Автор: Л. О. ЗАШКIЛЬНЯК, О. В. РУДА

(Львiв)

Iсторiографiчне середовище Львова в XIX - на початку XX ст. розвивалося особливо динамiчно внаслiдок активiзацiї нацiональних рухiв у багатонацiональнiй Габсбурзькiй iмперiї, а також порiвняно iнтенсивних зв'язкiв iз провiдними центрами iсторичної думки в Нiмеччинi та Францiї. Перетворившись на столицю Королiвства Галичини i Лодомерiї (провiнцiї Габсбурзької монархiї), Львiв став притягальним культурним центром для багатьох представникiв тогочасної науки й освiти. Не випадково у Львовi в рiзний час жили i працювали вiдомi дiячi української, польської, нiмецької, чеської, хорватської, словенської, грецької, вiрменської науки i культури. Проте у XIX ст. першiсть у формуваннi культурного обличчя Львова поступово перейшла до полякiв та українцiв, нацiональнi рухи яких виступили конкурентами у перетвореннi цього мiста на вiдповiдний "нацiональний П'ємонт". Українсько-польське полiтичне суперництво у Галичинi i Львовi, яке особливо загострилося на початку XX ст., не виключало плiдних взаємин i спiвробiтництва, обмiну досвiдом iсторичних студiй, цiкавих i пiзнавальних iсторiографiчних дискусiй.

Вивчення львiвського iсторiографiчного середовища, взаємного впливу рiзноетнiчних вiзiй минулого та їх рецепцiї в багатонацiональному середовищi Львова здавна приваблювало iсторикiв насамперед України i Польщi. Ще 2002 р. за iнiцiативою польських iсторикiв Жешувського унiверситету було розпочато реалiзацiю спiльного польсько-українського дослiдницького проекту "Багатокультурне iсторiографiчне середовище Львова в XIX - першiй половинi XX столiть". З українського боку в ньому беруть участь iсторики Львiвського нацiонального унiверситету iм. I.Франка, Дрогобицького педунiверситету iм. I.Франка, Прикарпатського держунiверситету iм. В.Стефаника. У процесi роботи над темою пройшло три звiтнi мiжнароднi науковi конференцiї, усi в Жешувi¹ . Тiльки четверта по черзi конференцiя пройшла у Львовi з 29 вересня по 1 жовтня 2005 р. завдяки передусiм сприянню AT "Кредит Банк (Україна)". До початку конференцiї вийшов друком третiй том матерiалiв попереднiх зустрiчей пiд однойменною назвою² . Як i ранiше, її органiзаторами виступили iсторичний факультет Львiвського нацiонального унiверситету iм. I.Франка та Iнститут iсторiї Жешувського унiверситету.

У роботi конференцiї взяли участь ученi зi Львова, Дрогобича, Iвано-Франкiвська, а також польськi iсторики з Варшави, Ґданська, Жешува, Катовiц, Кельце, Кракова, Лодзi, Люблiна, Познанi, Торуня, Щецина. Було виголошено 39 доповiдей та повiдомлень, у дискусiях взяло участь понад сорок фахiвцiв. Виголошенi на конференцiї доповiдi та повiдомлення стосувалися як загальних, так i конкретних проблем, пов'язаних iз життям i науковою дiяльнiстю iсторикiв Львова XIX - першої половини XX ст. Доповiдачi не оминули увагою й роботи тогочасних наукових iнституцiй, товариств, перiодичних видань Львова, а також наукових контактiв українських, польських, вiрменських та єврейських iсторикiв.

Проф. Ярослав Грицак (Львiв) представив свої мiркування щодо iсторiографiчної спадщини Iвана Франка, зокрема заперечив думки деяких польських iсторикiв про висвiтлення I.Франком українсько-польських взаємин iз нацiоналiстичних позицiй, розкрив ставлення I.Франка до методики та рiвня викладання у тогочасному Львiвському унiверситетi. У доповiдi проф. Михайла Крiля (Львiв) на основi архiвних матерiалiв було розкрито маловiдомi сторiнки з життя та дiяльностi у Львовi нiмецького iсторика Иосифа Маусса. Питання про мiсце Iвана Вагилевича в українськiй iсторичнiй науцi порушив проф. Леонiд Зашкiльняк (Львiв), наголосивши, що серед дiячiв "Руської Трiйцi" в українськiй iсторiографiї йому придiлялося найменше уваги, тодi як його значний доробок у галузi романтичної вiзiї минулого заслуговує вивчення сучасними дослiдниками.

Iнтерес присутнiх викликали доповiдi та повiдомлення, присвяченi дiяльностi окремих українських i польських iсторикiв. Проф. Леонiд Тимошенко (Дрогобич) презентував науковий доробок iсторика церкви Антона Петрушевича, проф. Костянтин Кондратюк (Львiв) подав нарис науково-педагогiчної дiяльностi Михайла Грушевського у Львовi. На творчостi контроверсiйного польського iсторика Ф.Равiти-Ґавронського зупинився проф. Еуґенiуш Коко (Ґданськ), наукову дiяльнiсть Садока Баронча та його

стр. 231

студiї з краєзнавства представив доц. Роман Шуст (Львiв), д-р Иоанна Пiсулiнська (Жешув) висвiтлила етапи роботи у Львiвському унiверситетi польського вченого Чеслава Нанке, а д-р Павел Серженґа (Жешув) - дослiдження iсторiї Литви в працях Анатоля Левицького. Д-р Аґнешка Кавалець (Жешув) зробила доповiдь про iсторiографiчну творчiсть польського iсторика Францiшека Сярчинського.

Жвавий iнтерес учасникiв конференцiї викликала проблема зiставлення лiтературно-наукової творчостi двох знаних польських iсторикiв Кароля Шайнохи та Людвiка Кубалi, порушена д-ром Вiолеттою Юльковською (Познань). Доповiдачка наголосила, що обом польським iсторикам були властивi iдеали романтичного iсторiописання, яке перегукувалося з їхньою лiтературною творчiстю, що пробуджувала патрiотичнi почуття полякiв. Д-р Лiдiя Михальська-Браха (Кельце) на прикладi праць польської дослiдницi Марiї Брухнальської подала взiрцi зародження львiвської фемiнiстичної iсторiографiї. Доповiдь проф. Єжи Матерницького (Жешув) була присвячена дискусiям у польськiй iсторiографiї початку XX ст. щодо спiввiдношення iсторiї й соцiологiї, запровадження соцiологiчних методiв у дослiдження минулого, зокрема позицiї в цьому питаннi знаного польського вченого А.Шельонґовського. Кракiвський дослiдник Альфред Точек провiв докладний статистично-тематичний аналiз захистiв габiлiтацiйних робiт львiвськими iсториками з 1886 по 1928 pp., який засвiдчив значнi впливи й зв'язки львiвських учених iз тогочасною європейською iсторичною наукою.

Науковою новизною були позначенi доповiдi проф. Кароля Олейника (Познань) про дослiдження львiвськими iсториками проблем П'ястiвської Польщi, проф. Владислави Шулякевич (Торунь) про iсторiю Львiвського унiверситету, пiдготовлену польським ученим Каролем Левицьким (1908-1991); проф. Анджей Мейсснер (Жешув) говорив про вiдображення епохи просвiтництва у дослiдженнях львiвських iсторикiв виховання. На конференцiї прозвучали також доповiдi доц. Василя Педича (Iвано-Франкiвськ) про головнi напрями наукових студiй представникiв Львiвської iсторичної школи Михайла Грушевського, доц. Вiталiя Тельвака (Дрогобич) про органiзацiю та дiяльнiсть Львiвського грона Iсторичної комiсiї кракiвської Академiї Знань.

Iз великим iнтересом присутнi заслухали доповiдi, якi представили новi пiдходи до вивчення iсторiографiчного середовища. Д-р Дорота Мальчевська-Павелець та проф. Томаш Павелець (Катовiце) у спiльнiй доповiдi висвiтлили неочiкуванi аспекти повсякденного життя львiвських iсторикiв в XIX ст., котрi торкалися переважно матерiальних пiдстав їхньої творчостi. Неабияке зацiкавлення викликав i виступ проф. Стефана Цяри (Варшава), який зупинився на проблемах повсякденного життя львiвських архiвiстiв у другiй половинi XIX ст. крiзь призму аналiзу щоденних обов'язкiв персоналу Крайового архiву ґродських i земських актiв у Львовi. Цi доповiдi засвiдчили, що польськi iсторики активнiше реагують на тенденцiї розвитку свiтової iсторiографiї, яка все бiльше зосереджується на вивченнi культурно-антропологiчних вимiрiв минулого.

Низка доповiдей i повiдомлень була присвячена висвiтленню дiяльностi iсторикiв та iсторичних установ у мiжвоєнний перiод. Доц. Роман Лаврецький (Львiв) подав характеристику медiєвiстичних дослiджень у Львiвському унiверситетi, канд. iст. наук Лiдiя Лазурко (Дрогобич) проаналiзувала iсторiографiчну проблематику на сторiнках польського часопису "Квартальник гiсторичний". Проф. Антонi Кравчик (Люблiн) представив синтетичнi працi з польської iсторiї малознаного львiвського дослiдника Бернарда Цайффера, який пiд час Другої свiтової вiйни виїхав до США. На конференцiї прозвучали також виступи молодих науковцiв Уляни Великопольської (Львiв), яка розглянула питання теоретичної iсторiї у творчостi Мирона Кордуби, Ольги Попович (Львiв) про археографiчнi дослiдження членiв НТШ, Оксани Рудої (Львiв) про оцiнку польськими iсториками Люблiнської унiї 1569 р.

Найбiльший iнтерес i дискусiї викликали доповiдi проф. Рафала Стобецького (Лодзь) i проф. Войцеха Вжосека (Познань). Перший проаналiзував iсторичну думку польської емiґрацiї пiсля Другої свiтової вiйни й показав, що вона переважно зберiгала традицiйнi великодержавнi пiдходи по вiдношенню до "кресових" земель мiжвоєнної Польщi й дуже повiльно звiльнялася вiд усталених стереотипiв. Проф. В.Вжосек - знаний фахiвець iз теоретичних проблем iсторiографiї - проаналiзував статус нацiональної iсторiї, котра не тiльки поширює застарiлi стереотипи й мiфи, а й поважно збiднює минулу дiйснiсть. Вiн, зокрема, визначив провiднi риси кожної нацiональної схеми iсторiї: антропоморфнiсть (надання iсторiї рис життя людини), генетичнiсть i змiннiсть; за їх присутностi нацiональна iсторiя завжди представляється як "бiографiя нацiї", а iсторiографiя - як "автобiографiя нацiї", тодi як завдання останньої полягає в експлiкацiї провiдних стереотипiв iсторичної творчостi.

Iз кожного блоку тем, представлених на конференцiї, вiдбувся жвавий обмiн думками, який часом набував ознак дискусiї. Дослiдники свiдомо акцентували увагу на спiввiдношеннi наукової творчостi iсторикiв iз суспiльно-полiтичними проблемами, якi стояли перед тогочасними суспiльствами, вiдзначали потужний вплив останнiх на способи iнтерпретацiї минулого. Українська й польська iсторiографiї вказаного перiоду розв'язували вiдмiннi завдання: польська спиралася на бiльш значний iсторiографiчний доробок, в якому усталенi стереотипи великодержавного минулого посiдали вагоме мiсце i були пiдставою для подальшої розбудови iсторичної конструкцiї; тодi як українська - ще формувала такi стереотипи, намагаючись вiдсепарувати нацiональну iсторiю вiд польської та росiйської. Але обидвi iсторiографiї стикалися з подiбними труднощами - вироблення таких методологiчних пiдстав вивчення минулого, котрi б звiльняли iсторикiв вiд iдеологiчної i полiтичної залежностi.

Представленi на конференцiї доповiдi i дискусiї в черговий раз продемонстрували особливо важливе значення серйозного наукового дослiдження розвитку iсторичної думки та iсторiографiчної творчостi. Без при-

стр. 232

скiпливого наукового аналiзу мотивiв i складових елементiв отримуваних iсторичних знань, будь-якiй iсторичнiй науцi загрожує сповзання до кон'юнктурних схем i зразкiв, якi обслуговують бiжучi груповi iнтереси i перетворюються на паранауку. Було вирiшено пiдготувати та опублiкувати черговий, четвертий, том матерiалiв конференцiй, який вийде в Українi, а також провести заключну п'яту конференцiю у 2006 р. у Жешувi, на якiй завершити роботу над проектом виданням "Золотої книги львiвської iсторiографiї XIX i XX ст."

-----

¹ Див.: Зашкiльняк Л.О., Крiль М.М. Третя мiжнародна наукова конференцiя "Багатокультурне iсторичне середовище Львова у ХIХ-ХХ ст." // Український iсторичний журнал. - 2005. - N2. - С. 228-230.

² Wielokulturowe oerodowisko historyczne Lwowa w XIX i XX w. / Pod red. Jerzego Maternickiego. - Rzeszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2004. - T. I. - 264 n.; Wielokulturowe oerodowisko historyczne Lwowa w XIX i XX w. / Pod red. Jerzego Maternickiego i Leonida Zaszkilniaka. - Rzeszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2004. - T. II. - 412 s.; Wielokulturowe oerodowisko historyczne Lwowa w XIX i XX w. / Pod red. Jerzego Maternickiego i Leonida Zaszkilniaka. - Rzeszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2005. - T. III. - 464 s.

Permanent link to this publication: