщо не брати до уваги того, що їх стали називати соцiалiстичними. Припинявся тiльки комунiстичний розподiл, запроваджений декретом РНК "Про органiзацiю постачання населення всiма продуктами й предметами особистого споживання й домашнього господарства" вiд 21 листопада 1918 р. Пiсля вiдмови вiд продрозкладки в держави не залишилося товарних ресурсiв для такого розподiлу.

Керiвники партiї спочатку не розумiли, що їм треба робити пiсля оглушливого провалу штурму. Вони зробили тiльки одне: оголосили комунiстичне будiвництво справою перспективи, а поточний момент визначили як побудову соцiалiзму. Партiя змушена була повернутися обличчям до ринку, дозволити приватну торгiвлю й навiть розпочати розгортання державної торгiвлi, щоб пристосувати вже одержавлений сектор економiки до ринкових умов. За два роки нової економiчної полiтики вдалося досягти iстотних успiхiв на шляху господарського вiдродження. Чи варто було за цих умов прогнозувати на майбутнє припинення непу й повернення до полiтики нищення товарно-грошових вiдносин, чого вимагала комунiстична доктрина?

У груднi 1922 р. В. Ленiн змушений був вiдмовитися вiд полiтичної дiяльностi через хворобу. Протягом кiлькох мiсяцiв вiн висловлював свою останню волю в серiї записок у ЦК РКП(б) i статей. У травнi 1923 р. вiн опублiкував у газетi "Правда" статтю "Про кооперацiю". Вона давала вiдповiдь на питання, поставлене в попередньому абзацi, хоча й неясну. Автор ухилявся вiд зiставлення економiчного курсу партiї до й пiсля 1921 р. Але вiн смiливо починав iз неймовiрних для ентузiастiв комунiстичної доктрини тверджень: при максимальному кооперуваннi населення сама собою досягається соцiалiстична мета; у непi ми зробили поступку принциповi приватної торгiвлi, але саме з цього випливає (усупереч тому, що думають) гiгантське значення кооперацiї; лад цивiлiзованих кооператорiв - це є лад соцiалiзму13 .

Новий погляд на кооперацiю, яка була здатна iснувати тiльки в ринкових умовах, виводив державну партiю з глухого кута. У статтi "Про кооперацiю" не знайшлося мiсця для того, щоб згадати про колективiзацiю й колгоспи. Причина зрозумiла: заявою про те, що "просте зростання кооперацiї для нас тотожне ... зi зростанням соцiалiзму" Ленiн знiмав з порядку денного необхiднiсть вiдчуження засобiв виробництва в селян. Скiльки б бiльшовики не твердили ранiше, що майбутня колективiзацiя має бути добровiльною, їм не вдавалося знайти наївних людей, готових повiрити в те, що селянин-власник здатний вiдмовитися вiд свого господарства. А в кооперативи селяни охоче йшли ще з дореволюцiйних часiв. Ленiн недарма попросив стенографiстку видiлити в статтi курсивом найголовнiшу думку: кооперацiя робить перехiд до нових порядкiв "якнайбiльш простим, легким i доступним для селянина"14 .

Свого часу вождь партiї виголосив багато промов iз закликами створювати комуни та радгоспи. Тодi вiн таврував селянську кооперацiю як дрiбнобуржуазну й реакцiйну. У цiй статтi вiн змiнив точку зору на кооперацiю, тобто на ринковi вiдносини, i на полiтику, пов'язану з останнiми, тобто на неп. Поставити знак рiвняння мiж кооперацiєю, непом та соцiалiзмом означало вiдмовитися вiд традицiйного для бiльшовикiв розумiння соцiалiзму як першої фа-

стр. 115


зи комунiзму. Соцiалiзм, який здатний ужитися з ринковими вiдносинами, ставав схожим на лад, який був iдеалом для захiдноєвропейських марксистiв iз часiв Е. Бернштейна. Пiсля цього прояснюється значення найбiльш цитованого положення знаменитої статтi "Про кооперацiю": "Тепер ми вправi сказати, що просте зростання кооперацiї для нас тотожне ... зi зростанням соцiалiзму, i разом iз цим ми змушенi визнати докорiнну змiну всiєї точки зору нашої на соцiалiзм"15 .

Концепцiя кооперативного соцiалiзму не мала нiчого спiльного з комунiстичною революцiєю й знiмала напруженiсть мiж суспiльством та державою. Iншими словами, вiдпадала необхiднiсть у масовому терорi як методi державного управлiння! Якщо запровадження непу в 1921 р. означало тимчасову вiдмову вiд полiтики насадження силовими засобами держави-комуни, то висунута в статтi "Про кооперацiю" концепцiя кооперативного соцiалiзму означала вiдмову вiд комунiстичної доктрини.

Ця концепцiя залишилася нереалiзованою альтернативою закладенiй у програму РКП(б) схемi стратегiчних дiй, i тому про неї важко сказати щось певне. Навiть її iснування потрiбно доводити зiставленням неоднакових у рiзнi часи пiдходiв Ленiна до кооперацiї. Але у свiтлi того, як розгорталися подiї пiсля його смертi, вона становить особливий iнтерес.

Побудова кооперативного соцiалiзму позбавила б диктатуру партiйних вождiв соцiально-економiчного фундаменту. Сталiн, який послiдовно перемагав своїх суперникiв у полiтбюро ЦК, волiв зберегти й персоналiзувати диктатуру. Замiсть того, щоб полемiзувати з Ленiним, генеральний секретар Центрального комiтету узяв на озброєння кооперативний план з "невеликою" поправкою: оголосив селянськi кооперативи пiдготовчим етапом на шляху до суцiльної колективiзацiї села. Так з'явилося протиприродне поняття "колгоспно-кооперативна форма власностi". Кооперативи могли дiяти тiльки в ринкових умовах, а колгоспи рiзного ступеня вiдчуження селянської власностi (товариства спiльного обробiтку землi, артiлi та комуни) були елементом директивної планової економiки. Пiсля утвердження диктаторської влади над партiєю й суспiльством, Сталiн вiдновив пiд маскувальними гаслами комунiстичне будiвництво.

5. Сталiнський штурм

На вiдмiну вiд провального ленiнського, повторний сталiнський штурм виявився успiшним. Успiх гарантувався двома обставинами. По-перше, iстотно бiльшого розмаху набули репресiї. По-друге, було обмежено глибину реформ. Зокрема зберiгся грошовий обiг, який Ленiн мав намiр замiнити запровадженням "трудових одиниць". Господарський розрахунок, що виник на державних пiдприємствах у роки непу, був не тiльки збережений, а й поглиблений. Робiтничий клас зберiг право на вибiр мiсця працi за власним бажанням. Зменшенням рiвня вiдчуження засобiв виробництва в колективному господарствi - вiд комуни до артiлi - селянам дозволили залишитися хоча б невеликою мiрою приватними власниками (але з iдеологiчних причин перейменували цю форму власностi на особисту).

У сталiнського штурму була одна кiнцева мета: перетворення СРСР на економiчно могутню країну, здатну здiйснювати наступальну полiтику на мiжнароднiй аренi. Подiл промисловостi на двi групи - "А" та "Б" - перешкодив зростанню життєвого рiвня населення. Перша (виробництво засобiв виробництва) мала привiлейоване становище за капiталовкладеннями й матерiально-технiчним постачанням. Навпаки, друга (виробництво предметiв споживання) постiйно вiдчувала дефiцит ресурсiв.

Грандiознi споруди перших п'ятирiчок зводилися за рахунок внутрiшнiх ресурсiв, передусiм коштiв, що їх держава витискувала iз селянства. Щоб загна-

стр. 116


ти селян у колгоспи, найзаможнiшу їх частину було пiддано показовим репресiям - "розкуркулюванню".

Терористичнi методи радянської модернiзацiї викликали в СРСР глибоку економiчну кризу. Одним з її проявiв став повсюдний голод: у хлiбовиробних регiонах - через надмiрне вилучення зерна заготiвлями, у хлiбоспоживаючих - унаслiдок продажу його за кордон у рахунок оплати iмпортованої технiки. В УСРР i на Кубанi зимою 1932 - 1933 рр. вивезли не тiльки хлiб, а й весь запас продовольства, унаслiдок чого голод перерiс у голодомор. Терор голодом мав метою запобiгти антирадянським повстанням.

5 грудня 1936 р. було прийнято нову Конституцiю СРСР, до якої вперше ввiйшло положення про керiвну та спрямовуючу роль комунiстичної партiї в полiтичнiй системi суспiльства. Але воно було декларативним i не показувало справжнiх механiзмiв диктатури партiйних комiтетiв. Конституцiя нормувала владу тiльки радянських органiв, яка формувалася на зовнi демократичних виборах.

Замiна контрольованих партапаратом багатоступiнчастих, нерiвних за представництвом та вiдкритих виборiв прямими, рiвними й таємними стала необхiдною пiсля заяви про побудову в СРСР основ соцiалiзму. Проте склад радянських органiв влади в умовах вiльних виборiв ставав непередбачуваним, що загрожувало крахом тандема "ВКП(б) - ради". Така загроза, як i можливiсть використання союзними республiками конституцiйної норми про вiльний вихiд зi складу СРСР, була усунута масовим терором.

У день прийняття нової Конституцiї оголошувалося, що вибори до Верховної Ради СРСР заплановано "на найближчий час". Однак вони вiдбулися тiльки 12 грудня 1937 р. Рiчна вiдстрочка знадобилася, щоб належним чином пiдготувати виборцiв. Було покладено край розмовам про висунення альтернативних кандидатур, якi точилися пiд час обговорення проекту Конституцiї. Виборчi комiсiї зобов'язувалися реєструвати тiльки одну особу на кожне депутатське мiсце - кандидата вiд "блоку комунiстiв та безпартiйних". Висування незалежного вiд влади кандидата розглядалося як антирадянська акцiя, що пiдпадала пiд вiдповiдну статтю карного кодексу.

У виборчому бюлетенi, як того вимагає свiтова практика, повиннi друкуватися варiанти можливих рiшень. Виборцю слiд виявляти свою волю активно, залишаючи в бюлетенi тiльки одне невикреслене прiзвище кандидата в депутати. Органiзатори виборiв не виступили прямо проти рутинної практики. У примiтцi на бюлетенi мiстилася така рекомендацiя: "Залиште прiзвище одного кандидата, за якого ви голосуєте, решту викреслiть". Примiтка була безглуздою, тому що в бюлетенi друкувалося тiльки одне прiзвище - кандидата вiд блоку комунiстiв i безпартiйних. Однак на це не звертали уваги.

Лютнево-березневий пленум ЦК ВКП(б) 1937 р. поклав початок Великому терору. У ходi терористичних компанiй, якi змiнювали одна одну, сотнi тисяч людей були знищенi фiзично, а мiльйони - морально: шляхом примушування до спiвробiтництва з органами державної безпеки, публiчного засудження "ворогiв народу", вимушеної подачi неправдивих свiдчень проти спiвробiтникiв, знайомих та навiть рiдних. Тiльки пiсля цього виборцям довiрили бюлетень для таємного голосування16 .

У другiй половинi 1930-х рр. остаточно склалася економiка, яку назвали соцiалiстичною. Вона функцiонувала не як живий органiзм, а за iмпульсами iззовнi, вiд планово-директивних органiв. Проте бувають часи, коли цiнується не ефективнiсть виробництва, а його мобiлiзацiйний потенцiал. На вiдмiну вiд ринкової, директивна економiка дозволяла державi зосереджувати максимальну кiлькiсть людських i матерiальних ресурсiв на виконаннi обмеженої кiлькостi цiлей. Через це радянська економiка успiшно протистояла в Другiй свiтовiй вiйнi нацистськiй Нiмеччинi.

стр. 117


6. Свiтова вiйна 1939 - 1945 рр.

Iз кiнця 1920-х рр. керiвники СРСР провадили цiлеспрямовану пiдготовку до європейської вiйни. Перед нападом Гiтлера СРСР мав практично вiдмобiлiзовану армiю, насичену всiма видами вiйськової технiки. Чому ж перший рiк вiйни виявився катастрофiчним? Якщо на пiвнiчному напрямi Червонiй армiї ще вдалося вiдстояти Ленiнград, а на центральному - навiть завдати вороговi вiдчутної поразки, то на пiвденному напрямi фронт провалився. У липнi 1942 р. вермахт закiнчив окупацiю України й розгорнув наступ на Пiвнiчний Кавказ i Волгу. Кiлькiсть радянських вiйськовополонених за першi 16 мiсяцiв вiйни становила 5,2 млн. осiб, тодi як за 24 мiсяцi, вiд листопада 1942 до листопада 1944 рр., вона не перевищила пiвмiльйона осiб, тобто виявилася десятиразово меншою (за нiмецькими даними)17 .

Невдачi перших пiвтора рокiв пояснювалися не раптовiстю нападу, як стверджували сталiнськi пропагандисти. їх не можна пояснити й вiдсутнiстю досвiдчених воєначальникiв, як стали стверджувати пiсля XX з'їзду КПРС, посилаючись на сталiнськi репресiї. Хоча, звичайно, раптовiсть нападу та недостатня кiлькiсть квалiфiкованих командирiв вiдiграли свою роль у першi мiсяцi вiйни.

Причина поразок пояснювалася головним чином морально-полiтичним станом бiйцiв i командирiв Червоної армiї, насамперед тих її з'єднань, якi формувалися в Українi. Люди, якi пройшли через Великий голод та Великий терор, не бажали вiдстоювати владу. Вони нерiдко при першiй нагодi тiкали з позицiй. Пiсля оточення пiд Уманню понад 100 тис. бiйцiв i командирiв Червоної армiї Ставка Верховного Головнокомандування видала наказ N 270 (16 серпня 1941 р.), в якому небажання воювати з ворогом квалiфiкувалося як боягузтво. У наказi выдзначалося: "Можно ли терпеть в рядах Красной Армии трусов, дезертирующих к врагу и сдающихся ему в плен, или таких малодушных начальников, которые при первой заминке на фронте срывают с себя знаки различия и дезертируют в тыл? Нет, нельзя! Если дать волю этим трусам и дезертирам, они в короткий срок разложат нашу армию и загубят нашу Родину. Трусов и дезертиров надо уничтожать"18 .

У розвиток наказу N 270 Сталiн 12 вересня 1941 р. видав директиву фронтам про боротьбу з панiкерством. Указуючи на те, що в стрiлецьких дивiзiях багато "панiчних та вiдверто ворожих елементiв", вiн пропонував при кожнiй iз них створити загороджувальний батальйон19 . Вони були створенi в п'ятиденний строк, але втечi з позицiй тривали, причому не в тил, пiд кулемети, а назустрiч ворогу - здаватися в полон. 19 вересня 1941 р. нiмцi захопили Київ. Ця поразка була однiєю з найбiльших в iсторiї воєн, тому що в "мiшку" опинився майже весь Пiвденно-Захiдний фронт - 660 тис. бiйцiв i командирiв. До кiнця 1941 р. радянськi вiйська в Українi ще двiчi потрапляли в масштабнi оточення - в Приазов'ї й у Криму. У травнi 1942 р. пiд Харковом у нiмецький полон потрапили 214 тис. червоноармiйцiв20 .

Вiд остаточного розгрому керiвникiв радянської держави врятували величезнi простори країни й колосальнi людськi ресурси. Слiд вiддати належне й стiйкостi тих бiйцiв та командирiв, якi розумiли, що захищають не режим, а країну. Особливо патрiотично була настроєна вихована в радянських школах молодь. Саме завдяки їй гiтлерiвський блiцкриг зiрвався.

Iнформацiя про вплив сталiнських методiв "соцiалiстичного будiвництва" на моральний стан громадян завжди була закритою. Однак i самi ветерани тилу й вiйни не могли або не бажали розповiдати про свої тодiшнi настрої. Але хiба можна було чекати iншого вiд людей, якi пройшли через пекло сталiнських репресiй?

Червона армiя почала перемагати тiльки тодi, коли її бiйцi та командири побачили, що райх веде вiйну на винищення не з владою, а з народом. Українцi

стр. 118


стали чудовими бiйцями, коли переконалися в тому, що нацисти застосовують тактику знелюднення їхньої Батькiвщини, щоб включити цю територiю у Великонiмеччину вiд Балтiйського до Чорного морiв.

Пiд час вiйни володарi Кремля зняли з себе машкару iнтернацiоналiстiв i навiть лiквiдували Комунiстичний Iнтернацiонал. Щоб мобiлiзувати народи СРСР на боротьбу, вони почали апелювати до патрiотичних, релiгiйних та нацiональних почуттiв. У пропагандi знову залунала заборонена ранiше тема нацiональної державностi. Було прийнято поправки до Конституцiї СРСР про перетворення наркоматiв оборони й закордонних справ на союзно-республiканськi. Українська РСР вийшла на мiжнародну арену й стала членом-засновником ООН. Унаслiдок домовленостей, досягнутих мiж главами трьох держав антигiтлерiвської коалiцiї, до складу УРСР увiйшли українськi землi, якi перебували в межах Польщi й Румунiї. Завдяки домовленостi мiж урядами СРСР та Чехословаччини вiдбулося возз'єднання Закарпатської України з УРСР.

За чверть столiття в СРСР змiнилося поколiння. Змiна вiдбувалася ненормально: люди не стiльки вмирали, скiльки гинули. Ми тiльки тепер починаємо усвiдомлювати мiру антидержавних настроїв у тих, хто вижив пiд час репресiй. Вiйна з нацистами, якi поставили за мету побудувати свiй райх на землях i кiстках населення окупованих територiй, стала для радянської влади дарунком долi. Навколо Кремля змушенi були згуртуватися всi народи СРСР, в тому числi й український. Перемога у вiйнi й вихiд на iсторичну авансцену поколiння, вихованого радянською владою, надали друге дихання сталiнському режимовi.

7. Вiдмова вiд масового террору

У повоєнний перiод полiтичний режим не змiнився. Сталiн тримався при владi, використовуючи два незалежнi один вiд одного апарати iз сотнями тисяч виконавцiв-"гвинтикiв" - ВКП(б) та МВС = МДБ. Зiштовхування конкуруючих структур давало можливiсть здiйснювати чистки то в партiйних, то в силових органах. Однак головною проблемою вождя було запобiгання опозицiйним настроям серед населення. Народ, який пройшов через пекло свiтової вiйни, уже не був такий заляканий репресiями, як ранiше. Тому Сталiн став розгортати нову хвилю масового терору. Його початком виявилася кампанiя державного антисемiтизму, реалiзована в справi "лiкарiв-шкiдникiв".

У жовтнi 1952 р. XIX з'їзд КПРС за пропозицiєю Сталiна збiльшив склад полiтбюро ЦК з 10 до 25 осiб. Одночасно вiн помiняв назву найвищого органу полiтичного керiвництва: полiтбюро стало президiєю ЦК. Зростання кiлькостi її членiв в 2,5 раза iстотно знизило полiтичну вагу кожного з них. Перед новою хвилею терору вождь бажав зменшити значення партiйного апарату в системi влади, що означало автоматичне пiдвищення конкуруючої з партiєю структури, яку тероризованi радянськi громадяни називали коротко: органи.

Смерть Сталiна спричинила негайну регенерацiю старого складу компартiйно-радянського керiвництва, хоча за ним залишилася нова назва - президiя ЦК. Пiсля вiдходу Ленiна вiд полiтичної дiяльностi в груднi 1922 р. в полiтбюро Центрального комiтету утворилася трiйка вождiв другого ешелону (Г. Зiнов'єв, Л. Каменєв, Й. Сталiн), спрямована проти його вiрогiдного наступника - Л. Троцького. За аналогiєю в президiї ЦК утворилася трiйка в складi Г. Маленкова, Л. Берiя й М. Хрущова. Мета її полягала не в об'єднаннi проти iнших, а в "цивiлiзованому" розподiлi владних функцiй. Тiльки цi люди мали реальнi шанси пiдпорядкувати собi президiю Центрального комiтету та всi iншi органи влади, а тому з подвоєною пильнiстю стежили один за одним.

Усi три претенденти на роль верховного вождя були на рiзних етапах своєї полiтичної кар'єри дiяльними органiзаторами державного терору. Тому вони ро-

стр. 119


зумiли велику вагу iнформацiї про участь у ньому для компрометацiї суперникiв. Особливо важливою була iнформацiя про репресiї в середовищi компартiйно-радянської номенклатури - ретранслятора диктатури вождiв на суспiльство. Сталiн створював для номенклатури комунiзм (у пропагандистському значеннi цього слова), але тримав її шляхом репресiй у "залiзному кулацi". Смерть диктатора вона зустрiла з ентузiазмом як гарантiю особистої безпеки.

I справдi, зi смертю Сталiна масоване тероризування громадян стало неможливим iз двох причин. По-перше, використовувати терор мiг тiльки той, хто контролював усi три важелi влади: партiйнi комiтети, починаючи вiд центрального, радянську вертикаль, починаючи з Ради мiнiстрiв, i органи безпеки, якi в сталiнську добу стали незалежними вiд партiйного та радянського апаратiв. По-друге, пiд час вiйни суспiльство пiднялося з колiн, i тiльки завдяки своєму авторитету Сталiн мiг продовжувати випробувану полiтику превентивного терору. Навiть негайне об'єднання в одних руках усiх важелiв влади не давало шансiв управляти державою й суспiльством за допомогою залякування. Тiльки той, хто вбирався в тогу борця з терором, мiг утвердитися на перших ролях.

Трiйка претендентiв на сталiнську владу мала рiзну вразливiсть у питаннi про вiдповiдальнiсть за масовi репресiї. Найкращi позицiї займав найменш впливовий член трiйки - Хрущов. По-перше, вiн органiзовував державний терор на периферiї. По-друге, його терористична дiяльнiсть була здебiльшого пов'язана з придушенням пiдпiльно-повстанської боротьби населення захiдних областей України. А це номенклатура могла навiть поставити йому в заслугу. По-третє, Хрущов краще за iнших приховував свою участь у сталiнських злочинницьких акцiях.

Л. Берiя пiсля 1945 р. вiдiйшов вiд керiвництва НКВС СРСР. У 1941 - 1945 рр. вiн був членом Державного комiтету оборони, а в 1944 - 1945 рр. - заступником голови ДКО й головою його оперативного бюро. Вiд 1945 р. на посадi голови спецiального комiтету при ньому, а потiм - при Радi мiнiстрiв СРСР вiн успiшно керував створенням радянського ракетно-ядерного потенцiалу. Нове поколiння компартiйно-радянської номенклатури вже не пiзнало на собi його "здiбностi" органiзатора масових репресiй.

Найбiльш вразливi позицiї мав Г. Маленков. Вiн перебував у вузькому оточеннi Сталiна й тому займав вiдповiдальнi посади одночасно в партiйному й радянському апаратах. Вiд 1939 р. (за винятком 1947 р.) вiн працював секретарем ЦК КПРС, у 1939 - 1946 рр. - начальником управлiння кадрiв ЦК ВКП(б), вiд 1946 р. - заступником голови Ради мiнiстрiв СРСР. Перебуваючи на всiх цих посадах, вiн спецiалiзувався на репресуваннi компартiйно-радянської номенклатури.

У день смертi Сталiна Берiя взяв на себе керiвництво обома силовими мiнiстерствами - внутрiшнiх справ та державної безпеки. Вiн уважав "органи" надiйним стартовим майданчиком для досягнення абсолютної влади. Маленков заволодiв посадою голови Ради мiнiстрiв, але зарезервував за собою й посаду секретаря ЦК. Оскiльки дiлили на трьох двi сталiнськi посади, голова секретарiату Центрального комiтету залишався невизначеним до вересня 1953 р. Хрущов був, як i ранiше, одним iз секретарiв ЦК КПРС.

Створена трiйкою конструкцiя влади розвалилася вже 14 березня 1953 р., коли Берiя та Хрущов ультимативно запропонували Маленкову визначити коло своїх владних повноважень: або в радянськiй, або в партiйнiй сферах. Обох непокоїло його сумiсництво. Змушений пiдкоритися, Маленков обрав радянську посаду й прорахувався. Усi, починаючи вiд нього, звикли до того, що Сталiн, об'єднуючи обидвi посади, надавав перевагу не полiтичнiй, а виконавськiй. Однак верховний вождь мiг собi це дозволити, а Маленков не мiг. Диктаторська влада iнституцiйно зосереджувалася якраз у партiйних комiтетах.

Першим почав дiяти Л. Берiя. 13 березня 1953 р. вiн створив у МВС СРСР слiдчi групи в справах заарештованих за вказiвкою Сталiна лiкарiв, ко-

стр. 120


лишнiх працiвникiв МДБ СРСР, звинувачених у створеннi "контрреволюцiйної сiонiстської органiзацiї", заступника мiнiстра збройних сил СРСР М. Яковлева та iнших, звинувачених у шкiдництвi, так званої "менгрельської нацiоналiстичної групи", у "справi Авiапрому"21 .

26 березня Берiя надiслав у президiю ЦК КПРС записку з пропозицiєю провести амнiстiю. У нiй вказувалося, що в таборах, тюрмах i колонiях перебувають 2 526 тис. осiб, iз них "особливо небезпечних" - тiльки 221 тис. Пропонувалося звiльнити до 1 млн. ув'язнених, а тим, хто мав строки позбавлення волi бiльше 5 рокiв, скоротити їх наполовину. Одночасно Берiя пропонував пом'якшити карне законодавство. За iснуючими законами, щорiчно засуджувалося до позбавлення волi понад 1,5 млн. осiб. Без перегляду законодавства кiлькiсть в'язнiв ГУЛАГу за рiк-два знову досягла б 2,5 - 3 млн. осiб. До записки додавався проект указу про амнiстiю, який президiя Центрального комiтету КПРС схвалила вже 27 березня. На 10 серпня 1953 р. iз мiсць ув'язнення було звiльнено 1 032 тис. осiб22 .

1 квiтня Берiя подав у президiю ЦК КПРС записку про реабiлiтацiю осiб, притягнутих у так званiй "справi лiкарiв-шкiдникiв". Президiя ЦК 3 квiтня прийняла розгорнуту постанову, у тому числi про внесення на пленум Центрального комiтету пропозицiї позбавити посади секретаря ЦК, керiвника колишнього Мiнiстерства державної безпеки С. Iгнатьєва. "Справа лiкарiв-шкiдникiв" на всiх етапах спрямовувалася Маленковим, Iгнатьєв же виявився "хлопчиком для биття"23 .

За запискою Берiя, президiя ЦК КПРС розглянула 26 травня питання про полiтичний та господарський стан захiдних областей УРСР. У постановi наводилися вражаючi факти грубого викривлення "ленiнсько-сталiнської нацiональної полiтики": вiдсутнiсть мiсцевих кадрiв в управлiнському апаратi, iгнорування мiсцевої iнтелiгенцiї, панування росiйської мови викладання у вищих навчальних закладах, зловживання репресiями. Наведенi в постановi масштаби державного терору були вражаючими: з 1944 по 1952 рр. загальна кiлькiсть репресованих досягла 500 тис. осiб24 .

Берiя ставав усе бiльш небезпечним для своїх колег у президiї ЦК КПРС. Це змусило Маленкова й Хрущова об'єднатися разом iз iншими членами останньої, i в червнi 1953 р. його було вилучено з полiтичного життя. Ця персональна акцiя мала iнституцiйне значення: парткоми повернули собi диктаторську владу в неурiзаному виглядi, в органах державної безпеки почалася чистка.

Iнiцiативу в кампанiї, названiй десталiнiзацiєю, пiсля Берiя взяв на себе Хрущов. Завдяки цьому вiн здобув популярнiсть у країнi, утвердився на посадi керiвника секретарiату ЦК та спромiгся, попри опiр своїх полiтичних опонентiв - В. Молотова, Л. Кагановича й Г. Маленкова, включити в президiю Центрального комiтету КПРС своїх висуванцiв О. Кириченка й М. Суслова. Цей склад президiї ЦК органiзував проведення XX з'їзду КПРС.

8. Вiдлига

У свiтлi вже сказаного можна визначити мiсце XX з'їзду КПРС в еволюцiї радянського ладу. Це питання має два аспекти: iнституцiйно-державний та суспiльно-полiтичний.

Iнституцiйне значення з'їзду залишилося поза розумiнням його органiзаторiв, але з вiдстанi в п'ятдесят рокiв його можна з певнiстю визначити. З'їзд легiтимiзував розпочату наступниками Сталiна кампанiю боротьби з "культом особи". Тобто вiн засудив одноосiбну сталiнську диктатуру, в яку виродилося колективне керiвництво 1923 - 1928 рр. Засуджуючи останню, з'їзд опосередковано визнав, що побудована Ленiним система влади була нестабiльною й небезпечною. У країнi з незалежним вiд волi виборцiв полiтичним режимом колективне

стр. 121


керiвництво мало тенденцiю виродження в одноосiбну диктатуру. Державнi iнститути й усе суспiльство ставали за цих умов iграшкою в руках тирана.

Перiод, названий публiцистами "вiдлигою", ще раз пiдтвердив нестабiльнiсть олiгархiчної влади та небезпеку подолання її сповзанням до одноосiбного правлiння. В 1957 р. М. Хрущов унаслiдок iнтриг суперникiв опинився в меншостi в президiї ЦК КПРС i був усунутий з посади першого секретаря ЦК. Однак учасники змови забули, що президiя ЦК - це лише неформальний орган влади, сконструйований Ленiним для оперативного розгляду полiтичних питань. За партiйним статутом, уся влада мiж з'їздами належала Центральному комiтетовi. На пленумi ЦК, скликаному у зв'язку з полiтичною кризою, змовники були затаврованi як "антипартiйна група" й усунутi з полiтичного життя. Хрущов здобув можливiсть власноручно сформувати президiю Центрального комiтету й поводитися як диктатор. Проте персональна диктатура за вiдсутностi терору виявилася ефемерною. Висуванцi першого секретаря ЦК КПРС дочекалися сприятливого моменту, щоб органiзувати змову, скликали пленум Центрального комiтету, звинуватили свого патрона у волюнтаризмi й вiдправили його на пенсiю.

Розглянемо тепер суспiльно-полiтичний аспект доленосних рiшень XX з'їзду. Вони полягають у засудженнi терористичних методiв управлiння. Вiдмова вiд масового террору вирiшальною мiрою позначилася на долi радянського комунiзму.

Ленiну вдалося нав'язати країнi диктатуру й використати її для реалiзацiї своїх умоглядних конструкцiй. Ми вже бачили, що вони не складалися в цiлiсну систему. Далеко не все вдалося нав'язати суспiльству навiть терором. Не дуже зрозумiло, хто з керiвникiв партiї щиро прагнув ощасливити людей (мабуть, М. Бухарiн), а хто розглядав державу-комуну тiльки як iнструмент контролю за поневоленим суспiльством. Це, однак, не має принципового значення. Дорога в пекло, як вiдомо, устелена добрими намiрами.

Пропаганда комунiзму як ладу, у котрому кожна людина буде одержувати блага за потребами, стала неефективною вже в часи Хрущова. Читаючи iнiцiйовану ним нову програму КПРС, населення дiзналося, що буде жити при комунiзмi вже за 20 рокiв. Уїдливi дотепники згадали Ходжу Насреддiна, який пообiцяв емiру за такий термiн навчити свого вiслюка розмовляти, а коли його запитали, чи вiн не ризикує, той вiдповiв, що за такий строк хтось обов'язково помре - чи емiр, чи вiслюк, чи вiн сам.

Якщо компартiйна пропаганда в рiзних верствах суспiльства мала обмежений успiх, то з вихованням було бiльш-менш гаразд: влада таки виховала радянських людей у своїх правилах. Адже вона бралася за них уже з дитячого садка. Однак у часи Хрущова бiльшiсть населення країни, не задумуючись над високими постулатами марксизму-ленiнiзму, добре засвоїла правила життя в державi-комунi. їх блискуче описав М. Жванецький у своєму знаменитому скетчi про громадянина й державу. Громадяни СРСР стали цинiчними, i не випадково самого Хрущова назвали останнiм романтиком. Пiдозрюю, однак, що Микита Сергiйович теж знав притчу про Ходжу Насреддiна...

Якщо все ясно з пропагандою та вихованням, залишається згадати про головний метод впливу комунiстичної держави на суспiльство - масовий терор. Чому радянський лад не розвалився одразу пiсля його припинення? Мабуть, через те, що терор тривав надто довго. Люди з активною життєвою позицiєю передчасно пiшли з життя. Тi, хто залишався, звикли до диктатури, навiть до "вiльних виборiв" з показовими кабiнками для таємного голосування. Нове поколiння вважало, що все повинне бути так, як є. Тi, хто вижив в атмосферi сталiнських репресiй та пiд час воєнних дiй, якими керували сталiнськi стратеги, не дiлилися своїм життєвим досвiдом iз власними дiтьми, щоб не наражати їх на небезпеку. Кожна людина була економiчно залежною вiд тоталiтарної дер-

стр. 122


жави. Нiхто не мав змоги стати членом неформальної, тобто вiльної вiд компартiйно-чекiстського нагляду, органiзацiї.

I все ж пiсля вiдмови вiд масового терору запас мiцностi в радянського комунiзму швидко вичерпався б, якби держава-комуна не подбала про демократизацiю управлiння й пiдвищення життєвого рiвня населення.

Реформи Хрущова не були його особистою заслугою. Антикомунiсти не враховують, що ленiнська держава-комуна мала одну специфiчну перевагу перед ладом, який грунтувався на ринковiй економiцi. Поневолюючи матерiально та духовно кожного члена суспiльства, влада змушена була саме через це турбуватися про нього з моменту народження й до самої смертi. За наявностi масового терору "пайка" могла виявитися мiзерною, але за його вiдсутностi треба було задовольняти "зростаючi матерiальнi й культурнi потреби трудящих мас".

Раб завжди мав кусень хлiба та дах над головою, а вiльна людина могла загинути за несприятливих обставин вiд голоду й холоду. Ось чому з розвитком ринкової економiки в усьому свiтi в народних низах поширилися соцiалiстичнi iдеї, в основi яких корiнилася одна проста думка: держава повинна частину прибуткiв багатих спрямовувати через свiй бюджет на задоволення потреб бiдних та знедолених. Оскiльки первинний змiст популярного поняття "соцiалiзм" був спотворений Ленiним i Гiтлером, такий напрям еволюцiї капiталiстичних країн вiдбувався пiсля Другої свiтової вiйни iз застосуванням iншої термiнологiї. Радянськi люди звикли думати, що вони живуть при соцiалiзмi й уважали, що всi, хто знаходився по той бiк "залiзної завiси", жили при капiталiзмi. Насправдi ж вони жили в державi-комунi, а капiталiстичнi країни Захiдної Європи трансформувалися за повоєннi десятилiття в соцiальнi держави.

9. Фiнал

Два десятилiття, якi настали пiсля повалення диктатури М. Хрущова, характеризувалися вiдмовою вiд реформ i були названi публiцистами "епохою застою". Компартiйно-радянська олiгархiя продовжувала на мiжнароднiй аренi "холодну вiйну", покладаючись на залякування противника колосальним ядерним потенцiалом Кремля. Однак країни Заходу вже пройшли iндустрiальну стадiю свого розвитку та пiсля Другої свiтової вiйни вступили в постiндустрiальну фазу. Виявилося, що в умовах науково-технiчної революцiї директивна планова економiка безнадiйно вiдстає вiд ринкової. Здатнiсть зосереджувати величезнi ресурси на вирiшальному напрямi, яка дозволила Радянському Союзовi економiчно перемогти нацистську Нiмеччину, а в повоєнний перiод наздогнати й випередити США в ракетно-ядернiй гонцi, iз часом вичерпалася. Країна борсалася в павутиннi економiчної та науково-технiчної залежностi вiд суперникiв у "холоднiй вiйнi".

Енергетична криза 1970-х рр. у країнах Заходу й породжений нею потiк нафтодоларiв дозволив подовжити iснування СРСР у нереформованому виглядi. Досить довго вождям КПРС удавалося приховувати руйнiвнi процеси, якi вирували пiд поверхнею суспiльного життя. Коли цiни на енергоносiї поповзли донизу, видимiсть стабiльностi зникла.

"Епоху застою" уособлювала фiгура Л. Брежнєва. Це був полiтичний довгожитель, який влаштовував компартiйно-радянську номенклатуру. На вiдмiну вiд необачних наступникiв Сталiна, Брежнєв вiдмовився вiд претензiй на роль одноосiбного диктатора. Вiн виконував функцiї координатора, передбаченi самою природою створеного Ленiним олiгархiчного режиму. Пленарнi засiдання ЦК КПРС, так само як i сесiї Верховної Ради СРСР, у добу Брежнєва вiдбувалися лише кiлька разiв на рiк. Тобто цi органи влади використовувалися тiльки для штампування рiшень, прийнятих не ними.

стр. 123


Генеральний секретар ЦК КПРС спiлкувався з членами ЦК як iз носiями вищої влади на iндивiдуальному рiвнi. Це забезпечувало йому як координатору корпоративної влади вiдносну незалежнiсть вiд полiтбюро ЦК (на XXIII з'їздi у квiтнi 1966 р. було вiдновлено старi назви: полiтбюро та генеральний секретар). Постiйнi контакти з кiлькома сотнями членiв Центрального комiтету здiйснювалися через вiддiли ЦК, якi мали колосальнi повноваження, але їхнi керiвники були технiчними, а не полiтичними фiгурами. Тiльки тодi, коли апаратнi працiвники ставали членами Центрального комiтету КПРС (що бувало досить часто), вони перетворювалися на полiтичнi фiгури. Проте ця обставина не позначалася на статусi вiддiлiв ЦК, якi залишалися трансляторами, а не носiями диктаторської влади.

Масовий терор був необхiдним тiльки пiд час комунiстичного будiвництва. Вiн став iнституцiйно непотрiбним ще до початку Другої свiтової вiйни, коли було створено державу-комуну. Проте держава й партiя виявилися iграшками в руках Сталiна, i терор тривав, щоби вождь мiг померти диктатором. Тiльки пiсля XX з'їзду вiн став полiтично неможливим незалежно вiд того, хто сидiв у Кремлi. Це обумовило дальшу еволюцiю радянського ладу, яку можна охарактеризувати одним словом - занепад.

Той етап його еволюцiї, який брежнєвськi пропагандисти назвали "розвинутим соцiалiзмом", пiдтримувався iндивiдуальним терором, спрямовуваним проти незгодних iз радянським способом життя. Кiлькiсть незгодних мiнiмiзувалася наявнiстю економiчної диктатури (тобто майже цiлковитою матерiальною залежнiстю членiв суспiльства вiд держави) i колосальним репресивним апаратом, який виконував функцiї запобiгання стихiйним виступам. Про органiзованi форми протесту говорити не доводилося: антирадянськi органiзацiї в країнi, насиченiй сотнями тисяч спiвробiтникiв держбезпеки й мiльйонними масами добровiльної або пiдневiльної агентури, могли iснувати тiльки в умовах найглибшої законспiрованостi й майже цiлковитої бездiяльностi.

Однак за вiдсутностi масового терору диктатура компартiйних вождiв не могла триматися тiльки на засадах економiчного та полiтичного залякування. Необхiдна була масштабна позитивна програма, яка базувалася б на пропагандi й вихованнi. Потрiбнi були, нарештi, вагомi зусилля компартiйно-радянського апарату по забезпеченню хоча б мiнiмальних економiчних та соцiальних здобуткiв, якi були предметом цiєї пропаганди. Зважаючи на неефективнiсть директивної економiки, добиватися запланованих i розпропагованих результатiв iз кожною новою п'ятирiчкою ставало все важче.

У квiтнi 1985 р. останнiй радянський генсек М. Горбачов проголосив курс реформ, названий "перебудовою". Перший етап цiєї бюрократичної кампанiї дiстав назву "Бiльше соцiалiзму!" й тривав близько двох рокiв. Уже на цьому етапi кампанiя десталiнiзацiї набула iстотно бiльших масштабiв та глибини, нiж у часи Хрущова. Але головним незапланованим результатом цього етапу стала Чорнобильська катастрофа. Вона вiдiграла роль каталiзатора процесiв, якi з часом набули революцiйного характеру.

Другий етап "перебудови" охоплював 1987 - 1988 рр. i вiдбувався пiд девiзом "Бiльше демократiї!" Однак економiчнi реформи, якi були основним його змiстом, закiнчилися цiлковитим провалом.

Третiй етап "перебудови" (1989 - 1991 рр.) набув характеру антикомунiстичної революцiї. Щоб зрозумiти, яким чином здiйснювана керiвниками КПРС полiтична реформа перетворилася на революцiю, потрiбно розiбратися в сутi того, що наважився зробити М. Горбачов.

На останньому етапi "перебудови" суспiльство почало вiдмовлятися вiд позицiї стороннього спостерiгача безнадiйних спроб держави вдихнути життя в соцiально-економiчну й полiтичну систему, яка розкладалася на очах. Однак доводиться констатувати: переростання бюрократичних реформ у революцiйнi

стр. 124


вiдбувалося пiд впливом рiшень, прийнятих владою, i тiльки нею. Революцiя не розпочалася внаслiдок народної iнiцiативи. Населення було атомiзованим, цiлком залежним економiчно та полiтично вiд вертикалi влади в її рiзних iпостасях - компартiйнiй, радянськiй, профспiлковiй, громадсько-полiтичнiй. Уже почали розвиватися так званi "неформальнi", тобто незалежнi вiд кремлiвської вертикалi, органiзацiї, але вони ще не мали значного впливу.

Суть полiтичної реформи Горбачова полягала в тому, що радянськi органи влади позбавлялися безпосередньої залежностi вiд партiйних комiтетiв. "Керiвна й спрямовуюча" роль КПРС повинна була реалiзуватися не на iнституцiональному, а на особистiсному рiвнi - шляхом виборiв компартiйних функцiонерiв у ради й очолення рад або їх виконкомiв. "Повновладдя рад", як висловлювався Горбачов, було суттю полiтичної реформи. Вона лiквiдувала диктатуру парткомiв та величезною мiрою розширювала соцiальну базу влади. По сутi, суспiльству повертався суверенiтет, узурпований бiльшовицьким переворотом у листопадi 1917 р.

Виступаючи 29 листопада 1988 р. на позачерговiй сесiї Верховної Ради СРСР 11-го скликання з доповiддю "До повновладдя Рад i створення соцiалiстичної правової держави", М. Горбачов заявив: "Нас багато чому навчив досвiд невдалих у минулому спроб полiпшити стан справ в економiцi, не змiнюючи нiчого в полiтицi, не здiйснюючи широких демократичних перетворень. Полiтична реформа - це свого роду кисень, необхiдний для життєдiяльностi суспiльного органiзму. її мета - через демократизацiю всiх сторiн життя з'єднати iнтереси особистостi з iнтересами колективу та всього суспiльства, на дiлi утвердити людину працi в становищi господаря й на виробництвi, i в державi, поставити її в центр усього полiтичного процесу"25 .

Проте за цими красивими словами була порожнеча. Горбачов не мiг об'єктивно оцiнити радянський лад, тому що все життя перебував у ньому. Перебудовою рад вiн прагнув пiдняти авторитет партiї. Але останнiй генсек порушив, сам того не розумiючи, двi фундаментальнi умови iснування тоталiтарної влади - її неподiльнiсть та незалежнiсть вiд суспiльства. Якщо тоталiтаризм розумiти як панування держави над суспiльством, а демократiю - як панування суспiльства над державою, то СРСР перестав бути тоталiтарною країною вiд перших вiльних виборiв до Верховної Ради.

Як не дивно, але в цiй конституцiйнiй реформi не тiльки М. Горбачов, а й уся компартiйно-радянська номенклатура не вiдчула небезпеки. XIX конференцiя КПРС без особливих дискусiй одностайно схвалила влiтку 1988 р. перехiд до "повновладдя рад". Наприкiнцi того року Верховна Рада СРСР спокiйно проштампувала рiшення, схвалене партконференцiєю. Номенклатурний клан звик до того, що депутатство в радах було доповненням до високого партiйного чину. Фактично ж зруйнування двоєдиного тандема "партiя-ради" докорiнно змiнило державний устрiй. Радянський центр влади почав перетворюватися на первинний, тому що тiльки вiн мав легiтимне походження, формуючись на вiльних виборах. Компартiйнi комiтети разом iз владою стрiмко втрачали авторитет у суспiльствi. В результатi реформа розвалила партiю та всю радянську iмперiю, яка трималася на нiй.

Здавалося б, це дуже довгий фiнал - 35 рокiв агонiї, вiд 1956 р. до 1991 р. Однак минає вже 15-й рiк пiсля фiналу, а ми все ще вiдчуваємо вплив комунiзму в щоденному життi.

Спадщина радянського комунiзму вкорiнена в нас самих. Вона виявляється, по-перше, у матерiальнiй та психологiчнiй залежностi надто великої кiлькостi людей вiд держави. Вона виявляється, по-друге, у невмiннi "слуг народу" подолати в собi ставлення до держави як до приватної власностi. Проте в Українi вже формується поколiння, яке вiдстоює своє право жити в демократичному суспiльствi.

стр. 125


Пiслямова

Як указувалося в передмовi, у цiй статтi зроблено наголос на еволюцiї радянського комунiзму. Комунiстичний лад мiг бути створений не пiд впливом пропаганди (хоч вона й вiдiграла свою роль), а тiльки з допомогою масового терору. XX з'їзд КПРС, який поклав край такому терору, тим самим став критичним пунктом в еволюцiї комунiзму.

Аналiз радянського комунiзму у форматi журнальної статтi є можливим тiльки у виглядi постулатiв, позбавлених доказової бази. Сформульована концепцiя може бути верифiкована або скоригована в ходi дослiдницької роботи. Суть її зводиться до десяти взаємопов'язаних тез.

1. Революцiйний табiр у Росiї 1917 р. при всiй його рiзноманiтностi складався з двох основних рiзноспрямованих течiй - партiйної й радянської. Партiї мали рiзне бачення пiсляреволюцiйного розвитку, але вважали за потрiбне провадити дальшу полiтичну боротьбу в рамках парламентського процесу. Радянська течiя, яка вперше проявилася 1905 р., була слiпою й стихiйною силою без наперед сформульованої полiтичної програми. Та частина селян, солдатiв та робiтникiв, яка об'єднувалася радами, бажала знищити помiщикiв i буржуазiю шляхом експропрiацiї їхньої власностi й подiлу останньої на зрiвняльних засадах мiж людьми фiзичної працi.

2. Партiя росiйських соцiал-демократiв уже пiд час створення в 1903 р. подiлилася на двi фракцiї - демократичну та екстремiстську. Поява бiльшовикiв, так само, як i поява рад, була наслiдком особливої загостреностi соцiально-класової боротьби в самодержавнiй Росiї. Бiльшовики озброїлися гаслами революцiйного марксизму, пристосованими до європейської дiйсностi перед революцiями 1848 - 1849 рр. Цi гасла бiльше вiдповiдали настроям пролетаризованих низiв росiйського суспiльства, анiж помiркованi реформiстськi гасла соцiал-демократiв (меншовикiв).

3. Росiйськi соцiал-демократи вважали, що безкласове й бездержавне комунiстичне суспiльство з'явиться само собою в результатi тривалого еволюцiйного розвитку. Ленiн мав намiр перенести цю марксистську перспективу в сучаснiсть. У центрi його власної доктрини, замаскованої пiд революцiйний марксизм, знаходилася iдея держави-комуни, яка не мала з марксизмом нiчого спiльного. Але вона не мала нiчого спiльного й з настроями пролетаризованих низiв. Комунiзм мiг створюватися тiльки методами насилля. Держава-комуна й державний терор були синонiмiчними поняттями.

4. Перехоплюючи гасла народних низiв, бiльшовики в 1917 р. "перетекли" в ради, створили радянську республiку, знищили всi iншi партiї та встановили диктатуру. Радянська течiя перестала iснувати як самостiйний чинник революцiйного процесу. А розгiн Установчих зборiв символiзував остаточну поразку демократичної течiї в революцiї. Ленiнська партiя оголосила себе виразником iнтересiв народних мас i почала вiд їх iменi здiйснювати з 1918 р. свою власну революцiю.

5. Бiльшовицька революцiя 1918 - 1938 рр. та Росiйська революцiя 1917 р. - це рiзнi за всiма параметрами iсторичнi явища. Звичайно, вiд останньої бiльшовикiв не можна вiддiляти китайською стiною. Насаджуванi з петровських часiв правлячою верхiвкою реформи не могли забезпечити еволюцiю росiйського суспiльства в європейському напрямi, унаслiдок чого й спалахнули революцiї 1905 та 1917 рр. Бiльшовизм та ради, якi випромiнювали рiзнi форми екстремiзму, були породженням цих революцiй.

Об'єднання в 1917 р. бiльшовицької партiї з могутньою бунтiвною силою рад зруйнувало сподiвання лiдерiв усiх iнших полiтичних сил на демократичний вихiд iз революцiї. Тандем бiльшовикiв i рад призвiв до виникнення

стр. 126


полiтичного режиму з двома обличчями: диктатурою кремлiвських вождiв i цiлком реальним народовладдям. Переможцi заявили, що тiльки вони є виразниками волi народу, а всi iншi полiтичнi сили характеризувалися як контрреволюцiйнi. Але бiльшовики змушенi були приховати вiд мас свою доктрину, щоб стати переможцями. Iдея держави-комуни, уперше сформульована у "Квiтневих тезах", так i залишилася тiльки iдеєю пiд час Росiйської революцiї. У 1917 р. Росiєю блукав лише привид комунiзму.

6. Зливаючись iз радами шляхом привласнення гасел революцiйних низiв, бiльшовики змушенi були реалiзовувати народнi вимоги. Вони уклали сепаратний мир iз Центральними державами, що було цiлком необхiдним в умовах революцiї. Вони здiйснили зрiвняльний подiл помiщицьких маєткiв, тому що не могли йти проти волi мiльйонiв переодягнених у солдатськi шинелi озброєних селян.

Однак реалiзацiя гасла "Фабрики - робiтникам!" стала першою цеглиною в побудову держави-комуни. Промисловiсть перейшла у власнiсть держави, яку бiльшовики створили в серединi своєї партiї, але назвали робiтничо-селянською. Протести трудових колективiв, якi бажали приватизувати пiдприємства, були затаврованi як прояв контрреволюцiйного анархо-синдикалiзму.

Партiя Ленiна вiдмовилася вiд iдеї побудувати централiзовану державу, щоб ослабити нацiонально-визвольний рух пригноблених народiв. Бiльшовицька Росiя та завойованi нею нацiонально-демократичнi держави, якi виникли на руїнах iмперiї, набули форми федерацiї. Але в конституцiях Росiйської Федерацiї й Радянського Союзу ознаки федералiзму були тiльки в назвах обох держав. Суб'єктам федерацiї не надавалися права, якi не мiг би оспорювати центр. Росiйська Федерацiя пiсля утворення СРСР дiстала лише символiчний радянський центр, необхiдний для забезпечення її примарного iснування у виглядi союзної республiки. Москва мала лише один повноцiнний компартiйно-радянський центр. Отже, росiйська державнiсть була не нацiональною, а iмперською. На вiдмiну вiд Росiйської Федерацiї, державнiсть нацiональних республiк була представлена повноцiнними компартiйно-радянськими центрами. Однак пiд покрiвлею конституцiйної радянської державностi приховувалася не вiдображена в конституцiях диктатура кремлiвських вождiв.

7. Щоб перенести умогляднi конструкцiї держави-комуни з голiв керiвникiв бiльшовицької партiї в реальну дiйснiсть, була потрiбна влада, здатна: а) розгорнути переконливу пропаганду цiнностей комунiзму; б) не зупинятися перед тероризуванням тих, хто не пiддавався пропагандi. Радянська влада мала безсумнiвнi ознаки народовладдя й одночасно була диктатурою купки олiгархiв. Тобто вона вiдповiдала обом сформульованим критерiям. Зi свого боку, суспiльство було призвичаєне до масових проявiв жорстокостi вiйнами, що точилися вiд 1914 р., - мiжнародними, мiжнацiональними й громадянськими.

Унаслiдок цього кремлiвськi вождi дiстали унiкальну можливiсть створювати суспiльний лад, який вiдповiдав природi тоталiтарного режиму, пiд виглядом побудови "щасливого майбутнього" для всього народу. Масовi репресiї радянської влади сприймалися пролетаризованими низами суспiльства як неминучий i закономiрний прояв класової боротьби.

8. Засудження масового терору XX з'їздом КПРС стало переломною подiєю в iсторiї радянського комунiзму. Воно засвiдчило, що безсумнiвнi успiхи партiї в модернiзацiї країни були здобутi надто дорогою цiною. Iншi розвинутi країни добивалися таких же й навiть бiльших успiхiв на шляхах демократичного розвитку. Свiт переконався, що комунiзм являв собою економiчно неефективну та полiтично нестабiльну систему, здатну завдавати поневоленим народам тяжке лихо.

9. Пiсля XX з'їзду КПРС масовий терор став неможливим. Це означало, що компартiйно-радянськi iнститути влади для гарантування власної безпеки повиннi були всерйоз зайнятися пiдвищенням матерiального й культурного до-

стр. 127


бробуту народних мас. У багатьох представникiв останнього поколiння громадян СРСР перiод так званого "розвинутого соцiалiзму" залишив у пам'ятi бiльше приємних, анiж неприємних спогадiв. Однак планова економiка мала надто обмеженi можливостi, щоби витримувати навантаження, створюванi зобов'язаннями наддержави на мiжнароднiй аренi та необхiднiстю пiдвищувати мiзернi порiвняно з розвинутими країнами параметри рiвня i якостi життя власних громадян. Кiнець кiнцем, радянський комунiзм не витримав ваги нерозв'язних проблем, породжених його власним iснуванням.

10. Тi, хто прожив бiльшу частину життя в СРСР, звикли вiдчувати себе громадянами наддержави. У тому життi, яке здається тепер страшенно далеким, цiлком нормально сприймалася зроблена в 1967 р., тобто за 33 роки до кiнця столiття, самовпевнена заява генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва про те, що Велика Жовтнева соцiалiстична революцiя є найголовнiшою подiєю XX ст. У тому життi мало хто з нас оцiнив як некоректну й навiть зухвалу офiцiйну емблему Московської олiмпiади 1980 р.: п'ять кiлець -континентiв, над якими височiв силует Спаської башти Кремля з червоною зiркою на верхiвцi.

Через пiвтора десятилiття пiсля зникнення КПРС та розпаду СРСР ми все ще не наважуємося зiзнатися собi, що народилися в штучнiй державi-комунi, породженiй фантазiєю кремлiвських мрiйникiв. "Мы рождены, чтоб сказку сделать былью!" - спiвали люди мого поколiння, вихованого в радянськiй школi. Ця казка стала реальнiстю цiною життя багатьох мiльйонiв людей. Але вона могла тривати тiльки в умовах постiйного тероризування населення. Коли масовий терор припинився, зробленi з льоду конструкцiї радянського комунiзму розтанули пiд сонцем.

-----

1 Куртуа С, Верт Н., Напне Ж. Л., Пачковский А., Бартошек К., Марголен Ж.-Л. Черная книга коммунизма. Преступления, террор, репрессии / Пер. с фр. - М., 1999. -768 с.

2 Президиум ЦК КПСС 1954 - 1964. Том. 1: Черновые протокольные записи заседаний. Стенограммы. - М., 2004. - С. 96 - 97.

3 Там же. - С. 924.

4 Там же. - С. 99 - 103.

5 В. I. Ленiн про Україну. Частина II: 1917 - 1922. - К., 1969. - С. 7.

6 Ленiн В. I. Повн. зiбр. тв. - Т. 36. - С. 356.

7 Там само. - С. 56.

8 Там само. - С. 284.

9 Там само. - Т. 41. - С. 364.

10 Бухарин Н. И. Избранные произведения. - М., 1988. - С. 20.

11 Десятый съезд РКП(б). Стенографический отчет. - М., 1963. - С. 468.

12 Ленiн В .I. Повн. зiбр. тв. - Т. 43. - С. 355.

13 Ленiн В. I. Останнi листи i статтi. - К., 1989. - С. 31, 34 - 35.

14 Там само. - С. 31.

15 Там само. - С. 37.

16 Кульчицький С. Таємниця тридцять сьомого року (Проблема джерел) // Спецiальнi iсторичнi дисциплiни: питання теорiї та методики. Число 5. Iсторiографiчнi дослiдження в Українi. Випуск 10. Об'єднаний випуск збiрки наукових праць на пошану академiка Валерiя Андрiйовича Смолiя. Частина 1. - К., 2000. - С. 393.

17 Косик В. Україна i Нiмеччина у Другiй свiтовiй вiйнi. - Львiв, 1993. - С. 427.

18 1941 год: В 2-х кн. - Кн. 2. - М., 1998. - С. 478.

19 Волкогонов Д. А. Трiумф i трагедiя: полiтичний портрет Й. В. Сталiна: У 2-х кн. -К., 1990. - Кн. 2. - С. 211.

20 Полiтична iсторiя України. XX столiття: У 6 т. - К., 2003. - Т. 4. - С. 132 - 133.

21 Берия Лаврентий. 1953. Документы. - М., 1999. - С. 17.

22 Там же. - С.1 9 - 21, 398.

стр. 128


23 Там же. - С. 21 - 25.

24 Там же. - С. 46 - 49.

25 Горбачев М. С. К полновластию Советов и созданию социалистического правового государства. Доклад и заключительное слово на внеочередной двенадцатой сессии Верховного Совета СССР одиннадцатого созыва. 29 ноября - 1 декабря 1988 года. - М., 1988. - С. 5.

Basing on the XX congress of the CPSU as a turning-event of the history of Soviet communism, the author substantiates the thesis about civilization difference of the state -commune built by the Bolsheviks. The evolution of the Soviet system - since the first mentioning about the "state - commune" in the "April theses" by V. Lenin before the disintegration of the USSR is traced gradually, basing on fundamentally different viewpoints in the article, unlike in the previous one.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/XX-З-ЇЗД-КПРС-ПЕРЕЛОМНИЙ-ПУНКТ-В-IСТОРIЇ-РАДЯНСЬКОГО-КОМУНIЗМУ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Николай СидоренкоContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

XX З'ЇЗД КПРС - ПЕРЕЛОМНИЙ ПУНКТ В IСТОРIЇ РАДЯНСЬКОГО КОМУНIЗМУ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/XX-З-ЇЗД-КПРС-ПЕРЕЛОМНИЙ-ПУНКТ-В-IСТОРIЇ-РАДЯНСЬКОГО-КОМУНIЗМУ (date of access: 27.07.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Rating
0 votes
Related Articles
ЗАРУБЕЖНАЯ ИСТОРИОГРАФИЯ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ ПРАВИТЕЛЬСТВ М. ТЭТЧЕР И ДЖ. МЭЙДЖОРА (1980 - 1990-Е ГОДЫ)
Catalog: История 
23 hours ago · From Україна Онлайн
ЛОРД ПАЛЬМЕРСТОН В ЕВРОПЕЙСКОЙ ДИПЛОМАТИИ
Catalog: История 
23 hours ago · From Україна Онлайн
ОБЩЕЕ СОБРАНИЕ ОТДЕЛЕНИЯ ИСТОРИКО-ФИЛОЛОГИЧЕСКИХ НАУК РАН
Catalog: История 
23 hours ago · From Україна Онлайн
ВАЖНЫЕ АСПЕКТЫ ИЗУЧЕНИЯ ИСТОРИИ США XIX ВЕКА
Catalog: История 
23 hours ago · From Україна Онлайн
ИМПЕРАТОР БОКАССА I И ВЛАСТЬ В ПОСТКОЛОНИАЛЬНОЙ АФРИКЕ
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
СРАЖЕНИЕ ЗА КРИТ В МАЕ 1941 ГОДА
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
ОЧЕРКИ ОБ ИСТОРИКАХ ФРАНЦИИ. ПО СТРАНИЦАМ "ФРАНЦУЗСКОГО ЕЖЕГОДНИКА"
4 days ago · From Україна Онлайн
НЕОМАЛЬТУЗИАНСКИЙ ЦИКЛ НА ПРИМЕРЕ ИСПАНИИ XVI - XVII ВЕКОВ
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
Пришельцы, Земли нашей Гости — посланцы не мира сего, а Иного, Огня за чертой. Выход к нам из него — шаг один из Эфирного царства как Глуби Земли.
Catalog: Философия 
5 days ago · From Олег Ермаков
ЭТНОПОЛИТИЧЕСКИЙ КОНФЛИКТ В СЕВЕРНОЙ ИРЛАНДИИ: ПРОШЛОЕ И НАСТОЯЩЕЕ
Catalog: История 
6 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
XX З'ЇЗД КПРС - ПЕРЕЛОМНИЙ ПУНКТ В IСТОРIЇ РАДЯНСЬКОГО КОМУНIЗМУ
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones